Connect with us

Cтатті

Августо Піночет: генерал, який одягнув на націю «залізні штани»

Published

on

Августо Хосе Рамон Піночет Уґарте (ісп. Augusto Jose Ramon Pinochet Ugarteнар. 25 листопада 1915, Вальпараїсо — пом. 10 грудня 2006, Сантьяго) — президент Чилі (1974–1990), диктатор, головнокомандувач Збройних сил Чилі, пожиттєвий сенатор Чилійського парламенту. Його правління має багато прихильників серед правих, у першу чергу через створення в Чилі під час військового режиму вільної ринкової економіки, інтегрованої в світову економіку, і сильну присутність приватного сектора. Ця зміна в економічній моделі призвела до швидкого макроекономічного зростання, яка перетворила Чилі на одну з країн з найбільшим економічним бумом і найвищим рівнем людського розвитку в Латинській Америці.

Результат пошуку зображень за запитом "augusto pinochet"

Піночет народився 25 листопада 1915 року в одному з найбільших портових міст Чилі Вальпараїсо, будучи першим із шести дітей у шлюбі Аугусто Піночета Вера, нащадка французького бретонського емігранта з Ламбаля, й Авеліни Угарте Мартінес, жінки баскського походження з Сантьяго. Його батько почав працювати у віці чотирнадцяти років на комерційну фірму Вільямсона Балфура, а потім служив пожежником і чиновником митниці. Авеліна навчалася протягом дев’яти років в монастирській школі, і переїхала до Вальпараїсо після того, як її овдовіла мати знову вийшла заміж. У чотири роки Августо був збитий транспортним засобом, що проїхав по його лівому стегну. Він був доставлений в лікарню Святого Августина (згодом знесену внаслідок землетрусу 1985 року), де йому був поставлений діагноз білої пухлини в коліні, і лікарі сказали, що йому слід ампутувати ногу. Однак прихід до лікарні відомого фахівця з Буенос-Айреса дозволив змінити діагноз на гідроартоз, так що ампутація перестала бути необхідною.

Він отримав початкову освіту в своєму рідному місті, в Семінарії Святого Рафаеля. Потім він навчався в Інституті Рафаеля Арістіа (Братів-марістів) у Квілоті і Коледж Священного Серця французьких отців у Вальпараїсо, щоб, нарешті, вступити до Військової академії імені О’Хіггінса в Сантьяго 11 березня 1933 року, в сімнадцять років. Вступ до цього закладі не було легким, оскільки його відхилили двічі: перший раз через його замолодий вік, а вдруге за те, що не відповідав мінімальним вимогам для медичних оглядів (худорлявість). У 1935 році, після чотирьох років вивчання військової географії, він закінчив академію у званні альфереса (другого лейтенанта) піхоти.Пов’язане зображення

У вересні 1937 року Піночет отримав призначення до полку «Чакабуко», у Консепсьон. Два роки по тому, в 1939 році, вже в ранзі молодшого лейтенанту, він перейшов до полку “Майпо”, заручившись у Вальпараїсо. Він повернувся в піхотну школу в 1940 році.

1936 року 21-річний Піночет успішно закінчив військове училище і розпочав офіцерську кар’єру. Про свою військову службу генерал згодом казав так: «Це кар’єра солдата. Від військового училища і до чину генерала я підіймався сходами військової ієрархії крок за кроком, не маючи жодних честолюбних прагнень і бажаючи лише виконувати свої службові обов’язки».

Окрім цілеспрямованості і працелюбності його стрімкому просуванню по службі сприяв і вдалий шлюб.  Піночет почав зустрічатися з Марією Лусією Хіріарт Родрігес, дочкою Освальдо Хіріарта Корвалана, юриста й радикального політика, який був у Чилі сенатором і міністром внутрішніх справ. Одружилися вони 30 січня 1943 року, незважаючи на протидію з боку її батьків через військовий рід занять нареченого, який на той час був далекий від верхніх шарів суспільства. Від цього шлюбу народилося п’ятеро дітей: Інес Лусія, Аугусто, Марія Вероніка, Марко Антоніо і Жаклін. Одруження з Лусією, з якою він прожив майже 60 років, автоматично ввело вихідця з низів у коло чилійської політичної еліти.

За 37 років Піночет пройшов шлях від «зеленого» лейтенанта до командувача сухопутними військами країни. У послужному списку Піночета є чисто стройові посади — як командир взводу та роти, начальник штабу та командир піхотної дивізії, командувач столичного гарнізону тощо. Але не тільки. 1951 року він закінчив Військову академію, отримавши звання офіцера генерального штабу і фах «викладач військової географії та логіки», а згодом п’ять років викладав у цій самій Академії, потім майже десять років був військовим аташе Чилі у Вашингтоні. Тому, що він так довго обіймав цю престижну посаду сприяло те, що Піночет на той час досконало оволодів англійською мовою і здобув реноме інтелектуала — тоді він був уже автором більше десятка книжок. Це були переважно підручники та навчальні посібники з військової географії, але одна з його праць — видана 1968 року «Геополітика» — заслуговує на особливу увагу. Одні називають творіння Піночета «класичною книгою», другі — «тоненькою книжечкою з насмиканими цитатами з пруcських та нацистських авторів».

Країна, в якій він жив

За три століття колоніального періоду до Чилі переселилося лише 50—70 тисяч осіб, переважно іспанців та басків. Загалом же до сьогодні в Чилі осіло десь 250 тисяч іммігрантів, що в багато разів менше, ніж в сусідній Аргентині чи деяких інших латиноамериканських країнах. Таким чином, Чилі — одна з найбільш «індіанських» за походженням більшості населення країн Південної Америки. Щоправда, не асимільованих індіанців у Чилі не більше 5 відсотків. Понад три чверті населення країни складають метиси — нащадки мішаних шлюбів індіанців та європейців або навіть чистокровні індіанці, котрі засвоїли іспанську мову та культуру. Креолів (білих) у країні не так багато. Але саме вони складають панівну верству. До їх числа належить і Піночет, і його історичний антагоніст Сальвадор Альєнде. А ось культовий лідер чилійської компартії Луїс Корвалан — типовий метис.

У 40—70-х роках ХІХ сторіччя до країни в’їхало близько 20 тисяч німців, які компактно розселилися в південних районах центральної частини країни. Іммігранти з Німеччини та їхні нащадки швидко захопили «керівні висоти» в чилійських збройних силах і почасти зберігають їх досі. Принаймні обидва безпосередні попередники Піночета на посаді головнокомандувача чилійськими сухопутними військами —генерали Пратс та Шнайдер — були німецького походження. Армію, в якій Піночет прослужив усе своє свідоме життя, сусіди-латиноамериканці дражнили «пруcською» — і польові статути чилійців, і навіть парадна офіцерська форма були один в один «переписані» з німецьких. Але найважливіша підстава до такого прізвиська — це, звичайно, дух прусcької казарми, який десятиріччями панував у чилійській армії. І хоча сам Піночет, наскільки відомо, не має жодного німецького коріння, «германський дух» він засвоїв дуже добре. Принаймні і в військовій справі, і в його улюбленій геополітиці найвищими авторитетами для генерала були і залишаються німці.

Результат пошуку зображень за запитом "army of chile"

Чилі — дуже довга і порівняно вузька смуга землі, затиснута між Тихим океаном та Кордильєрами — однією з найвищих у світі гірських систем. Землі, придатної для використання в сільському господарстві, в країні порівняно мало — це переважно ділянки на узбережжі та гірські долини. Ані в ХVШ, ані в ХІХ столітті Чилі, на відміну від багатьох інших латиноамериканських країн не спромоглася вийти на світовий ринок як великий виробник тієї чи іншої сільськогосподарської культури. І чилійська еліта, і країна в цілому порівняно з іншими латиноамериканськими державами вважалася радше бідною. Становище ж селянства, яке складало переважну більшість населення країни, було нужденним по усій Латинській Америці.

У грудні 1969 року Комуністична, Соціалістична, Радикальна та Соціал-демократична партії, а також Рух єдиної народної дії та Незалежна народна дія створили блок «Народна єдність», на чолі якого став лідер соціалістів відвертий прихильник марксизму доктор Сальвадор Альєнде Госсенс. Наступного року відбулися президентські вибори, на яких переміг Альєнде. 4 листопада 1970 року представник лівих урочисто в’їхав у президентський палац в Сантьяго.

Плеканий радянською пропагандою міф про «всенародну підтримку» «Народної єдності» чилійцями, як і кожний міф, не відповідає дійсності. Альєнде прийшов до влади тільки завдяки недосконалості чилійського виборчого законодавства. Воно передбачало вибори в один тур, а переможцем проголошувався той з кандидатів, який набере голосів більше за інших. Так, Альєнде, здобувши підтримку 36 відсотків виборців, став легітимним президентом. В чилійському парламенті ліві теж мали тільки 80 мандатів з 200. Отож, протягом усіх 1000 днів свого правління Альєнде був «президентом меншості». Але чилійська конституція передбачала, що левова частка владних повноважень зосереджена в руках президента. Таким чином «Народна єдність» стала повновладним господарем країни, більша частина населення якої її не підтримувала. Важливим фактором, що сприяв приходові Альєнде до влади, стала підтримка, яку йому надав командувач сухопутними військами Чилі Рене Шнайдер. І хоча генерала Шнайдера було вбито у жовтні 1970-го, за кілька днів до того, як Альєнде обійняв найвищу посаду, генерал Карлос Пратс, що прийшов на зміну Шнайдеру, теж щиро підтримував уряд «Народної єдності».

Були націоналізовані 350 найбільших приватних компаній, включно з усіма приватними банками, іноземними підприємствами у гірничодобувній галузі, великими торговельними фірмами. Альєнде експропріював більше половини великих латифундій. В країні, яка завжди відчувала брак власного продовольства, централізований державний розподіл продуктів харчування призвів до виникнення гострого дефіциту практично всіх продуктів. Буйним квітом розцвів чорний ринок. І що більше титанічних зусиль докладала «народна» влада в боротьбі зі спекулянтами, то гіршим ставало постачання чилійських міст. У Сантьяго почалися «бунти порожніх каструль», коли домогосподарки (переважно із забезпечених верств населення) приходили до президентського палацу і годинами стукотіли кришками по каструлях, вимагаючи повернення до ринкової торгівлі продуктами харчування. Не ліпшими були справи і на націоналізованих промислових підприємствах, управління якими здійснювали робітничі комітети. Некваліфікований менеджмент і вимивання оборотних коштів призвели до повної зупинки деяких з них і скорочення виробництва на більшості інших. У країні галопувала інфляція.

Спроба запровадити соціалістичний розподіл у бідній країні, де ніколи не було добре функціонуючого внутрішнього ринку і більшість населення якої не підтримувала комуністичні перетворення, неминуче мала призвести до руйнування виробництва і глибокої соціальної кризи. І таки призвела.

Піночетова «обмежена демократія»

Розв’язка наступила 11 вересня 1973 року. Цього дня у Чилі відбувся путч. Військові захопили урядові установи, розгромили штаб-квартири всіх партій, що творили «Народну єдність», а президент Альєнде героїчно загинув із автоматом у руках, марно намагаючись опиратися озброєним до зубів путчистам.

Альєнде сам прискорив свій кінець. За 19 днів до путчу президент призначив генерала Августо Піночета головнокомандувачем сухопутними військами Чилі. Це — найвища посада, якої може досягти чилійський військовий. Адже військового, який водночас командував би ще й авіацією та флотом, просто не існує, ті підпорядковуються безпосередньо президентові.

Змова серед чилійських військових назрівала вже давно. І Піночет був її активним учасником. Головною ж перешкодою для путчу був попередник Піночета генерал Пратс, який категорично виступав проти втручання армії в політику і повалення законного уряду. Попри тиск, який чинили на нього підлеглі, Пратс не міняв своїх позицій. Врешті одна з офіцерських дружин привселюдно дала головнокомандувачу ляпаса. Це стало останньою краплею, і зганьблений генерал подав у відставку. На свою посаду він рекомендував Піночета, якого вважав щирим прибічником невтручання військових у політику ні за яких обставин. Взагалі підступний Піночет за часів «Народної єдності» зовсім не був в опалі. На початку 1972 року Альєнде підвищив його, призначивши начальником штабу сухопутних військ, а наприкінці того ж року висунув на ще відповідальнішу посаду — командувача столичного гарнізону. Коли Піночета призначили головнокомандувачем сухопутними військами, він мав тривалу бесіду з Альєнде і переконав його, що підтримуватиме уряд не гірше за Пратса. Але, як згадував згодом сам Піночет, «коли я 23 серпня прийняв командування, рішення (про переворот) визначилося остаточно».

“Секрет гарного життя в країні простий: кропітка праця, дотримання закону і ніякого комунізму!” – Августо Піночет

Піночет стверджував, що ніколи не віддавав наказу вбити Альєнде. За офіційною версією, під час штурму президентського палацу лейтенант Реєс, увірвавшись до однієї з кімнат, побачив людину в касці, що наводила на нього автомат. Офіцер «інстинктивно» відкрив вогонь і лише згодом зрозумів, що застрелив президента. Все, мабуть, і справді було так. Убитий Альєнде-мученик завдав Піночетові набагато більше шкоди, аніж якби був екс-президентом-вигнанцем. А ось масові репресії проти прибічників «Народної єдності» здійснювалися з відома і за прямим наказом Піночета. «Демократія в самій собі несе зерно власного руйнування, — цинічно стверджував він. — Демократію необхідно час від часу купати в крові, щоб вона залишалася демократією». За оцінками міжнародних правозахисних організацій, за 17 років Піночетового правління в Чилі було фізично знищено (часто без суду та слідства) 30 тисяч прибічників «Народної єдності». Серед них було чимало іноземців — на початку 70-х багато західних інтелектуалів-ліваків добровольцями вирушили до Чилі, аби допомогти своїм місцевим однодумцям «будувати реальний соціалізм». Лише за перші три роки перебування Піночета при владі за політичними мотивами було заарештовано 130 тисяч чилійців — величезне число для країни з 10-мільйонним населенням. Загалом, за оцінками правозахисників, за Піночета політичних репресій у тій чи іншій формі зазнав кожний шостий чилієць. Генерал, як він сам казав, «одягнув на націю залізні штани».

Спочатку Піночет був «просто» главою військової хунти, яку мали по черзі очолювати командувачі сухопутними військами, авіацією та флотом. Але вже через кілька місяців він відмовився передати головування в хунті наступному генералові, а через рік проголосив себе (без жодних виборів) президентом країни. Піночет заборонив діяльність будь-яких політичних партій, фізично знищив чи змусив емігрувати всіх політиків лівого спрямування, розгромив потужний колись у Чилі профспілковий рух. Створену Піночетом охранку ДІНА цілком справедливо порівнювали з гестапо. Одним з улюблених методів роботи ДІНА було так зване прориття тунелю, коли в горло та в задній прохід політичного опонента одночасно заштовхували по живому пацюку і милі тваринки були змушені прогризати собі «дорогу на волю» через людську плоть.

Піночет, безумовно, був кривавим диктатором, жорстоким та підступним. Але таких було дуже багато в трагічній історії Латинської Америки. І якби лише цим вичерпувалася його роль, він був би просто не вартий нашої уваги.

Але ж водночас Піночет — батько чилійського економічного дива! За порівняно короткий період йому вдалося розв’язати історичне завдання модернізації чилійської економіки, над яким багато десятиріч безуспішно билися і ліві, і праві його попередники.

За часів правління Піночета Чилі була однією з небагатьох латиноамериканських країн, економічний приріст яких збільшувався стабільними і порівняно високими темпами. Одна з найбідніших країн континенту нині посідає почесне четверте місце в Латинській Америці за розмірами валового внутрішнього продукту на душу населення. 2000 року цей показник за даними Світового банку складав 90. Щоб зрозумілішим було місце Чилі у світовій економіці, наведемо ще кілька цифр із тієї ж таблиці. Чилі межує з трьома країнами — Аргентиною (60), Перу (80) та Болівією (0). Нинішня Чилі багатша за Польщу (90), Туреччину (00) чи Росію (60). Але їй, звичайно, ще дуже далеко до Німеччини (120), Японії (620) чи США (100). В Україні цей показник, до речі, складає 0. Звичайно, це дані з 2000 року, Піночет же відійшов від влади десятиліттям раніше. Але всі експерти погоджуються, що останні демократичні уряди Чилі лише продовжували економічну політику Піночета. І саме кривавий диктатор вивів свою відсталу країну на середній світовий рівень розвитку.

В чому ж суть чилійського економічного дива? Економічна політика Піночета зовсім не була поверненням до методів та цінностей доальєндівського періоду, а чимось принципово новим для Чилі. Піночет розвернув корабель чилійської економіки на 180 градусів. Ще під час його роботи в США на генерала величезне враження справили неоліберальні економічні теорії так званої Чиказької школи, які обстоювали мінімізацію втручання держави в господарство і «вільну гру ринкових сил». Економічними радниками диктатора стали чилійці — випускники Чиказького університету, а згодом вихованці Католицького університету в Сантьяго, де теж безроздільно панувала Чиказька школа.

В Чилі теорії Чиказької школи були впроваджені в життя настільки повно, як ніде в світі. Від початку свого правління Піночет послідовно і наполегливо провадив згортання або різке обмеження ролі держави майже в усіх сферах економічного життя. Домінуючу роль, і не на словах, а на ділі, отримав приватний капітал. Піночет створив максимально сприятливий інвестиційний клімат для транснаціональних корпорацій, застосував політику «відкритих дверей». І, нарешті, він рішуче відмовився від митно-тарифного захисту внутрішнього ринку, підтримки виробництв, що заміщували імпорт. Натомість велику увагу було приділено розвитку експортних галузей на основі «порівняльних витрат виробництва». Йшлося про те, що коли країна відчуває, наприклад, брак пшениці для внутрішніх потреб, то не варто підтримувати державними дотаціями її виробництво в Чилі, якщо все одно вона буде дорожчою, аніж на світовому ринку. Натомість краще сприяти розвиткові виробництв, собівартість продукції яких буде нижче за середньосвітову. Так, саме за часів Піночета Чилі вперше в своїй історії вийшло на світовий ринок як великий постачальник томатної пасти, свіжих та морожених фруктів, концентратів соків, рибної муки. За кілька років країна впевнено увійшла в десятку найбільших світових постачальників деревини. При цьому не відбувалося хижацького винищення чилійських лісів. Приватні компанії, що заготовлюють деревину, зобов’язані посадити 12 га нового лісу замість кожних вирубаних 10 гектарів. Держава жорстко контролює дотримання цього правила, але водночас повертає підприємцям три чверті витрат на посадку дерев. Чилійське виноробство, яке сторіччями працювало виключно на місцевий ринок, в останні десятиріччя стало знаним від Штатів до Австралії і від Німеччини до Японії. Чилійські вина, до речі, нині завойовують і український ринок. Диктатору вдалося різко збільшити експорт, диверсифікувати його номенклатуру. Якщо в середині 70-х продаж міді та мідної руди давав 80 відсотків експортних надходжень Чилі, то наприкінці 80-х — лише 40. І це притому, що обсяги видобутку міді та ціни на неї зростали.

Чилійський досвід організації пенсійних фондів як засіб вирішення соціальних проблем і джерело акумуляції коштів населення для внутрішніх інвестицій визнано класичним у цілому світі.

Нині середня платня у Чилі складає 1000 на місяць. Рівень, про який пересічний українець може поки що тільки мріяти.

Результат пошуку зображень за запитом "Augusto Jose Ramon Pinochet Ugarte"

“Протягом 65 років я йшов по шляху обов’язку і дисципліни … І сьогодні, коли я оглядаюся назад на цьому довгому шляху, в моєму солдатському серці ворушиться і шумить з глибини: спасибі. Спасибі тобі, моя батьківщина. ” –  Августо Піночет

 

Підступний кат чи шляхетний лицар?

1988 року Піночет провів референдум, на якому чилійці мали відповісти: бажають вони зберегти правління військових чи воліють перейти до класичної демократії. 73-річний Піночет був переконаний, що більшість народу підтримає збереження існуючого режиму і йому доведеться призначати собі наступника з числа генералів. Диктатор помилився — 60 відсотків чилійців проголосувало за повернення до влади цивільних політиків. І 1990 року Піночет передав владу демократично обраному президентові Ейлвіну, християнському демократу. Ще кілька років генерал зберігав за собою командування сухопутними військами, а тоді придумав для себе посаду «довічного сенатора», яка гарантувала його непідсудність за будь-якими звинуваченнями до самої смерті. В Чилі, але не у світі. Коли 1990 року 85-річний Піночет прибув на лікування до Великої Британії, його було заарештовано за ордером іспанського судді. За звинуваченням у злочинах проти людства — позасудових вбивствах в середині 70-х кількох десятків іспанських громадян, які жили в Чилі і підтримували «Народну єдність». В жовтні 1998 року й 2 березня 2000 року був екстрадований на батьківщину. Слідство у його справі велося аж до його смерті.

Піночетові було пред’явлено близько 300 позовів із приводу масових убивств, викрадень, жорстокого переслідування (за деяким даними за час його правління було знищено декілька тисяч інакомислячих). Усі вони були відхилені адвокатами через слабке здоров’я Піночета.

23 листопада 2005 року Піночет був поміщений під домашній арешт у зв’язку з обвинуваченнями в несплаті податків і підробці документів, а також у зв’язку з обвинуваченнями у приховуванні інформації про свій фінансовий стан.

Взагалі нинішнє Чилі, як і кілька десятиріч тому, розколоте навпіл, з точки зору трактування постаті Піночета. Багато чилійців уважають його рятівником нації, завдяки якому країна не лише уникнула марксистської диктатури, але й провела вражаючу модернізацію. Не менше співвітчизників Піночета переконані, що жодні економічні успіхи не можуть виправдати ріки крові, які пролив диктатор. Дехто з них вважає, що Альєнде було слушно усунуто від влади. Але жорстокість, виявлена Піночетом, була зайвою і невиправданою. Старий генерал дожив свій вік в оточенні п’ятьох дітей, 24 онуків та трьох правнуків.

3 грудня 2006 року Августо Піночет переніс важкий інфаркт. Помер 10 грудня 2006 року в госпіталі Сантьяго. За наявним даними, його тіло було кремовано, державного похорону й жалоби не було (йому зробили тільки військові почесті).

Під час прощання з тілом колишнього диктатора стався цікавий випадок. Онук генерала Карлоса Пратса, попередника Піночета на посаді головнокомандувача армії, Франсіско Куадрадо Пратс плюнув на виставлений у каплиці труп. Справа в тому, що діда Пратса підірвали за наказом Піночета разом з дружиною в автомобілі в Буенос-Айресі 1974 року: живучи в сусідній країні в добровільному вигнанні, Пратс уникав публічних політичних заяв, але в приватних розмовах не приховував своєї огиди до військового режиму.

11 грудня 2006 в Сантьяго ознаменувався радісними виступами супротивників Піночета з одного боку й жалобними зборами прихильників покійного — з іншого.

 

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Cтатті

Армія обрала якісну систему зв’язку, до кінця поточного року надійде партія радіостанцій «Aselsan»

Published

on

Члени комісії від усіх силових відомств і трьох наукових установ МОУ віддали перевагу радіостанціям «Aselsan», підтвердивши правильність попереднього рішення

Ідеальна модель завше приваблива. Приміром, було б зовсім чудово, якби українське військо зараз, на початок четвертого року опору російській агресії, мало повністю укомплектовані сучасними, відповідно до останніх досягнень технічного прогресу, взірцями озброєння й військового обладнання. Й бажано кращого, аніж у нашого противника. Цього можна швидко досягнути за умови вкладення колосальних ресурсів у закупівлю вже готової закордонної техніки або розгортання її власного виробництва. Й оскільки таких ресурсів нам іще бракує, а національна економіка лише виходить із затяжного піке, доволі правильним є стратегічне рішення покращувати технічне оснащення оборонної сфери в окремих її кластерах. Спершу — в найважливіших, опорних. Одним із них є військовий зв’язок.

Уже на початку російської інтервенції стало зрозуміло: без осучаснення систем зв’язку, у всьому оборонно-безпековому секторі неможливо налагодити якісне та адекватне управління підрозділами і стійку захищену комунікацію. Волонтерський рух попервах вносив помітну лепту в насичення військ певними засобами зв’язку різних виробників. Але доволі швидко прийшло розуміння, що це не вирішує кардинально реальних потреб, а є тимчасово-вимушеним кроком. Складнощі з сумісністю, захистом, обслуговуванням, ремонтом тощо підштовхнули до пошуку уніфікації та гарантованого забезпечення потреб ЗСУ буквально на роки вперед.

Треба було обрати надійного партнера, який запропонує оптимальні умови — якісне обладнання зв’язку за прийнятною ціною. Як відомо (не зупинятимемося докладно на перипетіях), а певний час довелося витратити саме на вибір такого партнера, адже ціна питання була і є надвисокою — обороноздатність та безпека України. І буквально в фінансовому вимірі ціна такого контракту теж становила чималу привабливість. Хтось із постачальників мав програти в цій конкурентній боротьбі, а хтось отримати головний приз — тривалу співпрацю з Міноборони України.+

Отже, переможця визначено, проводиться належна робота з адаптації й унормування використання радіостанцій турецького виробника «Aselsan» у ЗС України. Проте й досі триває кампанія з дискредитації, що має на меті поставити під сумнів прозорість проведення конкурсу при закупівлі радіостанцій для потреб нашої армії й посіяти сумнів у тім, що саме такі вироби потрібні нам.

Одразу зауважимо: будь-який юрист, вивчивши правовий бекграунд цього контракту, відповість, що його процедура відбулася з урахуванням усіх вимог законодавства, зокрема, визначальних і порівняльних випробувань. А практик зауважить: не існує армії, де новий зразок апаратури зв’язку чи комунікації, тим паче, іноземного виробництва, в процесі встановлення на вітчизняну бойову техніку не потребував би певної адаптації.

НАЧАЛЬНИК ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ЗВ’ЯЗКУ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ ГЕНЕРАЛЬНОГО ШТАБУ ЗС УКРАЇНИ ГЕНЕРАЛ-МАЙОР ВОЛОДИМИР РАПКО

Щоб прояснити ситуацію та з’ясувати, як відбувається означена адаптація, я звернувся до експертів, які володіють першоджерельною інформацією.

У ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД НА ТАНКАХ ОДНОЧАСНО ПРАЦЮВАТИМУТЬ ЯК «MOTOROLA», ТАК І «ASELSAN»

— Наразі існує певний «інформаційний шум», що радіостанції «Aselsan» якось неправильно встановлюють на танки. Наскільки я розумію, нічого неординарного, крім як знаходження оптимального варіанту встановлення сучасних засобів зв’язку на нашу бронетехніку, в цій роботі не відбувається?

— Ми розпочали інсталяцію сучасних засобів зв’язку з танкових військ, тому що танк, як комплексний зразок бойової техніки, є найскладнішим. Наразі триває опрацювання технічних аспектів цієї роботи, — коментує ситуацію начальник Головного управління зв’язку та інформаційних систем Генерального штабу ЗС України генерал-майор Володимир Рапко. — Процес не видався легким. І це було очікуваним. Просто вмонтувати сучасну станцію натовського зразка в Т-64 без конструкторських і нормативних головоломок складно. Опрацьовано низку ідей з вирішення цього виклику. Звісно, ми мали все експериментально випробувати, аби виявити практичні недоліки — щоб інсталяція засобів зв’язку задовольняла вимоги війська.

Зараз у Харківському КБ із машинобудування ім.Морозова працює спеціальна робоча група, до складу якої входять фахівці Харківського бронетанкового ремонтного заводу, конструкторсько-технологічного центру Міноборони, представники «Aselsan» в Україні. Вони працюють над тим, щоб визначити оптимальні штатні місця підключення та установки радіостанції, які покращать ефективність роботи бойової машини в цілому.

Наразі у штатному режимі на танках здебільшого працюють водночас «Motorola» та «Aselsan», а встановлена апаратура внутрішнього зв’язку й комутації «Aselsan» забезпечує роботу як зовнішньої, так і внутрішньої комунікації, що покращило керованість бойових машин.

Заступник начальника Центрального бронетанкового управління ЗСУ Озброєння Збройних сил України полковник Євген Сидоренко тим часом зауважує: «Завершити адаптацію та встановлення радіостанцій «Aselsan» на дослідний зразок танка Т-64 відповідно до затверджених конструкторських змін плануємо до кінця 2017-го. Адже за результатами випробувань визначимося з моделлю для тиражування. Передовсім, це стосується танків, що перебувають на капремонті в заводських умовах. Діятимуть і виїзні ремонтні бригади, які замінюватимуть системи зв’язку танків у військах. Тобто, в усіх танках, які проходитимуть регламентний капремонт, встановлять сучасні засоби зв’язку. А в перехідний період на бронетехніці застосовуватимуть як «Motorola», так і «Aselsan» — поки ми повністю не перейдемо на сучасні засоби. Крім того, триває і адаптація вітчизняних шоломофонів для роботи з радіостанціями «Aselsan». Найближчим часом отримаємо щонайменше 100 таких шоломофонів, які дешевші закордонних аналогів».

ЯКЩО НЕ ЗАБРАКНЕ КОШТІВ, ПЕРЕОСНАЩЕННЯ ВІЙСЬКА НА НОВІ ЗАСОБИ ЗВ’ЯЗКУ ЗАКІНЧАТЬ ДО 2020-ГО

Зазначимо, що шоломофони натовського стандарту відрізняються від українських наявністю знімного шолому з кевлару, також у вітчизняних використовують ларингофони, а в європейських — мікрофонну гарнітуру. Тому танкістам треба звикати до мікрофона перед обличчям, який, на перший погляд, ніби заважає. Однак застосування такої гарнітури забезпечує кращу чіткість і розбірливість переговорів завдяки значно ліпшим частотним характеристикам.

Отже, вибір шоломофонів залишимо за танкістами.

— Також необхідно опрацювати технічні питання інсталяції сучасних засобів зв’язку для танків Т-80 та БМП. Процес встановлення сучасних засобів зв’язку на зразки бойової техніки радянського виробництва не такий легкий, як видавалося спершу. Хоча відкрию «таємницю»: окрім бронетехніки, на всіх інших зразках озброєння така адаптація пройшла успішно та швидко. Йдеться про радіостанції «Harris», «Motorola» і в деяких випадках «Aselsan».

 Коли ми говоримо про радіостанції «Aselsan» УКХ-діапазону, ми розуміємо, що це техніка, яка забезпечує підвищений захист і спроможність діяти в умовах РЕБ на відміну від «Motorola»? — запитуємо в головного зв’язківця українського війська.

— Так, але «Motorola» дає змогу на перехідний період бути на зв’язку з підтримуючою танки піхотою. Найважчий — перехідний період, коли водночас діють кілька типів техніки, — каже співрозмовник, — кожен виробник засобів зв’язку реалізовує унікальні алгоритми псевдовипадкового налаштування робочої частоти, криптографічного захисту інформації та методи цифро-аналогового, аналогово-цифрового перетворення сигналу.

 Яка ситуація з фінансуванням на наступний рік із точки зору задоволення потреб зв’язку ЗС України?

— Для того, щоб успішно здійснити переоснащення війська сучасними засобами зв’язку потрібен час і кошти. До речі, до кінця поточного року надійде партія радіостанцій «Aselsan», і ми продовжимо переоснащення тих підрозділів, які нам визначив начальник Генерального штабу — Головнокомандувач ЗС України.

ВОЛОДИМИР РАПКО: МИ ЗНАЛИ, ЩО НАМ ДОВЕДЕТЬСЯ РАЗОМ ВОЮВАТИ І БУДУВАТИ СИСТЕМУ ВЗАЄМОСУМІСНОСТІ

— Переоснащення — це чималі кошти. Мабуть, тому за давньою українською традицією в декого виникли підозри щодо непрозорості закупівель…

— Усі рішення щодо закупівлі тих чи тих технічних засобів Головне управління зв’язку ГШ ЗС України приймає не просто так. Вивчається досвід країн, які були у такій ситуації, як ми, і які потребували швидких змін у своєму технопарку. Це досвід Польщі, Грузії, Азербайджану, країн Балтії. А нова хвиля інформаційного пресингу, на мою думку, піднялася через те, що ми не придбали радіостанції ізраїльської компанії «Elbit Systems Ltd». Цей виробник запропонував Збройним силам України радіостанції, які не підтвердили заявлених технічних характеристик. Це декому не подобається, мабуть, тому я і мої підлеглі відчуваємо певний тиск. Причому, рішення якому виробнику віддати перевагу, ухвалювалося разом із Національною гвардією України, Державною прикордонною службою України, Державною службою спеціального зв’язку та захисту інформації, а також за участі експертної ради до складу якої входять волонтери й науковці. Хочу, для розуміння, довести алгоритм цього рішення: в 2015-му здійснювалося вивчення сучасних зразків засобів зв’язку, наступного року провели покази, визначальні відомчі випробування. А потім — колегіальне рішення, що за технічними параметрами обрано «Aselsan». Ми укладаємо угоду й отримуємо першу партію радіостанцій. Після цього почався певний тиск на ЗС України і міністр оборони України, задля уникнення інсинуацій, вирішив провести додаткові порівняльні випробування задля повної прозорості в травні-червні 2017-го комплексною комісією від усіх силових відомств і трьох наукових установ МОУ. Усі члени комісії без винятку віддали перевагу радіостанціям «Aselsan», підтвердивши правильність попереднього рішення.

— Підрозділи, на озброєнні яких перебувають різнотипні станції, чутимуть один одного?

— Питання сумісності окремо діючих підрозділів сьогодні вирішується застосуванням сучасної апаратури внутрішнього зв’язку й комутації та радіостанціями «Harris» короткохвильового діапазону. Останні застосовують усі силові структури — задля взаємодії. Це рішення начальників зв’язку ЗСУ, Держприкордонслужби, Нацгвардії. Ми знали: нам доведеться разом воювати і тому треба будувати взаємосумісну систему комунікації. Хтось не хоче, щоб Збройні сили України переходили на сучасний цифровий зв’язок. Ми ухвалили правильне рішення і повернутись назад неможливо, бо це стане злочином перед тими солдатами, які хочуть нормального, якісного і захищеного зв’язку. Співвідношення якість — ціна в цьому процесі вибору була визначальною. На жаль, бізнес ще не навчився програвати в чесній конкурентній боротьбі. Але в нього ще є можливість цьому навчитись…

Геннадій КАРПЮК, військовий журналіст

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Continue Reading

Cтатті

Готуймося до шикування в нових мундирах. З 2019 року все українське військо має надіти нові однострої.

Published

on

Через рік українська армія остаточно розпрощається з військовими одностроями пострадянського зразка

Нагадаємо: нові предмети військової форми одягу для нашої армії були розроблені волонтерською групою Віталія Гайдукевича і, без сумніву, докорінно змінили зовнішній вигляд захисника України. Зміни у тканині, обрисах, кольорах, символіці й знаках розрізнення вдало поєднали українську національну самоідентичність і європейську традицію. Більше року тривала робота волонтерів, ще стільки ж часу знадобилося фахівцям Головного управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних Сил України, аби завершити процес розробки і затвердження нових Правил носіння військової форми одягу.

Отже, на сьогодні новими правилами передбачено носіння елементів форми, які були введені з 2013 року, повністю нової символіки, знаків розрізнення і беретів — нової кольорової гами та призначення, запроваджено новий підхід до нарукавних знаків і розміщення на погонах знаків розрізнення військових звань — від ліцеїстів до генералів.

5530_p_13_img_0006Також новими правилами встановлено такі види військової форми одягу: парадна (парадно-вихідна), повсякденна, польова (службова морська), спеціальна (робоча) та спортивна.

Кожна з цих військових форм поділяється на літню та зимову, а також демісезонну — у повсякденній і польовій комплектаціях. За приналежністю військову форму одягу поділено на однострої Сухопутних військ Збройних Сил України, Повітряних Сил Збройних Сил України, Військово-Морських Сил Збройних Сил України, а також Десантно-штурмових військ та Сил спеціальних операцій.

Новими правилами носіння встановлено, що літню парадну (парадно-вихідну) форму одягу становлять кашкет або берет, кітель, штани навипуск кольору, визначеного для відповідного виду, роду військ ЗСУ, затвердженого Міністром оборони країни, сорочка білого (чорного у ССпО ЗСУ) кольору з краваткою кольору основної тканини, напівчеревики чорного кольору. До комплекту зимових парадних та парадно-вихідних одностроїв входять шапка зимова повсякденна, пальто, кітель і штани навипуск кольору відповідного виду, роду військ ЗСУ, сорочка білого (чорного у ССпО ЗСУ) кольору з краваткою кольору основної тканини, черевики чорного кольору, рукавички чорного кольору (чорного для військовослужбовців ВМС ЗСУ та ССпО ЗСУ), кашне білого кольору.

На відміну від парадної та парадно-вихідної форми одягу, які мають літній та зимовий комплекти, повсякденні однострої передбачено ще й для демісезонного носіння.

5530_p_13_img_0002У літньому варіанті «повсякденку» становитимуть берет (пілотка в авіації СВ ЗСУ, ПС ЗСУ та ДШВ ЗСУ), куртка і штани навипуск кольору, визначеного для відповідного виду, роду військ ЗСУ, сорочка кольору «тан» з краваткою кольору основної тканини та напівчеревики чорного кольору. В демісезонний період, окрім цих предметів, передбачено носіння плаща, а взимку військовослужбовці одягатимуть шапку зимову, куртку зимову, куртку і штани навипуск, сорочку кольору «тан» з краваткою кольору основної тканини, напівчоботи (черевики) чорного кольору, рукавиці чорного кольору та кашне кольору, визначеного для відповідного виду чи роду військ.

5530_p_13_img_0003Цікаво, що генерали, адмірали та офіцери отримали право носити шкіряні рукавички, а військовослужбовці рядового та сержантського складу — трикотажні. При цьому передбачено, що під час військового вітання рукавички не знімають.

Що стосується погонів, то правилами встановлено, що погони кольору, визначеного для виду ЗСУ, носять на пальто зимовому, куртці зимовій, плащі демісезонному, кітелі, джемпері, сорочці кольору «тан», сорочці білого та чорного кольору (з коротким та довгим рукавом).

За призначенням погони поділяються на ті, що передбачені для парадного (парадно-вихідного) і повсякденного обмундирування, а також для польових одностроїв. За способом кріплення вони також різнитимуться і поділятимуться на так звані погон-муфту та погон із текстильною застібкою.

Погон-муфта кріпитиметься на пальтах зимових, куртках зимових, плащах демісезонних, кітелях, куртках, джемперах, сорочках (кольору відповідно до форми одягу). Погони з текстильною застібкою військовослужбовці носитимуть на куртках зимових, на куртках спеціального одягу, а також предметах польової форми одягу. На сорочці (з короткими рукавами), поло та куртці костюма-утеплювача фон погонів має бути на тон темніше за колір тканини. На погонах до джемперів, сорочок та польового обмундирування дозволено вишиті знаки розрізнення.

Також правилами дозволяється певне комбінування або заміна одних предметів одягу іншими. Так, берет кольору «марун» у ДШВ та кольору «сталь» у ССпО дозволяється носити в усіх випадках — за рішенням органу управління. Також берет дозволяється носити замість кашкета польового (кепі-бойове) з літньою польовою формою одягу. Окрім цього, замість берета з повсякденною формою одягу можна носити кашкет, а з літньою та демісезонною повсякденною формою одягу — пілотку для військовослужбовців ДШВ, шапку зимову із зимовою повсякденною формою одягу за температури повітря 0 градусів і нижче; кашкет замість шапки зимової при зимовій парадно-вихідній формі одягу; кітель замість куртки при літній повсякденній формі одягу; сорочки білого або чорного кольору з довгими або короткими рукавами — з погонами і краваткою (краваткою-стрічкою для військовослужбовців-жінок) без кітеля з літньою парадною (парадно-вихідною) формою. В робочих кабінетах дозволено носіння джемпера з погонами. При цьому пуловер із V-подібним вирізом горловини носиться із сорочкою і краваткою, а з круглим вирізом горловини — без сорочки і краватки. Також поза строєм поверх джемпера дозволяється одягати куртку.

Певні особливості нових правил стосуються деяких елементів одягу жінок-військовослужбовців. Зокрема представницям слабкої статі при перебуванні у військовій формі одягу дозволяється носити сумки однотонних неяскравих забарвлень, колготки чорного або сірого кольору, туфлі і чобітки цивільного зразка з парадно-вихідною і повсякденною формою одягу, а також у дощову погоду вони можуть, не порушуючи нових правил носіння, доповнювати свій гардероб парасолькою чорного або темно-синього кольору.

Відображено в нових правилах і реалії бойових буднів у районі проведення антитерористичної операції. Так, усім категоріям військовослужбовців під час виконання бойових та навчально-бойових завдань дозволяється носіння «тактичних» бороди та вусів за умови, що вони мають відповідати вимогам гігієни і не заважати використанню засобів індивідуального захисту та носінню спорядження. Також військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, дозволяється носити цивільний одяг у позаслужбовий час, а за окремою вказівкою — у службовий час. Окрім контрактників, переодягатися в цивільне отримали право й військовослужбовці строкової служби — під час перебування у відпустці, а курсантам і ліцеїстам це ж дозволено робити в позаслужбовий час за межами військової частини.

Іван СТУПАК

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Continue Reading

Cтатті

Сучасні тенденції розвитку боєприпасів середнього калібру

Published

on

За оцінками військових експертів останні двадцять років спостерігається швидкий розвиток боєприпасів середнього калібру, а саме до автоматичних гармат калібром 20-60 мм та гранатометів – 20-40 мм. Головними факторами, що цьому сприяють є: поява більш дрібної, надійної та стійкої електроніки, впровадження нових вибухових речовин, нових технологій виробництва гільз та боєприпасів, а також вплив досвіду останніх військових конфліктів.

Однією з найбільш помітних тенденцій сьогодення є збільшення кількості боєприпасів повітряного вибуху ABM (air burst munition) калібром в діапазоні 20-60 мм з дистанційним детонатором. Незважаючи на складність їх реалізації, з огляду на потребу мати додаткове обладнання для програмування детонатора, ефективність їх застосування проти широкого спектру цілей в різних умовах ведення бойових дій збільшує інтерес до них з боку військових.

Окрім компанії Rheinmetall, яка одна з найперших запровадила програмовані боєприпаси AHEAD (advanced hit efficiency and destruction), підприємств Bofors з пострілами 3P та Orbital ATK з Mk 310 – PABM-Т, які вже достатньо давно займаються випуском відповідних снарядів різних калібрів в інтересах збройних сил країн НАТО, впродовж 2016-2017 років низка оборонних компаній почали розширювати спектр власної продукції за рахунок випуску пострілів ABM з дистанційним детонатором.

Так, у лютому 2017 року компанія CTAI (спільне підприємство Nexter Systems і BAE Systems) оголосила, що почала серійне виробництво 40 мм стрілецького програмованого телескопічного боєприпасу CTAS (Cased Telescoped Armament System), в якому снаряд частково вкритий метальним зарядом. Перевага полягає в зменшенні загальної довжини та ваги боєприпасу, а також збільшення вогневих можливостей щодо ураження цілей. CTAS включає в себе сімейство з шести боєприпасів, серед яких GPR-AB-T (round-airburst-tracer) з дальністю дії 2 500 м та A3B-T (anti-aerial airburst-tracer, планується до випуску в найближчому майбутньому) з дальністю дії до 4000 м.

171215 GPR AB T

Телескопічні боєприпаси CTAS

На початку 2017 р. російське НВО «Прибор» підтвердило, що перебуває на ранніх стадіях реалізації боєприпасів АВМ калібру 30 мм для гармат 2A42 та 2A72 та 57 мм для гармати BM57. Постріл 57×348 мм з’явився ще у 2013 році, коли компанія Renault Trucks співпрацювала з російськими підприємствами в процесі розробки транспортного засобу ATOM 8×8. З того часу активно просувається 57 мм боєприпаси та дистанційно керована башта UVZ AU-220M BAIKAL («Байкал»), яка активно демонструється на виставках з 2015 року.

171215 UVZ AU 220M BAIKAL

AU-220M BAIKAL («Байкал»)

В травні 2017 року турецька компанія Aselsan заявила про завершення розробки та сертифікації 35 мм програмованого пострілу повітряного вибуху АТОМ.

Постріл має програмований детонатор, який забезпечує підрив боєприпасу перед цілю. Ефективна дальність стрільби складає 4000 метрів. Максимальна дальність 12 000 м. АТОМ призначений для використання у спареній 35 мм гарматі турецького зенітного комплексу KORKUT.

171215 АТОМ Korkut

Спарений 35 мм зенітний  комплекс KORKUT

В жовтні 2016 року Польща почала розробку 30×173 мм пострілу АВМ для БТР 8×8 ROSOMAK. Новий боєприпас буде використовуватися у башті ZSSW-30 з гарматою АТК 300 мм Мк44S, що створюється Huta Stalowa Wola та WB Electronics. В тому випадку, якщо процес реалізації проекту не вдасться, польська сторона розраховує на придбання відповідних пострілів у компанії Rheinmetall (Німеччина).

Компанії Orbital ATK в жовтні 2017 року провела успішні випробування низки нових передових боєприпасів калібру 30х173 для гармати MK44 XM813 та башти XM914 Bushmaster Chain Pistols. Нові типи боєприпасів є керовані за командою і призначенні для знищення цілей вибухом поряд з цілю. Вони поєднують в собі маневрений постріл з комплементарною лазерною системою, яка компенсує вплив погодних умов та інші фактори, які можуть зменшити точність ведення вогню. Роботи виконувалися в рамках програми Extreme Accuracy Precision Ordnance (EXACTO) в інтересах DARPA(США).

171215 PABM T

Лінійка 30 мм пострілів з Mk 310 Programmable Air Burst Munition – PABM-T

В лютому 2017 армія США оголосила тендер на придбання 30 000 боєприпасів Mk 310 Programmable Air Burst Munition – PABM-T із завершенням поставки у 2019 році. Вони призначені для використання з гарматою XM813. Крім того, передбачається, що застарілі системи, де використовуються постріли калібру 30 мм також будуть оновлені з метою ведення вогню вже боєприпасами класу АВМ для збільшення летальності та бойової ефективності.

Окрім пострілів до автоматичних гармат розвитку набувають також гранати до гранатометів калібрами 30-40 мм. З початком 2000 років була впроваджена та набула практичного застосування технологія повітряного вибуху для боєприпасів 40х53 мм зі швидкістю 240 м/с і дальністю 2200 м.

Наразі після 2000 років в активному використанні перебувають постріли DM131 калібру 40 мм від компанії Rheinmetall для автоматичного станкового гранатомету H&K GMG AGL у поєднанні з системою ведення вогню VІNGMATE, гранати 40 мм Mk 285 PPHE від компанії Nammo з системою AN/PVG-1 LVS від Raytheon для гранатометів Mk 47 STRIKER від General Dynamics, постріли 40 мм AMBS від ST Kinetics для гранатометів STK 40 AGL Mk 2 AGL та гранати C171 PPHE-RF від Nammo для гранатометів C16 CASW (GMG E) AGL з системою ведення вогню VINGMATF FCS. Однак виробники постійно їх удосконалюють та створюють нові зразки.

Паралельно відбувається розвиток змішаних – гібридних систем, де гвинтівка з калібром 5,56 мм поєднується з гранатометом калібром 20 мм. Наприклад, виріб XM29 OICW, де постріл гранатомету програмується і здійснюється його детонація після пострілу в заданій точці перед/над ціллю.

171215 XM29 OICW

Гвинтівка XM29 OICW

Також набуває розвитку тенденція створення виключно ручних гранатометів, як то гвинтівка XM25 CD-TE калібром 25мм з програмованим детонатором. Вона здатна вести вогонь меншим калібром ніж станковий гранатомет, однак з достатньо високою ефективністю.

Характер сучасних війн та конфліктів, де часто піхотним підрозділам доводиться вести бойові дії в міських умовах, зумовив появу низько та середньо швидкісних пострілів з повітряним вибухом калібром 40 мм зі швидкостями польоту 78 м/с та дальністю стрільби близько 400 м та 105 м/с та дальністю до 800. Такі боєприпаси ефективні не лише для знищення противника, який перебуває в різноманітних міських приміщеннях, а й для пробиття дверей та ураження легко броньованих об’єктів.

171215 XM25 CD TE

Гвинтівка XM25 CD-TE

З огляду на це, компанія Rheinmetall розробила два боєприпаси HEBE16-50 та HEBE 100 з підвищеною пробивною здатністю. Вони обладнані висувним шпилем, який забезпечує ефективне пробиття, наприклад, дверей.

Окремим напрямком розвитку є використання програмованих боєприпасів повітряного підриву проти безпілотних літальних апаратів. Нещодавно компанією Amtech Less-Lethal Systems були розроблені багатосекційні снаряди SKYNET, призначені для застосування саме проти БПЛА.

171215 UAV

Багатосекційні снаряди SKYNET від Amtech Less-Lethal Systems 

Останньою тенденцією є створення програмованих пострілів, які забезпечують ефективне ведення операції у, фактично, ближньому бою. Цікавою є концепція Adjustable Range Impact Munition (ARIM), розроблена компанією Safanland Group. Вона передбачає вогневе враження противника пострілом з дистанційним детонатором, який програмуються на короткі 0-40 м та довгі 40-70 м відстані. Цим напрямком розвитку активно цікавляться Збройні сили США, де вважають, що у війнах найближчої перспективи з огляду на високу урбанізації територій велике значення матиме ефективність ведення саме ближнього бою.

Окремим напрямком розвитку програмованих боєприпасів є їх використанні у нічний час, адже існує потреба в їх застосуванні з використанням сучасних приладів нічного бачення, які діють на різних принципах.

За матеріалами видання European Defense and Security 6/2017

Олексій Сердюк

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Continue Reading
Advertisement
Advertisement
Advertisement

Trending