Зв'яжіться з нами

Cтатті

Аналіз: Як Українська армія опинилася на 30 місці рейтингу армій світу (Інфографіка)

Опубліковано

на

Міжнародний рейтинг Global Firepower щороку надає унікальний аналітичний виклад даних про сучасні військові сили країн світу. Цього року США, Росія і Китай традиційно розділили між собою першу трійку, Україна ж посіла у списку лише 30 місце. Після цього в соцмережах поширилися жарти і скепсис, посил якого був наступний – навіть при Януковичу, у 2011 році, коли не було війни і армія була у розібраному стані, наш показник був вищий – 21 місце. Чому так вийшло, адже президент запевняє нас у тому, що армія стала однією з найпотужніших у світі? Давайте розбиратися

Спочатку трохи про те, як складається рейтинг і визначається індекс потужності держави. Є 50 критеріїв, які визначають, наскільки та чи інша країна зможе вести бойові дії на суходолі, з моря та повітря. Є бонуси і штрафи. Наприклад, очевидно, що деякі країни не мають виходу до моря і вкладати кошти у розвиток флоту їм не дуже і доцільно. Але вони можуть мати потужні сухопутні сили та авіацію. Тому мала військова потужність на морі у даному випадку не впливає на місце в рейтингу. Однак автори рейтингу, навпаки, штрафують морську державу, яка не приділяє належної уваги своїм військово-морським силам.

Також у рейтингу не враховувався ядерний потенціал держав, він є лише бонусом. Так само і членство в НАТО. А от умовні санкції накладають за високий рівень споживання країною нафти. Особливо, якщо ви її самі не видобуваєте.

 За часи війни українська армія помітно змінилася, вона продовжує розвиватися, покращується забезпечення, проводяться реформи. Однак, за даними рейтингу, Україна втратила декілька позицій за останні роки, адже у 2014 році Україна була на 21 місці, а тепер на 30. Чому так і від чого це залежить? Як вирахували це аналітики? Чому не скрізь взяли до уваги ситуацію з окупованим Кримом?

Людський ресурс. Це ключовий критерій у рейтингу, адже чисельність населення країни прямо пропорційно впливає на кількість військових кадрів, потенційних призовників та резервний запас. Як правило, країни з великим народонаселенням у списку отримують перші місця (Китай, Індія, Росія, США).

За даними Global Firepower, на 2017 рік населення України складає 44 млн 209,7 тис. осіб. Хоча за оцінкою Державного агентства статистики України, станом на 1 лютого 2017 року, без урахування окупованої території АР Крим і Севастополя, ця цифра складає 42 млн 558,3 тис. осіб. За цими показниками Україна займає 31 місце серед 133 країн.

Придатних до військової служби в Україні укладачі рейтингу нарахували 15,7 млн (30 місце), а тих, які досягнули призивного віку – 482 тис. осіб (49 місце). Загальна кількість військового персоналу в Україні 1 млн 182 тис., з яких 182 тис. – це діючі військовослужбовці (28 місце), а 1 млн – це резервісти (10 місце, США – 11 місце!).

За даними, наведеними у Білій книзі Міністерства оборони за 2016 рік, протягом 2016 року на службу за контрактом до лав ЗСУ було прийнято 70 тис. осіб. При чому призов збережено “як основу для формування військово-навченого резерву та підготовки контрактників”. Створено оперативний резерв військовозобов’язаних першої черги – понад 100 тис. осіб. Відновлено військовий облік близько 400 тис. осіб. Протягом 2014–2016 рр. чисельність військового оперативного резерву збройних сил першої черги зросла з близько 2 тис. до 130 тис. резервістів.

На кінець 2016 року загальна чисельність збройних сил становила 250 тис. осіб, у тому числі 204 тис. військовослужбовців, 46 тис. – працівників ЗСУ.

Повітряні сили. Рівень розвитку повітряних сил, кількість одиниць техніки – серйозні показники військової могутності держави у рейтингу. Сюди увійшли винищувачі, штурмовики, бомбардувальники, транспортні, навчально-тренувальні літаки та вертольоти. В середньому показники в Україні дозволяють перебувати українській військовій авіації на 42 місці.

Військово-морські сили. Саме вітчизняні ВМС стали тим якорем, який тягне Україну в кінець рейтингу. Країна отримала штраф за малорозвинений флот і опинилася на 75 місці: між Гватемалою і Демократичною республікою Конго. Авіаносців, есмінців і субмарин у нас нуль одиниць; фрегатів, корветів і тральщиків – по одному. Однак зазначу, що дозволити собі авіаносці може лише 13 країн зі 133, есмінці є у 12 країн, а субмарин немає навіть у деяких більш економічно розвинених, ніж Україна, держав. Тут питання у доцільності комплектування.

Фрегат в України один – це “Гетьман Сагайдачний”, що базується в Одесі.

У країн, які мають вихід до моря, досить велика кількість Patrol boat (патрульних катерів). Україна на 98 місці за цим критерієм, це найгірший для нас показник серед усіх 50-ти мірил.

У Військово-морських силах України клас патрульних катерів відсутній. Йому відповідає клас артилерійських катерів. А от, наприклад, в частинах Державної прикордонної служби аналогічні катери віднесені до класу прикордонних сторожових катерів.

За даними тієї ж Білої книги МО, станом на 2016 рік у військово-морських силах розформовано 15 екіпажів (команд) плавскладу, кораблі (судна) яких не виведено з окупованої території АР Крим, при цьому особовий склад розподілено по інших екіпажах (командах). Також за цей час сформували окрему артилерійську бригаду, реактивний артилерійський полк, окремий батальйон морської піхоти, а також Інститут Військово-Морських Сил Збройних Сил України Національного університету “Одеська морська академія”.

Танки, БМП, САУ, РСЗВ. Україна достатньо високо стоїть у рейтингу саме по кількості танків. Озброєння, яке ми отримали у спадщину від СРСР і тепер активно ним користуємося в зоні АТО, навіть незважаючи на величезний “розпродаж” техніки ЗСУ до 2014 року, дозволило Україні посісти 6 місце у списку.

Переважна більшість того, що лишилося, потребує ремонту, якщо не списання.

“Державна цільова оборонна програма розвитку озброєння та військової техніки на період до 2020 року” каже, що в минулому році основні зусилля були зосереджені на те, щоб першочергово озброїти підрозділи ЗСУ в АТО. 93% виділених коштів пішло на модернізацію того, що є, і закупівлю нового озброєння та техніки, а 7% – на конструкторські роботи, виготовлення зразків, проведення держвипробувань.

Нафта. У формулі, за допомогою якої рахується індекс потужності армії певної держави, є показники з видобутку, споживання і резервних запасів нафти. Важливий фактор, який показує, наскільки довго країна може брати участь у затяжному конфлікті, вести війну чи тримати оборону. Техніці треба щось “їсти”, і чим більша армія, тим більше палива вона витрачає.

Фахівці GFP за велике споживання нафти застосовують штрафи, чим менші обсяги – тим менше покарання.

За даними рейтингу, Україна щодня видобуває 40,5 тис. барелів та посідає 54 місце зі 133 і знаходиться між Туреччиною і Новою Зеландією. Споживаємо ми 317 тис. барелів на день і маємо 38 місце. Щодо запасів, то Україна має ще 400 млн барелів. Перше місце по запасах нафти у Венесуели, друге – у Росії, третє забрала Саудівська Аравія.

Витрати на оборону. Поки витрати на оборону в України дуже скромні, однак у 2016 р. обсяг фінансування Міноборони порівняно з 2015 р. збільшили на 8,7 млрд грн (майже в 1,2 рази). Минулого року оборонне відомство отримало 59,4 млрд грн (2,63% ВВП).

Ще 2 млрд грн у минулому році МО України отримало у якості гуманітарної та міжнародної допомоги від іноземних держав. Найбільше витрат пішло на збільшення грошового забезпечення військовослужбовців, бойову підготовку, відновлення полігонів та ремонт військової техніки.

Якщо ж взяти дані GFP з витрат України на всі силові структури, то ми на 40 місці за можливостями.

Варто також зазначити, що оборонний бюджет в Україні все ж виріс порівняно з тими роками, коли ми були на більш високих позиціях у рейтингу. В 2011 році він складав 12,7 млрд грн (1,6 млрд дол., 1% ВВП), у 2013 році – 18,8 млрд грн (2,4 млрд дол., 1,1% ВВП). Але, якщо дивитися в доларовому еквіваленті, то в тому ж 2013 році він був навіть більшим, ніж сьогодні.

Ще одне болюче місце кожної країни, і України зокрема, це розмір зовнішнього державного боргу. За інформацією GFP, на 2017 рік Україна винна 127 млрд 700 млн доларів. У списку боржників ми посіли 43 місце, але зрозуміло, що чим більша країна за всіма показниками, тим більший зовнішній борг. При чому запасів іноземної валюти і золота у нас є всього 16 млрд доларів.

* * *

То чому ж Україна зі збройними силами, які за останні чотири роки виросли в умовах реальних бойових дій, опустилася на 10 сходинок?

– велику кількість одиниць озброєння розпродали, іншу частину списали, третя – знищена/зіпсована при веденні бойових дій у зоні АТО. Великий мінус у кількісних показниках, які важливі для укладачів рейтингу; до того ж Росія, окупувавши Крим, не віддала частину української техніки та озброєння. Ще у 2015 році Міноборони повідомляло, що російська армія залишила собі майже 5 тисяч одиниць техніки ЗСУ, а протягом 2014 року було передано Україні з окупованого Криму 2,036 тис. одиниць. Це ще один мінус, який вплинув на місце в рейтингу.

– оборонний бюджет України у гривнях росте, але автори рейтингу рахують у доларах. За чотири роки гривня впала втричі. Як вже було сказано, 2,4 мільярда доларів бюджету 2013 року – це більше, ніж 2,3 мільярда в 2017 році. Виходячи з обмежених фінансових можливостей, Міноборони обирає пріоритетні сфери розвитку війська. Той же флот страждає, проте сухопутні війська фінансуються краще.

– аналітики GFP залишили довжину українського кордону, яким він був до війни. Не враховано, що частину території український уряд не контролює взагалі, як на сході країни, так і цілий Кримський півострів. Цей показник також впливає на підсумкову цифру.

– така ж ситуація і з населенням. Як фахівці рахували призовників? На території непідконтрольного Донбасу теж багато осіб призивного віку, але воюють вони не в українській армії, а іноді проти неї. І це теж громадяни України.

– деякі країни у першій тридцятці піднялися вище за Україну не тому, що українська армія стала гіршою, а тому, що теж розвивають свої війська, швидше за Україну. Та ж КНДР – ще 4 роки тому ця країна була поза межами 30-ки, проте через тотальну мілітаризацію заскочила відразу на 23 місце. А навпаки, Канада була 16-ю, але тепер лише 26. Хоча навряд чи її армія стала слабшою (індекс говорить, що сильнішою). Це як з нашим ВВП – ми ростемо, але не настільки, щоб угнатися за рештою розвинених країн, які розвиваються краще. Так, справді, Україна в рейтингу скотилася, проте варто дивитися не лише на загальну цифру, а й на індекс потужності війська. А він росте з кожним роком. Чим менше значення, тим потужніша армія. Якщо в 2013 році ми були на 21 місці з індексом 0,83, то в цьогорічному рейтингу індекс вже складає 0,56.

І останнє. Не зважаючи на наявні проблеми, на те, що оборонний бюджет України обмежений і намагаються розподілити його на першочергові потреби в умовах ведення бойових дій на лінії фронту, гібридних форм і диверсій в тилу, обороноздатність держави підвищується, як і боєздатність українського війська. Армія перестала бути стигматизованим явищем. Майбутнє українського війська – це професійна контрактна армія. Наскільки це майбутнє далеко, залежить не тільки від самого міністерства чи генштабу. Хороші показники за 50 критеріями стосуються не лише армії як такої у вакуумі, вони стосуються усієї країни.

Ірина Сампан

 

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело: https://ua.112.ua/statji/

Cтатті

Промовиста різниця між героями та зрадниками України

Опубліковано

на

Один із користувачів соціальних мереж – звичайно ж, близький до Москви український журналіст – пояснив, що не буде дивитись фільм “Кіборги”, який героїзує “непотрібну війну”, у якій “українці вбивають українців”.

Поки що це несміливий, маргінальний тренд у нашому медіапросторі, він притаманний швидше російській пропаганді. Але з часом, після виведення російських військ він посилиться. До цього треба бути готовими.

Не можна зводити війну до боротьби українців із російськими окупантами, не можна заплющувати очі на те, що в окупантів є найманці, є прихильники – по всій країні. Але найголовніше – не найманці почали війну. Росіяни її почали.

Агресія завжди запускає механізм колабораціонізму і зради. Той, хто просто дотримувався інших поглядів, бере до рук зброю та починає боротися зі власною країною, власним народом. Так, він зрадник. Так, він винний. Але ці умови для розбрату створив окупант.

Квіслінг був норвежцем. Петен був французом. Гаха був чехом. Тісо був словаком. Але за кожним з ним стояв Гітлер. За Захарченком чи Аксьоновим – і кожним зі зрадників – стоїть Путін.

А за кіборгами стояли не Порошенко з Муженком. За кіборгами стояла Україна. У цьому відмінність.

Віталій ПОРТНИКОВ

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

Який флот може дозволити собі Україна на даний час

Опубліковано

на

Суперечки про те, як Україні скоріше відродити свій флот, ведуться ще з 2014 року, коли Росія разом з Кримом і базою в Севастополі вкрала майже всі наші кораблі. Як завдяки новій стратегії розвитку Військово-морські сили країни встають на ноги у даному матеріалі.

До початку подій на півострові в складі ВМС України перебував один фрегат, підводний човен, чотири корвета і 26 допоміжних кораблів.

Цифри не вражали уяву навіть тоді, а, з урахуванням втрат під час анексії, ситуація стала і зовсім плачевною. Радує хоча б те, що під час кримських подій флагман “Гетьман Сагайдачний” знаходився в морському поході. Його екіпаж вчасно зорієнтувався і не пішов на Севастополь, загорнувши в Одесу.

“Володимир Великий”

Спочатку завдання по відродженню флоту доручили тодішньому командувачу ВМСУ Сергію Гайдуку, який вирішив не винаходити велосипед і продовжив розвивати утопічний план з будівництва великого флоту, що складається з корветів, фрегатів і підводних човнів.

Втім, можна було здогадатися, що реалізувати цей план так і не вдасться. Хоча б тому що Україна задумала будівництво власного корвета під назвою “Володимир Великий” ще в 2005 році. Лише в 2010 в Миколаєві перший корабель серії нарешті заклали в виробництво (а за планом їх повинно було бути чотири) … і за наступні чотири роки не побудували навіть половини.

Такими темпами Україна довелося б чекати свого “Володимира” ще мінімум років десять. А до моменту виходу в море він би вже безнадійно застарів і все можна було б починати спочатку.

До того ж обслуговування кораблів такого класу – справа непроста і витратна. Для цього потрібна спеціальна база, яку Україна втратила з анексією Криму. Будівництво нової теж варто було б бюджету колосальних грошей і забрало б купу часу, якого у нас немає.

Інший план

У квітні 2016 року президент Петро Порошенко нарешті звільнив Гайдука з посади командувача флотом. А на його місце призначили генерал-лейтенанта Ігоря Воронченко.

При ньому справа нарешті зрушила з мертвої точки. Новий командувач відразу ж відмовився від плану попередників, вибираючи між двома іншими концепціями розвитку.

Інший варіант – будівництво власного “москитного флоту” на базі декількох десятків порівняно дешевих кораблів самого різного призначення – ракетних, патрульних, протимінних і т.д.

Цей план не настільки амбітний, але зате він хоча б реалізуємий. І схоже на те, що в ВМСУ вирішили рухатися саме в цьому напрямку. Так, в Міноброни вже заявили, що до 2020 року флот повинен отримати до 30 бойових кораблів і катерів.

До того ж нещодавно в США нагадали про те, що готові безкоштовно передати Україні бойові катери класу Islands, які вже давно чекають в американських портах. Однак при цьому є нюанс.

“Гюрза”, “Кентавр” і “Лань”

Можливо тому, що минулого літа на воду спустили вже четвертий бронекатер типу “Гюрза-М”, який оснащений бойовим модулем з автоматичною гарматою, автоматичним гранатометом і 7,62-мм кулеметом, а також двома протитанковими ракетними комплексами “Бар’єр” з лазерною системою наведення.

Продовжити читання ?

Cтатті

Миротворці на Донбасі: коли вирішиться питання, і які країни можуть відправити своїх військових

Опубліковано

на

За даними джерел сайту “Сегодня”, в найближчі місяці має вирішитися питання зрозміщенням на Донбасі миротворців ООН. На думку Заходу, напередодні своїхпрезидентських виборів в березні 2018 го Росія з цього питання може піти на поступки.Така думка побутує в Штатах. Правда, третю зустріч з помічником президента РФВладиславом Сурковим спецпредставник Держдепу Курт Волкер назвав “крокомназад”. А після зустрічі з держсекретарем Рексом Тіллерсоном у Відні главаросійського МЗС Сергій Лавров заявив, що Київ і Вашингтон не так розуміє бачення Москвою миротворчої місії. За його словами, те, що пропонують Україна іСША – введення на Донбас окупаційної адміністрації, тому Росія ніколи не підтримаєтакий проект резолюції в Радбезі ООН. Але обійти кремлівське вето можна черезГенасамблею.

Сайт “Сегодня” проаналізував шанси на розміщення на Донбасі місії “блакитних касок”, і, що найголовніше, які країни можуть відправити туди своїх військових.

“Охоронці спостерігачів ОБСЄ”

Наївна впевненість наших західних партнерів у тому, що Путін до своїх президентських виборів в березні-2018 піде на поступки, потроху вивітрюється. На засіданні Ради глав МЗС ОБСЄ у Відні Рекс Тіллерсон заявив, що Штати, може, і хотіли б зняти санкції проти Росії, але не зроблять цього, поки Москва не виведе свої війська з східної України і з Криму. Правда, після двосторонньої зустрічі з російським колегою держсекретар був не так багатослівний: “Я вам не буду говорити, що конкретно ми обговорювали. Ми добиваємося прогресу і отримуємо його. У нас є діалог, співпраця, але ми ще не все вирішили. Але це і не можна вирішити за одну зустріч”.

А ось Сергій Лавров передав журналістам свою розмову з Рексом Тіллерсоном до дрібниць. Їх двостороння зустріч тривала понад годину, і українське питання йшло другим на порядку; з цього питання, за словами Лаврова, у них з Тіллерсоном менше співпадаючих підходів, ніж по Сирії.

“Нас турбують спроби поставити з ніг на голову нашу ініціативу про направлення охоронців ООН для забезпечення безпеки місії ОБСЄ. Ця ініціатива на 100% вписується в дух і букву Мінських домовленостей. Наша ініціатива полягає в тому, щоб спостерігачів ОБСЄ всюди супроводжували охоронці ООН. Те, що ми почули від представника США Волкера, мало зовсім протилежний підхід. Він полягає в тому, щоб не зациклюючись на питаннях особливого статусу Донбасу, амністії, підготовки до виборів через прямий діалог Києва, Донецька і Луганська,  ввести туди ООН-івську адміністрацію, яка буде керувати всім, що відбувається в самопроголошених “ДНР” / “ЛНР”, – заявив Сергій Лавров.

Тобто, Росія згодна нема на 20-тисячну миротворчу місію сертифікованих військових, а на ООН-івських охоронців із забезпечення безпеки СММ ОБСЄ. Причому трохи раніше в тому ж Відні Сергій Лавров заявив, мовляв, якщо на Донбасі розгорнуть українсько-американський варіант миротворчої місії, це буде окупаційна адміністрація. На це глава українського МЗС Павло Клімкін відповів Лаврову в своєму Twitter: “Я вважаю, що окупаційна адміністрація вже там – це російська окупаційна адміністрація”.

Американський експерт, колишній помічник держсекретаря Девід Крамер в бесіді з сайтом “Сегодня” сказав, що пропозиція Росії по миротворцях сильно відрізняєтьсявід того, що раніше запропонувала Україні. На його думку, нічого не змінюється, Путінхоче дестабілізувати Україну, щоб Захід втратив до неї інтерес, тому я скептичноставлюся до того, що до своїх “виборів” в березні у російської сторони з’явитьсяінтерес до вирішення цього питання.

“Фактично пропозиція Росії щодо миротворцям навіть не стартова, це несерйозний спосіб покласти край бойовим діям. Він просто відокремить Донбас від решти України і нічого не принесе для відновлення міжнародно-визнаного українсько-російського кордону. Тому у мене немає великих надій на миротворчу місію на Донбасі – навряд чи це станеться. Я вважаю, найкращий спосіб – посилювати санкції проти путінського режиму до тих пір, поки він не почне поважати територіальну цілісність і суверенітет України і не виведе свої війська, і надати Україні летальну зброю, щоб допомогти їй захистити себе”, – вважає Девід Крамер.

Колишній посол США в Україні Стівен Пайфер також скептично ставиться доготовності Росії погодитися на миротворчі сили з дієвим і сильним мандатом, якіотримають доступ до всієї території окупованого Донбасу, включаючи українсько-російський кордон.

“Є сенс протестувати готовність і згоду Росії на ці сили і мандат, але за три місяці з тих пір, як Путін підняв питання про можливість миротворчої операції ООН, ми не побачили істотних змін в позиції Росії. Тому незрозуміло, чому ми повинні очікувати, що Росія погодиться на миротворчі сили до своїх президентських виборів в березні”, сказав сайту “Сегодня” Стівен Пайфер.

Як ООН приймає рішення

Розмови про миротворців в українському політикумі не вщухають останні два роки. Ще 18 лютого 2015 го РНБО підтримав звернення до ООН і ЄС про розгортання в Українімісії “блакитних касок”. Рішення приймає Рада безпеки ООН. Свою резолюцію в Нью-Йорку Україна представила два роки тому, але через незгоду Росії, яка як постійнийчлен має право вето, на голосування її не виносили, намагаючись зупинити війну врамках Нормандського формату.

Майже через три роки після підписання Мінська-2 стає зрозуміло, що Росія не збирається виконувати свою частину домовленостей. Але за вересневу пропозицію Кремля про можливість розгортання на Донбасі миротворчої місії (Москва внесла в ООН відповідну резолюцію) наші західні партнери схопилися як за останню соломинку. Майже півроку Курт Волкер веде переговори з Владиславом Сурковим про місію “блакитних касок”, але на компроміс Москва не йде.

За словами посла України в Хорватії, Боснії і Герцеговині (2010-2017 рр.) Олександра Левченка, чим більше позитивних для України пунктів ми намагаємося внести в резолюцію по миротворцям, тим більша ймовірність, що її заблокує Росія. “Дуже важливо, яким буде мандат місії. Мандат потрібно виписати таким чином, щоб місія допомогла реінтегрувати тимчасово окуповані території Донбасу. Також в Мінських домовленостях передбачається виведення незаконних збройних формувань, як місцевих, так і іноземних – російських. І миротворці якраз той гвинтик, який може допомогти механізму контролю виведення збройних формувань”, – вважає Олександр Левченко.

За словами посла, не виключено, що може обговорюватися питання проведення виборів на Донбасі – цей пункт є в Мінських домовленостях – і хто, як не миротворці зможуть гарантувати чесність їх проведення. Як свого часу в Хорватії: місія здійснювала моніторинг і надавала логістичну підтримку, стежила, щоб не було фальсифікацій, щоб ніхто силою не впливав на виборців і членів комісій. Тобто, як підкреслює Олександр Левченко, мандат миротворчої місії на Донбасі повинен включати виведення незаконних збройних формувань і, очевидно, проведення виборів.

Та й сам процес прийняття рішень в ООН не такий вже і швидкий. Раніше представник України в підгрупі з безпеки Тристоронньої контактної групи Євген Марчук пояснював сайту “Сегодня”, що спочатку вноситься офіційна пропозиція (резолюція – Авт.), потім Радбез ООН вивчає і приймає рішення, яке Росія, як постійний член, може заблокувати. Правда, в одному з інтерв’ю “Сегодня” перший президент незалежної України Леонід Кравчук говорив, що якщо Рада безпеки не може прийняти рішення,тоді має бути рішення Генасамблеї, яка в березні 2014 роки вже прийняла резолюціюпо Криму в обхід вето Росії.

Представник України в Раді ООН з прав людини в 2006-2010 рр., уповноважений України в Міжнародному суді ООН Володимир Василенко нагадує про резолюцію Генасамблеї “Об’єднання заради миру” №377 (5). Їїприйняли в 1950 році після вторгнення північнокорейських військ до Південної Кореї. США на Радбезі марно намагалися провести резолюцію, але СРСР їїблокував, тому питання винесли на Генасамблею. У нашому випадку, щобзастосувати резолюцію Генасамблеї “Об’єднання заради миру” №377 (5),необхідно заручитися підтримкою 2/3 членів ООН, або 129 держав.

Хто може увійти до миротворчої місії

За словами Євгена Марчука, як таких військ ООН немає, вони комплектуються кожен раз для кожної нової місії. Від прийняття рішення в Нью-Йорку до фактичної відправки “блакитних касок” в гарячу точку може пройти до півроку. Спочатку секретаріат ООН направляє технічну оціночну місію в зону конфлікту. У своїх висновках вона призводить не тільки оцінку обстановки в області безпеки, політичної, військової та гуманітарної ситуації, а й дає попередній кошторис витрат. Потім секретаріат ООН звертається до країн, які можуть відправити своїх сертифікованих військових.

“Треба звертатися до країн, які мають миротворчий досвід. У своїх національних парламентах вони вирішують, чи будуть їх військові брати участь. Потім Радбез призначає військове керівництво (главу і командувача миротворчими силами – Авт.)”, – пояснює Євген Марчук.

За словами посла України в Хорватії, Боснії і Герцеговині (2010-2017 рр.) Олександра Левченко, дуже важливо, хто буде керувати місією. “Важливо, щоб це був представник авторитетної країни, яка відправить досить численний контингент, наприклад, Канада – ми вже бачили їх заяву. Також Україна очікує, що члени Нормандського формату – Франція і Німеччина – відгукнуться і відправлять своїх військових. Наша принципова позиція – Росія не може мати своїх миротворців. Решта будуть обговорюватися в ООН, зокрема, наскільки члени ОДКБ (наприклад, Білорусь, яка заявила про готовність відправити своїх миротворців на Донбас – Авт.) можуть брати участь в місії,враховуючи їх військові зобов’язання перед Росією, але Україна на участь миротворцівцих країн в місії не погодиться”, – сказав посол.

Днями в Брюсселі глава канадського МЗС Христя Фріланд заявила, що Канада готова відправити своїх миротворців на Донбас, якщо місія отримає доступ до неконтрольованої ділянки українсько-російського кордону. Правда, за словами аналітика Інституту світової політики Миколи Белескова, заяви Фріланд на практиці нічим не підкріплені. Експерт пояснює, що кожна країна має певну кількість солдатів, сертифікованих служити в миротворчих місіях.

“Так, в серпні 2016- го Канада заявила, що готова відправити 600 своїх миротворців в будь-яку гарячу точку. Це означає, що Канада готує і тренує цих сертифікованих військових. Але не факт, що Канада їх відправить. На сьогодні, за даними, ООН всього 62 канадця служать у всіх миротворчих операціях по світу, велика частина з яких поліцейські. Тому заява Фріланд це піар. Та й в цілому з середини 90-х великі індустріальні та економічно розвинені країни не відправляють своїх солдатів. Основна їх роль – фінансування, спеціалізована підготовка або допомога, якщо потрібно перевезти солдат”, – пояснює аналітик.

За словами Стівена Пайфера і Девіда Крамера, російських і українських військових не повинно бути в складі миротворчих сил на Донбасі. Як припускає Стівен Пайфер, для російської сторони напевно буде неприйнятною участь і американських солдатів.“Можливо нейтральні держави, такі як Швеція, Фінляндія, Австрія могли б сформувати ядро цих сил – якщо Москва дійсно готова підтримати миротворчі сили з чинним мандатом”, – сказав сайту “Сегодня” Стівен Пайфер.

Якщо взяти країни першої десятки за кількістю відправки миротворців, то це або країни Африки, або Азії: Ефіопія, Бангладеш, Індія, Пакистан, Руанда, Непал, Індонезія. “Ще є Китай, вони нарощують свою активність, у них багато сертифікованих миротворців. У Китаю, за даними ООН, 2417 саме військових, не поліцейських, задіяних в гарячих точках по світу. І ще, як не дивно, Італія, – 1153 військових служатьмиротворцями. До речі, анекдотична ситуація: БТРи для миротворчих місій Багладешу поставляє Росія. Буде дуже “смішно”, якщо на Донбас зайдуть миротворці, а техніку їм буде поставляти Росія”, – говорить Микола Белесков.

Як розповідає Олександр Левченко, в хорватському Вуковарі, який був мирно реінтегрований, розміщувався військовий контингент миротворців – російський батальйон. “Ось вам цікава деталь, чи чесно миротворці виконують свою роботу. У 1992 році з нашого українсько-русинського села Міклошевци частини так званої територіальної оборони, які тимчасово окупували і контролювали цю територію, вигнали зі своїх будинків 100 осіб, а 4-х вбили. І це при тому, що російський контингент стояв фактично в 10-ти метрах від цієї “акції” і нічого не зробив, щоб їй запобігти. Але є і позитивний приклад роботи миротворців. У кінці 1995-го український миротворчий батальйон в Сараєво (був під облогою 1425 днів, б льше, ніж Санкт-Петербург) полагодив трамвайні рейки і запустив перший громадський транспорт. І кожен такий трамвай супроводжував український БТР, настільки все було небезпечно”, – розповідає посол Олександр Левченко.

Але найбільша проблема і інтрига, за словами аналітика Інституту світової політики Миколи Белескова, в тому, чи вдасться швидко нашкребти 20 тис сертифікованих солдатів. “Чи вдасться швидко знайти навіть серед перерахованих вище країн, які є великими контрибуторами, 20 тис сертифікованих солдатів, які будуть мати відповідні навички?”, – підсумував експерт.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

 

Продовжити читання ?
Реклама
Реклама
Реклама

Trending