Зв'яжіться з нами

Cтатті

Армія України. Нові-старі назви і форма для військових частин

Опубліковано

на

З нагоди Дня Незалежності деякі підрозділи Збройних сил та Національної гвардії отримали нові почесні найменування. Крім того, на параді можна було побачити нову форму бійців почесної варти.

Про те, за яким принципом відбувається надання почесних назв військовим підрозділам, Радіо Свобода розмовляло із істориком Василем Павловим – упорядником нової «Історії українського війська» та координатором робочої групи консультантів при Генштабі, яка займається розробкою військової форми, символіки й почесними назвами для військових частин.

 

– Нова форма почесної варти нагадує форму військ часів Гетьманату Павла Скоропадського.

– Це один із варіантів форми почесного конвою ясновельможного пана гетьмана. Ми не можемо назвати це формою – це радше церемонійний історичний однострій, який буде використовуватись президентським полком для урочистостей. Тобто, це окрема частина почесної варти. Вся почесна варта не буде в цьому однострої, він не буде використовуватись при всіх заходах. Але в тих заходах, де буде участь президента, де є історична складова або історичний момент, на якому треба зробити акцент – буде саме ця форма.

– Чому саме обрали Гетьманат?

– По-перше, цей період один із найбільш розроблених і найбільш зафіксованих в документації – ми чітко можемо прослідкувати й відтворити. По-друге, особа, яка ухвалювала це рішення та курує президентський полк, зупинилась саме на цьому варіанті.

– Вас і цього куратора не бентежить, що гетьманська армія визначними перемогами не уславилася?

– Якщо ми починаємо розглядати всі наші історичні аспекти, ми можемо до кожної нашої армії 1917-1921 років поставити одну велику проблему – війну вони програли. Але я би не став акцентувати увагу на цьому, бо, у відповідності до указу президента, у нас є цілих 5 років із 2017-го по 2021-й рік, коли держава, військо та суспільство мають кардинально змінити свій погляд на цю армію. Ми маємо врешті-решт навчитися поважати та пишатися нашими військовими формуваннями.

– Але все-таки, чому саме Гетьманат? Чому не армія Директорії УНР? Чому не УПА?

 – Був церемонійний однострій УПА? Він був розроблений, але ніколи не існував – ця армія воювала в абсолютно інших умовах. Якщо ми беремо період Директорії, то елементи однострою Директорії більшим чином зараз увійшли в повсякденний парадний однострій. Ті елементи однострою війська Директорії, які зараз є – це кольорові нарукавні тризуби, це англійський покрій френча, це кашкет. В цій ситуації почесну варту вирішили вбрати якраз в гетьманський варіант форми. Був запропонований варіант козацького однострою…
– До речі, мені здається, що саме козацький однострій Чорноморського війська використовувався раніше.

– Однострій Чорноморського війська використовувався, коли президентський полк називався Новоросійсько-Київським. Було декілька парадів, коли вони йшли в стилізованих одностроях Чорноморського війська. Але це був дійсно дуже сильно стилізований однострій. Зараз гетьманські однострої спробували відтворити максимально близько.

– А чому від чорноморських козаків відмовились? Це ж усе-таки наша історія також.

– Президентський полк мав назву Новоросійсько-Київський – і так він називався абсолютно не через те, що мав причетність до Чорноморського війська. Він був новоросійським через те, що цей конвойний полк НКВС – будемо називати речі своїми іменами – брав участь у Новоросійській наступальній операції. Це в 1943 році було під Новоросійськом.

А тепер уявіть собі: зараз на параді почесний полк із найменуванням Новоросійський. Як це буде сприйнято з ідеологічної точки зору?

– Як тепер називається президентський полк?

– Називається Окремий президентський полк. На цей момент в нього немає почесної назви. Але це питання обговорюється.

– Почесної назви у президентського полку немає, але у деяких підрозділів уже є. Ось, приміром, одна із танкових бригад отримала назву Сіверської. Одна з бригад – ім’я короля Данила, а інша – «Чорних Запорожців». Як пояснити цей різнобій? Є назви за територіальним принципом, є за іменем, а є назви, які апелюють до інших формувань. Чи є в цих іменуваннях якийсь принцип?

– Робоча група розпочинає довготривалий процес по присвоєнню почесних найменувань. Почесне найменування присвоюється указом президента – воно повинне враховувати величезну кількість компонентів історії тієї частини, якій ця назва присвоюється. Є частини, яким ми можемо присвоїти почесне найменування, враховуючи їхнє територіальне розташування. Тобто, за прикладом козацьких полків – всі козацькі полки в нас мали суто територіальну назву.

В нас є військові частини, яким присвоюється почесне найменування на честь історичного діяча, який пов’язаний із тією чи іншою територією або коли держава вважає, що цього діяча потрібно чітко відзначити.

– То кому дають назву за іменем, а кому за територією?

– Тут все залежить від конкретної частини. В частини є історія, є тяглість.

– А яка може бути тяглість до Короля Данила?

– А це та ж частина, яка носила ім’я Данила Галицького. Назва змінилась, бо це конструкт. Ця частина знаходиться на Галичині.

– То що потрібно зробити для популяризації історії?

– Питання абсолютно слушне. Якщо ми відверто будемо говорити про школу, то 10-11 класи – це фактично формування мобілізаційного резерву. Історія будь-якої країни має навчати, як це не дивно декому чути, в кого ми маємо стріляти і чому ми маємо стріляти. У поляків є такий вислів: у школі треба вивчати два предмети – допризовну підготовку й історію власної країни.

– Здається, ще Бісмарк казав, що війну виграють шкільний вчитель і лейтенант.

– В даній ситуації я хочу трохи заспокоїти нашого слухача – присвоєння нових найменувань фактично підштовхнуло військових до проведення інформаційно-просвітницької роботи, до проведення історичних лекторіїв. І зараз паралельно у війська почалась зацікавленість власною історією. Ті ж «Чорні Запорожці» – хто це такі?

– Ви спілкувались із бійцями та офіцерами того підрозділу?

– Назвати так підрозділ було їхньою ініціативою. Тут ми можемо сказати, що присвоєння почесних найменувань базувалось на двох ґрунтовних принципах – це державна доцільність та ініціатива підрозділу. Коли вони співпадають, то процес йде взагалі гладко. Щоправда, всередині самого підрозділу була певна група, яка вважає, що їм було присвоєне нацистське найменування і вони тепер будуть есесівцями.

– Але ж «Чорні Запорожці» – це підрозділ армії УНР!

– Це питання просвіти. Ми з ними спілкувалися, в них повний треш в голові – люди не відрізняють одне від іншого. Хоча основний склад бригади позитивно поставився до іменування. В них є власні ідеї, як цю назву використовувати, і цю бригаду супротивники тепер називають «Чорною».

– Ви сказали, що в школах потрібно вчити, в кого стріляти. Вам не здається, що якщо на цьому будувати історичну освіту, то «треш в головах» буде ще більшим? І мілітаризація освіти не дуже добре закінчується.

– В нас зараз знову починають панувати пацифістські настрої. Я за своєю натурою до цих настроїв ставлюсь погано. Щодо мілітаристських настроїв – у даній ситуації в нас немає іншого виходу. Я не кажу, що ми маємо вивчати самі битви. Все має бути збалансовано. Але, як сказав відомий історик Олексій Толочко, «в школі треба викладати таким чином, щоб учень не помилився військкоматом, коли він до нього потрапить».

– В якому контексті він це сказав?

– Це пряма цитата, коли його запитали, як потрібно викладати історію.

– Читав обговорення на профільних форумах і в соцмережах, що зараз точиться дискусія щодо ініціативи надати почесні назви – імені Довбуша й імені Кармелюка? Вам не здається, що вони не зовсім військові?

– Такого не буде. Є дуже багато дискусій у «Фейсбуці», де люди розглядають абсолютно нісенітницькі ідеї. Я можу сказати, що ні ім’я Кармелюка, ні ім’я Довбуша для регулярних військових частин розглядатися не будуть. Якщо розглядати цих людей в історії, то вони несуть за собою шлейф антидержавної діяльності. Це можуть бути добровольчий батальйон, але не може бути військова частина імені Устима Кармелюка – це не військовий, а ватажок селянських повстань.

Коли починається робота по присвоєнню почесного найменування тій чи іншій частині, то якраз ці моменти враховуються – якій частині яке почесне найменування можна присвоїти.

– Які ще назви були власною ініціативою підрозділів?

– Один із підрозділів написав листа з проханням присвоїти їм почесне найменування «Визвольного». Ми одразу запитали – у нас що, є підрозділ «Окупаційний»? Дискусія на цьому закінчилася. Є випадки, коли просять присвоїти почесне найменування на честь радянських військових діячів. На даний момент це також не є слушним.

– А кого саме із радянський військових діячів? Якщо йдеться про якогось із уславлених генералів Другої світової війни, то може це не так і погано?

– Але чи воювали ці генерали за Україну? Чи є вони представниками українського війська? Коли ми говоримо про військовий навчальний заклад імені Івана Кожедуба – це не викликає ніяких проблем. Кожедуб – це уславлений ас, він не був політиком, він не був причетним до військових злочинів. Це – людина, яка вкрила себе невмирущою славою.

На честь кого із радянських хочуть назвати? Є певні моменти, які я не хочу вказувати із певних міркувань.

 – Один із найдивніших аргументів, який я чув щодо «Чорних Запорожців»: «Як ви збираєтесь присвоїти їм це найменування, коли вони знаходяться в Білій Церкві?». Там дійсно базується ця 72-а бригада. У людей є негативне сприйняття до чорного кольору. Але при цьому абсолютно всі пишаються «чорними беретами» морської піхоти. Це подвійні стандарти, які з людьми треба проговорювати. Людям треба пояснювати. Якщо ми говоримо про армію, то там має проводитись нормальна ідеологічна та пропагандистська робота. Треба пояснювати значення кольорів, їхні комбінації, як вони використовуються. Давайте пригадаємо вірш «Два кольори мої, два кольори..».

– «Чорне – то журба»

– Коли ми кажемо про 72-у бригаду, про їхні втрати в районі Авдіївки, то їм це дозволяє мати такий колір. Цей колір має абсолютно різне підґрунтя в українській та в світовій мілітарній історії. Але він не табуйований.

Ми маємо будувати власну воєнну історичну традицію. Ми маємо будувати власне розуміння кольорів.

– Підрозділам Національної гвардії будуть присвоювати нові почесні назви? І якщо так, то які?

– Є базовий принцип, який ми можемо використовувати іменування для тих чи інших частин. Є частини, які перебувають в бою – їм можна присвоїти найменування, вищі за ступенем крутості. Є частини, які знаходяться на забезпеченні – вони мають інший ступінь назв. Є частини, які перебувають постійно в місці якоїсь дислокації й виконують якусь допоміжну функцію. Але ж вони теж заслуговують на почесні найменування.

Якщо ми говоримо про Нацгвардію, то в них теж є різні частини. Приміром, Перша бригада оперативного значення Національної гвардії отримає почесне найменування Петра Дорошенка – на честь гетьмана, який першим створив підрозділ сердюків, який виконував ті ж функції, які зараз виконує Нацгвардія. Потім у них так само з’являться історичні персонажі, які або прив’язані до місця, де базується військова частина…

– А традиції радянських історичних назв військових підрозділів, які були після Другої світової війни, будуть збережені?

– Більша частина старих радянських назв вже давно скасована.

Автор: Дмитро Шурхало

 

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело: https://www.radiosvoboda.org/

Cтатті

The Washington Post: Україна відчайдушно потребує миру. Чи можуть допомогти миротворці?

Опубліковано

на

На заході починає бити артилерія. Це місто Мар’їнка, розташований поблизу Донецька, де зараз знаходиться передній край бойових дій українського конфлікту. Тут, як і всюди вздовж лінії фронту починається стрілянина, як тільки їдуть міжнародні спостерігачі.

Тетяна Куценко показує мені свій будинок і те місце в саду, де впала ракета. У вікно будинку потрапила куля. Вона так і залишилася між подвійними скельцями. Господиня заклеїла вхідний отвір стрічкою, адже сенсу міняти скло немає. Швидше за все, в нього потраплять інші кулі.

Так живе Мар’їнка, де неможливість стала буденністю. Діти в шкільних класах, де вікна захищені мішками з піском, вчаться тому, як розпізнавати снаряди і наземні міни. Режим припинення вогню був порушений відразу ж, як тільки про це досягли домовленості. Надгробні плити на свіжі могили встановлювати не поспішають – вони будуть розбиті шаленими кулями. Тепер ця територія не переходить з рук в руки, але йде постійна боротьба.

5 вересня раптово з’явився шанс змінити ситуацію – президент Росії Володимир Путін несподівано заявив журналістам, що Росія підтримає ідею розгортання в Україні миротворчої місії ООН. Президент України Петро Порошенко вже довгий час закликає ввести в країну контингент миротворців ООН, але відсутність підтримки з боку Росії перешкоджало прогресу. 20 вересня Порошенко заявив про необхідність залучення миротворців під час свого виступу на Генеральній Асамблеї ООН.

Місія з підтримки миру в ідеалі розведе воюючі сторони і посилить ефективність спостерігачів ОБСЄ. І хоча миротворці не зможуть покласти край конфлікту, вони забезпечать дотримання режиму припинення вогню, що істотно поліпшить становище сотень тисяч людей, що живуть уздовж лінії фронту.

Ті, хто залишився у вєнному регіоні, відчувають величезний стрес, і організації з надання допомоги, такі як “Лікарі без кордонів”, направили туди мобільні психологічні клініки, які переміщаються по території, допомагаючи місцевим жителям впоратися. Мало хто має кошти, щоб отримати допомогу в іншому місці, чи вижити при відсутності реальної перспективи закінчення війни або пережити втрату дуже складне завдання.

Дефіцит почуття завершеності виникає в різних випадках. Для деяких це безперервна стрілянина, але для інших це  родичі, які пропали безвісти. “Ми називаємо це« неоднозначна втрата ». Людина присутня в ваших думках, але в реальності її вже немає”, – розповідає Маріана Чакон Лозано, яка займається зниклими без вести в українському представництві Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ).

Валентина Тиличко шукала сина з тих пір, як він зник 3 серпня 2014 року. Він поїхав до Донецька, щоб забрати зарплату, подзвонив їй, коли вийшов з автобуса по дорозі додому. Почався сильний обстріл, і вона більше не чула від нього нічого.

Тепер, як і багатьом матерям, чиї діти пропали безвісти, їй сниться один і той же сон. Вона бачить, як її син, Діма, йде по вулиці. Вона біжить за ним, але втрачає його в натовпі, і люди її не розуміють. Інші матері в Мар’їнці бачать схожі сни про повернення своїх синів – ті приходять до них, щоб сказати, що не можуть пригадати дорогу додому або лежать в лікарні і не можуть згадати, хто вони. У розпачі деякі матері звертаються до екстрасенсів або інтернет-шахраїв, які стверджують, що можуть допомогти знайти їхніх зниклих родичів.

Тетяна Куценко вислуховує Валентину Тиличко, потім вчить її, що сказати поліції, щоб її сина додали до реєстру зниклих без вести і дає контакти МКЧХ. Син самої Тетяни пропав безвісти рік тому.

Він був частково паралізований і зник після зустрічі з українськими солдатами в 2015 році. Вона бачила, що військові їхали на його машині з розбитим лобовим склом. Після року зусиль їй вдалося домогтися розслідування, в ході якого один з солдатів показав мінометний кратер, де вони залишили тіло її сина. Ці два солдата постали перед судом.

Тепер її син похований, вона приносить на могилу троянди зі свого саду, але надгробний камінь поки поставити не може. Кладовище часто потрапляє під обстріл, кулі ушкоджують і руйнують надгробки. “Йому доведеться почекати, поки все не зміниться”, – говорить вона.

Чи стануть миротворці ООН на землю Східної України, залежить від переговорів між Україною і Росією. Україна повинна погодитися на будь-яку місію, а Росія повинна зняти вето, щоб будь-яка місія відбулася. Поки Путін виступає за обмежений мандат, який визначає як завдання місії контроль за ситуацією на лінії фронту і супровід спостерігачів від ОБСЄ.

Україна виступає за розширений варіант, при якому місія охопить весь Донбас з категоричною умовою доступу до ділянок україно-російського кордону, де відсутній контроль України, а зброя і військові вільно переправляються з Росії на утримувану сепаратистами територію. Довіри між сторонами практично немає.

Ян Бейтсон, журналіст та стипендіат програми Фулбрайта

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело:The Washington Post

Продовжити читання ?

Cтатті

Що саме тривожить ветеранів АТО…

Опубліковано

на

У Верховній Раді зазвичай консолідовано голосують за законопроекти, які стосуються соціального забезпечення ветеранів АТО, якщо тільки вони є в порядку денному, запевняє народний депутат Олег Петренко. Водночас активісти стверджують, що ще чимало важливих ініціатив чекають на розгляд. Вони стосуються не лише фінансового забезпечення, а й різного роду соціальних пільг.

Громадська організація «Юридична сотня» звернулася до голови Верховної Ради Андрія Парубія, щоб він виділив окремий день для розгляду законопроектів, що стосуються соціально-правового захисту учасників АТО. Ідеться про дев’ять проектів, які вже пройшли комітети. Ще 27 законопроектів, які стосуються потреб учасників та ветеранів АТО, можуть потрапити до сесійного залу упродовж тижня, впевнені активісти.

Позафракційний народний депутат та учасник АТО Олег Петренко каже, що Верховна Рада зазвичай не має проблем із тим, щоб проголосувати за законопроекти про підвищення соціального статусу учасників та ветеранів АТО, якщо вони потрапляють до порядку денного.

«Парламент цієї каденції прийняв дуже багато законопроектів, які підвищували соціально-правовий статус ветеранів АТО. Це стосується дуже багатьох сфер життєдіяльності: лікування, санаторного оздоровлення, надання земельних ділянок, набуття вищої освіти», – перераховує він, хоча зазначає, що певна частка законопроектів є «законодавчим спамом».

Основну проблему з прийняттям потрібних законопроектів народний депутат вбачає в тому, щоб відповідальні за формування порядку денного додавали їх у «прохідну» частину парламентського порядку денного.

Серед таких ініціатив Петренко називає зокрема законопроект про створення баз даних ДНК для оперативної ідентифікації загиблих. Також, на його думку, врегулювання потребує статус добровольців,які не увійшли офіційно до лав ЗСУ, іноземних добровольців, а також ситуації, коли ветерани йдуть з життя внаслідок бойових травм вже після звільнення з армії. У таких випадках, каже він, ускладнюється отримання одноразових компенсацій родичами.

Голова громадської організації «Юридична сотня» Леся Василенко додає до цього переліку питання щодо компенсації за оренду житла рядовим та сержантам ЗСУ.

«На сьогоднішній день лише офіцери можуть отримувати компенсацію, якщо винаймають житло поза межами військової частини. Солдати і сержанти такої можливості не мають», – пояснює вона.

Також, за словами активістки, учасники АТО цікавляться можливістю безмитного ввезення автомобілів з-за кордону. Але наразі немає законопроекту, який передбачав би таку пільгу і одночасно усував корупційні ризики, які можуть виникнути у зв’язку з цією практикою.

Подбати про вояків та ветеранів війни на Донбасі має як держава – шляхом фінансової підтримки, – так і суспільство, упевнений священик УГКЦ, військовий капелан та голова організації «Фронтова капеланія «Шлях єднання» отець Микола Мединський.

«Потрібні проекти більше реабілітаційного характеру, які допоможуть повернутися до повноцінної роботи. Потрібне забезпечення житлом тих вояків, які потребують. Якщо воїн, Боже борони, отримає поранення – щоб він розумів, що підтримка держави буде не на рівні балаканини відносно проектів у майбутньому, щоб підтримка відбувалася тут і зараз», – пояснює він.

В той же час депутат від «Опозиційного блоку» Михайло Папієв стверджує, що, хоча чинна українська влада постійно декларує збільшення соціального захисту учасників та ветеранів бойових дій на Донбасі, зміни до базових законів про пільги, прийняті у 2014 році, тільки погіршили майновий стан переважної більшості вояків ЗСУ.

«Тепер в разі, якщо сукупний дохід на одного члена сім’ї упродовж останніх шести місяців не перевищує того рівня доходу, який дає право на соціальну пільгу, то боєць, учасник АТО або родина загиблого цю пільгу отримує», – каже він.

Прив’язка пільг до доходів учасників АТО є, на думку депутата, абсолютно некоректною

«Їхнє грошове забезпечення – близько 20 тисяч гривень. Але порахуймо, що втрачають їхні сім’ї. Адже 20 тисяч гривень – це набагато більше, ніж 6820 гривень, ніж та сума доходів на сім’ю, яка дає право на пільги. Вони втрачають на сплаті житлово-комунальних послуг, вартість яких росте значно швидше, ніж грошове забезпечення вояків», – каже Папієв.

Олег Медведчук, заступник керівника управління Держслужби у справах ветеранів війни та учасників АТО, заявив в ефірі «Ранкової Свободи», що Міністерство соціальної політики вже розробило проект змін до закону про статус ветеранів війни. Згідно з проектом хвороби, які наступають протягом року після закінчення участі в АТО і спричиняють інвалідність чи смерть ветерана, також будуть підставою для соціальних виплат.

Водночас Медведчук впевнений, що оптимізації законотворчої роботи на користь ветеранів допомогло б створення Міністерства ветеранів.

«Якби було створено Міністерство ветеранів, можливо, можна було б перерозподілити повноваження, щоб все йшло виключно з одного державного органу, в тому числі різні питання соціального захисту, які зараз надаються різними органами», – припускає він.

 

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело: https://www.radiosvoboda.org/

Продовжити читання ?

Cтатті

Хорватія знає, Хорватія вміє, Хорватія навчить Україну як повернути свої території

Опубліковано

на

Хорватія готова поділитися із Україною своїм досвідом реінтеграції раніше окупованих територій. Із такою пропозицією з трибуни Генеральної асамблеї ООН виступив прем’єр-міністр Хорватії Андрей Пленкович.

«Однією із найбільш успішних й була UNTAES – Тимчасова адміністрація ООН для Східної Славонії, яка закінчилася у січні 1998 року мирною реінтеграцією наших раніше окупованих територій. Ми пропонуємо це унікальне ноу-хау та свій величезний досвід у якості корисного додаткового внеску в зусилля міжнародної спільноти у подібних випадках, таких, як імплементація Мінських угод в Україні, де ми можемо провести багато паралелей», – сказав Пленкович.

Він нагадав, що Хорватія була реципієнтом безпекової допомоги, у тому числі кількох місій ООН.

«Хорватія готова допомогти іншим у постконфліктному переході своїм досвідом у примиренні й розбудові довіри», – наголосив прем’єр-міністр.

Нагадаємо: Тимчасова адміністрація Організації Об’єднаних Націй для Східної Славонії, Барані та Західного Срема (UNTAES) – це колишня місія ООН з підтримання миру в східній частині Хорватії у 1996-1998 рр. UNTAES було створено після підписання Ердутської угоди між хорватським урядом та представниками сербів.

Місія розпочалася 15 січня 1996 і мала тривати один рік, впродовж якого її представники повинні були стежити за демілітаризацією цих районів та забезпеченням мирної реінтеграції території до складу Хорватії. Військова і цивільна місія складалась із трохи більше 4800 солдатів, понад 400 поліцейських і 99 військових спостерігачів.

Правда передь цим хорватська армія провела успішні операції «Буря» та «Блискавка», що паралізували і деморалізували військові сили противника й дали можливість на проведення мирної операції з реінтеграції втрачених земель під егідою ООН.

 

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело:https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/

Продовжити читання ?
Реклама
Реклама
Реклама

Trending

Copyright © 2017 Військовий навігатор України