Зв'яжіться з нами

Cтатті

Безпілотна схема ЗСУ

Опубліковано

на

В Україні назріває чергова схема. На цей раз – в ЗСУ. Як мені вдалося дізнатися, чиновники готують масову закупівлю безпілотних літальних апаратів (БПЛА) А1-С “Фурія» в обхід тендерних процедур, аргументуючи своє рішення тим, що дана модель – нібито – найкраще рішення для армії, що не має альтернатив, і отже, не потребує конкурсів. Однак, якщо розібратися, така позиція – не що інше, як легенда, що покриває брехню … Мотив лукавства, на мою думку, – участь державних службовців у корупційному договірному матчі. І почну з того, що сам факт появи в ЗСУ безпілотників – величезний плюс, який так легко перекрити множинними мінусами, якщо поставитися до справи не по-чесному, якщо не розуміти, що ціна питання лише однієї сумнівної оборудки – життя українських солдат, які стримують навалу непрошених “друзів” зі сходу …

Щоб розібратися в темі, довелося поспілкуватися з військовими і волонтерами, вивчити відео- та фотоматеріали, доступні в мережі, а також відгуки і технічні характеристики деяких існуючих в Україні моделей. До речі, в ці дні на наших полігонах проходили випробування безпілотників, велика частина з яких присутня в огляді (відгуки вдалося отримати прямо від учасників тестів). Поділюся свіжими враженнями про БПЛА, яких, крім “Фурії” чомусь в упор “не помічає” Міністерство оборони.

Трохи теорії

В даний момент ЗСУ відчуває крайню потребу в БПЛА класу “Оперативний батальйонний розвідник” (за натовською термінологією – Tactical UAV). Йдеться про електропланери, які можуть здійснювати контрольований політ дальністю до 30 км і на протязі 45-90 хвилин (як мінімум) передавати відеозображення разом з GPS-сигналом.

Незважаючи на це, в Україні досі не налагоджено конвеєрне виробництво актуальних БПЛА. Кожен з українських виробників, зазначених у даному огляді, зміг зібрати близько десятка виробів, і, в разі замовлення, при наявності готових випробуваних моделей, здатний організувати масовий випуск протягом 1,5-2 місяців. Крім вітчизняних, є також два імпортних продукти: FlyEye випускає польська компанія, а Skylark – Ізраїль. Їх країни вклали значні інвестиції в розробку даних БПЛА (поляки інвестували в FlyEye близько 8 млн євро), в той час як БПЛА українського виробництва розроблялися на голому ентузіазмі, приватних інвестиціях і без найменшого сприяння з боку держави.

Все безпілотники даного огляду оснащені наземною станцією управління (ноутбук, джойстик і радіомодем), а на самі літаки встановлено додаткове обладнання (наприклад, камера, тепловізор), яке і робить їх придатними для застосування в умови бойових дій.

Різниця між моделями – в деталях, серед яких найважливіші такі параметри.

По-перше, БПЛА повинен давати якісну картинку – щоб можна було розгледіти дрібні деталі, необхідні для прийняття відповідального рішення (наприклад, по трасі рухаються вантажівки бойовиків або звичайні далекобійники везуть контрабанду?).

По-друге, в залежності від бойового завдання, літати він повинен вміти як високо і швидко, так і навпаки: низько і повільно. Додамо до критеріїв якості можливість установки додаткового обладнання, потужний акумулятор, відносно невеликі габарити, зручність перевезення, маскування (щоб його не бачив противник).

По-третє, кожен безпілотник повинен бути захищений від перехоплення і придушення за допомогою засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ) і продуманий механізм безпечного приземлення.

По-четверте, комплект (літальний апарат і і наземний комплекс управління) повинен бути ергономічним, практичним в експлуатації – швидко розгортатися і згортатися, бути зручним і простим. На практиці розвідник повинен легко донести його на собі (чим він легший, тим кращий з цієї точки зору), швидко і непомітно запустити, зібрати інформацію, а потім так само просто згорнути весь комплект, щоб передислокуватися.

По-п’яте, важливим є питання ціни. І вибирати є сенс тільки серед апаратів, які відповідають жорстким вимогам. Інакше гроші будуть витрачені даремно.

Крім усього перерахованого, до уваги беруться:
– розміри і форма апаратів
– швидкість, вітростійкість і радіус дії
– температурний режим експлуатації
– маса корисного навантаження
– точність цілевказівки
– спосіб приземлення

З чого вибирати?

У таблиці нижче представлені зіставні за параметрами моделі БПЛА.

БПЛА Observer S

Skylark

FlyEye

А1С “Фурія”

МП-1 Spectator

Перерахування технічних даних далекій від авіації людині нічого не говорить, тому варто пояснити, що означає той чи інший параметр.

Розміри і форма апаратів

Від форми, довжини і розмаху крил залежать аеродинамічні властивості БПЛА, тому дані параметри ретельно прораховуються щоб не відбувалося такого явища як звалювання (різке падіння підйомної сили в результаті порушення умов обтікання крила повітряним потоком). Всі моделі, які беруть участь в огляді, прораховані непогано. «Фурія» виділяється формою, ставлячись до типу апаратів «літаюче крило». Решта моделей – фюзеляжні (планери). Переваги фюзеляжного типу – можливість нести більше корисного навантаження і стабільніше виконувати зйомку. БПЛА типу «літаюче крило» виграють в простоті конструкції, проте їх невеликі розміри і вага не дозволяють нести додаткове корисне навантаження.

Швидкість, вітер і радіус дії

Максимальна і крейсерська швидкість впливають на можливість використання БПЛА у вітряну погоду, на продуктивність зйомки, а також на універсальність моделі. Справа в тому, що в даному випадку недоречною є аналогія з автомобілем, де чим вища швидкість, тим краще, адже чим вища швидкість, тим вища витрата енергії. Тому цінуються БПЛА, які здатні літати і швидко (понад 100-150 км на годину), і повільно (близько 50 км на годину). Справа в тому, що на невеликій швидкості можна розглянути набагато більше деталей. І з цієї точки зору виграють FlyEye і Observer S.

При цьому двигун повинен бути досить потужним, щоб була можливість піднятися високо ( «Фурія» та МП-1 Spectator в даному випадку є аутсайдерами). А також літати при сильному вітрі: «Фурію» та МП-1 Spectator не можна використовувати при 10 м в секунду, тоді як Observer S літає і при 15-17 м в секунду (сильний вітер, при якому ламаються гілки).  Передбачити швидкість і пориви вітру на висоті польоту, як правило, складно. Тому й потрібен запас потужності.

Радіус дії – також важливий параметр. Всі моделі відповідають мінімальній необхідності військових в 15 км, а FlyEye втричі перевищує цей параметр.

Температурний режим використання

Кліматичні умови України для БПЛА досить жорсткі – взимку у нас реальні морози, влітку – сильна спека. Тому БПЛА конструюють таким чином, щоб вони витримували від мінус 20 до плюс 35 градусів Цельсія. Лідери за цими параметрами – Observer S і FlyEye, які менше бояться перегріву (передбачена посилена система охолодження: великі пропелери і велика площа решітки радіатора) і в результаті можуть літати і навіть при плюс 40-50 градусах.

Маса корисного навантаження

Корисне навантаження – це предмети (пристрої), навішані на БПЛА. Наприклад, камера або тепловізор. А1С «Фурія» та МП-1 Spectator здатні «взяти на борт» предмети масою 400-500 грам (відповідно, можна встановити лише тепловізор і денну камеру), а інші моделі – від 1 до 1,5 кг. Тобто, можна поставити і камеру, і тепловізор, і ретранслятор, і додатково – фотоапарат. Також можна встановити «радіоактивну пастку», щоб заміряти радіаційний фон місцевості.

Кращі показники по масі корисного навантаження дозволяють встановлювати і більш якісне фото- і відеоустаткування з гіростабілізованою платформою, що дозволяє робити дуже точні карти і плани місцевості.

До речі, відеопередача на всіх моделях йде в аналоговому форматі, хоча самі камери цифрові. Виділяється Spectator, у якого стоїть ще й аналогова (старіша) камера. Крім того, ця модель – єдина, у якій немає можливості зміни корисного навантаження.

Робота з цілями та іншими об’єктами

Дві основні характеристики – можливість визначення координат цілі (мова йде про точність близько 50 метрів) і її супроводу. «Фурія» і Spectator за цими параметрами також знаходяться в аутсайдерах. Правда Observer S поки ще не вміє супроводжувати ціль (хоча визначає її координати). Повнофункціональними є лише Skylark і FlyEye, але і ціна у них в рази вища.

Крім того, для військових БПЛА існує ще й такий специфічний параметр, як інтеграція з автоматизованою системою управління (АСУ) тактичної ланки. Це коли БПЛА є одним з датчиків, який дозволяє в той же час бачити повну картину бойової обстановки. На жаль, «Фурія» і Spectator також програють за цим показником (Skylark, FlyEye і Observer S підтримують АСУ), але в той же час потрібно відзначити, що АСУ тактичної ланки в нашій армії ще не прийняті на озброєння, хоча розробки є, наприклад, Марс.

Шифрування

Як показала практика, шифруй -не шифруй, а сучасні РЕБ все одно придушать будь-який сигнал. Однак шифрування сигналу все одно потрібно для того, щоб противник не міг перехопити управління БПЛА і захопити літак. Дані про шифрування поки мізерні, відомо лише те, що у практично всіх БПЛА в огляді це шифрування за допомогою 128-бітного ключа. У тому ж випадку, якщо засоби РЕБ придушили зв’язок, безпілотник повинен рухатися на автопілоті. Випробування, які в ці дні проводилися на полігоні під Черніговом, показали, що всі українські БПЛА з нашого огляду продовжують літати і під впливом РЕБ. Однак немає даних по «Фурії», так як вона не брала участі у випробуваннях. Крім того, осібно стоїть Spectator, сигнал якого, судячи за доступними в мережі даним, не шифруєтся.

Зліт і посадка

Літаки такого класу зазвичай запускаються з катапульти (так не витрачається енергія на зліт). Тому набагато важливіше те, як такий літак сідає. Справа в тому, що невдала посадка приводить до того, що він виходить з ладу (простіше кажучи – розбивається). У практично всіх моделей парашут викидається автоматично, крім «Фурії», де цей момент недопрацьований. Цілком можливо, що недолік виправлять в більш свіжій модифікації. Інакше це – одноразовий «літак».

Фактор ціни

Skylark і FlyEye – явні лідери за більшістю характеристик. Однак ціна в 10-12 млн грн) на них явно кусається. За ціною одного комплекту цих БПЛА можна купити 5 «фурій», 4 Observer S або 3 Spectator, які хоча і гірші, але і не набагато, і цілком підходять для виконання бойових завдань на фронті російсько-української війни (АТО). Тобто, якби я вибирав, то розглядав би варіанти саме з цієї трійці, уважно зважуючи всі плюси і мінуси, а також відповідність умовам, в яких їм доведеться працювати. З того, що видно по цифрах – кращим за співвідношенням ціна-якість є Observer S, після нього 2 і 3 місця поділяють «Фурія» і Spectator.

Підсумки

Підсумовуючи сказане, зазначимо, що “Фурія” – непогана модель (хоча і являє собою ребрендований китайський продукт RVJET, який в РФ продають приблизно за 90 тис. грн (в еквіваленті); ніякими мільйонами, як просять за “фурію” і не пахне), проте за своєю конструкцією призначена виключно для роботи в якості коректувальника вогню для артилерії. Аналогічно можна сказати й про Spectator, але потрібно відзначити і ще один його недолік – відсутні тепловізор, що робить цю модель ще більш вузькоспеціалізованою.

Skylark, FlyEye і Observer S – універсальні “солдати”. Вони можуть працювати і в якості розвідника-спостерігача (аеро-, фотозйомка), і в якості коректувальника вогню, а також використовуватися як ретранслятор сигналу (і багато іншого – в залежності від бойового завдання).

Як бачимо, незважаючи на те, що в огляді взяла участь лише частина БПЛА з наявних на ринку, вибирати є з чого. Стало бути, міф про винятковість, безальтернативності “Фурії”, не витримав навіть елементарного порівняльного аналізу. А отже, позаконкурсна закупівля цієї моделі нічим, крім особистого чиновницького інтересу і підкилимовими домовленостями, не пояснюється.

Але ж було б логічно, щоб гроші дефіцитного військового бюджету були витрачені за призначенням (на кращу з моделей, а не на найтовстішу кишеню). Правильно було б так вибудувати систему забезпечення армії, щоб щоб закуплені БПЛА реально служили у військах, даючи імпульс розвитку вітчизняному воєнпрому. І соромно буде усвідомлювати, що замість усього цього ми побачимо закупівлю китайського виробу, що порошитиметься на складах після того, як на нього будуть витрачені космічні гроші. І хочеться, щоб держава нарешті взяла на себе відповідальність за адекватну якість випробувань, а також тягар технічного забезпечення армії, який сьогодні заледве тягнуть на собі з останніх сил напівзлиденні волонтери-ентузіасти.

Що робити?

Очевидно, майбутня безконкурсна закупівля – плід чиєїсь особистої домовленості, яка недопустима. Адже такі схеми гублять на корені вітчизняну галузь високотехнологічного авіабудування, що тільки зароджується. Тому важливо ретельно і відповідально провести попередній аналіз не тільки “заліза” (компонентів обладнання), але і софта (програми планувальника маршруту, програми обробки і виведення отриманих даних). Ще одне застереження – важливі не стільки окремі компоненти (як описано вище), скільки якість всієї зібраної системи, яку неможливо оцінити лише за полігонним випробуванням.

А якщо і купувати щось без тендера, то лише для експерименту – кілька примірників для роботи в бойових умовах. Потім, за результатами реальної експлуатації, робити висновки про якість продукту. Для великого контракту потрібна передбачена законодавством тендерна процедура без “імпровізацій”, що кидають тінь на армію і державу.

Автор: Віталій Манько

 

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело: https://censor.net.ua/b6989

Cтатті

Братерство “блакитних беретів” розстріляли російські зайди на Донбасі – Президент

Опубліковано

на

Легендарне десантне братерство, символами якого вважалися “блакитний берет” та “тєльнік”, було розстріляне російськими зайдами під Слов’янськом, в Донецькому аеропорту, біля Іловайська та Дебальцевого.

Про це заявив Президент України Петро Порошенко,  Верховний головнокомандувач Збройних Сил України під час урочистої церемонії у Києві з нагоди перейменування Високомобільних десантних військ у Десантно-штурмові війська Збройних сил України та встановлення Дня Десантно-штурмових військ ЗСУ.

“Ворог досконало володіє прийомами психологічного впливу, вправно експлуатує стереотипи, спекулює на спогадах про минуле та пов’язаних з тим емоціях.  Та хіба хтось з нас ще не розуміє, що легендарне десантне братерство, символами якого вважалися “блакитний берет” та “тєльнік”, було розстріляне російськими зайдами під Слов’янськом, в Донецькому аеропорту,  біля Іловайська та Дебальцевого?”, – заявив він.

Порошенко повідомив, що 469 українських десантників не повернулися з бойових завдань, загинувши в запеклих боях з російськими найманцями. “Щоби відповіли на це питання 469 вбитих українських десантників, якби могли тільки воскреснути?”, – сказав він.

Як повідомлялося, у рамках урочистостей з нагоди Дня десантника на Михайлівській площі у Києві відбулась церемонія заміни беретів десантників з блакитних на темно-бордові. “Це – колір крові, вашої крові, пролитої в боях за Україну”, – заявив Президент, звертаючись до українських десантників. Бордові берети для ідентифікації своїх десантників використовують 59 країн світу, 19 з яких – члени НАТО, додав він.

Президент та Верховний Головнокомандувач також прийняв рішення змінити назву Високомобільних десантних військ, відійшовши від радянсько-російської абревіатури ВДВ. “Російські «ВДВ» від літа 2014 року беруть безпосередню участь в окупації українського Донбасу, і кримські “зелені чоловічки” – то теж вони”, – сказав Порошенко.

Відтак, запроваджено нову назву – Десантно-штурмові війська Збройних сил України.

Також започатковано новий День десантника – 21  листопада, в день, коли відзначається  християнське свято Собор Архістратига Михаїла, який вважається покровителем десантників.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

21 листопада 1920 року Україна перестала існувати як держава

Опубліковано

на

21 листопада 1920 року, після отримання дозволу від польської сторони 12 тис вояків Армії УНР разом зі штабом Головного Отамана Петлюри та урядом республіки перейшли на західний берег ріки Збруч. Ця подія поставили крапку в існуванні УНР як держави на території України.
 Результат пошуку зображень за запитом "21 листопада 1920 року Україна"
Керівники Директорії та армії УНР (сидять – члени Директорії Федір Швець, Симон Петлюра і Андрій Макаренко). Камянець-Подільський, липень 1919 року
Після укладення Варшавського договору між УНР та Польщею, важливою складовою якого стала військова конвенція, почався наступ польсько-українських військ на контрольовані більшовиками території України. Спочатку він був успішним: 7 травня 1920 року об’єднане польсько-українське військо увійшло до Києва, але загалом наступ сподівань не виправдав. Вже 12 червня Київ знову зайняла Червона армія, яка після цього продовжила свій наступ на захід. До середини серпня червоні, захопивши більшу частину Східної Галичини та створивши там Галицьку СРР, опинилися під Варшавою, на чому їх наступ і захлинувся.
З кінця серпня польсько-українське військо почало контрнаступ, в ході якого важливу роль відіграли і вояки УНР. Це породило сподівання на участь офіційної делегації УНР в польсько-радянських переговорах, перший раунд яких розпочався ще 17 серпня в Мінську в розпал битви під Варшавою. На початку вересня уряд УНР звернувся із відповідним меморандумом до польської сторони.
У цей час Польща опинилася у складній ситуації, адже країни Антанти, які їй допомагали, східним кордоном Польщі бачили лінію Керзона, а головний ворог – СРСР – заявляв про готовність йти на великі територіальні поступки. Причому в обох цих пропозиціях було спільне те, що у них не було місця як для суб’єкту перемовин для УНР, з якою у Польщі був укладений чинний тоді Варшавський договір. Незважаючи на таке роздоріжжя, польський уряд 10 вересня все-таки передав пропозицію уряду УНР до Москви, де її цілком очікувано відхилили на підставі того, що, мовляв, незалежна Україна – це УСРР, яка в союзі з РСФРР бере участь у переговорах з Польщею. Оскільки більшовики заявляли про свою згоду на те, щоб лінія кордону проходила значно східніше лінії Керзона і зовсім не претендували на Східну Галичину, то поляки принципово погодилися на їхню пропозицію.
З 21 вересня, після того, як Червона армія остаточно покинула Східну Галичину, радянсько-польські перемовини продовжилися у Ризі. Тоді ще тривав наступ полько-українських військ, щоправда вже зі змінним успіхом. Станом на 18 жовтня, коли почало діяти військове перемир’я між Червоною армією та польськими військами, армія УНР закріпилася на 150-кілометровій лінію фронту с. Ярута над Дністром – р. Мурафа – Бар – Вовковинці – с. Літинка.
21 жовтня Головне командування військ польських відповідно до умов укладеного 12 жовтня у Ризі перемир’я з радянською стороною, оголосило про припинення союзницьких відносин з армією УНР. Державні установи УНР та Головна Команда військ УНР розташувалися в Ка’мянець-Подільському. З огляду на попередні бойові дії, українській стороні здавалося, що час для наступу на червоних доволі сприятливий. Однак Польща, у відповідності зі щойно підписаним Договором з радянською стороною, формально не мала права брати у ньому участь – 8 листопада вона відкликала останні свої загони із районів дислокації військ УНР, чим знімала із себе будь-яку відповідальність за її дії.
Того ж дня Симон Петлюра звернувся із листом до Юзефа Пілсудського, у якому Ризьке перемир’я називалося “витвором дипломатичної мудрості” і стверджувалося, що українці мають тепер самостійно “провадити дуже ризиковану боротьбу на очах у Європи, яка в позі Пілата буде дивитися на схід”. Тобто провина за таку важку ситуацію покладалася не стільки на Польщу, яка вийшла з Варшавського договору, скільки на країни Антанти. Окрім певної логічності, такі твердження були викликані ще й практичними потребами – у листі Петлюра просив або про надання боєприпасів, або про неперешкоджання у їхньому транспортуванні з Німеччини.

Головний отаман Симон Петлюра (в центрі) зі своїм штабом, осінь 1920 року

Головний отаман Симон Петлюра (в центрі) зі своїм штабом, осінь 1920 року
У ніч перед 8 листопада 1920 року у Кам’янці-Подільському відбулася державна наради за участі Петлюри, членів уряду УНР та командного складу армії. Її результатом став універсал, у якому уряд закликав українців до “останнього бою”, який, як тоді здавалося, мав шанси на успіх. Наступ був запланований на 11 листопада, однак частини Червоної армії почали наступ першими – 10 листопада. Певний час в українців ще була надія переламати ситуацію і перейти в наступ, однак вже 12 листопада стало зрозуміло, що зробити цього не вдасться.
14 листопада урядові структури УНР залишили Кам’янець-Подільський, зібравшись 19 листопада в останньому своєму притулку на території Наддніпрянської України – у Волочиську. Саме там завершилися переговори з польською стороною про перехід залишків армії УНР на територію Польщі. Поляки, які були в боргу перед тепер вже колишнім союзником за Варшавським договором, гарантували ставлення до вояків УНР як до інтернованих і обіцяли зберегти її частини у таборах у Польщі.
Вночі 21 листопада 1920 року від польської сторони було отримано дозвіл на перехід кордону. Того ж дня на західний берег ріки Збруч перейшло близько 12 тисяч вояків та військове і політичне керівництво УНР, якому такий крок бачився лише перепочинком у війні: у листі від 23 листопада Петлюра наказував своїм підлеглим не розпускати жодної військової частини. Симону Петлюрі та його урядовцям, які з 25 листопада перебували у Тарнові, здавалося, що їхня боротьба за незалежну Україну ще не завершена.
Однак доля розпорядилася інакше – 21 листопада 1920 року стало останнім днем існування УНР як державного утворення на території України. На цей момент Симон Петлюра був єдиним діючим членом Директорії. Після його вбивства в 1925 році влада в УНР перейшла до голови тодішнього уряду УНР в еміграції Андрія Лівицького.
*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.
Джерело: http://www.jnsm.com.ua/

Продовжити читання ?

Cтатті

На часі — уніфікація кольористики військової форми

Опубліковано

на

Нещодавно в Головному управлінні розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних Сил України відбулась робоча нарада з представниками виробників і постачальників предметів речового майна для потреб Збройних Сил України. Про що йшлося під час зустрічі розробників речового майна, тиловиків і підприємців, ми попросили докладніше розповісти начальника управління розвитку речового майна — заступника начальника Головного управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення ЗСУ підполковника Євгенія Єлькіна

— Насамперед ми обговорили питання щодо внесення змін до нормативної (технічної) документації на предмети речового майна, також поінформували виробників і постачальників про обсяги закупівлі предметів речового майна й тканин 2018 року та про заходи, які вживають із боку Міністерства оборони України щодо впорядкування системи контролю над якістю предметів речового майна.

— А про які зміни в технічній документації йшлося? Чому виникла потреба щось змінювати, адже на технічних умовах, передбачених для виробництва предметів речового забезпечення, ще не просохло чорнило?

— Ми змушені були порушити питання стосовно визначення в технічних документах єдиного кольору для форми одягу та амуніції, якими забезпечують наших військовослужбовців. На сьогодні ситуація така, що ремінь розвантажувальний ми отримуємо зеленим, рюкзак зеленіший, а сумку транспортну індивідуальну — світло- зелену. Таке відбувається через те, що коли в технічних умовах визначено: для пошиття певного предмета має бути використано синтетичну тканину, наприклад, кордуру такого-то кольору, то саме її виробники одягу й закуповують для свого виробництва. Але, як доводить практика, у різних виробників тканина одного кольору має різні відтінки. Тому й отримуємо: ремінь розвантажувальний — зеленого кольору, а підсумки для магазинів, гранатні підсумки — іншого відтінку. Те саме з натільною білизною. Тендер на футболки виграв один постачальник, а на труси — інший. Тканину одного й того ж кольору вони купували в різних виробників. Як наслідок маємо: одні вироби зі світло-зеленої тканини, інші — з темнішої. Тому виникла потреба визначитися з єдиним кольором, погодити його з Тилом Збройних Сил, який, по суті, є замовником, аби наступного року ми почали одержувати речове майно одного, уніфікованого кольору.

— 2014 року нам би такі «проблеми». На слух сприймається як примха…

— Насправді мова не про забаганки військових, а про елементарну естетику, порядок і військову дисципліну. Не є нормою те, коли в одному строю вишикувалися бійці, а в очах рябіє від кольорової мозаїки їхнього одягу.

— Зрозуміло. І коли ми позбавимося від кольорового розмаїття?

— За підсумками наради, перші торги щодо закупівлі предметів речового майна в уніфікованому кольорі відбудуться на початку наступного року, тож отримувати його у військах почнуть у другій половині 2018-го. Для цього найближчим часом буде затверджено кольори, за якими здійснюватиметься закупівля предметів речового майна 2018 року.

— А що кажуть виробники тканин? Наскільки можливо з технічного погляду, щоб на різних підприємствах було «влучання» в один і той самий колір? Якщо неможливо, то вважайте, що не уникнути звинувачень у лобіюванні інтересів певного виробника тканин.

— Так, ці питання на нараді підіймали. І ми чітко заявили, що лобіювання будь-чиїх інтересів є неприпустимим. Швейні підприємства можуть закуповувати тканину в будь-якого виробника, вітчизняного або закордонного. Головна умова — її відповідність визначеним технічним умовам і кольору. З технічного боку це цілком можливо. Водночас певні відхилення, зрозуміло, будуть, але вони мають відповідати нинішнім стандартам. А що стосується механізму, який гарантував би уникнення будь-яких лобістських схем, то він простий і прозорий. В Україні є лабораторії, які здійснюють відповідні оптичні дослідження. Тому після того, як буде затверджено колір тканин, тобто після 10-го числа поточного місяця, Тил ЗСУ має подати в Департамент держзакупівель заявку, затверджену заступником міністра, стосовно обсягів замовлень на наступний рік. Таким чином виробники тканин знатимуть, яку кількість тканини у них придбають швейні підприємства. До того ж для запуску виробничого процесу їм потрібно від 30 до 45 днів. Тобто це той час, який потрібен для того, щоб придбати сировину, фарбу, налагодити устаткування, виготовити пряжу тощо. Отже, через місяць-півтора виробник отримає перші метри тканини. Спочатку перевірка її на відповідність потрібному кольору відбуватиметься на самому підприємстві за допомогою понтометра. Перевірили, трохи «не влучили» — додали фарби, відкоригували. «Влучили» — чудово, зразки тканини відправлять на дослідження в незалежні лабораторії, про які я вже згадував. Отримають там позитивний висновок, хай умикають верстати, виробляють продукцію, твердо знаючи, що її буде реалізовано.

— Тобто на початок лютого ви передбачаєте, що тканина потрібного кольору вже буде на складах підприємств-виробників і що зривів у постачаннях її на швейні підприємства не буде?

— Сподіваюся, що не буде. Принаймні зі свого боку ми робимо все необхідне, щоб цього не сталося, і такі робочі наради з виробниками проводимо саме задля гарантування планових постачань необхідного майна у війська — якісного й естетичного.

— Дякую за розповідь.

Бесіду вів Іван СТУПАК

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.
Джерело: http://na.mil.gov.ua/

Продовжити читання ?
Реклама
Реклама
Реклама

Trending