Зв'яжіться з нами

Cтатті

“Били по голові так, що досі не розумію, як пам’ять зберегла…” – неповнолітня повстанка Ганна Зелена

Опубліковано

на

У селі Скулин, що на Волині зараз лише біля однієї хатини майорить синьо-жовтий прапор. У ній живе 90-річна Ганна Зелена. Незважаючи на поважний вік, жінка досі порається на городі, бо звикла усе робити самотужки. Адже, ще коли мала всього 14 років, приєдналась до повстанців – була зв‘язковою. Саме це рішення кардинально змінило її долю та навчило ніколи не здаватися. Юна дівчина стерпіла усі жорстокі тортури чекістів та десять років каторги у Норильських таборах.

ПЕРЕДУСІМ жінка ві­­­дома як зв’язкова командира УПА-Північ Клима Савура (Дмитра Клячківського) та непримиренна противниця “совєтського міра”, який сьогодні трансформувався в “рускій”. На її долю випало багато… Ще дитиною втрачає батька і брата, неповнолітньою потрапляє до рук сталінських катів, які запроторюють її в Луцьку тюрму (потім були Харківська та Новосибірська). Зрештою опиняється в Норильському виправно-трудовому таборі, де зазнає важкого поранення під час відомого повстання.

Цього року Ганні Йонівні випов­нилося дев’яносто, але все, чого зазнала, досі живе в ній оголеним нервом. Розповідає про своє минуле зі сльозами на очах, роздумує про майбутнє з запалом у кожному слові. Каже: “Тільки ступить Путін на нашу землю, нікого не пожаліє. Всіх молодих і старих вишле у табори, а кого не зможе, то знищить. Не пожаліє ні жінок, ні дітей. Натомість заселить сюди москалів”.

В одному бараку тіснилося дев’ятеро людей

У сім’ї Абрамчуків, з якої походить пані Ганна, було троє дітей: вона (наймолодша), сестра Марія та брат Данило (найстарший). Уважно вслухаючись у її розповідь, розумію, що Абрамчукам ніколи солодко не жилося. Ще в довоєнні роки доводилося важко працювати, а в перші роки Другої світової на фронті гине Данило, який на той час мав уже четверо дітей.

У 1942-му німецькі окупанти прийшли у Скулин і дотла спалили село. Так вони мстилися місцевій боївці під проводом Дяченка (Сергій Дятел), яка не дала польським шуцманам з німцями пограбувати людей.

“Я тоді на ровері їхала, ‒ згадує пані Ганна. ‒ У мене ще таке сідло було стареньке, шнурками перев’язане. Бачу на конях 11 німців. Але, думаю, тікати не можна. Нас тоді вчили, що як їх зустрінеш, то треба одразу думати, що їм збрехати.

Під’їжджаю до них, а вони всі в рукавичках таких шкіряних, на гарних конях. Коли ж зобачили моє сідло, то як зачнуть сміятися. А я до них: “Добрий день”. З ними тоді був поляк-перекладач. “Дзень добрий, дзень добрий, ‒ каже. ‒ Ґджє іджєш?” Відповідаю, що їду по бабу, бо сестра дитину родить. Ото вони мене й не чіпали. Сказали, аби хутко забиралися.

А я тим часом приїхала у штаб і розказала, що біля чорної клуні бачила стільки-то німців. Хлопці зразу зіскочили. Догнали їх, розоружили… То потім ті німці привезли броньовик, який давай снарядами по селу”.

У згарище перетворилася і хата Абрамчуків. Батько Йон Якович, не довго думаючи, копає барак, аби було хоч десь прихиститися. У тій землянці нараз тулилося одразу дев’ятеро людей: Ганна з сестрою Марією, батько з матір’ю, їхня невістка та її четверо дітей.

Дуже хотіла бути кравчинею, а стала підпільницею УПА

Від барака Абрамчуків до найближчої землянки повстанців було не більше ніж п’ять кілометрів. Пані Ганна каже, що вперше познайомилася з “лісовими хлопцями”, випасаючи корів. Їй тоді стало цікаво, як там у них. Почала підкрадатися, аж раптом зачула крик: “Стій! Куди йдеш? Лягай, бо буду стріляти!”.

Зрозуміло, що дівчинка тоді дуже злякалася, але відчула й дитиняче обурення. Думала: “Чого він так до мене? Мої ж батьки їм хліб дають, масло, молоко. Якось одна повстанка до нас навіть одяг приходила прати”. Словом, лежала вона отак у траві, поки не прийшов односелець Василь і не підтвердив вартовим, що дійсно знає дівчину.

Спочатку повстанці до неї приглядалися. Особливих доручень не давали. 14-річній Ганні подобалося до них приходити. Там були швейні машинки, а дівчині дуже вже хотілося стати кравчинею. Тоді про повноцінне навчання у школі навіть не йшлося. Ото жінки-підпільниці і вчили її того ремесла. Разом з іншими дівчатами збирала полотно, різала його, зшивала і робила повстанцям бинти. Каже, найперше, що собі зшила, був мішечок, аби гриби збирати.

Крім того, у повстанців був майданчик для верхової їзди. Пані Ганна згадує, що якось захотілося їй покрасуватися, що вміє верхи їздити ще й через балки стрибати, і попросила дати коня. Виявилося, що Ганя проворна, спритна, а головне ‒ відважна вершниця. Їй вдалося зробити три повні круги, подолавши усі перешкоди.

Мала довгі коси, у яких проносила грипси

Кмітливу 14-річну дівчинку відправили на вишкіл в так звану “Золоту роту” (охороняла відділи штабу, входила до складу сотні Мазепи, ‒ ред.). Завдяки тому, що дівчина мала довге густе волосся, повстанці отримали змогу підтримувати між собою зв’язок. Вони робили маленькі грипси, які Ганна вплітала собі у коси. Ще їх називали штафетами ‒ коротенькі записки часто на цигарковому папері. Дівчині їх читати було заборонено.

Згадує, як ледь не щодня проходила пішки по 20 кілометрів із грипсами у волоссі. Тоді ще не усвідомлювала до кінця, наскільки то було небезпечне завдання.

“Боялася, що злапáють (зловлять, ‒ ред.), але, слава Богу, до такого ніколи не доходило. Якби мені зараз купу золота давали і наказали нести записки, то я би сказала: “Не треба мені золота. Відчепіться від мене!”. А тоді… Сотник по плечі поплескає, по голові погладить, і я вже нічого не боюся. Кажу вам так, як воно було”.

Ганна Йонівна жодного разу не порушила наказу. Втішала себе думкою, що таки скоро навчиться шити і зможе допомогти сім’ї. Лише признається, що дуже боялася різноманітної лісової дичини, адже подеколи доводилося ходити і по ночах зі зробленим батьком факелом у руках.

Як під кулями везла “кабанів”

З кожним днем повстанці все більше починали довіряти малій Гані, а її відважної вдачі просто годі було не помітити. Одного разу командир Дяченко доручив Ганні “просте” завдання: попросив дівчину перевезти на підводі в ліс двох прикритих соломою кабанів. Розповідає Ганна Йонівна про ту пригоду з блиском в очах:

“Бачу здалеку, що коні запряжені стоять. Я в пшеницю сховалася і тихенько крадуся. Біля воза чоловіки зі знайомими дівчатами про щось говорять. Я тоді випросталася і до них на весь голос: “Слава Україні!”. Дяченко засміявся і каже: “Ганю, сідай на фіру, але добре вприся ногами. Веземо під соломою двох забитих кабанів. Мусиш через переїзд їх доправити. Тримайся міцно! Можуть стріляти, але ти не зупиняйся”.

Той переїзд власовці охраняли. Вони то розходилися, то знов сходилися, аби покурити. Хотіла якраз у той момент, коли вони розійдуться, між ними проскочити. Я кіньми добре вміла управляти. Рушила. Під’їжджаю до того переїзду, чую: “Стой!”, ‒ і кулі по боках тільки “фіть-фіть”. Я ногами вперлася і вперед. Не оглядаюся. Зараз не знаю, чи то точно по мені цілилися, чи то вони з нашими хлопцями перестрілювалися.

Ту фіру я доправила до наших. Коли вернулася додому, там вже чекав Дяченко на коні. Каже до мого тата: “Ваша Ганя нас дуже виручила””.

На щастя, жодна куля не зачепила дівчину. Тільки наступного дня вона дізналася, що на підводі під соломою насправді були не кабани, а два вбиті повстанці, яких побратими хотіли гідно поховати.

Присягу приймав сам Клим Савур

Юна підпільниця зарекомендувала себе якнайкраще: усі завдання виконала, нікого не здала. Тож одного дня її посадили на підводу та, нічого не пояснюючи, повезли в урочище Пович у Скулинських лісах. Зустріла прибулих дружина Дяченка, яка й повідомила, що “дівчину хоче бачити великий начальник”, і повела у хату.

Всередині сидів невідомий чоловік, який наказав повстанцям принести стяг та тризуб. Після цього Ганя склала присягу, ставши повноцінною повстанкою. Того самого дня їй дали псевдо “Гива”, що означає “верба”. Незнайомим гостем був не хто інший, як полковник і головний командир УПА-Північ Дмитро Клячківський, більше відомий як Клим Савур.

Тоді ж у Скулинських лісах починаються облави на повстанців і безвіс­ти зникає її батько, хоч він і не був напряму втягнутий у підпільну роботу. Один з учасників підпілля на псевдо Комарик вбив його, і Ганна довго не могла зрозуміти, чому.

Біда прийшла тоді, коли Волинські ліси почали наповнювати “червоні партизани”. Боячись за власні сім’ї, деякі повстанці почали переходити на їхню сторону. А дехто в лавах повстанців вже давно був завербований спецслужбами Сталіна, деморалізуючи їх. Отаким і був той псевдосотник УПА Комарик з с. Колодниця Ковельського р-ну ‒ він організував спецбоївку під маскою УПА, яка грабувала і вбивала цивільне населення. Одного разу Комарик завітав до батьків Ганни і під дулом пістолета змусив її батька піти з ним, щоб “показати дорогу”.

Згодом цю спецбоївку українські повстанці відшукали по її кривавих слідах. Дяченко особисто вбив сонного Комарика в селі Черемошно (за 10 км від Скулина, ‒ ред.).

Здала дівчину її ж односельчанка

У рідну оселю Ганна приходила хіба з настанням сутінків, та й то дуже рідко. Під час одного такого візиту у двері постукали енкаведисти. Мати лише встигла борщу налити доньці, як п’ятеро чоловіків з собаками ввірвалися у хату. Кажуть до Ганни: “Ви арештовані!”. Далі на неповнолітню “Гиву” чекало справжнє пекло.

Вона все відмовлялася говорити, мовляв, нічого не знає. Утім сексотка, яка її видала, була зі Скулина і сказала москалям, що дівчина ‒ зв’язкова в повстанців (згодом зрадницю також заарештували і та навіть дістала на п’ять років більше каторги, ніж Ганна). Щоб вивідати хоч якусь інформацію про “лісових хлопців”, чекісти застосовували найжорстокіші методи: били дерев’яними молотками, затискали пальці у дверях та запихали під нігті голки. У Луцькій в’язниці до зовсім юної Ганни застосовують ще й електричний струм.

Коли жінка розповідає про ті часи, її очі ніби затуманюються від сліз. “Били по голові так, що досі не розумію, як пам’ять зберегла. Я тоді просила, аби мені просто дали вмерти”. На медичну допомогу невільниці сподіватися не могли, виходжували одна одну.

Після новосибірської тюрми жінок вагонами-телятниками відправляють на Південний Сахалін, але тамтешній начальник табору не захотів їх приймати, сказав, що заслабкі, а йому потрібна рабсила. Потім прибули у Красноярськ, а вже звідти їх повезли в Норильський табір.

Завдяки меткій руці та ясному оку в таборі Ганна також стала зв’язковою ‒ кидала записки, які прив’язували до камінця з мотузкою. Пишається, що жбурляла найдальше та найвлучніше за усіх. Під час Норильського повстання розривна куля пройшла навиліт через ногу і таз, якраз тоді, коли волинянка перекидала записку про спільні дії у чоловічий табір.

Дивом залишившись живою після такого важкого поранення і з “принизливим” тавром бандерівки, Ганна Зелена повертається в рідний Скулин. Але й на цьому її драматична історія не завершується.

Після того, як у 1956 році народжує дочку Галю, її звільняють з роботи і разом з немовлям та старою матір’ю відправляють у п’ятирічне заслання на Дніпропетровщину. Там вона працює дояркою. На щастя, голова колгоспу був людина співчутлива і, зваживши на те, що жінка доглядає малу дитину і стару маму, та ще й сама часто хворіє (давалися взнаки каторжні роботи в Сибіру), пошкодував волинянок і відправив достроково назад у Скулин.

Результат пошуку зображень за запитом "Ганна Зелена ‒ зв'язкова Клима Савура"

Ганна не покидає рідне село і дотепер. Сама працює на городі, порає в хаті, що, як і господиня, ‒ хоч старенька, але ще досі міцна. Каже, якби була молодша, то воювала б зараз на сході України. Тож чи справді війна – не жіноча справа?

Цього року 90-літню ветеранку Ганну Зелену навіть вшанували відзнакою ВРУ “За заслуги перед українським народом”. Утім, на запитання “Чи допомагає влада Героям своєї країни?” відповідає не вельми радо, мовляв, і ображати нікого не хоче, але й дякувати особливо немає за що.

 

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело: http://svoboda.org.ua/news/articles/

Cтатті

Як Одеса поновлює статус центру літакобудування

Опубліковано

на

У складальному цеху Одеського авіаційного заводу напружена пора – готують один за одним до льотних випробувань багатоцільові літаки Y1″Дельфін”. Налагодженням випуску крилатих машин місцеві авіабудівники, власне, поновили призабутий статус Одеси – одного з ключових центрів літакобудування України. Адже ще донедавна їх іменували авіаремонтниками, а саме підприємство, що входить до кластера “Укроборонпрому”, – ДП “Одесаремсервіс”.

СТОЛІТНЯ ТРАДИЦІЯ ЛІТАКОБУДУВАННЯ

На старті 21 століття про славетний бренд нагадав піднятий у небо над Одесою літак “Анатра-2” – відновлена копія того самого літака-розвідника “Анатра Анасаль”, який серійно випускали одеські авіабудівники у 1916 році. Після відзначення 90-річниці літака одеської марки згадали і про перший “Аероклуб”, першу “Школу пілотів”, перший політ у 1910 році на французькому аероплані “Фарман IV” відважного авіатора Михайла Єфімова, відкриття у 1911 році майстерні під гучною назвою “Завод аеропланів Анатра” та аеродрому, який досі називають “Шкільним”.

Якщо в 1911 році у небо над Одесою піднялись всього 7 літальних апаратів, а в наступному – 20 аеропланів “Фарман-IV” і “Блеріо”, то уже через п’ять років – місцеві авіабудівники вийшли на щомісячний випуск 80 крилатих машин одеської марки.

Пам'ятник Анатра Анасаль
Пам’ятник Анатра Анасаль

Через сто років їх нащадки взялись відроджувати славні традиції літакобудування. Розпочали з модернізації навчально-тренувального реактивного літака “Л-39С” чеського виробництва. Ось як про це розповідає гендиректор авіазаводу Віталій Юхачов:

“Зважаючи на актуальність підготовки військових льотчиків, керівництво Міноборони України прийняло рішення передати нашому заводу партію літаків “Л-39С”, що є симуляторами винищувачів “МіГ-29″ і Су-27”, для здійснення їх комплексної модернізації. Експерти виходили з того, що реактивний “Л-39С” можна “навчити” симулювати політ на “МіГ-29″ у бойовій обстановці – як при перехопленні цілі, так і в повітряному бою, включно зі стрільбою і бомбометанням по наземних цілях. І наші конструктори, технологи, виробничники успішно реалізували доведене завдання”, – зазначив Юхачов.

Л-39М
Л-39М “Альбатрос”

Більш того, після передачі Збройним Силам України модернізованих “Альбатросів”, як ще називають “Л-39М”, ми ініціювали випуск “з нуля” сучасного навчально-тренувального літака Y1 “Дельфін”. Оскільки потужності підприємства дають змогу реалізувати цей перспективний проект. Ідея заводчан знайшла підтримку, було розроблено техдокументацію, і після схвалення проекту наше підприємство приступило до випуску перших десяти одномоторних літаків.

“ДЕЛЬФІНИ” СТАЮТЬ НА КРИЛО НАД ОДЕСЬКОЮ ЗАТОКОЮ

“Y1 “Дельфін” – не просто результат запровадження у практику новітніх технологій літакобудування. Випуск цієї машини, переконаний Юхачов, “крок уперед у справі підготовки льотчиків, оскільки вона якнайкраще підходить для здійснення курсантами перших польотів. На цих літаках у них є можливості вдосконалити навички пілотування на малих висотах, а для більшої безпеки польотів на “Дельфіні” встановлена спеціальна система порятунку – в разі нештатної ситуації є змога приземлитись на парашуті”.

фото Укроборонпрому
Y1″Дельфін”. Фото: Укроборонпром

Із заступником гендиректора – головним конструктором ДП “Одеський авіазавод” Валентином Гостіщевим кореспонденти Укрінформу зустрілись у складальному цеху підприємства, де спеціалісти інженерно-технічних служб тестували різні системи “Дельфіна”, готуючи його до льотних випробувань.

– Протягом грудня, – поділився Гостіщев найближчими планами, – відправляємо на випробування небом двох “Дельфінів”, що проходять зараз, як бачите, тестування систем у межах передпольотної підготовки. Ще чотири машини – на потоці, на різних стадіях готовності. Але так само успішно просуваються, згідно з графіком, до фінішного етапу – на злітно-посадкову смугу аеродрому”.

“Якщо будуть нові замовлення, звісно, зможемо їх у стислі строки виконати, – зауважив заступник гендиректора. – Адже “Дельфін” успішно пройшов державні випробування і сертифікований для польотів. Завод володіє сучасною технічною базою, конструкторською документацією, причому в разі потреби наші фахівці спроможні внести зміни для кращого виконання тих чи інших техзавдань.

За словами Гостіщева, “поки що літак застосовується передусім при підготовці кадрів цивільної авіації, наприклад, курсантів Кіровоградської льотної академії та інших вишів. Але ми вважаємо, що літак можна успішно застосовувати і на початковому етапі тренувань курсантів та льотчиків Збройних Сил України, а також для здійснення, приміром, моніторингу прикордонних зон, участі в пошуково-рятувальних операціях і багатьох інших заходах. Зараз конструктори заводського ОКБ-2 під керівництвом Володимира Устенка продовжують роботу над створенням спеціалізованих версій цього повітряного судна”.

– Шкода, виїжджаю зараз у відрядження, – додав заступник гендиректора, – тож обмаль часу, аби розповісти про низку переваг цього перспективного літака. Втім, докладніше про реалізацію нашого спільного проекту можуть розказати керівник Дослідно-конструкторського бюро Володимир Устенко та провідний конструктор Людмила Чернікова.

– “Дельфін” – дуже надійне і маневрене повітряне судно, – продовжив Устенко, – я б сказав, що у п’ятому океані він почувається так упевнено, як дельфін у відкритому морі, дозволяючи льотчику виконувати фігури складного і вищого пілотажу та забезпечуючи курсантам успішне опанування основ сучасного швидкоплинного повітряного бою, включно з виходом зі штопора. Літак може оснащуватися бортовим обладнанням, як на базі традиційних аналогових приладів, так і сучасним цифровим, яке отримало назву “скляна кабіна”.

На думку керівника ОКБ-2, важливо й те, що молоді пілоти мають змогу відпрацювати всі елементи зльоту-посадки, включно з випуском і прибиранням стійки шасі, чого не забезпечують інші літаки цього класу. Наприклад, легкомоторний літак ХАЗ-30 виробництва Харківського авіаційного промислового підприємства. Крім того, оснащений “Дельфін” надійним двигуном від французької компанії Societe de Motorisations Aeronautiques, яка входить у масштабний авіа-конгломерат Safran SA і постачає двигуни та авіоніку для лайнерів компаній Boeing та Airbus.

– Цікаво, що при укладенні контракту на постачання двигунів компанією Societe de Motorisations Aeronautiques, – зауважив керівник ОКБ-2, – ми пересвідчились, що саме ця фірма надсилала свої двигуни і для комплектації аеропланів одеських марок 100-річної давності.

Втім, плануємо найближчим часом оснастити літак турбогвинтовим двигуном АІ-450С виробництва вітчизняних компаній “Івченко Прогрес” і “Мотор Січ”, у якому застосована новітня система управління паливом двигуна. Хочемо, щоб у перспективі літак комплектувався виключно українськими вузлами й агрегатами, і учасники перемовин уже вийшли на завершальний етап.

ПОВІТРЯНЕ ТАКСІ З ОДЕСИ ДО КИЄВА

У свою чергу, провідний конструктор Чернікова звернула увагу на те, що обійдеться новий літак компанії-замовнику чи організатору послуг “Повітряне таксі” в $350 тисяч – у півтора рази дешевше порівняно з імпортними аналогами, яким він не поступається за технічними параметрами. Завдяки потужному двигуну “Дельфін” спроможний розганятися до 385 км/год і здійснювати на висоті 3 тисячі метрів безпосадочні польоти на відстань 1320 кілометрів, тобто здатний подолати відстань з Одеси до Харкова чи Києва і повернутися назад. До того ж на літаку встановлений двигун дизельного типу, що спалює пального стільки ж, як легковий автомобіль – з розрахунку 16 літрів на сто кілометрів.

“Ми вважаємо, що саме реалізація проектів ОКБ-2 має вирішальне значення для перспектив розвитку авіазаводу, – зауважила Чернікова, – бо зростатиме ринок послуг “бізнес-джет” або “повітряних таксі”. А це теж одна із спеціалізацій розробленого нами й поставленого на потік “Дельфіна”. Літак розрахований на чотирьох осіб – пілота і трьох пасажирів або членів екіпажу, в залежності від необхідності. У тому разі, якщо пасажирів троє, подолання значної відстані обійдеться коштом, еквівалентним приблизно в $100″.

Уже зареєстрована одеська авіакомпанія, що готується надавати послуги повітряного ВІП-таксі для представників ділових кіл і в тих випадках, коли виникає необхідність здійснення екстреної поїздки до столиці чи в одну з віддалених областей.

Звісно, налагодження випуску легкомоторних літаків Y1 “Дельфін” – лише один із напрямків діяльності Одеського авіазаводу, що входить до кластеру ДК “Укроборонпром”. Паралельно з виконанням значних обсягів ремонтних робіт, заводчани розгорнули серійне виготовлення деталей скління винищувачів і навчально-тренувальних літаків, успішно реалізують програму імпортозаміщення, завдяки чому чистий дохід від реалізації продукції та послуг підприємства досяг торік понад 220 мільйонів гривень, а середня зарплата працівників підприємства перевищила 9 тисяч гривень.

Отож поява у небі над Одеською затокою легкомоторного літака Y1″Дельфін” повернула Одесі славетний бренд центру літакобудування. Чи утримається повітряне судно у небесах півтора десятиліття, як удалося первістку авіазаводу аероплану “Анатра Анасаль”, що давно став експонатом празького музею, покаже час.

Михайло Аксанюк

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

«Тритон-01» змагається за місце в лавах ЗСУ

Опубліковано

на

Серед розмаїття військової техніки, яку останніми роками створили вітчизняні конструктори, з’явився ще один цікавий зразок. Мова про легкоброньовану платформу «Тритон», яка нині здатна успішно виконувати завдання на суходолі. Проте виробник запевняє, що незабаром вона стане плавучою.

Цей зразок колісної бронетехніки вітчизняного виробництва нещодавно допустили  до підконтрольної експлуатації в ЗС України.

Уперше демонстраційний зразок легкоброньованої платформи «Тритон», вироблений на ПАТ «Завод «Кузня на Рибальському», презентували широкому загалу ще наприкінці 2015 року на Міжнародній спеціалізованій виставці «Зброя та безпека». Торік «Тритон-01» пройшов визначальні відомчі випробування, а нещодавно його допустили до підконтрольної експлуатації в ЗС України.

— Під час визначальних відомчих випробувань виникло питання, до якої категорії колісної бронетехніки віднести «Тритон»: до бронеавтомобілів чи до бронетранспортерів, — говорить куратор проекту від підприємства-виробника Ігор Татарин. — Оскільки ходова «Тритона» має взаємозамінні з БТР-70, БТР-80, БТР-3, БТР-4 компоненти, а його носійний кузов по суті є втіленням ідеології, яку застосовують під час виробництва бронетранспортерів, наш зразок вирішили тестувати за критеріями, визначеними саме для них. До речі, зробити елементи підвіски взаємозамінними з бронетранспортерами — бажання замовника. І в польових умовах це має суттєво поліпшити ремонтопридатність «Тритона».

Платформу «Тритон-01» укомплектовано чотирициліндровим дизельним двигуном VOLVO TAD542VE з робочим об’ємом 5,13 л, потужністю 218 к. с. та п’ятиступінчастою механічною або автоматичною коробкою передач (ZF ZTO 1006 або ALLISON 1000 SP відповідно). Підвіска незалежна, важільно-торсіонна з телескопічними амортизаторами. «Тритон» розвиває максимальну швидкість по шосе 110 км/год. Запас ходу становить близько 700 км.

12_12_2017.qxd

Бронеплатформу оснащено передпусковим підігрівачем, сучасними системами кондиціонування та пожежогасіння, а також фільтровентиляційною установкою, яка забезпечує очищення й подачу чистого повітря в десантне відділення.

На легкоброньовану платформу «Тритон-01» установлено шини підвищеної прохідності із системою автоматичного підкачування та ранфлетами. Вони забезпечуватимуть рух платформи в разі значного пошкодження колеса (або навіть усіх).

Цікаво, що від самого початку проект передбачав розробку плавучої бронеплатформи (з максимальною швидкістю на плаву — до 10 км/год.), тому, за словами Ігоря Татарина, інженери заводу наполегливо працюють над підвищенням плавучості й вносять в конструкцію необхідні зміни. Наразі задню частину останньої версії броньованої платформи оснащено двома гребними гвинтами. До речі, до підконтрольної експлуатації у військах допущено базову модель «Тритон-01», тобто неплавучий зразок.

Також поки що достеменно невідомо, яке оснащення матимуть машини, що використовуватимуть в армійських підрозділах. Наприклад, на легкоброньовані платформи, котрі постачають нашим прикордонникам, розміщено новий мобільний розвідувальний комплекс «Джеб», який включає в себе РЛС LC111 «Лис» розвідки наземних цілей міліметрового діапазону і малошвидкісних повітряних, які низько літають, тепловізійну систему, а також телевізійну двоканальну систему спостереження нічного й денного бачення, лазерний далекомір і системи радіо- й радіотехнічного моніторингу.

Результат пошуку зображень за запитом "мобільний розвідувальний комплекс «Джеб»"

Такий комплекс дає змогу виявляти техніку на відстані до 6,5 км, людину — за 2,5 км, ідентифікувати цілі й здійснювати спостереження за 250 об’єктами одночасно. Також платформу комплектують станцією постановки радіоперешкод «Анклав» та окремим дизельним генератором і виносним пультом керування радіолокаційним комплексом (до 100 м).

«Тритон-01» має бронювання, що відповідає класу захисту ПЗСА-5 за ДСТУ 3975–2000 (забезпечує захист від кулі 7,62 мм патрона 57-БЗ-231с, з кулею БЗ (автомат АКМ) із відстані 10 м). Розрахунок рівня протимінної стійкості «Тритона-01» шляхом математичного моделювання, який здійснили фахівці Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки ЗС України, засвідчив, що бронеплатформа здатна захистити екіпаж й десант в разі підриву мінно-вибухових пристроїв потужністю до 6 кг у тротиловому еквіваленті під її днищем або колесом. Надійність системи комплексного пасивного протимінного захисту досягнуто реалізацією певних технічних рішень, зокрема, завдяки збільшеному дорожньому просвіту та особливій V-подібній формі корпусу в районі ходової частини, що має змінювати напрям ударної хвилі в разі підриву на мінно-вибуховому пристрої. Мінімізувати максимальне прискорення, що виникає внаслідок впливу енергії вибуху, та запобігти травмуванню особового складу мають спеціальні сидіння, що кріпляться до даху.

Легкоброньована платформа «Тритон-01» має на озброєнні дистанційно керований бойовий модуль, до складу якого входить 12,7 мм кулемет НСВТ й 40 мм гранатомет УАГ-40.

Отже, на перший погляд, за своїми можливостями й тактико-технічними характеристиками «Тритон-01» має досить пристойний вигляд. Однак вести мову про його практичну ефективність можна буде лише за результатами підконтрольної експлуатації в підрозділах українського війська.

Андрій ЛИСЕНКО

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

У Сухопутних військах немає бригади без бойового досвіду – генерал

Опубліковано

на

Усі бригади, полки і окремі частини Сухопутних військ ЗС України вже мають бойовий досвід.

Про це в інтерв’ю Укрінформу заявив командувач Сухопутних військ Збройних Сил України генерал-полковник Сергій Попко.

“Всі бригади Сухопутних військ, всі полки й окремі частини мають бойовий досвід і виконували протягом всіх цих трьох років бойові завдання. Немає жодної військової частини в Сухопутних військах, яка не мала б бойового досвіду, кожна – за напрямками своєї діяльності”,  – заявив він.

Генерал зазначив, що залежно від року війни, від періоду застосування в російсько-українській війні, частка участі Сухопутних військ у бойових діях “коливалася від 80 до 90%”.

“Ми з повагою ставимося до зусиль інших силових структур, таких як Служба безпеки України, Державна прикордонна служба, Національна гвардія, Національна поліція. Але проводити якісь паралелі між ними було б не зовсім коректним. Справа в тім, що Сухопутні війська, як і Десантно-штурмові війська, і Морська піхота, завжди виконують задачі на першій лінії. Всі інші – на другій і далі”, – зазначив Попко.

Командувач також повідомив, що частини і підрозділи Сухопутних військ перебувають у районах російсько-української війни в Донецькій та Луганській областях за принципом ротації: приблизно 7-8 місяців виконання бойових завдань, 5-6 місяців – відновлення боєздатності в пунктах постійної дислокації. “Там здійснюється доукомплектування, ремонт озброєння і військової техніки, особовому складу надаються відпустки. Потім знову повернення до виконання бойових завдань на фронті”,  – додав він.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?
Реклама
Реклама
Реклама

Trending