Connect with us

Cтатті

Від початку війни загинули близько 50 побратимів. Колись, доки всіх обдзвониш, день ішов. Тепер і зателефонувати нікому

Published

on

Данило Турчин захищав Савур-могилу

Коли був у старших класах, Януковича обрали президентом. Він мав бути лідером нації. А читаєш його біографію і розумієш, що треба не навчатися, а красти шапки, відсидіти двічі. Подивився на Азарова, який не може вивчити мови своєї держави. На депутатів, у яких маса тіла перевищує масу автомобіля. Було бридко. Хотів змін.

Приїхав у Луганськ. Шукав спортзал, але скрізь – дорого. Знайшов організацію “Витязь”. Мали безплатний зал, тренерів та інструкторів. Видавали форму, футболки “Я русский, и я этим горжусь”. Возили в ліси. Тепер розумію, що готували до майбутніх подій. Їздили під Рубіжне. Ходили до Сватового лісом. Тим шляхом потім рухалися бойовики.

На Донбасі – маленький відсоток середнього класу. Люди або дуже багаті, або напівжебраки. Тому їх легко купити за що завгодно.

У Сватовому немає жодної шахти. Місто невелике, менше 20 тисяч жителів. 80 відсотків – україномовні. Це – не Донбас, а Слобожанщина, чорноземи. Ми споконвіку вирощували хліб. Сватове – єдине місто Луганщини, яке не було під окупацією ЛНР. 1200 людей сформували самооборону. Фермери повіддавали машини. Облаштували кілька блокпостів. На кожному – чоловіки з мисливською зброєю.

У першому класі нас “посвячували” в козаки. Щоранку виконували гімн України. На річницю Голодомору – всі зі свічками. На дні народження поетів читали їхні вірші. Це заслуга директора школи Лідії Олександрівни Кривошеї. Вона тепер волонтер.

Уперше приїхав на Майдан наприкінці листопада 2013-го. Потрапив на напівполітичні мітинги біля пам’ятника Шевченку. То прапор однієї партії, то другої. Думаю: йолки-палки, люди, поїхав я звідси. Вдома в інтернеті побачив, як уночі побили студентів. Нас було восьмеро. Разом тренувалися. Зібралися і гайда на Київ. Приїжджали чотири рази. Вранці прибував потяг із Луганська, наступного дня поверталися. Це було ніби з душної кімнати вийти на повітря. Вдихаєш повними грудьми і відчуваєш, що вільний.

Створили луганську сотню самооборони – коли почалася війна. Тоді познайомився з Темуром Юлдашевим (очільник штабу народної самооборони Луганщини, згодом – засновник батальйону “Темур”. – Країна). Не сподобався – дядько кавказької зовнішності в бронежилеті з сокирою. Потім ми стали друзями. Він – майстер спорту міжнародного класу з пауерліфтингу, колишній військовий. Багато чому навчив мене. Розмовляв такою українською, що було приємно слухати. Ніколи не давав задню. Тоді у Луганську його захопили в полон.

Данило ТУРЧИН, 23 роки, колишній старший солдат 73-го морського центру спецоперацій ЗСУ. Народився у місті Сватове на Луганщині 9 липня 1993-го. Мати торгує на базарі жіночим одягом. Батько був дрібним підприємцем. ”Мав колекцію годинників. Багато по Союзу подорожував і назбирав понад 50 штук. Мені захотілося вийняти з них стрілочки. Узяв молоток і розбив усі. На кукурудзі стояв довго. Батько помер, коли мені було 12. Виховували мати й бабуся”. Після закінчення Сватівської гімназії вчився на медбрата в Луганську. ”Грошей на інститут не вистачило, пішов у медучилище. Підробляв журналістом, рієлтором, у call-центрі приватної клініки, вантажником. Коли навчався на третьому курсі, бойовики зайняли Луганське СБУ і почали захоплювати обласну держадміністрацію. На цьому навчання припинилося. Поїхав воювати”. Був одним з організаторів Луганського майдану і Луганської сотні самооборони. Захищав Савур-­могилу у серпні 2014-го. 16 серпня позаторік підписав контракт із частиною 2492 73-го морського центру спеціальних операцій. Створив громадську організацію ”Вибачте, що живий”. Вона захищає права бійців АТО. Неодружений, дітей немає
Данило ТУРЧИН, 23 роки, колишній старший солдат 73-го морського центру спецоперацій ЗСУ. Народився у місті Сватове на Луганщині 9 липня 1993-го. Мати торгує на базарі жіночим одягом. Батько був дрібним підприємцем. ”Мав колекцію годинників. Багато по Союзу подорожував і назбирав понад 50 штук. Мені захотілося вийняти з них стрілочки. Узяв молоток і розбив усі. На кукурудзі стояв довго. Батько помер, коли мені було 12. Виховували мати й бабуся”. Після закінчення Сватівської гімназії вчився на медбрата в Луганську. ”Грошей на інститут не вистачило, пішов у медучилище. Підробляв журналістом, рієлтором, у call-центрі приватної клініки, вантажником. Коли навчався на третьому курсі, бойовики зайняли Луганське СБУ і почали захоплювати обласну держадміністрацію. На цьому навчання припинилося. Поїхав воювати”. Був одним з організаторів Луганського майдану і Луганської сотні самооборони. Захищав Савур-­могилу у серпні 2014-го. 16 серпня позаторік підписав контракт із частиною 2492 73-го морського центру спеціальних операцій. Створив громадську організацію ”Вибачте, що живий”. Вона захищає права бійців АТО. Неодружений, дітей немає

Прийшов у військкомат і попросився до батальйону поліції “Луганськ-1”. Жалкуватиму все життя. За два місяці бачив тільки оковиту на блокпостах і те, як щемлять фермерів. 2 червня повернувся з полону Темур Юлдашев, заїхав до мене у Сватове. Наш тодішній комбат Артем Вітко не взяв його у батальйон. Зараз він – народний депутат. Якось Вітко привіз журналістку зі Львова. Нам наказали постріляти в посадку. Відзняла. За якийсь час побачив ролик, де ми “відбили” напад диверсійної групи з 50 людей. Розірвав контракт у липні.

Не можу забути Сашу “Охотника”. Він поїхав у “Луганськ-1” і поранив ногу. Мусив повернутися в Луганськ. Там його сильно побили на вулиці, зламали хребта. Забрали в реанімацію. Коли вранці сєпари взнали, що не вбили, повернулися і застрелили в палаті.

У Темура народилася ідея сформувати батальйон. Я допомагав, знаходив хлопців. Брав участь в обороні Савур-могили у серпні 2014-го. Був у групі Темура Юлдашева під командуванням полковника Ігоря “Сумрака” Гордійчука. Полковник пішов на гору, а нас кинули біля підніжжя. Десь о другій дня був у дозорі на другому поверсі напівзруйнованого будиночка. Нас крили артою. Зрозумів: екіпіровка не врятує. Взяв банку тушонки, зняв бронік і каску. Сидів, їв, дивився на дорогу. Думав: нехай буде що буде. Побачив, як іде колона – півсотні людей. І починається бій. Тривав шість годин. Я стріляв із кулемета, подавав боєприпаси, надавав першу допомогу.

Мені пробило спину. Відчув, що тече кров. Упав на землю. Думаю: все, вмиратиму. Закурив останню сигарету. Всі бігають і кричать: “Турок” – 300-й!” (поранений. – Країна”), потім: “Турок” – 200-й!” (загиблий. – Країна)”. “Турок” – це я. А я докурив, встав і пішов воювати далі.

Нас було 11. Я – студент, іще один – юрист, третій батарейки на ринку продавав. Із бойовим досвідом – лише командир “Марат”. Відбили три атаки псковських десантників. Серед нас були поранені, але всі живі, на ногах. Переночували у Петрівському в госпіталі.

За день чи два дізналися, що наші війська відійшли. Лишилися на Савур-могилі 15 хлопців і нас у Петрівському – 30. Зв’язалися з Гордійчуком і Темуром: тримати Савур-могилу сенсу нема. Просили зробити коридор, аби вони пробилися до нас. Гордійчук відповів: ні, стоятиму до останнього, у мене є наказ. Темур додав, що буде з Гордійчуком. Навколо нас лежали поранені, яких потрібно вивозити. Мусили виходити.

Довго не вірили, що Темур – 200-й. Важко поранили на Савур-могилі. Думаю, не захотіли витягувати. Аж після ДНК-експертизи повірили. Похований Темур на Лук’янівському військовому кладовищі Києва. Після його загибелі наша група стала “Марат”, бо нею керував Володя Ульянов на позивний “Марат”.

Через поранення поїхав додому, а хлопці – на Іловайськ. Бог відвів – із групи всі лишилися живі. Повернулися в Краматорськ. Поїхали під аеропорт, коли там іще не було оборони. За кілька днів зрозумів, що погано почуваюся. Не встиг вилікуватися. Відправили до Харкова. Там у лісі була база. Після повернення з Харкова мали бойові виходи в різних гарячих точках.

Держава притиснула, і ми пішли в Збройні сили. Спочатку це був 73-й центр спецоперацій військово-морських сил. Продовжували виходи на передову. Минулої зими казали, що формують сили спецоперацій. Нас, як одну з кращих груп, хочуть узяти до себе.

Постійна дислокація частини – в Очакові на Миколаївщині. Сподівалися, тиждень побудемо і повернемося на війну. У частині вирують проросійські погляди. Мене назвали собакою, яка “предала свой народ”, і розказували про “братоубийственную войну”.

23 березня нас вивели із зони АТО. Бо під час одного з бойових завдань ми дізналися про контрабанду через Горлівку. Бойовими розпорядженнями прикривають перевезення коштовностей для ломбардів на мирній території. Ми обурились і доповіли старшому за званням. А він отримував долю з цього. І наказав нашому командиру “умножить нас на ноль”.

Жили у двох кімнатках, 20 метрів на два. Без технічної і питної води, без вентиляції. До ями в полі, яка була за туалет, 800 метрів. Душ надворі – літній. Ні підлогу помити, ні вмитися, ні попрати. Ми сказали: добре, граємо за вашими правилами. Хочете, щоб усе було по статуту? Де моя нормальна казарма? Де якісна їжа? Чому зарплатню затримують на два тижні? За всіма цими фактами написали у військову прокуратуру регіону. Приїхали з перевірками. Є висновок, що будівля вражена грибком і пліснявою. Пройшли суди. Командиру роти, начмеду, командиру частини з техзабезпечення дали день гауптвахти, штраф трохи більше 200 гривень й усне зауваження. Вони подали оскарження, і їм залишили зауваження. А ти, старший солдат Турчин, ходи все життя з двома балончиками хворий на астму.

Нас вигнали у намет – весь у дірках, через які падав дощ. Грибок, пліснява. Почали хворіти. У когось проб­леми з диханням, у мене – бронхіти, у інших – шкірні хвороби. Якогось дня на початку весни нас вигнали з частини – без пояснень і документів. Жили на пляжі. Паралельно штрафували: не так моргнув, не так дихнув. У результаті зарплата – 1200 гривень. Ми продавали особисті речі, щоб винайняти готель. Селилися по вісім у номері. Таких умов не було навіть на війні.

У мене розвинулася бронхіальна астма. 17 відсотків нестачі кисню в легенях. Сиджу на двох видах інгаляторів. Маю хронічний кашель, задишку. Почуваюся старим дідом.

Я – не герой. Я пішов захищати свою країну. Герої – ті, хто поклав життя за неї.

Півтора місяця ходжу до психолога з контролю гніву. Вчуся до всього ставитися з посмішкою.

Хочу боротися за Луганськ. Але не втрачу нічого, якщо більше туди не поїду. Ми не викорінимо всіх сепаратистів. Коли виходили з Дебальцевого, накосили майже тисячу. А їхні діти ростуть. Матері їм кажуть: твого тата нема, бо його вбили “укропи”. Не зможу ввечері вийти по хліб і бути впевненим, що цеглиною не розіб’ють тім’ячко. Не варто боротися за тих, хто не хоче бути врятованим.

Від початку війни загинули близько 50 побратимів. Колись, доки всіх обдзвониш, день ішов. Тепер і зателефонувати нікому.

Cтатті

Крим повернемо тоді, коли українці будуть готовими віддавати за нього життя

Published

on

Заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтем Чийгоз заявив, що Росія підло скористалася ослабленням центральної влади в Києві для анексії Криму.

Меджліс задовго до 2014-го попереджав українську владу про небезпеку створення в Криму загонів проросійського “козацтва”, однак на це не звернули уваги, заявив заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтем Чийгоз в ефірі інформаційно-політичного ток-шоу “Народ проти” на телеканалі ZIK.

“Коли сидів у тюрмі, я бачив зміни, які відбуваються в Україні. Звідти ми оцінювали ці зміни не за доходом на душу населення, а за рівнем патріотизму й самовідданості українців, які сьогодні захищають свою територію на Донбасі ціною власної крові, – ми оце оцінювали. Крим повернеться тоді, коли відчуємо, що кожен українець готовий віддавати своє життя за нього так само, як зараз за Донбас”, – зазначив він.

Чийгоз додав, що Київ призначав до влади в Криму людей без проукраїнської позиції.

“Із листопада 2013-го усі проросійські процеси в Криму вже почали активізуватись. Росія підло скористалась відсутністю сконцентрованої влади в Києві, коли не було змоги управляти армією, СБУ, міліцією. І ми бачили, що в Криму стоять частини української армії, де командувачі вже на той час здали їх”, – наголосив він.

Заступник голови Меджлісу додав, що після арешту спілкувався з полковником ФСБ із Москви, який розповів йому, що українські військові зрадили присязі тому, що їхні генерали перейшли на сторону РФ.

“Я запитав полковника ФСБ: “А ви кому присягу давали – генералові чи батьківщині?”. У цьому помилка наших структур – коли давали присягу батьківщині – вони її не сприймали як батьківщину, вони були ситуативниками. Тому ми повернемо Крим, коли станемо справжніми громадянами України”, – підсумував Чийгоз.

У вересні підконтрольний Росії суд Криму засудив Чийгоза до восьми років колонії суворого режиму за організацію масових заворушень під час окупації Криму Росією 2014 року.

Пов’язане зображення

Того самого місяця ще одного заступника голови Меджлісу – Ільмі Умерова засудили на два роки колонії-поселення за висловлювання про необхідність посилення санкцій проти Росії, які можуть змусити її піти з Криму і з Донбасу. Чийгоза із січня 2015 року утримували в СІЗО, вирок Умерова не набув чинності, останнім часом він перебував у лікарні.

25 жовтня Чийгоза та Умерова відправили літаком до Туреччини. За словами лідера кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва, це стало можливим завдяки зусиллям керівництва України, міжнародних організацій і президента Туреччини.

27 жовтня Умеров і Чийгоз прилетіли до Києва. На прес-конференції вони повідомили, що мають намір повернутися до Криму.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Continue Reading

Cтатті

Армія обрала якісну систему зв’язку, до кінця поточного року надійде партія радіостанцій «Aselsan»

Published

on

Члени комісії від усіх силових відомств і трьох наукових установ МОУ віддали перевагу радіостанціям «Aselsan», підтвердивши правильність попереднього рішення

Ідеальна модель завше приваблива. Приміром, було б зовсім чудово, якби українське військо зараз, на початок четвертого року опору російській агресії, мало повністю укомплектовані сучасними, відповідно до останніх досягнень технічного прогресу, взірцями озброєння й військового обладнання. Й бажано кращого, аніж у нашого противника. Цього можна швидко досягнути за умови вкладення колосальних ресурсів у закупівлю вже готової закордонної техніки або розгортання її власного виробництва. Й оскільки таких ресурсів нам іще бракує, а національна економіка лише виходить із затяжного піке, доволі правильним є стратегічне рішення покращувати технічне оснащення оборонної сфери в окремих її кластерах. Спершу — в найважливіших, опорних. Одним із них є військовий зв’язок.

Уже на початку російської інтервенції стало зрозуміло: без осучаснення систем зв’язку, у всьому оборонно-безпековому секторі неможливо налагодити якісне та адекватне управління підрозділами і стійку захищену комунікацію. Волонтерський рух попервах вносив помітну лепту в насичення військ певними засобами зв’язку різних виробників. Але доволі швидко прийшло розуміння, що це не вирішує кардинально реальних потреб, а є тимчасово-вимушеним кроком. Складнощі з сумісністю, захистом, обслуговуванням, ремонтом тощо підштовхнули до пошуку уніфікації та гарантованого забезпечення потреб ЗСУ буквально на роки вперед.

Треба було обрати надійного партнера, який запропонує оптимальні умови — якісне обладнання зв’язку за прийнятною ціною. Як відомо (не зупинятимемося докладно на перипетіях), а певний час довелося витратити саме на вибір такого партнера, адже ціна питання була і є надвисокою — обороноздатність та безпека України. І буквально в фінансовому вимірі ціна такого контракту теж становила чималу привабливість. Хтось із постачальників мав програти в цій конкурентній боротьбі, а хтось отримати головний приз — тривалу співпрацю з Міноборони України.+

Отже, переможця визначено, проводиться належна робота з адаптації й унормування використання радіостанцій турецького виробника «Aselsan» у ЗС України. Проте й досі триває кампанія з дискредитації, що має на меті поставити під сумнів прозорість проведення конкурсу при закупівлі радіостанцій для потреб нашої армії й посіяти сумнів у тім, що саме такі вироби потрібні нам.

Одразу зауважимо: будь-який юрист, вивчивши правовий бекграунд цього контракту, відповість, що його процедура відбулася з урахуванням усіх вимог законодавства, зокрема, визначальних і порівняльних випробувань. А практик зауважить: не існує армії, де новий зразок апаратури зв’язку чи комунікації, тим паче, іноземного виробництва, в процесі встановлення на вітчизняну бойову техніку не потребував би певної адаптації.

НАЧАЛЬНИК ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ЗВ’ЯЗКУ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ ГЕНЕРАЛЬНОГО ШТАБУ ЗС УКРАЇНИ ГЕНЕРАЛ-МАЙОР ВОЛОДИМИР РАПКО

Щоб прояснити ситуацію та з’ясувати, як відбувається означена адаптація, я звернувся до експертів, які володіють першоджерельною інформацією.

У ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД НА ТАНКАХ ОДНОЧАСНО ПРАЦЮВАТИМУТЬ ЯК «MOTOROLA», ТАК І «ASELSAN»

— Наразі існує певний «інформаційний шум», що радіостанції «Aselsan» якось неправильно встановлюють на танки. Наскільки я розумію, нічого неординарного, крім як знаходження оптимального варіанту встановлення сучасних засобів зв’язку на нашу бронетехніку, в цій роботі не відбувається?

— Ми розпочали інсталяцію сучасних засобів зв’язку з танкових військ, тому що танк, як комплексний зразок бойової техніки, є найскладнішим. Наразі триває опрацювання технічних аспектів цієї роботи, — коментує ситуацію начальник Головного управління зв’язку та інформаційних систем Генерального штабу ЗС України генерал-майор Володимир Рапко. — Процес не видався легким. І це було очікуваним. Просто вмонтувати сучасну станцію натовського зразка в Т-64 без конструкторських і нормативних головоломок складно. Опрацьовано низку ідей з вирішення цього виклику. Звісно, ми мали все експериментально випробувати, аби виявити практичні недоліки — щоб інсталяція засобів зв’язку задовольняла вимоги війська.

Зараз у Харківському КБ із машинобудування ім.Морозова працює спеціальна робоча група, до складу якої входять фахівці Харківського бронетанкового ремонтного заводу, конструкторсько-технологічного центру Міноборони, представники «Aselsan» в Україні. Вони працюють над тим, щоб визначити оптимальні штатні місця підключення та установки радіостанції, які покращать ефективність роботи бойової машини в цілому.

Наразі у штатному режимі на танках здебільшого працюють водночас «Motorola» та «Aselsan», а встановлена апаратура внутрішнього зв’язку й комутації «Aselsan» забезпечує роботу як зовнішньої, так і внутрішньої комунікації, що покращило керованість бойових машин.

Заступник начальника Центрального бронетанкового управління ЗСУ Озброєння Збройних сил України полковник Євген Сидоренко тим часом зауважує: «Завершити адаптацію та встановлення радіостанцій «Aselsan» на дослідний зразок танка Т-64 відповідно до затверджених конструкторських змін плануємо до кінця 2017-го. Адже за результатами випробувань визначимося з моделлю для тиражування. Передовсім, це стосується танків, що перебувають на капремонті в заводських умовах. Діятимуть і виїзні ремонтні бригади, які замінюватимуть системи зв’язку танків у військах. Тобто, в усіх танках, які проходитимуть регламентний капремонт, встановлять сучасні засоби зв’язку. А в перехідний період на бронетехніці застосовуватимуть як «Motorola», так і «Aselsan» — поки ми повністю не перейдемо на сучасні засоби. Крім того, триває і адаптація вітчизняних шоломофонів для роботи з радіостанціями «Aselsan». Найближчим часом отримаємо щонайменше 100 таких шоломофонів, які дешевші закордонних аналогів».

ЯКЩО НЕ ЗАБРАКНЕ КОШТІВ, ПЕРЕОСНАЩЕННЯ ВІЙСЬКА НА НОВІ ЗАСОБИ ЗВ’ЯЗКУ ЗАКІНЧАТЬ ДО 2020-ГО

Зазначимо, що шоломофони натовського стандарту відрізняються від українських наявністю знімного шолому з кевлару, також у вітчизняних використовують ларингофони, а в європейських — мікрофонну гарнітуру. Тому танкістам треба звикати до мікрофона перед обличчям, який, на перший погляд, ніби заважає. Однак застосування такої гарнітури забезпечує кращу чіткість і розбірливість переговорів завдяки значно ліпшим частотним характеристикам.

Отже, вибір шоломофонів залишимо за танкістами.

— Також необхідно опрацювати технічні питання інсталяції сучасних засобів зв’язку для танків Т-80 та БМП. Процес встановлення сучасних засобів зв’язку на зразки бойової техніки радянського виробництва не такий легкий, як видавалося спершу. Хоча відкрию «таємницю»: окрім бронетехніки, на всіх інших зразках озброєння така адаптація пройшла успішно та швидко. Йдеться про радіостанції «Harris», «Motorola» і в деяких випадках «Aselsan».

 Коли ми говоримо про радіостанції «Aselsan» УКХ-діапазону, ми розуміємо, що це техніка, яка забезпечує підвищений захист і спроможність діяти в умовах РЕБ на відміну від «Motorola»? — запитуємо в головного зв’язківця українського війська.

— Так, але «Motorola» дає змогу на перехідний період бути на зв’язку з підтримуючою танки піхотою. Найважчий — перехідний період, коли водночас діють кілька типів техніки, — каже співрозмовник, — кожен виробник засобів зв’язку реалізовує унікальні алгоритми псевдовипадкового налаштування робочої частоти, криптографічного захисту інформації та методи цифро-аналогового, аналогово-цифрового перетворення сигналу.

 Яка ситуація з фінансуванням на наступний рік із точки зору задоволення потреб зв’язку ЗС України?

— Для того, щоб успішно здійснити переоснащення війська сучасними засобами зв’язку потрібен час і кошти. До речі, до кінця поточного року надійде партія радіостанцій «Aselsan», і ми продовжимо переоснащення тих підрозділів, які нам визначив начальник Генерального штабу — Головнокомандувач ЗС України.

ВОЛОДИМИР РАПКО: МИ ЗНАЛИ, ЩО НАМ ДОВЕДЕТЬСЯ РАЗОМ ВОЮВАТИ І БУДУВАТИ СИСТЕМУ ВЗАЄМОСУМІСНОСТІ

— Переоснащення — це чималі кошти. Мабуть, тому за давньою українською традицією в декого виникли підозри щодо непрозорості закупівель…

— Усі рішення щодо закупівлі тих чи тих технічних засобів Головне управління зв’язку ГШ ЗС України приймає не просто так. Вивчається досвід країн, які були у такій ситуації, як ми, і які потребували швидких змін у своєму технопарку. Це досвід Польщі, Грузії, Азербайджану, країн Балтії. А нова хвиля інформаційного пресингу, на мою думку, піднялася через те, що ми не придбали радіостанції ізраїльської компанії «Elbit Systems Ltd». Цей виробник запропонував Збройним силам України радіостанції, які не підтвердили заявлених технічних характеристик. Це декому не подобається, мабуть, тому я і мої підлеглі відчуваємо певний тиск. Причому, рішення якому виробнику віддати перевагу, ухвалювалося разом із Національною гвардією України, Державною прикордонною службою України, Державною службою спеціального зв’язку та захисту інформації, а також за участі експертної ради до складу якої входять волонтери й науковці. Хочу, для розуміння, довести алгоритм цього рішення: в 2015-му здійснювалося вивчення сучасних зразків засобів зв’язку, наступного року провели покази, визначальні відомчі випробування. А потім — колегіальне рішення, що за технічними параметрами обрано «Aselsan». Ми укладаємо угоду й отримуємо першу партію радіостанцій. Після цього почався певний тиск на ЗС України і міністр оборони України, задля уникнення інсинуацій, вирішив провести додаткові порівняльні випробування задля повної прозорості в травні-червні 2017-го комплексною комісією від усіх силових відомств і трьох наукових установ МОУ. Усі члени комісії без винятку віддали перевагу радіостанціям «Aselsan», підтвердивши правильність попереднього рішення.

— Підрозділи, на озброєнні яких перебувають різнотипні станції, чутимуть один одного?

— Питання сумісності окремо діючих підрозділів сьогодні вирішується застосуванням сучасної апаратури внутрішнього зв’язку й комутації та радіостанціями «Harris» короткохвильового діапазону. Останні застосовують усі силові структури — задля взаємодії. Це рішення начальників зв’язку ЗСУ, Держприкордонслужби, Нацгвардії. Ми знали: нам доведеться разом воювати і тому треба будувати взаємосумісну систему комунікації. Хтось не хоче, щоб Збройні сили України переходили на сучасний цифровий зв’язок. Ми ухвалили правильне рішення і повернутись назад неможливо, бо це стане злочином перед тими солдатами, які хочуть нормального, якісного і захищеного зв’язку. Співвідношення якість — ціна в цьому процесі вибору була визначальною. На жаль, бізнес ще не навчився програвати в чесній конкурентній боротьбі. Але в нього ще є можливість цьому навчитись…

Геннадій КАРПЮК, військовий журналіст

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Continue Reading

Cтатті

Готуймося до шикування в нових мундирах. З 2019 року все українське військо має надіти нові однострої.

Published

on

Через рік українська армія остаточно розпрощається з військовими одностроями пострадянського зразка

Нагадаємо: нові предмети військової форми одягу для нашої армії були розроблені волонтерською групою Віталія Гайдукевича і, без сумніву, докорінно змінили зовнішній вигляд захисника України. Зміни у тканині, обрисах, кольорах, символіці й знаках розрізнення вдало поєднали українську національну самоідентичність і європейську традицію. Більше року тривала робота волонтерів, ще стільки ж часу знадобилося фахівцям Головного управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних Сил України, аби завершити процес розробки і затвердження нових Правил носіння військової форми одягу.

Отже, на сьогодні новими правилами передбачено носіння елементів форми, які були введені з 2013 року, повністю нової символіки, знаків розрізнення і беретів — нової кольорової гами та призначення, запроваджено новий підхід до нарукавних знаків і розміщення на погонах знаків розрізнення військових звань — від ліцеїстів до генералів.

5530_p_13_img_0006Також новими правилами встановлено такі види військової форми одягу: парадна (парадно-вихідна), повсякденна, польова (службова морська), спеціальна (робоча) та спортивна.

Кожна з цих військових форм поділяється на літню та зимову, а також демісезонну — у повсякденній і польовій комплектаціях. За приналежністю військову форму одягу поділено на однострої Сухопутних військ Збройних Сил України, Повітряних Сил Збройних Сил України, Військово-Морських Сил Збройних Сил України, а також Десантно-штурмових військ та Сил спеціальних операцій.

Новими правилами носіння встановлено, що літню парадну (парадно-вихідну) форму одягу становлять кашкет або берет, кітель, штани навипуск кольору, визначеного для відповідного виду, роду військ ЗСУ, затвердженого Міністром оборони країни, сорочка білого (чорного у ССпО ЗСУ) кольору з краваткою кольору основної тканини, напівчеревики чорного кольору. До комплекту зимових парадних та парадно-вихідних одностроїв входять шапка зимова повсякденна, пальто, кітель і штани навипуск кольору відповідного виду, роду військ ЗСУ, сорочка білого (чорного у ССпО ЗСУ) кольору з краваткою кольору основної тканини, черевики чорного кольору, рукавички чорного кольору (чорного для військовослужбовців ВМС ЗСУ та ССпО ЗСУ), кашне білого кольору.

На відміну від парадної та парадно-вихідної форми одягу, які мають літній та зимовий комплекти, повсякденні однострої передбачено ще й для демісезонного носіння.

5530_p_13_img_0002У літньому варіанті «повсякденку» становитимуть берет (пілотка в авіації СВ ЗСУ, ПС ЗСУ та ДШВ ЗСУ), куртка і штани навипуск кольору, визначеного для відповідного виду, роду військ ЗСУ, сорочка кольору «тан» з краваткою кольору основної тканини та напівчеревики чорного кольору. В демісезонний період, окрім цих предметів, передбачено носіння плаща, а взимку військовослужбовці одягатимуть шапку зимову, куртку зимову, куртку і штани навипуск, сорочку кольору «тан» з краваткою кольору основної тканини, напівчоботи (черевики) чорного кольору, рукавиці чорного кольору та кашне кольору, визначеного для відповідного виду чи роду військ.

5530_p_13_img_0003Цікаво, що генерали, адмірали та офіцери отримали право носити шкіряні рукавички, а військовослужбовці рядового та сержантського складу — трикотажні. При цьому передбачено, що під час військового вітання рукавички не знімають.

Що стосується погонів, то правилами встановлено, що погони кольору, визначеного для виду ЗСУ, носять на пальто зимовому, куртці зимовій, плащі демісезонному, кітелі, джемпері, сорочці кольору «тан», сорочці білого та чорного кольору (з коротким та довгим рукавом).

За призначенням погони поділяються на ті, що передбачені для парадного (парадно-вихідного) і повсякденного обмундирування, а також для польових одностроїв. За способом кріплення вони також різнитимуться і поділятимуться на так звані погон-муфту та погон із текстильною застібкою.

Погон-муфта кріпитиметься на пальтах зимових, куртках зимових, плащах демісезонних, кітелях, куртках, джемперах, сорочках (кольору відповідно до форми одягу). Погони з текстильною застібкою військовослужбовці носитимуть на куртках зимових, на куртках спеціального одягу, а також предметах польової форми одягу. На сорочці (з короткими рукавами), поло та куртці костюма-утеплювача фон погонів має бути на тон темніше за колір тканини. На погонах до джемперів, сорочок та польового обмундирування дозволено вишиті знаки розрізнення.

Також правилами дозволяється певне комбінування або заміна одних предметів одягу іншими. Так, берет кольору «марун» у ДШВ та кольору «сталь» у ССпО дозволяється носити в усіх випадках — за рішенням органу управління. Також берет дозволяється носити замість кашкета польового (кепі-бойове) з літньою польовою формою одягу. Окрім цього, замість берета з повсякденною формою одягу можна носити кашкет, а з літньою та демісезонною повсякденною формою одягу — пілотку для військовослужбовців ДШВ, шапку зимову із зимовою повсякденною формою одягу за температури повітря 0 градусів і нижче; кашкет замість шапки зимової при зимовій парадно-вихідній формі одягу; кітель замість куртки при літній повсякденній формі одягу; сорочки білого або чорного кольору з довгими або короткими рукавами — з погонами і краваткою (краваткою-стрічкою для військовослужбовців-жінок) без кітеля з літньою парадною (парадно-вихідною) формою. В робочих кабінетах дозволено носіння джемпера з погонами. При цьому пуловер із V-подібним вирізом горловини носиться із сорочкою і краваткою, а з круглим вирізом горловини — без сорочки і краватки. Також поза строєм поверх джемпера дозволяється одягати куртку.

Певні особливості нових правил стосуються деяких елементів одягу жінок-військовослужбовців. Зокрема представницям слабкої статі при перебуванні у військовій формі одягу дозволяється носити сумки однотонних неяскравих забарвлень, колготки чорного або сірого кольору, туфлі і чобітки цивільного зразка з парадно-вихідною і повсякденною формою одягу, а також у дощову погоду вони можуть, не порушуючи нових правил носіння, доповнювати свій гардероб парасолькою чорного або темно-синього кольору.

Відображено в нових правилах і реалії бойових буднів у районі проведення антитерористичної операції. Так, усім категоріям військовослужбовців під час виконання бойових та навчально-бойових завдань дозволяється носіння «тактичних» бороди та вусів за умови, що вони мають відповідати вимогам гігієни і не заважати використанню засобів індивідуального захисту та носінню спорядження. Також військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, дозволяється носити цивільний одяг у позаслужбовий час, а за окремою вказівкою — у службовий час. Окрім контрактників, переодягатися в цивільне отримали право й військовослужбовці строкової служби — під час перебування у відпустці, а курсантам і ліцеїстам це ж дозволено робити в позаслужбовий час за межами військової частини.

Іван СТУПАК

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Continue Reading
Advertisement
Advertisement
Advertisement

Trending