Військово-Повітряні Сили України шлях від величезного монстра до пристарілого карлика

1992 року за кількісними показниками військова авіація України поступалася тільки авіації США, Росії та Китаю, а за якісними — тільки США

У січні–лютому 1992 року особовий склад авіаційних частин, які перебували на території України, було приведено до присяги на вірність народові України. 25 років тому, 17 березня 1992 року, було розпочато створення  Військово-Повітряних Сил

Окремим наказом Міністра оборони України № 28 від 5 березня 1992 року всі частини, з’єднання та об’єднання ВПС СРСР, які дислокувалися в Україні, було введено в склад Збройних Сил України. На їхній основі було сформовано ВПС України.

Датою створення Військово-Повітряних Сил України вважають 17 березня 1992 року. Цього дня, згідно з директивою начальника Головного штабу Збройних Сил України, на базі штабу 24-ї Повітряної армії у м. Вінниці було розпочато формування Командування ВПС.

5491_p_17_img_0003На початок 1992 року ВПС України мали 10 авіаційних дивізій, 22 окремих авіаполки, 9 окремих ескадрилій. Усього — близько 700 військових частин, 2800 літальних апаратів (серед них майже 1700 бойових, із 42 новітніми стратегічними бомбардувальниками включно) і близько 150 тис. чоловік особового складу. Ще одна дивізія ракетоносців (Ту-22М3 й Ту-16К), п’ять окремих полків і п’ять ескадрилій були в морській авіації. За кількісним показником військова авіація України 1992 року поступалася тільки авіації США, Росії та Китаю, а за якісним (ураховуючи наявність 19 Ту-160, 23 Ту-95МС, 43 Ту-22М3, 22 Ту-22М2 й 33 Ту-22КД з ядерними крилатими ракетами Х-55 і Х-22) — тільки США. Для країни з 52-мільйонним населенням і територією 603,6 тис. кв. км, яка проголосила без’ядерний статус і не мала глобальних амбіцій, така повітряна міць була явно надмірною.

Розпочався процес реорганізації та скорочення військової авіації до меж оборонної достатності. До кінця 1993 року авіація зменшилася на сотню військових частин і 50 тис. чоловік особового складу. Повітряних армій було залишено тільки дві (5-ту й 14-ту), переформовано низку об’єднань і з’єднань, утворено авіаційні групи дальньої (АГр.ДА) та військово-транспортної авіації (АГр.ВТА). У Криму створили Державний авіаційний науково-випробувальний центр — ДАНВЦ, що включав у себе знаменитий комплекс «НИТКА». До складу ВПС передали також армійську авіацію Сухопутних військ.

У 1993–1996 роках було знято з озброєння всі застарілі типи літаків. Парк фронтової авіації становили бомбардувальники Су-24М, винищувачі Су-27 і МіГ-29, штурмовики Су-25, розвідники Су-24МР. У дальній авіації зберегли тільки ракетоносці Ту-22М3.

В оборонну доктрину держави «не вписалися» стратегічні бомбардувальники Ту-160 і Ту-95МС. Без ядерних боєголовок до крилатих ракет Х-55СМ, які в 1992–1995 роках було передано Росії, вони стали просто надзвичайно дорогими «військовими іграшками». Тому управління АГр.ДА було ліквідовано, підрозділи передано до складу 13-ї важкої бомбардувальної авіаційної дивізії (вбад), а літаки поставлено на консервацію.

 

З 1993 року тривали переговори щодо передання Росії стратегічних ракетоносців. Зважаючи на відсутність результату, уряд України 1997-го звернувся до США з проханням фінансувати ліквідацію літаків у рамках «Програми спільного зменшення загрози». Утилізація потребувала величезних грошей: на кожен Ту-160 — близько 200 тис. дол., на Ту-95МС — 167 тис. дол. Лише після того, як перші вісім літаків пустили під ніж, 8 жовтня 1999 року в Ялті було підписано міждержавну угоду з РФ про передання ракетоносців у рахунок погашення газових боргів України. Вісім Ту-160, три Ту-95МС і 575 крилатих ракет Х-55СМ було за 285 млн дол. передано Росії.

5491_p_17_img_0002На жаль, більшу частину могутніх «стратегів» (11 Ту-160 і 23 Ту-95МС, а також 483 крилаті ракети Х-55 до них) довелося утилізувати через брак коштів на їх утримання. Процес було завершено в травні 2001-го. Один Ту-160 та один Ту-95МС було передано в музей Дальньої авіації в Полтаві.

Загальна кількість ВПС за п’ять років скоротилася до 60 тис. осіб.

Недостатнє фінансування Збройних Сил змусило в 1999–2003 роках здійснити чергове їх скорочення. Дивізійні ланки ліквідували, і з 2001 року система управління Військово-Повітряними Силами мала тільки три рівні: Командування ВПС — авіаційний корпус — авіаційні бази (авіаційні полки).

Протягом 2002 року з бойового складу вивели 170 літаків, а 2003-го на бази зберігання відправили ще 120. Було розформовано чимало авіаполків та окремих ескадрилій.

Однак чергове скорочення не привело до поліпшення фінансування бойової підготовки військ, і військове керівництво країни спробувало знайти вихід у створенні Об’єднаних сил швидкого реагування (ОСШР). До їхнього складу ввійшли найбоєздатніші частини, яких мали забезпечувати в бойовій підготовці на рівні, близькому до стандартів НАТО. Решту підрозділів забезпечували пальним і запасними частинами за залишковим принципом.

2003 року до складу ВПС України входило 10 авіаполків: чотири винищувальні (на Су-27 і на МіГ-29), два бомбардувальні (на Су-24М), два штурмові (Су-25), транспортний (Іл —76МД) і розвідувальний (Су-24МР), усього 392 бойових літаки, а також окремий полк ДПЛА, оснащений безпілотними розвідниками ВР-2 «Стриж».

Рішення про поступове виведення з бойового складу Ту-22М3 було ухвалено в жовтні 2000 року. До квітня 2006-го було ліквідовано всі 60 «Бекфаерів» та утилізовано 423 ракети Х-22 до них. Роботи відбувалися в рамках «Програми спільного скорочення загрози» з допомогою американської фірми «Рейтеон» і за фінансування США.

У грудні 2004 року Збройні Сили України перейшли на тривидову структуру, що включає в себе Сухопутні війська, ВМС і Повітряні Сили. Тож подальша історія військової авіації України триває в складі новоствореного виду. Але це вже зовсім інша історія…

Автор:Володимир АЛЕКСЄЄВ

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове. *Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції. *Інформація публікується з відкритих джерел.

Джерело:http://na.mil.gov.ua

Related posts