Зв'яжіться з нами

Cтатті

Віталій Гайдукевич про реформу одностроїв ЗС України та хвилю обурення представників морської піхоти стосовно зміни кольору беретів

Опубліковано

на

Кепські справи… чи навпаки? (дуже довгий, але важливий текст)

Цікавий оберт тліючого скандалу довкола чорних беретів морської піхоти. 6 вересня на ресурсі 112 каналу зявилася стаття Ірини Сампан «Чому українські морпіхи проти берету кольору морської хвилі?» Ось вона:https://ua.112.ua/…/chorni-berety-chomu-ukrainski-morpikhy-…

Важливо, що пані Ірина є головною редакторкою військового радіо Армія ФМ. Тобто цільова аудиторія, а значить чимало підписників у фейсбуці, у пані Ірини, це вояки. Тож обговорення статті почалося і в соцмережах. Ось тут: https://www.facebook.com/permalink.php…

Серед коментаторів зявилися самі морські піхотинці, вони знову почали обстоювати позицію «нам непотрібні зміни, байдуже, що чорний берет МП прийшов з СРСР…» Напевно ця історія не вартувала додаткового акценту, власне, нічого нового і не відбулося, якби не відео звернення морпіхів із вимогою лишити їм чорний берет і ще одне «але». Воно прийшло сьогодні. З… Росії. Це стаття…

Пропагандбудка міністерства оброни Росії наваяла статтю про українську морську піхоту і її берет. Wow!

Щоб цей шедевр розкрився максимально і в деталях, дозволю собі нагадати ключові аргументи робочої групи із розробки нового однострою ЗСУ:

  1. В українському війську не лишиться жодного (!) радянського ідеологічного символу. Жодного радянського кольору беретів, ніяких колорадських стрічок, «гвардійських» підрозділів, назв частин, що походять від армії СРСР. Н І Ч О Г О. Обговоренню не підлягає. Крапка. Кінець речення.
  2. Ідеологічна айдентика – кольори беретів, беретні знаки, кваліфікаційні знаки, емблеми підрозділів, нарукавні нашивки і низка інших речей – буде походити виключно (!) від історії українських армій 1917-1921 років (перші визвольні змагання), УПА (другі визвольні змагання), козаччини, Велике Князівство Литовське, Галицько-Волинське князівство, Русь (а вона була тільки із центром в Києві). У випадку, коли українська історія не може дати грунт для символіки, тоді ми ґрунтуємося на європейській традиції. Наприклад – танковий чорний берет придумали британці – спираємося на першотворів. Десатний темно-бордовий берет придумали британці – спираємося на це. Тобто ще раз – джерел походження емблематики ЛИШЕ ДВА – Україна або ЄВРОПА. Від російської імперії , як би вона не називалася – Н І Ч О Г О. Крапка. Кінець речення.
  3. Військова емблематика не є приватною справою окремих підрозділів, чи окремих командирів, а тим більше (у випадку із МП) очільників ветеранських організацій. Військова емблематика, геральдика, вигляд однострою, прапори, це є справа і інтерес ДЕРЖАВИ, позаяк це армія ДЕРЖАВИ, а не приватна міліарна кампанія. «А мені не подобається, я того не хочу» – вдома. Емблематикою займаються ФАХІВЦІ. Котрі зобов’язані надати аргументи, чому має бути так, як буде. Ці аргументи надаються. І морській піхоті також. Якщо аргументи не хочуть чути, має вмикатися фактор «це армія, в ній виконують накази… є інтерес держави, його треба реалізувати».
  4. Питання емблем, це ідеологія. Це також поле бою з Росією. В Москві це розуміють і діють активно. Якщо хтось цього не розуміє в Україні, його точка зору має ігноруватися. «Здесь русский дух…» в Україні Н Е Б У Д Е.

Напевно цього досить, то всьо була приказка.

Тепер казка – бенефіс «Звєзди».

Обране…

Отже, російська пропаганда стала на захист чорного берету українських морпіхів. Що наголошують росіяни, цитую мовою оригіналу:

«Надевая форму, солдат становится носителем традиции, а затем и хранителем. Это вколачивается с того момента, когда новобранец становится в строй.» (с)

Отже московіти розуміють – людина в однострої, є носієм традицій. СВОЇХ традицій. А якщо в однострої традиції ЧУЖІ, тоді як?

«Скандал разгорелся после публикации в социальных сетях поста пресс-офицера 36-й отдельной бригады морской пехоты ВМС ВСУ Александры Бессмертной. Она вступилась за право ношения берета именно черного цвета, который стал символом морской пехоты, в том числе и Украины. Предложенный вариант цвета морской волны оскорбил многих военнослужащих, которые ревностно чтут свои традиции. Тем более что сам посыл изменений связан с отрицанием всего российского. » (с)

Ще раз – речниця 36 бригади заступилася за колір берету, котрий захищають і… представники країни окупанта. Зафіксуйте – москалі чітко вкурили – зміна іміджевих речей спрямована на відмову від усього російського. А 36 бригада МП України цього не розуміє?

«Военная форма – это не трусы-неделька. Во вторник радужные, в среду розовые, и так до понедельника. С последующим повторением цикла, – считает медиаконсультант, эксперт в области военных технологий Александр Зимовский. – Военная форма насыщена символами как никакая другая одежда. В этом контексте украинский хайп вокруг черных беретов морской пехоты весьма показателен. Главная проблема в том, что никакой украинской морской пехоты никогда не существовало. Есть воинские части, в названии которых остались слова “морская пехота”. Они остались на Украине при разделе ВМФ СССР.» (с)

Отже на Росії нагадують, що чорні берети лишилися Україні від СРСР. Чи це секрет для когось? Ні. Ясна річ, невіглас Зимовський є йолопом з історії і не в курсі, що історія української морської піхоти старша за історію Росії. Але це у них класика, яку коментуємо виключно цитатою Лаврова: «Дебіли, блядь…» Але факт того, що чорний берет в Україні лишився після СРСР є беззаперечним фактом.

Цитуємо далі…

«В советской еще армии береты определенного цвета, пришедшие на смену традиционным пилоткам и фуражкам, появились с подачи легендарного командующего ВДВ Василия Маргелова. Они, как и тельняшки, были голубого цвета – символа неба. Вскоре беретами обзавелась морская пехота, которая выбрала черный цвет в тон морским черно-белым тельняшкам.» (с)

Тут дурня повна, бо ідеї вдягання беретів в радянській армії були і до Маргелова. З десантом все зрозуміло – Маргелов запроваджував два кольори «как в мире – марун, по нашому – малиновый, для парада в Москве и на полигон защитного цвета». Це цитата його самого. Але ми зараз не про десант, звертаємо увагу на фразу «беретами обзавелась морская пехота, которая выбрала черный цвет в тон морским черно-белым тельняшкам» – ще одна фіксація – чорний в МП від СРСР.

«Ну и last, but not list. Советская, а теперь российская морская пехота – это “черная смерть”. Такая у нее репутация на семи морях. А вот “смерть цвета морской волны” – не звучит.» (с) Так говорить російський «типу-офігєнний-експерт».

Робоча група ж, нагадаю і для читачів, і для морських піхотинців, наполягає – в європейській практиці часто-густо прості безпафосні стрілки ВМС носять берети КОЛЬОРУ ВМС, тобто загального флотського кольору і це переважно темно-темно-синій чи то «дарк нейві блю». В кількох країнах є справді чорні, але не тому, що «чорна смерть», а тому що такі ж чорні носять УСІ структури флоту. Пафос = 0. А от структури флоту, які виконують посилені, спеціалізовані задачі, зазвичай носять синьо-зелений колір в країнах Європи. Візьмемо Францію – простий флотський стрілок – фузілер – темний, а от ті, хто десантуються, стрибають, пірнають, штурмують – «марін командос» – синьо-зелений. Британія – банальні стрілки темно-сині, а «роял марін командос» – зелені. Нідерланди, Норвегія, Італія – те саме.

Чи є українська піхота банальними флотськими стрілками? Ні. Це потужні підрозділи, котрі здатні виконувати роль спеціалізованих підрозділів ВМС – сили для спеціальних операцій. Саме вони виконують в світі допоміжні функції для спеціальних сил. Це важливий акцент. Отже за своєю потенційною роллю українська морська піхота, це вже більше ніж.. А стосовно «чорної смерті» і чи може бути смерть синьо-зелена? Нехай йолоп московський спитає у SAS або COMSUBIN

І от при цьому «Звєзда» – пропаганд орган нашого стратегічного, а по правді – вічного – ворога, констатує: «Украина активно стремится вписаться в натовские стандарты…»

Повна версія статті тут: https://tvzvezda.ru/…/vstrane…/content/201709080750-ak79.htm

Виходить в Москві все чудово зрозуміли, що ми робимо і навіщо. А в морській піхоті України досі не зрозуміли? Масово, чи точково, як прес-офіцер 36 бригади?

Висновок… Ідеологічні війни не мають крові. Вони виносять не тіло. Вони вражають мозок. Зомбування, підміна понять, перекручування, замилювання – це маленький набір інструментів потужних структур російських спецслужб. І те, що ці структури реагують на роботу невеличкої групи волонтерів, говорить про те, що ми знайшли і яйце Чахлика Невмирущого і голку. А цього в Москві бояться. Адже коли буде розвінчано усі російські міфи і покручі, виявиться, що Росії немає. Є злодій, котрий все що може робити, це красти і нападати.

А щодо морської піхоти і її брендових символів? Давайте цьому присвятимо окрему статтю. Адже на відміну від Росії, українська морська піхота має одну з найславетніших історій в світі. І найдавніших, до слова, також. Адже і походи київських князів на Візантію, це в великій мірі морська піхота. Козацтво і його походи Чорним Морем проти турків – це 100% морська піхота. Морські штурми фортець Криму Сагайдачного (!), це морська піхота, при чому геніальні операції. Антін Головатий і Сидір Білий – це морська піхота. Сірко в битві під Дюнкерком – це морська піхота. Українець Майкл Стренк і підняття прапору на Іводзімі – це також часточка історії морської піхоти України.

Мокшанці – ПНХ!

Морські піхотинці, ми вас поважаємо, але символіку треба міняти. Ви варті того, щоб йти вперед. В тому числі і для того, щоб забути як страшний сон, як з Криму повернулося тільки 204 морських піхотинці, а усі інші замість України обрали РОСІЙСЬКИЙ чорний берет і російські зарплати.

То чиї традиції плекатимемо далі?

А до керівництва армії і країни у нас традиційне питання: що має статися, щоб в Україні з’явилася історична політика та інформаційна політика ? Щоб все вище сказане було не від робочої групи, а офіційна позиція держави.

Віталій Гайдукевич

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел.

Джерело:https://www.facebook.com/v.gaydukevich/posts/

Cтатті

Як Одеса поновлює статус центру літакобудування

Опубліковано

на

У складальному цеху Одеського авіаційного заводу напружена пора – готують один за одним до льотних випробувань багатоцільові літаки Y1″Дельфін”. Налагодженням випуску крилатих машин місцеві авіабудівники, власне, поновили призабутий статус Одеси – одного з ключових центрів літакобудування України. Адже ще донедавна їх іменували авіаремонтниками, а саме підприємство, що входить до кластера “Укроборонпрому”, – ДП “Одесаремсервіс”.

СТОЛІТНЯ ТРАДИЦІЯ ЛІТАКОБУДУВАННЯ

На старті 21 століття про славетний бренд нагадав піднятий у небо над Одесою літак “Анатра-2” – відновлена копія того самого літака-розвідника “Анатра Анасаль”, який серійно випускали одеські авіабудівники у 1916 році. Після відзначення 90-річниці літака одеської марки згадали і про перший “Аероклуб”, першу “Школу пілотів”, перший політ у 1910 році на французькому аероплані “Фарман IV” відважного авіатора Михайла Єфімова, відкриття у 1911 році майстерні під гучною назвою “Завод аеропланів Анатра” та аеродрому, який досі називають “Шкільним”.

Якщо в 1911 році у небо над Одесою піднялись всього 7 літальних апаратів, а в наступному – 20 аеропланів “Фарман-IV” і “Блеріо”, то уже через п’ять років – місцеві авіабудівники вийшли на щомісячний випуск 80 крилатих машин одеської марки.

Пам'ятник Анатра Анасаль
Пам’ятник Анатра Анасаль

Через сто років їх нащадки взялись відроджувати славні традиції літакобудування. Розпочали з модернізації навчально-тренувального реактивного літака “Л-39С” чеського виробництва. Ось як про це розповідає гендиректор авіазаводу Віталій Юхачов:

“Зважаючи на актуальність підготовки військових льотчиків, керівництво Міноборони України прийняло рішення передати нашому заводу партію літаків “Л-39С”, що є симуляторами винищувачів “МіГ-29″ і Су-27”, для здійснення їх комплексної модернізації. Експерти виходили з того, що реактивний “Л-39С” можна “навчити” симулювати політ на “МіГ-29″ у бойовій обстановці – як при перехопленні цілі, так і в повітряному бою, включно зі стрільбою і бомбометанням по наземних цілях. І наші конструктори, технологи, виробничники успішно реалізували доведене завдання”, – зазначив Юхачов.

Л-39М
Л-39М “Альбатрос”

Більш того, після передачі Збройним Силам України модернізованих “Альбатросів”, як ще називають “Л-39М”, ми ініціювали випуск “з нуля” сучасного навчально-тренувального літака Y1 “Дельфін”. Оскільки потужності підприємства дають змогу реалізувати цей перспективний проект. Ідея заводчан знайшла підтримку, було розроблено техдокументацію, і після схвалення проекту наше підприємство приступило до випуску перших десяти одномоторних літаків.

“ДЕЛЬФІНИ” СТАЮТЬ НА КРИЛО НАД ОДЕСЬКОЮ ЗАТОКОЮ

“Y1 “Дельфін” – не просто результат запровадження у практику новітніх технологій літакобудування. Випуск цієї машини, переконаний Юхачов, “крок уперед у справі підготовки льотчиків, оскільки вона якнайкраще підходить для здійснення курсантами перших польотів. На цих літаках у них є можливості вдосконалити навички пілотування на малих висотах, а для більшої безпеки польотів на “Дельфіні” встановлена спеціальна система порятунку – в разі нештатної ситуації є змога приземлитись на парашуті”.

фото Укроборонпрому
Y1″Дельфін”. Фото: Укроборонпром

Із заступником гендиректора – головним конструктором ДП “Одеський авіазавод” Валентином Гостіщевим кореспонденти Укрінформу зустрілись у складальному цеху підприємства, де спеціалісти інженерно-технічних служб тестували різні системи “Дельфіна”, готуючи його до льотних випробувань.

– Протягом грудня, – поділився Гостіщев найближчими планами, – відправляємо на випробування небом двох “Дельфінів”, що проходять зараз, як бачите, тестування систем у межах передпольотної підготовки. Ще чотири машини – на потоці, на різних стадіях готовності. Але так само успішно просуваються, згідно з графіком, до фінішного етапу – на злітно-посадкову смугу аеродрому”.

“Якщо будуть нові замовлення, звісно, зможемо їх у стислі строки виконати, – зауважив заступник гендиректора. – Адже “Дельфін” успішно пройшов державні випробування і сертифікований для польотів. Завод володіє сучасною технічною базою, конструкторською документацією, причому в разі потреби наші фахівці спроможні внести зміни для кращого виконання тих чи інших техзавдань.

За словами Гостіщева, “поки що літак застосовується передусім при підготовці кадрів цивільної авіації, наприклад, курсантів Кіровоградської льотної академії та інших вишів. Але ми вважаємо, що літак можна успішно застосовувати і на початковому етапі тренувань курсантів та льотчиків Збройних Сил України, а також для здійснення, приміром, моніторингу прикордонних зон, участі в пошуково-рятувальних операціях і багатьох інших заходах. Зараз конструктори заводського ОКБ-2 під керівництвом Володимира Устенка продовжують роботу над створенням спеціалізованих версій цього повітряного судна”.

– Шкода, виїжджаю зараз у відрядження, – додав заступник гендиректора, – тож обмаль часу, аби розповісти про низку переваг цього перспективного літака. Втім, докладніше про реалізацію нашого спільного проекту можуть розказати керівник Дослідно-конструкторського бюро Володимир Устенко та провідний конструктор Людмила Чернікова.

– “Дельфін” – дуже надійне і маневрене повітряне судно, – продовжив Устенко, – я б сказав, що у п’ятому океані він почувається так упевнено, як дельфін у відкритому морі, дозволяючи льотчику виконувати фігури складного і вищого пілотажу та забезпечуючи курсантам успішне опанування основ сучасного швидкоплинного повітряного бою, включно з виходом зі штопора. Літак може оснащуватися бортовим обладнанням, як на базі традиційних аналогових приладів, так і сучасним цифровим, яке отримало назву “скляна кабіна”.

На думку керівника ОКБ-2, важливо й те, що молоді пілоти мають змогу відпрацювати всі елементи зльоту-посадки, включно з випуском і прибиранням стійки шасі, чого не забезпечують інші літаки цього класу. Наприклад, легкомоторний літак ХАЗ-30 виробництва Харківського авіаційного промислового підприємства. Крім того, оснащений “Дельфін” надійним двигуном від французької компанії Societe de Motorisations Aeronautiques, яка входить у масштабний авіа-конгломерат Safran SA і постачає двигуни та авіоніку для лайнерів компаній Boeing та Airbus.

– Цікаво, що при укладенні контракту на постачання двигунів компанією Societe de Motorisations Aeronautiques, – зауважив керівник ОКБ-2, – ми пересвідчились, що саме ця фірма надсилала свої двигуни і для комплектації аеропланів одеських марок 100-річної давності.

Втім, плануємо найближчим часом оснастити літак турбогвинтовим двигуном АІ-450С виробництва вітчизняних компаній “Івченко Прогрес” і “Мотор Січ”, у якому застосована новітня система управління паливом двигуна. Хочемо, щоб у перспективі літак комплектувався виключно українськими вузлами й агрегатами, і учасники перемовин уже вийшли на завершальний етап.

ПОВІТРЯНЕ ТАКСІ З ОДЕСИ ДО КИЄВА

У свою чергу, провідний конструктор Чернікова звернула увагу на те, що обійдеться новий літак компанії-замовнику чи організатору послуг “Повітряне таксі” в $350 тисяч – у півтора рази дешевше порівняно з імпортними аналогами, яким він не поступається за технічними параметрами. Завдяки потужному двигуну “Дельфін” спроможний розганятися до 385 км/год і здійснювати на висоті 3 тисячі метрів безпосадочні польоти на відстань 1320 кілометрів, тобто здатний подолати відстань з Одеси до Харкова чи Києва і повернутися назад. До того ж на літаку встановлений двигун дизельного типу, що спалює пального стільки ж, як легковий автомобіль – з розрахунку 16 літрів на сто кілометрів.

“Ми вважаємо, що саме реалізація проектів ОКБ-2 має вирішальне значення для перспектив розвитку авіазаводу, – зауважила Чернікова, – бо зростатиме ринок послуг “бізнес-джет” або “повітряних таксі”. А це теж одна із спеціалізацій розробленого нами й поставленого на потік “Дельфіна”. Літак розрахований на чотирьох осіб – пілота і трьох пасажирів або членів екіпажу, в залежності від необхідності. У тому разі, якщо пасажирів троє, подолання значної відстані обійдеться коштом, еквівалентним приблизно в $100″.

Уже зареєстрована одеська авіакомпанія, що готується надавати послуги повітряного ВІП-таксі для представників ділових кіл і в тих випадках, коли виникає необхідність здійснення екстреної поїздки до столиці чи в одну з віддалених областей.

Звісно, налагодження випуску легкомоторних літаків Y1 “Дельфін” – лише один із напрямків діяльності Одеського авіазаводу, що входить до кластеру ДК “Укроборонпром”. Паралельно з виконанням значних обсягів ремонтних робіт, заводчани розгорнули серійне виготовлення деталей скління винищувачів і навчально-тренувальних літаків, успішно реалізують програму імпортозаміщення, завдяки чому чистий дохід від реалізації продукції та послуг підприємства досяг торік понад 220 мільйонів гривень, а середня зарплата працівників підприємства перевищила 9 тисяч гривень.

Отож поява у небі над Одеською затокою легкомоторного літака Y1″Дельфін” повернула Одесі славетний бренд центру літакобудування. Чи утримається повітряне судно у небесах півтора десятиліття, як удалося первістку авіазаводу аероплану “Анатра Анасаль”, що давно став експонатом празького музею, покаже час.

Михайло Аксанюк

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

«Тритон-01» змагається за місце в лавах ЗСУ

Опубліковано

на

Серед розмаїття військової техніки, яку останніми роками створили вітчизняні конструктори, з’явився ще один цікавий зразок. Мова про легкоброньовану платформу «Тритон», яка нині здатна успішно виконувати завдання на суходолі. Проте виробник запевняє, що незабаром вона стане плавучою.

Цей зразок колісної бронетехніки вітчизняного виробництва нещодавно допустили  до підконтрольної експлуатації в ЗС України.

Уперше демонстраційний зразок легкоброньованої платформи «Тритон», вироблений на ПАТ «Завод «Кузня на Рибальському», презентували широкому загалу ще наприкінці 2015 року на Міжнародній спеціалізованій виставці «Зброя та безпека». Торік «Тритон-01» пройшов визначальні відомчі випробування, а нещодавно його допустили до підконтрольної експлуатації в ЗС України.

— Під час визначальних відомчих випробувань виникло питання, до якої категорії колісної бронетехніки віднести «Тритон»: до бронеавтомобілів чи до бронетранспортерів, — говорить куратор проекту від підприємства-виробника Ігор Татарин. — Оскільки ходова «Тритона» має взаємозамінні з БТР-70, БТР-80, БТР-3, БТР-4 компоненти, а його носійний кузов по суті є втіленням ідеології, яку застосовують під час виробництва бронетранспортерів, наш зразок вирішили тестувати за критеріями, визначеними саме для них. До речі, зробити елементи підвіски взаємозамінними з бронетранспортерами — бажання замовника. І в польових умовах це має суттєво поліпшити ремонтопридатність «Тритона».

Платформу «Тритон-01» укомплектовано чотирициліндровим дизельним двигуном VOLVO TAD542VE з робочим об’ємом 5,13 л, потужністю 218 к. с. та п’ятиступінчастою механічною або автоматичною коробкою передач (ZF ZTO 1006 або ALLISON 1000 SP відповідно). Підвіска незалежна, важільно-торсіонна з телескопічними амортизаторами. «Тритон» розвиває максимальну швидкість по шосе 110 км/год. Запас ходу становить близько 700 км.

12_12_2017.qxd

Бронеплатформу оснащено передпусковим підігрівачем, сучасними системами кондиціонування та пожежогасіння, а також фільтровентиляційною установкою, яка забезпечує очищення й подачу чистого повітря в десантне відділення.

На легкоброньовану платформу «Тритон-01» установлено шини підвищеної прохідності із системою автоматичного підкачування та ранфлетами. Вони забезпечуватимуть рух платформи в разі значного пошкодження колеса (або навіть усіх).

Цікаво, що від самого початку проект передбачав розробку плавучої бронеплатформи (з максимальною швидкістю на плаву — до 10 км/год.), тому, за словами Ігоря Татарина, інженери заводу наполегливо працюють над підвищенням плавучості й вносять в конструкцію необхідні зміни. Наразі задню частину останньої версії броньованої платформи оснащено двома гребними гвинтами. До речі, до підконтрольної експлуатації у військах допущено базову модель «Тритон-01», тобто неплавучий зразок.

Також поки що достеменно невідомо, яке оснащення матимуть машини, що використовуватимуть в армійських підрозділах. Наприклад, на легкоброньовані платформи, котрі постачають нашим прикордонникам, розміщено новий мобільний розвідувальний комплекс «Джеб», який включає в себе РЛС LC111 «Лис» розвідки наземних цілей міліметрового діапазону і малошвидкісних повітряних, які низько літають, тепловізійну систему, а також телевізійну двоканальну систему спостереження нічного й денного бачення, лазерний далекомір і системи радіо- й радіотехнічного моніторингу.

Результат пошуку зображень за запитом "мобільний розвідувальний комплекс «Джеб»"

Такий комплекс дає змогу виявляти техніку на відстані до 6,5 км, людину — за 2,5 км, ідентифікувати цілі й здійснювати спостереження за 250 об’єктами одночасно. Також платформу комплектують станцією постановки радіоперешкод «Анклав» та окремим дизельним генератором і виносним пультом керування радіолокаційним комплексом (до 100 м).

«Тритон-01» має бронювання, що відповідає класу захисту ПЗСА-5 за ДСТУ 3975–2000 (забезпечує захист від кулі 7,62 мм патрона 57-БЗ-231с, з кулею БЗ (автомат АКМ) із відстані 10 м). Розрахунок рівня протимінної стійкості «Тритона-01» шляхом математичного моделювання, який здійснили фахівці Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки ЗС України, засвідчив, що бронеплатформа здатна захистити екіпаж й десант в разі підриву мінно-вибухових пристроїв потужністю до 6 кг у тротиловому еквіваленті під її днищем або колесом. Надійність системи комплексного пасивного протимінного захисту досягнуто реалізацією певних технічних рішень, зокрема, завдяки збільшеному дорожньому просвіту та особливій V-подібній формі корпусу в районі ходової частини, що має змінювати напрям ударної хвилі в разі підриву на мінно-вибуховому пристрої. Мінімізувати максимальне прискорення, що виникає внаслідок впливу енергії вибуху, та запобігти травмуванню особового складу мають спеціальні сидіння, що кріпляться до даху.

Легкоброньована платформа «Тритон-01» має на озброєнні дистанційно керований бойовий модуль, до складу якого входить 12,7 мм кулемет НСВТ й 40 мм гранатомет УАГ-40.

Отже, на перший погляд, за своїми можливостями й тактико-технічними характеристиками «Тритон-01» має досить пристойний вигляд. Однак вести мову про його практичну ефективність можна буде лише за результатами підконтрольної експлуатації в підрозділах українського війська.

Андрій ЛИСЕНКО

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

У Сухопутних військах немає бригади без бойового досвіду – генерал

Опубліковано

на

Усі бригади, полки і окремі частини Сухопутних військ ЗС України вже мають бойовий досвід.

Про це в інтерв’ю Укрінформу заявив командувач Сухопутних військ Збройних Сил України генерал-полковник Сергій Попко.

“Всі бригади Сухопутних військ, всі полки й окремі частини мають бойовий досвід і виконували протягом всіх цих трьох років бойові завдання. Немає жодної військової частини в Сухопутних військах, яка не мала б бойового досвіду, кожна – за напрямками своєї діяльності”,  – заявив він.

Генерал зазначив, що залежно від року війни, від періоду застосування в російсько-українській війні, частка участі Сухопутних військ у бойових діях “коливалася від 80 до 90%”.

“Ми з повагою ставимося до зусиль інших силових структур, таких як Служба безпеки України, Державна прикордонна служба, Національна гвардія, Національна поліція. Але проводити якісь паралелі між ними було б не зовсім коректним. Справа в тім, що Сухопутні війська, як і Десантно-штурмові війська, і Морська піхота, завжди виконують задачі на першій лінії. Всі інші – на другій і далі”, – зазначив Попко.

Командувач також повідомив, що частини і підрозділи Сухопутних військ перебувають у районах російсько-української війни в Донецькій та Луганській областях за принципом ротації: приблизно 7-8 місяців виконання бойових завдань, 5-6 місяців – відновлення боєздатності в пунктах постійної дислокації. “Там здійснюється доукомплектування, ремонт озброєння і військової техніки, особовому складу надаються відпустки. Потім знову повернення до виконання бойових завдань на фронті”,  – додав він.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?
Реклама
Реклама
Реклама

Trending