Грані правди. Як Беніто Муссоліні став прообразом для сучасного Путіна

З легкої руки російського телевізора термін “фашизм” не вживає тільки ледачий. Але іронія долі в тому, що політика Кремля куди більше нагадує фашизм. Той самий, який впроваджував в Італії Беніто Муссоліні.

Різницю між Римом і Берліном можна описувати довго, але один з ключових пунктів стосувався відношення до держави. Якщо для німецьких націонал-соціалістів пріоритетом була ідея расового панування, то для Муссоліні головний пріоритет був зосереджений в посиленні держави.

Квінтесенцію підходу сам італійський дуче сформулював у своїй промові в Палаті депутатів в травні 1927 року: “все в державі, нічого проти держави і нічого поза державою”.

Для цього офіційний Рим заганяв під контроль державного апарату всі без винятку сфери життя. До 1935 року три чверті італійських фірм знаходилися під держконтролем. Тоді ж були видані укази, що зобов’язуювали банки, підприємства і приватних осіб відмовитися від іноземних акцій на користь національних цінних паперів.

Втім, одним бізнесом справа не обмежилася. Італійський дуче зосередив у своїх руках всю повноту влади. Під його особистим контролем були міністерство внутрішніх справ, закордонних справ, колоній, корпорацій, оборони та громадських робіт.

Пізніше він сформував ОВРА – особисту службу безпеки. Завдяки цьому зумів усунути будь-яку конкуренцію, ставши недосяжним для потенційних опонентів. Одночасно Муссоліні намагався будувати свій власний “італійський світ”, проводячи “італіїзацію” захоплених територій.

Парламент був позбавлений права контролювати дії італійського правителя – той перестав нести перед законодавчим органом країни яку б то не було відповідальність. Місцева автономія вирушила під ніж – навіть мери в результаті були замінені призначуваними главами адміністрацій.

Попутно держава поставила собі на службу пресу, освіту і кінематограф – всі вони були зобов’язані просувати ідею про те, що фашизм – головна альтернатива лібералізму і демократії.

При цьому Муссоліні робив ставку на іміджеві проекти. Наприклад, такі, як лайнер “Рекс” для завоювання “Блакитної стрічки Атлантики” (перехідний приз за рекорд швидкості при перетині Атлантичного океану).

У тому ж списку – найшвидший гідроплан в світі MC72 або трансатлантичний переліт “Італо Бальбоа”. Всі вони отримували фінансування з держбюджету.

Причому, у міру того як минав час – апетити росли. Спочатку дуче починав з антизахідної риторики, заявляючи про плани щодо створення з Італії “великої, шанованої” країни, з якою б рахувалися “в Європі і світі”.

Потім було захоплення Корфу в 1923 році, створення маріонеткового режиму в Албанії та встановлення контролю над Лівією. Сферою своїх інтересів Муссоліні вважав Середземномор’я, яке повинно було стати зоною, підконтрольною Риму.

Передостаннє передвоєнне територіальне завоювання Риму стала Ефіопія, в яку італійські війська вторглися в жовтні 1935 року. Останнім – Албанія, яка була завойована протягом п’яти днів в 1939 році – за кілька місяців до початку Другої світової.

Держава понад усе. Контроль над силовиками і бізнесом. Пропаганда і антизахідництво. Територіальна експансія. Ці формули в рівній мірі описує Італію 30-х і сучасну Росію. Гарна ілюстрація того, як незнання історії прирікає на повторення помилок.

Автор: Павло Казарін

 

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел.

Джерело:http://24tv.ua/

Related posts