Connect with us

Політика

Дебати в Atlantic Council: Жодних гарантій безпеки для України Будапештський меморандум не містить – експерти у Вашингтоні одностайні

Published

on

Будапештський меморандум 1994 року, відповідно до якого Україна відмовилась від ядерної зброї, насправді не надавав Україні гарантій захисту її територіального суверенітету з боку підписантів.

Стосовно цього, у перебігу дискусії «Чи повинні США озброювати Україну», яка відбулася у п’ятницю в аналітичному центрі Atlantic Council (США), погодились провідні експерти-міжнародники, включно із колишнім послом США в Україні Джоном Гербстом та колишнім заступником генсекретаря НАТО Александром Вершбоу.

«Я наведу слова Строуба Телбота, який зараз є віце-президентом центру Brookings Institution, а у минулому був заступником Державного секретаря США і очолював переговори з приводу Будапештського меморандуму. Він буквально сказав: «Це не означає, що США готові прийти на допомогу Україні, якщо на неї буде здійснено військовий напад». Тож будь-якої гарантії надання будь-якого захисту у меморандумі немає. Більш того, такі експерти, як Іво Даалдер та Майк Огенлон вказували, що навіть стаття 5-а Статуту НАТО нічого конкретно не гарантує. Можна хоч жорстку заяву зробити у відповідь на напад на одну з країн-членів Альянсу», – відзначив Вільям Руґер, віце-президент дослідницького центру Charles Koch Institute.

«Наші зобов’язання загалом роздмухуються надміру, так само, як і загрози», – додав експерт.

Александр Вершбоу, колишній заступник генсекретаря НАТО, натомість вказав, що Будапештський меморандум не містить механізму реалізації і, «на жаль, для українців не був гарантією безпеки».

Будапештський меморандум створив щонайменше моральне зобов’язання допомогти Україні відновити суверенітет та територіальну цілісність

«Думаю, українці відчувають, що їх «кинули» на 3-й чи 4-й за розмірами ядерний арсенал у світі», – додав Вершбоу.

«У нас немає правових зобов’язань, відповідно до Будапештського меморандуму, але думаю, що він створив щонайменше моральне зобов’язання зробити те, що в наших силах, щоб допомогти Україні відновити суверенітет та територіальну цілісність», – сказав Вершбоу.

Він також відзначив, що вважає надання Україні летальних оборонних озброєнь частиною такого «морального» обов’язку.

Натомість, колишній посол США в Україні Джон​ Гербст відзначив, що «іноді юристи та політики, які їх використовують, виявляються надто розумними». «Немає жодних сумнівів, що Будапештський меморандум не гарантує Україні безпеку. США надали Україні не гарантії, а запевнення», – заявив Гербст.

Інший учасник дебатів професор The City College of New York Раджан Менонтакож наголосив, що Україна немає гарантій безпеки, відповідно до Будапештського меморандуму.

«Як не тлумач Будапештського меморандуму, він не приводить до висновку, що Захід має обов’язок. Можна говорити про моральний обов’язок, але я б сказав, що моральний обов’язок – а я моральна людина – треба фільтрувати через реальні обставини, а не просто автоматично приймати за дороговказ. Справді, Будапештський меморандум грубо порушено Росією, але цей документ абсолютно не зобов’язує нас озброювати Україну», – відзначив експерт.

Джерело: https://ukrainian.voanews.com/

Нагадаємо:

5 грудня 1994 року підписали Будапештський меморандум, за яким Україна позбавлялася третього за розміром ядерного арсеналу світу в обмін на гарантії територіальної цілісності від Росії, США та Британії.

Що лишилося Україні у спадок від СРСР

Після розпаду СРСР в Україні залишилася значна частина радянського ядерного щита. За підрахунками, це був третій за розмірами ядерний потенціал у світі після російського й американського.

Він налічував 220 одиниць стратегічних носіїв, зокрема 176 міжконтинентальних балістичних ракет із 1240 боєголовками і 44 важкі бомбардувальники, оснащені більш ніж тисячею ядерних крилатих ракет великої дальності, не рахуючи кількох сотень одиниць тактичної ядерної зброї

– пише Володимир Горбулін у “Дзеркалі тижня”.

Найбільш потужні, твердопаливні ракети останнього (на той час) покоління СС-24 виробництва українського “Південмашу”, дислокувалися у Миколаївській і Кіровоградській областях. Американці їх називали “Сатана”. Одна ракета несла 10 боєголовок. Вона настільки була руйнівною, що навіть в Америці на той час не було аналогічних носіїв із такою кількістю боєзарядів і такої потужності. Рідкопаливні дислокувалися на території ракетної армії у Вінницькій та Хмельницькій областях.

Як Росія вивозила тактичну зброю з України

Перебуваючи під впливом аварії на ЧАЕС і прагнучи позаблокового статусу, чимало політиків новонародженої України сама висунула ідею без’ядерного статусу держави. По-перше, в Україні розташовувалося чимало російських ракет, націлених на Америку – Україні вони були непотрібні.

Основна ударна міць ядерного потенціалу України – 46 твердопаливних міжконтинентальних балістичних ракет SS-24 по десять боєголовок кожна – мала дальність польоту понад 10 тисяч кілометрів. Це означало, що євразійський континент не був їхньою метою. Невже ми були готові шантажувати, скажімо, Сполучені Штати – державу, яка і тоді, і нині є визначальним партнером української державності та незалежності?

– писав Володимир Горбулін у статті “Військово-ядерний тупик” у “Дзеркалі тижня”.

Щодо них і турбувалася найбільше Америка, чиї делегації почали регулярно навідуватися до Києва. А Росія “під шумок” радо підключилася до пацифістської ідеї без’ядерного статусу і вивозила тактичну ядерну зброю в 1992 році. Ця історія і досі покрита темрявою.

Тактичну ядерну зброю вивезли з України дуже швидко. Хто віддав наказ і які були угоди з Москвою, досі не може розповісти ніхто. Думаю, що тут мала місце російська спецоперація. Стратегічна ракетно-ядерна зброя була нам непотрібна. Із неї, націленої на США, ми не мали жодної користі. Це був тільки сильний подразник для американців

– писав дипломат Володимир Василенко, тодішній представник України при ЄС та НАТО.

А лідер Народного Руху України В’ячеслав Чорновіл в інтерв’ю американській газеті “Вашингтон Пост” у 1991 році прямо заявляв, що радянські військовослужбовці почали виконувати наказ із Москви про вивезення з України ядерної зброї.

Так було задарма втрачено тактичну ядерну зброю.

Як Захід тиснув на Україну, щоб та позбулася ракет

Щойно незалежність була проголошена – на Україну почався тиск від західних держав про те, що вона має позбутися ядерної зброї. По-перше, вони прагнули прибрати сильного завдяки цьому озброєнню супротивника в Європі, по-друге, побоювались розповсюдження ядерної зброї з охопленої кризою і тотальною корупцією країни.

Ще у 1990 році державний секретар США Джеймс Бейкер серед основних критеріїв, якими керуватимуться США разом з усім західним світом при визнанні нових незалежних держав, назвав “неволодіння ядерною зброєю”

– згадує Володимир Василенко.

Проблема ядерного роззброєння безпосередньо пов’язувалася з темою державної незалежності нашої країни… Питання фактично стояло так: або відмова від ядерної зброї й визнання України повноправним членом світового співтовариства, або збереження атомного арсеналу й імовірність міжнародної ізоляції

– це слова екс-глави МЗС Анатолія Зленка.

Вихід з пускової шахти МБР РТ-23УТТХ, Музей ракетних військ стратегічного призначення, смт Побузьке

До чого призводить конфлікт на ґрунті ядерної зброї – показує приклад Північної Кореї, яка опинилася в ізоляції, або Іраку, на який було здійснено військовий напад.

Ядерна зброя не була потрібна й самій Україні

Був ще один момент в оцьому стрімкому прагненні “без’ядерності”. Самій Україні, в якій не було замкненого “ядерного” циклу, було важко обслуговувати весь свій арсенал.

“Ключі” від запуску ракет все одно були в Москві, отже, самостійно скористатися ракетами ми не могли, та й обслуговування ракетно-ядерного парку – вельми дорога справа, яка нам не по кишені

– виправдовувався пізніше тодішній президент України Леонід Кравчук.

Ядерні заряди проектували, виготовляли та обслуговували підприємства, розташовані в Росії – державі, яка вимагала передачі їй цих зарядів. Самі ядерні заряди мають обмежений час для використання і після закінчення гарантійних термінів зберігання мають бути ретельно обстежені, після чого ухвалюється рішення або про продовження їхнього ресурсу (із заміною частини електронних компонентів), або про регенерацію їхньої ядерної “начинки”. При цьому закінчення гарантійних термінів для деяких боєголовок розпочалося вже 1993 року, а окремі боєголовки навіть почали “дихати” – у них критично підвищилася температура

– веде далі Володимир Горбулін у згаданій праці.

Плюс – парадоксально, але факт – наявність ядерної зброї намертво прив’язувала Україну до Росії.

Успадковуючи ядерну зброю і залишаючись ядерною державою, Україна була б намертво прив’язана до військово-промислового комплексу СРСР, бо ядерна зброя розроблялась і створювалась за її межами. Центри її контролю, обслуговування та застосування також були поза межами України. Якби Україна залишила собі цю зброю, вона, як і раніше, була б частиною цього комплексу, що означало б і політичну, і економічну, і мілітарну прив’язку до Росії

– вважає дипломат Володимир Василенко.

Обговорення ціни ядерного роззброєння

Отже, все сприяло тому, що Україна позбудеться свого ядерного озброєння – питання стояло лише в ціні. І спершу вона видавалася доволі значною.

Ядерний комплекс “Піонер” із твердопаливною двоступеневою балістичною ракетою середньої дальності у Музеї ВПС України, місто Вінниця

По-перше, Україна за те, що поступово позбувалася своїх ракет, отримувала фінансовий зиск.

За високозбагачений уран в ядерних боєзарядах ми одержали від РФ 100 тонн низькозбагаченого урану, які забезпечили безперебійну роботу наших АЕС в умовах тяжкої економічної кризи в Україні… Та й США на розкомплектацію наших міжконтинентальних ракет, у яких закінчувалися гарантійні терміни, а також на демонтаж їхніх шахтних пускових установок і 840 будинків для офіцерів-ракетників дали 350 млн доларів включно зі своїми товарними поставками

– пише видання “Львівська пошта” у статті “Як позбулися ядерного “щита”.

По-друге, в ті часи посилився тиск Росії на Україну, насамперед у територіальних питаннях. Зокрема, це показали події в Криму в 1992 році, коли той спробував відділитися, прийнявши акт про суверенітет, проблема розподілу Чорноморського флоту у 1992-94 роках, коли ледь не дійшло до збройного конфлікту, та нормативні акти, які раз-по-раз демонстративно приймала Росія щодо статусу міста Севастополь.

Гарантії недоторканності українських кордонів насправді були вкрай потрібні тодішньому українському керівництву.

Але виявилося потім, що ми ледь не задарма попрощалися з коштовним ядерним матеріалом та озброєннями. Є й підрахунки.

Коли наприкінці 1992 року я прийшов до Кравчука і сказав: “Леоніде Макаровичу, тільки най-найобережніші оцінки того, що ми віддаємо Росії, показують, що ми повинні вимагати від неї мінімум 10 млрд. доларів”, – він відповів: “Ти що – здурів? Хто ж нам заплатить такі гроші?! Звідки у тебе всі оці цифри? Це більше, ніж наш бюджет!”. Він більше довіряв дезінформації, якою його накачували СБУ та українські “фахівці-професіонали”, які користувалися даними російських спецслужб. І ця довіра збереглася в нього аж до останньої вивезеної боєголовки

– пише Юрій Костенко, тодішній міністр охорони довкілля і ядерного роззброєння.

Як Україна позбувалася ядерного потенціалу

Про таємниче “роззброєння” 1992 року ми вже писали, а пізніше прийшла черга й інших видів ядерної зброї. Наприклад, 5 січня 1994 року президент України підписав розпорядження “Про реалізацію Україною положень Договору між США і СРСР про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності” (цей договір був укладений між двома тодішніми наддержавами ще 1987 року). Згідно з ним, ліквідації підпадають ракети радіусом ураження більше, ніж 500 км, бомбардувальники, засоби морського базування.

Старт міжконтинентальної балістичної ракети Р-36М “Дніпро”, ракета повністю спроектована і вироблялася на території України

Ще раніше, у листопаді 1993 року Верховна Рада ратифікувала радянсько-американський договір про скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО-1) і Лісабонський протокол до нього, котрий оновив цю угоду – приєднавшись таким чином до обмежень у кількості і розмірах боєголовок, а також заявивши про намір приєднатися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

Ось цей останній названий документ – його скорочено іменують ДНЯЗ – і є основним у світі, котрий регламентує поводження з ядерною зброєю. Його підписали вже близько двох сотень країн – і на початку 90-х того ж чекали від України.

Договір про нерозповсюдження ядерної зброї

Згідно з положеннями Договору про нерозповсюдження ядерної зброї ядерними вважаються держави, котрі виготовили й підірвали ядерну зброю чи інший ядерний вибуховий пристрій до 1 січня 1967 року. Такими є Китай, Російська Федерація (як правонаступник СРСР), Франція, Велика Британія та Сполучені Штати Америки. Відтак усі інші держави є неядерними. Основний зміст Договору спирається на три “стовпи”: нерозповсюдження, мирне використання ядерної енергії та роззброєння.

Ось до цього договору і мала приєднатися Україна. Виконання його умов мали контролювати інспектори МАГАТЕ, яким Україна добровільно доповідала про наявність, експлуатацію або зберігання ядерних матеріалів. Якщо процедура дотримується – кількість перевірок скорочується, якщо ні – могло статися те, шо сталося з Іраком.

Уже в січні 1994 році була зроблена тристороння заява президентів України, Росії і США, в якій містилася така ідея: щойно Україна приєднується до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї і позбувається свого арсеналу, то США і Росія гарантують Україні незмінність кордонів, незастосування зброї та збереження територіальної цілісності, що було тоді актуальним для держави.

Білл Клінтон, Борис Єльцин та Леонід Кравчук на тристоронній зустрічі

16 листопада 1994 року Верховна Рада ухвалила Закон про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

А 5 грудня 1994 року – з чого ми й почали нашу оповідь – між Леонідом Кучмою (президентом України), Борисом Єльциним (президентом Росії), Джоном Мейджором (прем’єром Великобританії) і Біллом Клінтоном (президентом США) був підписаний Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до ДНЯЗ.

Будапештський меморандум та його підводні камені

У тексті цього документа США, Великобританія і Росія привітали приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї і відмову від третього в світі ядерного потенціалу в обмін на наступні пункти: поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України, утримуватися від загрози застосування сили, утримуватися від економічного тиску, негайні дії від Радбезу ООН при агресії проти України, не застосовувати ядерну зброю проти України і проводити негайні консультації у випадку порушення зобов’язання.

Борис Єльцин, Білл Клінтон, Леонід Кучма та Джон Мейджор підписують Будапештський меморандум

Тоді появу такого документа вважали перемогою української дипломатії.

У 1994, коли я підписав Будапештську угоду, нам гарантували безпеку США, Великобританія, а потім ще й Китай. Мені здавалося, що ми вже будемо жити як у Бога за пазухою. Нам і армія не треба

– цитує “Дзеркало тижня” тодішнього Президента України Леоніда Кучму.

Але ще в момент підписання Будапештського меморандуму деякі експерти та й дипломати казали: він не зможе гарантувати безпеку держави.

У пункті 6 цього документа передбачалися консультації Києва з країнами-гарантами у випадку загрози безпеці нашої країни. Обіцянки не застосовувати силу проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України й утримуватися від економічного тиску важливі для суверенітету української держави. Та які ж це гарантії, якщо у випадку загрози національній безпеці України в Києва буде можливість провести консультації з того чи іншого приводу! Не більше. Ну не може бути гарантією безпеки зобов’язання сторін лише сісти за стіл переговорів!

– пише Володимир Кравченко у статті “Будапештська броня”.

За словами одного з американських учасників переговорного процесу з підготовки меморандуму, колишнього Посла США в Україні С.Пфайфера, під час переговорів великим питанням було, який термін вжити “guarantees” (гарантії) чи “assurances” (запевнення), оскільки перший використовувався для надання гарантій членам НАТО, що передбачає військові зобов’язання. Однак американська адміністрація не була готова надавати Україні військові гарантії, тим більше, було зрозуміло, що Сенат не забезпечить можливість ратифікації договору з такими зобов’язаннями. За твердженням С.Пфайфера, меморандум планувався, як політична угода і передбачав “конкретно не визначені запевнення, але не військові гарантії

– коментував дипломат Ігор Лоссовський.

А от думка безпосереднього учасника підписання цієї угоди.

Я пам’ятаю, як я поїхав до президента Франції Франсуа Мітерана в лікарню, бо він тоді захворів. Я поїхав до нього підписати додатковий протокол в лікарню. Мітеран тоді сказав: “Не вірте їм. Вони вас обмануть”. І нас дійсно обманули

– згадує Леонід Кучма в статті “Дзеркала тижня”.

Керівництво держави не спромоглося визнати або визнати і заявити, що у військово-політичних питаннях потенціали сторін важать значно більше, ніж наміри і запевнення. При цьому свою роль вочевидь зіграли й стереотипи холодної війни та неспроможність уявити Росію в ролі дестабілізуючого чинника в регіоні

– підсумував Олег Бєлоколос у статті в “Дзеркалі тижня”.

Як НЕ діяв Будапештський меморандум

Неефективність цього документу можна було побачити задовго до анексії Криму та початку російсько-української війни. Досить згадати торгівельні війни між Україною та Росією, газовий конфлікт – і щодо транзиту, і щодо ціни, конфлікт навколо острова Тузла, який росіяни намагалися зробити своїм… У жодному з цих випадків “гаранти” Будапештського меморандуму не втрутилися – бо не були до того зобов’язані.

А коли почалася війна, то представники країн-гарантів (окрім, звісно, Росії), відхрестилися від військової допомоги України під різними приводами, зазначеними в Меморандумі.

Посол США в Україні Джеффрі Пайєт також відхрестився від порушення Штатами меморандуму, пославшись на те, що Будапештський меморандум – не договір про гарантії безпеки. Таким чином, він звернув увагу на той факт, що в договорі дійсно ніде не прописано, що в разі порушення цього меморандуму однією державою решта застосують військову силу з метою його захисту…

Чим замінити недіючу угоду і чи можливо відновити ядерний потенціал України

Тактичну ядерну зброю було виведено з України в 1992 році за досі доволі таємничих обставин, а весь процес ядерного роззброєння завершився в 1996 році. У 1999 році вісім літаків “Ту-160” та три літаки “Ту-95МС” Україна обміняла за борг Росії за газ. Потім було знищено ще дев’ять літаків “Ту-160” та 21 літак “Ту-95МС”, ще по одному зразку літаків зазначеного типу залишилось у музеї дальньої авіації у нас, у Полтаві. Останню шахтну пускову установку міжконтинентальних ракет РС-22 (SS-24) було знищено у 2001 році.

Ту-95 у музеї в Полтаві

Колишній генеральний секретар НАТО Джордж Робертсон назвав відмову України від ядерної зброї помилкою, підкресливши, що країни-підписанти Будапештського меморандуму не виконують його умови.

Ці країни (США, Великобританія і Росія – ред.) разом з Францією і Китаєм, пообіцяли: a) поважати українську незалежність і суверенітет в існуючих кордонах, b) утримуватися від загрози або застосування сили проти України і c) утримуватись від економічного тиску на Україну з метою вплинути на її політику. Добре виглядають ці обіцянки в світлі кривавої бійні, яку ми бачимо на екранах наших телевізорів кожен вечір?

– пише Робертсон у статті в газеті “Herald Scotland”.

Він зазначає, що в обмін на відмову від ядерної зброї, Україна отримала дуже мало.

Логічно запитати: був би Крим захоплений і окупували б схід України, якби українці зберегли частину свого ядерного потенціалу?

– цікавиться екс-генсек.

Але це його приватна думка, обставини ж в Україні на початку 90-х були такими, що ядерна зброя, радше, заважала, аніж сприяла. Просто держава була надто молодою і її керівництво виявилося доволі наївним – що і призвело до підписання недіючого “папірця” і розставання зі зброєю задешево. Нині документу шукають альтернативу – але поки безрезультатно, та й тієї зброї, що опинилася в Росії, вже не повернеш. Були й думки, що ядерний потенціал потрібно було зберегти.

Україна була ядерною державою з 1960 року і виробляла ракетно-космічну техніку. У нас був третій ядерний потенціал у світі. У 1990 році ми закінчили переозброєння ракети SS-24 (“Скальпель”), яка мала гарантію 25 років і ще продовження на 25 років – тобто загалом до 2040 року. Кожна ракета несла по 10 боєголовок, а кожна боєголовка була як 25 Хіросім і Нагасак. Ядерна зброя всіма країнами світу розглядається як гарантія того, що ніхто не посміє погрожувати цій державі. У світі поважають сильних і багатих

– зазначав генерал-полковник Володимир Толубко, прихильник збереження ядерного потенціалу України, автор проекту Воєнної доктрини, яка передбачала створення українського “Щита ядерної оборони”, народний депутат України у 1990-94.

А тим часом за результатами опитування, проведеного Центром Разумкова, оприлюдненими в жовтні 2014 року, 49,3 відсотка громадян вважають, що наша країна повинна відновити статус ядерної держави, проти цього виступають 27,7 відсотка опитаних.

Експерти ж зазначають, що ідея створити заново ядерний цикл потребуватиме колосальних капіталовкладень, її реалізація займе мінімум 10-15 років, потребуватиме створення фактично з нуля всієї інфраструктури, плюс – місця для випробувань зброї, захоронення відходів, а ще – може знов призвести до міжнародної ізоляції, котра в цьому тепер уже нетривкому і непевному світі може бути фатальною.

Та, як би не сталося в майбутньому, 5 грудня 1994 року, яке тоді вважалося перемогою української дипломатії, назавжди увійде в історію України як дата, коли нас, на погляд автора, користуючись недалекоглядністю щодо Росії і недосвідченістю в переговорах із сильними країнами, банально обманули.

 Євген БРИЖ, Джерело: https://poltava365.com/

 

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело: https://ukrainian.voanews.com/https://poltava365.com/

Політика

Пентагон визначив Росію та Китай противниками у новій Стратегії національної оборони

Published

on

Росія, а також Китай є основними противниками Сполучених Штатів, відповідно до нової Стратегії національної оборони, анонсованої Пентагоном у п’ятницю.

Як повідомили в міноборони США, це перша за останнє десятиріччя кардинальна зміна оборонної стратегії.

“Стратегія спрямована на запобігання агресії з боку Китаю і Росії та застосування ними інструментів примусу й залякування для досягнення власних цілей і заподіяння шкоди інтересам США й зосереджується, зокрема, на трьох ключових театрах: Європі, Індо-Тихоокеанському регіоні та Близькому Сході”, – наголосили в Пентагоні.

Нова стратегія національної оборони спрямована на відновлення військової переваги Америки, зауважили у відомстві. “Це перша нова Стратегія національної оборони протягом останнього десятиліття”, – зауважили в міноборони.

Тим не менше, хоча Росія і Китай є основними противниками США в цій стратегії, в міністерстві зазначають, що Північна Корея, Іран і тероризм також становлять загрозу.

Нова стратегія Пентагону, підписана міністром оборони США Джеймсом Меттісом, засновується на прийнятій у грудні минулого року президентом Дональдом Трампом Стратегії національної безпеки.

У цьому документі глава Білого дому підкреслив, що Сполучені Штати вступають в нову еру протистояння, визначивши Росію і Китай противниками та наголосивши на необхідності побудови з ними партнерства.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. https://www.ukrinform.ua/rubric-world/

Continue Reading

Cтатті

У 2017 році закінчився термін оренди бази Чорноморського флоту Російської Федерації

Published

on

Український Крим стане кісткою в горлі російського шовіністичного імперіалізму. Путін катастрофічно прорахувався з анексією Кримського півострова. Бо якщо навіть відкинути всі інші ознаки кримінального злочину кегебістського режиму, який злочинно присвоїв собі українські території, то лише те, що мусульманський світ ніколи не погодиться з повзучим геноцидом Москвою кримськотатарського народу, не дає Кремлю жодного шансу утримати у своїй власності вкрадене.

Але є ще у путінського режиму одне вразливе місце, на яке неодмінно потрібно звернути пильну увагу. У 2017 році закінчився термін оренди бази Чорноморського флоту Російської Федерації. А це означає, що російський флот незаконно знаходиться в незаконно анексованому українському місті Севастополі, який, у свою чергу, знаходиться на незаконно окупованому Росією Кримському півострові.

Чим це не привід для української влади підняти це питання на міжнародному рівні?

Адже всі можливі апеляції Росії до того, що тепер Крим вже давно їхній, і що взагалі Янукович, підписавши 21 квітня 2010 року Харківські угоди, продовжив договір про перебування Чорноморського флоту Російської Федерації в Севастополі аж до 2042 року, не витримують жодної критики.

Оскільки це «продовження», підписане колишнім президентом-колаборантом, який так завзято обслуговував в Україні інтереси Росії, було також незаконним.  Бо таке надзвичайно серйозне для Української держави політичне питання не було винесене для обговорення українською громадськістю і приймалося кулуарно, а самі Харківські угоди були денонсовані ще в 2014 році.

За такої ситуації, проблема незаконності перебування після 2017 року Чорноморського флоту Російської Федерації в українському місті Севастополі має підніматися Україною на всіх високих рівнях.

Тому було б доцільно, щоб Україна найближчим часом підняла це питання в Раді Безпеки ООН, ПАРЄ, ОБСЄ і Парламентській асамблеї НАТО.

Дуже важливо нагадати міжнародній громадськості про незаконні дії Російської Федерації на окупованій українській території. Що з часом стане вагомими додатковими аргументами при розгляді злочинів Москви в Україні Міжнародним судом ООН в Гаазі.

Віктор Каспрук – політолог, журналіст, публіцист

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. https://viktorkaspruk.wordpress.com/

Continue Reading

Новини

Верховна Рада ухвалила закон про реінтеграцію Донбасу

Published

on

Верховна Рада у четвер схвалила в цілому законопроект №7163 “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях”.

За ухвалення відповідного законопроекту № 7163 в цілому проголосували 280 депутатів при мінімально необхідних 226.

Перед ухваленням рішення секретар Комітету ВР з питань національної безпеки і оборони Іван Вінник зачитав під стенограму ряд поправок до тексту законопроекту. Окрім того, за його словами, комітет рекомендував повернутися до ряду поправок, які раніше не були підтримані депутатами.

Голова парламенту Андрій Парубій поставив на голосування законопроект з урахуванням цих озвучених пропозицій і депутати його підтримали.

У преамбулі закону депутати визначити, що “Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації”.

При цьому в преамбулі визначається, що дата початку окупації частини України, зокрема Криму та Севастополя, визначається законом “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”. Згідно із цим законом, датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.

Законом про реінтеграцію Донбасу визначаються особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях Донбасу.

Передбачено, що межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях визначаються Президентом за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних сил України.

Згідно з законом, відповідальність за матеріальну чи моральну шкоду, завдану Україні внаслідок агресії Російської Федерації, покладається на Росію відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

Окрім того, депутати встановити, що особи, які беруть участь у збройній агресії Російської Федерації або залучені до участі в окупаційній адміністрації РФ, несуть кримінальну відповідальність за порушення законодавства України та норм міжнародного гуманітарного права.

Парламент також визначив систему розподілу повноважень щодо заходів із забезпечення нацбезпеки.

Як повідомлялось, Президент Петро Порошенко 4 жовтня 2017 року вніс до Верховної Ради законопроект № 7163 “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях”.

Парламент 6 жовтня 2017 року проголосував за нього у першому читанні.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/

Continue Reading

Trending