Connect with us

Історія

Ці дні в історії: Німецько-радянський парад у Бресті

Published

on

22 вересня 1939 року. Парад приймали випускник Казанського танкового училища і Академії Генштабу міністерства оборони СРСР генерал Гудеріан (в центрі) і випускник Військової академії імені Фрунзе комбриг Кривошєїн (справа). В березні 1945 року за поразку на радянсько-німецькому фронті Гайнц Вільгельм Гудеріан був звільнений у запас. Семен Мойсейович Кривошеїн закінчив війну в званні генерал-лейтенант танкових військ і в травні 1945-го став Героєм Радянського Союзу.
22 вересня 1939 року. У Брест-Литовську пройшов спільний парад радянських і німецьких військ з нагоди передачі міста під радянську юрисдикцію. 28 вересня капітулював варшавський гарнізон – вчетверте за свою історію Польща була переділена агресорами і перестала існувати як самостійна політична сила.

Спільний парад вермахту і РСЧА в Бересті (парад переможців) — проходження урочистим маршем центральною вулицею міста підрозділів XIX моторизованого корпусу вермахту (командувач корпусу — генерал танкових військ Гейнц Гудеріан) і 4-го батальйону 29-ї окремої танкової бригади РСЧА (комбриг — Семен Кривошеїн), відбулося 22 вересня 1939 року під час офіційної процедури передачі Берестя та Берестейської фортеці радянській стороні під час вторгнення в Польщу військ Німеччини і СРСР. Процедура завершилася урочистим спуском німецького та підняттям радянського прапорів.

Передача міста відбувалася згідно з радянсько-німецьким протоколом про встановлення демаркаційної лінії на території колишньої Польської держави, підписаним 21 вересня1939 року представниками радянського та німецького командувань.

Подію було відзнято німецькою пропагандистської службою Die Deutsche Wochenschau. Історик Михайло Мельтюхов зазначає, що в цей час Німеччина всіляко намагалася показати Англії і Франції, що СРСР — її союзник, в той же час як у самому СРСР всіляко намагалися підкреслити свою «нейтральність».

Події в Бересті

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Парад Перемоги в Бресті
Nuvola apps kaboodle.svg Брест. 22.09.1939 року. Спільний парад військ вермахту та РСЧА

14 вересня 1939 року в ході Польської кампанії місто Берестя (Брест-Литовськ) (а 17 вересня — фортеця) були зайняті XIX моторизованим корпусом вермахту під командуванням генерала Гудеріана. За узгодженої 20 вересня тимчасової демаркаційної лінії між військами СРСР та Німеччини ця територія входила до радянської зони.

 

Радянська танкова колона проходить повз групу німецьких мотоциклістів. На передньому плані «командирський» Т-26зразка 1933 року з поручневою антеною

Спогади учасників

Згідно зі спогадами командира 29-ї окремої танкової бригади Семена Кривошеїна, його підрозділ ввечері 20 вересня отримав наказ командувача 4-й армії В. І. Чуйкова про заняття міста та Берестейської фортеці. Для цього бригада Кривошеїна здійснила 120-кілометровий нічний марш з Пружан. До ранку 21-го передові підрозділи 29-ї бригади наблизилися до Берестя з північного боку. Кривошеїн сам попрямував на переговори з німецьким командуванням щодо передачі міста і фортеці, віддавши наказ про початок руху бригади в Бересті о 14:00. Переговори з Гудеріаном, які велися зрозумілою обом французькою мовою, затягнулися до вечора.

Кривошеїн пише, що Гудеріан наполягав на проведенні параду з попереднім вишикуванням частин обох сторін на площі. Кривошеїн спробував відмовитися від проведення параду, посилаючись на втому і непідготовленість своїх військ. Але Гудеріан наполягав, вказуючи на пункт угоди між вищими командуваннями, в якому обговорювався спільний парад. Кривошеїну довелося погодитись, проте він запропонував наступну процедуру: о 16 годині частини корпусу Гудеріана похідною колоною, зі штандартами попереду, покидають місто, а частини Кривошеїна, також у похідній колоні, вступають у місто, зупиняються на вулицях, де проходять німецькі полки, і своїми прапорами салютують частинам, які проходять. Оркестри виконують військові марші.

Гудеріан погодився на запропонований варіант, але окремо обумовив, що буде присутній на трибуні разом з Кривошеїним й вітатиме частини.

 Гудеріан і Кривошеїн радісно спілкуються під час параду.

 Фрагмент подій.

Завершивши увечері переговори, Кривошеїн віддав наказ бригаді підготувати до параду 4-й батальйон і бригадний оркестр, а також блокувати залізницю.Генерал Гудеріан так описує події в своїх мемуарах:

« Як вісник наближення росіян прибув молодий російський офіцер на бронеавтомобілі, який повідомив нам про підхід їхньої танкової бригади. Потім ми отримали звістку про демаркаційну лінію, встановлену міністерством закордонних справ, яка, проходячи Бугом, залишала за росіянами Берестейську фортецю; таке рішення міністерства ми вважали невигідним. Потім було встановлено, що район на схід від демаркаційної лінії повинен бути звільнений до 22 вересня. Цей термін був настільки коротким, що ми навіть не могли евакуювати наших поранених і підібрати пошкоджені танки. Мабуть, до переговорів про встановлення демаркаційної лінії і про припинення військових дій взагалі не був залучений жоден військовий.

У день передачі Берестя росіянам в місто прибув комбриг Кривошеїн, танкіст, який володів французькою мовою, а тому я зміг легко з ним порозумітися. Всі питання, що залишилися невирішеними у положеннях міністерства закордонних справ, були розв’язані вигідно для обох сторін безпосередньо з росіянами. Ми змогли забрати все, крім захоплених у поляків, запаси, які залишалися росіянам, оскільки їх неможливо було евакуювати за такий короткий час. Наше перебування в Бересті закінчилося прощальним парадом і церемонією з обміном прапорами в присутності комбрига Кривошеїна.

 »

У німецьких документах

В експозиції музею Берестейської фортеці наводиться інформація наступного змісту.

У Бресті, як випливає з донесення командування групи армій «Північ» 22 вересня 1939, «… відбувся урочистий марш одного російського та одного німецького полків … Місто і Цитадель урочисто передані росіянам».

У федеральному військовому архіві в Німеччині, в документах вищого керівництва другої танкової групи знаходиться документ «Vereinbarung mit sowjetischen Offizieren über die Überlassung von Brest-Litowsk» («Домовленість з радянськими офіцерами про передачу Брест-Литовська») датований 21.09.1939. У ньому, зокрема, зазначається:

14:00: Початок проходження урочистим маршем (Vorbeimarsch) російських і німецьких військ перед командувачами обох сторін з наступною зміною прапорів. Під час зміни прапорів музика виконує національні гімни.

Твердження про спільні паради в інших містах

У 80-х — 90-х роках XX століття в ряді робіт наводилася інформація про те, що спільні паради РСЧА і вермахту проходили і в інших містах Польщі.

Так, згідно з працею історика Михайла Семиряги 1992 року, «в Гродно, Бересті, Пінську і в ряді інших міст ще до капітуляції Варшави відбулися спільні паради (німці їх називали „парадами перемоги“) за участю військ обох країн.» Парад у Гродно приймав командувач радянською армійською групою В. І. Чуйков.

Історик Олександр Некрич пише: «Завершення військових операцій проти Польщі було відзначено потім спільними парадами збройних сил Німеччини і Радянського Союзу в Бересті та у Львові в перших числах жовтня [1939]». За інформацією німецького командування, ці міста були залишені німецькими військовими частинами відповідно 22 і 21 вересня.

 

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело: https://uk.wikipedia.org/wiki/

Історія

«Віднині є єдина Українська Народна Республіка…»

Published

on

22 січня 1919 року на Софійській площі Києва було  проголошено об’єднання Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки в єдину державу нагадує Видання Міністерства оборони України «Народна армія»

Щоб краще зрозуміти, за яких обставин це відбулося, нагадаємо про події, що передували цьому. Українська Центральна Рада в листопаді 1917 року проголосила утворення Української Народної Республіки, «сподіваючись на федеративні стосунки з демократичною Росією». Не склалося. Більшовики, які захопили там владу, вже 17 грудня 1917 року зажадали від українського уряду допомогти їхнім «товарищам» в Україні. Але 20 грудня 1917 року ультиматум було відхилено, що й стало приводом для російських більшовиків розпочати агресію. Попри це, 22 січня 1918 року Центральна Рада своїм IV Універсалом проголосила Українську Народну Республіку «самостійною, суверенною державою українського народу».

18_01_2018.qxd

Восени 1918 року на етнічних українських землях, які входили до складу Австро-Угорської імперії, що розпалася, з представників громадськості було створено Українську Національну Раду, яка 13 листопада оголосила про створення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). До її складу ввійшли території, які заселяли українці, — Галичина, Буковина й Закарпаття. Та невдовзі у Львів прибула делегація поляків, яка заявила про наміри включити Галичину до складу Польщі. Українці, звісно, були проти й учинили збройний спротив. Але сили виявилися нерівними, і 21 листопада польські війська захопили Львів, через що уряд ЗУНР змушений був переїхати в Тернопіль, а потім у Станіслав (нині — Івано-Франківськ). Ситуація, що склалася, була вкрай несприятливою для ЗУНР.

Ось як згадував ті дні Логвин Цегельський, громадсько-політичний діяч Галичини, член Української Народної Ради, яка стала найвищим державним органом: «Кожний день закріплював поляків у їхніх оборонних позиціях, знижуючи наші шанси й зміцнюючи польські. Нам конче треба було вигнати їх зі Львова. А для цього потрібно було більше війська, гармат, панцирних автомобілів і грошей. Отже, наше становище поневолювало нас звернутися до гетьмана за поміччю».

Восени 1918 року на зустріч із Гетьманом Української держави Павлом Скоропадським відбула делегація. Її мета — переговори про об’єднання. Проте зустріч не відбулася: Київ оточили війська, вірні Директорії, які виступили проти Скоропадського. Тоді посланці вирушили у Фастів, де перебували Володимир Винниченко, Симон Петлюра та інші представники Директорії. На перемовинах, що відбулися 1 грудня 1918 року, уклали угоду, у якій було передбачено, що «ЗУНР увійде з усією територією й населенням як складова частина державної цілості в Українську Народну Республіку». На початку січня 1919-го в Станіславі її ратифікувала Українська Національна Рада. 16 січня цей документ вручили керівництву УНР, а через день, 18 січня, відбулась нарада представників обох республік, котрі й схвалили угоду, одностайно вирішивши, що її, як пізніше згадував один з учасників цього процесу, «потрібно винести на суд людський».

22 січня 1919 року у центрі Києва — десятки тисяч киян, військових, представників церкви, і серед них — очільники УНР та ЗУНР. Після богослужіння, рівно опівдні, Логвин Цегельський зачитав ухвалу про об’єднання, а Федір Швець, професор Київського університету, член Директорії, оголосив Універсал УНР. Наступного дня на загальному зібранні представники республік його ратифікували.

Після цього почалася їхня інтеграція, зокрема у військовій сфері: Симон Петлюра особисто виїжджав у Галичину, де брав участь у засіданнях уряду ЗУНР, а УНР надавала галичанам продовольчу допомогу, отримуючи від них нафтопродукти. Але, незважаючи на таку співпрацю, реального об’єднання, яке б дало змогу перемогти ворогів зі сходу й заходу, не сталося.

І все ж проголошення України соборною державою, на думку істориків, стало знаменною подією, яка мала велике історичне значення. Саме тоді, 22 січня 1919 року, українці заявили на весь світ про бажання жити єдиною великою родиною, про неподільність українських земель.

Виступаючи на мітингу з нагоди проголошення Соборності України, Михайло Грушевський сказав: «Я підчеркую, і кілька разів робив се, що ми не являємося, як часто висловлюються, якоюсь новою і молодою республікою, ми відновляємо тільки нашу державність, якою ми жили і яка була відібрана нам проти нашої волі».

Цими словами Михайло Сергійович як історик нагадував про Галицько-Волинське князівство, Запорозьку Січ, Українську козацьку державу, які передували утворенню єдиної та соборної України.

— Символ цієї соборності згадували через багато років попри те, що українська державність після возз’єднання довго не протрималася, — каже голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. — Пам’ять про події 22 січня 1919 року залишалася символом, який об’єднував українців, хоч би де вони жили. Наприклад, для Організації Українських Націоналістів та Української Повстанської Армії це було одне з найголовніших свят.

Не маючи власної держави, у радянському ярмі загинули мільйони українців. Але мине понад сім десятиліть, і 1991 року на руїнах УНР постане незалежна Українська держава. А ще через кілька десятиліть її знову спробує задушити наш «старший брат» — путінська Росія. І тоді на її захист стануть нащадки тих українців, які взимку 1919-го вийшли на Софійську площу, щоб проголосити Соборність українських земель.

Сергій ЗЯТЬЄВ

 

100 років тому, 22 січня 1918 року, Україну було проголошено самостійною державою

Четвертий універсал УЦР закликав усіх громадян УНР до боротьби з більшовиками й повідомив про прагнення якнайскоріше укласти мирний договір із центральними державами

Четвертий універсал ухвалили в умовах розгортання більшовицької агресії проти України. Зокрема Українська Центральна Рада повідомила: «Петроградське правительство народних комісарів, щоб привернути під свою владу вільну Українську Республіку, оповістило війну Україні і насилає на наші землі своє військо, красногвардійців-більшовиків, які грабують хліб у наших селян і без всякої плати вивозять його в Росію, не жаліючи навіть зерна, наготовленого на засів, убивають неповинних людей і сіють скрізь безладдя, злодійство, безчинство».

Четвертим універсалом УЦР проголосила Україну «самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу». Верховний орган виконавчої влади держави, Генеральний Секретаріат, було перетворено на Раду Народних Міністрів УНР, яку очолив Всеволод Голубович. У своєму зверненні до українського народу члени УЦР зазначили, що «зробили всі заходи, щоб не допустити цієї братовбивчої війни двох сусідніх народів, але петроградське правительство не пішло нам назустріч і веде далі криваву боротьбу з нашим народом і Республікою». Універсал закликав усіх громадян УНР до боротьби з більшовиками й повідомив про прагнення Центральної Ради якнайскоріше укласти мирний договір із центральними державами (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією й Туреччиною), щоб вивести Україну з Першої світової війни. Водночас Універсал декларував скасування професійної армії та заміну її народною міліцією, «щоб наше військо служило охороні робочого народу, а не бажанням пануючих верств». Це рішення українських керманичів мало вкрай згубні наслідки для обороноздатності України перед більшовицькою навалою. Вигнати більшовиків з України вдасться лише після підписання Брест-Литовського мирного договору з допомогою військ центральних держав.

Руслан ТКАЧУК

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. http://na.mil.gov.ua/

Continue Reading

Історія

Цей день в історії: 100 років від проголошення Української Народної Республіки та 99 років Акту злуки українських земель

Published

on

100 років тому (1918) 22 січня Четвертим Універсалом Центральної ради Українську Народну Республіку проголошено самостійною і незалежною державою.

Але навіть ця урочиста декларація, одностайно підтримана всіма представленими в Центральній Раді українськими партіями, за умов російсько-більшовицького наступу, що розгортався по всьому Лівобережжю, не змогла консолідувати національні сили.

В дні, коли російсько-більшовицькі війська наближалися до Києва, в самій Центральній Раді відбувся розкол. Частина її членів, переважно від фракції українських лівих есерів, виступила з пропозицією про перевибори цього органу, наголошуючи на тому, що настрої людей принципово змінилися і його склад не відповідає справжнім орієнтаціям суспільства.

В цей же ж день 22 січня, у день проголошення в 1919 році Акта злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, щорічно відзначається День Соборності України. Це свято офіційно встановлене у 1999 році, враховуючи велике політичне та історичне значення об’єднання УНР і ЗУНР для утворення єдиної (соборної) української держави. У 2011 році День Соборності поєднали з Днем Свободи, що раніше відзначався 22 листопада, під назвою «День Соборності і Свободи України». Однак 2014 року Указом Президента Петра Порошенка свято було відновлено як День Соборності України.

У сучасному українському національному календарі дата 22 січня посідає одне з провідних місць і має глибокий символічний зміст: одвічної мрії українців на вільне життя в самостійній соборній незалежній державі. 22 січня 1918 року Універсалом Центральної Ради було проголошено незалежність Української Народної Республіки. Роком пізніше, 22 січня 1919 року, у Києві на Софійській площі було проголошено Акт Злуки (об’єднання) українських земель, в єдину Україну, стверджувалось об’єднання двох тодішніх держав УНР та ЗУНР, що постали на уламках Російської і Австро-Угорської імперій в єдину соборну Українську державу. У тексті Акту Соборності утверджувалось: «Однині на всіх землях України, розділених віками – Галичині, Буковині, Закарпатській Русі і Наддніпрянській Україні – буде одна, велика Україна. Мрії, для яких найкращі сини України жили і вмирали, стали дійсністю. Однині повіки буде одна, самостійна Українська Народна Республіка».

Однак об’єднання України відбулось суто символічно: вже через кілька тижнів після проголошення Акту злуки, більшовики захопили Київ, пізніше поляки окупували Східну Галичину, а Чехо-Словаччина – Закарпаття.

Перше святкування Соборності відбулось 22 січня 1939 року у Карпатській Україні (м. Хуст), на той час – автономній республіці Чехо-Словаччини. Цього дня під синьо-жовтими прапорами відбулась тридцятитисячна маніфестація місцевого населення, яке з’їхалось до столиці Карпатської України з усіх куточків краю згадати події 20-річної давнини.

Яскравим проявом єдності, волі українського народу до свободи, став «живий ланцюг», організований патріотичними силами 21 січня 1990 року з нагоди 71-ї річниці проголошення Акту Злуки. Мільйони тоді ще радянських українців узялись за руки від Києва до Львова, відзначаючи День Соборності.

З того часу в Україні «живі ланцюги» створювались неодноразово, символізуючи єдність (соборність) українського народу, а День Соборності наразі відзначається на державному рівні вже щорічно.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. https://www.ukrinform.ua/rubric-society/

Continue Reading

Історія

Останній бій: 3 роки тому завершилась оборона Донецького аеропорту

Published

on

Оборона ДАП тривалістю 242 дні залишається однією з найтрагічніших та найгероїчніших подій АТО. Проте і зараз до останніх днів аеропорту залишається багато запитань.

Російські бойовики захопили будівлю Донецького аеропорту в ніч з 25 на 26 травня.

Проте вже через 2 дні українські військові звільнили аеропорт та зайняли оборону. З того часу ЗСУ тримали територію ДАП 242 дні, допоки будівлі, що знаходилися на його території, внаслідок тривалих боїв не було знищено вщент.

Особливо виснажливим виявився останній місяць захисту аеропорту.

Під Новий рік ситуація навколо ДАП загострилася – незважаючи на режим припинення вогню, бойовики не полишали спроб вибити сили АТО з території аеропорту. Вони блокували дорогу до терміналу, чим ускладнювали доставку провізії та боєприпасів.

13 січня у результаті обстрілів завалилася диспетчерська вежа, яку зображували на численних мотиваторах і постерах як символ протистояння українських військових.

Через два дні ватажок бойовиків Олександр Захарченко хамовито тикав пальцем в груди українського полковника і хвалився, що його головорізи візьмуть аеропорт за 30 хвилин. Слова Захарченка виявилися блефом – бойовики не змогли витіснити українських військових ані через 30 хвилин, ані через добу.

Захопити частину ДАП і заблокувати бійців 81-ої бригади в терміналі їм вдалося лише 18 січня.

Штаб АТО був змушений діяти у відповідь. Того ж дня навколо ДАП розгорнулася спецоперація, яку розробили, щоб врятувати ситуацію і військових, що опинилися в оточенні. Але майже нічого з запланованого не вийшло. Кілька невдалих спроб просунутись вперед змусили штаб відмовитись від наступальних операцій.

19 січня в Генштабі заявили, що ситуацію в аеропорту контролюють “кіборги”. Бойовики підірвали перекриття між поверхами нового терміналу. За свідченнями українських бійців, вже тоді всі перекриття терміналу провалилися до підвалу, хвилею знесло всі барикади і укриття. Після вибухів терористи почали масовий наступ. Українські військові продовжували захищати руїни вежі. Під завалами опинився 51 український захисник. Також група бійців потрапила в полон.

20 січня “кіборгам” вдалося відкинути противника на кілька кілометрів у бік Донецька. Терористи підірвали Путилівський шляхопровід, щоб зупинити прорив української бронетехніки. Вранці декілька десятків ВДВ пішли на допомогу бійцям в аеропорту. Того дня був густий туман, видимість близько 20-30 метрів. Гіршою ситуація була в ДАП- пересувалися без єдиного орієнтира. Бійці промахнулися на 800 метрів, взявши трохи лівіше й потрапили прямо в місце концентрації бойовиків. Був бій і загиблі. 8 бійців потрапили до полону.

І хоч наші атаки не вдалися, російські бойовики усвідомили, що повністю взяти аеропорт під свій контроль вони не зможуть, тому вирішили стерти його з лиця землі.

Найтрагічнішим вінцем історії оборони ДАПу став другий надпотужний вибух, який 20 січня поховав під завалами десятки “кіборгів”. Протягом кількох тижнів після цього з-під завалів діставали тіла “кіборгів”. Щонайменше четверо з них підірвали себе гранатами, щоб не здатися живими, один з них – офіцер. Надійшла від них смс до одного з наших бійців, що “ми знаходимося в терміналі і живими не здамося”.

Автор: Сергій Лойко
"В аеропорту люди перетворювалися на кіборгів, у них зникали всі фізіологічні потреби, їм не потрібен був сон, адже вони весь час були на війні і насолоджувалися кожною секундою, адже на якомусь дуже ранньому етапі усвідомили, що вже мертві", - Лойко.
“В аеропорту люди перетворювалися на кіборгів, у них зникали всі фізіологічні потреби, їм не потрібен був сон, адже вони весь час були на війні і насолоджувалися кожною секундою, адже на якомусь дуже ранньому етапі усвідомили, що вже мертві”, – Лойко.

21 січня 2015 року прийнято рішення відвести українських військовослужбовців з нового терміналу Донецького аеропорту – цей об’єкт був повністю зруйнований і не придатний для оборони.

21 січня бійці 90 окремого аеромобільного батальйону вирішили покинути руїни диспетчерської вежі. Щоб відволікти і заставити бойовиків припинити вогонь вони викликали на себе “Град”, під залп якого вибігали з вежі. Вночі новий термінал аеропорту покинули ще 13 вцілілих “кіборгів”. Останнім о 5.30 ранку вийшов боєць 90 окремого аеромобільного батальйону.

22 січня, після 242 дні оборони, “кіборги” з боями вийшли з Донецького аеропорту. Новий і старий термінал Донецького аеропорту та башта укріплення повністю знищені. Після обвалу бетонних перекриттів трьох поверхів терміналу утримувати вже було нічого. Укрїанські бійці підірвали злітну смугу і відступили до основних позицій в селищі Піски.

У битвах за Донецький аеропорт загинули близько 200 українських бійців, а поранено — понад 500, за даними РНБО. Проросійські бойовики втратили не менше 3,5 тисяч чоловік.

У ці дні Україна вшановує пам’ять захисників Донецького аеропорту – “кіборгів”, які полягли, захищаючи форпост України.

 

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

 

Continue Reading

Trending