Connect with us

Cтатті

ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ: 22 ТРАВНЯ 2014 Р. – РОЗСТРІЛ БЛОКПОСТУ 51-ОЇ ОМБР БІЛЯ ВОЛНОВАХИ

Published

on

Бій під Волнова́хою — напад проросійських сепаратистів на сили антитерористичної операції неподалік міста Волноваха Донецької області, що стався приблизно о 4:30 ранку 22 травня 2014 року. У результаті нападу загинули 18 військовослужбовців 51-ої окремої механізованої бригади Збройних сил України.

Результат пошуку зображень за запитом "волноваха 22 травня 2014"

Втрати у бою під Волновахою сил стали найбільшими від початку АТО та найбільшими за історію української армії до того часу. Прокуратура Південного регіону з нагляду за законами у військовій сфері розпочала кримінальне провадження за частиною 3 статті 258 (терористичний акт, що призвів до загибелі людей) та за частиною 2 статті 425 (службова халатність) Кримінального кодексу України.

29 травня виконувач обов’язків міністра оборони України Михайло Коваль заявив, що 51-у окрему механізовану бригаду Збройних сил України після бою було виведено з зони АТО, однак 10 червня стало відомо, що бійців бригади повернуто в район бойових дій.

Передумови і значення

Так окреслює ситуацію, що передувала зіткненню, оглядач Юрій Бутусов на Цензор.НЕТ

« У середині травня [2014] в Кремлі зрозуміли, що сильно недооцінили дієздатність української держави. Всі спроби підняти заколоти в південних і центральних областях України були придушені. Завдяки патріотичному підйому суспільства нове керівництво України зуміло вивести на Донбас частини Збройних сил і Нацгвардії, і приступити до наведення конституційного порядку. 25 травня були заплановані вибори президента України, і було ясно — після них нова українська влада стане повністю легітимною і сценарій повернення Януковича — повністю неможливим.Російське керівництво вирішило закріпитися на Донбасі, і забезпечити до моменту інавгурації Порошенка сильні переговорні позиції. Для цього було необхідно встановити контроль за більшою частиною районів і міст Донбасу і утримати українську армію і Нацгвардію від подальшого просування на Донбасі, щоб забезпечити нестабільність і безконтрольність регіону і домогтися автономізації та федералізації України. В.о. президента Олександр Турчинов у міру спішного розгортання української армії направляв всі сили на скорочення зайнятої терористами території. І дійсно, хоча армія не була повністю боєздатна, солдати не мали підготовки, а техніка була найчастіше несправна, відсутнє постачання, але навіть у такому вигляді після просування українських блок-постів на схід всяка терористична активність у звільнених районах різко падала. Бойовики діяли тільки в умовах свободи пересування.

Задум операції українського командування полягав у відсіканні північних районів Луганської області та південних районів від донецько-луганської агломерації, а потім розгорнути війська вздовж державного кордону і відсікти терористів від каналів постачання. Кремль чинив потужний політичний тиск, щоб не допустити розгортання українських військ і присікти їхнє просування на Донбасі. Але коли стало ясно, що зупинити українців не вдасться, диверсійні групи російського спецназу і найманців, перекинуті спецслужбами, почали діяти по всьому Донбасу.

До 22 травня війна йшла тільки в районі Слов’янська. 2 травня диверсанти заблокували колону 95-ї бригади під Карачуном і відкрили вогонь, намагаючись спровокувати стрілянину по беззбройним людям. Загинуло 2 українських десантника. 5 травня відбувся бій у Семенівці — колона Нацгвардії, спецназ “Альфа” з армійськими БТРами були атаковані бойовиками — загинув боєць “Ягуара” НГУ і два офіцери “Альфи”. 13 травня під Слов’янськом була атакована колона 95-ї бригади — загинуло 6 десантників.

22 травня бойові дії почалися за межами Слов’янська, і це означало, що Росія перетворить на арену бойових дій весь Донбас. Українська армія продовжувала нарощувати сили. 22 травня російські спецслужби спланували одночасні напади на наші угруповання в Луганській та Донецькій областях. Цілями були обрані наші підрозділи в районі Рубіжного та Волновахи.

Заняття нашими військами ключового в південному Донбасі району Волновахи і блокада підступів до Маріуполя підрозділами 72-ї механізованої бригади було важливим досягненням української сторони. Заняття Волновахи не тільки захищало Маріуполь, а й дозволяло готувати операцію надійний контакт з батальйонно-тактичною групою 25-ї парашутно-десантної бригади, раніше перекинутої в район Амвросіївки.

 »

Бій

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Розвідка місцевими до бою
Nuvola apps kaboodle.svg Авіапідтримка сил АТО
Nuvola apps kaboodle.svg Помилковий обстріл вцілілих бійців українською авіацією
Nuvola apps kaboodle.svg Місце бою після нападу

У ніч з 21 на 22 травня (за іншою інформацією між 4 та 6 годинами ранку) на табір 51-ої окремої механізованої бригади ЗСУ, що знаходився між селищами Ольгинка та Володимирівка неподалік регіонального ландшафтного парку Великоанадольський ліс, напали бойовики ДНР. Очевидці повідомляли, що бойовики прибули на 2 джипах та 2 інкасаторських автомобілях (імовірно «ПриватБанку»). За іншими даними нападники прибули на трьох автомобілях або на двох броньованих інкасаторських машинах, які українські військові ймовірно пропустили повз блокпост, після чого були розстріляні впритул, а поранені добиті.

Результат пошуку зображень за запитом "волноваха 22 травня 2014"

Сепаратисти вели масований вогонь зі стрілецької зброї, протитанкових гранатометів, кулеметів, мінометів, ПЗРК та кидали ручні гранати по табору сил АТО; під час атаки один з снарядів вцілив у бойову машину, внаслідок чого здетонував боєкомплект. На місце бою було направлено санітарний транспорт для надання медичної допомоги пораненим та їх евакуацію до медичних закладів.

За свідченнями вцілілих учасників бою, бойовики ДНР напали на табір сил 51-ої окремої механізованої бригади вночі. Під час бою українські військові не стріляли на ураження, адже в Україні не оголошено війну, здійснюючи попереджувальні вистріли в повітря, по ногах нападників тощо. Поранених українських військовослужбовців добивали снайпери, які розташувалися по обох боках від місця бою у лісі.

Підкріплення у вигляді вертольотів Мі-8 прибуло на місце бою вже після його завершення. Також в Інтернеті з’явилося відео, відповідно до якого український вертоліт помилково обстріляв територію, де знаходилися вцілілі бійці 51-ох окремої механізованої бригади, прийнявши їх за бойовиків ДНР.

За повідомленням Міністерства оборони України, сепаратисти мали на меті прорвати кільце сил АТО, однак українським військовим вдалося відбити атаку та втримати контроль над блокпостом. Це припущення також підтвердили секретар РНБО Андрій Парубій та виконувач обов’язків Президента УкраїниОлександр Турчинов.

Відповідно до інформації, оприлюдненої головним редактором порталу Цензор.нет Юрієм Бутусовим, кількість нападників на табір українських військових могла сягати понад 100 бойовиків. Серед причин нападу та значних людських втрат військові експерти назвали низький рівень бойової і тактичної підготовки, відсутність розвідки місцевості, відсутність належного технічного забезпечення, відсутність взаємодії з іншими підрозділами, які могли б прийти на допомогу та відсутність бойової охорони. Російський військовий журналіст Аркадій Бабченко причиною знищення українських військових назвав некомпетентність дій командування в умовах партизанської війни, зокрема рішення про ночівлю край дороги. Виконувач обов’язків міністра оборони України Михайло Коваль заявив, що причиною великих людських втрат під час бою стала недоукомплектація та низька боєздатність особового складу бригади. Крім того, в Інтернеті було опубліковано відео, на якому вдень напередодні бою у своєму таборі українські військовослужбовці спілкуються з місцевими жителями-прихильниками ДНР.

Втрати

Вранці 22 травня про загибель 8 та поранення 18 українських військових на своїй сторінці у Facebook повідомив військовий журналіст Дмитро Тимчук; пізніше Олександр Турчинов заявив про 13 загиблих з українського боку. Департамент охорони здоров’я Донецької ОДА повідомив про загибель 16, та поранення 32 осіб, приналежність яких не уточнюється. У прес-службі ДНР повідомили, що під час бою загинули 20 осіб, 42 отримали поранення, однак керівництво ДНР не підтвердило участі своїх бойовиків у нападі.

Заступник міністра охорони здоров’я України Руслан Салютін повідомив про смерть 17-го військовослужбовця.

23 травня з’явилася інформація про смерть 18-го учасника бою. Крім того, заступник міністра заявив, що 18 поранених військовослужбовців доправлені до лікарень Харкова та Дніпропетровська, інші 6 були госпіталізовані до лікарень Волновахи, ще 6 важкопоранених — до лікарень Донецька.Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков повідомляв про спроби бойовиків ДНР вивезти поранених військовослужбовців з лікарні у Волновасі.

Крім людських втрат, сили АТО втратили 3 БМП, вантажний автомобіль ЗІЛ, було також розстріляно 2 машини швидкої допомоги та мікроавтобус. За повідомленням «Біса» (ймовірно Ігора Безлера), під час нападу загинув один з «ополченців».

23 травня 2014 року було опубліковано імена 12 загиблих українських військовослужбовців.

Ім’я р/н Звання Функція
Полінкевич Леонід Олександрович 1984 Майор Командир батальйону
Овчарук Володимир Борисович 1979 Молодший лейтенант Командир взводу
Артемук Олександр Іванович 1977 Старший сержант Командир відділення
Йовзик Дмитро Васильович 1983 Молодший сержант Заступник командира бойової машини, навідник-оператор
Бондарук Микола Петрович 1991 Солдат Навідник
Грицюк Михайло Михайлович 1984 Солдат Розвідник
Зарадюк Володимир Володимирович 1991 Солдат Кулеметник
Ліщук Віталій Леонідович 1986 Солдат Стрілець
Маринич Віталій Петрович 1991 Солдат Розвідник
Махновець Віталій Іванович 1981 Солдат Гранатометник
Нечипорук Андрій Дмитрович 1980 Солдат Водій-санітар
Озеранчук Леонід Вікторович 1991 Солдат Розвідник
Попов Павло Володимирович 1991 Солдат Стрілець, помічник гранатометника
Прокопчук Володимир Іванович 1991 Солдат Механік-водій
Шкрібляк Дмитро Олександрович 1993 Солдат Стрілець
Кузьмін Любомир Ігорович 1990 Солдат Водій-санітар
Біда Євген Миколайович 1992 Старший солдат Гранатометник
Рибак Михайло Володимирович 1981 Солдат помер у госпіталі 14 жовтня 2014 після постійного погіршення стану

Організація

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Розвідка місцевими до бою
Nuvola apps kaboodle.svg Коментарі після бою

Вдень напередодні нападу на табір 51-ої окремої механізованої бригади місцеві прихильники ДНР провели певні розвідувальні заходи, спілкуючись з українськими військовослужбовцями, котрі відпочивали вздовж траси.

Один із лідерів сепаратистів Павло Губарєв заперечив причетність до нападу на табір сил АТО «ополченців», звинувативши у провокації «Правий сектор», однак пізніше на сайті британської газети «Daily Mail» з’явилося відео, на якому відповідальність за знищення українських військових узяла на себе людина у балаклаві, яка назвалась «Бісом» (Ігор Безлер):

« Ми знищили блокпост української армії, що знаходився на землях Донецької народної республіки.

[розгорнути]

Оригінальний текст (рос.)
 »

В Інтернеті було поширено інформацію, що організацією нападу на українських військових займався житель смт Ольгинка Дмитро Бударін, якого звинувачують у торгівлі наркотиками; пізніше Дмитро Бударін заперечив свою причетність до організації нападу. Телеканал «Росія-1» причетними до розстрілу українських військовослужбовців назвав бійців спецбатальйону «Донбас», зауваживши також, що серед тих, хто приїхав на інкасаторських автомобілях були й бійці спецбатальйону «Дніпро».Російський центральний телеканал «Росія-24» повідомив, що українських військовослужбовців розстріляли інші українські військовослужбовці, а бойовики ДНР не мають жодного стосунку до цього нападу.

Лідер бойовиків ДНР Ігор Стрєлков підтвердив розстріл ДНР-івцями українських військових під Волновахою.

Пам’ять

У зв’язку із загибеллю військовослужбовців 23 і 24 травня у Волинській області та 23, 24 і 25 травня у Рівненській області оголошено днями жалоби.

26 травня за участі кількох тисяч військових та цивільних громадян відбулася церемонія прощання з загиблими у бою на Тучинському полігоні у Рівному, куди тіла 17 військовослужбовців були доправлені 2 військово-транспортними літаками.

27 травня на Театральній площі Луцька за участь 3 тисяч місцевих жителів відбулася громадська панахида за 4 загиблими лучанами: Дмитром Йовзиком, Володимиром Зарадюком, Віталієм Махновцем і Володимиром Прокопчуком.Результат пошуку зображень за запитом "волноваха 22 травня 2014"

31 травня, на 9-ий день після бою, на місці бою місцеві активісти провели жалобну церемонію; активісти також повідомили, що планують провести подібні заходи на 40-ий день та річницю загибелі українських військових. Повідомлялося про виділення коштів місцевими меценатами на встановлення пам’ятника на честь загиблих українських військових.

Станом на 2015 рік на місці бою встановлено пам’ятну дошку з іменами 18-ти загиблих військовослужбовців.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Cтатті

Українські спецслужби. Перемоги і поразки останнього століття

Published

on

Сто років тому, на межі 1917-1918 років, одночасно зі становленням Української Народної Республіки, почалося також становлення українських спецслужб. Про те, як відбувався цей процес упродовж останнього століття, Радіо Свобода розмовляло з експертом із питань безпеки, співробітником СБУ в 2014–2016 роках Юрієм Михальчишиним.

 – Сто років тому Українська Народна Республіка спецслужби успадкувала чи створювала заново?

– Створення національної спецслужби проходило болісніше і хаотичніше, аніж будівництво збройних сил. Оскільки військовий потенціал армії колишньої Російської імперії було не так просто втратити. А в царині спеціальних служб, зокрема розвідки та контррозвідки, ситуація була вкрай плачевною. Одна з причин – очільники Центральної Ради, які прийшли з опозиційних, антисистемних політичних середовищ. Вони дуже підозріло ставилися до спецслужб у цілому.

А потенціал Російської імперії у цій сфері був доволі вагомим. Російська військова контррозвідка до Першої світової війни була найбільш результативною в Європі за кількістю реальних виявлених шпигунів та агентів спецслужб іноземних держав. Охоронне відділення департаменту поліції Міністерства внутрішніх справ Російської імперії володіло вкрай кваліфікованим оперативним складом і потужною агентурною базою, та навіть закордонним апаратом, що для політичного розшуку є нетиповим явищем.

Очільники УНР патологічно остерігалися мати справи зі спецслужбою, намагалися зробити усе від них залежне, аби не формувати нову спецслужбу на базі старих напрацювань. Тож, якщо армію революціонізували та демократизували, то спецслужби намагалися нівелювати. Це відіграло фатальну роль восени та взимку 1917-1918 років.

– Справді, більшість лідерів Центральної Ради були більш чи менш радикальними революціонерами. Їм було важко мати справу з «охранкою».

– Звісно, але будувати національну структуру чи з політичного розшуку, чи контррозвідки було потребою часу. Тому що на території України відбувалася як стихійна, так і впорядкована демобілізація кількох мільйонів військовослужбовців армії Російської імперії. Більшовицьке підпілля діяло агресивно та дуже активно в індустріальних центрах.

Також не варто забувати, що Україна перебувала у стані війни з державами Четверного союзу, тож тут діяла агентура розвідок Німецького Рейху та Австро-Угорської імперії, які також вчиняли розвідувально-підривні акції…

Ситуація була дестабілізована, і національні спецслужби були питанням виживання молодої держави, а не політичної доцільності з точки зору професійних революціонерів, які колись були фігурантами оперативної розробки спецслужб царської Росії.

– З чого почалося становлення українських спецслужб?

– Несміливі кроки відбувалися восени 1917 року на базі органів військової контррозвідки Київського військового округу. Також намагалися організувати у надрах Секретаріату військових справ щось схоже на інформаційно-аналітичний відділ. Спроба була невдала, ресурсно не підтримана. А наслідки нам знайомі: повстання заводу «Арсенал», вторгнення більшовицьких військ. Врешті-решт, це трагічний фінал – бій під Крутами, втрата суб’єктності УНР і поява тут австро-угорських та німецьких окупаційних, хоча начебто союзницьких, військ.

Тоді наступає новий етап – гетьманат Скоропадського, колишнього генерал-лейтенанта російської імперської армії.

– Після приходу до влади гетьмана Скоропадського ситуація змінилася?

– Дуже швидко, фактично, вже з травня 1918 року починається розбудова нової спецслужби – Освідомчого відділу департаменту Державної варти Міністерства внутрішніх справ Української Держави гетьмана Скоропадського. Це була потужна структура, яка використовувала досвідчені кадри оперативників царської «охранки», кадри фронтових контррозвідників і досвідчених оперативників зі структур поліції та корпусу жандармів.

Відбулося створення нової сітки агентури з прицілом на протидію розвідувально-підривній діяльності більшовицьких спецслужб та нейтралізацію підпілля есерів, більшовиків, анархістів. Також Освідомчий відділ протидіяв спецслужбам країн Антанти, які тоді вкрай активно розвивали свою діяльність, вербували агентуру, зокрема, в містах Півдня України.

– Скоропадський був старорежимною людиною – йому було простіше мати справу зі старорежимними структурами.

– Упродовж весни-літа 1918 року активно відбувалися контррозвідувальні операції Освідомчого відділу Державної варти. Було проведено кілька успішних оперативних комбінацій: виявлено канали зв’язку іноземної агентури зі своїми розвідувальними центрами, перехоплено великі суми грошей, які скеровувалися з Москви дипломатичними каналами. Конфісковували великі партії нелегальної літератури, виявляли схованки зі зброєю.

Але на цьому тлі траплялися й провали в оперативній роботі – 6 червня 1918 року стався великий вибух на артилерійський складах у Києві, на Звіринці.

– Така собі Калинівка 1918 року.

– Так, маємо сумне дежавю.

– Восени 1918 року Український національний союз, який готував повстання проти гетьмана, проводив свої зібрання неподалік від гетьманського палацу. Куди дивилися спецслужби?

– Тоді в Міністерстві транспорту була база заколотників – там відбувалися наради.

За часів гетьманату Скоропадського державність мала гібридний характер: частина державного апарату і військових орієнтувалася все-таки на національну державність; інша частина сприймала її як транзитну форму перед переходом до возз’єднання з імперською або демократичною Росією. На цих протистояннях і зіграли змовники з Українського національного союзу.

– Спецслужби про це знали чи не знали, чи удавали, що не бачили?

– З літа 1918 року спецслужби документували цю діяльність. Але на рівні прийняття політичних рішень не було здійснено жодних заходів реагування. Це показує, що спецслужба – хоч би якою була її ефективність – сама по собі, не будучи вмонтованою в систему ухвалення стратегічних рішень, не може визначати розвиток подій.

Об’єктивно обстановка складалася проти гетьманського режиму в усіх можливих формах: поразка військового союзника Німеччини у Першій світовій війні, невдоволення фронтовиків і селянства, та існування потужної опозиції в обличчі лівих політичних партій.

– Наскільки були дієвими спецслужби Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки?

– Директорія УНР, яка прийшла на гребні антигетьманського повстання до влади у грудні 1918 року, зруйнувала практично всю державну інфраструктуру режиму Скоропадського. Тому у царині спецслужб довелося починати роботу практично з нуля. Було створено Департамент політичної інформації Міністерства внутрішніх справ Директорії УНР. Його очільником, який діяв на правах керівника контррозвідки Дієвої армії УНР, був полковник Микола Чеботарів – дуже контроверсійна особа, яка заслужила дуже критичні відгуки у повоєнній мемуаристиці. Чи не єдиною його «успішною операцією» була оперативна розробка та доведення до військового трибуналу справи полковника Болбочана – вкрай скандальна історія, яка негативно позначилася на боєздатності армії УНР.

На противагу цьому, на території ЗУНР спецслужби творилися системно та впорядковано. Там існувала хороша кадрова база, адже в австро-угорській армії чимало українців служили у військовій жандармерії. Тож, вже у березні у 1919 році було сформовано Польову жандармерію Української галицької армії. Вона виконувала функції військової поліції та протидиверсійних формувань.

Також діяла Державна жандармерія ЗУНР при Міністерстві внутрішніх справ. Вона забезпечувала політичний розшук і боротьбу зі спробами повалення законного ладу. Найбільший її успіх – це придушення комуністичного заколоту у Дрогобичі в квітні 1919 року.

І третя спецслужба ЗУНР – невеликий освідомчий відділ при Начальній команді УГА, так звана дефензивна розвідка і відділ детективів. Це невелика група з 30 офіцерів, які діяли при штабі армії та штабах корпусів, але в них був вагомий успіх – ліквідація румунської агентури в штабі одного з корпусів УГА влітку 1919 року.

– А як взаємодіяли спецслужби УНР і ЗУНР?

– Вкрай негативний досвід співпраці. Спочатку це була дуже нездорова конкуренція, потім взаємне ігнорування і відтак антагонізм. Влітку 1919 року, коли дві ставки головного командування опинилися на одній території – в Кам’янець-Подільському, тимчасовій столиці УНР і ЗУНР – фактично, їхні спецслужби діяли на нейтралізацію одна одної і займали антагоністичну позицію. На жаль, співпраці не було і, можливо, це стало однією з причин поразки літньої кампанії – похід на Київ та Одесу 1919 року закінчився з дуже фатальними наслідками.

– Перейдімо до новітнього часу. Після розвалу Радянського Союзу розвиток спецслужб йшов двома шляхами: спецслужби країн Балтики були сформовані з нуля. А в Україні на базі КДБ УРСР створили СБУ. Який був шлях найбільш виправданим і чи вдалий шлях обрала Україна?

– Насправді, було три шляхи. Росія та Білорусь зберегли КДБ: або під іншою назвою, або без жодних реформ.

Натомість шлях, яким пішла Естонія – повна ліквідація КДБ Естонської РСР як юридичної особи, формування нового ядра з оперативників кримінальної розвідки карного розшуку і набір нових кадрів з-поміж випускників престижних університетів. Півроку навчання на контррозвідувальних курсах на базі спецслужб Швеції та Великобританії – і на виході у 1992 році практично нова спецслужба, не обтяжена ні символічною спадковістю, ні ворожою агентурою в лавах співробітників.

Шлях України – досить негативний, і він заклав передумови поразки наших спецслужб на перших етапах гібридної війни з Росією. У нас не тільки не ліквідували КДБ УРСР, у нас створили структуру-прокладку – Службу Національної Безпеки України, так звану СНБУ. Вона була створена у вересні 1991 року Верховною Радою. І її першим очільником став останній голова КДБ УРСР генерал-полковник Микола Голушко, який пробув на цій посаді чотири місяці, здав справи та виїхав до Росії.

У нас тут в березні 1992 року виникла СБУ, а Голушко у 1993–1994 роках очолював Федеральну службу контррозвідки Російської Федерації, це попередниця ФСБ.

– А для України це реальний був шлях – усунути велику кількість працівників КДБ і створити службу з нуля?

– Так. Тим шляхом йшли держави, які здійснювали політику декомунізації не словом, а ділом. Цей потенціал можна було використати при будівництві збройних сил, сил та засобів технічної розвідки. Але будувати контррозвідку, святая святих спецслужби, на основі ворожого кадрового потенціалу – це неправильно.

– Чому ж ворожого? Вони склали присягу на вірність Україні.

– Справа в тому, що ці люди свою кар’єру та оперативну діяльність будували на поборенні українського націоналізму і самої ідеї про українську державність. У структурі КДБ цим займалося одіозне п’яте управління по боротьбі з ідеологічною диверсією. Й один з його очільників став засновником національної спецслужби України.

– Ви маєте на увазі Євгена Марчука?

– Безперечно.

– Даруйте, але ж його вважають державником, і навіть національно-патріотичні сили підтримали його кандидатуру на президентських виборах 1999 року.

– Тоді в мене великі питання до національно-патріотичних сил.

– Як останні події – конфлікт з Росією, втрата Криму, війна на Донбасі – вплинули на українські спецслужби? І як вони змінилися з 2014 року?

– На перших етапах – це вкрай болючі удари: репутаційні, кадрові й безпосередньо оперативні. Російська агентура в надрах української спецслужби успішно працювала в п’ятирічку помаранчевого правління і знищувала в першу чергу контррозвідку та інформаційно-аналітичні структури. Тому навесні 2014 року, коли розпочалася перша фаза операції «Русская весна», багато у чому вітчизняні спецслужби були паралізовані. Крім того, трапились безпрецедентно ганебні явища: дезертирство, перехід на бік супротивника більшості працівників чотирьох структурних підрозділів.

Вдалося, використовуючи той потенціал, який російська агентура усунула від роботи в органах контррозвідки, у стислі строки відновити потенціал, зокрема по критично важливому напрямку військової контррозвідки.

Влітку 2014 року контррозвідка, по суті, працювала з коліс, вступала у бій, забезпечуючи діяльність наших збройних формувань на території Донецької та Луганської областей. У дуже хаотичному режимі в умовах дестабілізованої оперативної обстановки вдалося не допустити гучних провалів, які були б неминучими, якби не мужність, професіоналізм, і відчайдушна працездатність наших контррозвідників.

– Уточню, коли українська спецслужба зазнала найбільших організаційних втрат: у помаранчеву п’ятирічку чи при Януковичі?

– У помаранчеву п’ятирічку були закладені передумови проникнення кадрових співробітників спецслужб Російської Федерації у нашу контррозвідку. А їхня практична діяльність розгорнулася за каденції одіозних голів СБУ – Калініна і Якименка.

Дмитро Шурхало

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. https://www.radiosvoboda.org/

Continue Reading

Cтатті

Чуже хвалимо своє не знаємо? 100 років незалежності України: Чому така тиша на офіційному рівні?

Published

on

22 січня 2018 року – 100-річчя проголошення незалежності України.

Де підготовка, де достойна програма? Святкування подій 1917 року, що вeли до незалежності, були ледве помітні протягом 2017 року.

Чому 22 січня 2018 року не було оголошено державним святом?

Чому нинішній український парламент не проводить спеціального урочистого засідання в будинку, де було проголошено незалежність України, у Будинку Учителя/Будинку Центральної Ради?

 Будинок Педагогічного Музею, де засідала Українська Центральна Рада. Фото 1913 року

Чому президент і прем’єр-міністр не звертатимутся до українського народу з Софійської площі того дня?

 Проголошення Третього Універсалу на Софійській площі в Києві. У центра — Симон Петлюра, Михайло Грушевський, Володимир Винниченко. 7(20) листопада 1917 р. 

Кому зручно зменшувати значимість цієї важливої історичної події в нашій історії?!

Особливо зараз, і тим самим сприяти уявленню про те, що нібито незалежна Україна виникла після розпаду СРСР?

Вже два роки тому керівництву держави було запропоновано як планувати гідне та достойне святкування 100-річчя незалежності України, зокрема проведення урочистої зустрічі в будівлі Центральної Ради.

У Київській міській раді також були внесені пропозиції щодо відповідних змін у назви вулиць. І все ж, незважаючи на проголошену офіційну політику декоммунізації, ці ініціативи не були підтримані.

Так, голові Інституту національної пам’яті Володимиру В’ятровичу вдалося організувати скромну, але важливу виставку на Хрещатику, яка присвячена Українській революції 1917-21 років. Але він також сміливо публічно визнає своє розчарування неадекваною відповідю керівництва країни.

16 січня президент Порошенко прийняв представників дипломатичного корпусу. Та на диво, не використав цю подію, щоб підкреслити 100-річчя незалежності України та її бажання вже тоді бути визнаною європейською демократичною державою.

Так що відбувається? Чому така тиша на офіційному рівні?

Богдан НАГАЙЛО

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. http://www.istpravda.com.ua/columns/2018/01/18/151914/

Continue Reading

Cтатті

Ракетний комплекс «Вільха» це передусім нова ракета

Published

on

Як відомо, напередодні президент України Петро Порошенко наказав завершити в цьому році випробування ракетного комплексу “Вільха” і приступити до його серійного виробництва. Новина дуже навіть хороша, і про потреби нашої армії в високоточній і далекобійній зброї написано дуже багато статей. Але все ж у наших громадян досі не сформоване уявлення про те, що таке “Вільха”, багато в чому через секретність проекту, а також непрофесіоналізм наших улюблених журналістів при висвітленні даної тематики.

Перш за все “Вільха” це ракета, а не, як висвітлюють у багатьох ЗМІ, – РСЗВ. В якості реактивної системи залпового вогню в даному випадку використовується стара-добра 9К58 на шасі МАЗ-543, більш відома як “Смерч”. У перспективі її хочуть замінити на КрАЗ-7634, але це в перспективі і саме шасі.

Вся цінність саме в ракеті, адже на неї і була зроблена основна ставка. І якщо вірити тим ТТХ, що періодично спливали в відкритих джерелах (а офіційних і до сих пір немає), мова йде про високоточний 300-мм реактивний снаряд, що вражає цілі на відстані понад 100 км (за деякими відомостями до 170 км) з точністю відхилення від цілі на 50 метрів, при використанні інерційної системи наведення, і 7 метрів, при використанні GPS-корекції.

Дана ракета здатна вражати не тільки наземні, але і надводні цілі. Також повідомлялося, що з її допомогою, можливо знищувати і повітряні об’єкти, що в деякому сенсі робить її універсальною зброєю.

Таким чином, “Вільху” некоректно називати новою РСЗВ, це, перш за все ракета. Ракета, яка в порівнянні зі стандартними боєприпасами “Смерча” збільшила дальність ураження цілей майже в два рази, а по точності можна порівняти з провідними світовими ОТРК ATACMS і горезвісним “Іскандер-М”.

Звичайно, шлях її на авансцену був довгий. Вперше про “Вільху” заговорили в січні 2016 року, а перше випробування було проведено в березні того ж року. Всього відомо про сім випробувальних стрільб даної ракети, і останні були проведені 22 грудня 2017 року на полігоні в Одеській області. Саме в ході цих випробувань і були запущені перші ракети, виготовлені на заводі ДАХК “Артем” за допомогою нового турецького обладнання Repkon, що використовується для виробництва високоточних деталей циліндричної порожнистої форми.

Власне, не дивно, що від випробувань, що почалися майже два роки тому, зараз можна переходити до серійного виробництва.

Проте, хоч “Вільха” і є далекобійною високоточною зброєю, вирішувати масштабні тактичні питання їй не зовсім під силу. А тому з нетерпінням очікуємо дефіле ОТРК “Грім-2”. Його час саме настав!

zloy-odessit

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. zloy-odessit

Continue Reading

Trending

Inline
Приєднуйтесь! Будьте завжди в курсі подій. Вподобайте цей інфоресурс!
Inline
Приєднуйтесь! Будьте завжди в курсі подій. Вподобайте цей інфоресурс!