Connect with us

Cтатті

Де зараз справжній крейсер «Аврора» і що замість нього стоїть на Неві. Неймовірна реальна історія російської “ікони”

Published

on

Нікому не приходить в голову, що в Санкт-Петербурзі на Неві ріці стоїть навіть не новостворений, а дійсно натуральний муляж крейсера, що пройшов три війни і дві революції. Від корабля, який воював з Японією і Німеччиною, на нинішній «Аврорі» залишилися лише шматок машини, радіорубка і ринда. А справжній крейсер революції вже три десятиліття гниє в Лужскій губі Фінської затоки.

Місцеві жителі розграбували його ще за радянської влади. До цього дня в селах можна зустріти сходи з аврорівськіх трапів і корабельний ілюмінатор, що став віконечком туалету. «РБК Lifestyle» вирішив згадати славну історію знаменитого крейсера, який більш ніж за століття пережив багато – від атак японських кораблів до зйомок в його каютах порнофільму.

 

Гордість флоту

«Аврора» була спущена на воду 11 травня 1900 року в присутності царської сім’ї. Ще три роки крейсер добудовувався і проходив випробування. Потім «Аврора» встигла походити по Балтиці, Атлантиці, Середземному морю, так що до моменту початку російсько-японської війни виявилася чи не найкращим бойовим судном, побудованим за останнім часом. Це підтвердилося під час знаменитого переходу Другої Тихоокеанської ескадри, сформованої на Балтиці і кинутої на допомогу обложеному японцями Порт-Артуру.

Після підписання мирного договору з Японією і тривалого ремонту «Аврора» повернулася на Балтику.

Вона здійснювала походи по всьому світу, виконуючи представницькі функції. Саме вона, наприклад, возила російську делегацію на чолі з великим князем Борисом Володимировичем на коронацію короля Сіаму в Бангкок.

Першу світову війну «Аврора» зустріла, здійснюючи навчальні рейси з вихованцями Морського корпусу по Балтиці. Всупереч розхожій думці активної участі в цій війні крейсер не приймав. Спочатку «Аврора» з іншими судами патрулювала Фінську затоку, потім прикривала мінні тральщики і один раз підтримувала сухопутні частини артилерійським вогнем. Жодного пошкодження за всі роки війни крейсер не отримав.

Восени 1916 року «Аврора» остаточно повернулася в Кронштадт, а потім перейшла для капітального ремонту в Петроград. Тут-то і почалася найцікавіша частина її біографії. Дізнавшись про тривалу стоянку в столиці, капітан першого рангу Міхаіл Нікольській прийшов в жах. Ось що він написав у рапорті командуванню (рос.мовою): «Команда, до сих пор не поддававшаяся преступной агитации, поддастся ей и, как это часто бывает, перейдет в другую крайность – благодаря своей сплоченности из самой надежной во время войны станет самой ненадежной. Почва для этого самая благоприятная – долгая стоянка в Петрограде у завода».

У Цусімську протоку крейсер увійшов в центрі першої колони російських кораблів і майже відразу прийняв бій. В ході Цусіимської битви «Аврора» випустила по противнику 1 905 снарядів і в якийсь момент сама опинилася під перехресним вогнем японських кораблів. Однак завдяки грамотним діям екіпажу, втрати виявилися мінімальними. Більш ніж з п’ятисот чоловік, що знаходилися на борту, в бою загинули лише п’ятнадцять. У тому числі капітан Євген Єгоров.

Командир крейсера “Аврора”
капітан 1-го рангу О.Р. Єгоров

Разом із залишками розгромленої ескадри крейсер відійшов до Маніли. Перша війна закінчилася для «Аврори» 27 травня 1905 року. Російські судна були інтерновані американцями, а з екіпажів взято підписку про подальшу неучасть в бойових діях.

                                         Крейсер «Аврора» 1912 рік

 

Холостий постріл

Слова капітана виявилися пророчими. Лютого 1917 року найжорсткішою дисципліною йому вдавалося стримати екіпаж від деморалізації. Нижчі чини просто не випускали на берег, намагаючись зайняти роботою. Зрозуміло, що серед матросів зріло невдоволення, і для вибуху невдоволення була потрібна лише іскра.

На «Аврору» привезли велику групу заарештованих «агітаторів і підбурювачів». Серед матросів тут же поповзли розмови, що крейсер стане плавучою в’язницею. Капітан зажадав негайно перевести засуджених на берег. У той момент, коли конвой вивів арештантів на палубу, екіпаж вийшов з підпорядкування і спробував звільнити в’язнів.

Нікольський і старший офіцер корабля Огранович намагалися зупинити натовп наказами, а коли зрозуміли, що їх все одно ніхто не слухає, відкрили вогонь з табельної зброї.

В результаті стрілянини двоє матросів були легко поранені, а один – Порфирій Осипенко – убитий.

Учасники жовтневого повстання 1917 р

Міська влада відразу ж запропонувала придушити бунт силами козаків, але капітан Нікольський відмовився. І даремно. На наступний ранок до крейсеру вийшла демонстрація з червоними прапорами, стрічками і пов’язками. Стримувати матросів офіцери не стали, та й все одно не змогли б. Екіпаж приєднався до демонстрантів.

Агітатори з числа робітників зажадали розправи над командирами крейсера. Капітана і старшого офіцера вирішили відвести в Тавріческій дворєц, де збирали всіх, хто намагався протидіяти повстанню. Нікольського і Ограновича побили, і, зірвавши погони, виставили на чолі процесії. Обох при цьому примушували нести червоні прапори. Офіцери відмовилися, за що тут же були вбиті. Старшому офіцеру встромили в горло багнет, капітану вистрелили в голову.

На «Аврорі» почалося нове життя з судновим комітетом, великим більшовицьким осередком і щоденними мітингами, так що до жовтня вона повністю підпорядковувалась Петроградській Раді. Якщо відійти від міфів, створених радянською агітацією, роль крейсера в подальших подіях виглядає вельми туманно. Спочатку він відійшов від заводської пристані для того, щоб відновити рух по Миколаївському мосту. Його захопили і розвели юнкера. Крейсер підійшов до мосту в упор і його захисники розбіглися. Корабельні електрики звели міст, і «Аврора» відійшла до Англійської набережної. Звідти о 21.40 і пролунав той самий холостий постріл.

За планом перевороту далі «Аврора» нібито повинна була стріляти по резиденції Тимчасового уряду бойовими. Це, однак, є досить сумнівним. По-перше, з такої позиції по Зимовому палацу стріляти неможливо – заважають будинки на набережній. По-друге, бойових снарядів на «Аврорі» просто не було. Весь арсенал вивантажили на базі в Кронштадті. Та й холостий заряд на борту виявився абсолютно випадково.

«Аврора» ікона і символом революції

«Іконою» та символом революції «Аврору» зробили набагато пізніше – в епоху розвиненого соціалізму. Тоді ж, в 1917-му, крейсер розглядався як звичайнісіньке судно, до того ж старе і мало на що придатне. Пізніше «Аврору» і зовсім планувалося … затопити на підступах до Кронштадту. Очікувався напад англійської ескадри і героїчне судно стало б штучною перешкодою. Її для цих цілей навіть в затоку кілька разів виводили.

На самому ж кораблі, команда якого складалася не з одних більшовиків, творилося казна-що. Зовсім випадково судновий лікар запобіг спробі масового отруєння – хтось проник на камбуз і отруїв їжу перед обідом. Далі на борту виявили бомбу, при спробі знешкодити яку прогримів вибух. З «Аврори» втік відставлений після виборів голова суднового комітету Коруна. Дезертир вкрав червоний прапор – той самий, під яким гармата «стріляла» по Зимовому »і … розкроїв його для пошиття кофти.

Участі в Громадянській війні «Аврора» не приймала зовсім – практично весь екіпаж пішов на сухопутні фронти. До 1923 року вона без діла стояла біля причалу в Кронштадті, а потім знову стала навчальним кораблем. До речі, відзначилася вона і в цій якості. 20 липня 1923 року поблизу Кронштадта проходили шлюпочні навчання. Увечері аврорівці висадилися на форт «Павло I» щоб відпочити. Відпочивали, ясна річ, зі спиртним. І курили, незважаючи на те, що на форті зберігався весь чималий запас мін Балтійського флоту. Вибухи від розпочатої «в результаті необережного поводження з вогнем» пожежі гриміли більше доби. У Кронштадті і розташованому на іншому березі Оранієнбаумі не залишилося жодного цілого шкла.

“Велика Вітчизняна” пройшлася по «Аврорі» катком. Уже в липні 1941-го з крейсера зняли всі гармати і сформували батарею під назвою «Аврора», яка загинула в боях з німецькими танками. Саме судно, озброєне єдиною зеніткою, обстрілювали як з повітря, так і з суші, швидко прийшло в повну непридатність і, врешті-решт, затонуло.

Новостворенець за 35 мільйонів

Після війни підняти те, що залишилося від героїчного крейсера революції, вдалося лише з другої спроби. «Аврора» виявилася на верфі, де її перебудували під легендарний «Варяг» і віддали кіностудії імені Горького для зйомок однойменного фільму. Те, що вийшло в результаті і встало на вічну стоянку до Нахімовського училища 17 листопада 1947 року.

Ніщо, однак, не вічне під місяцем. До початку 1980-х років нижня частина корпусу «Аврори» просто згнила. З трюму цілодобово відкачували воду. Стало ясно, що до пафосного святкування 70-річчя Жовтня крейсер не достоїть. 18 серпня 1984 року «Аврора» вирушила на Північну верф. Тоді її проводжали тисячі людей, що висипали на набережні. Ленінградці не знали, що бачать справжні останки крейсера революції в останній раз. По суті, на верфі почалося будівництво нового корабля. Воно обійшлося державі в 35 млн руб. «Аврору» розрізали уздовж корпусу. У нову конструкцію вставили лише кілька добре збережених елементів старого судна. Так що на Петербурзьку набережну повернувся повний новостворенець.

Курсанти Нахімовського військово-морського училища
на тлі крейсера «Аврора», 1984 рік

Виникло природне запитання: що ж робити зі старим корпусом. Знищити? У роки радянської влади таке вважали б ідеологічною диверсією. Корпус, що на силу тримався на плаву відбуксирували до селища Вістіно на Лужскій губі Фінської затоки. До війни там будували базу для військових кораблів. У 1941 році, з наступом німців, її підірвали, щоб не дісталася ворогові. До одного з побитих вибухами пірсів і встала «Аврора».

Спершу крейсер революції по-тихому грабували військові. Потім, з їхньої повної згоди, місцеві жителі, працівники риболовецького радгоспу «Балтика», кинули клич (рос. мова): «Мужики, айда «Аврору» резать!». Відгукнулися багато. Вандали не приховують, що вивозили майно вантажівками. Ілюмінатори, двері, кахель з душових, листова мідь, металеві трапи. Останні випилювали за допомогою зварювання. У якийсь момент спрацювала система пожежогасіння,що залишалася незайманою, і весь корабель залило піною.

Кінець справжнього крейсера виявився абсолютно незавидним. Коли брати на борту стало нічого, остов вирішили наповнити камінням і, відтягнувши від берега, перетворити в хвилеріз. Перша частина операції пройшла успішно. Друга – ні. У десятці метрів від берега корпус завалився на бік і намертво застряг в мулі. Він так і лежить, наче скелет гігантської риби, і до цього дня піддається атакам стерв’ятників. Взимку, коли залив замерзає, на лід виходять мисливці за металом. Влітку біля «Аврори» пірнають дайвери, намагаючись підняти хоч щось і перетворити в сувенір.

Справжній корпус «Аврори»
вже три десятиліття як розграбований,
затоплений і гниє в Фінській затоці …

За останніми, до речі, зовсім не обов’язково спускатися під воду. Досить просто пройти по навколишніх селах і уважно подивитися на будівлі кінця 1980-х – початку 1990-х. Деталі корабля, що стали будівельними елементами, зустрічаються на кожному кроці. Самий креативний приклад народної творчості височіє біля в’їзду в село Дубки. Місцевий житель вставив корабельні ілюмінатори в ворота будинку і … туалет, перетворивши його в гальюн.

Нове життя

За іронією долі, з «Авророю» виявився пов’язаний не тільки початок ери радянської влади, але і її кінець. Пограбований корпус топили в затоці в серпні 1991. Через два тижні грянув путч, і в країні почалося нове життя. Справжня «Аврора» страшно помстилася своєму муляжу. Від того, що почалося на новому борту, прийшли б в жах як ті, кому доводилося служити на крейсері, так і ті, кого приймали в піонери на його борту.

На «Аврорі» зняли справжнісінький порнофільм. «Русский Ларрі Флінт» Сергій Прянішніков проник на борт під приводом зйомки кіно про революцію. Правда, порнопродюсер не став розшифровувати, що фільм (рос. мова) «В борьбе за это» присвячений революції сексуальній. «Аврору» стали здавати під корпоративи. Найвідоміший пройшов за участю Валентини Матвієнко, Ельвіри Набіулліної і Іллі Клєбанова. Чиновники послухали Сергія Шнурова, подивилися танці напівголих балерин і перформанс арт-групи «Рєчнікі», що полягав в стрибках з борту крейсера в Неву.

«Аврора» стала місцем яскравих політичних акцій. Так, в жовтні 2011-го на ній підняли піратський прапор. На довершення всього від «Аврори» відмовилися військові – навіщо флоту судно, позбавлене ходової частини. Збройним силам крейсер повернув тувинець Сєргєй Шойгу. Він же прийняв рішення і про новий ремонт, на який «Аврору» і потягнули в Кронштадт. Ремонтували крейсер в два етапи: поміняли електрокабелі, насоси та відремонтували генератори, а в 2015 році привели в ходовий стан. Куди і навіщо попливе такий корабель – загадка. Зате шоу, з перетягуванням крейсера через історичний центр Петербурга відбулося ще як мінімум тричі.

Автор: Сергєй Андрєєв

Переклад: Major Horvat KFOR Al-Kut

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.
Джерело:http://style.rbc.ru/

Cтатті

Армія обрала якісну систему зв’язку, до кінця поточного року надійде партія радіостанцій «Aselsan»

Published

on

Члени комісії від усіх силових відомств і трьох наукових установ МОУ віддали перевагу радіостанціям «Aselsan», підтвердивши правильність попереднього рішення

Ідеальна модель завше приваблива. Приміром, було б зовсім чудово, якби українське військо зараз, на початок четвертого року опору російській агресії, мало повністю укомплектовані сучасними, відповідно до останніх досягнень технічного прогресу, взірцями озброєння й військового обладнання. Й бажано кращого, аніж у нашого противника. Цього можна швидко досягнути за умови вкладення колосальних ресурсів у закупівлю вже готової закордонної техніки або розгортання її власного виробництва. Й оскільки таких ресурсів нам іще бракує, а національна економіка лише виходить із затяжного піке, доволі правильним є стратегічне рішення покращувати технічне оснащення оборонної сфери в окремих її кластерах. Спершу — в найважливіших, опорних. Одним із них є військовий зв’язок.

Уже на початку російської інтервенції стало зрозуміло: без осучаснення систем зв’язку, у всьому оборонно-безпековому секторі неможливо налагодити якісне та адекватне управління підрозділами і стійку захищену комунікацію. Волонтерський рух попервах вносив помітну лепту в насичення військ певними засобами зв’язку різних виробників. Але доволі швидко прийшло розуміння, що це не вирішує кардинально реальних потреб, а є тимчасово-вимушеним кроком. Складнощі з сумісністю, захистом, обслуговуванням, ремонтом тощо підштовхнули до пошуку уніфікації та гарантованого забезпечення потреб ЗСУ буквально на роки вперед.

Треба було обрати надійного партнера, який запропонує оптимальні умови — якісне обладнання зв’язку за прийнятною ціною. Як відомо (не зупинятимемося докладно на перипетіях), а певний час довелося витратити саме на вибір такого партнера, адже ціна питання була і є надвисокою — обороноздатність та безпека України. І буквально в фінансовому вимірі ціна такого контракту теж становила чималу привабливість. Хтось із постачальників мав програти в цій конкурентній боротьбі, а хтось отримати головний приз — тривалу співпрацю з Міноборони України.+

Отже, переможця визначено, проводиться належна робота з адаптації й унормування використання радіостанцій турецького виробника «Aselsan» у ЗС України. Проте й досі триває кампанія з дискредитації, що має на меті поставити під сумнів прозорість проведення конкурсу при закупівлі радіостанцій для потреб нашої армії й посіяти сумнів у тім, що саме такі вироби потрібні нам.

Одразу зауважимо: будь-який юрист, вивчивши правовий бекграунд цього контракту, відповість, що його процедура відбулася з урахуванням усіх вимог законодавства, зокрема, визначальних і порівняльних випробувань. А практик зауважить: не існує армії, де новий зразок апаратури зв’язку чи комунікації, тим паче, іноземного виробництва, в процесі встановлення на вітчизняну бойову техніку не потребував би певної адаптації.

НАЧАЛЬНИК ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ЗВ’ЯЗКУ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ ГЕНЕРАЛЬНОГО ШТАБУ ЗС УКРАЇНИ ГЕНЕРАЛ-МАЙОР ВОЛОДИМИР РАПКО

Щоб прояснити ситуацію та з’ясувати, як відбувається означена адаптація, я звернувся до експертів, які володіють першоджерельною інформацією.

У ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД НА ТАНКАХ ОДНОЧАСНО ПРАЦЮВАТИМУТЬ ЯК «MOTOROLA», ТАК І «ASELSAN»

— Наразі існує певний «інформаційний шум», що радіостанції «Aselsan» якось неправильно встановлюють на танки. Наскільки я розумію, нічого неординарного, крім як знаходження оптимального варіанту встановлення сучасних засобів зв’язку на нашу бронетехніку, в цій роботі не відбувається?

— Ми розпочали інсталяцію сучасних засобів зв’язку з танкових військ, тому що танк, як комплексний зразок бойової техніки, є найскладнішим. Наразі триває опрацювання технічних аспектів цієї роботи, — коментує ситуацію начальник Головного управління зв’язку та інформаційних систем Генерального штабу ЗС України генерал-майор Володимир Рапко. — Процес не видався легким. І це було очікуваним. Просто вмонтувати сучасну станцію натовського зразка в Т-64 без конструкторських і нормативних головоломок складно. Опрацьовано низку ідей з вирішення цього виклику. Звісно, ми мали все експериментально випробувати, аби виявити практичні недоліки — щоб інсталяція засобів зв’язку задовольняла вимоги війська.

Зараз у Харківському КБ із машинобудування ім.Морозова працює спеціальна робоча група, до складу якої входять фахівці Харківського бронетанкового ремонтного заводу, конструкторсько-технологічного центру Міноборони, представники «Aselsan» в Україні. Вони працюють над тим, щоб визначити оптимальні штатні місця підключення та установки радіостанції, які покращать ефективність роботи бойової машини в цілому.

Наразі у штатному режимі на танках здебільшого працюють водночас «Motorola» та «Aselsan», а встановлена апаратура внутрішнього зв’язку й комутації «Aselsan» забезпечує роботу як зовнішньої, так і внутрішньої комунікації, що покращило керованість бойових машин.

Заступник начальника Центрального бронетанкового управління ЗСУ Озброєння Збройних сил України полковник Євген Сидоренко тим часом зауважує: «Завершити адаптацію та встановлення радіостанцій «Aselsan» на дослідний зразок танка Т-64 відповідно до затверджених конструкторських змін плануємо до кінця 2017-го. Адже за результатами випробувань визначимося з моделлю для тиражування. Передовсім, це стосується танків, що перебувають на капремонті в заводських умовах. Діятимуть і виїзні ремонтні бригади, які замінюватимуть системи зв’язку танків у військах. Тобто, в усіх танках, які проходитимуть регламентний капремонт, встановлять сучасні засоби зв’язку. А в перехідний період на бронетехніці застосовуватимуть як «Motorola», так і «Aselsan» — поки ми повністю не перейдемо на сучасні засоби. Крім того, триває і адаптація вітчизняних шоломофонів для роботи з радіостанціями «Aselsan». Найближчим часом отримаємо щонайменше 100 таких шоломофонів, які дешевші закордонних аналогів».

ЯКЩО НЕ ЗАБРАКНЕ КОШТІВ, ПЕРЕОСНАЩЕННЯ ВІЙСЬКА НА НОВІ ЗАСОБИ ЗВ’ЯЗКУ ЗАКІНЧАТЬ ДО 2020-ГО

Зазначимо, що шоломофони натовського стандарту відрізняються від українських наявністю знімного шолому з кевлару, також у вітчизняних використовують ларингофони, а в європейських — мікрофонну гарнітуру. Тому танкістам треба звикати до мікрофона перед обличчям, який, на перший погляд, ніби заважає. Однак застосування такої гарнітури забезпечує кращу чіткість і розбірливість переговорів завдяки значно ліпшим частотним характеристикам.

Отже, вибір шоломофонів залишимо за танкістами.

— Також необхідно опрацювати технічні питання інсталяції сучасних засобів зв’язку для танків Т-80 та БМП. Процес встановлення сучасних засобів зв’язку на зразки бойової техніки радянського виробництва не такий легкий, як видавалося спершу. Хоча відкрию «таємницю»: окрім бронетехніки, на всіх інших зразках озброєння така адаптація пройшла успішно та швидко. Йдеться про радіостанції «Harris», «Motorola» і в деяких випадках «Aselsan».

 Коли ми говоримо про радіостанції «Aselsan» УКХ-діапазону, ми розуміємо, що це техніка, яка забезпечує підвищений захист і спроможність діяти в умовах РЕБ на відміну від «Motorola»? — запитуємо в головного зв’язківця українського війська.

— Так, але «Motorola» дає змогу на перехідний період бути на зв’язку з підтримуючою танки піхотою. Найважчий — перехідний період, коли водночас діють кілька типів техніки, — каже співрозмовник, — кожен виробник засобів зв’язку реалізовує унікальні алгоритми псевдовипадкового налаштування робочої частоти, криптографічного захисту інформації та методи цифро-аналогового, аналогово-цифрового перетворення сигналу.

 Яка ситуація з фінансуванням на наступний рік із точки зору задоволення потреб зв’язку ЗС України?

— Для того, щоб успішно здійснити переоснащення війська сучасними засобами зв’язку потрібен час і кошти. До речі, до кінця поточного року надійде партія радіостанцій «Aselsan», і ми продовжимо переоснащення тих підрозділів, які нам визначив начальник Генерального штабу — Головнокомандувач ЗС України.

ВОЛОДИМИР РАПКО: МИ ЗНАЛИ, ЩО НАМ ДОВЕДЕТЬСЯ РАЗОМ ВОЮВАТИ І БУДУВАТИ СИСТЕМУ ВЗАЄМОСУМІСНОСТІ

— Переоснащення — це чималі кошти. Мабуть, тому за давньою українською традицією в декого виникли підозри щодо непрозорості закупівель…

— Усі рішення щодо закупівлі тих чи тих технічних засобів Головне управління зв’язку ГШ ЗС України приймає не просто так. Вивчається досвід країн, які були у такій ситуації, як ми, і які потребували швидких змін у своєму технопарку. Це досвід Польщі, Грузії, Азербайджану, країн Балтії. А нова хвиля інформаційного пресингу, на мою думку, піднялася через те, що ми не придбали радіостанції ізраїльської компанії «Elbit Systems Ltd». Цей виробник запропонував Збройним силам України радіостанції, які не підтвердили заявлених технічних характеристик. Це декому не подобається, мабуть, тому я і мої підлеглі відчуваємо певний тиск. Причому, рішення якому виробнику віддати перевагу, ухвалювалося разом із Національною гвардією України, Державною прикордонною службою України, Державною службою спеціального зв’язку та захисту інформації, а також за участі експертної ради до складу якої входять волонтери й науковці. Хочу, для розуміння, довести алгоритм цього рішення: в 2015-му здійснювалося вивчення сучасних зразків засобів зв’язку, наступного року провели покази, визначальні відомчі випробування. А потім — колегіальне рішення, що за технічними параметрами обрано «Aselsan». Ми укладаємо угоду й отримуємо першу партію радіостанцій. Після цього почався певний тиск на ЗС України і міністр оборони України, задля уникнення інсинуацій, вирішив провести додаткові порівняльні випробування задля повної прозорості в травні-червні 2017-го комплексною комісією від усіх силових відомств і трьох наукових установ МОУ. Усі члени комісії без винятку віддали перевагу радіостанціям «Aselsan», підтвердивши правильність попереднього рішення.

— Підрозділи, на озброєнні яких перебувають різнотипні станції, чутимуть один одного?

— Питання сумісності окремо діючих підрозділів сьогодні вирішується застосуванням сучасної апаратури внутрішнього зв’язку й комутації та радіостанціями «Harris» короткохвильового діапазону. Останні застосовують усі силові структури — задля взаємодії. Це рішення начальників зв’язку ЗСУ, Держприкордонслужби, Нацгвардії. Ми знали: нам доведеться разом воювати і тому треба будувати взаємосумісну систему комунікації. Хтось не хоче, щоб Збройні сили України переходили на сучасний цифровий зв’язок. Ми ухвалили правильне рішення і повернутись назад неможливо, бо це стане злочином перед тими солдатами, які хочуть нормального, якісного і захищеного зв’язку. Співвідношення якість — ціна в цьому процесі вибору була визначальною. На жаль, бізнес ще не навчився програвати в чесній конкурентній боротьбі. Але в нього ще є можливість цьому навчитись…

Геннадій КАРПЮК, військовий журналіст

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Continue Reading

Cтатті

Готуймося до шикування в нових мундирах. З 2019 року все українське військо має надіти нові однострої.

Published

on

Через рік українська армія остаточно розпрощається з військовими одностроями пострадянського зразка

Нагадаємо: нові предмети військової форми одягу для нашої армії були розроблені волонтерською групою Віталія Гайдукевича і, без сумніву, докорінно змінили зовнішній вигляд захисника України. Зміни у тканині, обрисах, кольорах, символіці й знаках розрізнення вдало поєднали українську національну самоідентичність і європейську традицію. Більше року тривала робота волонтерів, ще стільки ж часу знадобилося фахівцям Головного управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних Сил України, аби завершити процес розробки і затвердження нових Правил носіння військової форми одягу.

Отже, на сьогодні новими правилами передбачено носіння елементів форми, які були введені з 2013 року, повністю нової символіки, знаків розрізнення і беретів — нової кольорової гами та призначення, запроваджено новий підхід до нарукавних знаків і розміщення на погонах знаків розрізнення військових звань — від ліцеїстів до генералів.

5530_p_13_img_0006Також новими правилами встановлено такі види військової форми одягу: парадна (парадно-вихідна), повсякденна, польова (службова морська), спеціальна (робоча) та спортивна.

Кожна з цих військових форм поділяється на літню та зимову, а також демісезонну — у повсякденній і польовій комплектаціях. За приналежністю військову форму одягу поділено на однострої Сухопутних військ Збройних Сил України, Повітряних Сил Збройних Сил України, Військово-Морських Сил Збройних Сил України, а також Десантно-штурмових військ та Сил спеціальних операцій.

Новими правилами носіння встановлено, що літню парадну (парадно-вихідну) форму одягу становлять кашкет або берет, кітель, штани навипуск кольору, визначеного для відповідного виду, роду військ ЗСУ, затвердженого Міністром оборони країни, сорочка білого (чорного у ССпО ЗСУ) кольору з краваткою кольору основної тканини, напівчеревики чорного кольору. До комплекту зимових парадних та парадно-вихідних одностроїв входять шапка зимова повсякденна, пальто, кітель і штани навипуск кольору відповідного виду, роду військ ЗСУ, сорочка білого (чорного у ССпО ЗСУ) кольору з краваткою кольору основної тканини, черевики чорного кольору, рукавички чорного кольору (чорного для військовослужбовців ВМС ЗСУ та ССпО ЗСУ), кашне білого кольору.

На відміну від парадної та парадно-вихідної форми одягу, які мають літній та зимовий комплекти, повсякденні однострої передбачено ще й для демісезонного носіння.

5530_p_13_img_0002У літньому варіанті «повсякденку» становитимуть берет (пілотка в авіації СВ ЗСУ, ПС ЗСУ та ДШВ ЗСУ), куртка і штани навипуск кольору, визначеного для відповідного виду, роду військ ЗСУ, сорочка кольору «тан» з краваткою кольору основної тканини та напівчеревики чорного кольору. В демісезонний період, окрім цих предметів, передбачено носіння плаща, а взимку військовослужбовці одягатимуть шапку зимову, куртку зимову, куртку і штани навипуск, сорочку кольору «тан» з краваткою кольору основної тканини, напівчоботи (черевики) чорного кольору, рукавиці чорного кольору та кашне кольору, визначеного для відповідного виду чи роду військ.

5530_p_13_img_0003Цікаво, що генерали, адмірали та офіцери отримали право носити шкіряні рукавички, а військовослужбовці рядового та сержантського складу — трикотажні. При цьому передбачено, що під час військового вітання рукавички не знімають.

Що стосується погонів, то правилами встановлено, що погони кольору, визначеного для виду ЗСУ, носять на пальто зимовому, куртці зимовій, плащі демісезонному, кітелі, джемпері, сорочці кольору «тан», сорочці білого та чорного кольору (з коротким та довгим рукавом).

За призначенням погони поділяються на ті, що передбачені для парадного (парадно-вихідного) і повсякденного обмундирування, а також для польових одностроїв. За способом кріплення вони також різнитимуться і поділятимуться на так звані погон-муфту та погон із текстильною застібкою.

Погон-муфта кріпитиметься на пальтах зимових, куртках зимових, плащах демісезонних, кітелях, куртках, джемперах, сорочках (кольору відповідно до форми одягу). Погони з текстильною застібкою військовослужбовці носитимуть на куртках зимових, на куртках спеціального одягу, а також предметах польової форми одягу. На сорочці (з короткими рукавами), поло та куртці костюма-утеплювача фон погонів має бути на тон темніше за колір тканини. На погонах до джемперів, сорочок та польового обмундирування дозволено вишиті знаки розрізнення.

Також правилами дозволяється певне комбінування або заміна одних предметів одягу іншими. Так, берет кольору «марун» у ДШВ та кольору «сталь» у ССпО дозволяється носити в усіх випадках — за рішенням органу управління. Також берет дозволяється носити замість кашкета польового (кепі-бойове) з літньою польовою формою одягу. Окрім цього, замість берета з повсякденною формою одягу можна носити кашкет, а з літньою та демісезонною повсякденною формою одягу — пілотку для військовослужбовців ДШВ, шапку зимову із зимовою повсякденною формою одягу за температури повітря 0 градусів і нижче; кашкет замість шапки зимової при зимовій парадно-вихідній формі одягу; кітель замість куртки при літній повсякденній формі одягу; сорочки білого або чорного кольору з довгими або короткими рукавами — з погонами і краваткою (краваткою-стрічкою для військовослужбовців-жінок) без кітеля з літньою парадною (парадно-вихідною) формою. В робочих кабінетах дозволено носіння джемпера з погонами. При цьому пуловер із V-подібним вирізом горловини носиться із сорочкою і краваткою, а з круглим вирізом горловини — без сорочки і краватки. Також поза строєм поверх джемпера дозволяється одягати куртку.

Певні особливості нових правил стосуються деяких елементів одягу жінок-військовослужбовців. Зокрема представницям слабкої статі при перебуванні у військовій формі одягу дозволяється носити сумки однотонних неяскравих забарвлень, колготки чорного або сірого кольору, туфлі і чобітки цивільного зразка з парадно-вихідною і повсякденною формою одягу, а також у дощову погоду вони можуть, не порушуючи нових правил носіння, доповнювати свій гардероб парасолькою чорного або темно-синього кольору.

Відображено в нових правилах і реалії бойових буднів у районі проведення антитерористичної операції. Так, усім категоріям військовослужбовців під час виконання бойових та навчально-бойових завдань дозволяється носіння «тактичних» бороди та вусів за умови, що вони мають відповідати вимогам гігієни і не заважати використанню засобів індивідуального захисту та носінню спорядження. Також військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, дозволяється носити цивільний одяг у позаслужбовий час, а за окремою вказівкою — у службовий час. Окрім контрактників, переодягатися в цивільне отримали право й військовослужбовці строкової служби — під час перебування у відпустці, а курсантам і ліцеїстам це ж дозволено робити в позаслужбовий час за межами військової частини.

Іван СТУПАК

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Continue Reading

Cтатті

Сучасні тенденції розвитку боєприпасів середнього калібру

Published

on

За оцінками військових експертів останні двадцять років спостерігається швидкий розвиток боєприпасів середнього калібру, а саме до автоматичних гармат калібром 20-60 мм та гранатометів – 20-40 мм. Головними факторами, що цьому сприяють є: поява більш дрібної, надійної та стійкої електроніки, впровадження нових вибухових речовин, нових технологій виробництва гільз та боєприпасів, а також вплив досвіду останніх військових конфліктів.

Однією з найбільш помітних тенденцій сьогодення є збільшення кількості боєприпасів повітряного вибуху ABM (air burst munition) калібром в діапазоні 20-60 мм з дистанційним детонатором. Незважаючи на складність їх реалізації, з огляду на потребу мати додаткове обладнання для програмування детонатора, ефективність їх застосування проти широкого спектру цілей в різних умовах ведення бойових дій збільшує інтерес до них з боку військових.

Окрім компанії Rheinmetall, яка одна з найперших запровадила програмовані боєприпаси AHEAD (advanced hit efficiency and destruction), підприємств Bofors з пострілами 3P та Orbital ATK з Mk 310 – PABM-Т, які вже достатньо давно займаються випуском відповідних снарядів різних калібрів в інтересах збройних сил країн НАТО, впродовж 2016-2017 років низка оборонних компаній почали розширювати спектр власної продукції за рахунок випуску пострілів ABM з дистанційним детонатором.

Так, у лютому 2017 року компанія CTAI (спільне підприємство Nexter Systems і BAE Systems) оголосила, що почала серійне виробництво 40 мм стрілецького програмованого телескопічного боєприпасу CTAS (Cased Telescoped Armament System), в якому снаряд частково вкритий метальним зарядом. Перевага полягає в зменшенні загальної довжини та ваги боєприпасу, а також збільшення вогневих можливостей щодо ураження цілей. CTAS включає в себе сімейство з шести боєприпасів, серед яких GPR-AB-T (round-airburst-tracer) з дальністю дії 2 500 м та A3B-T (anti-aerial airburst-tracer, планується до випуску в найближчому майбутньому) з дальністю дії до 4000 м.

171215 GPR AB T

Телескопічні боєприпаси CTAS

На початку 2017 р. російське НВО «Прибор» підтвердило, що перебуває на ранніх стадіях реалізації боєприпасів АВМ калібру 30 мм для гармат 2A42 та 2A72 та 57 мм для гармати BM57. Постріл 57×348 мм з’явився ще у 2013 році, коли компанія Renault Trucks співпрацювала з російськими підприємствами в процесі розробки транспортного засобу ATOM 8×8. З того часу активно просувається 57 мм боєприпаси та дистанційно керована башта UVZ AU-220M BAIKAL («Байкал»), яка активно демонструється на виставках з 2015 року.

171215 UVZ AU 220M BAIKAL

AU-220M BAIKAL («Байкал»)

В травні 2017 року турецька компанія Aselsan заявила про завершення розробки та сертифікації 35 мм програмованого пострілу повітряного вибуху АТОМ.

Постріл має програмований детонатор, який забезпечує підрив боєприпасу перед цілю. Ефективна дальність стрільби складає 4000 метрів. Максимальна дальність 12 000 м. АТОМ призначений для використання у спареній 35 мм гарматі турецького зенітного комплексу KORKUT.

171215 АТОМ Korkut

Спарений 35 мм зенітний  комплекс KORKUT

В жовтні 2016 року Польща почала розробку 30×173 мм пострілу АВМ для БТР 8×8 ROSOMAK. Новий боєприпас буде використовуватися у башті ZSSW-30 з гарматою АТК 300 мм Мк44S, що створюється Huta Stalowa Wola та WB Electronics. В тому випадку, якщо процес реалізації проекту не вдасться, польська сторона розраховує на придбання відповідних пострілів у компанії Rheinmetall (Німеччина).

Компанії Orbital ATK в жовтні 2017 року провела успішні випробування низки нових передових боєприпасів калібру 30х173 для гармати MK44 XM813 та башти XM914 Bushmaster Chain Pistols. Нові типи боєприпасів є керовані за командою і призначенні для знищення цілей вибухом поряд з цілю. Вони поєднують в собі маневрений постріл з комплементарною лазерною системою, яка компенсує вплив погодних умов та інші фактори, які можуть зменшити точність ведення вогню. Роботи виконувалися в рамках програми Extreme Accuracy Precision Ordnance (EXACTO) в інтересах DARPA(США).

171215 PABM T

Лінійка 30 мм пострілів з Mk 310 Programmable Air Burst Munition – PABM-T

В лютому 2017 армія США оголосила тендер на придбання 30 000 боєприпасів Mk 310 Programmable Air Burst Munition – PABM-T із завершенням поставки у 2019 році. Вони призначені для використання з гарматою XM813. Крім того, передбачається, що застарілі системи, де використовуються постріли калібру 30 мм також будуть оновлені з метою ведення вогню вже боєприпасами класу АВМ для збільшення летальності та бойової ефективності.

Окрім пострілів до автоматичних гармат розвитку набувають також гранати до гранатометів калібрами 30-40 мм. З початком 2000 років була впроваджена та набула практичного застосування технологія повітряного вибуху для боєприпасів 40х53 мм зі швидкістю 240 м/с і дальністю 2200 м.

Наразі після 2000 років в активному використанні перебувають постріли DM131 калібру 40 мм від компанії Rheinmetall для автоматичного станкового гранатомету H&K GMG AGL у поєднанні з системою ведення вогню VІNGMATE, гранати 40 мм Mk 285 PPHE від компанії Nammo з системою AN/PVG-1 LVS від Raytheon для гранатометів Mk 47 STRIKER від General Dynamics, постріли 40 мм AMBS від ST Kinetics для гранатометів STK 40 AGL Mk 2 AGL та гранати C171 PPHE-RF від Nammo для гранатометів C16 CASW (GMG E) AGL з системою ведення вогню VINGMATF FCS. Однак виробники постійно їх удосконалюють та створюють нові зразки.

Паралельно відбувається розвиток змішаних – гібридних систем, де гвинтівка з калібром 5,56 мм поєднується з гранатометом калібром 20 мм. Наприклад, виріб XM29 OICW, де постріл гранатомету програмується і здійснюється його детонація після пострілу в заданій точці перед/над ціллю.

171215 XM29 OICW

Гвинтівка XM29 OICW

Також набуває розвитку тенденція створення виключно ручних гранатометів, як то гвинтівка XM25 CD-TE калібром 25мм з програмованим детонатором. Вона здатна вести вогонь меншим калібром ніж станковий гранатомет, однак з достатньо високою ефективністю.

Характер сучасних війн та конфліктів, де часто піхотним підрозділам доводиться вести бойові дії в міських умовах, зумовив появу низько та середньо швидкісних пострілів з повітряним вибухом калібром 40 мм зі швидкостями польоту 78 м/с та дальністю стрільби близько 400 м та 105 м/с та дальністю до 800. Такі боєприпаси ефективні не лише для знищення противника, який перебуває в різноманітних міських приміщеннях, а й для пробиття дверей та ураження легко броньованих об’єктів.

171215 XM25 CD TE

Гвинтівка XM25 CD-TE

З огляду на це, компанія Rheinmetall розробила два боєприпаси HEBE16-50 та HEBE 100 з підвищеною пробивною здатністю. Вони обладнані висувним шпилем, який забезпечує ефективне пробиття, наприклад, дверей.

Окремим напрямком розвитку є використання програмованих боєприпасів повітряного підриву проти безпілотних літальних апаратів. Нещодавно компанією Amtech Less-Lethal Systems були розроблені багатосекційні снаряди SKYNET, призначені для застосування саме проти БПЛА.

171215 UAV

Багатосекційні снаряди SKYNET від Amtech Less-Lethal Systems 

Останньою тенденцією є створення програмованих пострілів, які забезпечують ефективне ведення операції у, фактично, ближньому бою. Цікавою є концепція Adjustable Range Impact Munition (ARIM), розроблена компанією Safanland Group. Вона передбачає вогневе враження противника пострілом з дистанційним детонатором, який програмуються на короткі 0-40 м та довгі 40-70 м відстані. Цим напрямком розвитку активно цікавляться Збройні сили США, де вважають, що у війнах найближчої перспективи з огляду на високу урбанізації територій велике значення матиме ефективність ведення саме ближнього бою.

Окремим напрямком розвитку програмованих боєприпасів є їх використанні у нічний час, адже існує потреба в їх застосуванні з використанням сучасних приладів нічного бачення, які діють на різних принципах.

За матеріалами видання European Defense and Security 6/2017

Олексій Сердюк

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Continue Reading
Advertisement
Advertisement
Advertisement

Trending