Зв'яжіться з нами

Cтатті

Документи три роки збирають. Чому і досі немає власного виробництва патронів

Опубліковано

на

Роки пафосних заяв і бадьорих прес-релізів про те, що його ось-ось уже почнуть будувати втомили. Заводу і досі не існує з трьох причин, які зводяться до одного слова: нехлюйство. Перша – відсутність координації у роботі президента, РНБО, Кабміну та парламенту (усі органи контролюють політичні союзники). Друга – невміння і не бажання «Укроборонпрому» знайти приватних виробників. Третя – складна процедура прийняття рішень та нездоланна бюрократія.

Текст: Любов Величко

Поговорили – і по хатах

«Будівництво патронного заводу – одне з наших пріоритетних завдань. Уже є кілька проектів підприємства. Ми ведемо переговори з інвесторами. В наступному році завод має бути побудований».

Подібні фрази протягом останніх трьох років по черзі озвучували гендиректор ДК «Укроборонпром» Роман Романов, прем’єр-міністр Арсеній Яценюк, секретар РНБО Олександр Турчинов та міністр внутрішніх справ Арсен Аваков.

Але самих тільки балачок виявилося недостатньо для того, щоб патронний завод побудувався і запрацював.

ТЕКСТИ надіслали офіційні запити в РНБО, Кабмін, Міністерство економічного розвитку, ДК «Укроборонпром», «Спецтехноекспорт», МВС та Міноборони, а також на українські підприємства та до тих іноземних компаній, які зі слів очільників українських відомств потенційно мають бути залучені до будівництва патронного заводу.

Наша мета – з’ясувати, хто або що завадило будівництву, і де саме та коли завод все ж з’явиться.

Почали ми з перевірки озвучених публічно обіцянок. Як виявилося, державні структури усіма способами уникають відповіді на прямі питання.

Те, що органи влади ігнорують питання журналістів – ще півбіди. За словами гендиректора ДК «Укроборонпром» Романа Романова, навіть його офіційні звернення часто залишаються без відповіді.

– Неефективність роботи всього державного апарату, ось що мене хвилює. Неузгодженість дій. Протягом року ми надіслали до органів державної влади 31 запит. Кожен стосувався важливого питання обороноздатності. А відповідь надіслали лише п’ять відомств. І це я кажу не про позитивні відповіді, – скаржиться Романов.

Саме тому жоден із його анонсів про будівництво патронного заводу так і не судилося реалізуватися.

Наприклад, у грудні 2015 року Романов заявив про плани у наступному році запустити виробництво боєприпасів різних калібрів на потужностях київського підприємства «Артем». Але гроші Кабмін так і не виділив.

Гроші є, але не для всіх

Реальний шанс зрушити проблему виробництва патронів (слово синонім – “набоїв”) був у грудні 2015-го року, тоді тривала гарячі бої. МВС запропонувало проект виробництва стрілецької зброї та набоїв до неї на базі компанії «Форт», яка належить МВС і вже виробляє пістолети та гвинтівки.

Проект підготували у відповідь на президентський указ «ужити заходів щодо модернізації оборонно-промислового комплексу».

Тоді міністр внутрішніх справ Арсен Аваков у характерному для себе бравому стилі заявив, що переговори по встановленню нової лінійки виробництва патронів на заводі «Форт» уже на завершальному етапі:

– Ми поставили високу планку. Зараз ми завершуємо переговори про нову лінію виготовлення патронів вітчизняного виробництва, – сказав міністр.

Давати чи не давати із державного бюджету гроші на цей проект вирішували у Міжвідомчої комісії.

Всього комісія тоді розглянула 18 проектів, і вирішила, що десять із них будуть профінансовані державою протягом 2016-2018 років. Втім, проект будівництва лінії патронів до цього переліку не ввійшов.

Члени комісії вирішили, що 1 млрд грн. це багато і таких грошей у бюджеті немає. Тим більше, що патрони ще є на українських складах, а Литва безкоштовна віддає Україні набої радянського виробництва, які зберігалися у неї.

Рішення про відмову фінансувати проект будівництва лінії з виготовлення боєприпасів приймали десять членів комісії. Аваков теж мав прийти (він також є офіційним членом комісії), але в нього, вочевидь, були інші важливі справи.

Одноголосне «ні» сказали:

Андрій Пивоварський, міністр інфраструктури України

Айварас Абрамавичус, міністр економічного розвитку і торгівлі України

Олександр Квіташвілі, міністр охорони здоров’я України

Курикін Сергій, в.о. міністра екології України

Володимир Демчишин, міністр енергетики і вугільної промисловості України

Павло Розенко, міністр соціальної політики України

Віктор Марченко, директор департаменту залучення інвестицій Міністерства економічного розвитку і торгівлі України

Богдан Демчишин, голова підкомітету з питань державних інвестиційних проектів та аналізу ефективності управління підприємствами державного сектору економіки парламентського комітету з питань бюджету

Іван Крулько, Голова підкомітету з питань державного фінансового контролю та діяльності Рахункової палати парламентського комітету з питань бюджету

Олександр Горбунов, Голова підкомітету з питань видатків державного бюджету парламентського комітету з питань бюджету

– Наскільки я пригадую, причина у відсутності. Гадаю, Комісія мала б розглянути його в наступному бюджетному році, – каже член комісії Сергій Курикін.

– Проект не мав повного пакета документів. А сума – більше мільярда гривень – була достатньо проблематичною для бюджету,- додав заступник Міністра економічного розвитку і торгівлі України Юрій Бровченко, який зараз курує питання розвитку ОПК у рамках міністерства.

Немає грошей у бюджеті? Відкриваю Закон «Про державний бюджет» на 2015 рік і дивлюся, на які цільові програми фінанси таки знайшлися.

У документі багато цікавих цифр. Наприклад, щоб допомогти людям з інвалідністю, у рамках держпрограми на проведення наукових досліджень з покращення протезів («засобів реабілітації, які підвищують індивідуальну мобільність») із бюджету щороку виділяють по мільярду гривень. Це при тому, що існують приватні фірми, котрі без державних дотацій виробляють протези європейського рівня.

На програму розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро – 1 мільярд 39 мільйонів гривень.

Бізнесу тут не раді

Якщо грошей у держбюджеті на завод немає, то можна купувати набої у приватних виробників. За умов гаранатованого замовлення, вони без грошей держави створять виробництво. Ще можна організувати спільне підприємство з приватними збройними компаніями.

Набої – товар ходовий, його можна продавати ще й за кордон. Власне, український патронний завод, який до війни працював у Луганську виготовляв набої виключно на експорт.

Втім, домовитися із вітчизняними або іноземними партнерами для українських можновладців – завдання надскладне.

Після того, як у грудні 2015-го ідею виробляти набої на «Форті» Уряд забанив, РНБОУ доручило Кабміну за три місяці написати законопроекти, які б дозволили залучати приватні іноземні інвестиції у вітчизняну оборонку і створювати спільні підприємства.

Українська держкомпанія «Спецтехноекспорт» яка спеціалізується на експорті-імпорті військової продукції почала шукати іноземних партнерів. Шукали не поспішаючи, кілька років.

За словами прес-секретаря «Спецтехноекспорт» Вадима Шкляра, результати відправили у «Укроборонпром» «для системного опрацювання та спільної роботи з іншими державними органами та установами». Що далі сталося зі знайденими потенційними партнерами не повідомлялося.

Керівництво «Укроборонпрому» відмовляється озвучувати перелік іноземних компаній, з якими воно вело переговори. Ми вирішили поспілкуватися із потенційними виробниками, про яких писали мас-медіа.

ТЕКСТИ надіслали листи французькій Manurhin, німецькій Fritz Werner та Stiletto Systems Ltd яка, як можна зрозуміти з сайту компанії, заснована у Британії українцями. У своїх листах ми запитали, чи дійсно компанія вела переговори з українською стороною про можливість налагодження спільного виробництва набоїв.

У 2016 році в інтернеті з’явилися повідомлення, що Manurhin начебто будуватиме завод в Україні. Офіційні особи не коментували, це і не дивно, адже тема делікатна.

Французи на наш лист не відповіли.

Чому Україні важко домовитися зі світовими збройними гігантами пояснює відповідь з Fritz Werner. Компанія не має права без дозволу німецького уряду експортувати обладнання до України. А уряд проти того, аби Україна активно озброювалася: “щоб не відбулося ескалації”, – така неформальна позиція союзників.

– Ми дуже хотіли б представити пропозицію Україні, але, на жаль, зараз ми не отримаємо дозволу на експорт від уряду Німеччини на експорт обладнання для виробництва боєприпасів до України,- відповів помічник керівного директора FRITZ WERNER Industrie-Ausrüstungen Керстін Дегенхардт.

Єдина компанія, яка публічно заявляє про свою готовність працювати з Україною – це «Stiletto Systems LTD». Ще рік тому керівництво компанії пропонувало Міністерству оборони почати спільне виробництво набоїв. Не дочекавшись позитивної відповіді, у липні цього року зброярі написали листа прем’єр-міністру України Володимиру Гройсману.

Stiletto пропонує українським військовим модернізовані варіанти патронів радянських калібрів з бронебійними кулями і кулями підвищеної пробивної сили.

– Багато зразків Stiletto підкріплені українськими та міжнародними патентами, авторськими свідоцтвами і готовою технічною документацією на різні типи боєприпасів, аж до великокаліберних патронів. Звичайні кулі підвищеної пробивної сили і бронебійні кулі з металокерамічними сердечниками, розроблені Stiletto, вже отримали свої позитивні відгуки від експертів ЗСУ. З ними погоджуються і бійці спецпідрозділів, яким, у якості експерименту, дали застосовувати патрони Stiletto.

Цей виробник переконує – вартість боєприпасів не буде вищою за світові ціни, а вартість боєприпасів номенклатури покійного СРСР буде знаходитись в зоні цін колишнього радянського виробництва.

Володимир Гройсман на таку пропозицію ще не відповів. Треба ж все добряче обдумати. Рік або два.

Надскладний вибір для уряду, президента і секретаря РНБО: працювати з приватними партнерами чи дати грошей держпідприємству і на свій розсуд наводити там порядки? Не кожен може швидко прийняти таке рішення.

Якщо варіант із українським виробництвом забуксує у бюрократичному болоті, Stiletto стане у нагоді, особливо перед виборами, особливо для оптимістичного прес-релізу чи відео ролика. Можливо, саме тому прем’єр міністр не поспішає казати іноземцям чітке «ні» або «так».

Равлики, покваптесь, бо стріляють!

Робота державних органів по створенню патронного заводу показує, наскільки важливо, щоб такі інституції, яка президент, уряд і парламент діяли узгоджено. Принаймні у технічних питаннях.

Уряд і парламент не дивлячись на те, що ці установи контролюють політичні союзники Порошенка , без особливого ентузіазму виконують розпорядження президента та рішення РНБО.

Так, ще у вересні 2014-го року Порошенко своїм указом доручив Кабміну за місяць (!) написати та подати до Ради законопроекти щодо державної підтримки підприємств оборонно-промислового комплексу.

Натомість, урядовці подали до парламенту законопроект «Про військово-технічне співробітництво» аж через рік і три з половиною місяці.

Через три місяці цей законопроект Кабмін відкликав. Ще через вісім парламентарі розробили законопроект з аналогічною назвою. Стільки ж часу комітет його розглядає.

Так само депутати не поспішають вносити до порядку денного

законопроект «Про відновлення належного функціонування державних ОПК та усунення перешкод для їх розвитку, створених в 2010 – на початку 2014 років». Документ припадає пилом ось уже три з половиною роки.

Словом, робота кипить.

Уряд проігнорував ще один указ президента підготувати законопроекти про спрощення співпраці ОПК з інвесторами, а Порошенко не проконтролював виконання свого ж розпорядження.

Все ж цього року уряд затвердив дві державні програми важливі для оборонки.

– Багато заходів програм вже виконуються. Це і новий формат ціноутворення, і надання державних гарантій, і – трирічне державне оборонне замовлення, – прокоментуваврішення заступник Міністра економічного розвитку і торгівлі України Юрій Бровченко.

А тепер до гарних новин

Після кількох років пустої паперової тяганини і прес-релізного окозамилювання держава, знайшла гроші на будівництво лінії з виробництва патронів!

Повернулися до початкової ідеї Авакова дати грошей заводу «Форт», нагадаємо, відомчому підприємству МВС.

Тепер Юрій Бровченко особисто відслідковує проект будівництва лінії з виробництва патронів на підприємстві. Він налаштований оптимістично – і сподівається, що проект стартує вже у цьому році, адже цього разу Мінекономіки надає йому повну підтримку.

Варто уточнити. Нещодавно Порошенко заявив, що Уряд виділяє 1.4 млрд грн на будівництво заводу боєприпасів. Замміністра уточнює – це інший проект, який не стосується патронів і «Фортц».

«Я особисто проводив нараду спільно з Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів та з підприємством «Форт». Ми обговорювали, які документи треба їм добрати.

Зараз розглядаємо проекти цих ліній і надання підприємству держгарантій. Обсяг фінансовий там невеликий – значно менший за 1,4 мільярда гривень. Думаю, цього року ми вже дамо їм гроші» – говорить Бровченко.

Керівництво заводу боїться розповідати журналістам про деталі проекту, мовляв це державна таємниця.

Чиновники так і не сказали про яку ж суму йдеться і коли патронна лінія запрацює. Головне щоб процес «добору документів» не розтягнувся на наступні три роки.

Автор: Любов Величко

 

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело: http://texty.org.ua/pg/article/

Cтатті

Як Одеса поновлює статус центру літакобудування

Опубліковано

на

У складальному цеху Одеського авіаційного заводу напружена пора – готують один за одним до льотних випробувань багатоцільові літаки Y1″Дельфін”. Налагодженням випуску крилатих машин місцеві авіабудівники, власне, поновили призабутий статус Одеси – одного з ключових центрів літакобудування України. Адже ще донедавна їх іменували авіаремонтниками, а саме підприємство, що входить до кластера “Укроборонпрому”, – ДП “Одесаремсервіс”.

СТОЛІТНЯ ТРАДИЦІЯ ЛІТАКОБУДУВАННЯ

На старті 21 століття про славетний бренд нагадав піднятий у небо над Одесою літак “Анатра-2” – відновлена копія того самого літака-розвідника “Анатра Анасаль”, який серійно випускали одеські авіабудівники у 1916 році. Після відзначення 90-річниці літака одеської марки згадали і про перший “Аероклуб”, першу “Школу пілотів”, перший політ у 1910 році на французькому аероплані “Фарман IV” відважного авіатора Михайла Єфімова, відкриття у 1911 році майстерні під гучною назвою “Завод аеропланів Анатра” та аеродрому, який досі називають “Шкільним”.

Якщо в 1911 році у небо над Одесою піднялись всього 7 літальних апаратів, а в наступному – 20 аеропланів “Фарман-IV” і “Блеріо”, то уже через п’ять років – місцеві авіабудівники вийшли на щомісячний випуск 80 крилатих машин одеської марки.

Пам'ятник Анатра Анасаль
Пам’ятник Анатра Анасаль

Через сто років їх нащадки взялись відроджувати славні традиції літакобудування. Розпочали з модернізації навчально-тренувального реактивного літака “Л-39С” чеського виробництва. Ось як про це розповідає гендиректор авіазаводу Віталій Юхачов:

“Зважаючи на актуальність підготовки військових льотчиків, керівництво Міноборони України прийняло рішення передати нашому заводу партію літаків “Л-39С”, що є симуляторами винищувачів “МіГ-29″ і Су-27”, для здійснення їх комплексної модернізації. Експерти виходили з того, що реактивний “Л-39С” можна “навчити” симулювати політ на “МіГ-29″ у бойовій обстановці – як при перехопленні цілі, так і в повітряному бою, включно зі стрільбою і бомбометанням по наземних цілях. І наші конструктори, технологи, виробничники успішно реалізували доведене завдання”, – зазначив Юхачов.

Л-39М
Л-39М “Альбатрос”

Більш того, після передачі Збройним Силам України модернізованих “Альбатросів”, як ще називають “Л-39М”, ми ініціювали випуск “з нуля” сучасного навчально-тренувального літака Y1 “Дельфін”. Оскільки потужності підприємства дають змогу реалізувати цей перспективний проект. Ідея заводчан знайшла підтримку, було розроблено техдокументацію, і після схвалення проекту наше підприємство приступило до випуску перших десяти одномоторних літаків.

“ДЕЛЬФІНИ” СТАЮТЬ НА КРИЛО НАД ОДЕСЬКОЮ ЗАТОКОЮ

“Y1 “Дельфін” – не просто результат запровадження у практику новітніх технологій літакобудування. Випуск цієї машини, переконаний Юхачов, “крок уперед у справі підготовки льотчиків, оскільки вона якнайкраще підходить для здійснення курсантами перших польотів. На цих літаках у них є можливості вдосконалити навички пілотування на малих висотах, а для більшої безпеки польотів на “Дельфіні” встановлена спеціальна система порятунку – в разі нештатної ситуації є змога приземлитись на парашуті”.

фото Укроборонпрому
Y1″Дельфін”. Фото: Укроборонпром

Із заступником гендиректора – головним конструктором ДП “Одеський авіазавод” Валентином Гостіщевим кореспонденти Укрінформу зустрілись у складальному цеху підприємства, де спеціалісти інженерно-технічних служб тестували різні системи “Дельфіна”, готуючи його до льотних випробувань.

– Протягом грудня, – поділився Гостіщев найближчими планами, – відправляємо на випробування небом двох “Дельфінів”, що проходять зараз, як бачите, тестування систем у межах передпольотної підготовки. Ще чотири машини – на потоці, на різних стадіях готовності. Але так само успішно просуваються, згідно з графіком, до фінішного етапу – на злітно-посадкову смугу аеродрому”.

“Якщо будуть нові замовлення, звісно, зможемо їх у стислі строки виконати, – зауважив заступник гендиректора. – Адже “Дельфін” успішно пройшов державні випробування і сертифікований для польотів. Завод володіє сучасною технічною базою, конструкторською документацією, причому в разі потреби наші фахівці спроможні внести зміни для кращого виконання тих чи інших техзавдань.

За словами Гостіщева, “поки що літак застосовується передусім при підготовці кадрів цивільної авіації, наприклад, курсантів Кіровоградської льотної академії та інших вишів. Але ми вважаємо, що літак можна успішно застосовувати і на початковому етапі тренувань курсантів та льотчиків Збройних Сил України, а також для здійснення, приміром, моніторингу прикордонних зон, участі в пошуково-рятувальних операціях і багатьох інших заходах. Зараз конструктори заводського ОКБ-2 під керівництвом Володимира Устенка продовжують роботу над створенням спеціалізованих версій цього повітряного судна”.

– Шкода, виїжджаю зараз у відрядження, – додав заступник гендиректора, – тож обмаль часу, аби розповісти про низку переваг цього перспективного літака. Втім, докладніше про реалізацію нашого спільного проекту можуть розказати керівник Дослідно-конструкторського бюро Володимир Устенко та провідний конструктор Людмила Чернікова.

– “Дельфін” – дуже надійне і маневрене повітряне судно, – продовжив Устенко, – я б сказав, що у п’ятому океані він почувається так упевнено, як дельфін у відкритому морі, дозволяючи льотчику виконувати фігури складного і вищого пілотажу та забезпечуючи курсантам успішне опанування основ сучасного швидкоплинного повітряного бою, включно з виходом зі штопора. Літак може оснащуватися бортовим обладнанням, як на базі традиційних аналогових приладів, так і сучасним цифровим, яке отримало назву “скляна кабіна”.

На думку керівника ОКБ-2, важливо й те, що молоді пілоти мають змогу відпрацювати всі елементи зльоту-посадки, включно з випуском і прибиранням стійки шасі, чого не забезпечують інші літаки цього класу. Наприклад, легкомоторний літак ХАЗ-30 виробництва Харківського авіаційного промислового підприємства. Крім того, оснащений “Дельфін” надійним двигуном від французької компанії Societe de Motorisations Aeronautiques, яка входить у масштабний авіа-конгломерат Safran SA і постачає двигуни та авіоніку для лайнерів компаній Boeing та Airbus.

– Цікаво, що при укладенні контракту на постачання двигунів компанією Societe de Motorisations Aeronautiques, – зауважив керівник ОКБ-2, – ми пересвідчились, що саме ця фірма надсилала свої двигуни і для комплектації аеропланів одеських марок 100-річної давності.

Втім, плануємо найближчим часом оснастити літак турбогвинтовим двигуном АІ-450С виробництва вітчизняних компаній “Івченко Прогрес” і “Мотор Січ”, у якому застосована новітня система управління паливом двигуна. Хочемо, щоб у перспективі літак комплектувався виключно українськими вузлами й агрегатами, і учасники перемовин уже вийшли на завершальний етап.

ПОВІТРЯНЕ ТАКСІ З ОДЕСИ ДО КИЄВА

У свою чергу, провідний конструктор Чернікова звернула увагу на те, що обійдеться новий літак компанії-замовнику чи організатору послуг “Повітряне таксі” в $350 тисяч – у півтора рази дешевше порівняно з імпортними аналогами, яким він не поступається за технічними параметрами. Завдяки потужному двигуну “Дельфін” спроможний розганятися до 385 км/год і здійснювати на висоті 3 тисячі метрів безпосадочні польоти на відстань 1320 кілометрів, тобто здатний подолати відстань з Одеси до Харкова чи Києва і повернутися назад. До того ж на літаку встановлений двигун дизельного типу, що спалює пального стільки ж, як легковий автомобіль – з розрахунку 16 літрів на сто кілометрів.

“Ми вважаємо, що саме реалізація проектів ОКБ-2 має вирішальне значення для перспектив розвитку авіазаводу, – зауважила Чернікова, – бо зростатиме ринок послуг “бізнес-джет” або “повітряних таксі”. А це теж одна із спеціалізацій розробленого нами й поставленого на потік “Дельфіна”. Літак розрахований на чотирьох осіб – пілота і трьох пасажирів або членів екіпажу, в залежності від необхідності. У тому разі, якщо пасажирів троє, подолання значної відстані обійдеться коштом, еквівалентним приблизно в $100″.

Уже зареєстрована одеська авіакомпанія, що готується надавати послуги повітряного ВІП-таксі для представників ділових кіл і в тих випадках, коли виникає необхідність здійснення екстреної поїздки до столиці чи в одну з віддалених областей.

Звісно, налагодження випуску легкомоторних літаків Y1 “Дельфін” – лише один із напрямків діяльності Одеського авіазаводу, що входить до кластеру ДК “Укроборонпром”. Паралельно з виконанням значних обсягів ремонтних робіт, заводчани розгорнули серійне виготовлення деталей скління винищувачів і навчально-тренувальних літаків, успішно реалізують програму імпортозаміщення, завдяки чому чистий дохід від реалізації продукції та послуг підприємства досяг торік понад 220 мільйонів гривень, а середня зарплата працівників підприємства перевищила 9 тисяч гривень.

Отож поява у небі над Одеською затокою легкомоторного літака Y1″Дельфін” повернула Одесі славетний бренд центру літакобудування. Чи утримається повітряне судно у небесах півтора десятиліття, як удалося первістку авіазаводу аероплану “Анатра Анасаль”, що давно став експонатом празького музею, покаже час.

Михайло Аксанюк

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

«Тритон-01» змагається за місце в лавах ЗСУ

Опубліковано

на

Серед розмаїття військової техніки, яку останніми роками створили вітчизняні конструктори, з’явився ще один цікавий зразок. Мова про легкоброньовану платформу «Тритон», яка нині здатна успішно виконувати завдання на суходолі. Проте виробник запевняє, що незабаром вона стане плавучою.

Цей зразок колісної бронетехніки вітчизняного виробництва нещодавно допустили  до підконтрольної експлуатації в ЗС України.

Уперше демонстраційний зразок легкоброньованої платформи «Тритон», вироблений на ПАТ «Завод «Кузня на Рибальському», презентували широкому загалу ще наприкінці 2015 року на Міжнародній спеціалізованій виставці «Зброя та безпека». Торік «Тритон-01» пройшов визначальні відомчі випробування, а нещодавно його допустили до підконтрольної експлуатації в ЗС України.

— Під час визначальних відомчих випробувань виникло питання, до якої категорії колісної бронетехніки віднести «Тритон»: до бронеавтомобілів чи до бронетранспортерів, — говорить куратор проекту від підприємства-виробника Ігор Татарин. — Оскільки ходова «Тритона» має взаємозамінні з БТР-70, БТР-80, БТР-3, БТР-4 компоненти, а його носійний кузов по суті є втіленням ідеології, яку застосовують під час виробництва бронетранспортерів, наш зразок вирішили тестувати за критеріями, визначеними саме для них. До речі, зробити елементи підвіски взаємозамінними з бронетранспортерами — бажання замовника. І в польових умовах це має суттєво поліпшити ремонтопридатність «Тритона».

Платформу «Тритон-01» укомплектовано чотирициліндровим дизельним двигуном VOLVO TAD542VE з робочим об’ємом 5,13 л, потужністю 218 к. с. та п’ятиступінчастою механічною або автоматичною коробкою передач (ZF ZTO 1006 або ALLISON 1000 SP відповідно). Підвіска незалежна, важільно-торсіонна з телескопічними амортизаторами. «Тритон» розвиває максимальну швидкість по шосе 110 км/год. Запас ходу становить близько 700 км.

12_12_2017.qxd

Бронеплатформу оснащено передпусковим підігрівачем, сучасними системами кондиціонування та пожежогасіння, а також фільтровентиляційною установкою, яка забезпечує очищення й подачу чистого повітря в десантне відділення.

На легкоброньовану платформу «Тритон-01» установлено шини підвищеної прохідності із системою автоматичного підкачування та ранфлетами. Вони забезпечуватимуть рух платформи в разі значного пошкодження колеса (або навіть усіх).

Цікаво, що від самого початку проект передбачав розробку плавучої бронеплатформи (з максимальною швидкістю на плаву — до 10 км/год.), тому, за словами Ігоря Татарина, інженери заводу наполегливо працюють над підвищенням плавучості й вносять в конструкцію необхідні зміни. Наразі задню частину останньої версії броньованої платформи оснащено двома гребними гвинтами. До речі, до підконтрольної експлуатації у військах допущено базову модель «Тритон-01», тобто неплавучий зразок.

Також поки що достеменно невідомо, яке оснащення матимуть машини, що використовуватимуть в армійських підрозділах. Наприклад, на легкоброньовані платформи, котрі постачають нашим прикордонникам, розміщено новий мобільний розвідувальний комплекс «Джеб», який включає в себе РЛС LC111 «Лис» розвідки наземних цілей міліметрового діапазону і малошвидкісних повітряних, які низько літають, тепловізійну систему, а також телевізійну двоканальну систему спостереження нічного й денного бачення, лазерний далекомір і системи радіо- й радіотехнічного моніторингу.

Результат пошуку зображень за запитом "мобільний розвідувальний комплекс «Джеб»"

Такий комплекс дає змогу виявляти техніку на відстані до 6,5 км, людину — за 2,5 км, ідентифікувати цілі й здійснювати спостереження за 250 об’єктами одночасно. Також платформу комплектують станцією постановки радіоперешкод «Анклав» та окремим дизельним генератором і виносним пультом керування радіолокаційним комплексом (до 100 м).

«Тритон-01» має бронювання, що відповідає класу захисту ПЗСА-5 за ДСТУ 3975–2000 (забезпечує захист від кулі 7,62 мм патрона 57-БЗ-231с, з кулею БЗ (автомат АКМ) із відстані 10 м). Розрахунок рівня протимінної стійкості «Тритона-01» шляхом математичного моделювання, який здійснили фахівці Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки ЗС України, засвідчив, що бронеплатформа здатна захистити екіпаж й десант в разі підриву мінно-вибухових пристроїв потужністю до 6 кг у тротиловому еквіваленті під її днищем або колесом. Надійність системи комплексного пасивного протимінного захисту досягнуто реалізацією певних технічних рішень, зокрема, завдяки збільшеному дорожньому просвіту та особливій V-подібній формі корпусу в районі ходової частини, що має змінювати напрям ударної хвилі в разі підриву на мінно-вибуховому пристрої. Мінімізувати максимальне прискорення, що виникає внаслідок впливу енергії вибуху, та запобігти травмуванню особового складу мають спеціальні сидіння, що кріпляться до даху.

Легкоброньована платформа «Тритон-01» має на озброєнні дистанційно керований бойовий модуль, до складу якого входить 12,7 мм кулемет НСВТ й 40 мм гранатомет УАГ-40.

Отже, на перший погляд, за своїми можливостями й тактико-технічними характеристиками «Тритон-01» має досить пристойний вигляд. Однак вести мову про його практичну ефективність можна буде лише за результатами підконтрольної експлуатації в підрозділах українського війська.

Андрій ЛИСЕНКО

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

У Сухопутних військах немає бригади без бойового досвіду – генерал

Опубліковано

на

Усі бригади, полки і окремі частини Сухопутних військ ЗС України вже мають бойовий досвід.

Про це в інтерв’ю Укрінформу заявив командувач Сухопутних військ Збройних Сил України генерал-полковник Сергій Попко.

“Всі бригади Сухопутних військ, всі полки й окремі частини мають бойовий досвід і виконували протягом всіх цих трьох років бойові завдання. Немає жодної військової частини в Сухопутних військах, яка не мала б бойового досвіду, кожна – за напрямками своєї діяльності”,  – заявив він.

Генерал зазначив, що залежно від року війни, від періоду застосування в російсько-українській війні, частка участі Сухопутних військ у бойових діях “коливалася від 80 до 90%”.

“Ми з повагою ставимося до зусиль інших силових структур, таких як Служба безпеки України, Державна прикордонна служба, Національна гвардія, Національна поліція. Але проводити якісь паралелі між ними було б не зовсім коректним. Справа в тім, що Сухопутні війська, як і Десантно-штурмові війська, і Морська піхота, завжди виконують задачі на першій лінії. Всі інші – на другій і далі”, – зазначив Попко.

Командувач також повідомив, що частини і підрозділи Сухопутних військ перебувають у районах російсько-української війни в Донецькій та Луганській областях за принципом ротації: приблизно 7-8 місяців виконання бойових завдань, 5-6 місяців – відновлення боєздатності в пунктах постійної дислокації. “Там здійснюється доукомплектування, ремонт озброєння і військової техніки, особовому складу надаються відпустки. Потім знову повернення до виконання бойових завдань на фронті”,  – додав він.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?
Реклама
Реклама
Реклама

Trending