Зв'яжіться з нами

Cтатті

Зброя України: чому “Оплот” один з трьох кращих танків в світі – наочне порівняння

Опубліковано

на

До Дня Незалежності “Обозреватель” підготував серію спеціальних публікацій про новітні розробки та озброєння української оборонної промисловості.

В рамках проекту “Зброя України” “Обозреватель” порівняв “Оплот” з найбільш відомими серійними танками, які стоять на озброєнні і поставляються на експорт. А саме з: Abrams M1 (США), Leopard 2 (Німеччина), Т-90 (Росія), AMX-56 Leclerc (Франція) і Type 96 (Китай). За інформацією “Обозреватель” звернувся до директора держпідприємства Спецтехноекспорт Павла Барбул.

Для порівняння були обрані три головні характеристики будь-якої бойової машини: вогнева міць, захищеність і ходові якості.

Зарядка пушки танка Abrams M1

Для довідки, вага снаряда для натовської 120-мм гармати становить, в залежності від типу, 21-24 кг. Офіційно, скорострільність при ручному заряджанні Abrams M1, при стрільбах з місця в першу хвилину, становить близько 8 пострілів, а при русі по пересіченій місцевості і активному маневруванні – “значно знижується”.

Російський Т-90 оснащений аналогічним “Оплоту” озброєнням, як за калібром гармати, так і по можливості вести вогонь керованими ракетами, так і по скорострільності в 8 пострілів в хвилину. Але обидва танка поступаються в скорострільності Leclerc. Завдяки автомату заряджання, практична скорострільність французького танка оцінюється в 10-12 снарядів за хвилину. Правда варто обумовити, що в самому автоматі заряджання Leclerc і Т-90 знаходиться 22 снаряда, а у “Оплота” – 28, що дає українському танку перевага в 6 пострілів.

Leclerc

Але будь-яка вогнева міць марна, якщо не бачити ціль. В “Оплот” за виявлення противника і наведення зброї відповідає новітня система управління вогнем, основною частиною якої став панорамний прицільний комплекс – характерний наріст на башті “Оплоту”. Крім того, панорамний приціл дозволяє вести огляд навколо танка на 360 градусів, не обертаючи вежу ..

Панорамний приціл “Оплота”

Аналогічні панорамні приціли встановлені на всі сучасні танки НАТО. У свою чергу, російський Т-90 таким прицілом похвалитися не може.

 

Захищеність

Захист танка “Оплот” знаходиться на найвищому рівні і забезпечується цілим комплексом засобів, які доповнюють один одного. Крім високоміцної броні танка її забезпечує динамічний захист нового покоління, електронна система попередження про атаку і система активної протидії ракетному озброєнню.

Про загрозу пострілу противника екіпаж “Оплоту” попереджає система виявлення лазерного опромінення “Варта”. Саме наведення по лазерному променю використовується в більшості протитанкових комплексів. Ця система може сама віддати команду на відстріл димових шашок, які приховують танк від противника за непрогляною пеленою. Крім того, “Варта” ставить перешкоди для ракет з інфрачервоною головкою самонаведення, збиваючи ракету, що летить з курсу за допомогою потужних випромінювачів.

Прожектори “Варти” встановлені на башті “Оплоу” поверх “Дуплету”

Від снарядів противника також захищає динамічний захист “Дуплет”, крім ефективного протистояння кумулятивним боєприпасам, навіть з тандемним зарядом, він руйнує підкалиберні снаряди, які представляють з себе тонкий стрижень з вольфраму або збідненого урану, що летить зі швидкістю в 1,5-1,7 км / с.

Важливо домовитися про те, що аналогічні елементи захисту використовуються на кожному сучасному танку. Але, важливою відмінністю “Оплоту” є те, що він від початку конструювався під такий комплекс захисту. Так, німецький Leopard 2 отримав елементи динамічного захисту тільки в останній серійної версії А6, американські Abrams M1 оснащуються ним тільки в спеціальній версії для боїв в місті, а основний танк Франції Leclerc зовсім не обладнаний динамічним захистом.

 

Leopard 2А6

Така ситуація пов’язана з тим, що в західній школі танкобудування в 60-70-хх роках активно розроблялася багатошарова броня, яка отримала неофіційну назву “Чобхем”. До сих пір її точний склад не розголошується, але, на загальну думку, вона складається з шарів кераміки, металів різної твердості й еластичних шарів. Такий “листковий пиріг” дозволяє ефективно протидіяти кумулятивним і опереним снарядам. Саме броня такого типу або її аналоги встановлюється в усі сучасні танки НАТО, а її максимальне застосування в танках Leopard 2, Leclerc і Abrams M1, за оцінками всіх фахівців, робить ці машини досить захищеними.

Abrams M1

Але в ході реальних бойових дій така броня, незважаючи на видатні характеристики по стійкості, все ж виявляється недостатньою. Про важливість установки динамічного захисту говорить реальне бойове застосування Leopard 2 версії A4 турецької армії в Сирії. В результаті боїв в ході операції “Щит Євфрату” в 2016 році було втрачено, за офіційними даними Туреччини – 5 машин, згідно журналістського розслідування німецької преси – 10 Leopard 2A4, на яких не було динамічного захисту. Основною причиною втрат стало ураження з протитанкових ракетних комплексів.

Подбитые Leopard 2A4 в Сирії

Ще одним важливим позитивним фактором захищеності “Оплоту”, особливо в порівнянні з танками країн НАТО, є його невеликий розмір. Цей параметр автоматично знижує уразливість “Оплоту” на полі бою і робить його важкою мішенню. Для прикладу, висота танків, без урахування прицільних панорамних комплексів, Leopard 2 і Abrams M1 – 2,8 метра, Leclerc – 2,5 метра, в цей же час, висота “Оплоту” – 2,2 метра.

У порівнянні з Т-90 який аналогічний за розмірами, “Оплот” виграє через більшу чутливість датчиків української системи “Варта” у порівнянні з російською аналогічною системою “Штора”. Крім того, сліпучі прожектори “Штори” на російському Т-90 встановлюються не поверх динамічного захисту “Оплоту”, а замість неї, що послаблює захист танка в лобовій проекції башти. У свою чергу у китайського Type 96 системи засліплення власного виробництва немає зовсім.

Type-96 під час танкового біатлону в РФ

Ходові якості

Здатність швидко переміщатися по полю бою, міняти напрям і швидкість ходу – одне з головних якостей будь-якої бойової машини. При створенні “Цитаделі” його конструктори особливу увагу приділили саме цій характеристиці українського танка.

При вазі в 51 тонну, “Оплот” розвиває швидкість в 70 км/год, яку забезпечує шестициліндровий дизельний двигун з об’ємом в 16,3 літра і потужністю 1200 к.с. Автоматична трансмісія має сім передніх і чотири задніх швидкості, вона ж відповідає за плавні розвороти багатотонної машини. “Оплот” здатний просто “танцювати на п’ятачку”, не кажучи вже про маневри на повній швидкості, на якій танк прекрасно “тримає” дорогу.

Крім того, “Оплот” може заднім ходом розвинути швидкість до 30 км/год, що критично важливо, коли необхідно на максимальних обертах вийти з-під удару, при цьому, не підставивши вразливі борти і корму. Аналогічну швидкість на задній передачі видають і танки країн НАТО. А ось російський Т-90 може лише задкувати назад зі швидкістю до 5 км/год, що робить його вкрай уразливим в разі необхідності покинути позицію.

Т-90

Одним з найважливіших параметрів порівняння маневреності танків, є співвідношення потужності двигуна до маси машин, так звана питома потужність. При цьому Т-90 програє відразу всім конкурентам – при масі танка в 46,5 тонн і потужності двигуна в 1000 к.с. його питома потужність складає лише 21,5 к. с. на тонну. У свою чергу у “Оплоту”, Type 96, Abrams M1 і Leopard 2 цей параметр практично ідентичний – 23,5-24 к. с. на тонну, в той час, як потужний 1500-сильний двигун 54-тонного Leclerc забезпечує цей параметр на рівні 27,5 л. с. на тонну.

Leclerc на марші

Програє Т-90 і в швидкості – 60 км/год проти 65 км/год у китайського танка, 67 км/год у американського Abrams M1, 70 км/год у українського “Оплоту” і по 72 км/год у танків Німеччини і Франції . Крім того, у російського танка – ручна коробка перемикання передач, а також застаріле управління за допомогою важелів, замість сучасного штурвала.

Ще однією важливою відмінністю між усіма вибраними для порівняння танків є тип двигуна. Abrams M1 єдина машина в порівнянні, яка оснащена газотурбінним двигуном, що негативно позначається на потужності танка в умовах сильної запиленості і високогір’я. У свою чергу, потужність дизельного російського двигуна для танка Т-90 при високій температурі, як з’ясувалося під час його експлуатації в Індії, падає відразу на 30%.

У “Оплоту”, Leclerc і Leopard 2 проблем в ході експлуатації в жаркому кліматі виявлено не було. Крім того, заміна двигуна в польових умовах на українському танку і машинах НАТО відбувається за гранично малий час – до 2-х годин, а для російського Т-90 для цього необхідний день. Навіть у китайського танка дизельний двигун 12150L7-BW, який продовжує лінію радянського дизеля В-54, разом з трансмісією утворює єдиний силовий блок, що дозволяє здійснювати його швидку заміну в польових умовах.

Остаточний підрахунок

Якщо підвести підрахунок всіх балів, то на останньому місці виявляється російський Т-90. Що досить логічно, враховуючи, що цей танк спочатку отримав назву “Удосконалений Т-72Б” і розроблявся з метою доведення бойових характеристик Т-72Б до можливостей Т-80УД. Важливо відзначити, що сам Т-80УД був створений на “Харківському конструкторському бюро машинобудування ім. Морозова” та саме з нього згодом, через Т-84, “виріс” “Оплот”.

Т-90 – останнє місце

Китайський Type 96, завдяки своїм найкращим ходовим характеристикам, виявився на одну позицію вище. Можливо саме з цієї причини, в Росії під час танкового біатлону в 2014 році виставили проти нього не Т-90, а спеціально створену під ці змагання версію Т-72Б3М з форсованим двигуном.

Type-96 на 4-ому місці

В середині списку, виявився американський Abrams M1, який, не дивлячись на численні модернізації та впровадження надсучасної електроніки, продовжує “розплачуватися” за рішення використовувати газотурбінну установку і відмову від автомату заряджання.

В середині списку – Abrams M1

Перше місце з однаковою кількістю балів поділили німецький Leopard 2, AMX-56 Leclerc з Франції і український “Оплот”. Кожен цей танк володіє видатними характеристиками: відмінні ходові якості, висока вогнева міць і оглядовість за допомогою цифрових систем прицілювання.

У Leopard 2 в версії А6 встановлена ​​просто унікальна по захисту броня, але його монструозні розміри роблять його дуже легкою ціллю. Leclerc, вважається най “цифровішим” танком у світі, і має неймовірну маневреність, але відмова французів від динамічного захисту і активних систем протидії наведенню ракет здається дещо неоднозначним рішенням.

У свою чергу “Оплот”, на відміну від цих двох машин, за допомогою ракет “Комбат” може вести вогонь на 2 кілометри далі, але робить це повільніше рекордсмена Leclerc, який обійшов за цим параметром і наш і німецький танк. Українська машина не може похвалитися західній бронею “Чобхем”, але зате “Оплот” захищений не тільки динамічним захистом, а й своїми невеликими габаритами.

Саме з цих причин порівнювати безпосередньо ці машини надзвичайно складно. Але важливо обумовити те, що “Оплот” об’єднав в собі ідеально збалансовані характеристики в потужності, бронюванні, швидкості, маневреності і збройовій міці. Саме це робить “Оплот” воістину видатною бойовою машиною, яка справедливо вважається одним з кращих танків у світі.

 Автор: Павел Барбул

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело: https://www.obozrevatel.com/finance/economy/

Cтатті

Готуймося до шикування в нових мундирах. З 2019 року все українське військо має надіти нові однострої.

Опубліковано

на

Через рік українська армія остаточно розпрощається з військовими одностроями пострадянського зразка

Нагадаємо: нові предмети військової форми одягу для нашої армії були розроблені волонтерською групою Віталія Гайдукевича і, без сумніву, докорінно змінили зовнішній вигляд захисника України. Зміни у тканині, обрисах, кольорах, символіці й знаках розрізнення вдало поєднали українську національну самоідентичність і європейську традицію. Більше року тривала робота волонтерів, ще стільки ж часу знадобилося фахівцям Головного управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних Сил України, аби завершити процес розробки і затвердження нових Правил носіння військової форми одягу.

Отже, на сьогодні новими правилами передбачено носіння елементів форми, які були введені з 2013 року, повністю нової символіки, знаків розрізнення і беретів — нової кольорової гами та призначення, запроваджено новий підхід до нарукавних знаків і розміщення на погонах знаків розрізнення військових звань — від ліцеїстів до генералів.

5530_p_13_img_0006Також новими правилами встановлено такі види військової форми одягу: парадна (парадно-вихідна), повсякденна, польова (службова морська), спеціальна (робоча) та спортивна.

Кожна з цих військових форм поділяється на літню та зимову, а також демісезонну — у повсякденній і польовій комплектаціях. За приналежністю військову форму одягу поділено на однострої Сухопутних військ Збройних Сил України, Повітряних Сил Збройних Сил України, Військово-Морських Сил Збройних Сил України, а також Десантно-штурмових військ та Сил спеціальних операцій.

Новими правилами носіння встановлено, що літню парадну (парадно-вихідну) форму одягу становлять кашкет або берет, кітель, штани навипуск кольору, визначеного для відповідного виду, роду військ ЗСУ, затвердженого Міністром оборони країни, сорочка білого (чорного у ССпО ЗСУ) кольору з краваткою кольору основної тканини, напівчеревики чорного кольору. До комплекту зимових парадних та парадно-вихідних одностроїв входять шапка зимова повсякденна, пальто, кітель і штани навипуск кольору відповідного виду, роду військ ЗСУ, сорочка білого (чорного у ССпО ЗСУ) кольору з краваткою кольору основної тканини, черевики чорного кольору, рукавички чорного кольору (чорного для військовослужбовців ВМС ЗСУ та ССпО ЗСУ), кашне білого кольору.

На відміну від парадної та парадно-вихідної форми одягу, які мають літній та зимовий комплекти, повсякденні однострої передбачено ще й для демісезонного носіння.

5530_p_13_img_0002У літньому варіанті «повсякденку» становитимуть берет (пілотка в авіації СВ ЗСУ, ПС ЗСУ та ДШВ ЗСУ), куртка і штани навипуск кольору, визначеного для відповідного виду, роду військ ЗСУ, сорочка кольору «тан» з краваткою кольору основної тканини та напівчеревики чорного кольору. В демісезонний період, окрім цих предметів, передбачено носіння плаща, а взимку військовослужбовці одягатимуть шапку зимову, куртку зимову, куртку і штани навипуск, сорочку кольору «тан» з краваткою кольору основної тканини, напівчоботи (черевики) чорного кольору, рукавиці чорного кольору та кашне кольору, визначеного для відповідного виду чи роду військ.

5530_p_13_img_0003Цікаво, що генерали, адмірали та офіцери отримали право носити шкіряні рукавички, а військовослужбовці рядового та сержантського складу — трикотажні. При цьому передбачено, що під час військового вітання рукавички не знімають.

Що стосується погонів, то правилами встановлено, що погони кольору, визначеного для виду ЗСУ, носять на пальто зимовому, куртці зимовій, плащі демісезонному, кітелі, джемпері, сорочці кольору «тан», сорочці білого та чорного кольору (з коротким та довгим рукавом).

За призначенням погони поділяються на ті, що передбачені для парадного (парадно-вихідного) і повсякденного обмундирування, а також для польових одностроїв. За способом кріплення вони також різнитимуться і поділятимуться на так звані погон-муфту та погон із текстильною застібкою.

Погон-муфта кріпитиметься на пальтах зимових, куртках зимових, плащах демісезонних, кітелях, куртках, джемперах, сорочках (кольору відповідно до форми одягу). Погони з текстильною застібкою військовослужбовці носитимуть на куртках зимових, на куртках спеціального одягу, а також предметах польової форми одягу. На сорочці (з короткими рукавами), поло та куртці костюма-утеплювача фон погонів має бути на тон темніше за колір тканини. На погонах до джемперів, сорочок та польового обмундирування дозволено вишиті знаки розрізнення.

Також правилами дозволяється певне комбінування або заміна одних предметів одягу іншими. Так, берет кольору «марун» у ДШВ та кольору «сталь» у ССпО дозволяється носити в усіх випадках — за рішенням органу управління. Також берет дозволяється носити замість кашкета польового (кепі-бойове) з літньою польовою формою одягу. Окрім цього, замість берета з повсякденною формою одягу можна носити кашкет, а з літньою та демісезонною повсякденною формою одягу — пілотку для військовослужбовців ДШВ, шапку зимову із зимовою повсякденною формою одягу за температури повітря 0 градусів і нижче; кашкет замість шапки зимової при зимовій парадно-вихідній формі одягу; кітель замість куртки при літній повсякденній формі одягу; сорочки білого або чорного кольору з довгими або короткими рукавами — з погонами і краваткою (краваткою-стрічкою для військовослужбовців-жінок) без кітеля з літньою парадною (парадно-вихідною) формою. В робочих кабінетах дозволено носіння джемпера з погонами. При цьому пуловер із V-подібним вирізом горловини носиться із сорочкою і краваткою, а з круглим вирізом горловини — без сорочки і краватки. Також поза строєм поверх джемпера дозволяється одягати куртку.

Певні особливості нових правил стосуються деяких елементів одягу жінок-військовослужбовців. Зокрема представницям слабкої статі при перебуванні у військовій формі одягу дозволяється носити сумки однотонних неяскравих забарвлень, колготки чорного або сірого кольору, туфлі і чобітки цивільного зразка з парадно-вихідною і повсякденною формою одягу, а також у дощову погоду вони можуть, не порушуючи нових правил носіння, доповнювати свій гардероб парасолькою чорного або темно-синього кольору.

Відображено в нових правилах і реалії бойових буднів у районі проведення антитерористичної операції. Так, усім категоріям військовослужбовців під час виконання бойових та навчально-бойових завдань дозволяється носіння «тактичних» бороди та вусів за умови, що вони мають відповідати вимогам гігієни і не заважати використанню засобів індивідуального захисту та носінню спорядження. Також військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, дозволяється носити цивільний одяг у позаслужбовий час, а за окремою вказівкою — у службовий час. Окрім контрактників, переодягатися в цивільне отримали право й військовослужбовці строкової служби — під час перебування у відпустці, а курсантам і ліцеїстам це ж дозволено робити в позаслужбовий час за межами військової частини.

Іван СТУПАК

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

Сучасні тенденції розвитку боєприпасів середнього калібру

Опубліковано

на

За оцінками військових експертів останні двадцять років спостерігається швидкий розвиток боєприпасів середнього калібру, а саме до автоматичних гармат калібром 20-60 мм та гранатометів – 20-40 мм. Головними факторами, що цьому сприяють є: поява більш дрібної, надійної та стійкої електроніки, впровадження нових вибухових речовин, нових технологій виробництва гільз та боєприпасів, а також вплив досвіду останніх військових конфліктів.

Однією з найбільш помітних тенденцій сьогодення є збільшення кількості боєприпасів повітряного вибуху ABM (air burst munition) калібром в діапазоні 20-60 мм з дистанційним детонатором. Незважаючи на складність їх реалізації, з огляду на потребу мати додаткове обладнання для програмування детонатора, ефективність їх застосування проти широкого спектру цілей в різних умовах ведення бойових дій збільшує інтерес до них з боку військових.

Окрім компанії Rheinmetall, яка одна з найперших запровадила програмовані боєприпаси AHEAD (advanced hit efficiency and destruction), підприємств Bofors з пострілами 3P та Orbital ATK з Mk 310 – PABM-Т, які вже достатньо давно займаються випуском відповідних снарядів різних калібрів в інтересах збройних сил країн НАТО, впродовж 2016-2017 років низка оборонних компаній почали розширювати спектр власної продукції за рахунок випуску пострілів ABM з дистанційним детонатором.

Так, у лютому 2017 року компанія CTAI (спільне підприємство Nexter Systems і BAE Systems) оголосила, що почала серійне виробництво 40 мм стрілецького програмованого телескопічного боєприпасу CTAS (Cased Telescoped Armament System), в якому снаряд частково вкритий метальним зарядом. Перевага полягає в зменшенні загальної довжини та ваги боєприпасу, а також збільшення вогневих можливостей щодо ураження цілей. CTAS включає в себе сімейство з шести боєприпасів, серед яких GPR-AB-T (round-airburst-tracer) з дальністю дії 2 500 м та A3B-T (anti-aerial airburst-tracer, планується до випуску в найближчому майбутньому) з дальністю дії до 4000 м.

171215 GPR AB T

Телескопічні боєприпаси CTAS

На початку 2017 р. російське НВО «Прибор» підтвердило, що перебуває на ранніх стадіях реалізації боєприпасів АВМ калібру 30 мм для гармат 2A42 та 2A72 та 57 мм для гармати BM57. Постріл 57×348 мм з’явився ще у 2013 році, коли компанія Renault Trucks співпрацювала з російськими підприємствами в процесі розробки транспортного засобу ATOM 8×8. З того часу активно просувається 57 мм боєприпаси та дистанційно керована башта UVZ AU-220M BAIKAL («Байкал»), яка активно демонструється на виставках з 2015 року.

171215 UVZ AU 220M BAIKAL

AU-220M BAIKAL («Байкал»)

В травні 2017 року турецька компанія Aselsan заявила про завершення розробки та сертифікації 35 мм програмованого пострілу повітряного вибуху АТОМ.

Постріл має програмований детонатор, який забезпечує підрив боєприпасу перед цілю. Ефективна дальність стрільби складає 4000 метрів. Максимальна дальність 12 000 м. АТОМ призначений для використання у спареній 35 мм гарматі турецького зенітного комплексу KORKUT.

171215 АТОМ Korkut

Спарений 35 мм зенітний  комплекс KORKUT

В жовтні 2016 року Польща почала розробку 30×173 мм пострілу АВМ для БТР 8×8 ROSOMAK. Новий боєприпас буде використовуватися у башті ZSSW-30 з гарматою АТК 300 мм Мк44S, що створюється Huta Stalowa Wola та WB Electronics. В тому випадку, якщо процес реалізації проекту не вдасться, польська сторона розраховує на придбання відповідних пострілів у компанії Rheinmetall (Німеччина).

Компанії Orbital ATK в жовтні 2017 року провела успішні випробування низки нових передових боєприпасів калібру 30х173 для гармати MK44 XM813 та башти XM914 Bushmaster Chain Pistols. Нові типи боєприпасів є керовані за командою і призначенні для знищення цілей вибухом поряд з цілю. Вони поєднують в собі маневрений постріл з комплементарною лазерною системою, яка компенсує вплив погодних умов та інші фактори, які можуть зменшити точність ведення вогню. Роботи виконувалися в рамках програми Extreme Accuracy Precision Ordnance (EXACTO) в інтересах DARPA(США).

171215 PABM T

Лінійка 30 мм пострілів з Mk 310 Programmable Air Burst Munition – PABM-T

В лютому 2017 армія США оголосила тендер на придбання 30 000 боєприпасів Mk 310 Programmable Air Burst Munition – PABM-T із завершенням поставки у 2019 році. Вони призначені для використання з гарматою XM813. Крім того, передбачається, що застарілі системи, де використовуються постріли калібру 30 мм також будуть оновлені з метою ведення вогню вже боєприпасами класу АВМ для збільшення летальності та бойової ефективності.

Окрім пострілів до автоматичних гармат розвитку набувають також гранати до гранатометів калібрами 30-40 мм. З початком 2000 років була впроваджена та набула практичного застосування технологія повітряного вибуху для боєприпасів 40х53 мм зі швидкістю 240 м/с і дальністю 2200 м.

Наразі після 2000 років в активному використанні перебувають постріли DM131 калібру 40 мм від компанії Rheinmetall для автоматичного станкового гранатомету H&K GMG AGL у поєднанні з системою ведення вогню VІNGMATE, гранати 40 мм Mk 285 PPHE від компанії Nammo з системою AN/PVG-1 LVS від Raytheon для гранатометів Mk 47 STRIKER від General Dynamics, постріли 40 мм AMBS від ST Kinetics для гранатометів STK 40 AGL Mk 2 AGL та гранати C171 PPHE-RF від Nammo для гранатометів C16 CASW (GMG E) AGL з системою ведення вогню VINGMATF FCS. Однак виробники постійно їх удосконалюють та створюють нові зразки.

Паралельно відбувається розвиток змішаних – гібридних систем, де гвинтівка з калібром 5,56 мм поєднується з гранатометом калібром 20 мм. Наприклад, виріб XM29 OICW, де постріл гранатомету програмується і здійснюється його детонація після пострілу в заданій точці перед/над ціллю.

171215 XM29 OICW

Гвинтівка XM29 OICW

Також набуває розвитку тенденція створення виключно ручних гранатометів, як то гвинтівка XM25 CD-TE калібром 25мм з програмованим детонатором. Вона здатна вести вогонь меншим калібром ніж станковий гранатомет, однак з достатньо високою ефективністю.

Характер сучасних війн та конфліктів, де часто піхотним підрозділам доводиться вести бойові дії в міських умовах, зумовив появу низько та середньо швидкісних пострілів з повітряним вибухом калібром 40 мм зі швидкостями польоту 78 м/с та дальністю стрільби близько 400 м та 105 м/с та дальністю до 800. Такі боєприпаси ефективні не лише для знищення противника, який перебуває в різноманітних міських приміщеннях, а й для пробиття дверей та ураження легко броньованих об’єктів.

171215 XM25 CD TE

Гвинтівка XM25 CD-TE

З огляду на це, компанія Rheinmetall розробила два боєприпаси HEBE16-50 та HEBE 100 з підвищеною пробивною здатністю. Вони обладнані висувним шпилем, який забезпечує ефективне пробиття, наприклад, дверей.

Окремим напрямком розвитку є використання програмованих боєприпасів повітряного підриву проти безпілотних літальних апаратів. Нещодавно компанією Amtech Less-Lethal Systems були розроблені багатосекційні снаряди SKYNET, призначені для застосування саме проти БПЛА.

171215 UAV

Багатосекційні снаряди SKYNET від Amtech Less-Lethal Systems 

Останньою тенденцією є створення програмованих пострілів, які забезпечують ефективне ведення операції у, фактично, ближньому бою. Цікавою є концепція Adjustable Range Impact Munition (ARIM), розроблена компанією Safanland Group. Вона передбачає вогневе враження противника пострілом з дистанційним детонатором, який програмуються на короткі 0-40 м та довгі 40-70 м відстані. Цим напрямком розвитку активно цікавляться Збройні сили США, де вважають, що у війнах найближчої перспективи з огляду на високу урбанізації територій велике значення матиме ефективність ведення саме ближнього бою.

Окремим напрямком розвитку програмованих боєприпасів є їх використанні у нічний час, адже існує потреба в їх застосуванні з використанням сучасних приладів нічного бачення, які діють на різних принципах.

За матеріалами видання European Defense and Security 6/2017

Олексій Сердюк

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

Як Одеса поновлює статус центру літакобудування

Опубліковано

на

У складальному цеху Одеського авіаційного заводу напружена пора – готують один за одним до льотних випробувань багатоцільові літаки Y1″Дельфін”. Налагодженням випуску крилатих машин місцеві авіабудівники, власне, поновили призабутий статус Одеси – одного з ключових центрів літакобудування України. Адже ще донедавна їх іменували авіаремонтниками, а саме підприємство, що входить до кластера “Укроборонпрому”, – ДП “Одесаремсервіс”.

СТОЛІТНЯ ТРАДИЦІЯ ЛІТАКОБУДУВАННЯ

На старті 21 століття про славетний бренд нагадав піднятий у небо над Одесою літак “Анатра-2” – відновлена копія того самого літака-розвідника “Анатра Анасаль”, який серійно випускали одеські авіабудівники у 1916 році. Після відзначення 90-річниці літака одеської марки згадали і про перший “Аероклуб”, першу “Школу пілотів”, перший політ у 1910 році на французькому аероплані “Фарман IV” відважного авіатора Михайла Єфімова, відкриття у 1911 році майстерні під гучною назвою “Завод аеропланів Анатра” та аеродрому, який досі називають “Шкільним”.

Якщо в 1911 році у небо над Одесою піднялись всього 7 літальних апаратів, а в наступному – 20 аеропланів “Фарман-IV” і “Блеріо”, то уже через п’ять років – місцеві авіабудівники вийшли на щомісячний випуск 80 крилатих машин одеської марки.

Пам'ятник Анатра Анасаль
Пам’ятник Анатра Анасаль

Через сто років їх нащадки взялись відроджувати славні традиції літакобудування. Розпочали з модернізації навчально-тренувального реактивного літака “Л-39С” чеського виробництва. Ось як про це розповідає гендиректор авіазаводу Віталій Юхачов:

“Зважаючи на актуальність підготовки військових льотчиків, керівництво Міноборони України прийняло рішення передати нашому заводу партію літаків “Л-39С”, що є симуляторами винищувачів “МіГ-29″ і Су-27”, для здійснення їх комплексної модернізації. Експерти виходили з того, що реактивний “Л-39С” можна “навчити” симулювати політ на “МіГ-29″ у бойовій обстановці – як при перехопленні цілі, так і в повітряному бою, включно зі стрільбою і бомбометанням по наземних цілях. І наші конструктори, технологи, виробничники успішно реалізували доведене завдання”, – зазначив Юхачов.

Л-39М
Л-39М “Альбатрос”

Більш того, після передачі Збройним Силам України модернізованих “Альбатросів”, як ще називають “Л-39М”, ми ініціювали випуск “з нуля” сучасного навчально-тренувального літака Y1 “Дельфін”. Оскільки потужності підприємства дають змогу реалізувати цей перспективний проект. Ідея заводчан знайшла підтримку, було розроблено техдокументацію, і після схвалення проекту наше підприємство приступило до випуску перших десяти одномоторних літаків.

“ДЕЛЬФІНИ” СТАЮТЬ НА КРИЛО НАД ОДЕСЬКОЮ ЗАТОКОЮ

“Y1 “Дельфін” – не просто результат запровадження у практику новітніх технологій літакобудування. Випуск цієї машини, переконаний Юхачов, “крок уперед у справі підготовки льотчиків, оскільки вона якнайкраще підходить для здійснення курсантами перших польотів. На цих літаках у них є можливості вдосконалити навички пілотування на малих висотах, а для більшої безпеки польотів на “Дельфіні” встановлена спеціальна система порятунку – в разі нештатної ситуації є змога приземлитись на парашуті”.

фото Укроборонпрому
Y1″Дельфін”. Фото: Укроборонпром

Із заступником гендиректора – головним конструктором ДП “Одеський авіазавод” Валентином Гостіщевим кореспонденти Укрінформу зустрілись у складальному цеху підприємства, де спеціалісти інженерно-технічних служб тестували різні системи “Дельфіна”, готуючи його до льотних випробувань.

– Протягом грудня, – поділився Гостіщев найближчими планами, – відправляємо на випробування небом двох “Дельфінів”, що проходять зараз, як бачите, тестування систем у межах передпольотної підготовки. Ще чотири машини – на потоці, на різних стадіях готовності. Але так само успішно просуваються, згідно з графіком, до фінішного етапу – на злітно-посадкову смугу аеродрому”.

“Якщо будуть нові замовлення, звісно, зможемо їх у стислі строки виконати, – зауважив заступник гендиректора. – Адже “Дельфін” успішно пройшов державні випробування і сертифікований для польотів. Завод володіє сучасною технічною базою, конструкторською документацією, причому в разі потреби наші фахівці спроможні внести зміни для кращого виконання тих чи інших техзавдань.

За словами Гостіщева, “поки що літак застосовується передусім при підготовці кадрів цивільної авіації, наприклад, курсантів Кіровоградської льотної академії та інших вишів. Але ми вважаємо, що літак можна успішно застосовувати і на початковому етапі тренувань курсантів та льотчиків Збройних Сил України, а також для здійснення, приміром, моніторингу прикордонних зон, участі в пошуково-рятувальних операціях і багатьох інших заходах. Зараз конструктори заводського ОКБ-2 під керівництвом Володимира Устенка продовжують роботу над створенням спеціалізованих версій цього повітряного судна”.

– Шкода, виїжджаю зараз у відрядження, – додав заступник гендиректора, – тож обмаль часу, аби розповісти про низку переваг цього перспективного літака. Втім, докладніше про реалізацію нашого спільного проекту можуть розказати керівник Дослідно-конструкторського бюро Володимир Устенко та провідний конструктор Людмила Чернікова.

– “Дельфін” – дуже надійне і маневрене повітряне судно, – продовжив Устенко, – я б сказав, що у п’ятому океані він почувається так упевнено, як дельфін у відкритому морі, дозволяючи льотчику виконувати фігури складного і вищого пілотажу та забезпечуючи курсантам успішне опанування основ сучасного швидкоплинного повітряного бою, включно з виходом зі штопора. Літак може оснащуватися бортовим обладнанням, як на базі традиційних аналогових приладів, так і сучасним цифровим, яке отримало назву “скляна кабіна”.

На думку керівника ОКБ-2, важливо й те, що молоді пілоти мають змогу відпрацювати всі елементи зльоту-посадки, включно з випуском і прибиранням стійки шасі, чого не забезпечують інші літаки цього класу. Наприклад, легкомоторний літак ХАЗ-30 виробництва Харківського авіаційного промислового підприємства. Крім того, оснащений “Дельфін” надійним двигуном від французької компанії Societe de Motorisations Aeronautiques, яка входить у масштабний авіа-конгломерат Safran SA і постачає двигуни та авіоніку для лайнерів компаній Boeing та Airbus.

– Цікаво, що при укладенні контракту на постачання двигунів компанією Societe de Motorisations Aeronautiques, – зауважив керівник ОКБ-2, – ми пересвідчились, що саме ця фірма надсилала свої двигуни і для комплектації аеропланів одеських марок 100-річної давності.

Втім, плануємо найближчим часом оснастити літак турбогвинтовим двигуном АІ-450С виробництва вітчизняних компаній “Івченко Прогрес” і “Мотор Січ”, у якому застосована новітня система управління паливом двигуна. Хочемо, щоб у перспективі літак комплектувався виключно українськими вузлами й агрегатами, і учасники перемовин уже вийшли на завершальний етап.

ПОВІТРЯНЕ ТАКСІ З ОДЕСИ ДО КИЄВА

У свою чергу, провідний конструктор Чернікова звернула увагу на те, що обійдеться новий літак компанії-замовнику чи організатору послуг “Повітряне таксі” в $350 тисяч – у півтора рази дешевше порівняно з імпортними аналогами, яким він не поступається за технічними параметрами. Завдяки потужному двигуну “Дельфін” спроможний розганятися до 385 км/год і здійснювати на висоті 3 тисячі метрів безпосадочні польоти на відстань 1320 кілометрів, тобто здатний подолати відстань з Одеси до Харкова чи Києва і повернутися назад. До того ж на літаку встановлений двигун дизельного типу, що спалює пального стільки ж, як легковий автомобіль – з розрахунку 16 літрів на сто кілометрів.

“Ми вважаємо, що саме реалізація проектів ОКБ-2 має вирішальне значення для перспектив розвитку авіазаводу, – зауважила Чернікова, – бо зростатиме ринок послуг “бізнес-джет” або “повітряних таксі”. А це теж одна із спеціалізацій розробленого нами й поставленого на потік “Дельфіна”. Літак розрахований на чотирьох осіб – пілота і трьох пасажирів або членів екіпажу, в залежності від необхідності. У тому разі, якщо пасажирів троє, подолання значної відстані обійдеться коштом, еквівалентним приблизно в $100″.

Уже зареєстрована одеська авіакомпанія, що готується надавати послуги повітряного ВІП-таксі для представників ділових кіл і в тих випадках, коли виникає необхідність здійснення екстреної поїздки до столиці чи в одну з віддалених областей.

Звісно, налагодження випуску легкомоторних літаків Y1 “Дельфін” – лише один із напрямків діяльності Одеського авіазаводу, що входить до кластеру ДК “Укроборонпром”. Паралельно з виконанням значних обсягів ремонтних робіт, заводчани розгорнули серійне виготовлення деталей скління винищувачів і навчально-тренувальних літаків, успішно реалізують програму імпортозаміщення, завдяки чому чистий дохід від реалізації продукції та послуг підприємства досяг торік понад 220 мільйонів гривень, а середня зарплата працівників підприємства перевищила 9 тисяч гривень.

Отож поява у небі над Одеською затокою легкомоторного літака Y1″Дельфін” повернула Одесі славетний бренд центру літакобудування. Чи утримається повітряне судно у небесах півтора десятиліття, як удалося первістку авіазаводу аероплану “Анатра Анасаль”, що давно став експонатом празького музею, покаже час.

Михайло Аксанюк

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?
Реклама
Реклама
Реклама

Trending