Connect with us

Історія

«Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за Неї», – в цей день загинув полковник Євген Коновалець

Published

on

Сьогодні день пам’яті Євгена Коновальця, українського військового і політичного діяча, полковника Армії УНР, засновника Організації українських націоналістів.

Нині Євгена Коновальця (1891-1938) називають «Батьком українського визвольного руху ХХ сторіччя». А за його життя – лаконічно – Полковник.

Він і сам – і зовні, і внутрішньо, був взірцем лаконізму і навіть аскетизму. Високий, стрункий, небагатослівний і надзвичайно дійовий. Коновалець не любив патетики, пишномовства, титулів, нагород, почестей і всілякої іншої шароварщини до якої, ніде правди діти, здавна мають схильність українці. Він на дух не переносив «ура-патріотизму» та мрійництва.

Воно й не дивно – у 28 років Коновалець був командиром корпусу Січових стрільців і заступником голови Директорії у Києві.

Саме Коновалець зіграв чи не вирішальну роль під час повстання проти гетьмана Скоропадського, у захопленні Києва і зміцненні влади Директорії. Коновалець був військовим комендантом Києва, забезпечував у місті порядок. Дехто стверджував, що наприкінці 1918-го – на початку 1919-го «Петлюра й Винниченко ніякої влади не мали, а вся влада перебувала в штабі Коновальця». І росіяни (“більшовики”) це добре знали. Знали, що Коновалець мало говорить (на противагу тому ж таки Винниченку), зате добре справу робить.

Результат пошуку зображень за запитом "полковник коновалець"

Саме тому Коновалець став одним із головних ворогів більшовиків і особисто Сталіна.

Саме тому на Коновальця було скоєно чимало замахів. За Полковником затято полювали як за сіроманцем по всій Європі, не шкодуючи ні людей, ні коштів.

Єдине, що його по-справжньому «чіпляло» і було сенсом усього життя – визволення України. У цьому питанні він був категоричний («Шлях до вільного Львова лежить через вільний Київ» – казав він). Це було його головною метою, ідеєю, програмою, а все інше не вартувало уваги.

Навіть власна безпека, власне життя.«Якщо ворог захоче мене вбити, ніяка сила мене не охоронить», – зауважував Полковник на застороги соратників.

Він умів слухати, був чутким до критики, але до конструктивної. Умів визнавати свої помилки. Був поборником політичної культури: «Якщо розходимося, то працюймо так, щоб при зустрічі ми могли один одному сміло глянути в очі й подати один одному руки». У полеміці був стриманий – слів на кшталт «зрадники», «перевертні», «нахаби» і т.д. він уникав, називаючи подібну лексику «вуличною лайкою». В людях цінував порядність, чесність і розум.

Результат пошуку зображень за запитом "полковник коновалець"

Саме своїм розумом та інтелігентністю підкупив його агент радянських спецслужб Павло Судоплатов (в емігрантських колах його знали як Павлуся, або Валюха), коли втирався в довіру до Полковника.

У листопаді 1937-го Судоплатов отримав наказ ліквідувати Коновальця.

Сталін запитав, які слабкості має Коновалець. Судоплатов подумав і відповів, що той любить цукерки: «Всюди де він буває, він купує коробку солодощів». Сталін наказав це обдумати. В оперативно-технічному відділі НКВС виготовили вибуховий пристрій. Зовні це була коробка шоколадних цукерок, розписана в українському стилі. Вибух мав статися рівно за пів години після зміни положення коробки з вертикального в горизонтальне.

Вбивство Євгена Коновальця відбулося в Роттердамі, в ресторані «Атланта» 23 травня 1938 року.

Після смерті Коновальця у лютому 1940-го року ОУН розкололася на дві організації з однією й тією ж назвою – радикальну Степана Бандери й помірковану Андрія Мельника.

Похований легендарний Полковник у Роттердамі на місцевому кладовищі Кросвейк.

Перший пункт ухваленого 1929 року «Декалога українського націоналіста» проголошував: «Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за Неї». Беззаперечно, Коновалець загинув за Неї, але й збудував Її – також.

Біографія:

 1891, 14 червня – Євген Коновалець народився в місті Зашків на Львівщині в родині учителів. Навчався в академічній гімназії у Львові. Був одним із найкращих учнів. Казав своїм товаришам-гімназистам: “Українці мусять бути добрими учнями, мусять засвоїти собі знання якнайкраще, якнайосновніше, якнайбільше, щоб надолужити те, що нам пограбувала неволя”. У 1909-1914 роках навчається на правничому факультеті Львівського університету. Вступає до Національно-демократичної партії.

1914, 2 серпня – після вибуху Першої світової війни мобілізований до австрійської армії. Після короткої військової підготовки у званні кадета відбуває на фронт. У червні 1915-го під час боїв поблизу гори Маківка (нині Бережанський район на Тернопільщині) потрапив до російського полону. Перебував у таборі військовополонених неподалік Царицина (нині Волгоград). Після Лютневої революції 1917-го в Росії разом з іншими галичанами приїздить до Києва. Там став одним з організаторів “Галицько-Буковинського куреня”, а потім формації Січових Стрільців. Вони зіграли важливу роль у придушенні більшовицького повстання в січні 1918-го в Києві.

1918, березень – очолює полк Січових Стрільців. Під час повстання проти гетьмана Павла Скоропадського він зіграв вирішальну роль в захопленні Києва і зміцненні влади Директорії відновленої Української Народної Республіки. Коновалець став військовим комендантом Києва, забезпечив у місті порядок. Більшовицький діяч Станіслав Косіор стверджував, що наприкінці 1918-го – на початку 1919-го “Петлюра і Винниченко ніякої влади не мали, а вся влада перебувала в штабі Коновальця”.

1919, листопад – Євгена Коновальця інтернували поляки. Перебував у таборі в Луцьку. Після звільнення за дорученням Симона Петлюри виїхав за кордон для створення нової військової формації з українських вояків, інтернованих в Чехословаччині та Польщі.

1920, літо – у Празі разом із старшинами СС, УСС і УГА започаткував Українську військову організацію (УВО).

1922 – одружився з Ольгою Федак – донькою адвоката зі Львова. “Молода, дуже гарна пані, брюнетка, чисто іспанський тип”, – описував її один із його соратників. 1 січня 1924-го – подружжя тоді жило в Берліні – у Коновальців народився син. Назвали Юрком. Полковник любив, коли малий читав батькові українські патріотичні вірші, яких вчила його мати.

1929, 28 січня – 3 лютого – у Відні під час I великого збору Організації українських націоналістів обраний головою її Проводу.

1938, 23 травня – вбитий радянським агентом у нідерландському місті Роттердамі. Похований на місцевому кладовищі Кросвейк.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел.

Джерело:https://www.ukrinform.ua/rubric-society/

Cтатті

Самохідна артилерійська установка на шасі КрАЗ

Published

on

У 1970-ті роки на озброєння СРСР надійшли нові самохідні артилерійські установки, завдяки яким було ліквідовано відставання радянської артилерії від артилерії країн НАТО. У той же час проведені дослідження показали необхідність докорінної модернізації радянської системи ракетно-артилерійського озброєння та до початку 1980-х років були розпочаті роботи по створенню самохідних артилерійських установок наступного покоління: 2С17 — для батальйонної ланки, 2С18 — для полкової, 2С19 — для дивізійної. Всі самохідні установки традиційно базувалися на гусеничних шасі різної вагової категорії, проте в той же час увагу Міністерства оборони СРСР було звернуто на колісні САУ. Використання таких самохідних артилерійських установок на території з добре розвиненою дорожньою мережею давало істотні тактичні переваги перед гусеничними САУ (збільшувалася швидкість переміщення і з’являлася можливість швидкого відходу від вогню противника).

У 1982 році Центральний науково-дослідний інституту «Буревісник» провів НДР під найменуванням «Шасі», за результатами якої було обґрунтовано можливість створення 152-мм самохідної артилерійської установки на базі вантажного автомобіля Урал-5323. У той же час під шифром «Відкриття» велася ОКР по створенню перспективного сімейства вантажних автомобілів. В рамках цих робіт Кременчуцький автомобільний завод виготовив і випробував експериментальну вантажівку-тягач КрАЗ-3130-ЧР. У період з 1983 по 1984 рік Уральський автомобільний завод і Виробниче об’єднання «Барикади»виготовили і провели випробування експериментального зразка 152-мм самохідної гаубиці на шасі вантажного автомобіля Урал-5323, проте як базове було вибрано шасі КрАЗ-3130-ЧР. Отримані опрацювання лягли в основу ДКР під назвою «Мста-К» (індекс ГРАУ — 2С21).

Результат пошуку зображень за запитом "Мста-К"

Порівняльна таблиця ТТХ пропонованих шасі для САУ 2С21
Модель автомобіля Урал-5323 КрАЗ-6316
Основні зарактеристики
Повна вага, т 19,25 30,7
Вантажопідйомність, т 9 15
Кліренс, мм 400 370
Рухливість
Колісна формула 8×8 8×8
Потужність двигуна, к.с. 260 450
Максимальна швидкість по шосе, км/год 80 85
Контрольна витрата палива, л/100 км 40 45
Запас ходу по шосе, км 1240 1000
Брід, м 1,75 1,6

Офіційно роботи зі створення 152-мм дивізіонної самохідної колісної гаубиці були розпочаті в 1985 році відповідно до рішення Військово-промислової комісії від 14 серпня і наказом Міністерства оборонної промисловості від 30 серпня. Основні роботи велися у відділенні № 2 ЦНДІ «Буревісник» під керівництвом Л. П. Дука, розрахунки по визначенню оптимальної схеми стійкості проводилися у відділенні № 4 під керівництвом М. М. Худкова. До 1987 року був закінчений технічний проект нової самохідної гаубиці, а також виготовлений дослідний зразок на базі автомобіля КрАЗ-ЧР-3130, який отримав після доопрацювань позначення КрАЗ-6316. Однак, через необхідність суттєвого доопрацювання базового шасі для дотримання вимог, що пред’являлися Міністерством оборони до вантажівок КрАЗ-6316, Міністерство автомобільної промисловості прийшло до висновку про недоцільність подальших робіт в напрямку створення 152-мм колісних самохідних гаубиць. 17 жовтня 1987 Військово-промисловою комісією було прийнято рішення про припинення робіт по САУ 2С21 «Мста-К».

Результат пошуку зображень за запитом "Мста-К"

Опис конструкції

Шасі САУ 2С21 представляло собою вантажний автомобіль виконаний за безкапотною схемою. У передній частині САУ перебувала броньовані кабіна, створена на базі автомобіля КрАЗ-260. Основною відмінністю кабіни КрАЗ-6316 від КрАЗ-260 була відсутність моторного відсіку і оперення, а також встановлений в передній частині радіатор охолодження. За кабіною розмішався багатопаливний V-подібний 12-циліндровий дизельний двигун ЯМЗ-8425. У задній частині САУ встановлювалася броньована башта кругового обертання зі зброєю, а також відкидні опорні сошники. Всі елементи самохідної гаубиці розміщувалися на нерозрізній рамі. Ходова частина 2С21 складалася з чотирьох мостів. Всі мости ведучі, передні — керовані. Як основне озброєння використовувалася 152-мм нарізна гаубиця, уніфікована по балістичних характеристиках з гаубицею 2А64, яка встановлюється на САУ 2С19.

Оцінка машини

Порівняльна таблиця ТТХ гусеничного і колісного варіантів САУ «Мста»
2С19 2С21
Бойова маса, т 42 не більше 30,7
Тип шассі гусеничне колісне
Потужність двигуна, к.с. 780 450
Максимальна швидкість по шосе, км/год 60 85
Запас ходу по шосе, км 500 1000

У 1980-ті роки в СРСР робили спроби створення артилерійських комплексів на колісному шасі, був відкритий ряд робіт, серед яких були: 2С23 «Нона-СВК» — для батальйонної, 2С26 «Пат-К» — для полкової, 2С21 «Мста-К» — для дивізійної ланки, а також САУ 2С22 «Колба-3». Переведення самохідних артилерійських гармат з традиційного гусеничного шасі на колісне давав ряд переваг, серед яких було суттєве підвищення тактичних можливостей на театрі військових дій з добре розвиненою мережею автомобільних доріг. Завдяки істотному підвищенню швидкості переміщення по автострадах колісні САУ набагато швидше могли б виконувати поставлені завдання, а також змінювати вогневі позиції і уходити з під вогню. Незважаючи на переваги, які отримували більшість робіт по колісним САУ було закрито, однією з причин послужила невиправдана складність і тривалість адаптації та доопрацювання базових шасі під вимоги, які пред’являлися Міністерством оборони СРСР. Єдиною колісною САУ яку було прийнято на озброєння Радянської армії стало батальйонна самохідна артилерійська установка 2С23. До ідеї створення колісної САУ бригадної ланки повернулося вже Міністерство оборони Росії в ході робіт над самохідним артилерійським установками «Коаліція-СВ». Крім гусеничного варіанту також ведуться роботи і над колісною версією САУ.

Порівняльна таблиця ТТХ 2С21 з зарубіжними аналогами
СРСР СРСР 2С21 Flag of South Africa.svg ПАР G6 Чехословаччина Чехословаччина vz.77 Flag of SFR Yugoslavia.svg Югославія NORA-B
Роки розробки 1984—1987 1981—1988 1970—1977 1992
Бойова вага, т не более 30,7 36,5 29,25 30,62
Екіпаж, осіб 5 6 5 5
Калібр гармати, мм 152,4 155 152,4 155
Довжина ствола, клб. 47 45 36,7 45
Кути ВН, град −5…+75 −4…+70 −3…+50
Кути ГН, град 80 90 80
Боєкомплект, пострілів 44 40—60 36
Максимальна дальність стрільби
ОФС, км
24,7 30 18,5 29,4
Максимальна дальність стрільби
АР ОФС, км
29,06 37,5 28,23 38,9
Вага ОФС, кг 43,56 45,5 43,56
Максимальна швидкість по шосе, км/год 85 90 80 80
Запас ходу по шосе, км 1000 400 600 500

Крім СРСР, тема дивізійно-армійських артилерійських комплексів на колісному шасі опрацьовувалася і в інших країнах-членах Варшавського договору. У Чехословаччині на базі вантажного автомобіля Tatra T815 була розроблена 152-мм самохідна гармата-гаубиця vz.77 «Дана». На озброєння Чехословаччини vz. 77 була прийнята в 1977 році, а з 1981 року було розпочато її серійне виробництво. САУ мала масивну броньовану башту з озброєнням, встановлену в середній частині броньованого колісного шасі. Для стійкої стрільби САУ vz. 77 обладнана відкидними сошниками. Основним озброєнням є 152-мм гармата-гаубиця з балістикою аналогічною до гармат-гаубиць 2С3 і Д-20. Незважаючи на ряд недоліків у вигляді обмеженого кута горизонтального обстрілу, істотно більшого часу переведення з похідного в бойове положення, а також гіршої якості виготовлення, ніж у самохідної гаубиці 2С3, vz. 77 мала набагато меншу ціну і більшу мобільність. У порівнянні з 2С21 до моменту прийняття на озброєння САУ «Дана» оснащувалася гарматами із застарілою балістикою, що дозволяло вести стрільбу стандартним осколково-фугасним снарядом типу 53-ОФ-540 всього на 18,5 км (проти 24,7 у 2С21). Для vz. 77 також був розроблений активно-реактивний снаряд, який збільшив максимальну дальність стрільби до 28,23 км, пізніше була розроблена модифікація під позначенням Ondava з гарматою нової балістики і довжиною ствола у 47 калібрів, однак, далі дослідного зразка її виробництво не пішло.

Ще однією аналогічною розробкою є 155-мм самохідна гаубиця G6. Основним завданням, яке вирішували конструктора ПАР при проектуванні G6, було надання прийнятої на озброєння буксируваній гаубиці G5 мобільності на рівні бойової машини піхоти OMC «Ratel». Розробка САУ G6 велася з 1981 по 1987 роки, а з 1988 розпочато серійне виробництво. Як і аналоги, G6 є броньованим колісним шасі, на якому встановлені броньована поворотна башта з основним озброєнням. У порівнянні з самохідної гаубицею 2С21 САУ G6 володіє гарматою з кращою балістикою, що дозволяє вести стрільбу стандартними осколково-фугасними снарядами на дальності до 30 км, а снарядами з донним газогенератором до 37,5 км.

Пізніше, вже в 1990-і і 2000-і роки колісні самохідні гаубиці придбали певну популярність на ринку озброєння, так в 1992 році Югославія розробила 155-мм самохідну гаубицю NORA-B, в 1994 році французька військово-промислова компанія Giat Industries продемонструвала дослідний зразок САУ CAЕSAR. У 2000-і свої варіанти колісних 155-мм САУ були розроблені в Швеції та Ізраїлі.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. https://uk.wikipedia.org/wiki/

Continue Reading

Історія

«Віднині є єдина Українська Народна Республіка…»

Published

on

22 січня 1919 року на Софійській площі Києва було  проголошено об’єднання Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки в єдину державу нагадує Видання Міністерства оборони України «Народна армія»

Щоб краще зрозуміти, за яких обставин це відбулося, нагадаємо про події, що передували цьому. Українська Центральна Рада в листопаді 1917 року проголосила утворення Української Народної Республіки, «сподіваючись на федеративні стосунки з демократичною Росією». Не склалося. Більшовики, які захопили там владу, вже 17 грудня 1917 року зажадали від українського уряду допомогти їхнім «товарищам» в Україні. Але 20 грудня 1917 року ультиматум було відхилено, що й стало приводом для російських більшовиків розпочати агресію. Попри це, 22 січня 1918 року Центральна Рада своїм IV Універсалом проголосила Українську Народну Республіку «самостійною, суверенною державою українського народу».

18_01_2018.qxd

Восени 1918 року на етнічних українських землях, які входили до складу Австро-Угорської імперії, що розпалася, з представників громадськості було створено Українську Національну Раду, яка 13 листопада оголосила про створення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). До її складу ввійшли території, які заселяли українці, — Галичина, Буковина й Закарпаття. Та невдовзі у Львів прибула делегація поляків, яка заявила про наміри включити Галичину до складу Польщі. Українці, звісно, були проти й учинили збройний спротив. Але сили виявилися нерівними, і 21 листопада польські війська захопили Львів, через що уряд ЗУНР змушений був переїхати в Тернопіль, а потім у Станіслав (нині — Івано-Франківськ). Ситуація, що склалася, була вкрай несприятливою для ЗУНР.

Ось як згадував ті дні Логвин Цегельський, громадсько-політичний діяч Галичини, член Української Народної Ради, яка стала найвищим державним органом: «Кожний день закріплював поляків у їхніх оборонних позиціях, знижуючи наші шанси й зміцнюючи польські. Нам конче треба було вигнати їх зі Львова. А для цього потрібно було більше війська, гармат, панцирних автомобілів і грошей. Отже, наше становище поневолювало нас звернутися до гетьмана за поміччю».

Восени 1918 року на зустріч із Гетьманом Української держави Павлом Скоропадським відбула делегація. Її мета — переговори про об’єднання. Проте зустріч не відбулася: Київ оточили війська, вірні Директорії, які виступили проти Скоропадського. Тоді посланці вирушили у Фастів, де перебували Володимир Винниченко, Симон Петлюра та інші представники Директорії. На перемовинах, що відбулися 1 грудня 1918 року, уклали угоду, у якій було передбачено, що «ЗУНР увійде з усією територією й населенням як складова частина державної цілості в Українську Народну Республіку». На початку січня 1919-го в Станіславі її ратифікувала Українська Національна Рада. 16 січня цей документ вручили керівництву УНР, а через день, 18 січня, відбулась нарада представників обох республік, котрі й схвалили угоду, одностайно вирішивши, що її, як пізніше згадував один з учасників цього процесу, «потрібно винести на суд людський».

22 січня 1919 року у центрі Києва — десятки тисяч киян, військових, представників церкви, і серед них — очільники УНР та ЗУНР. Після богослужіння, рівно опівдні, Логвин Цегельський зачитав ухвалу про об’єднання, а Федір Швець, професор Київського університету, член Директорії, оголосив Універсал УНР. Наступного дня на загальному зібранні представники республік його ратифікували.

Після цього почалася їхня інтеграція, зокрема у військовій сфері: Симон Петлюра особисто виїжджав у Галичину, де брав участь у засіданнях уряду ЗУНР, а УНР надавала галичанам продовольчу допомогу, отримуючи від них нафтопродукти. Але, незважаючи на таку співпрацю, реального об’єднання, яке б дало змогу перемогти ворогів зі сходу й заходу, не сталося.

І все ж проголошення України соборною державою, на думку істориків, стало знаменною подією, яка мала велике історичне значення. Саме тоді, 22 січня 1919 року, українці заявили на весь світ про бажання жити єдиною великою родиною, про неподільність українських земель.

Виступаючи на мітингу з нагоди проголошення Соборності України, Михайло Грушевський сказав: «Я підчеркую, і кілька разів робив се, що ми не являємося, як часто висловлюються, якоюсь новою і молодою республікою, ми відновляємо тільки нашу державність, якою ми жили і яка була відібрана нам проти нашої волі».

Цими словами Михайло Сергійович як історик нагадував про Галицько-Волинське князівство, Запорозьку Січ, Українську козацьку державу, які передували утворенню єдиної та соборної України.

— Символ цієї соборності згадували через багато років попри те, що українська державність після возз’єднання довго не протрималася, — каже голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. — Пам’ять про події 22 січня 1919 року залишалася символом, який об’єднував українців, хоч би де вони жили. Наприклад, для Організації Українських Націоналістів та Української Повстанської Армії це було одне з найголовніших свят.

Не маючи власної держави, у радянському ярмі загинули мільйони українців. Але мине понад сім десятиліть, і 1991 року на руїнах УНР постане незалежна Українська держава. А ще через кілька десятиліть її знову спробує задушити наш «старший брат» — путінська Росія. І тоді на її захист стануть нащадки тих українців, які взимку 1919-го вийшли на Софійську площу, щоб проголосити Соборність українських земель.

Сергій ЗЯТЬЄВ

 

100 років тому, 22 січня 1918 року, Україну було проголошено самостійною державою

Четвертий універсал УЦР закликав усіх громадян УНР до боротьби з більшовиками й повідомив про прагнення якнайскоріше укласти мирний договір із центральними державами

Четвертий універсал ухвалили в умовах розгортання більшовицької агресії проти України. Зокрема Українська Центральна Рада повідомила: «Петроградське правительство народних комісарів, щоб привернути під свою владу вільну Українську Республіку, оповістило війну Україні і насилає на наші землі своє військо, красногвардійців-більшовиків, які грабують хліб у наших селян і без всякої плати вивозять його в Росію, не жаліючи навіть зерна, наготовленого на засів, убивають неповинних людей і сіють скрізь безладдя, злодійство, безчинство».

Четвертим універсалом УЦР проголосила Україну «самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу». Верховний орган виконавчої влади держави, Генеральний Секретаріат, було перетворено на Раду Народних Міністрів УНР, яку очолив Всеволод Голубович. У своєму зверненні до українського народу члени УЦР зазначили, що «зробили всі заходи, щоб не допустити цієї братовбивчої війни двох сусідніх народів, але петроградське правительство не пішло нам назустріч і веде далі криваву боротьбу з нашим народом і Республікою». Універсал закликав усіх громадян УНР до боротьби з більшовиками й повідомив про прагнення Центральної Ради якнайскоріше укласти мирний договір із центральними державами (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією й Туреччиною), щоб вивести Україну з Першої світової війни. Водночас Універсал декларував скасування професійної армії та заміну її народною міліцією, «щоб наше військо служило охороні робочого народу, а не бажанням пануючих верств». Це рішення українських керманичів мало вкрай згубні наслідки для обороноздатності України перед більшовицькою навалою. Вигнати більшовиків з України вдасться лише після підписання Брест-Литовського мирного договору з допомогою військ центральних держав.

Руслан ТКАЧУК

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. http://na.mil.gov.ua/

Continue Reading

Історія

Цей день в історії: 100 років від проголошення Української Народної Республіки та 99 років Акту злуки українських земель

Published

on

100 років тому (1918) 22 січня Четвертим Універсалом Центральної ради Українську Народну Республіку проголошено самостійною і незалежною державою.

Але навіть ця урочиста декларація, одностайно підтримана всіма представленими в Центральній Раді українськими партіями, за умов російсько-більшовицького наступу, що розгортався по всьому Лівобережжю, не змогла консолідувати національні сили.

В дні, коли російсько-більшовицькі війська наближалися до Києва, в самій Центральній Раді відбувся розкол. Частина її членів, переважно від фракції українських лівих есерів, виступила з пропозицією про перевибори цього органу, наголошуючи на тому, що настрої людей принципово змінилися і його склад не відповідає справжнім орієнтаціям суспільства.

В цей же ж день 22 січня, у день проголошення в 1919 році Акта злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, щорічно відзначається День Соборності України. Це свято офіційно встановлене у 1999 році, враховуючи велике політичне та історичне значення об’єднання УНР і ЗУНР для утворення єдиної (соборної) української держави. У 2011 році День Соборності поєднали з Днем Свободи, що раніше відзначався 22 листопада, під назвою «День Соборності і Свободи України». Однак 2014 року Указом Президента Петра Порошенка свято було відновлено як День Соборності України.

У сучасному українському національному календарі дата 22 січня посідає одне з провідних місць і має глибокий символічний зміст: одвічної мрії українців на вільне життя в самостійній соборній незалежній державі. 22 січня 1918 року Універсалом Центральної Ради було проголошено незалежність Української Народної Республіки. Роком пізніше, 22 січня 1919 року, у Києві на Софійській площі було проголошено Акт Злуки (об’єднання) українських земель, в єдину Україну, стверджувалось об’єднання двох тодішніх держав УНР та ЗУНР, що постали на уламках Російської і Австро-Угорської імперій в єдину соборну Українську державу. У тексті Акту Соборності утверджувалось: «Однині на всіх землях України, розділених віками – Галичині, Буковині, Закарпатській Русі і Наддніпрянській Україні – буде одна, велика Україна. Мрії, для яких найкращі сини України жили і вмирали, стали дійсністю. Однині повіки буде одна, самостійна Українська Народна Республіка».

Однак об’єднання України відбулось суто символічно: вже через кілька тижнів після проголошення Акту злуки, більшовики захопили Київ, пізніше поляки окупували Східну Галичину, а Чехо-Словаччина – Закарпаття.

Перше святкування Соборності відбулось 22 січня 1939 року у Карпатській Україні (м. Хуст), на той час – автономній республіці Чехо-Словаччини. Цього дня під синьо-жовтими прапорами відбулась тридцятитисячна маніфестація місцевого населення, яке з’їхалось до столиці Карпатської України з усіх куточків краю згадати події 20-річної давнини.

Яскравим проявом єдності, волі українського народу до свободи, став «живий ланцюг», організований патріотичними силами 21 січня 1990 року з нагоди 71-ї річниці проголошення Акту Злуки. Мільйони тоді ще радянських українців узялись за руки від Києва до Львова, відзначаючи День Соборності.

З того часу в Україні «живі ланцюги» створювались неодноразово, символізуючи єдність (соборність) українського народу, а День Соборності наразі відзначається на державному рівні вже щорічно.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. https://www.ukrinform.ua/rubric-society/

Continue Reading

Trending