Connect with us

Cтатті

Комбриг 72 ОМБР: Я б остерігався необдуманих гасел “Давайте за тиждень дійдемо до кордону!”

Published

on

За тиждень зимових боїв в Авдіївці підрахували, що на невелику ділянку – позиції “Орел”, “Бутівка”, “Царска охота” – противник витратив 7,5 вагона боєприпасів.

Служба під Волновахою, зимові події в Авдіївці, як змінилася і як ще, ймовірно, в майбутньому зміниться українська армія – про це та багато іншого журналісту “Цензора” розповів полковник Андрій Соколов – комбриг 72 омбр ЗСУ.

У 2014 РОЦІ Я СПОДІВАВСЯ, ЩО ВСЕ ОБІЙДЕТЬСЯ МАЛОЇ КРОВ’Ю І В СИТУАЦІЇ, ЩО  СКЛАЛАСЯ НА СХОДІ, МОЖНА БУДЕ ШУКАТИ КОМПРОМІС

– У Вас як у військового були на початку 2014 року якісь свої прогнози з приводу того, що розгортається на сході?

– Я сподівався, що все обійдеться малою кров’ю і що взагалі можна буде якось домовитися і вирішити всі питання, знайшовши компроміс. Але ті люди, які перебували в Слов’янську, вони не шукали ніяких компромісів. Гіркін і компанія створили ситуацію, яка вийшла з-під контролю, тим не менш, з цим вдавалося справлятися. Тоді в Генштабі вирішили блокувати Слов’янськ по великому колу через Миколаївку, тому що Семенівка була сильно укріплена сепаратистами – і кілька спроб ліквідувати цей укріплений вузол не привели до успіху. Але наші війська відрізали їх в іншому місці – перекрили дорогу, сепаратисти називали її “стежка Хо Ши Міна”. За нею йшли поставки через Олександрівку, Миколаївки, Семеновку, Слов’янськ. Після цього ворог швидко ретирувався зі Слов’янська. Багато хто говорить, що їм дали вийти, але це не так. Вони йшли кількома шляхами через поля. Відстежити їх було важко. Одна з колон, яка пішла по асфальтованій дорозі “Слов’янськ – Краматорськ” натрапила на наш п’ятий блокпост, який героїчно витримав бій – і противник зазнав великих втрат, як в бронетехніці, так і в особовому складі. Я тоді перебував на позиціях артилерії південніше Семенівки. Групи арти в 14-му році були зведені. Я чув, як старший там, на жаль, не пам’ятаю прізвище командира, запитував вогонь – і наші бійці завдали удару по цій колоні. Але у армії тоді було не настільки багато вогневих засобів і засобів розвідки, щоб всіх перехопити і знищити.

– Тобто на той момент армія не була готова до таких операцій?

– Це звучить однобоко. Швидше, до таких масштабах була не готова.

– А до чого вона була готова в 2014 році?

– Якби не втрутилися війська з Росії, ми на кінець липня фактично вирішили б питання з сепаратизмом. Донецьк був практично заблокований. Залишалася одна дорога через Харцизьк та Іловайськ. Луганськ теж був практично заблокований, і там теж залишалася всього одна дорога – через гору “Князь Ігор” – вона була єдиним шляхом, по якому з Росії йшли поставки. Але коли ворогові стало ясно, що ми практично з ними впоралися, спочатку серпня по декількох напрямках увійшли російські війська. Після виведення людей з Луганського аеропорту та Амвросіївки конфігурація зони АТО прийняла інші обриси.

– Є думки, що крім того, що почалася агресія з боку Росії, на фронті не вистачало взаємодії між військовими, а ще банально не вистачало сил, тому що всі наявні підрозділи вже були задіяні на сході? Тобто підмогу було звідки брати – це так? Ось, наприклад, як сталося з Зеленопіллі – там була 72 бригада.

– По Зеленопіллю ситуація розвивалася досить критично. Найбільше тоді постраждали 79,24 і 55 бригади. Це були війська сектора Д під керівництвом попереднього командира 72 бригади, генерала Грищенко. Я був в штабі АТО, хоча брав активну участь, коли заводили ці підрозділи. І вони б виконали свою задачу – зайшли і практично закрили цей кордон, якби не нахабні і злочинні дії з російського боку. Їх війська витягнулися в лінію уздовж державного кордону для того, щоб блокувати цей район, і перерізали шлях відходу в районі Маринівки, Степанівки, Саур-Могили. Наші бійці там опинилися в складному становищі. Виводити їх довелося шляхом проведення рейду 95 бригади, хоча і самі теж виходили.

– Як проходила служба в Волновасі, це ж був більш-менш тиха ділянка?

– Так, сама по собі ця ділянка вважається спокійною. Єдине, що у нас була велика протяжність фронту – до 60 км. В районі Новотроїцького та Докучаєвська в тактичному плані було незручне розташування – сукупність териконів, з яких противник спостерігав за нами. І в грудні 15-го року ми за погодженням з вищестоящим штабом спочатку зайняли один терикон, а до кінця березня 16-го року – практично всі інші. Залишився тільки один. Але якраз в цей час наш перший батальйон пішов на міжнародні навчання – і це не дало можливості зайняти крайні терикони. Не вистачало сил. А взагалі, відстоявши ці висоти, ми припинили всі рухи диверсійних груп, відповідно, вони втратили можливість коригувати свій вогонь з цих точок. Тобто ми закрили цю ділянку. Тоді для нас це здавалося величезною перемогою – просунутися близько двох кілометрів вперед. Наші розвідники на одному з териконів взяли в полон трьох людей. Потім, коли противник побачив, що ми на висотах, спробував нас звідти вибити, але ми втрималися. Нам тоді допомагав 41 чернігівський батальйон. Їхні хлопці підбили дві ворожі БМП. У них був дуже хороший командир роти, позивний Танцюрист.

У Волновасі в травні, якраз десь за півтора місяці до нашого виходу звідти, загинув знаменитий командир батальйону Андрій Жук, позивний Мауглі. В кінці липня нас замінила інша бригада, а ми вийшли на відновлення боєздатності. А 18 жовтня бригада прийняла на себе управління в районі Авдіївки.

КОЛИ ЗАГОСТРЕННЯ СПАЛО, У МЕНЕ З’ЯВИЛАСЯ ПЕРЕКОНАНІСТЬ В ТОМУ, ЩО МИ ВІДБУЛИСЯ, ЯК АРМІЯ

– Авдіївка вже з осені була більш неспокійною ділянкою, ніж Волноваха,чи загострилося взимку?

– Втрати, які були у Волновасі, непорівнянні з тими, які ми понесли тут. Спочатку була тільки промзона, потім нам додали шахту “Бутівку”. На той момент ми були звиклими до боїв, де відстань між нами і супротивником – кілометр, півтора, тобто досить велика. Територія в районі Волновахи була зовсім іншою – відкриті поля, які подекуди перетинаються лісопосадками. А промзона, дачі – це бої в місті. Тут майже за кожним будиночком – противник. Місцевість лісиста. Оборонятися тут дуже важко. Але командир першого батальйону, який туди зайшов, Олександр Вдовиченко, впорався з цим завданням. І він зі своїм підрозділом зараз повністю контролює промзону. Те ж саме на Бутівці – там стоїть наш 3 батальйон. Цікавий збіг, але командира третього бата теж звуть Олександр Петрович.

– Що на Вашу думку в важких зимових боях цього року допомогло вистояти бійцям?

– Швидше за все, бажання перемогти. Напевно, якийсь стрижень нашої нації.

– Чого не вистачило тоді або не вистачає в цілому, щоб втрати були мінімальними? І чи достатньо відпочивають солдати, чи часто ротуються?

– Спочатку, протягом зими і на початку весни було багато поранених, а зараз втрат майже немає. Восени практично не було інженерних споруд, тепер на кожній позиції бліндажі, укриття і траншеї в повний зріст – на ряду з дисципліною, а це значить дотримуватися і ніколи не порушувати кілька простих правил на передньому краї, це призвело до такого позитивного результату. Ми в міру можливості міняємо людей з переднього краю на другий. Даємо трохи відпочити. Ну а командування дає поповнення.

– А який новий досвід ви отримали в ході таких складних боїв? Що відчуваєте?

– Коли загострення спало, у мене з’явилася впевненість у тому, що ми відбулися як армія. І наші солдати – одні з кращих не тільки в Європі, але і у світі. Нам би ще трохи технічного оснащення.

– Хотіла як раз запитати, чого потребує бригада на даний момент?

– З технічних новинок? Наприклад, засоби розвідки, зв’язку, управління. І управління не тільки військами, а й зброєю.

– Ви тримаєте ділянку досить довгий час. Як вважаєте, чи варто просуватися далі, йти вперед, чи війна повинна залишатися позиційною?

– У класичній війні перемоги без наступу не буває. Але у нас не зовсім класична ситуація: перед нами на окупованій території наші люди, громадяни України, тут неприйнятні принципи тотальної війни або випаленої землі, тому треба приймати рішення в політичній сфері.

– Тривале перебування на одному місці, вони ж теж дуже стомлюють бійців?

– Так, окопна війна стомлює – це факт. Але і гасел “В атаку!” і “Давайте за тиждень дійдемо до кордону” я б теж не наважився. Такі дії, якщо і робляться, то дуже обдумано. Як правило, ті, хто це заявляють, чомусь найчастіше зустрічаються тільки в Фейсбуці.

– А як думаєте, наші бійці готові до наступу чи ні?

– Психологічно готові. Але це тільки одна складова бойового потенціалу. А повинно бути все в комплексі: і високотехнологічне озброєння, і повноцінне матеріально-технічне забезпечення і високий бойовий дух.

– За час вашого командування бригадою, який період запам’ятався найбільше?

– Зимові бої за Авдіївку. Я був вражений нашими хлопцями. Підрахували, що на невелику ділянку – позиції “Орел”, “Бутівку”, “Царську охоту”, противник за тиждень витратив 7,5 вагонів боєприпасів, не рахуючи танків і стрілецької зброї. Там просто горіла земля, вона вся стояла дибки. І морози були до 30 градусів. Але люди вистояли – ніхто не втік. Зміни були по 12 годин, тому що частіше не вдавалося змінювати бійців через обстріли. Але хлопці поверталися з позицій натхнені, заряджені бойовим духом. Вони були не розгублені, що ні пригнічені, а навпаки рвалися воювати. Навіть призупиняти доводилося.

– А коли загострення минуло, що відчували? Адже з одного боку – так, вистояли, відбили позиції. А з іншого боку – стільки втрат?

– Я, звичайно, думав про це, тому звернув увагу на помилки, які допустив під час проведення тих боїв. Банально, але доводиться вчитися на власних помилках.

МЕНІ ЗДАЄТЬСЯ, ЩО ВСЕ РОЗВИВАЄТЬСЯ ЗА ЗАКОНОМ ФІЛОСОФІЇ, І В РЕЗУЛЬТАТІ КІЛЬКІСТЬ В АРМІЇ ПЕРЕРОСТЕ В ЯКІСТЬ.

– Є така думка, що армія знову стала зарегульованою паперами? Хоча в 14-му році паперової тяганини було менше. Як вважаєте, це так?

– Це глобальні питання, на які однозначно не відповіси. Армія, як і будь-який організм, потребує бюрократичного апарату. А ось наскільки він величезний – це питання не за адресою. Є інші начальники, які повинні приймати якісь заходи зі зменшення цього паперообігу. Вводити якісь нові електронні системи.

– Тобто зменшити цей апарат було б непогано?

– Я думаю, що і думати про це не варто, – це аксіома.

– У Вас особисто є приклади світових армій, на які нам варто було б рівнятися? Чи у нас вже все класно?

– Я вважаю, що копіювати повністю чийсь досвід не варто. Але треба брати найкраще і створювати своє. Тому що зі збройних сил СРСР ми на першому етапі взяли найгірше. Наприклад, замість бойової підготовки, раніше були показові виступи.

– А зараз хіба в армії немає показухи?

– Зараз заняття показові є, але вони як раз вже демонструють рівень підготовки, а не проводяться просто для галочки.

– А яких фахівців в плані підготовки хотілося б привернути ззовні? Чи наші інструктори вже досить професійні?

– Наскільки мені відомо, на сьогоднішній день ми вже маємо великий підготовлений корпус інструкторів в навчальних центрах. Причому заслуга Збройних сил в тому, що спочатку нашій армії допомагали іноземні інструктори, а зараз багато хто з них вчиться у нас.

– А як ви ставитеся до добровольчих підрозділів?

– Я вважаю, що раз ми будуємо правову державу, все повинно бути в правовому полі. Добровольці – це хоробрі, мотивовані хлопці, але вони повинні знаходитися в якійсь структурі, яку допускає Конституція.

– А якщо опустити цей момент, то як вони воюють?

– Я мало стикався з добровольчими батами, тому краще запитати у тих, хто з ними працював.

– Що скажете про можливу мобілізацію та резервну армію?

– Армія реформується – зараз змішане комплектування, але в зоні АТО участь беруть тільки контрактники. Хоча в цілому, ми вже створили професійну армію, яка справляється, але я впевнений, що серед тих, хто був мобілізований, буде чимало тих, хто повернеться, якщо війна прийме іншу форму. Пам’ятаю, коли ми восени виходили на навчання і набирали тисячу резервістів, серед них було дуже багато хлопців з першої – четвертої хвиль, які до цього проходили службу в бригаді. Хлопці все одно прийшли на ці навчання, і коли я з ними розмовляв, вони мене запевнили, що якщо ситуація загостриться, то вони відразу ж будуть готові воювати.

– Як ви вважаєте, контрактна основа – доопрацьована до кінця? Існує думка, що приходять люди, яким нема чого робити в військах, але оскільки їм ніде заробляти, вони йдуть служити?

– Мені здається, що все розвивається за законами філософії, і в підсумку кількість переросте в якість.

-Чи треба людей психологічно перевіряти, робити відбір більш ретельно, щоб розуміти, чи готова людина воювати або він зовсім не боєць?

– А як? Сильно налякати, чи що? Певний відбір існує, а таких методик, які можуть достовірно сказати, чи готова людина, я не знаю. У навчальних центрах є фахівці, які цим займаються, та й самі люди часто розуміють, що обрали не той шлях – буває, що відсіваються вже тут, на фронті.

– А так званих “аватарів” (бійці, що зловживають алкоголем, – ред.) багато зараз? Як боретеся?

– Ні, пияцтво – це вже не найбільша проблема. У порівнянні з 14-15-м роками – це маленький відсоток людей, який не впливає ні на бойову готовність, ні на якість виконання завдань.

– А яка тоді найбільша проблема в ЗСУ?

– Є держпрограма розвитку армії до 2020 року, де вказані кроки з реформування структури збройних сил, системи управління, по її оснащення, озброєння. Там все розписано, і якщо нам вдасться її виконати, то до 2020 року ми будемо мати якісні нові Збройні сили і мінімум проблем. Немає ніякого секрету, що головне, щоб держава змогла це все профінансувати.

– А що для Вас захист країни, крім того, що це ваша робота?

– Для мене, як для будь-якого нормального громадянина України, – це священний обов’язок.

Текст: Вика Ясинская, “Цензор. НЕТ”

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело: https://ua.censor.net.ua/r455727

Cтатті

Нелегкий вибір для армії: зарплата чи зброя

Published

on

Бюджет українських Збройних сил дозволяє вирішувати лише тактичні питання розвитку армії, а не їхньої модернізації. З найбільших проблем, які є у війську, – застаріла техніка, повільні темпи її ремонту та модернізації, слабкий рівень підготовки молодших командирів. 

Про це повідомляє народний депутат, член Комітету з нацбезпеки та оборони Олександр Бригинець.

«І уряд, і міністерство оборони, і Верховна Рада в питання військового бюджету виходять сьогодні з фінансових можливостей, які є в державі. Хочеться думати про далекі плани, але потрібно купувати саме те, що допоможе нам в даний момент, в війні, яка йде зараз. Тому найкращі сучасні озброєння, які можна було б купити, носять стратегічний характер і в цій війні можуть і не знадобитися. Фінанси нас змушують думати про день сьогоднішній, завтрашній, максимум післязавтрашній. Тобто вирішувати тактичні питання», – зазначив Бригинець.

За його словами, в питанні озброєння армії також йде розрахунок на іноземну підтримку.

«Але точно ніхто нам не виділить гроші на підвищення оплати військовослужбовцям. Тому потрібно вирішувати, що краще – заплатити сьогодні з наявного бюджету гроші солдату, або купити якесь краще озброєння», – пояснив народний депутат.

Нагадаємо, що раніше міністр оборони Степан Полторак планував, що бюджет міністерства у 2018 році має перейти з бюджету утримання на бюджет розвитку. В Міністерстві оборони порахували, що їм у 2018-му добре було би мати 141,2 млрд грн, але у Державному бюджеті відомству виділили набагато менше від бажаного – 83,3 мільярди (2,56% ВВП).

Військо отримало майже вдвічі менше, ніж просило, однак на 14,5 млрд. грн або на 20,7 % більше, ніж у 2017 році. Розгулятися на ці гроші в армії не вийде, однак багато чого зробити вдасться, наприклад, підвищити грошове забезпечення військовослужбовцям, провести реформи тощо

Слід не забувати, що проводить Україна свої реформи в умовах війни. Хотілося би, щоб війна розглядалася не як виправдання повільного реформування, а як стимул зробити все швидше, зробити систему такою, щоб вона не залежала від окремих осіб, а працювала досконало сама по собі. За відточеними стандартами.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

 

Continue Reading

Cтатті

Крим повернемо тоді, коли українці будуть готовими віддавати за нього життя

Published

on

Заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтем Чийгоз заявив, що Росія підло скористалася ослабленням центральної влади в Києві для анексії Криму.

Меджліс задовго до 2014-го попереджав українську владу про небезпеку створення в Криму загонів проросійського “козацтва”, однак на це не звернули уваги, заявив заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтем Чийгоз в ефірі інформаційно-політичного ток-шоу “Народ проти” на телеканалі ZIK.

“Коли сидів у тюрмі, я бачив зміни, які відбуваються в Україні. Звідти ми оцінювали ці зміни не за доходом на душу населення, а за рівнем патріотизму й самовідданості українців, які сьогодні захищають свою територію на Донбасі ціною власної крові, – ми оце оцінювали. Крим повернеться тоді, коли відчуємо, що кожен українець готовий віддавати своє життя за нього так само, як зараз за Донбас”, – зазначив він.

Чийгоз додав, що Київ призначав до влади в Криму людей без проукраїнської позиції.

“Із листопада 2013-го усі проросійські процеси в Криму вже почали активізуватись. Росія підло скористалась відсутністю сконцентрованої влади в Києві, коли не було змоги управляти армією, СБУ, міліцією. І ми бачили, що в Криму стоять частини української армії, де командувачі вже на той час здали їх”, – наголосив він.

Заступник голови Меджлісу додав, що після арешту спілкувався з полковником ФСБ із Москви, який розповів йому, що українські військові зрадили присязі тому, що їхні генерали перейшли на сторону РФ.

“Я запитав полковника ФСБ: “А ви кому присягу давали – генералові чи батьківщині?”. У цьому помилка наших структур – коли давали присягу батьківщині – вони її не сприймали як батьківщину, вони були ситуативниками. Тому ми повернемо Крим, коли станемо справжніми громадянами України”, – підсумував Чийгоз.

У вересні підконтрольний Росії суд Криму засудив Чийгоза до восьми років колонії суворого режиму за організацію масових заворушень під час окупації Криму Росією 2014 року.

Пов’язане зображення

Того самого місяця ще одного заступника голови Меджлісу – Ільмі Умерова засудили на два роки колонії-поселення за висловлювання про необхідність посилення санкцій проти Росії, які можуть змусити її піти з Криму і з Донбасу. Чийгоза із січня 2015 року утримували в СІЗО, вирок Умерова не набув чинності, останнім часом він перебував у лікарні.

25 жовтня Чийгоза та Умерова відправили літаком до Туреччини. За словами лідера кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва, це стало можливим завдяки зусиллям керівництва України, міжнародних організацій і президента Туреччини.

27 жовтня Умеров і Чийгоз прилетіли до Києва. На прес-конференції вони повідомили, що мають намір повернутися до Криму.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Continue Reading

Cтатті

Армія обрала якісну систему зв’язку, до кінця поточного року надійде партія радіостанцій «Aselsan»

Published

on

Члени комісії від усіх силових відомств і трьох наукових установ МОУ віддали перевагу радіостанціям «Aselsan», підтвердивши правильність попереднього рішення

Ідеальна модель завше приваблива. Приміром, було б зовсім чудово, якби українське військо зараз, на початок четвертого року опору російській агресії, мало повністю укомплектовані сучасними, відповідно до останніх досягнень технічного прогресу, взірцями озброєння й військового обладнання. Й бажано кращого, аніж у нашого противника. Цього можна швидко досягнути за умови вкладення колосальних ресурсів у закупівлю вже готової закордонної техніки або розгортання її власного виробництва. Й оскільки таких ресурсів нам іще бракує, а національна економіка лише виходить із затяжного піке, доволі правильним є стратегічне рішення покращувати технічне оснащення оборонної сфери в окремих її кластерах. Спершу — в найважливіших, опорних. Одним із них є військовий зв’язок.

Уже на початку російської інтервенції стало зрозуміло: без осучаснення систем зв’язку, у всьому оборонно-безпековому секторі неможливо налагодити якісне та адекватне управління підрозділами і стійку захищену комунікацію. Волонтерський рух попервах вносив помітну лепту в насичення військ певними засобами зв’язку різних виробників. Але доволі швидко прийшло розуміння, що це не вирішує кардинально реальних потреб, а є тимчасово-вимушеним кроком. Складнощі з сумісністю, захистом, обслуговуванням, ремонтом тощо підштовхнули до пошуку уніфікації та гарантованого забезпечення потреб ЗСУ буквально на роки вперед.

Треба було обрати надійного партнера, який запропонує оптимальні умови — якісне обладнання зв’язку за прийнятною ціною. Як відомо (не зупинятимемося докладно на перипетіях), а певний час довелося витратити саме на вибір такого партнера, адже ціна питання була і є надвисокою — обороноздатність та безпека України. І буквально в фінансовому вимірі ціна такого контракту теж становила чималу привабливість. Хтось із постачальників мав програти в цій конкурентній боротьбі, а хтось отримати головний приз — тривалу співпрацю з Міноборони України.+

Отже, переможця визначено, проводиться належна робота з адаптації й унормування використання радіостанцій турецького виробника «Aselsan» у ЗС України. Проте й досі триває кампанія з дискредитації, що має на меті поставити під сумнів прозорість проведення конкурсу при закупівлі радіостанцій для потреб нашої армії й посіяти сумнів у тім, що саме такі вироби потрібні нам.

Одразу зауважимо: будь-який юрист, вивчивши правовий бекграунд цього контракту, відповість, що його процедура відбулася з урахуванням усіх вимог законодавства, зокрема, визначальних і порівняльних випробувань. А практик зауважить: не існує армії, де новий зразок апаратури зв’язку чи комунікації, тим паче, іноземного виробництва, в процесі встановлення на вітчизняну бойову техніку не потребував би певної адаптації.

НАЧАЛЬНИК ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ЗВ’ЯЗКУ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ ГЕНЕРАЛЬНОГО ШТАБУ ЗС УКРАЇНИ ГЕНЕРАЛ-МАЙОР ВОЛОДИМИР РАПКО

Щоб прояснити ситуацію та з’ясувати, як відбувається означена адаптація, я звернувся до експертів, які володіють першоджерельною інформацією.

У ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД НА ТАНКАХ ОДНОЧАСНО ПРАЦЮВАТИМУТЬ ЯК «MOTOROLA», ТАК І «ASELSAN»

— Наразі існує певний «інформаційний шум», що радіостанції «Aselsan» якось неправильно встановлюють на танки. Наскільки я розумію, нічого неординарного, крім як знаходження оптимального варіанту встановлення сучасних засобів зв’язку на нашу бронетехніку, в цій роботі не відбувається?

— Ми розпочали інсталяцію сучасних засобів зв’язку з танкових військ, тому що танк, як комплексний зразок бойової техніки, є найскладнішим. Наразі триває опрацювання технічних аспектів цієї роботи, — коментує ситуацію начальник Головного управління зв’язку та інформаційних систем Генерального штабу ЗС України генерал-майор Володимир Рапко. — Процес не видався легким. І це було очікуваним. Просто вмонтувати сучасну станцію натовського зразка в Т-64 без конструкторських і нормативних головоломок складно. Опрацьовано низку ідей з вирішення цього виклику. Звісно, ми мали все експериментально випробувати, аби виявити практичні недоліки — щоб інсталяція засобів зв’язку задовольняла вимоги війська.

Зараз у Харківському КБ із машинобудування ім.Морозова працює спеціальна робоча група, до складу якої входять фахівці Харківського бронетанкового ремонтного заводу, конструкторсько-технологічного центру Міноборони, представники «Aselsan» в Україні. Вони працюють над тим, щоб визначити оптимальні штатні місця підключення та установки радіостанції, які покращать ефективність роботи бойової машини в цілому.

Наразі у штатному режимі на танках здебільшого працюють водночас «Motorola» та «Aselsan», а встановлена апаратура внутрішнього зв’язку й комутації «Aselsan» забезпечує роботу як зовнішньої, так і внутрішньої комунікації, що покращило керованість бойових машин.

Заступник начальника Центрального бронетанкового управління ЗСУ Озброєння Збройних сил України полковник Євген Сидоренко тим часом зауважує: «Завершити адаптацію та встановлення радіостанцій «Aselsan» на дослідний зразок танка Т-64 відповідно до затверджених конструкторських змін плануємо до кінця 2017-го. Адже за результатами випробувань визначимося з моделлю для тиражування. Передовсім, це стосується танків, що перебувають на капремонті в заводських умовах. Діятимуть і виїзні ремонтні бригади, які замінюватимуть системи зв’язку танків у військах. Тобто, в усіх танках, які проходитимуть регламентний капремонт, встановлять сучасні засоби зв’язку. А в перехідний період на бронетехніці застосовуватимуть як «Motorola», так і «Aselsan» — поки ми повністю не перейдемо на сучасні засоби. Крім того, триває і адаптація вітчизняних шоломофонів для роботи з радіостанціями «Aselsan». Найближчим часом отримаємо щонайменше 100 таких шоломофонів, які дешевші закордонних аналогів».

ЯКЩО НЕ ЗАБРАКНЕ КОШТІВ, ПЕРЕОСНАЩЕННЯ ВІЙСЬКА НА НОВІ ЗАСОБИ ЗВ’ЯЗКУ ЗАКІНЧАТЬ ДО 2020-ГО

Зазначимо, що шоломофони натовського стандарту відрізняються від українських наявністю знімного шолому з кевлару, також у вітчизняних використовують ларингофони, а в європейських — мікрофонну гарнітуру. Тому танкістам треба звикати до мікрофона перед обличчям, який, на перший погляд, ніби заважає. Однак застосування такої гарнітури забезпечує кращу чіткість і розбірливість переговорів завдяки значно ліпшим частотним характеристикам.

Отже, вибір шоломофонів залишимо за танкістами.

— Також необхідно опрацювати технічні питання інсталяції сучасних засобів зв’язку для танків Т-80 та БМП. Процес встановлення сучасних засобів зв’язку на зразки бойової техніки радянського виробництва не такий легкий, як видавалося спершу. Хоча відкрию «таємницю»: окрім бронетехніки, на всіх інших зразках озброєння така адаптація пройшла успішно та швидко. Йдеться про радіостанції «Harris», «Motorola» і в деяких випадках «Aselsan».

 Коли ми говоримо про радіостанції «Aselsan» УКХ-діапазону, ми розуміємо, що це техніка, яка забезпечує підвищений захист і спроможність діяти в умовах РЕБ на відміну від «Motorola»? — запитуємо в головного зв’язківця українського війська.

— Так, але «Motorola» дає змогу на перехідний період бути на зв’язку з підтримуючою танки піхотою. Найважчий — перехідний період, коли водночас діють кілька типів техніки, — каже співрозмовник, — кожен виробник засобів зв’язку реалізовує унікальні алгоритми псевдовипадкового налаштування робочої частоти, криптографічного захисту інформації та методи цифро-аналогового, аналогово-цифрового перетворення сигналу.

 Яка ситуація з фінансуванням на наступний рік із точки зору задоволення потреб зв’язку ЗС України?

— Для того, щоб успішно здійснити переоснащення війська сучасними засобами зв’язку потрібен час і кошти. До речі, до кінця поточного року надійде партія радіостанцій «Aselsan», і ми продовжимо переоснащення тих підрозділів, які нам визначив начальник Генерального штабу — Головнокомандувач ЗС України.

ВОЛОДИМИР РАПКО: МИ ЗНАЛИ, ЩО НАМ ДОВЕДЕТЬСЯ РАЗОМ ВОЮВАТИ І БУДУВАТИ СИСТЕМУ ВЗАЄМОСУМІСНОСТІ

— Переоснащення — це чималі кошти. Мабуть, тому за давньою українською традицією в декого виникли підозри щодо непрозорості закупівель…

— Усі рішення щодо закупівлі тих чи тих технічних засобів Головне управління зв’язку ГШ ЗС України приймає не просто так. Вивчається досвід країн, які були у такій ситуації, як ми, і які потребували швидких змін у своєму технопарку. Це досвід Польщі, Грузії, Азербайджану, країн Балтії. А нова хвиля інформаційного пресингу, на мою думку, піднялася через те, що ми не придбали радіостанції ізраїльської компанії «Elbit Systems Ltd». Цей виробник запропонував Збройним силам України радіостанції, які не підтвердили заявлених технічних характеристик. Це декому не подобається, мабуть, тому я і мої підлеглі відчуваємо певний тиск. Причому, рішення якому виробнику віддати перевагу, ухвалювалося разом із Національною гвардією України, Державною прикордонною службою України, Державною службою спеціального зв’язку та захисту інформації, а також за участі експертної ради до складу якої входять волонтери й науковці. Хочу, для розуміння, довести алгоритм цього рішення: в 2015-му здійснювалося вивчення сучасних зразків засобів зв’язку, наступного року провели покази, визначальні відомчі випробування. А потім — колегіальне рішення, що за технічними параметрами обрано «Aselsan». Ми укладаємо угоду й отримуємо першу партію радіостанцій. Після цього почався певний тиск на ЗС України і міністр оборони України, задля уникнення інсинуацій, вирішив провести додаткові порівняльні випробування задля повної прозорості в травні-червні 2017-го комплексною комісією від усіх силових відомств і трьох наукових установ МОУ. Усі члени комісії без винятку віддали перевагу радіостанціям «Aselsan», підтвердивши правильність попереднього рішення.

— Підрозділи, на озброєнні яких перебувають різнотипні станції, чутимуть один одного?

— Питання сумісності окремо діючих підрозділів сьогодні вирішується застосуванням сучасної апаратури внутрішнього зв’язку й комутації та радіостанціями «Harris» короткохвильового діапазону. Останні застосовують усі силові структури — задля взаємодії. Це рішення начальників зв’язку ЗСУ, Держприкордонслужби, Нацгвардії. Ми знали: нам доведеться разом воювати і тому треба будувати взаємосумісну систему комунікації. Хтось не хоче, щоб Збройні сили України переходили на сучасний цифровий зв’язок. Ми ухвалили правильне рішення і повернутись назад неможливо, бо це стане злочином перед тими солдатами, які хочуть нормального, якісного і захищеного зв’язку. Співвідношення якість — ціна в цьому процесі вибору була визначальною. На жаль, бізнес ще не навчився програвати в чесній конкурентній боротьбі. Але в нього ще є можливість цьому навчитись…

Геннадій КАРПЮК, військовий журналіст

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Continue Reading
Advertisement
Advertisement
Advertisement

Trending