Зв'яжіться з нами

Cтатті

Куди зникають мілйони батальйонів територіальної оборони, досвід прифронтової Харківської області…

Опубліковано

на

Три роки тому, навесні 2014 року, за розпорядженням Генерального штабу, в усіх областях України стартувала створення батальйонів територіальної оборони. З Харківської області, межує з країною-агресором і знаходиться у безпосередній близькості до «ДНР» і «ЛНР» прийшли тривожні вісті: тероборона існує тільки на папері.

Необхідність у появі батальйонів територіальної оборони (ТРО) в 2014 році була обумовлена тим, що у розкраденої десятиліттями армії не було шансів самостійно протистояти набагато сильнішому ворогу. У Генштабі розуміли, що, якщо почнеться велика війна, ні сил для оборони Києва, ні для оборони Харкова, Дніпра або Херсона з Одесою, в України немає. Зокрема, для цього не було матеріальних можливостей (брак систем озброєнь, військової техніки, боєприпасів і т. д.) і – найголовніше – військового навченого резерву. Зараз, коли конфлікт з Росією неодноразово переходив в «гарячу» фазу, українці, не з чуток знають військову справу – демобилизовавшихся після служби в зоні АТО – значно більше, ніж три роки тому.

Разом з тим, система територіальної оборони так і не запрацювала. У тій же ж Харківськійї області, де загроза російської агресії як і раніше висока, резервісти змушені ледь не зубами вигризати найнеобхідніше, щоб підтримувати батальйони нехай не в стані боєготовності, але хоча б підтримки військових навичок. Зокрема, вони змушені за свій рахунок купувати екіпіровку і їздити на тренування, незважаючи на те, що з місцевого бюджету на виконання програм територіальної оборони та протидії терористичній діяльності виділяються мільйони гривень.

Так, у квітні 2016 року Харківська обласна рада прийняла рішення виділити на ці потреби майже 5,7 млн гривень (на 2016-2017 роки). При цьому близько 3,5 млн гривень фінансування повинно було бути виділено безпосередньо в 2016 році. На той момент голова Харківської ОДА Ігор Райнін (нині – глава Адміністрації президента України) тоді розповідав, що за рахунок цих коштів планується забезпечити функціонування загонів територіальної оборони області. Зокрема, планувалося привести в порядок приміщення для проведення занять з особовим складом загонів і полігони для навчань, забезпечити підрозділи тероборони формою та харчуванням. «Завдяки цій програмі ми повністю відновимо нормальну роботу системи територіальної оборони в Харківській області. Багато років ця система існувала тільки на папері. Цього не можна було допускати і в мирний час, а зараз, коли частина нашого регіону входить в зону АТО, ми просто зобов’язані активізувати роботу в цьому напрямку», – зазначав він у квітні 2016 року.

Але, на жаль, плани так на папері і залишились.

Вона як би є, але її як би немає

За інформацією активістів зі складу ТРО Харкова, де-юре, в минулому році на потреби тероборони було витрачено 2,5 млн гривень, де-факто, цих грошей вони взагалі не бачили. Учасник координаційної групи при штабі територіальної оборони харківщини Олександр Горбатенко згадує, як їм обіцяли, що саме ця група буде контролювати витрату коштів: обласний військкомат, мовляв, буде оголошувати тендери, і всі закупівлі будуть прозорими. На ділі ж, активістам вдалося відстежити тільки зовсім малу частину витрат, що стосується екіпіровки, а після цього у військкоматі їм ніхто ніякої інформації не надавав.

Всі спроби самостійно домогтися від Харківського обласного військкомату звіту про витрати, виділених на потреби ТРО, коштів, не увінчалися успіхом. І тільки запит від одного з депутатів обласної ради подіяв. А, вивчивши звіт, активісти переконалися в тому, що й так знали – кошти витрачалися неефективно.

«У звіті є пункт про перевезення військовослужбовців за контрактом для виконання заходів територіальної оборони. Нібито ми їздили кудись 15 разів (середня вартість однієї поїздки 13-15 тисяч). Проте хлопці все пам’ятають, що ми тільки два-три рази виїжджали. Також було б цікаво побачити шляхові листи на перевезення, щоб розуміти, куди саме вони здійснювалися», – розповідає Олександр Горбатенко.

Бюджету країни ці поїздки «обійшлися» у майже 200 тисяч гривень (при тому, що на тренування тероборонівці їздять за власний рахунок). Приблизно за стільки ж, згідно зі звітом про виконання програми було витрачено на ремонт автотехніки, запчастини та паливо. «Хоча у територіальної оборони немає жодної одиниці техніки, – підкреслює Олександр Горбатенко. – У короткому звіті ХОВКа [Харківський обласний військкомат] вже виявлені невідповідності згідно з пунктом 3.2 Програми тероборони Харківської області 2016-2017: «Перевезення особового складу підрозділів територіальної оборони під час проведення з ними занять і навчань». ХОВК відповідає, що гроші витрачені для перевезення військовослужбовців за контрактом для виконання заходів територіальної оборони», тобто, перевезення здійснювалися не особового складу – і не на тренування! Також, згідно даних Prozorro, ХОВК шукав підрядника для перевезень на суму 1,4 млн».

Крім іншого, у харківських тероборонівів є ще одна серйозна проблема – у них досі немає власної бази. Незважаючи на те, що при військкоматах є посади заступників комісарів з територіальної оборони, в службові обов’язки яких входить формування списків добровольців та організація тренувань, тренуються представники ТРО невеликими групками і де доведеться. Причому, місця для тренувань, як і інструкторів-волонтерів, які шукають самостійно.

Розуміючи, що розраховувати не на кого, в минулому році активісти ТРО вирішили організувати єдиний обласний тренувальний центр. Поїздили по військовим містечкам, попридиалялись і вирішили, що найбільш оптимальний варіант – це створити центр на базі 220-го військового містечка в Підвірках Дергачівського району Харківської області. «З хлопцями продумали, як це все буде виглядати, «намалювали» концепцію, озвучили її екс губернатору Ігорю Райніну, він підтримав», – згадує Олександр Горбатенко. Активістам пообіцяли, що це містечко буде прийняте на баланс Харківського обласного військкомату і переобладнаний під тренувальний центр. Спеціально для цього в Програмі ТРО було закладена значна сума в 849 тисяч гривень.

Проте, розмови так і залишилися порожніми балачками. Місце під тренувальний центр передано не було, а кошти, виділені, природно, не були освоєні і повернулися в бюджет. «Поряд з 220-м військовим містечком виділена земля під житловий кооператив і ще три великі ділянки – якимсь приватним особам. Може бути, в цьому і причина – не хочуть, щоб ми по суботах і неділях бігали, навчальні гранати підривали, не турбували людей. Земля подешевшає відразу – не зможуть продати», – розмірковує Горбатенко про те, чому, всупереч обіцянкам, тероборонівці так і не отримали тренувальний центр…

Влада готова до розмови

У свою чергу, в Харківському обласному військовому комісаріаті від будь-яких звинувачень відхрещуються. За словами воєнкома Юрія Калгушкіна, він підтримує ідею центрів підготовки, але впевнений, що робити його єдиним на базі 220-го військового містечка – недоцільно.

По-перше, тому що видатки області на ТРО різко зростуть. Мовляв, потрібно буде оплачувати комунальні послуги, а також збільшити штат військкоматів, щоб забезпечити охорону 18 гектарів, на яких може бути розташована база територіальної оборони…

По-друге, тому, що 220-е військове містечко передано військовому факультету НТУ «ХПІ», і там «кожен день з понеділка по п’ятницю проводяться заняття з курсантами факультету військової підготовки». «Ми ж займаємося там, в кращому випадку, раз на тиждень», – розповів він.

При цьому, за його словами, згідно програми ТРО, прийнятої обласною радою, ті гроші, про які в координаційному центрі говорять, як про зникліх, нікуди не зникли, а просто потрапили в спецфонд: «570 тисяч гривень були переведені в спецфонд, і вони з минулого року перейшли на цей рік – перераховані в квартирно-експлуатаційний відділ Харківського гарнізону… Це ж не наше [обласного військкомату] військове містечко, а факультету військової підготовки. І зараз там буде обладнуватися казарма для використання цього містечка на добу-дві, щоб люди могли там переночувати. Але все це за погодженням з координаційною групою», – зазначає воєнком. Крім того, ще близько 300 тисяч гривень виділено факультету військової підготовки НТУ «ХПІ» для розширення тиру (з 50 до 100 метрів). «Це необхідно, щоб не їздити за 30-40 км на полігон, а проводити практичні стрільби тут, на місці», – пояснює Юрій Калгушкін.

В цілому, на його думку, раціональніше було б зробити базу підготовки ТРО в кожному районі, «як це зроблено в Зміївському або Дергачівському». «Потрібно розуміти, що практична підготовка ТРО – інженерна, тактична – це поле, ліс або лісосмуга. Тут не потрібні ніякі навчальні центри. А для теоретичних занять у нас є збірний пункт», – говорить Юрій Калгушкін і додає, що для обладнання двох навчальних класів збірного пункту, в яких може розміститися 400 чоловік, теж були витрачені гроші територіальної оборони.

Воєнком запевняє, що жодна копійка не використовувалася недоцільно. «За кожну витрачену копійку ми можемо відзвітувати. І кожна витрачена копійка якимось чином пов’язана з територіальною обороною. Ось, наприклад, ми поставили розсувні ворота. Тобто, тепер у нас солдат не стоїть і не відкриває ворота, а це робить оперативний черговий по камері з пульта управління», – розповів він. Правда, як розсувні ворота впливають на обороноздатність і безпеку, не уточнив.

За його словами, щоб пояснити все це координаційній раді ТРО і розставити всі крапки над «і» навіть спеціальна зустріч планувалася, але завадили події в Балаклії: «пішли вибухи, я поїхав туди. Але ми плануємо зустріч наступного тижня. Запросимо також представників обладміністрації і обговоримо всі питання», – пообіцяв Юрій Калгушкін.

Хочеться сподіватися, що на цій зустрічі, нарешті, з’ясується, скільки ж в області тренованих бійців, готових, в разі чого, застосувати свої знання та вміння, отримані під час зборів ТРО. Оскільки, як повідомляють представники координаційної ради, на навчаннях в кінці березня в присутності голови Харківської ОДА Юлії Світличної прозвучала цифра – 10 тисяч підготовлених резервістів. «Ми хотіли б з ними познайомитися, дізнатися, хто ці люди?» – кажуть представники ТРО і стверджують, що в реальності членів територіальної оборони області в рази менше.

У той же час Юрій Калгушкін назвав ще більшу цифру – 20 тисяч осіб, які, за його даними, числяться в загонах територіальної оборони (виходячи з цієї цифри і формуються розміри бюджетних асигнувань, виділених на ТРО).

…Як би там не було, не чекаючи обіцяних зустрічей, координаційна група при штабі територіальної оборони хоче домогтися отримання конкретних накладних за витратами за минулий рік. Для цього в Харківський обласний військовий комісаріат направлений відповідний запит. А вже наявна інформація видатків за програмою територіальної оборони області направлена для перевірки Харківський антикорупційний центр.

Автор: Ірина Шевченко

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове. *Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції. *Інформація публікується з відкритих джерел.

Джерело:https://www.unian.net/society/

 

Cтатті

Як Одеса поновлює статус центру літакобудування

Опубліковано

на

У складальному цеху Одеського авіаційного заводу напружена пора – готують один за одним до льотних випробувань багатоцільові літаки Y1″Дельфін”. Налагодженням випуску крилатих машин місцеві авіабудівники, власне, поновили призабутий статус Одеси – одного з ключових центрів літакобудування України. Адже ще донедавна їх іменували авіаремонтниками, а саме підприємство, що входить до кластера “Укроборонпрому”, – ДП “Одесаремсервіс”.

СТОЛІТНЯ ТРАДИЦІЯ ЛІТАКОБУДУВАННЯ

На старті 21 століття про славетний бренд нагадав піднятий у небо над Одесою літак “Анатра-2” – відновлена копія того самого літака-розвідника “Анатра Анасаль”, який серійно випускали одеські авіабудівники у 1916 році. Після відзначення 90-річниці літака одеської марки згадали і про перший “Аероклуб”, першу “Школу пілотів”, перший політ у 1910 році на французькому аероплані “Фарман IV” відважного авіатора Михайла Єфімова, відкриття у 1911 році майстерні під гучною назвою “Завод аеропланів Анатра” та аеродрому, який досі називають “Шкільним”.

Якщо в 1911 році у небо над Одесою піднялись всього 7 літальних апаратів, а в наступному – 20 аеропланів “Фарман-IV” і “Блеріо”, то уже через п’ять років – місцеві авіабудівники вийшли на щомісячний випуск 80 крилатих машин одеської марки.

Пам'ятник Анатра Анасаль
Пам’ятник Анатра Анасаль

Через сто років їх нащадки взялись відроджувати славні традиції літакобудування. Розпочали з модернізації навчально-тренувального реактивного літака “Л-39С” чеського виробництва. Ось як про це розповідає гендиректор авіазаводу Віталій Юхачов:

“Зважаючи на актуальність підготовки військових льотчиків, керівництво Міноборони України прийняло рішення передати нашому заводу партію літаків “Л-39С”, що є симуляторами винищувачів “МіГ-29″ і Су-27”, для здійснення їх комплексної модернізації. Експерти виходили з того, що реактивний “Л-39С” можна “навчити” симулювати політ на “МіГ-29″ у бойовій обстановці – як при перехопленні цілі, так і в повітряному бою, включно зі стрільбою і бомбометанням по наземних цілях. І наші конструктори, технологи, виробничники успішно реалізували доведене завдання”, – зазначив Юхачов.

Л-39М
Л-39М “Альбатрос”

Більш того, після передачі Збройним Силам України модернізованих “Альбатросів”, як ще називають “Л-39М”, ми ініціювали випуск “з нуля” сучасного навчально-тренувального літака Y1 “Дельфін”. Оскільки потужності підприємства дають змогу реалізувати цей перспективний проект. Ідея заводчан знайшла підтримку, було розроблено техдокументацію, і після схвалення проекту наше підприємство приступило до випуску перших десяти одномоторних літаків.

“ДЕЛЬФІНИ” СТАЮТЬ НА КРИЛО НАД ОДЕСЬКОЮ ЗАТОКОЮ

“Y1 “Дельфін” – не просто результат запровадження у практику новітніх технологій літакобудування. Випуск цієї машини, переконаний Юхачов, “крок уперед у справі підготовки льотчиків, оскільки вона якнайкраще підходить для здійснення курсантами перших польотів. На цих літаках у них є можливості вдосконалити навички пілотування на малих висотах, а для більшої безпеки польотів на “Дельфіні” встановлена спеціальна система порятунку – в разі нештатної ситуації є змога приземлитись на парашуті”.

фото Укроборонпрому
Y1″Дельфін”. Фото: Укроборонпром

Із заступником гендиректора – головним конструктором ДП “Одеський авіазавод” Валентином Гостіщевим кореспонденти Укрінформу зустрілись у складальному цеху підприємства, де спеціалісти інженерно-технічних служб тестували різні системи “Дельфіна”, готуючи його до льотних випробувань.

– Протягом грудня, – поділився Гостіщев найближчими планами, – відправляємо на випробування небом двох “Дельфінів”, що проходять зараз, як бачите, тестування систем у межах передпольотної підготовки. Ще чотири машини – на потоці, на різних стадіях готовності. Але так само успішно просуваються, згідно з графіком, до фінішного етапу – на злітно-посадкову смугу аеродрому”.

“Якщо будуть нові замовлення, звісно, зможемо їх у стислі строки виконати, – зауважив заступник гендиректора. – Адже “Дельфін” успішно пройшов державні випробування і сертифікований для польотів. Завод володіє сучасною технічною базою, конструкторською документацією, причому в разі потреби наші фахівці спроможні внести зміни для кращого виконання тих чи інших техзавдань.

За словами Гостіщева, “поки що літак застосовується передусім при підготовці кадрів цивільної авіації, наприклад, курсантів Кіровоградської льотної академії та інших вишів. Але ми вважаємо, що літак можна успішно застосовувати і на початковому етапі тренувань курсантів та льотчиків Збройних Сил України, а також для здійснення, приміром, моніторингу прикордонних зон, участі в пошуково-рятувальних операціях і багатьох інших заходах. Зараз конструктори заводського ОКБ-2 під керівництвом Володимира Устенка продовжують роботу над створенням спеціалізованих версій цього повітряного судна”.

– Шкода, виїжджаю зараз у відрядження, – додав заступник гендиректора, – тож обмаль часу, аби розповісти про низку переваг цього перспективного літака. Втім, докладніше про реалізацію нашого спільного проекту можуть розказати керівник Дослідно-конструкторського бюро Володимир Устенко та провідний конструктор Людмила Чернікова.

– “Дельфін” – дуже надійне і маневрене повітряне судно, – продовжив Устенко, – я б сказав, що у п’ятому океані він почувається так упевнено, як дельфін у відкритому морі, дозволяючи льотчику виконувати фігури складного і вищого пілотажу та забезпечуючи курсантам успішне опанування основ сучасного швидкоплинного повітряного бою, включно з виходом зі штопора. Літак може оснащуватися бортовим обладнанням, як на базі традиційних аналогових приладів, так і сучасним цифровим, яке отримало назву “скляна кабіна”.

На думку керівника ОКБ-2, важливо й те, що молоді пілоти мають змогу відпрацювати всі елементи зльоту-посадки, включно з випуском і прибиранням стійки шасі, чого не забезпечують інші літаки цього класу. Наприклад, легкомоторний літак ХАЗ-30 виробництва Харківського авіаційного промислового підприємства. Крім того, оснащений “Дельфін” надійним двигуном від французької компанії Societe de Motorisations Aeronautiques, яка входить у масштабний авіа-конгломерат Safran SA і постачає двигуни та авіоніку для лайнерів компаній Boeing та Airbus.

– Цікаво, що при укладенні контракту на постачання двигунів компанією Societe de Motorisations Aeronautiques, – зауважив керівник ОКБ-2, – ми пересвідчились, що саме ця фірма надсилала свої двигуни і для комплектації аеропланів одеських марок 100-річної давності.

Втім, плануємо найближчим часом оснастити літак турбогвинтовим двигуном АІ-450С виробництва вітчизняних компаній “Івченко Прогрес” і “Мотор Січ”, у якому застосована новітня система управління паливом двигуна. Хочемо, щоб у перспективі літак комплектувався виключно українськими вузлами й агрегатами, і учасники перемовин уже вийшли на завершальний етап.

ПОВІТРЯНЕ ТАКСІ З ОДЕСИ ДО КИЄВА

У свою чергу, провідний конструктор Чернікова звернула увагу на те, що обійдеться новий літак компанії-замовнику чи організатору послуг “Повітряне таксі” в $350 тисяч – у півтора рази дешевше порівняно з імпортними аналогами, яким він не поступається за технічними параметрами. Завдяки потужному двигуну “Дельфін” спроможний розганятися до 385 км/год і здійснювати на висоті 3 тисячі метрів безпосадочні польоти на відстань 1320 кілометрів, тобто здатний подолати відстань з Одеси до Харкова чи Києва і повернутися назад. До того ж на літаку встановлений двигун дизельного типу, що спалює пального стільки ж, як легковий автомобіль – з розрахунку 16 літрів на сто кілометрів.

“Ми вважаємо, що саме реалізація проектів ОКБ-2 має вирішальне значення для перспектив розвитку авіазаводу, – зауважила Чернікова, – бо зростатиме ринок послуг “бізнес-джет” або “повітряних таксі”. А це теж одна із спеціалізацій розробленого нами й поставленого на потік “Дельфіна”. Літак розрахований на чотирьох осіб – пілота і трьох пасажирів або членів екіпажу, в залежності від необхідності. У тому разі, якщо пасажирів троє, подолання значної відстані обійдеться коштом, еквівалентним приблизно в $100″.

Уже зареєстрована одеська авіакомпанія, що готується надавати послуги повітряного ВІП-таксі для представників ділових кіл і в тих випадках, коли виникає необхідність здійснення екстреної поїздки до столиці чи в одну з віддалених областей.

Звісно, налагодження випуску легкомоторних літаків Y1 “Дельфін” – лише один із напрямків діяльності Одеського авіазаводу, що входить до кластеру ДК “Укроборонпром”. Паралельно з виконанням значних обсягів ремонтних робіт, заводчани розгорнули серійне виготовлення деталей скління винищувачів і навчально-тренувальних літаків, успішно реалізують програму імпортозаміщення, завдяки чому чистий дохід від реалізації продукції та послуг підприємства досяг торік понад 220 мільйонів гривень, а середня зарплата працівників підприємства перевищила 9 тисяч гривень.

Отож поява у небі над Одеською затокою легкомоторного літака Y1″Дельфін” повернула Одесі славетний бренд центру літакобудування. Чи утримається повітряне судно у небесах півтора десятиліття, як удалося первістку авіазаводу аероплану “Анатра Анасаль”, що давно став експонатом празького музею, покаже час.

Михайло Аксанюк

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

«Тритон-01» змагається за місце в лавах ЗСУ

Опубліковано

на

Серед розмаїття військової техніки, яку останніми роками створили вітчизняні конструктори, з’явився ще один цікавий зразок. Мова про легкоброньовану платформу «Тритон», яка нині здатна успішно виконувати завдання на суходолі. Проте виробник запевняє, що незабаром вона стане плавучою.

Цей зразок колісної бронетехніки вітчизняного виробництва нещодавно допустили  до підконтрольної експлуатації в ЗС України.

Уперше демонстраційний зразок легкоброньованої платформи «Тритон», вироблений на ПАТ «Завод «Кузня на Рибальському», презентували широкому загалу ще наприкінці 2015 року на Міжнародній спеціалізованій виставці «Зброя та безпека». Торік «Тритон-01» пройшов визначальні відомчі випробування, а нещодавно його допустили до підконтрольної експлуатації в ЗС України.

— Під час визначальних відомчих випробувань виникло питання, до якої категорії колісної бронетехніки віднести «Тритон»: до бронеавтомобілів чи до бронетранспортерів, — говорить куратор проекту від підприємства-виробника Ігор Татарин. — Оскільки ходова «Тритона» має взаємозамінні з БТР-70, БТР-80, БТР-3, БТР-4 компоненти, а його носійний кузов по суті є втіленням ідеології, яку застосовують під час виробництва бронетранспортерів, наш зразок вирішили тестувати за критеріями, визначеними саме для них. До речі, зробити елементи підвіски взаємозамінними з бронетранспортерами — бажання замовника. І в польових умовах це має суттєво поліпшити ремонтопридатність «Тритона».

Платформу «Тритон-01» укомплектовано чотирициліндровим дизельним двигуном VOLVO TAD542VE з робочим об’ємом 5,13 л, потужністю 218 к. с. та п’ятиступінчастою механічною або автоматичною коробкою передач (ZF ZTO 1006 або ALLISON 1000 SP відповідно). Підвіска незалежна, важільно-торсіонна з телескопічними амортизаторами. «Тритон» розвиває максимальну швидкість по шосе 110 км/год. Запас ходу становить близько 700 км.

12_12_2017.qxd

Бронеплатформу оснащено передпусковим підігрівачем, сучасними системами кондиціонування та пожежогасіння, а також фільтровентиляційною установкою, яка забезпечує очищення й подачу чистого повітря в десантне відділення.

На легкоброньовану платформу «Тритон-01» установлено шини підвищеної прохідності із системою автоматичного підкачування та ранфлетами. Вони забезпечуватимуть рух платформи в разі значного пошкодження колеса (або навіть усіх).

Цікаво, що від самого початку проект передбачав розробку плавучої бронеплатформи (з максимальною швидкістю на плаву — до 10 км/год.), тому, за словами Ігоря Татарина, інженери заводу наполегливо працюють над підвищенням плавучості й вносять в конструкцію необхідні зміни. Наразі задню частину останньої версії броньованої платформи оснащено двома гребними гвинтами. До речі, до підконтрольної експлуатації у військах допущено базову модель «Тритон-01», тобто неплавучий зразок.

Також поки що достеменно невідомо, яке оснащення матимуть машини, що використовуватимуть в армійських підрозділах. Наприклад, на легкоброньовані платформи, котрі постачають нашим прикордонникам, розміщено новий мобільний розвідувальний комплекс «Джеб», який включає в себе РЛС LC111 «Лис» розвідки наземних цілей міліметрового діапазону і малошвидкісних повітряних, які низько літають, тепловізійну систему, а також телевізійну двоканальну систему спостереження нічного й денного бачення, лазерний далекомір і системи радіо- й радіотехнічного моніторингу.

Результат пошуку зображень за запитом "мобільний розвідувальний комплекс «Джеб»"

Такий комплекс дає змогу виявляти техніку на відстані до 6,5 км, людину — за 2,5 км, ідентифікувати цілі й здійснювати спостереження за 250 об’єктами одночасно. Також платформу комплектують станцією постановки радіоперешкод «Анклав» та окремим дизельним генератором і виносним пультом керування радіолокаційним комплексом (до 100 м).

«Тритон-01» має бронювання, що відповідає класу захисту ПЗСА-5 за ДСТУ 3975–2000 (забезпечує захист від кулі 7,62 мм патрона 57-БЗ-231с, з кулею БЗ (автомат АКМ) із відстані 10 м). Розрахунок рівня протимінної стійкості «Тритона-01» шляхом математичного моделювання, який здійснили фахівці Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки ЗС України, засвідчив, що бронеплатформа здатна захистити екіпаж й десант в разі підриву мінно-вибухових пристроїв потужністю до 6 кг у тротиловому еквіваленті під її днищем або колесом. Надійність системи комплексного пасивного протимінного захисту досягнуто реалізацією певних технічних рішень, зокрема, завдяки збільшеному дорожньому просвіту та особливій V-подібній формі корпусу в районі ходової частини, що має змінювати напрям ударної хвилі в разі підриву на мінно-вибуховому пристрої. Мінімізувати максимальне прискорення, що виникає внаслідок впливу енергії вибуху, та запобігти травмуванню особового складу мають спеціальні сидіння, що кріпляться до даху.

Легкоброньована платформа «Тритон-01» має на озброєнні дистанційно керований бойовий модуль, до складу якого входить 12,7 мм кулемет НСВТ й 40 мм гранатомет УАГ-40.

Отже, на перший погляд, за своїми можливостями й тактико-технічними характеристиками «Тритон-01» має досить пристойний вигляд. Однак вести мову про його практичну ефективність можна буде лише за результатами підконтрольної експлуатації в підрозділах українського війська.

Андрій ЛИСЕНКО

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

У Сухопутних військах немає бригади без бойового досвіду – генерал

Опубліковано

на

Усі бригади, полки і окремі частини Сухопутних військ ЗС України вже мають бойовий досвід.

Про це в інтерв’ю Укрінформу заявив командувач Сухопутних військ Збройних Сил України генерал-полковник Сергій Попко.

“Всі бригади Сухопутних військ, всі полки й окремі частини мають бойовий досвід і виконували протягом всіх цих трьох років бойові завдання. Немає жодної військової частини в Сухопутних військах, яка не мала б бойового досвіду, кожна – за напрямками своєї діяльності”,  – заявив він.

Генерал зазначив, що залежно від року війни, від періоду застосування в російсько-українській війні, частка участі Сухопутних військ у бойових діях “коливалася від 80 до 90%”.

“Ми з повагою ставимося до зусиль інших силових структур, таких як Служба безпеки України, Державна прикордонна служба, Національна гвардія, Національна поліція. Але проводити якісь паралелі між ними було б не зовсім коректним. Справа в тім, що Сухопутні війська, як і Десантно-штурмові війська, і Морська піхота, завжди виконують задачі на першій лінії. Всі інші – на другій і далі”, – зазначив Попко.

Командувач також повідомив, що частини і підрозділи Сухопутних військ перебувають у районах російсько-української війни в Донецькій та Луганській областях за принципом ротації: приблизно 7-8 місяців виконання бойових завдань, 5-6 місяців – відновлення боєздатності в пунктах постійної дислокації. “Там здійснюється доукомплектування, ремонт озброєння і військової техніки, особовому складу надаються відпустки. Потім знову повернення до виконання бойових завдань на фронті”,  – додав він.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?
Реклама
Реклама
Реклама

Trending