Зв'яжіться з нами

Cтатті

Купити гвинтівки простіше, ніж забезпечити снайперів дійсно бойовими снайперськими патронами

Опубліковано

на

Для оснащення силових структур України закуплені і оперативно поставлені в підрозділи армії і Нацгвардії зарубіжні снайперські патрони. З огляду на гостродефіцитність таких боєприпасів, хочеться сказати — перемога. Але після короткого періоду застосування цих боєприпасів ситуація набула зовсім інших рис. «Ці кулі «зжирають» наші стволи. Ці закуплені боєприпаси гірші за точністю, ніж ті, що ми купуємо самостійно. А сердечники бронебійних куль просто розсипаються при зіткненні з бронеперешкодою. З іншим у цих патронів все добре». Так емоційно один із військових прокоментував мені загальну ситуацію з практикою застосування боєприпасів, закуплених для наших снайперів.

Оцінка ситуації

 Про роль снайперів в ході бойових дій на Донбасі нагадувати сенсу немає. Ефективність їх застосування в цій війні висока. За умови того, що снайпери навчені, озброєні якісною снайперською зброєю, і для вирішення завдань застосовуються саме снайперські патрони.

Закупівля снайперських боєприпасів провідних європейських виробників для України — процес складний. Останнім часом — майже неможливий. Купити гвинтівки простіше, ніж забезпечити снайперів дійсно бойовими снайперськими патронами.

У рамках цієї історії мова йде про боєприпаси чотирьох калібрів, які були закуплені у американської компанії SBR для декількох типів снайперських гвинтівок, якими користуються снайпери Збройних сил і Національної гвардії. Для штатної армійської СВД — патрони 7,62х54 мм. Для гвинтівок зарубіжного виробництва — боєприпаси 7,62х51мм і 8,58х70 мм (.338) Лапуа Магнум. Четвертий — це 12,7х99 мм під крупнокаліберні снайперські гвинтівки, наприклад, використовувані нашими армійцями і гвардійцями американські «Баррет».

У кожному калібрі закуплено по три номенклатури боєприпасів. Снайперський — з суццльноштампованою кулею з латуні; бронебійний — з бронебійним сердечником і бронебійно-запальний (конструкція: вибухова суміш плюс бронебійний сердечник).

Результат пошуку зображень за запитом "снайперские патроны"

Повз ціль

Снайперська зброя має єдину кінцеву мету — ураження об’єкта одним пострілом. Умови, в яких потрібно виконати це завдання, можуть бути самими різними. Вони-то і формують вимоги до тяжких «антиматеріальних», снайперських спеціальних і армійських самозарядних гвинтівок. Але спільним є те, що в сучасних умовах при рівному вишколі на полі бою кращим буде той снайпер, зброя якого буде володіти більшою дальністю прицільної стрільби, щільністю, великою пробивною і забійною дією кулі, можливістю застосування в різних умовах, вдень і вночі. За вимогами НАТО снайперська гвинтівка повинна забезпечувати кучність не більше однієї кутової хвилини (minute of angle), або 1 МОА. Це означає, що перевірочна серія з п’яти куль, випущених з гвинтівки, на дальності в 100 м повинна укластися в окружність близько 2,9 см. На 200 м це буде вже 5,8 см і так далі. Значною мірою кучність залежить і від характеристик боєприпасу.

При відстрілі боєприпасів, які були закуплені у американської компанії SBR, їх кучність виявилася явно не «натовська». У калібрах 7,62 і .338 вона склала до 2 МОА, у 12,7 мм показник був ще гіршим. «При стрільбі з цих же гвинтівок з використанням боєприпасів, грубо кажучи, розряду «спорт-полювання», які купуються військовими за свої гроші, наші снайпера забезпечує кучність з цих стволів в 0,5 МОА. Так що нічого особистого», — стверджували мої співрозмовники.

Кулі без сили

При оцінці можливостей бронебійних куль — з бронебійним сердечником і бронебійно-запальним — також не обійшлося без дивних відкриттів. 6-мм сталеву пластину (умовно — бронежилет 4-го класу захисту) змогли пробити лише деякі з боєприпасів, які передали снайперам. (Для деталізації — 6-мм пластину пробив лише «чистий» бронебійний 7,62х54 мм і «чистий» бронебійний .338. По 12,7 мм даних немає). При тому, як свідчить практика, сучасні бронебійні кулі в представлених калібрах повинні без найменших «заїкань» пробивати і 10-мм броню. А, значить, гарантовано справлятися з живою силою супротивника, екіпірованої в бронежилет 6-го класу захисту.

Фактично по закордонному поставленого товару розклад такий. Бронебійні боєприпаси в калібрах 12,7 мм і 8,58 мм (.338) мають характеристики бронепробиття гірші, ніж радянський патрон Б32 в меншому калібрі — 7,62х54 мм. Закуплені для СВД бронебійні патрони калібру 7,62х54 мм по «бронебійним» можливостям трохи кращі, ніж боєприпас ЛПС 7,62х54 мм. Нагадаю, ЛПС 7,62х54 мм — це патрон з легкої кулею зі сталевим сердечником, який був прийнятий на озброєння в Радянському Союзі ще в 50-х роках минулого століття. Він призначений для ураження відкритої живої сили і неброньованого (!) озброєння і техніки.

З одного металу ллють?

Кулі всіх закуплених боєприпасів виготовлені з латуні. Суцільнометалеві кулі зроблені методом штампування або точіння. Аналіз металу показав, що вміст цинку в латуні куль — близько 28%, відповідно, що залишилися 72% — мідь. Фахівці, з якими спілкувався, стверджували: «На Заході для куль використовується матеріал з вмістом міді не менше 90%. Сплав з меншою кількістю міді в суцільнометалевій пулі має одну негативну властивість: куля виходить жорстка. В ході стрілянини така штампована куля значно зменшує ресурс ствола снайперської гвинтівки. Якщо ресурс ствола снайперської зброї становить в середньому близько 6 тис. пострілів, то при стрільбі патронами з такими кулями він складе всього близько 1 тис. пострілів. При цьому, щоб вичистити ствол після стрілянини цими патронами треба добряче постаратися».

Не виключено, що для виготовлення суцільнометалевих куль міг використовуватися метал, застосовуваний і для гільз. При цьому на самих гільзах відсутнє маркування, яке б підтверджувала їх відповідність військовому стандарту.

Мокра справа

Закуплені патрони виявилися не герметичними. Вони пропускають всередину гільзи воду. Порох у них відсиріває. Це неприпустимо з точки зору вимог до боєприпасів до бойової зброї. Можливо, американська армія до своїх постачальників такої вимоги не пред’являє. Або ж при закупівлі для української сторони цей нюанс з виробником не обмовляється. Хоча це виглядає настільки аксіоматичним, що тут і говорити начебто нема про що…

Ми за ціною не постоїмо

Вартість боєприпасів — річ непостійна. Вона залежить від калібру, типу боєприпасу, обсягу партії та інших факторів, включаючи політичні та ринкові. При будь-якій гострій потребі або зовнішніх обмеженнях — а до України це має відношення повною мірою — вам будуть продавати боєприпаси дорожче, ніж іншим. Або не продадуть взагалі. В таких умовах за боєприпаси можна заплатити і більше, аби зброя і куля робили свою справу. Оскільки для снайпера на полі бою вартість патрона бою, за великим рахунком, значення не має. У нього одна ключова задача — уразити ціль, і держава в особі всіх учасників закупівельного ланцюжка має забезпечити снайпера всім необхідним для вирішення цього завдання.

З іншого боку, з урахуванням обмежених бюджетних ресурсів країни, незважаючи на весь оптимізм заяв про виділення все більших коштів на оснащення і переозброєння армії, будь-яка збройова закупівля вимагає оцінки в форматі категорії «ефективність-вартість». Щоб виключити суб’єктивізм виробника, постачальника і користувача в оцінках того, що добре, а що погано для української армії, потрібна лише дещиця. Наприклад, проводити у себе в країні хоча б відомчі випробування для визначення і підтвердження характеристик закуповуваних патронів. Постанова Кабінету міністрів №345 визначає: щоб зброя і техніка, які потрапили в Збройні сили, потрібно або прийняти на озброєння, або провести відомчі випробування. Поки немає даних про те, що перед поставкою в підрозділи — як в ЗСУ, так і Національну гвардію — такі випробування проводилися.

За снайперські патрони американцям заплачена сума, що цілком дозволяє вимагати і домагатися, щоб за своїми можливостями боєприпаси, що купуються, були на такій же висоті, як і їх ціна. І без сюрпризів для самих снайперів.

P.S. … На даному етапі мені відома лише частина інформації в цій історії, яка може завершитися досить голосно. Викладена, скажімо так, частина частини. При цьому я спираюся на дані від снайперів з двох силових відомств, які тестували і застосовували ці боєприпаси, а також на оцінки фахівців, з якими довелося спілкуватися, уточнюючи деякі технічні деталі, які є вкрай важливими. Як відомо, «диявол криється в деталях». Цілком допускаю, що найближчим часом доведеться почути ряд додаткових точок зору, включаючи думку посадових осіб Міноборони, Нацгвардії, і постачальників цих боєприпасів. Ну, або раптом буде ухвалено рішення, що все це — велика військова таємниця. Подивимося …

Автор: Сергій Згурець – директор ВКК «Defense Express»

 

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело: https://defence-ua.com/

Cтатті

Як Одеса поновлює статус центру літакобудування

Опубліковано

на

У складальному цеху Одеського авіаційного заводу напружена пора – готують один за одним до льотних випробувань багатоцільові літаки Y1″Дельфін”. Налагодженням випуску крилатих машин місцеві авіабудівники, власне, поновили призабутий статус Одеси – одного з ключових центрів літакобудування України. Адже ще донедавна їх іменували авіаремонтниками, а саме підприємство, що входить до кластера “Укроборонпрому”, – ДП “Одесаремсервіс”.

СТОЛІТНЯ ТРАДИЦІЯ ЛІТАКОБУДУВАННЯ

На старті 21 століття про славетний бренд нагадав піднятий у небо над Одесою літак “Анатра-2” – відновлена копія того самого літака-розвідника “Анатра Анасаль”, який серійно випускали одеські авіабудівники у 1916 році. Після відзначення 90-річниці літака одеської марки згадали і про перший “Аероклуб”, першу “Школу пілотів”, перший політ у 1910 році на французькому аероплані “Фарман IV” відважного авіатора Михайла Єфімова, відкриття у 1911 році майстерні під гучною назвою “Завод аеропланів Анатра” та аеродрому, який досі називають “Шкільним”.

Якщо в 1911 році у небо над Одесою піднялись всього 7 літальних апаратів, а в наступному – 20 аеропланів “Фарман-IV” і “Блеріо”, то уже через п’ять років – місцеві авіабудівники вийшли на щомісячний випуск 80 крилатих машин одеської марки.

Пам'ятник Анатра Анасаль
Пам’ятник Анатра Анасаль

Через сто років їх нащадки взялись відроджувати славні традиції літакобудування. Розпочали з модернізації навчально-тренувального реактивного літака “Л-39С” чеського виробництва. Ось як про це розповідає гендиректор авіазаводу Віталій Юхачов:

“Зважаючи на актуальність підготовки військових льотчиків, керівництво Міноборони України прийняло рішення передати нашому заводу партію літаків “Л-39С”, що є симуляторами винищувачів “МіГ-29″ і Су-27”, для здійснення їх комплексної модернізації. Експерти виходили з того, що реактивний “Л-39С” можна “навчити” симулювати політ на “МіГ-29″ у бойовій обстановці – як при перехопленні цілі, так і в повітряному бою, включно зі стрільбою і бомбометанням по наземних цілях. І наші конструктори, технологи, виробничники успішно реалізували доведене завдання”, – зазначив Юхачов.

Л-39М
Л-39М “Альбатрос”

Більш того, після передачі Збройним Силам України модернізованих “Альбатросів”, як ще називають “Л-39М”, ми ініціювали випуск “з нуля” сучасного навчально-тренувального літака Y1 “Дельфін”. Оскільки потужності підприємства дають змогу реалізувати цей перспективний проект. Ідея заводчан знайшла підтримку, було розроблено техдокументацію, і після схвалення проекту наше підприємство приступило до випуску перших десяти одномоторних літаків.

“ДЕЛЬФІНИ” СТАЮТЬ НА КРИЛО НАД ОДЕСЬКОЮ ЗАТОКОЮ

“Y1 “Дельфін” – не просто результат запровадження у практику новітніх технологій літакобудування. Випуск цієї машини, переконаний Юхачов, “крок уперед у справі підготовки льотчиків, оскільки вона якнайкраще підходить для здійснення курсантами перших польотів. На цих літаках у них є можливості вдосконалити навички пілотування на малих висотах, а для більшої безпеки польотів на “Дельфіні” встановлена спеціальна система порятунку – в разі нештатної ситуації є змога приземлитись на парашуті”.

фото Укроборонпрому
Y1″Дельфін”. Фото: Укроборонпром

Із заступником гендиректора – головним конструктором ДП “Одеський авіазавод” Валентином Гостіщевим кореспонденти Укрінформу зустрілись у складальному цеху підприємства, де спеціалісти інженерно-технічних служб тестували різні системи “Дельфіна”, готуючи його до льотних випробувань.

– Протягом грудня, – поділився Гостіщев найближчими планами, – відправляємо на випробування небом двох “Дельфінів”, що проходять зараз, як бачите, тестування систем у межах передпольотної підготовки. Ще чотири машини – на потоці, на різних стадіях готовності. Але так само успішно просуваються, згідно з графіком, до фінішного етапу – на злітно-посадкову смугу аеродрому”.

“Якщо будуть нові замовлення, звісно, зможемо їх у стислі строки виконати, – зауважив заступник гендиректора. – Адже “Дельфін” успішно пройшов державні випробування і сертифікований для польотів. Завод володіє сучасною технічною базою, конструкторською документацією, причому в разі потреби наші фахівці спроможні внести зміни для кращого виконання тих чи інших техзавдань.

За словами Гостіщева, “поки що літак застосовується передусім при підготовці кадрів цивільної авіації, наприклад, курсантів Кіровоградської льотної академії та інших вишів. Але ми вважаємо, що літак можна успішно застосовувати і на початковому етапі тренувань курсантів та льотчиків Збройних Сил України, а також для здійснення, приміром, моніторингу прикордонних зон, участі в пошуково-рятувальних операціях і багатьох інших заходах. Зараз конструктори заводського ОКБ-2 під керівництвом Володимира Устенка продовжують роботу над створенням спеціалізованих версій цього повітряного судна”.

– Шкода, виїжджаю зараз у відрядження, – додав заступник гендиректора, – тож обмаль часу, аби розповісти про низку переваг цього перспективного літака. Втім, докладніше про реалізацію нашого спільного проекту можуть розказати керівник Дослідно-конструкторського бюро Володимир Устенко та провідний конструктор Людмила Чернікова.

– “Дельфін” – дуже надійне і маневрене повітряне судно, – продовжив Устенко, – я б сказав, що у п’ятому океані він почувається так упевнено, як дельфін у відкритому морі, дозволяючи льотчику виконувати фігури складного і вищого пілотажу та забезпечуючи курсантам успішне опанування основ сучасного швидкоплинного повітряного бою, включно з виходом зі штопора. Літак може оснащуватися бортовим обладнанням, як на базі традиційних аналогових приладів, так і сучасним цифровим, яке отримало назву “скляна кабіна”.

На думку керівника ОКБ-2, важливо й те, що молоді пілоти мають змогу відпрацювати всі елементи зльоту-посадки, включно з випуском і прибиранням стійки шасі, чого не забезпечують інші літаки цього класу. Наприклад, легкомоторний літак ХАЗ-30 виробництва Харківського авіаційного промислового підприємства. Крім того, оснащений “Дельфін” надійним двигуном від французької компанії Societe de Motorisations Aeronautiques, яка входить у масштабний авіа-конгломерат Safran SA і постачає двигуни та авіоніку для лайнерів компаній Boeing та Airbus.

– Цікаво, що при укладенні контракту на постачання двигунів компанією Societe de Motorisations Aeronautiques, – зауважив керівник ОКБ-2, – ми пересвідчились, що саме ця фірма надсилала свої двигуни і для комплектації аеропланів одеських марок 100-річної давності.

Втім, плануємо найближчим часом оснастити літак турбогвинтовим двигуном АІ-450С виробництва вітчизняних компаній “Івченко Прогрес” і “Мотор Січ”, у якому застосована новітня система управління паливом двигуна. Хочемо, щоб у перспективі літак комплектувався виключно українськими вузлами й агрегатами, і учасники перемовин уже вийшли на завершальний етап.

ПОВІТРЯНЕ ТАКСІ З ОДЕСИ ДО КИЄВА

У свою чергу, провідний конструктор Чернікова звернула увагу на те, що обійдеться новий літак компанії-замовнику чи організатору послуг “Повітряне таксі” в $350 тисяч – у півтора рази дешевше порівняно з імпортними аналогами, яким він не поступається за технічними параметрами. Завдяки потужному двигуну “Дельфін” спроможний розганятися до 385 км/год і здійснювати на висоті 3 тисячі метрів безпосадочні польоти на відстань 1320 кілометрів, тобто здатний подолати відстань з Одеси до Харкова чи Києва і повернутися назад. До того ж на літаку встановлений двигун дизельного типу, що спалює пального стільки ж, як легковий автомобіль – з розрахунку 16 літрів на сто кілометрів.

“Ми вважаємо, що саме реалізація проектів ОКБ-2 має вирішальне значення для перспектив розвитку авіазаводу, – зауважила Чернікова, – бо зростатиме ринок послуг “бізнес-джет” або “повітряних таксі”. А це теж одна із спеціалізацій розробленого нами й поставленого на потік “Дельфіна”. Літак розрахований на чотирьох осіб – пілота і трьох пасажирів або членів екіпажу, в залежності від необхідності. У тому разі, якщо пасажирів троє, подолання значної відстані обійдеться коштом, еквівалентним приблизно в $100″.

Уже зареєстрована одеська авіакомпанія, що готується надавати послуги повітряного ВІП-таксі для представників ділових кіл і в тих випадках, коли виникає необхідність здійснення екстреної поїздки до столиці чи в одну з віддалених областей.

Звісно, налагодження випуску легкомоторних літаків Y1 “Дельфін” – лише один із напрямків діяльності Одеського авіазаводу, що входить до кластеру ДК “Укроборонпром”. Паралельно з виконанням значних обсягів ремонтних робіт, заводчани розгорнули серійне виготовлення деталей скління винищувачів і навчально-тренувальних літаків, успішно реалізують програму імпортозаміщення, завдяки чому чистий дохід від реалізації продукції та послуг підприємства досяг торік понад 220 мільйонів гривень, а середня зарплата працівників підприємства перевищила 9 тисяч гривень.

Отож поява у небі над Одеською затокою легкомоторного літака Y1″Дельфін” повернула Одесі славетний бренд центру літакобудування. Чи утримається повітряне судно у небесах півтора десятиліття, як удалося первістку авіазаводу аероплану “Анатра Анасаль”, що давно став експонатом празького музею, покаже час.

Михайло Аксанюк

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

«Тритон-01» змагається за місце в лавах ЗСУ

Опубліковано

на

Серед розмаїття військової техніки, яку останніми роками створили вітчизняні конструктори, з’явився ще один цікавий зразок. Мова про легкоброньовану платформу «Тритон», яка нині здатна успішно виконувати завдання на суходолі. Проте виробник запевняє, що незабаром вона стане плавучою.

Цей зразок колісної бронетехніки вітчизняного виробництва нещодавно допустили  до підконтрольної експлуатації в ЗС України.

Уперше демонстраційний зразок легкоброньованої платформи «Тритон», вироблений на ПАТ «Завод «Кузня на Рибальському», презентували широкому загалу ще наприкінці 2015 року на Міжнародній спеціалізованій виставці «Зброя та безпека». Торік «Тритон-01» пройшов визначальні відомчі випробування, а нещодавно його допустили до підконтрольної експлуатації в ЗС України.

— Під час визначальних відомчих випробувань виникло питання, до якої категорії колісної бронетехніки віднести «Тритон»: до бронеавтомобілів чи до бронетранспортерів, — говорить куратор проекту від підприємства-виробника Ігор Татарин. — Оскільки ходова «Тритона» має взаємозамінні з БТР-70, БТР-80, БТР-3, БТР-4 компоненти, а його носійний кузов по суті є втіленням ідеології, яку застосовують під час виробництва бронетранспортерів, наш зразок вирішили тестувати за критеріями, визначеними саме для них. До речі, зробити елементи підвіски взаємозамінними з бронетранспортерами — бажання замовника. І в польових умовах це має суттєво поліпшити ремонтопридатність «Тритона».

Платформу «Тритон-01» укомплектовано чотирициліндровим дизельним двигуном VOLVO TAD542VE з робочим об’ємом 5,13 л, потужністю 218 к. с. та п’ятиступінчастою механічною або автоматичною коробкою передач (ZF ZTO 1006 або ALLISON 1000 SP відповідно). Підвіска незалежна, важільно-торсіонна з телескопічними амортизаторами. «Тритон» розвиває максимальну швидкість по шосе 110 км/год. Запас ходу становить близько 700 км.

12_12_2017.qxd

Бронеплатформу оснащено передпусковим підігрівачем, сучасними системами кондиціонування та пожежогасіння, а також фільтровентиляційною установкою, яка забезпечує очищення й подачу чистого повітря в десантне відділення.

На легкоброньовану платформу «Тритон-01» установлено шини підвищеної прохідності із системою автоматичного підкачування та ранфлетами. Вони забезпечуватимуть рух платформи в разі значного пошкодження колеса (або навіть усіх).

Цікаво, що від самого початку проект передбачав розробку плавучої бронеплатформи (з максимальною швидкістю на плаву — до 10 км/год.), тому, за словами Ігоря Татарина, інженери заводу наполегливо працюють над підвищенням плавучості й вносять в конструкцію необхідні зміни. Наразі задню частину останньої версії броньованої платформи оснащено двома гребними гвинтами. До речі, до підконтрольної експлуатації у військах допущено базову модель «Тритон-01», тобто неплавучий зразок.

Також поки що достеменно невідомо, яке оснащення матимуть машини, що використовуватимуть в армійських підрозділах. Наприклад, на легкоброньовані платформи, котрі постачають нашим прикордонникам, розміщено новий мобільний розвідувальний комплекс «Джеб», який включає в себе РЛС LC111 «Лис» розвідки наземних цілей міліметрового діапазону і малошвидкісних повітряних, які низько літають, тепловізійну систему, а також телевізійну двоканальну систему спостереження нічного й денного бачення, лазерний далекомір і системи радіо- й радіотехнічного моніторингу.

Результат пошуку зображень за запитом "мобільний розвідувальний комплекс «Джеб»"

Такий комплекс дає змогу виявляти техніку на відстані до 6,5 км, людину — за 2,5 км, ідентифікувати цілі й здійснювати спостереження за 250 об’єктами одночасно. Також платформу комплектують станцією постановки радіоперешкод «Анклав» та окремим дизельним генератором і виносним пультом керування радіолокаційним комплексом (до 100 м).

«Тритон-01» має бронювання, що відповідає класу захисту ПЗСА-5 за ДСТУ 3975–2000 (забезпечує захист від кулі 7,62 мм патрона 57-БЗ-231с, з кулею БЗ (автомат АКМ) із відстані 10 м). Розрахунок рівня протимінної стійкості «Тритона-01» шляхом математичного моделювання, який здійснили фахівці Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки ЗС України, засвідчив, що бронеплатформа здатна захистити екіпаж й десант в разі підриву мінно-вибухових пристроїв потужністю до 6 кг у тротиловому еквіваленті під її днищем або колесом. Надійність системи комплексного пасивного протимінного захисту досягнуто реалізацією певних технічних рішень, зокрема, завдяки збільшеному дорожньому просвіту та особливій V-подібній формі корпусу в районі ходової частини, що має змінювати напрям ударної хвилі в разі підриву на мінно-вибуховому пристрої. Мінімізувати максимальне прискорення, що виникає внаслідок впливу енергії вибуху, та запобігти травмуванню особового складу мають спеціальні сидіння, що кріпляться до даху.

Легкоброньована платформа «Тритон-01» має на озброєнні дистанційно керований бойовий модуль, до складу якого входить 12,7 мм кулемет НСВТ й 40 мм гранатомет УАГ-40.

Отже, на перший погляд, за своїми можливостями й тактико-технічними характеристиками «Тритон-01» має досить пристойний вигляд. Однак вести мову про його практичну ефективність можна буде лише за результатами підконтрольної експлуатації в підрозділах українського війська.

Андрій ЛИСЕНКО

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

У Сухопутних військах немає бригади без бойового досвіду – генерал

Опубліковано

на

Усі бригади, полки і окремі частини Сухопутних військ ЗС України вже мають бойовий досвід.

Про це в інтерв’ю Укрінформу заявив командувач Сухопутних військ Збройних Сил України генерал-полковник Сергій Попко.

“Всі бригади Сухопутних військ, всі полки й окремі частини мають бойовий досвід і виконували протягом всіх цих трьох років бойові завдання. Немає жодної військової частини в Сухопутних військах, яка не мала б бойового досвіду, кожна – за напрямками своєї діяльності”,  – заявив він.

Генерал зазначив, що залежно від року війни, від періоду застосування в російсько-українській війні, частка участі Сухопутних військ у бойових діях “коливалася від 80 до 90%”.

“Ми з повагою ставимося до зусиль інших силових структур, таких як Служба безпеки України, Державна прикордонна служба, Національна гвардія, Національна поліція. Але проводити якісь паралелі між ними було б не зовсім коректним. Справа в тім, що Сухопутні війська, як і Десантно-штурмові війська, і Морська піхота, завжди виконують задачі на першій лінії. Всі інші – на другій і далі”, – зазначив Попко.

Командувач також повідомив, що частини і підрозділи Сухопутних військ перебувають у районах російсько-української війни в Донецькій та Луганській областях за принципом ротації: приблизно 7-8 місяців виконання бойових завдань, 5-6 місяців – відновлення боєздатності в пунктах постійної дислокації. “Там здійснюється доукомплектування, ремонт озброєння і військової техніки, особовому складу надаються відпустки. Потім знову повернення до виконання бойових завдань на фронті”,  – додав він.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?
Реклама
Реклама
Реклама

Trending