Зв'яжіться з нами

Політика

Меркель: Заклики прийняти анексію Криму рівноцінні закликам змиритися з поділом Німеччини після Другої світової

Опубліковано

на

Канцлер Німеччини Ангела Меркель не згодна з позицією лідера Вільної демократичної партії Німеччини Крістіана Лінднера щодо Криму. Про це вона заявила в інтерв’ю Frankfurter Allgemeinen Sonntagszeitung.

“Якщо я зараз, наприклад, чую, що російська анексія Криму повинна бути просто прийнята, я запитую: що б сталося, якщо б з нами в НДР обійшлися так само, згідно з гаслом зрозуміло, що Німеччина поділена, нічого не зміниться?” – сказала Меркель.

Таким чином вона прокоментувала заяву лідера вільних демократів, який заявив, що питання анексії Криму “необхідно тимчасово розглядати окремо від інших питань, щоб досягти прогресу у відносинах з Москвою”.

Згодом Лінднер пояснив свою позицію, заявивши, що його партія не визнає незаконну анексію Криму. Але оскільки зараз проблему окупації вирішити не можливо, не варто прив’язувати до неї інші питання, адже інакше не вдасться досягти прогресу у відносинах з Росією.

В уряді Німеччини заявили, що не змінили свою позицію з питання анексованого Росією Криму.

Як повідомлялося, міністр закордонних справ Німеччини Зігмар Габріель заявив, що у разі встановлення тривалого перемир’я на Донбасі Європа повинна допомогти Україні з відновленням Донбасу.

 

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело: https://ua.112.ua/svit/

 

Новини

Офіційна Польща не хоче бачити секретаря Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників АТО за “пропаганду злочинних ідеологій”

Опубліковано

на

Польща офіційно підтвердила заборону на в’їзд до країни секретарю Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників АТО, пам’яті учасників жертв війни та політичних репресій Святославу Шеремету.

Про це повідомив спікер МЗС Польщі Артур Ломпарт.

“Пропаганда злочинних ідеологій, в тому числі нацизму, в Польщі заборонена. “Чорний список” українців вступив у дію. Святославу Шеремету заборонили в’їзд до Польщі через заборону проведення пошуків та ексгумації польських жертв війни та конфліктів на території України”, – зазначив Ломпарт.

Як додала прес-секретар Бещадського відділення прикордонної служби Польщі Ельжбьета Пікор, Шеремет не відповідав вимогам, які дозволяють в’їхати в Польщу.

“Його дані фігурували в базі осіб, небажаних на території нашої країни, тому його не пустили”, – пояснила Пікор.

МЗС України відреагувало на недопуск Шеремети в Польщу й викликало польського посла в зв’язку з недопуском в країну і забороною на в’їзд для секретаря Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників АТО, жертв війни та політичних репресій Святослава Шеремети.

Про це повідомила речник українського МЗС Мар’яна Беца.
18 листопада 2017 року до МЗС України було запрошено Посла Республіки Польща в Україні Яна Пєкло у зв’язку з недопуском відповідального секретаря Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій Святослава Шеремети до Польщі.

Про це інформує прес-служба МЗС.

“Під час зустрічі було наголошено, що заборона на в’їзд до Польщі С.Шереметі суперечить логіці конструктивних домовленостей співголів Консультаційного комітету Президентів України та Польщі, які були досягнуті 17 листопада 2017 року у Кракові.

У цьому зв’язку висловлено сподівання, що досягнуті напередодні двосторонні домовленості дозволять невідкладно вирішити прикру ситуацію із С.Шереметою”.

Атим часом, заступник глави Адміністрації президента України Костянтин Єлісєєв та державний секретар – керівник канцелярії президента Польщі Кшиштоф Щерській домовилися про проведення міжурядової зустрічі на рівні віце-прем’єр-міністрів з питання зняття мораторію на проведення пошуково-ексгумаційних робіт.

Як повідомляє прес-служба президента України, під час засідання Консультаційного комітету в Кракові (Польща) за дорученням президентів України і Польщі Петра Порошенка і Анджея Дуди, К.Єлісєєв і К.Щерській погодилися з необхідністю зняти мораторій на проведення пошуково-ексгумаційних робіт і загального їх відновлення.

“У цьому контексті було вирішено провести міжурядову зустріч на рівні віце-прем’єр-міністрів найближчим часом”, – сказано в повідомленні.

Під час зустрічі К.Єлісєєв і К.Щерській погодилися з важливістю продовження роботи двосторонньої міжурядової комісії із захисту і повернення культурних цінностей.

“Українська і польська сторони домовилися співпрацювати з відповідними місцевими органами влади для вирішення питань, що становлять взаємний інтерес”, – повідомляє прес-служба.

Співрозмовники також обговорили підготовку до візиту президента Республіки Польща Анджея Дуди до Харкова в грудні цього року.

Також відбувся обмін думками щодо майбутнього саміту “Східного партнерства” 24 листопада в Брюсселі.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Політика

Чому в Польщі знову згадали про німецькі репарації?

Опубліковано

на

«$6 млрд нам винні німці за жахіття війни» — із такою обкладинкою на початку серпня вийшов польський консервативний тижневик Sieci. Уже третій місяць тема німецьких воєнних репарацій не сходить зі шпальт видань і вуст консерваторів у Польщі. Німецька сторона стійко наполягає: жодних відшкодувань більше не може бути.

У серпні цього року в час пам’ятних подій із нагоди річниці початку Варшавського повстання в Польщі знову заговорили про виплату Німеччиною репарацій. «Це неправда, що Польща відмовилася від компенсацій, які належать нам від Німеччини. Це радянська колонія, яка називалася ПНР, зреклася частини репарацій, що були пов’язані з територією також маріонеткової радянської НДР», — заявив в ефірі TVP Info 1 серпня міністр оборони Польщі Антоні Мацеревич.

Пов’язане зображення

На цю тему вже за часів перебування на посаді мера Варшави Леха Качинського говорили немало. Сам Мацеревич в інтерв’ю згадує, що ще зі своєю попередньою партією «Католицько-національний рух» він у 2000-х порушував це питання в Сеймі. У 2004 році на прохання Леха Качинського підрахували втрати Варшави через німецьку окупацію. Тоді вони становили $45,3 млрд. Така робота, як і перші звернення Мацеревича, розпочалася не просто так. Напередодні підписання Польщею угоди про вступ до ЄС у квітні 2003-го організації німців (зокрема, Preußische Treuhand GmbH та Bund der Vertriebenen), які жили на території теперішніх Чехії й Польщі та яких наприкінці Другої світової війни й одразу після її завершення примусово переселили зі своїх домівок, почали лобіювати фінансові відшкодування за втрачену власність на територіях, звідки їх прогнали. У 2000 році депутатка Бундестагу від ХДС Еріка Штайнбах заснувала Центр проти примусового вигнання. Його політику не підтримує центральна німецька влада, однак він також намагався добитися повернення переселеним німцям компенсації за втрачене майно в Чехії та Польщі.

Ще 10 вересня 2004 року польський Сейм ухвалив резолюцію, де йшлося про те, що, між іншим, їхня країна не отримала адекватної грошової компенсації за воєнні дії нацистської Німеччини та знищення Польщі. Отже, остання наполягала на тому, що не має чого відшкодовувати німцям. Тоді ситуація між двома країнами була не менш напруженою, ніж зараз. Аби трохи згладити аж надто гострі кути дискусії, тодішній німецький канцлер Ґергард Шредер під час візиту до Варшави в серпні 2004-го запевнив, що закличе німецькі суди відмовляти колишнім німецьким переселенцям у задоволенні позовів.

Результат пошуку зображень за запитом "Poland demands WAR reparations from Germany"

Територіальні втрати Німеччини

Нині ж у відповідь на заяви польського керівництва про те, що Німеччина не виплатила полякам репарацій, відповів німецький президент Франк-Вальтер Штайнмайєр. У своєму листі він каже, що Польща не має юридичного права вимагати виплати репарацій, і нагадує, що в 1953‑му Польща відмовилася від них. Але тоді сусідом ПНР була НДР, а не об’єднана Німеччина. На цьому факторі наполягають консервативні польські еліти.

Стенфордський правник польського походження Павел Лутомський в одному з розділів книжки «Germany, Poland and Postmemorial Relations» («Німеччина, Польща та відносини постпам’яті») пише, що посткомуністична влада Польщі упустила кілька реальних можливостей першими звернутися до теми репарацій і, ймовірно, досягти остаточного рішення цього питання (серед них і так звана Угода 2+4, або Договір про кінцеве врегулювання щодо Німеччини, і Польсько-німецька прикордонна угода). Зважаючи на це, об’єднання примусово вигнаних наприкінці та після завершення Другої світової війни німців активізували свою роботу. Разом із заявами офіційного Берліна про непідтримку позицій Bund der Vertriebenen обидві країни залучили до спільного правового аналізу двох поважних науковців — польського історика Яна Барча та німецького правника Йохена Фровайна. У своєму звіті науковці підсумували, що вимоги німецьких громадян «поза площиною і міжнародного права, і права двох країн». Тобто проблему було вирішено з одного боку. Водночас після загибелі Леха Качинського, відставки його брата Ярослава з посади прем’єра та приходу до влади поміркованішої в історичному питанні «Громадянської платформи» на чолі з Дональдом Туском у справі репарацій настало взаємне затишшя.

 Нинішню кризу та повернення до цієї теми дослідники та публіцисти з обох країн трактують по-різному. «Питання репарацій з’являється в ситуації, коли в німецькому публічному просторі відбувається реінтерпретація Другої світової війни», — каже в коментарі Тижню керівниця Західного Інституту ім. Зиґмунта Войцеховського в Познані Юстина Шульц. Попереднього разу причиною була вимога відшкодувань від об’єднань примусово переселених німців. «Зараз критично сприймається німецька історична політика. Символічним у цьому контексті можна назвати фільм «Наші матері, наші батьки», — пояснює Шульц. Фільм «Наші матері, наші батьки», який вийшов на німецькі екрани у 2013 році, показує воїнів Армії Крайової цілковитими антисемітами. Таке позиціонування дуже обурило представників різних кіл у Польщі. Ветерани АК подали на компанію ZDF, яка замовила створення цього фільму, до суду. Судовий процес триває й досі. Навіть ліберальна Gazeta Wyborcza вийшла із заголовком до рецензії на фільм: «Хто пояснить німцям, що АК — це не СС?». Попри все це, на думку польської дослідниці, ситуація наразі не аж надто напружена.

Однак питання й далі набирає обертів і в публічному просторі не припиняються його обговорення. Польські історики та юристи-міжнародники пропонують власні рецепти вирішення ситуації чи примусу Німеччини до дії. Так, експерт із міжнародного права Ґжеґож Костшева-Зорбас, чия стаття, що в ній ідеться про $6 млрд репарацій, була головною в номері Sieci, пропонує свій план дій. «Польща повинна швидко підсумувати людські втрати й перевірити підсумки з 1947 року за допомогою сучасних методів демографії, медицини, економіки та інших наук. Пізніше можна подати позов до найвищої судової інстанції світу — Міжнародного суду в Гаазі, який належить до системи ООН і який розв’язує воєнні суперечки, зокрема між країнами», — пише він у своєму матеріалі.

Німецький юрист і співавтор згаданого вище аналізу щодо компенсацій Йохен Фровайн у коментарі Deutsche Welle спростовує той факт, що відмова Польщі від репарацій у 1953 році нечинна. За його словами, «те, що в ній змінився конституційний лад і що вона більше не комуністична країна, ніяк не впливає на справжність обговорюваної заяви. Багато інших угод, які Польща тоді підписала, також залишаються чинними».

Юстина Шульц у коментарі Тижню каже про інший аспект нинішньої дискусії: «Примиренню Німеччини із Заходом передувала сплата репарацій. У випадку з Польщею примирення відбулося без такої компенсації. Німецька свідомість не вирізняє цієї проблеми». За її словами, більшість поляків сприймає такий підхід як несправедливий (згідно з опитуванням центру IPSOS, проведеним у серпні цього року, 61% поляків вважає, що Німеччина повинна виплатити компенсації за втрати, завдані Польщі під час Другої світової війни).

Однак наразі в Німеччині це питання розглядають радше як спробу відвернути увагу від інших нагальних проблем у відносинах Польща — Німеччина та Польща — ЄС, як-от розбіжності в питанні міграційної кризи чи проведення в Польщі судової реформи. «Популісти з керівної партії ПіС, здається, завжди вимагають репарацій від Німеччини, коли в них не все гаразд із внутрішньою політикою», — пише оглядачка Deutsche Welle Даґмар Енґель.

Поки що незрозуміло, чого конкретно хотіли б досягти кампанією щодо виплати воєнних репарацій у Польщі. У вересневому інтерв’ю тижневику Sieci Ярослав Качинський сказав: «Я не вважаю у фінансовому сенсі цю тему безнадійною. Гадаю, що шанс є. Але вона також має й інші переваги. Маємо привід показати, що насправді відбувалося в Польщі під час Другої світової війни. Це дуже ефективне спростування тієї тенденції, яка прагнула нас змалювати майже союзниками тодішньої Німеччини».

11 вересня 2017 року в польському Сеймі презентували звіт, підготовлений Бюро аналітики на прохання депутата від ПіС Аркадіуша Муларчика. У документі йдеться про те, що під час Другої світової війни Польща зазнала найбільших втрат серед європейських країн. Причиною їх були не лише воєнні дії, а й німецька окупаційна політика. Як результат — поляки вимагають від Німеччини сплатити компенсації за скоєні тоді злочини. А відмову уряду ПНР у 1953-му вважають неконституційною та висловленою під тиском СРСР.

Поки що невідомо, як це все розвиватиметься на рівні порозуміння двох держав, хоча позитиву точно очікувати не варто. А от депутат Муларчик каже про нові можливості. Минулого тижня він звернувся до Конституційного суду, щоб той пояснив, чи можна в польських судах позиватися до інших країн за воєнні дії. Загалом це неможливо, допоки країна має суверенний імунітет, але в юридичній практиці країн ЄС є прецеденти, коли з Німеччини знімали імунітет і позивалися у внутрішніх судах. Таке робили італійці. Як наслідок — власність Німеччини в Італії була під питанням. Однак Міжнародний суд визнав такі дії італійських судів неправомірними. Цілком імовірно, що новий етап польського серіалу про німецькі репарації закінчиться тим самим.

Автор:  Ольга Ворожбит

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.
Джерело: http://tyzhden.ua/World/

Продовжити читання ?

Політика

Україна поставила умову Польщі для відновлення ексгумації поховань

Опубліковано

на

Мораторій на ексгумацію польських поховань в Україні може бути знято після того, як польська сторона надасть програму відновлення українських пам’яток на території Польщі. Про це заявив глава Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович в інтерв’ю телеканалу “1+1”.

За словами В’ятровича, зараз в Україні чекають конструктивних пропозицій від Польщі.

“Ми готові припинити цей мораторій за умови, що ми зможемо домовитися з польською стороною, яка оголосить своє бачення того, як будуть легалізовані українські пам’ятники на польській території, яким чином польська держава буде думати про відновлення знищених пам’яток”, – сказав В’ятрович.

Нагадаємо, що у зв’язку з гучними заявами з боку польських чиновників на адресу України президент Петро Порошенко ініціював проведення надзвичайного засідання консультаційного комітету президентів України і Польщі.

7 листопада президент Польщі Анджей Дуда закликав президента Петра Порошенка і прем’єр-міністра Володимира Гройсмана не призначати на високі посади осіб з антипольськими поглядами. Як зазначив Дуда, “те, що є такі люди, – а все ж, ми знаємо, що такі існують – це дуже недобрий знак з української сторони по відношенню до нас”.

Як повідомлялося раніше, міністр закордонних справ Республіки Польща Вітольд Ващиковський зробив гучну заяву, в якій зазначив, що його країна має намір запустити процедури, покликані обмежити можливості в’їзду в країну українців, які демонструють “антипольські погляди”. “Люди, які демонстративно надягають мундири СС “Галичина”, до Польщі не приїдуть”, – додав глава польського зовнішньополітичного відомства.

Ця скандальна заява глави зовнішньополітичного відомства сусідньої держави (який раніше зазначав, що Польща накладе вето на потенційний вступ України в Євросоюз, якщо не будуть вирішені історичні питання та питання прав меншин) викликала великий резонанс у нашій країні.

В інтерв’ю DT.UA директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович виклав своє бачення ситуації в українсько-польському діалозі з важких питань минулого:

— В останніх заявах польських політиків Україну звинувачено у варварській поведінці щодо спільної історичної пам’яті. Чим це викликано?

— Якщо говорити про питання “варварства” у ставленні до історії, то саме наші співвітчизники, на жаль, можуть звинувачувати окремих представників польського суспільства у варварському ставленні до українських місць пам’яті. За останні три роки трапилося 15 випадків плюндрування українських пам’ятників, зокрема могил і хрестів, на території Польщі. Часто це відбувалося у прямому ефірі або записувалося і потім викладалося в Ютуб. Відповідальність на себе брали праворадикальні групи. Але жодної реакції офіційної Варшави на таке справді варварське ставлення до української пам’яті не було. Останній, найбільш кричущий випадок стався у квітні в селі Грушевичі, де праворадикальні “активісти” демонтували на цвинтарі пам’ятник загиблим воякам Української повстанської армії і сплюндрували їхні могили. Відбувся й акт наруги над тризубом — символом України.

Замість вибачень чи засудження вандалізму, ми отримали заяву Міністерства культури Польщі та Інституту національної пам’яті про те, що пам’ятник був незаконним, і, відповідно, ніякої проблеми в його демонтажі немає. “Війна пам’ятників” перекинулася на територію України, де якимись незрозумілими силами (думаю, що це сили проросійські) було сплюндровано чотири польських пам’ятники. Різниця полягає в тому, що після цих випадків вандалізму всі політичні сили в України, включно з правими радикалами, засудили такого роду акти. Всі польські пам’ятники було відновлено коштом української сторони. І зараз немає жодного сплюндрованого польського пам’ятника на українській території і немає, на жаль, жодного відновленого українського — на польській території. З боку Варшави звучить теза, що ці пам’ятники не є легалізованими; можливо, вона навіть провокаційна. Бо провокує якісь подальші дії з боку різного роду радикальних середовищ у Польщі. Так, справді, на територіях і Польщі, і України є багато пам’ятників, встановлених ще до утвердження законодавчих норм. Уже багато років тривають перемовини, що робити з цими пам’ятниками, яким чином їх легалізувати…

 — Так, є уповноважені органи: з українського боку це Інститут національної пам’яті та Державна міжвідомча комісія з питань поховань жертв війни і політичних репресій, з польського — Інститут національної пам’яті та Міністерство культури. Наша позиція незмінна — ми пропонуємо легалізацію пам’ятників за формулою “всі — на всі”. Якщо зараз розбиратися — який і коли поставлений, це тільки політизуватиме тему. Ми цієї позиції дотримуємося, хоча чудово розуміємо, що співвідношення в цифрах явно на користь польських пам’ятників. Понад 150 польських незаконних пам’ятників є на території України і десь близько 50 українських — на території Польщі. Перемовини, які мали відбутися в Польщі цього вересня і які могли увінчатися успіхом (проблема не є такою вже нездоланною), не відбулися. Натомість відбулася зустріч на рівні віце-прем’єр-міністра і міністра культури Польщі Пьотра Глінського з міністром культури України Євгеном Нищуком, у якій, зокрема, брали участь представники УІНП. Пан Глінський запропонував новий формат вирішення проблеми: створити нову міжурядову комісію. Пропозиція не була сприйнята українською стороною, оскільки створення міжурядової комісії — дуже тривалий процес. Ми впевнені, що структури, які уповноважені в Україні і Польщі, ще не вичерпали свого потенціалу. Згідно з українським законодавством, УІНП і Міжвідомча комісія залишаються відповідальними за реалізацію цієї політики. Після цього члени польської делегації повернулися до Варшави, і в ЗМІ озвучувалися дуже радикальні їхні заяви…

— Останніми днями лунають заяви Варшави, що з українцями неможливо домовитися. Чи справді ситуація настільки складна? 

— Так, перші заяви озвучили міністр культури і заступник керівника польського Інституту національної пам’яті. Замість того, щоб конструктивно вирішити проблему, її використовують для набутку політичних дивідендів. Українська сторона демонізується. І остання погроза, що прозвучала у словах міністра закордонних справ Вітольда Ващиковського, такого змісту: ті особи, котрі стоять на заваді вшануванню пам’яті загиблих поляків на території України, можуть бути оголошені персонами нон-грата. Виявляється, що польський уряд хоче покарати українських посадовців за їхню вимогу дотримуватися законодавства України. Пікантності цій ситуації додає те, що, доки тривають усі ці перемовини, розгорнувся скандал між Варшавою і Києвом: на території України відкривається новий пам’ятник, абсолютно незаконний, у Вінницькій області. Участь у його відкритті брали державні чиновники РП. У мене складається враження, що насправді для польської сторони важливе не розв’язання цієї проблеми, а якомога довше утримання її в ситуації невирішеності та конфлікту.

— У Польщі нині непрості відносини з країнами Євросоюзу. Ось і під час візиту президента Франції Еммануеля Макрона прозвучали дуже неприємні для Варшави питання. Вам не здається, що, коли виникають проблеми зовнішньополітичного характеру, правляча партія “Право і справедливість” намагається відвернути увагу суспільства, переключити її на “нагальні” історичні проблеми зі своїм східним сусідом?

— Треба розуміти, що є доволі велика різниця між українським і польським суспільствами. Польське суспільство набагато більш занурене в історію, ніж українське. З усіма плюсами і мінусами. Плюси, очевидно, полягають у тому, що поляки набагато краще знають свою історію. З мінусів — історія продовжує залишатися дуже важливим елементом сучасної політики. Українським політикам це менш притаманно. І те, що справді можна вирішити на рівні спеціальних інституцій, зумисне виноситься на вищий рівень. На рівень віце-прем’єра, а потім і звучать заяви, що питання має вирішуватися на рівні президентів держав. Питанню зумисне надають політичного резонансу. Мабуть, сучасним польським політикам значно легше уявити себе захисниками Польської держави у відносинах із Україною, ніж робити ефективні кроки у рамках Євросоюзу

— Чи може це означати, що Польща зараз вважає Україну слабкою державою, якій можна накинути власне бачення минулого?

— Це дуже чітко виявляється у заявах сенатора Яна Жарина, в яких звучать певною мірою навіть імперіалістичні, повчальні нотки стосовно українців. І у формуванні такого ставлення значною мірою винні самі українці. Упродовж багатьох років українська сторона не розуміла важливості цієї теми. І часто, ідучи на переговори, польська сторона відчувала, що необов’язково дотримуватися чинного законодавства України. Яскравий приклад цього — один із нелегальних польських пам’ятників на нашій території. Я маю на увазі великий меморіал у Биківні під Києвом. Де-юре він абсолютно нелегальний і з’явився завдяки тому, що Варшава вирішила це питання безпосередньо з тодішнім президентом України Віктором Януковичем. Можливість вирішувати питання на такому рівні заохотила нинішніх польських можновладців: навіщо дотримуватися якоїсь скрупульозної процедури, передбаченої законодавством України… Але після 2013 р. ситуація в Україні змінилася, і ми намагаємося будувати правову державу. У нас у цій царині з жодною іншою країною не існує такого масштабу проблем, які ми маємо зараз із нашими польськими колегами.

 — Деяким польським політикам притаманна впевненість у тому, що Україна здатна торгувати історією. Мовляв, наша країна тривалий час, так би мовити, продавала свою історію східному сусідові. І змінювала погляди на своє минуле, залежно від знижки на газ. Отож можна спробувати й західному сусідові. Але мені здається, що сучасні польські політики, повторююсь, не враховують тих фундаментальних змін, які відбулися в Україні за останні 3—4 роки. І ми нарешті у спілкуванні зі своїм східним сусідом зрозуміли, наскільки важливо мати власні погляди на своє минуле, і зрозуміли, які небезпечні речі відбуваються після того, коли погляди на наше минуле нам нав’язуються ззовні. Ми вже побачили це з боку Росії (концепція “Новороссии”, “Наш Крым”) Ці концепції накидалися спочатку з погляду історії, нам говорили про ностальгію, а далі все обернулося війною з Російською Федерацією. Зрозуміло, ніхто не говорить навіть про можливість війни між Україною та Польщею, але водночас я розумію тих українців, які, обпікшись у відносинах із Росією, вважають вкрай небезпечними такого роду заяви з боку Варшави. Нам досить дивно чути останні заяви Ярослава Качинського чи Вітольда Ващиковського. У своїх відносинах із Євросоюзом вони виступають як певні євроскептики, тобто скептично ставляться до майбутнього Євросоюзу. А ось коли йдеться про Україну, вони намагаються вирішувати, кому заходити в Євросоюз, а кому — не заходити. Мені задається, польським політикам у відносинах України з Євросоюзом не варто брати на себе роль вахтерів ЄС.

— 2008 р. ви стали персоною нон-ґрата в Російській Федерації. Тепер, здається, ризикуєте отримати аналогічний статус у Польщі. 

— Справді, 9 років тому мене, на той час голову архіву СБУ, визнали персоною нон-ґрата в Росії. Нині відчув певне дежавю, слухаючи заяву пана Вітольда Ващиковського в ефірі: він не назвав мого прізвища, хоча його згадував телеведучий, і натяк був доволі прозорим.

Я в жодному разі не стою на заваді вшануванню пам’яті поляків, які поховані на території нашої держави. Ми лише хочемо, щоб усе відбувалося згідно з чинним українським законодавством. Очевидно, що погрози оголосити когось персоною нон-ґрата за вимогу дотримуватися законодавства своєї держави — абсолютно неприпустимі. Можливо, крім мене, ця погроза стосується ще кількох осіб, які принципово відстоюють свою позицію. Серед них секретар Державної міжвідомчої комісії Святослав Шеремета. Можливо, ця заява так само адресована представникам органів місцевого самоврядування, щоби вони були поступливішими… Спроба вшановувати пам’ять поляків, похованих в Україні, в обхід уповноважених структур, використовувати “тактику доконаних фактів”, коли ми випадково дізнаємося про існування якихось нових пам’ятників, і поєднання цього всього з хвилею демонтажу українських пам’ятників у Польщі — абсолютно неприпустимий підхід. Я вважаю, що минулим мають займатися історики.

В українському суспільстві нам, історикам (у тому числі Інституту національної пам’яті), вдається тримати політиків на досить безпечній відстані від інтерпретації минулого. Чого не можу сказати, на жаль, про сусідню Польщу. Там у дискусіях навколо минулого першим і головним голосом якраз є політики, які дають оцінки і тримають тон дискусії

— Україно-польський Форум істориків працює вже більше року. Наскільки він здатний подолати кризу у відносинах двох країн?

— На мою думку, надзвичайно важливо, що ми запустили цей формат (шість на шість), плюс нинішнього року було по чотири додаткових експерти з кожного боку. На останньому Форумі обговорювалися питання польсько-українського конфлікту на Холмщині в 1942—1944 рр. у зв’язку з подіями на Волині. І, я вважаю, з нашого боку прозвучали дуже аргументовані тези про те, що конфлікт на Холмщині, який передував подіям на Волині, дуже вплинув на розгортання кровопролитного конфлікту на волинських землях у 1943—1944 рр. Ці тези спробували заперечувати польські колеги. Відбувалася цікава, плідна дискусія. Гадаю, надзвичайно важливо зберегти цей формат зустрічі фахівців, які обговорюють минуле. Я переконаний, що з українського боку (і серед політиків також) немає жодної загрози існуванню Форуму. Натомість із польського боку звучать заяви про неприпустимість дискусій із українською стороною, бо нібито всі питання україно-польського конфлікту часів Другої світової війни давно вирішені. “Ми знаємо, що це геноцид, що Волинь була якимось абсолютно винятковим явищем, і будь-які спроби дискутувати — це вносить певний релятивізм”. Такі заяви звучать у польських медіа. Більше того, ми знаємо про ініціативу політиків ухвалити спеціальний закон, яким передбачено кримінальну відповідальність за заперечення геноциду. Якщо це буде зроблено, це стане неприємною крапкою в діалозі між істориками двох країн.

 — У 2003 р. вийшла книжка Сємашків “Геноцид українських націоналістів щодо польської людності Волині. 1939-1945”. Тоді Польська держава допомагала її видати, книжка вийшла чималим як для науково-популярного видання накладом у 5000 примірників. 2016 р. на широкі екрани вийшов художній фільм “Волинь”… 

— Справді, на початку 2000-х років дискусію про польсько-український конфлікт істотно радикалізувала книжка Владислава і Єви Сємашків. Це двотомник на 1434 стор., в якому було зібрано спогади волинських поляків, записані здебільшого через довгий час після цих подій. І вони давали викривлену картину конфлікту, як довели потім українські дослідники, що перевіряли факти. Перевищене число польських втрат, українці зазначені як убиті поляки. Ця книжка зіграла велику роль у польському розумінні конфлікту. Поява фільму “Волинь” зіграє ще більш шкідливу роль, тому що книжка Сємашків, так чи інакше, є науковим виданням, яке вплинуло на невелику аудиторію. Дуже мало людей читали її.

А фільм — це вихід на рівень масової культури. Боюся, що стрічка талановитого режисера Войцеха Смажовського здатна надовго отруїти наші відносини. Мені здається, тут мало б ітися про певну моральну відповідальність митця за такого роду речі. Судячи з його інтерв’ю, для Смажовського це був свого роду виклик, бажання спробувати себе в чомусь новому. Певна творча провокація. Мабуть, він не до кінця розуміє, в яких умовах прозвучала ця нібито творча провокація, якими політичними наслідками вона загрожує.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.
Джерело: https://dt.ua/UKRAINE/

Продовжити читання ?
Реклама
Реклама
Реклама

Trending