Зв'яжіться з нами

Cтатті

Молодець проти овець, а проти молодця і сам вівця – історія кадирівських найманців в Україні

Опубліковано

на

З моменту початку російсько-української війни на Донбасі активну участь в ній беруть вихідці з Північного Кавказу. Зокрема, на територіях ОРДЛО (окремі райони Донецької та Луганської областей) активно воюють уродженці Чечні і обох Осетій.

Памятається в червні 2014 року намісник Чечні Рамзан Кадиров заявив в інтерв’ю російському каналу “РЕН ТВ”, що їхати воювати в Україну готові 74 тисячі чеченців, яких хвалькувато називав “вєрная пєхота Путіна”.

На численних відео видно, як найманці російських загонів на Донбасі часто кричали в бойовій обстановці “Аллах акбар!”, Мабуть, припускаючи, що це повинно лякати українських воїнів. Кадировці нічим в війні не відзначилися – відомо відео, як кадировський найманець знущається на полоненими українськими бійцями під Іловайськом. Однак зараз ми знаємо, що наші потрапили в полон до російських регулярних військ і вже потім були передані загону найманців, в складі якого були чеченці.

Результат пошуку зображень за запитом "кадировці в донецьку"

Перший кадировський загін прибув в Україну 24 травня в складі 26 найманців і був включений в спецзагін ФСБ “Іскра” під командуванням полковника ФСБ Бориса Сисоєва (позивний Генерал), який прямував до Слов’янська для організації нападу на українські війська. Проте 26 травня перед відправкою до Слов’янська “Іскру” направили на виконання більш легкого, як вважали найманці, завдання – на зачистку Донецького аеропорту від підрозділів 3-го полку спецназ і 25-й повітряно-десантної бригади.

У бою в результаті авіаудару українського штурмовика і вертольотів по будівлі нового терміналу аеропорту загинув 31 громадянин РФ, зі складу чеченської групи були знищені 28-річний Бетанедов Джамбулат Ламаліевіч і 29-річний Дадаєв Мурат Ламаліевіч, ще шість найманців були поранені. Інша група серйозної участі в бою не прийняла – деморалізовані обстрілом української армії кадировці негайно покинули Донецьк і повернулися до Чечні.

Результат пошуку зображень за запитом "донецкий аеропорт 2014"

За інформацією місцевих джерел ГІ «Права Справа», на території так званої «ДНР» були зафіксовані місця постійної дислокації бойовиків кадировської тактичної групи «Смерть».

Командир групи на псевдо «Генерал», заступник командира-псевдо «Стінгер». Група була розбита на три взводи, які мали місця постійної дислокації в окупованих Донецьку і Макіївка. За інформацією проросійських ЗМІ, «одним із завдань цього підрозділу, що складався із звільнених у запас чеченських силовиків, є ліквідація Іси Мунаева.»

В м. Макіївка частина кадирівців входила до складу бойовиків загону «Меч». Командир загону бойовиків «Меч» — польовий командир на псевдо «Прима». База розташування загону знаходилася за адресою: м. Макіївка, вул. Щорса, 62. Один з командирів — Болотханов Апті Денисолтанович, майор МВС ЧР, командир 3 патрульної роти військової частини 4157.

Крім того, була зафіксована рота кадировців, яка входила до складу батальйону «Оплот». В батальйоні «Оплот» кадировці входили до складу груп «Шамана» та «Електрика». Останній -громадянин РФ. В батальйоні «Оплот» та тактичній групі «Смерть» (Донецьк, Макіївка та Сніжне) — нараховувалось до 150 кадирівців.

В м. Зугрес були розквартировані до 150 кадировців. Співробітники поліції ППсП ім. А. Кадирова. На озброєнні загону було до 10 одиниць бронетехніки.

За інформацією місцевих джерел ГІ «Права Справа», дві роти кадировців входили до складу бойовиків батальйону «Восток». В батальйоні «Восток» загальна кількість кадировців, за різними оцінками, нараховувалася від 150 до 200 бійців. Командир роти «Юг» батальйону «Восток» — осетин на псевдо «Заур».

Варто зазначити,що крім кадировців, в окупованому Донецьку був розквартирований загін осетин під проводом польового командира на псевдо «Коба» (Алан Мамієв). Активні учасники НЗФ «Коби»: Габараєв Азамат Казимирович; Карсанов Яків Іванович; Джіоєв Алан Хасайбертович; Козонов Дмитро Феліксович.

Свого часу в Донецьку, бойовиками батальйону «Восток», за звинуваченням в організації наркотрафіку був затриманий один з польових командирів осетин Чочієв Сармат Борисович, син глави адміністрації Президента Південної Осетії Чочієва Бориса Єліозовича.

За інформацією аналітичного відділу ГІ “Права Справа”, 7 квітня 2015 року в окупований Донецьк прибули підрозділи спецназу МВС Чеченської Республіки. Були встановлені місця розквартирування цих підрозділів. В м. Донецьк загін кадирівців базувався в Київському районі, вул.Зльотна. Встановлені прізвища бійців загону спецпризначення МВС ЧР: 1.Осман Рамзанов (03.04.1980 р. н.); 2.Хусейн Бельтієв.

На території так званої «Луганської народної республіки», зокрема, в окупованому Луганську, загін кадировців був розквартирований в приміщеннях колишнього Головного управління Міндоходів в Луганській області за адресою: м. Луганськ, вул. Коцюбинского, 2-а (3-й поверх).

В Луганську вихідці з Кавказу входили окремими підрозділами до складу батальйонів бойовиків «Дон» і «Зоря». Місцем їхнього розташування були селища Миколаївка та Піонерське Станично-Луганського району Луганської області.

В м. Краснодон загони кадировців відповідали за супровід колон та контрабанду ПММ і зброї. Керував ними польовий командир на псевдо «Мага». Крім того, на території окупованого міста Краснодон була розквартирована група польового командира на псевдо «Дикий». В Краснодоні кадировцями була налагоджена тісна взаємодія з загоном польового командира на псевдо «Моджахед». Загін «Моджахеда» брав активну участь у роззброєнні розквартированого в м. Краснодон загону МГБ ЛНР ОБроН «Одесса» (командир загону – «Фома»).

Свого часу ГІ «Права Справа», інформувала українські спецслужби про місця базування кадировців та території бази відпочинку поблизу с. Пархоменко та в районі с. Хрящівка( дачний кооператив «Мир»). На території кооперативу, крім живої сили, розміщувалася важка техніка і артилерія бойовиків.

За інформацією аналітичного відділу ГІ «Права Справа», в районі селища Верхня Деревечка Свердловського району Луганської області був налагоджений друк фальшивих грошових знаків Центрального банку РФ. Територія навколо бункеру і сам бункер знаходилися під охороною бойовиків-найманців з Північного Кавказу.

Загальна кількість бойовиків, які були розквартировані на території окупованих Краснодонського і Свердловського районів Луганської області, за різними оцінками, нараховувала від 100 до 250 бойовиків.

В м. Лутугине був розквартирований підрозділ осетин загальною кількістю до 40 бойовиків. На початок збройного протистояння з регулярною українською армією загін нараховував до 70 бойовиків. Командир – Алгуров Альберт Філіпович. Ветеран збройних конфліктів на Кавказі. Один з польових командирів – Агаєв Аксарбек.

В окупованому Стаханові оперував загін вихідців з Кавказу кількістю до 100 бойовиків.

Загальна чисельність кадировцІв, що діяли у складі російських банд в Донецькій і Луганській областей становило від 400 до 500 осіб. Практично всі вони були членами різних військових і міліцейських спецбанд, сформованих російськими окупантами в Чечні.

Наприкінці 2014 року чеченські загони кадировських найманців втекли з тимчасово окупованої території України, але для збереження честі зарозумілих і хвалькуватих кавказців була розіграна інсценізація “зачистки” російськими спецслужбами.

Результат пошуку зображень за запитом "чеченці в ОРДЛО"

Як повідомили свої ЗМІ джерела в російських силових структурах, офіційно було представлено кілька причин для виведення кадировців, які звучать радше, як оправдання:

  1. Перша. Чеченці виявилися вкрай конфліктними і складно взаємодіяли з іншими підрозділами і силовими структурами 2ДНР” і “ЛНР”. Їх самодіяльність не подобалася багатьом лідерам непідконтрольних Україні територій.
  2. Причина друга. Нинішня територія квазіреспублік умовно вважається зоною відповідальності російських силовиків, зокрема ФСБ і ГРУ. Поки йшла активна фаза протистояння з українською армією і кадировці брали участь в боях, з їхнім існуванням куратори від російських спецслужб мирилися. Але як тільки активне протистояння припинилося, від непокірних кавказців постаралися позбутися.

Однак, хто в курсі справи, той знає, що кадировські найманці в ході запеклих боїв зазнали нищівних втрат від бійців українських добровольчих батальйонів та кадрових підрозділів ЗСУ. Ці втрати стали досить відчутними для такого малочисельного народу (приблизна кількість жителів Вінниці) і змусили керівництво подати команду на повернення назад, а Владіміра Путіна підписати указ, згідно з яким втрати особового складу Міноборони “в мирний час у період проведення спеціальних операцій” стали військовою таємницею. Раніше це правило поширювалося тільки на воєнний час.

Вступившши у російсько-українську війну , головним чином, як психологічна зброя для залякування та деморалізації українців путінсько-кадировські найманці втекли з ганьбою додому. Як каже народна мудрість: Молодець проти овець, а проти молодця і сам вівця!

 

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел.

Використано за основу матеріал Дмитра СНЄГИРЬОВhttp://uainfo.org/blognews/

Cтатті

Як Одеса поновлює статус центру літакобудування

Опубліковано

на

У складальному цеху Одеського авіаційного заводу напружена пора – готують один за одним до льотних випробувань багатоцільові літаки Y1″Дельфін”. Налагодженням випуску крилатих машин місцеві авіабудівники, власне, поновили призабутий статус Одеси – одного з ключових центрів літакобудування України. Адже ще донедавна їх іменували авіаремонтниками, а саме підприємство, що входить до кластера “Укроборонпрому”, – ДП “Одесаремсервіс”.

СТОЛІТНЯ ТРАДИЦІЯ ЛІТАКОБУДУВАННЯ

На старті 21 століття про славетний бренд нагадав піднятий у небо над Одесою літак “Анатра-2” – відновлена копія того самого літака-розвідника “Анатра Анасаль”, який серійно випускали одеські авіабудівники у 1916 році. Після відзначення 90-річниці літака одеської марки згадали і про перший “Аероклуб”, першу “Школу пілотів”, перший політ у 1910 році на французькому аероплані “Фарман IV” відважного авіатора Михайла Єфімова, відкриття у 1911 році майстерні під гучною назвою “Завод аеропланів Анатра” та аеродрому, який досі називають “Шкільним”.

Якщо в 1911 році у небо над Одесою піднялись всього 7 літальних апаратів, а в наступному – 20 аеропланів “Фарман-IV” і “Блеріо”, то уже через п’ять років – місцеві авіабудівники вийшли на щомісячний випуск 80 крилатих машин одеської марки.

Пам'ятник Анатра Анасаль
Пам’ятник Анатра Анасаль

Через сто років їх нащадки взялись відроджувати славні традиції літакобудування. Розпочали з модернізації навчально-тренувального реактивного літака “Л-39С” чеського виробництва. Ось як про це розповідає гендиректор авіазаводу Віталій Юхачов:

“Зважаючи на актуальність підготовки військових льотчиків, керівництво Міноборони України прийняло рішення передати нашому заводу партію літаків “Л-39С”, що є симуляторами винищувачів “МіГ-29″ і Су-27”, для здійснення їх комплексної модернізації. Експерти виходили з того, що реактивний “Л-39С” можна “навчити” симулювати політ на “МіГ-29″ у бойовій обстановці – як при перехопленні цілі, так і в повітряному бою, включно зі стрільбою і бомбометанням по наземних цілях. І наші конструктори, технологи, виробничники успішно реалізували доведене завдання”, – зазначив Юхачов.

Л-39М
Л-39М “Альбатрос”

Більш того, після передачі Збройним Силам України модернізованих “Альбатросів”, як ще називають “Л-39М”, ми ініціювали випуск “з нуля” сучасного навчально-тренувального літака Y1 “Дельфін”. Оскільки потужності підприємства дають змогу реалізувати цей перспективний проект. Ідея заводчан знайшла підтримку, було розроблено техдокументацію, і після схвалення проекту наше підприємство приступило до випуску перших десяти одномоторних літаків.

“ДЕЛЬФІНИ” СТАЮТЬ НА КРИЛО НАД ОДЕСЬКОЮ ЗАТОКОЮ

“Y1 “Дельфін” – не просто результат запровадження у практику новітніх технологій літакобудування. Випуск цієї машини, переконаний Юхачов, “крок уперед у справі підготовки льотчиків, оскільки вона якнайкраще підходить для здійснення курсантами перших польотів. На цих літаках у них є можливості вдосконалити навички пілотування на малих висотах, а для більшої безпеки польотів на “Дельфіні” встановлена спеціальна система порятунку – в разі нештатної ситуації є змога приземлитись на парашуті”.

фото Укроборонпрому
Y1″Дельфін”. Фото: Укроборонпром

Із заступником гендиректора – головним конструктором ДП “Одеський авіазавод” Валентином Гостіщевим кореспонденти Укрінформу зустрілись у складальному цеху підприємства, де спеціалісти інженерно-технічних служб тестували різні системи “Дельфіна”, готуючи його до льотних випробувань.

– Протягом грудня, – поділився Гостіщев найближчими планами, – відправляємо на випробування небом двох “Дельфінів”, що проходять зараз, як бачите, тестування систем у межах передпольотної підготовки. Ще чотири машини – на потоці, на різних стадіях готовності. Але так само успішно просуваються, згідно з графіком, до фінішного етапу – на злітно-посадкову смугу аеродрому”.

“Якщо будуть нові замовлення, звісно, зможемо їх у стислі строки виконати, – зауважив заступник гендиректора. – Адже “Дельфін” успішно пройшов державні випробування і сертифікований для польотів. Завод володіє сучасною технічною базою, конструкторською документацією, причому в разі потреби наші фахівці спроможні внести зміни для кращого виконання тих чи інших техзавдань.

За словами Гостіщева, “поки що літак застосовується передусім при підготовці кадрів цивільної авіації, наприклад, курсантів Кіровоградської льотної академії та інших вишів. Але ми вважаємо, що літак можна успішно застосовувати і на початковому етапі тренувань курсантів та льотчиків Збройних Сил України, а також для здійснення, приміром, моніторингу прикордонних зон, участі в пошуково-рятувальних операціях і багатьох інших заходах. Зараз конструктори заводського ОКБ-2 під керівництвом Володимира Устенка продовжують роботу над створенням спеціалізованих версій цього повітряного судна”.

– Шкода, виїжджаю зараз у відрядження, – додав заступник гендиректора, – тож обмаль часу, аби розповісти про низку переваг цього перспективного літака. Втім, докладніше про реалізацію нашого спільного проекту можуть розказати керівник Дослідно-конструкторського бюро Володимир Устенко та провідний конструктор Людмила Чернікова.

– “Дельфін” – дуже надійне і маневрене повітряне судно, – продовжив Устенко, – я б сказав, що у п’ятому океані він почувається так упевнено, як дельфін у відкритому морі, дозволяючи льотчику виконувати фігури складного і вищого пілотажу та забезпечуючи курсантам успішне опанування основ сучасного швидкоплинного повітряного бою, включно з виходом зі штопора. Літак може оснащуватися бортовим обладнанням, як на базі традиційних аналогових приладів, так і сучасним цифровим, яке отримало назву “скляна кабіна”.

На думку керівника ОКБ-2, важливо й те, що молоді пілоти мають змогу відпрацювати всі елементи зльоту-посадки, включно з випуском і прибиранням стійки шасі, чого не забезпечують інші літаки цього класу. Наприклад, легкомоторний літак ХАЗ-30 виробництва Харківського авіаційного промислового підприємства. Крім того, оснащений “Дельфін” надійним двигуном від французької компанії Societe de Motorisations Aeronautiques, яка входить у масштабний авіа-конгломерат Safran SA і постачає двигуни та авіоніку для лайнерів компаній Boeing та Airbus.

– Цікаво, що при укладенні контракту на постачання двигунів компанією Societe de Motorisations Aeronautiques, – зауважив керівник ОКБ-2, – ми пересвідчились, що саме ця фірма надсилала свої двигуни і для комплектації аеропланів одеських марок 100-річної давності.

Втім, плануємо найближчим часом оснастити літак турбогвинтовим двигуном АІ-450С виробництва вітчизняних компаній “Івченко Прогрес” і “Мотор Січ”, у якому застосована новітня система управління паливом двигуна. Хочемо, щоб у перспективі літак комплектувався виключно українськими вузлами й агрегатами, і учасники перемовин уже вийшли на завершальний етап.

ПОВІТРЯНЕ ТАКСІ З ОДЕСИ ДО КИЄВА

У свою чергу, провідний конструктор Чернікова звернула увагу на те, що обійдеться новий літак компанії-замовнику чи організатору послуг “Повітряне таксі” в $350 тисяч – у півтора рази дешевше порівняно з імпортними аналогами, яким він не поступається за технічними параметрами. Завдяки потужному двигуну “Дельфін” спроможний розганятися до 385 км/год і здійснювати на висоті 3 тисячі метрів безпосадочні польоти на відстань 1320 кілометрів, тобто здатний подолати відстань з Одеси до Харкова чи Києва і повернутися назад. До того ж на літаку встановлений двигун дизельного типу, що спалює пального стільки ж, як легковий автомобіль – з розрахунку 16 літрів на сто кілометрів.

“Ми вважаємо, що саме реалізація проектів ОКБ-2 має вирішальне значення для перспектив розвитку авіазаводу, – зауважила Чернікова, – бо зростатиме ринок послуг “бізнес-джет” або “повітряних таксі”. А це теж одна із спеціалізацій розробленого нами й поставленого на потік “Дельфіна”. Літак розрахований на чотирьох осіб – пілота і трьох пасажирів або членів екіпажу, в залежності від необхідності. У тому разі, якщо пасажирів троє, подолання значної відстані обійдеться коштом, еквівалентним приблизно в $100″.

Уже зареєстрована одеська авіакомпанія, що готується надавати послуги повітряного ВІП-таксі для представників ділових кіл і в тих випадках, коли виникає необхідність здійснення екстреної поїздки до столиці чи в одну з віддалених областей.

Звісно, налагодження випуску легкомоторних літаків Y1 “Дельфін” – лише один із напрямків діяльності Одеського авіазаводу, що входить до кластеру ДК “Укроборонпром”. Паралельно з виконанням значних обсягів ремонтних робіт, заводчани розгорнули серійне виготовлення деталей скління винищувачів і навчально-тренувальних літаків, успішно реалізують програму імпортозаміщення, завдяки чому чистий дохід від реалізації продукції та послуг підприємства досяг торік понад 220 мільйонів гривень, а середня зарплата працівників підприємства перевищила 9 тисяч гривень.

Отож поява у небі над Одеською затокою легкомоторного літака Y1″Дельфін” повернула Одесі славетний бренд центру літакобудування. Чи утримається повітряне судно у небесах півтора десятиліття, як удалося первістку авіазаводу аероплану “Анатра Анасаль”, що давно став експонатом празького музею, покаже час.

Михайло Аксанюк

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

«Тритон-01» змагається за місце в лавах ЗСУ

Опубліковано

на

Серед розмаїття військової техніки, яку останніми роками створили вітчизняні конструктори, з’явився ще один цікавий зразок. Мова про легкоброньовану платформу «Тритон», яка нині здатна успішно виконувати завдання на суходолі. Проте виробник запевняє, що незабаром вона стане плавучою.

Цей зразок колісної бронетехніки вітчизняного виробництва нещодавно допустили  до підконтрольної експлуатації в ЗС України.

Уперше демонстраційний зразок легкоброньованої платформи «Тритон», вироблений на ПАТ «Завод «Кузня на Рибальському», презентували широкому загалу ще наприкінці 2015 року на Міжнародній спеціалізованій виставці «Зброя та безпека». Торік «Тритон-01» пройшов визначальні відомчі випробування, а нещодавно його допустили до підконтрольної експлуатації в ЗС України.

— Під час визначальних відомчих випробувань виникло питання, до якої категорії колісної бронетехніки віднести «Тритон»: до бронеавтомобілів чи до бронетранспортерів, — говорить куратор проекту від підприємства-виробника Ігор Татарин. — Оскільки ходова «Тритона» має взаємозамінні з БТР-70, БТР-80, БТР-3, БТР-4 компоненти, а його носійний кузов по суті є втіленням ідеології, яку застосовують під час виробництва бронетранспортерів, наш зразок вирішили тестувати за критеріями, визначеними саме для них. До речі, зробити елементи підвіски взаємозамінними з бронетранспортерами — бажання замовника. І в польових умовах це має суттєво поліпшити ремонтопридатність «Тритона».

Платформу «Тритон-01» укомплектовано чотирициліндровим дизельним двигуном VOLVO TAD542VE з робочим об’ємом 5,13 л, потужністю 218 к. с. та п’ятиступінчастою механічною або автоматичною коробкою передач (ZF ZTO 1006 або ALLISON 1000 SP відповідно). Підвіска незалежна, важільно-торсіонна з телескопічними амортизаторами. «Тритон» розвиває максимальну швидкість по шосе 110 км/год. Запас ходу становить близько 700 км.

12_12_2017.qxd

Бронеплатформу оснащено передпусковим підігрівачем, сучасними системами кондиціонування та пожежогасіння, а також фільтровентиляційною установкою, яка забезпечує очищення й подачу чистого повітря в десантне відділення.

На легкоброньовану платформу «Тритон-01» установлено шини підвищеної прохідності із системою автоматичного підкачування та ранфлетами. Вони забезпечуватимуть рух платформи в разі значного пошкодження колеса (або навіть усіх).

Цікаво, що від самого початку проект передбачав розробку плавучої бронеплатформи (з максимальною швидкістю на плаву — до 10 км/год.), тому, за словами Ігоря Татарина, інженери заводу наполегливо працюють над підвищенням плавучості й вносять в конструкцію необхідні зміни. Наразі задню частину останньої версії броньованої платформи оснащено двома гребними гвинтами. До речі, до підконтрольної експлуатації у військах допущено базову модель «Тритон-01», тобто неплавучий зразок.

Також поки що достеменно невідомо, яке оснащення матимуть машини, що використовуватимуть в армійських підрозділах. Наприклад, на легкоброньовані платформи, котрі постачають нашим прикордонникам, розміщено новий мобільний розвідувальний комплекс «Джеб», який включає в себе РЛС LC111 «Лис» розвідки наземних цілей міліметрового діапазону і малошвидкісних повітряних, які низько літають, тепловізійну систему, а також телевізійну двоканальну систему спостереження нічного й денного бачення, лазерний далекомір і системи радіо- й радіотехнічного моніторингу.

Результат пошуку зображень за запитом "мобільний розвідувальний комплекс «Джеб»"

Такий комплекс дає змогу виявляти техніку на відстані до 6,5 км, людину — за 2,5 км, ідентифікувати цілі й здійснювати спостереження за 250 об’єктами одночасно. Також платформу комплектують станцією постановки радіоперешкод «Анклав» та окремим дизельним генератором і виносним пультом керування радіолокаційним комплексом (до 100 м).

«Тритон-01» має бронювання, що відповідає класу захисту ПЗСА-5 за ДСТУ 3975–2000 (забезпечує захист від кулі 7,62 мм патрона 57-БЗ-231с, з кулею БЗ (автомат АКМ) із відстані 10 м). Розрахунок рівня протимінної стійкості «Тритона-01» шляхом математичного моделювання, який здійснили фахівці Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки ЗС України, засвідчив, що бронеплатформа здатна захистити екіпаж й десант в разі підриву мінно-вибухових пристроїв потужністю до 6 кг у тротиловому еквіваленті під її днищем або колесом. Надійність системи комплексного пасивного протимінного захисту досягнуто реалізацією певних технічних рішень, зокрема, завдяки збільшеному дорожньому просвіту та особливій V-подібній формі корпусу в районі ходової частини, що має змінювати напрям ударної хвилі в разі підриву на мінно-вибуховому пристрої. Мінімізувати максимальне прискорення, що виникає внаслідок впливу енергії вибуху, та запобігти травмуванню особового складу мають спеціальні сидіння, що кріпляться до даху.

Легкоброньована платформа «Тритон-01» має на озброєнні дистанційно керований бойовий модуль, до складу якого входить 12,7 мм кулемет НСВТ й 40 мм гранатомет УАГ-40.

Отже, на перший погляд, за своїми можливостями й тактико-технічними характеристиками «Тритон-01» має досить пристойний вигляд. Однак вести мову про його практичну ефективність можна буде лише за результатами підконтрольної експлуатації в підрозділах українського війська.

Андрій ЛИСЕНКО

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

У Сухопутних військах немає бригади без бойового досвіду – генерал

Опубліковано

на

Усі бригади, полки і окремі частини Сухопутних військ ЗС України вже мають бойовий досвід.

Про це в інтерв’ю Укрінформу заявив командувач Сухопутних військ Збройних Сил України генерал-полковник Сергій Попко.

“Всі бригади Сухопутних військ, всі полки й окремі частини мають бойовий досвід і виконували протягом всіх цих трьох років бойові завдання. Немає жодної військової частини в Сухопутних військах, яка не мала б бойового досвіду, кожна – за напрямками своєї діяльності”,  – заявив він.

Генерал зазначив, що залежно від року війни, від періоду застосування в російсько-українській війні, частка участі Сухопутних військ у бойових діях “коливалася від 80 до 90%”.

“Ми з повагою ставимося до зусиль інших силових структур, таких як Служба безпеки України, Державна прикордонна служба, Національна гвардія, Національна поліція. Але проводити якісь паралелі між ними було б не зовсім коректним. Справа в тім, що Сухопутні війська, як і Десантно-штурмові війська, і Морська піхота, завжди виконують задачі на першій лінії. Всі інші – на другій і далі”, – зазначив Попко.

Командувач також повідомив, що частини і підрозділи Сухопутних військ перебувають у районах російсько-української війни в Донецькій та Луганській областях за принципом ротації: приблизно 7-8 місяців виконання бойових завдань, 5-6 місяців – відновлення боєздатності в пунктах постійної дислокації. “Там здійснюється доукомплектування, ремонт озброєння і військової техніки, особовому складу надаються відпустки. Потім знову повернення до виконання бойових завдань на фронті”,  – додав він.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?
Реклама
Реклама
Реклама

Trending