Зв'яжіться з нами

Cтатті

Міф про “неправильний” прапор використовували для дестабілізації ситуації поруч із мовним питанням, – геральдист

Опубліковано

на

За 26 років Тризуб, синьо-жовтий стяг і слова національного гімну увійшли в нашу свідомість, не лишаючи сумнівів, яка ідентичність і яка держава стоїть за ними. Та ентузіастів, що з різних причин пропонують змінити національну символіку, вистачає: перевернути прапор, переписати гімн, покращити герб… Подібні спекуляції не несуть нічого хорошого, вважають фахівці.

Цензор.НЕТ поспілкувався з Андрієм Гречилом, доктором історичних наук, головою Українського геральдичного товариства, провідним науковим співробітником Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України.

Чи є бодай дещиця раціонального зерна у пориві перевернути український національний стяг – щоб жовтий був згори? Хто і з якою метою використовує міф про “неправильний” стяг? Чи потрібен Україні великий герб? Чим завершилися конкурси на новий, більш оптимістичний, варіант гімну? Чому комуністи вигадували для українського блакитного іншу назву?

Міф про неправильний прапор використовували для дестабілізації ситуації поруч із мовним питанням, - геральдист Андрій Гречило 01

Андрій Гречило чи не найактивніше з українських істориків виступає проти поширення міфів про “перевернутий прапор”.

І В УНР, І В УКРАЇНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ СКОРОПАДСЬКОГО, І В ЗУНР ЧІТКО БУЛО ЗАФІКСОВАНО, ЩО НА ПРАПОРІ СИНІЙ МАЄ БУТИ ЗГОРИ

– Як формувалася концепція українських національних кольорів – жовтого та синього – у ХІХ столітті? Вперше їх як національні затвердила Головна Руська Рада у 1848 році. Чому вона обрала саме ці кольори? 

– Передовсім треба усвідомити, що формування поняття “національних кольорів” і затвердження національних чи державних прапорів для більшості сучасних держав припадає лише на період ХІХ–ХХ ст. Переважно поява таких символів тісно пов’язана з національно-визвольними рухами. Вибір самих знаків індивідуальний в кожному окремому випадку – іноді з апеляцією до історичної традиції давніх форм державності, іноді за основу беруться геральдичні символи політично активнішого регіону, іноді на це впливають певні культурні, політичні, релігійні чи природні особливості. Навіть сучасні прапори таких держав як США, Великобританія, Німеччина чи Франція виникли або трохи більше ніж два століття тому, або й пізніше.

Тому нічого дивного, що питання про українські національні барви виникло під час революційних подій 1848 року в Австрійській монархії, званих іноді “весною народів”. Головна Руська Рада порушила проблему символів тільки на таємній раді сьомого засідання, що відбувалася 16 травня 1848 року, після отримання листа зі Станіславова (сучасний Івано-Франківськ, – ред.), в якому запитувалися про національні герб і кольори. А вже на таємній раді 18 травня вирішено, що гербом є лев, а барвами – синя і жовта. Фактично національним гербом став історичний територіальний символ, вживаний ще в ХIV ст. в Руському королівстві (Галицько-Волинській державі), а після його розпаду – адміністративно-територіальними утвореннями – Львівською землею та Руським воєводством. Однак після включення Галичини 1772 року до складу монархії Габсбургів австрійська влада цей герб скасувала. Формовані 1848 року по різних містах Галичини українські національні гвардії почали використовувати сині прапори з жовтим левом. Однак виготовлення таких прапорів було доволі коштовним, тому в практику увійшло використання синьо-жовтих смугастих полотнищ.

Порядок кольорів не нормувався, але переважно використовувалися з верхньою синьою смугою. Такий прапор принесли з собою галицькі та буковинські емігранти з кінця ХІХ ст. на Американський континент, такий же варіант був сприйнятий на Наддніпрянщині і активніше став використовуватися після революції 1905 р., коли російська влада послабила тиск на український рух.
Міф про неправильний прапор використовували для дестабілізації ситуації поруч із мовним питанням, - геральдист Андрій Гречило 02

Плакат 1917 року.

– Проясніть міф про “перевернутий прапор”. Останніми роками він вже вийшов на вулиці. Зараз навіть на лінії фронту українські бійці подекуди кріплять прапор таким чином, щоб жовтий був згори. Чи має втрутитися держава бодай на просвітительському рівні?

– Цей міф є зовсім безпідставним і в теперішніх умовах використовується винятково як політична провокація. Усі офіційні юридичні затвердження українського прапора і Центральною Радою, і гетьманом Павлом Скоропадським, і актами Західно-Української Народної Республіки, і Директорією УНР протягом 1918-1920 рр., так і Сеймом Карпатської України 1939 р. фіксували, що верхня смуга прапора є синьою чи блакитною, а нижня – жовтою. Доречно зауважити, що на початку ХХ ст. поляки в Галичині використовували повсюдно червоно-білий прапор (верхня смуга – червона). Однак після офіційного затвердження в 1919 р. біло-червоного питання не дискутувалося. Натомість українцям свою повноцінну державність утримати не вдалося.
Міф про неправильний прапор використовували для дестабілізації ситуації поруч із мовним питанням, - геральдист Андрій Гречило 03

Присяга членів Директорії, серпень 1919-го, Кам’янець-Подільський. Тут прапори блакитно-жовті, хоча на чорнобілому фото жовтий колір виглядає темнішим. Однак збереглися свідчення, що на цій події на прапорах блакитний був згори. 

– А коли почалися дискусії щодо того, який колір має бути згори?

– У міжвоєнний період у Львові вийшло кілька публікацій есперантиста (фахівця з мови есперанто, – ред.) Тадея Скотинського, який наполягав на ревізії прапора і ставив жовту смугу вгору. Свої міркування він опирав на міфічні “геральдичні правила”. Хоча прапори створюються за індивідуальними і зовсім різними принципами й жодних універсальних “геральдичних правил” немає. Скотинський, напевно, мав на увазі сформовані раніше німецькими геральдистами рекомендації щодо того, як на основі місцевих гербів виготовляти прапорці та банери для різних святкових заходів. Однак ні до українських традицій, ні до створення державних прапорів це жодного стосунку не має. У цьому легко переконатися, якщо хоча б переглянути сучасні герби та прапори різних держав, у багатьох із них прапор взагалі з гербом нічим не пов’язаний. Та й у сучасних Німеччині та Австрії подібні “правила” не використовуються.

Мабуть, статті Скотинського й не мали б якогось резонансу, якби не перейшли в політичну площину. Після розколу в Організації українських націоналістів у 1940 р. частина ОУН-М (“мельниківці”) активно використовували прапор з жовтою смугою вгорі. Натомість ОУН-Б, як і УНР-івська еміграція та “гетьманці” (прихильники Скоропадського), які апелювали до києвоцентричності й державності 1917-1920 рр., використовували прапор з жовтою смугою внизу. Все це призвело до колотнеч між цими групами і під час Другої світової війни, і після її завершення на еміграції. Щоб узгодити це питання, було прийнято 1949 року постанову Української Національної Ради (що об’єднувала різні організації в діаспорі), яка визначала, що до встановлення державних символів незалежною владою в Україні національним прапором вважається блакитно-жовтий чи синьо-жовтий (першою вказується верхня смуга).

Під час національного відродження в кінці 1980-х рр. взагалі жодних проблем з національним прапором в Україні не було, бо повсюдно використовувався варіант з жовтою нижньою смугою. Тому такий прапор і було затверджено Верховною Радою 1992 року і жодних дискусій не виникало. Тоді більше проблем було з комуністами, які не хотіли затверджувати синьо-жовтий стяг.

ВИГАДКИ ПРО “ПЕРЕВЕРНУТИЙ ПРАПОР” ПІДХОПИЛА МАЛОГРАМОТНА ТА СХИЛЬНА ДО МІСТИЦИЗМУ ПУБЛІКА

– Коли почалися маніпуляції щодо місця кольорів на прапорі?

– Згодом у проросійських газетах з’явилися якісь нісенітниці про “феншуй”, згідно з правилами якого жовтий нібито-то має бути згори. Але це так і залишилося на рівні бульварної преси. Натомість різні міфотворці активізувалися напередодні президентських виборів 2010 року. Рік до того один з телеканалів випустив примітивну програму, в якій була суміш різних вигадок та нісенітниць (і про вигаданий дарунок прапора шведами Мазепі, і про прапор, нібито “подарований галичанам” австрійцями, і про “Скоропадського-масона”, який нібито перевернув кольори, і про феншуй). Ці версії суперечили одна одній і давно вже були спростовані істориками. Однак такі вигадки активно підхопила малограмотна та схильна до містицизму публіка.

Очевидно, що метою такого політтехнологічного вкиду було створення мікроконфліктів, як це раніше регулярно робилося в мовних чи релігійно-конфесійних питаннях. Це добре прописано в конфліктології. Вельми показово, що активними ініціаторами “перевертання прапора” під час і після подій на Майдані в 2014 р. були різні провокатори. Як от С. Разумовський, якого затримала СБУ, виявилося, що він працює на Медведчука. Чи така собі провокаторка В. Шилова з Дніпропетровська, яка “слізно” виступала проти війни. Так ось, зненацька їх дуже стурбувало питання прапора.

Думаю, що будь-якій нормальній людині зрозуміло, що рівень життя і розвиток подій не залежить від перевертання прапора, феншуя чи інших нісенітниць. Зрештою кілька десятків істориків та інших фахівців, які займаються вивченням геральдики та прапорництва, підписали влітку 2014 року відкритого листа щодо спроб нищення та фальсифікації державних символів України. Тому зараз ці міфи нікого не хвилюють, окрім хіба “особливо стурбованих” громадян.

Те, що деякі депутати, політики чи навіть міністри називають Державний прапор України жовто-блакитним – це рівень їхньої низької політично культури.
Міф про неправильний прапор використовували для дестабілізації ситуації поруч із мовним питанням, - геральдист Андрій Гречило 04

Проголошення Акту Злуки українських земель 22 січня 1919 року. Тут зафіксовані прапори жовто-блакитні. Як доказ на користь своєї версії прихильники необхідності перевртання прапора наводять подібні фото з офіційних подій часів Визвольних змагань, ігноруючи юридично закріплені норми. В час, коли українська національна символіка лише набувалв офіційного статусу, автори тогочасної публіцистики та мемуарів про революційні події вживають щодо українського прапора як “блакитно-жовтий”, так і “жовто-блакитний”.

– Але навіть деякі українські захисники на лінії фронту прапор спеціально перевертають…

– У Збройних Силах України досить чітко регламентовано використання і Державного прапора, і прапорів окремих частин чи підрозділів. Якщо там немає порядку і порушується статут, то це питання не до мене, а до міністра оборони або начальника Генерального штабу.

Наші десантників використовують прапор, який по суті аналогічний російському. Він дещо змінений, але вживають ще радянський варіант, аналогічний сучасному російському. Абревіатуру “ВДВ” у нас також залишили і “переосмислили”, змінивши “воздушные” на “високомобільні”.
Міф про неправильний прапор використовували для дестабілізації ситуації поруч із мовним питанням, - геральдист Андрій Гречило 05

В армії УНР відбувалася стандартизація бойових прапорів. Як приклад, стяг 3-ї Залізної дивізії Армії УНР, 1919 року. У крижі бачимо блакитно-жовтий. Фото: istpravda.com.ua.

– Якою є ситуація з уніфікування тону кольорів національного стягу? Зараз вже рідко можна зустріти таку ситуацію, яка була ще років 10 тому, коли на прапорі синій був радше фіолетовим чи світло-блакитним, але все ж тони часто відрізняються від еталонного синього, який ми бачимо на президентському штандарті. Чи були спроби чітко уніфікувати тон синього, і яким він зрештою має бути?

– Це питання вже давно вирішене. Відповідним наказом Держспоживстандарту України ще 2006 року визначено колористику Державного прапора. Ці стандарти подані навіть у Вікіпедії. Очевидно, що їх мають дотримуватися всі виробники подібної продукції. Але якщо на ринку з’являються якісь халтурники (ось одна з таких фірм спотворює квадратні прапори міст і сіл, змінюючи пропорції сторін), то про що тут можна говорити?

Українська мова багата, має багато понять: синій, голубий, блакитний, небесний. Не треба цим перейматися. Фактично визначення “блакитний” означає світлий відтінок синього. Натомість затверджений стандарт пропонує нам відтінок середньої насиченості, який має кращу світлостійкість.

– Чи відбувалося обговорення тону кольорів при виборі національної символіки у 1917-1918 роках? 

– Цікаво, що в 1917-1918 рр. у київських газетах не було жодних дискусій про порядок кольорів на українському прапорі, бо таким визнали блакитно-жовтий. Єдина публікація стосувалася лише відтінків. Автор визнавав, що “вже давно перед революцією в Росії вважали за український прапор “ясно-голубу і ясно-жовту фарбу””, але, апелюючи до низької світлостійкості таких відтінків, він наполягав, що “мають бути яркі й густі синій і жовтий (золотий) – яких уживають в Галичині і на Буковині”. Зауваження було цілком слушним, бо світло-блакитний відтінок вигорає на сонці дуже швидко. І якщо в актах Центральної Ради колір визначався як “блакитний”, то в постанові Ради Народних Міністрів УНР з березня 1918 р. фіксувалося: “український національний синьо-жовтий прапор”. Тому згодом в проектах Конституції УНР, які готувалися 1920 року, прапор також визначався як “синьо-жовтий”.
Міф про неправильний прапор використовували для дестабілізації ситуації поруч із мовним питанням, - геральдист Андрій Гречило 06

Один з перших актів УНР, в якому зафіксовані кольори українського стяга. За правничими та вексилологічними нормами прапори, що складаються з горизонтальних смуг, називаються в порядку від верхньої до нижньої. 

Зрештою це не лише “українська проблема”. Під час одного з міжнародних вексилологічних конгресів колега з Аргентини доповідав про різні відтінки світло-блакитних смуг на прапорцях, які він зібрав у центрі Буенос-Айреса після святкувань – десь із десяток варіантів! Під час різних змагань за участю спортсменів Швеції можемо спостерігати за різними прапорами в руках уболівальників – від блакитного до темно-синього.

До речі, у затвердженому штандарті президента України полотнище є темно-синім, однак цей символ також вживається і в різних варіантах, і з різними відтінками. Це вже питання стосується політичної культури та дотримання норм законодавства.

Міф про неправильний прапор використовували для дестабілізації ситуації поруч із мовним питанням, - геральдист Андрій Гречило 07

Прапор (штандарт) Президента України. 

ТРИЗУБ БУВ ЗАТВЕРДЖЕНИЙ ГЕРБОМ 1918 РОКУ – ЯК СИМВОЛ СПАДКОВОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

– Як сталося, що українським гербом у 1918-му Центральна Рада затвердила саме Володимирів тризуб? 

– Питання про герб УНР мала вирішити сформована восени 1917 року комісія. Однак до єдиної думки під час засідання вона не прийшла. У грудні Генеральний Секретаріат розглядав питання про друкування українських грошей. Перший кредитовий білет у 100 карбованців з’явився в обігу 6 січня 1918-го (24 грудня за старим стилем). На цій банкноті, розробленій Георгієм Нарбутом, було зображено у восьмикутній рамці знак князя Володимира – Тризуб, з хрестом над середнім “зубом”. 27 (14 за старим стилем) січня 1918 року затверджено як прапор українського військового флоту блакитно-жовте полотнище, в крижі блакитного кольору – “історичний золотий тризубець з білим внутрішнім полем в ньому”. Так чи інакше, але використання Тризуба на кредитовому білеті та на морських прапорах вплинули на справу щодо Державного герба УНР.

Пiсля проголошення 22 січня 1918 року Четвертим унiверсалом Центральної Ради самостiйностi України, питання про герб вимагало негайного вирiшення. Розгоряння українсько-бiльшовицької вiйни не давало змоги провести конкурс, та й Центральна Рада, провівши останнє засідання в Києві 7 лютого, була змушена покинути місто й переїхати спершу до Житомира, потім до Сарн і нарешті – до Коростеня. Саме в Коростені 25 (12 за старим стилем.) лютого 1918 року на засiданнi Малої Ради затверджено: “Гербом Української Народної Республiки приймається знак Київської Держави часiв Володимира Святого”.

Міф про неправильний прапор використовували для дестабілізації ситуації поруч із мовним питанням, - геральдист Андрій Гречило 08

Тризуб на срібнику Володимира Великого. Фото: kameniar.lnu.edu.ua. 

Очевидно, що прийнятий закон мав лише текстову частину без графічних додатків. Робота над гербом продовжилася в Києві після вигнання з нього на початку березня більшовиків. Мала Рада повернулася до столиці 9 березня. 12 березня 1918 р. Михайло Грушевський доручив розробити проекти малюнків герба та печатки вiдомому українському графiкові й архітекторові Василю Кричевському, з яким здавна мав дружні стосунки. 22 березня Грушевський представив проекти герба і печатки на розгляд Малої Ради. Вибір Тризуба був цілком слушним – цей символ утверджував ідеї соборності українських земель та спадковість Української державності від Київської Русі часів Володимира Великого.

Міф про неправильний прапор використовували для дестабілізації ситуації поруч із мовним питанням, - геральдист Андрій Гречило 09
Великий Герб, Державна печатка, Малий Герб УНР, затверджені 1918 року (проекти Василя Кричевського). Фото: istpravda.com.ua. 

– Чому Павло Скоропадський вирішив розробити інший герб?

– Скоропадському по суті було все одно, яким буде герб. Однак герб у виконанні Кричевського викликав негативну реакцiю з боку спецiалiстiв у галузi української геральдики Вадима Модзалевського та вже згадуваного видатного графiка Нарбута. Вони вважали зображення надмірно орнаментальним, а також, що гербом України слiд затвердити зображення козака з мушкетом, а Тризуб використати як нашоломник. Тому ними була підготована відповідна довідка і Нарбут розпочав роботу над проектом. Однак 14 грудня гетьман зрікся влади. У січні 1919 року Нарбут вже співпрацював з новим урядом УНР, але нові проекти також не були затверджені. Тризуб залишався гербом і Української Держави, і відновленої УНР. Використовувався він у різних графічних формах і без оливкового вінка, який у проекті Кричевського відігравав роль позащитового елемента.

Міф про неправильний прапор використовували для дестабілізації ситуації поруч із мовним питанням, - геральдист Андрій Гречило 10

Проект герба Української Держави гетьмана Павла Скоропадського (проект Георгія Нарбута). Посередині зображено козака за мотивом козацьких гербів. У період існування УД її гербом лишався Тризуб. 

– Як сталося так, що Україна нині має лише малий герб? Після Революції Гідності і розв’язання РФ агресії, бачимо сплеск інтересу до національної символіки і осмислення її на новий лад. Зокрема, у багатьох прикрасах і сувенірах тризуб фігурує в оливковому вінку та в інших формах, схожих на проекти великого герба, пропоновані у 1917-1918 роках. Тож чи потрібен Україні великий герб?

– Тут радше питання інше: навіщо Україні малий і великий герб? В колишній УРСР був один герб. Під час конкурсу 1991 року на новий герб України переміг проект, виконаний мною разом із І. Турецьким. Ми пропонували затвердити великий і малий герби. У груднi 1991-го на засiданнi комiсiї у Києвi було вирiшено, що необхiдно поки що затвердити Малий Державний герб України, вiдклавши розробку Великого герба на пiзнiший термiн. Оскільки питання було дуже політизованим, а у Верховній Раді більшість становили комуністи, то проект малого герба сесія розглянула аж 19 лютого 1992-го і прийняла його після великого скандалу.

– Чому питання про Великий Герб так і не розглянули?

– Надалі питання не рухали. Справу про великий Державний Герб знову порушила справа про нову Конституцію України. Щоб не збільшувати політичну напругу, Конституційна комісія врахувала нашу пропозицію від Українського геральдичного товариства про недоцільність встановлення двох гербів – малого та великого, й у кінцевому проекті фігурував лише один Державний Герб. Проте під час важкого прийняття Конституції в ніч на 28 червня 2006 року питання про державні символи, а також про державну мову та статус Криму викликали найбільше дискусій і протистояння. Щоб досягти консенсусу, погоджувальна комісія знову повернула формулювання про малий і великий герб. Оскільки проекту великого герба ніхто не готував, то його прописали як компроміс на майбутнє.

На жаль, проведені конкурси в 1996-1997 та 2007-2009 рр. завершилися скандалами і різними зловживаннями. То члени журі виявлялися авторами проектів, то на новий конкурс подавалися премійовані раніше роботи, а автори знову опинялися у складі журі, то журі збирали влітку за відсутності кворуму. Що найгірше, протягуваний проект виконаний неякісно, не відповідає геральдичним нормам і суперечить Конституції України. Нічого дивного, що на затвердження Верховної Ради він так і не потрапив.

Фахово це питання можна вирішити протягом місяця, провівши узгоджувальну конференцію серед фахівців. Однак вся справа зі скандалами навколо великого герба лише черговий раз засвідчила, що цей символ Україні просто не потрібен. Оптимальним залишається варіант: внести зміни в чинне законодавство та зафіксувати лише один Державний Герб України, який функціонує ще з 1992 року, знявши з нього ярлик “малий”. Більшість держав у світі (наприклад, Німеччина, Польща, США, Швейцарія, Фінляндія) обходяться лише одним гербом, тому немає потреби ще щось вигадувати, тим більше – такими нецивілізованими методами.

З КІНЦЯ 1917 РОКУ ГІМН ВИКОНУВАЛИ ЗІ ЗМІНЕНИМ ПЕРШИМ РЯДКОМ ЯК “ВЖЕ ВОСКРЕСЛА УКРАЇНА”

– Як ставитеся до ідеї переписати слова гімну – всі драматичні моменти лишити в минулому часі, а панування українців поставити як доконаний факт? Наприклад: “вже нам браття українці усміхнулась доля”, “ми пануєм-не бідуєм у своїй сторонці”, і так далі… Той же варіант Олега Скрипки доволі симпатичний.

– Наразі я до подібних ініціатив ставлюся негативно. Після проголошення УНР з кінця 1917 року гімн виконували зі зміненим першим рядком як “Вже воскресла Україна…” В Україні вже було кілька конкурсів, які стали подразником для різних графоманів, але кращого варіанту, ніж чинний, ніхто не написав. Можна змінювати окремі слова чи рядки, але наразі варто притримати ці “ініціативи”.

Міф про неправильний прапор використовували для дестабілізації ситуації поруч із мовним питанням, - геральдист Андрій Гречило 11

Листівка, випущена в місті Броди 1902 року. Фото: uahistory.info.

– Яким було ставлення радянських функціонерів до Тризуба і жовто-блакитного стяга? Чи правда, що вони боялися навіть слова “блакитний”?

– Після Другої світової війни УРСР стала членом ООН та низки інших її організацій. Оскільки її прапором (як і інших радянських республік) було червоне полотнище з серпом і молотом та назвою, тому вирішено було внести зміни. Вибір зупинили на проекті, в якому вилучено написи, а прапор доповнювався знизу синьою смугою, завширшки в 1/3 ширини полотнища. Для кольору спеціально вигадали термін “лазуровий”, бо вважали, що блакитний чи синій може асоціюватися з “націоналістичними” прапорами. Ці стереотипи зафіксовані в листуванні представників вищих органів партійного і радянського керівництва.

– Як відбувався процес повернення національної символіки на початку 1990-х? Зокрема, кому належала ініціатива підняття блакитно-жовтих прапорів над республіканськими установами?

– Зі змiнами, якi почалися в СРСР у кiнцi 1980-х рр., виникло й питання вiдновлення та легалiзацiї української символiки. У “самвидавi” з’явилось багато публiкацiй на цю тему, зокрема й мої публікації у виданнях Товариства Лева “Поступ” та “Скарбниця”. На установчому з’їзді Народного Руху України за перебудову 10 вересня 1989 року було ухвалено окрему резолюцію з цього питання, в основу якої було покладено мої тексти. Дуже важливими були публікації двох статей – моєї та Богдана Якимовича – у “легальному” виданні – журналі “Пам’ятки України”. Синьо-жовтий прапор отримав всенародну підтримку. Пiсля виборiв до рад всiх рiвнiв навесні 1990 року низка міських та обласних рад народних депутатів (особливо на Захiднiй Українi) легалiзували використання на своїй територiї синьо-жовтого прапора та Тризуба як нацiональних символiв. Хоча комуністи чинили сильний спротив і замість дискредитованих символів УРСР пропонували хоча б зробити “триколор” – червоно-синьо-жовтий.

Легалізацію національного синьо-жовтого прапора прискорили політичні події: провал путчу в СРСР та проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року. Депутати від демократичних сил ініціювали внесення синьо-жовтого прапора до сесійної зали Верховної Ради, а згодом – і встановлення над урядовими спорудами. Президія Верховної Ради постановою від 18 вересня 1991 року ухвалила: “До прийняття Конституції України дозволити в протокольних заходах використовувати синьо-жовтий прапор”. На цій підставі фактично було скасовано червоно-лазуровий прапор. А на початку 1992 року герб і прапор були затверджені постановами Верховної Ради.

Ольга Скороход, “Цензор.НЕТ”.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.Джерело: https://ua.censor.net.ua/r452092

Cтатті

The Washington Post: Україна відчайдушно потребує миру. Чи можуть допомогти миротворці?

Опубліковано

на

На заході починає бити артилерія. Це місто Мар’їнка, розташований поблизу Донецька, де зараз знаходиться передній край бойових дій українського конфлікту. Тут, як і всюди вздовж лінії фронту починається стрілянина, як тільки їдуть міжнародні спостерігачі.

Тетяна Куценко показує мені свій будинок і те місце в саду, де впала ракета. У вікно будинку потрапила куля. Вона так і залишилася між подвійними скельцями. Господиня заклеїла вхідний отвір стрічкою, адже сенсу міняти скло немає. Швидше за все, в нього потраплять інші кулі.

Так живе Мар’їнка, де неможливість стала буденністю. Діти в шкільних класах, де вікна захищені мішками з піском, вчаться тому, як розпізнавати снаряди і наземні міни. Режим припинення вогню був порушений відразу ж, як тільки про це досягли домовленості. Надгробні плити на свіжі могили встановлювати не поспішають – вони будуть розбиті шаленими кулями. Тепер ця територія не переходить з рук в руки, але йде постійна боротьба.

5 вересня раптово з’явився шанс змінити ситуацію – президент Росії Володимир Путін несподівано заявив журналістам, що Росія підтримає ідею розгортання в Україні миротворчої місії ООН. Президент України Петро Порошенко вже довгий час закликає ввести в країну контингент миротворців ООН, але відсутність підтримки з боку Росії перешкоджало прогресу. 20 вересня Порошенко заявив про необхідність залучення миротворців під час свого виступу на Генеральній Асамблеї ООН.

Місія з підтримки миру в ідеалі розведе воюючі сторони і посилить ефективність спостерігачів ОБСЄ. І хоча миротворці не зможуть покласти край конфлікту, вони забезпечать дотримання режиму припинення вогню, що істотно поліпшить становище сотень тисяч людей, що живуть уздовж лінії фронту.

Ті, хто залишився у вєнному регіоні, відчувають величезний стрес, і організації з надання допомоги, такі як “Лікарі без кордонів”, направили туди мобільні психологічні клініки, які переміщаються по території, допомагаючи місцевим жителям впоратися. Мало хто має кошти, щоб отримати допомогу в іншому місці, чи вижити при відсутності реальної перспективи закінчення війни або пережити втрату дуже складне завдання.

Дефіцит почуття завершеності виникає в різних випадках. Для деяких це безперервна стрілянина, але для інших це  родичі, які пропали безвісти. “Ми називаємо це« неоднозначна втрата ». Людина присутня в ваших думках, але в реальності її вже немає”, – розповідає Маріана Чакон Лозано, яка займається зниклими без вести в українському представництві Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ).

Валентина Тиличко шукала сина з тих пір, як він зник 3 серпня 2014 року. Він поїхав до Донецька, щоб забрати зарплату, подзвонив їй, коли вийшов з автобуса по дорозі додому. Почався сильний обстріл, і вона більше не чула від нього нічого.

Тепер, як і багатьом матерям, чиї діти пропали безвісти, їй сниться один і той же сон. Вона бачить, як її син, Діма, йде по вулиці. Вона біжить за ним, але втрачає його в натовпі, і люди її не розуміють. Інші матері в Мар’їнці бачать схожі сни про повернення своїх синів – ті приходять до них, щоб сказати, що не можуть пригадати дорогу додому або лежать в лікарні і не можуть згадати, хто вони. У розпачі деякі матері звертаються до екстрасенсів або інтернет-шахраїв, які стверджують, що можуть допомогти знайти їхніх зниклих родичів.

Тетяна Куценко вислуховує Валентину Тиличко, потім вчить її, що сказати поліції, щоб її сина додали до реєстру зниклих без вести і дає контакти МКЧХ. Син самої Тетяни пропав безвісти рік тому.

Він був частково паралізований і зник після зустрічі з українськими солдатами в 2015 році. Вона бачила, що військові їхали на його машині з розбитим лобовим склом. Після року зусиль їй вдалося домогтися розслідування, в ході якого один з солдатів показав мінометний кратер, де вони залишили тіло її сина. Ці два солдата постали перед судом.

Тепер її син похований, вона приносить на могилу троянди зі свого саду, але надгробний камінь поки поставити не може. Кладовище часто потрапляє під обстріл, кулі ушкоджують і руйнують надгробки. “Йому доведеться почекати, поки все не зміниться”, – говорить вона.

Чи стануть миротворці ООН на землю Східної України, залежить від переговорів між Україною і Росією. Україна повинна погодитися на будь-яку місію, а Росія повинна зняти вето, щоб будь-яка місія відбулася. Поки Путін виступає за обмежений мандат, який визначає як завдання місії контроль за ситуацією на лінії фронту і супровід спостерігачів від ОБСЄ.

Україна виступає за розширений варіант, при якому місія охопить весь Донбас з категоричною умовою доступу до ділянок україно-російського кордону, де відсутній контроль України, а зброя і військові вільно переправляються з Росії на утримувану сепаратистами територію. Довіри між сторонами практично немає.

Ян Бейтсон, журналіст та стипендіат програми Фулбрайта

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело:The Washington Post

Продовжити читання ?

Cтатті

Що саме тривожить ветеранів АТО…

Опубліковано

на

У Верховній Раді зазвичай консолідовано голосують за законопроекти, які стосуються соціального забезпечення ветеранів АТО, якщо тільки вони є в порядку денному, запевняє народний депутат Олег Петренко. Водночас активісти стверджують, що ще чимало важливих ініціатив чекають на розгляд. Вони стосуються не лише фінансового забезпечення, а й різного роду соціальних пільг.

Громадська організація «Юридична сотня» звернулася до голови Верховної Ради Андрія Парубія, щоб він виділив окремий день для розгляду законопроектів, що стосуються соціально-правового захисту учасників АТО. Ідеться про дев’ять проектів, які вже пройшли комітети. Ще 27 законопроектів, які стосуються потреб учасників та ветеранів АТО, можуть потрапити до сесійного залу упродовж тижня, впевнені активісти.

Позафракційний народний депутат та учасник АТО Олег Петренко каже, що Верховна Рада зазвичай не має проблем із тим, щоб проголосувати за законопроекти про підвищення соціального статусу учасників та ветеранів АТО, якщо вони потрапляють до порядку денного.

«Парламент цієї каденції прийняв дуже багато законопроектів, які підвищували соціально-правовий статус ветеранів АТО. Це стосується дуже багатьох сфер життєдіяльності: лікування, санаторного оздоровлення, надання земельних ділянок, набуття вищої освіти», – перераховує він, хоча зазначає, що певна частка законопроектів є «законодавчим спамом».

Основну проблему з прийняттям потрібних законопроектів народний депутат вбачає в тому, щоб відповідальні за формування порядку денного додавали їх у «прохідну» частину парламентського порядку денного.

Серед таких ініціатив Петренко називає зокрема законопроект про створення баз даних ДНК для оперативної ідентифікації загиблих. Також, на його думку, врегулювання потребує статус добровольців,які не увійшли офіційно до лав ЗСУ, іноземних добровольців, а також ситуації, коли ветерани йдуть з життя внаслідок бойових травм вже після звільнення з армії. У таких випадках, каже він, ускладнюється отримання одноразових компенсацій родичами.

Голова громадської організації «Юридична сотня» Леся Василенко додає до цього переліку питання щодо компенсації за оренду житла рядовим та сержантам ЗСУ.

«На сьогоднішній день лише офіцери можуть отримувати компенсацію, якщо винаймають житло поза межами військової частини. Солдати і сержанти такої можливості не мають», – пояснює вона.

Також, за словами активістки, учасники АТО цікавляться можливістю безмитного ввезення автомобілів з-за кордону. Але наразі немає законопроекту, який передбачав би таку пільгу і одночасно усував корупційні ризики, які можуть виникнути у зв’язку з цією практикою.

Подбати про вояків та ветеранів війни на Донбасі має як держава – шляхом фінансової підтримки, – так і суспільство, упевнений священик УГКЦ, військовий капелан та голова організації «Фронтова капеланія «Шлях єднання» отець Микола Мединський.

«Потрібні проекти більше реабілітаційного характеру, які допоможуть повернутися до повноцінної роботи. Потрібне забезпечення житлом тих вояків, які потребують. Якщо воїн, Боже борони, отримає поранення – щоб він розумів, що підтримка держави буде не на рівні балаканини відносно проектів у майбутньому, щоб підтримка відбувалася тут і зараз», – пояснює він.

В той же час депутат від «Опозиційного блоку» Михайло Папієв стверджує, що, хоча чинна українська влада постійно декларує збільшення соціального захисту учасників та ветеранів бойових дій на Донбасі, зміни до базових законів про пільги, прийняті у 2014 році, тільки погіршили майновий стан переважної більшості вояків ЗСУ.

«Тепер в разі, якщо сукупний дохід на одного члена сім’ї упродовж останніх шести місяців не перевищує того рівня доходу, який дає право на соціальну пільгу, то боєць, учасник АТО або родина загиблого цю пільгу отримує», – каже він.

Прив’язка пільг до доходів учасників АТО є, на думку депутата, абсолютно некоректною

«Їхнє грошове забезпечення – близько 20 тисяч гривень. Але порахуймо, що втрачають їхні сім’ї. Адже 20 тисяч гривень – це набагато більше, ніж 6820 гривень, ніж та сума доходів на сім’ю, яка дає право на пільги. Вони втрачають на сплаті житлово-комунальних послуг, вартість яких росте значно швидше, ніж грошове забезпечення вояків», – каже Папієв.

Олег Медведчук, заступник керівника управління Держслужби у справах ветеранів війни та учасників АТО, заявив в ефірі «Ранкової Свободи», що Міністерство соціальної політики вже розробило проект змін до закону про статус ветеранів війни. Згідно з проектом хвороби, які наступають протягом року після закінчення участі в АТО і спричиняють інвалідність чи смерть ветерана, також будуть підставою для соціальних виплат.

Водночас Медведчук впевнений, що оптимізації законотворчої роботи на користь ветеранів допомогло б створення Міністерства ветеранів.

«Якби було створено Міністерство ветеранів, можливо, можна було б перерозподілити повноваження, щоб все йшло виключно з одного державного органу, в тому числі різні питання соціального захисту, які зараз надаються різними органами», – припускає він.

 

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело: https://www.radiosvoboda.org/

Продовжити читання ?

Cтатті

Хорватія знає, Хорватія вміє, Хорватія навчить Україну як повернути свої території

Опубліковано

на

Хорватія готова поділитися із Україною своїм досвідом реінтеграції раніше окупованих територій. Із такою пропозицією з трибуни Генеральної асамблеї ООН виступив прем’єр-міністр Хорватії Андрей Пленкович.

«Однією із найбільш успішних й була UNTAES – Тимчасова адміністрація ООН для Східної Славонії, яка закінчилася у січні 1998 року мирною реінтеграцією наших раніше окупованих територій. Ми пропонуємо це унікальне ноу-хау та свій величезний досвід у якості корисного додаткового внеску в зусилля міжнародної спільноти у подібних випадках, таких, як імплементація Мінських угод в Україні, де ми можемо провести багато паралелей», – сказав Пленкович.

Він нагадав, що Хорватія була реципієнтом безпекової допомоги, у тому числі кількох місій ООН.

«Хорватія готова допомогти іншим у постконфліктному переході своїм досвідом у примиренні й розбудові довіри», – наголосив прем’єр-міністр.

Нагадаємо: Тимчасова адміністрація Організації Об’єднаних Націй для Східної Славонії, Барані та Західного Срема (UNTAES) – це колишня місія ООН з підтримання миру в східній частині Хорватії у 1996-1998 рр. UNTAES було створено після підписання Ердутської угоди між хорватським урядом та представниками сербів.

Місія розпочалася 15 січня 1996 і мала тривати один рік, впродовж якого її представники повинні були стежити за демілітаризацією цих районів та забезпеченням мирної реінтеграції території до складу Хорватії. Військова і цивільна місія складалась із трохи більше 4800 солдатів, понад 400 поліцейських і 99 військових спостерігачів.

Правда передь цим хорватська армія провела успішні операції «Буря» та «Блискавка», що паралізували і деморалізували військові сили противника й дали можливість на проведення мирної операції з реінтеграції втрачених земель під егідою ООН.

 

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело:https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/

Продовжити читання ?
Реклама
Реклама
Реклама

Trending

Copyright © 2017 Військовий навігатор України