Зв'яжіться з нами

Cтатті

Міф про “неправильний” прапор використовували для дестабілізації ситуації поруч із мовним питанням, – геральдист

Опубліковано

на

За 26 років Тризуб, синьо-жовтий стяг і слова національного гімну увійшли в нашу свідомість, не лишаючи сумнівів, яка ідентичність і яка держава стоїть за ними. Та ентузіастів, що з різних причин пропонують змінити національну символіку, вистачає: перевернути прапор, переписати гімн, покращити герб… Подібні спекуляції не несуть нічого хорошого, вважають фахівці.

Цензор.НЕТ поспілкувався з Андрієм Гречилом, доктором історичних наук, головою Українського геральдичного товариства, провідним науковим співробітником Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України.

Чи є бодай дещиця раціонального зерна у пориві перевернути український національний стяг – щоб жовтий був згори? Хто і з якою метою використовує міф про “неправильний” стяг? Чи потрібен Україні великий герб? Чим завершилися конкурси на новий, більш оптимістичний, варіант гімну? Чому комуністи вигадували для українського блакитного іншу назву?

Міф про неправильний прапор використовували для дестабілізації ситуації поруч із мовним питанням, - геральдист Андрій Гречило 01

Андрій Гречило чи не найактивніше з українських істориків виступає проти поширення міфів про “перевернутий прапор”.

І В УНР, І В УКРАЇНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ СКОРОПАДСЬКОГО, І В ЗУНР ЧІТКО БУЛО ЗАФІКСОВАНО, ЩО НА ПРАПОРІ СИНІЙ МАЄ БУТИ ЗГОРИ

– Як формувалася концепція українських національних кольорів – жовтого та синього – у ХІХ столітті? Вперше їх як національні затвердила Головна Руська Рада у 1848 році. Чому вона обрала саме ці кольори? 

– Передовсім треба усвідомити, що формування поняття “національних кольорів” і затвердження національних чи державних прапорів для більшості сучасних держав припадає лише на період ХІХ–ХХ ст. Переважно поява таких символів тісно пов’язана з національно-визвольними рухами. Вибір самих знаків індивідуальний в кожному окремому випадку – іноді з апеляцією до історичної традиції давніх форм державності, іноді за основу беруться геральдичні символи політично активнішого регіону, іноді на це впливають певні культурні, політичні, релігійні чи природні особливості. Навіть сучасні прапори таких держав як США, Великобританія, Німеччина чи Франція виникли або трохи більше ніж два століття тому, або й пізніше.

Тому нічого дивного, що питання про українські національні барви виникло під час революційних подій 1848 року в Австрійській монархії, званих іноді “весною народів”. Головна Руська Рада порушила проблему символів тільки на таємній раді сьомого засідання, що відбувалася 16 травня 1848 року, після отримання листа зі Станіславова (сучасний Івано-Франківськ, – ред.), в якому запитувалися про національні герб і кольори. А вже на таємній раді 18 травня вирішено, що гербом є лев, а барвами – синя і жовта. Фактично національним гербом став історичний територіальний символ, вживаний ще в ХIV ст. в Руському королівстві (Галицько-Волинській державі), а після його розпаду – адміністративно-територіальними утвореннями – Львівською землею та Руським воєводством. Однак після включення Галичини 1772 року до складу монархії Габсбургів австрійська влада цей герб скасувала. Формовані 1848 року по різних містах Галичини українські національні гвардії почали використовувати сині прапори з жовтим левом. Однак виготовлення таких прапорів було доволі коштовним, тому в практику увійшло використання синьо-жовтих смугастих полотнищ.

Порядок кольорів не нормувався, але переважно використовувалися з верхньою синьою смугою. Такий прапор принесли з собою галицькі та буковинські емігранти з кінця ХІХ ст. на Американський континент, такий же варіант був сприйнятий на Наддніпрянщині і активніше став використовуватися після революції 1905 р., коли російська влада послабила тиск на український рух.
Міф про неправильний прапор використовували для дестабілізації ситуації поруч із мовним питанням, - геральдист Андрій Гречило 02

Плакат 1917 року.

– Проясніть міф про “перевернутий прапор”. Останніми роками він вже вийшов на вулиці. Зараз навіть на лінії фронту українські бійці подекуди кріплять прапор таким чином, щоб жовтий був згори. Чи має втрутитися держава бодай на просвітительському рівні?

– Цей міф є зовсім безпідставним і в теперішніх умовах використовується винятково як політична провокація. Усі офіційні юридичні затвердження українського прапора і Центральною Радою, і гетьманом Павлом Скоропадським, і актами Західно-Української Народної Республіки, і Директорією УНР протягом 1918-1920 рр., так і Сеймом Карпатської України 1939 р. фіксували, що верхня смуга прапора є синьою чи блакитною, а нижня – жовтою. Доречно зауважити, що на початку ХХ ст. поляки в Галичині використовували повсюдно червоно-білий прапор (верхня смуга – червона). Однак після офіційного затвердження в 1919 р. біло-червоного питання не дискутувалося. Натомість українцям свою повноцінну державність утримати не вдалося.
Міф про неправильний прапор використовували для дестабілізації ситуації поруч із мовним питанням, - геральдист Андрій Гречило 03

Присяга членів Директорії, серпень 1919-го, Кам’янець-Подільський. Тут прапори блакитно-жовті, хоча на чорнобілому фото жовтий колір виглядає темнішим. Однак збереглися свідчення, що на цій події на прапорах блакитний був згори. 

– А коли почалися дискусії щодо того, який колір має бути згори?

– У міжвоєнний період у Львові вийшло кілька публікацій есперантиста (фахівця з мови есперанто, – ред.) Тадея Скотинського, який наполягав на ревізії прапора і ставив жовту смугу вгору. Свої міркування він опирав на міфічні “геральдичні правила”. Хоча прапори створюються за індивідуальними і зовсім різними принципами й жодних універсальних “геральдичних правил” немає. Скотинський, напевно, мав на увазі сформовані раніше німецькими геральдистами рекомендації щодо того, як на основі місцевих гербів виготовляти прапорці та банери для різних святкових заходів. Однак ні до українських традицій, ні до створення державних прапорів це жодного стосунку не має. У цьому легко переконатися, якщо хоча б переглянути сучасні герби та прапори різних держав, у багатьох із них прапор взагалі з гербом нічим не пов’язаний. Та й у сучасних Німеччині та Австрії подібні “правила” не використовуються.

Мабуть, статті Скотинського й не мали б якогось резонансу, якби не перейшли в політичну площину. Після розколу в Організації українських націоналістів у 1940 р. частина ОУН-М (“мельниківці”) активно використовували прапор з жовтою смугою вгорі. Натомість ОУН-Б, як і УНР-івська еміграція та “гетьманці” (прихильники Скоропадського), які апелювали до києвоцентричності й державності 1917-1920 рр., використовували прапор з жовтою смугою внизу. Все це призвело до колотнеч між цими групами і під час Другої світової війни, і після її завершення на еміграції. Щоб узгодити це питання, було прийнято 1949 року постанову Української Національної Ради (що об’єднувала різні організації в діаспорі), яка визначала, що до встановлення державних символів незалежною владою в Україні національним прапором вважається блакитно-жовтий чи синьо-жовтий (першою вказується верхня смуга).

Під час національного відродження в кінці 1980-х рр. взагалі жодних проблем з національним прапором в Україні не було, бо повсюдно використовувався варіант з жовтою нижньою смугою. Тому такий прапор і було затверджено Верховною Радою 1992 року і жодних дискусій не виникало. Тоді більше проблем було з комуністами, які не хотіли затверджувати синьо-жовтий стяг.

ВИГАДКИ ПРО “ПЕРЕВЕРНУТИЙ ПРАПОР” ПІДХОПИЛА МАЛОГРАМОТНА ТА СХИЛЬНА ДО МІСТИЦИЗМУ ПУБЛІКА

– Коли почалися маніпуляції щодо місця кольорів на прапорі?

– Згодом у проросійських газетах з’явилися якісь нісенітниці про “феншуй”, згідно з правилами якого жовтий нібито-то має бути згори. Але це так і залишилося на рівні бульварної преси. Натомість різні міфотворці активізувалися напередодні президентських виборів 2010 року. Рік до того один з телеканалів випустив примітивну програму, в якій була суміш різних вигадок та нісенітниць (і про вигаданий дарунок прапора шведами Мазепі, і про прапор, нібито “подарований галичанам” австрійцями, і про “Скоропадського-масона”, який нібито перевернув кольори, і про феншуй). Ці версії суперечили одна одній і давно вже були спростовані істориками. Однак такі вигадки активно підхопила малограмотна та схильна до містицизму публіка.

Очевидно, що метою такого політтехнологічного вкиду було створення мікроконфліктів, як це раніше регулярно робилося в мовних чи релігійно-конфесійних питаннях. Це добре прописано в конфліктології. Вельми показово, що активними ініціаторами “перевертання прапора” під час і після подій на Майдані в 2014 р. були різні провокатори. Як от С. Разумовський, якого затримала СБУ, виявилося, що він працює на Медведчука. Чи така собі провокаторка В. Шилова з Дніпропетровська, яка “слізно” виступала проти війни. Так ось, зненацька їх дуже стурбувало питання прапора.

Думаю, що будь-якій нормальній людині зрозуміло, що рівень життя і розвиток подій не залежить від перевертання прапора, феншуя чи інших нісенітниць. Зрештою кілька десятків істориків та інших фахівців, які займаються вивченням геральдики та прапорництва, підписали влітку 2014 року відкритого листа щодо спроб нищення та фальсифікації державних символів України. Тому зараз ці міфи нікого не хвилюють, окрім хіба “особливо стурбованих” громадян.

Те, що деякі депутати, політики чи навіть міністри називають Державний прапор України жовто-блакитним – це рівень їхньої низької політично культури.
Міф про неправильний прапор використовували для дестабілізації ситуації поруч із мовним питанням, - геральдист Андрій Гречило 04

Проголошення Акту Злуки українських земель 22 січня 1919 року. Тут зафіксовані прапори жовто-блакитні. Як доказ на користь своєї версії прихильники необхідності перевртання прапора наводять подібні фото з офіційних подій часів Визвольних змагань, ігноруючи юридично закріплені норми. В час, коли українська національна символіка лише набувалв офіційного статусу, автори тогочасної публіцистики та мемуарів про революційні події вживають щодо українського прапора як “блакитно-жовтий”, так і “жовто-блакитний”.

– Але навіть деякі українські захисники на лінії фронту прапор спеціально перевертають…

– У Збройних Силах України досить чітко регламентовано використання і Державного прапора, і прапорів окремих частин чи підрозділів. Якщо там немає порядку і порушується статут, то це питання не до мене, а до міністра оборони або начальника Генерального штабу.

Наші десантників використовують прапор, який по суті аналогічний російському. Він дещо змінений, але вживають ще радянський варіант, аналогічний сучасному російському. Абревіатуру “ВДВ” у нас також залишили і “переосмислили”, змінивши “воздушные” на “високомобільні”.
Міф про неправильний прапор використовували для дестабілізації ситуації поруч із мовним питанням, - геральдист Андрій Гречило 05

В армії УНР відбувалася стандартизація бойових прапорів. Як приклад, стяг 3-ї Залізної дивізії Армії УНР, 1919 року. У крижі бачимо блакитно-жовтий. Фото: istpravda.com.ua.

– Якою є ситуація з уніфікування тону кольорів національного стягу? Зараз вже рідко можна зустріти таку ситуацію, яка була ще років 10 тому, коли на прапорі синій був радше фіолетовим чи світло-блакитним, але все ж тони часто відрізняються від еталонного синього, який ми бачимо на президентському штандарті. Чи були спроби чітко уніфікувати тон синього, і яким він зрештою має бути?

– Це питання вже давно вирішене. Відповідним наказом Держспоживстандарту України ще 2006 року визначено колористику Державного прапора. Ці стандарти подані навіть у Вікіпедії. Очевидно, що їх мають дотримуватися всі виробники подібної продукції. Але якщо на ринку з’являються якісь халтурники (ось одна з таких фірм спотворює квадратні прапори міст і сіл, змінюючи пропорції сторін), то про що тут можна говорити?

Українська мова багата, має багато понять: синій, голубий, блакитний, небесний. Не треба цим перейматися. Фактично визначення “блакитний” означає світлий відтінок синього. Натомість затверджений стандарт пропонує нам відтінок середньої насиченості, який має кращу світлостійкість.

– Чи відбувалося обговорення тону кольорів при виборі національної символіки у 1917-1918 роках? 

– Цікаво, що в 1917-1918 рр. у київських газетах не було жодних дискусій про порядок кольорів на українському прапорі, бо таким визнали блакитно-жовтий. Єдина публікація стосувалася лише відтінків. Автор визнавав, що “вже давно перед революцією в Росії вважали за український прапор “ясно-голубу і ясно-жовту фарбу””, але, апелюючи до низької світлостійкості таких відтінків, він наполягав, що “мають бути яркі й густі синій і жовтий (золотий) – яких уживають в Галичині і на Буковині”. Зауваження було цілком слушним, бо світло-блакитний відтінок вигорає на сонці дуже швидко. І якщо в актах Центральної Ради колір визначався як “блакитний”, то в постанові Ради Народних Міністрів УНР з березня 1918 р. фіксувалося: “український національний синьо-жовтий прапор”. Тому згодом в проектах Конституції УНР, які готувалися 1920 року, прапор також визначався як “синьо-жовтий”.
Міф про неправильний прапор використовували для дестабілізації ситуації поруч із мовним питанням, - геральдист Андрій Гречило 06

Один з перших актів УНР, в якому зафіксовані кольори українського стяга. За правничими та вексилологічними нормами прапори, що складаються з горизонтальних смуг, називаються в порядку від верхньої до нижньої. 

Зрештою це не лише “українська проблема”. Під час одного з міжнародних вексилологічних конгресів колега з Аргентини доповідав про різні відтінки світло-блакитних смуг на прапорцях, які він зібрав у центрі Буенос-Айреса після святкувань – десь із десяток варіантів! Під час різних змагань за участю спортсменів Швеції можемо спостерігати за різними прапорами в руках уболівальників – від блакитного до темно-синього.

До речі, у затвердженому штандарті президента України полотнище є темно-синім, однак цей символ також вживається і в різних варіантах, і з різними відтінками. Це вже питання стосується політичної культури та дотримання норм законодавства.

Міф про неправильний прапор використовували для дестабілізації ситуації поруч із мовним питанням, - геральдист Андрій Гречило 07

Прапор (штандарт) Президента України. 

ТРИЗУБ БУВ ЗАТВЕРДЖЕНИЙ ГЕРБОМ 1918 РОКУ – ЯК СИМВОЛ СПАДКОВОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

– Як сталося, що українським гербом у 1918-му Центральна Рада затвердила саме Володимирів тризуб? 

– Питання про герб УНР мала вирішити сформована восени 1917 року комісія. Однак до єдиної думки під час засідання вона не прийшла. У грудні Генеральний Секретаріат розглядав питання про друкування українських грошей. Перший кредитовий білет у 100 карбованців з’явився в обігу 6 січня 1918-го (24 грудня за старим стилем). На цій банкноті, розробленій Георгієм Нарбутом, було зображено у восьмикутній рамці знак князя Володимира – Тризуб, з хрестом над середнім “зубом”. 27 (14 за старим стилем) січня 1918 року затверджено як прапор українського військового флоту блакитно-жовте полотнище, в крижі блакитного кольору – “історичний золотий тризубець з білим внутрішнім полем в ньому”. Так чи інакше, але використання Тризуба на кредитовому білеті та на морських прапорах вплинули на справу щодо Державного герба УНР.

Пiсля проголошення 22 січня 1918 року Четвертим унiверсалом Центральної Ради самостiйностi України, питання про герб вимагало негайного вирiшення. Розгоряння українсько-бiльшовицької вiйни не давало змоги провести конкурс, та й Центральна Рада, провівши останнє засідання в Києві 7 лютого, була змушена покинути місто й переїхати спершу до Житомира, потім до Сарн і нарешті – до Коростеня. Саме в Коростені 25 (12 за старим стилем.) лютого 1918 року на засiданнi Малої Ради затверджено: “Гербом Української Народної Республiки приймається знак Київської Держави часiв Володимира Святого”.

Міф про неправильний прапор використовували для дестабілізації ситуації поруч із мовним питанням, - геральдист Андрій Гречило 08

Тризуб на срібнику Володимира Великого. Фото: kameniar.lnu.edu.ua. 

Очевидно, що прийнятий закон мав лише текстову частину без графічних додатків. Робота над гербом продовжилася в Києві після вигнання з нього на початку березня більшовиків. Мала Рада повернулася до столиці 9 березня. 12 березня 1918 р. Михайло Грушевський доручив розробити проекти малюнків герба та печатки вiдомому українському графiкові й архітекторові Василю Кричевському, з яким здавна мав дружні стосунки. 22 березня Грушевський представив проекти герба і печатки на розгляд Малої Ради. Вибір Тризуба був цілком слушним – цей символ утверджував ідеї соборності українських земель та спадковість Української державності від Київської Русі часів Володимира Великого.

Міф про неправильний прапор використовували для дестабілізації ситуації поруч із мовним питанням, - геральдист Андрій Гречило 09
Великий Герб, Державна печатка, Малий Герб УНР, затверджені 1918 року (проекти Василя Кричевського). Фото: istpravda.com.ua. 

– Чому Павло Скоропадський вирішив розробити інший герб?

– Скоропадському по суті було все одно, яким буде герб. Однак герб у виконанні Кричевського викликав негативну реакцiю з боку спецiалiстiв у галузi української геральдики Вадима Модзалевського та вже згадуваного видатного графiка Нарбута. Вони вважали зображення надмірно орнаментальним, а також, що гербом України слiд затвердити зображення козака з мушкетом, а Тризуб використати як нашоломник. Тому ними була підготована відповідна довідка і Нарбут розпочав роботу над проектом. Однак 14 грудня гетьман зрікся влади. У січні 1919 року Нарбут вже співпрацював з новим урядом УНР, але нові проекти також не були затверджені. Тризуб залишався гербом і Української Держави, і відновленої УНР. Використовувався він у різних графічних формах і без оливкового вінка, який у проекті Кричевського відігравав роль позащитового елемента.

Міф про неправильний прапор використовували для дестабілізації ситуації поруч із мовним питанням, - геральдист Андрій Гречило 10

Проект герба Української Держави гетьмана Павла Скоропадського (проект Георгія Нарбута). Посередині зображено козака за мотивом козацьких гербів. У період існування УД її гербом лишався Тризуб. 

– Як сталося так, що Україна нині має лише малий герб? Після Революції Гідності і розв’язання РФ агресії, бачимо сплеск інтересу до національної символіки і осмислення її на новий лад. Зокрема, у багатьох прикрасах і сувенірах тризуб фігурує в оливковому вінку та в інших формах, схожих на проекти великого герба, пропоновані у 1917-1918 роках. Тож чи потрібен Україні великий герб?

– Тут радше питання інше: навіщо Україні малий і великий герб? В колишній УРСР був один герб. Під час конкурсу 1991 року на новий герб України переміг проект, виконаний мною разом із І. Турецьким. Ми пропонували затвердити великий і малий герби. У груднi 1991-го на засiданнi комiсiї у Києвi було вирiшено, що необхiдно поки що затвердити Малий Державний герб України, вiдклавши розробку Великого герба на пiзнiший термiн. Оскільки питання було дуже політизованим, а у Верховній Раді більшість становили комуністи, то проект малого герба сесія розглянула аж 19 лютого 1992-го і прийняла його після великого скандалу.

– Чому питання про Великий Герб так і не розглянули?

– Надалі питання не рухали. Справу про великий Державний Герб знову порушила справа про нову Конституцію України. Щоб не збільшувати політичну напругу, Конституційна комісія врахувала нашу пропозицію від Українського геральдичного товариства про недоцільність встановлення двох гербів – малого та великого, й у кінцевому проекті фігурував лише один Державний Герб. Проте під час важкого прийняття Конституції в ніч на 28 червня 2006 року питання про державні символи, а також про державну мову та статус Криму викликали найбільше дискусій і протистояння. Щоб досягти консенсусу, погоджувальна комісія знову повернула формулювання про малий і великий герб. Оскільки проекту великого герба ніхто не готував, то його прописали як компроміс на майбутнє.

На жаль, проведені конкурси в 1996-1997 та 2007-2009 рр. завершилися скандалами і різними зловживаннями. То члени журі виявлялися авторами проектів, то на новий конкурс подавалися премійовані раніше роботи, а автори знову опинялися у складі журі, то журі збирали влітку за відсутності кворуму. Що найгірше, протягуваний проект виконаний неякісно, не відповідає геральдичним нормам і суперечить Конституції України. Нічого дивного, що на затвердження Верховної Ради він так і не потрапив.

Фахово це питання можна вирішити протягом місяця, провівши узгоджувальну конференцію серед фахівців. Однак вся справа зі скандалами навколо великого герба лише черговий раз засвідчила, що цей символ Україні просто не потрібен. Оптимальним залишається варіант: внести зміни в чинне законодавство та зафіксувати лише один Державний Герб України, який функціонує ще з 1992 року, знявши з нього ярлик “малий”. Більшість держав у світі (наприклад, Німеччина, Польща, США, Швейцарія, Фінляндія) обходяться лише одним гербом, тому немає потреби ще щось вигадувати, тим більше – такими нецивілізованими методами.

З КІНЦЯ 1917 РОКУ ГІМН ВИКОНУВАЛИ ЗІ ЗМІНЕНИМ ПЕРШИМ РЯДКОМ ЯК “ВЖЕ ВОСКРЕСЛА УКРАЇНА”

– Як ставитеся до ідеї переписати слова гімну – всі драматичні моменти лишити в минулому часі, а панування українців поставити як доконаний факт? Наприклад: “вже нам браття українці усміхнулась доля”, “ми пануєм-не бідуєм у своїй сторонці”, і так далі… Той же варіант Олега Скрипки доволі симпатичний.

– Наразі я до подібних ініціатив ставлюся негативно. Після проголошення УНР з кінця 1917 року гімн виконували зі зміненим першим рядком як “Вже воскресла Україна…” В Україні вже було кілька конкурсів, які стали подразником для різних графоманів, але кращого варіанту, ніж чинний, ніхто не написав. Можна змінювати окремі слова чи рядки, але наразі варто притримати ці “ініціативи”.

Міф про неправильний прапор використовували для дестабілізації ситуації поруч із мовним питанням, - геральдист Андрій Гречило 11

Листівка, випущена в місті Броди 1902 року. Фото: uahistory.info.

– Яким було ставлення радянських функціонерів до Тризуба і жовто-блакитного стяга? Чи правда, що вони боялися навіть слова “блакитний”?

– Після Другої світової війни УРСР стала членом ООН та низки інших її організацій. Оскільки її прапором (як і інших радянських республік) було червоне полотнище з серпом і молотом та назвою, тому вирішено було внести зміни. Вибір зупинили на проекті, в якому вилучено написи, а прапор доповнювався знизу синьою смугою, завширшки в 1/3 ширини полотнища. Для кольору спеціально вигадали термін “лазуровий”, бо вважали, що блакитний чи синій може асоціюватися з “націоналістичними” прапорами. Ці стереотипи зафіксовані в листуванні представників вищих органів партійного і радянського керівництва.

– Як відбувався процес повернення національної символіки на початку 1990-х? Зокрема, кому належала ініціатива підняття блакитно-жовтих прапорів над республіканськими установами?

– Зі змiнами, якi почалися в СРСР у кiнцi 1980-х рр., виникло й питання вiдновлення та легалiзацiї української символiки. У “самвидавi” з’явилось багато публiкацiй на цю тему, зокрема й мої публікації у виданнях Товариства Лева “Поступ” та “Скарбниця”. На установчому з’їзді Народного Руху України за перебудову 10 вересня 1989 року було ухвалено окрему резолюцію з цього питання, в основу якої було покладено мої тексти. Дуже важливими були публікації двох статей – моєї та Богдана Якимовича – у “легальному” виданні – журналі “Пам’ятки України”. Синьо-жовтий прапор отримав всенародну підтримку. Пiсля виборiв до рад всiх рiвнiв навесні 1990 року низка міських та обласних рад народних депутатів (особливо на Захiднiй Українi) легалiзували використання на своїй територiї синьо-жовтого прапора та Тризуба як нацiональних символiв. Хоча комуністи чинили сильний спротив і замість дискредитованих символів УРСР пропонували хоча б зробити “триколор” – червоно-синьо-жовтий.

Легалізацію національного синьо-жовтого прапора прискорили політичні події: провал путчу в СРСР та проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року. Депутати від демократичних сил ініціювали внесення синьо-жовтого прапора до сесійної зали Верховної Ради, а згодом – і встановлення над урядовими спорудами. Президія Верховної Ради постановою від 18 вересня 1991 року ухвалила: “До прийняття Конституції України дозволити в протокольних заходах використовувати синьо-жовтий прапор”. На цій підставі фактично було скасовано червоно-лазуровий прапор. А на початку 1992 року герб і прапор були затверджені постановами Верховної Ради.

Ольга Скороход, “Цензор.НЕТ”.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.Джерело: https://ua.censor.net.ua/r452092

Cтатті

Братерство “блакитних беретів” розстріляли російські зайди на Донбасі – Президент

Опубліковано

на

Легендарне десантне братерство, символами якого вважалися “блакитний берет” та “тєльнік”, було розстріляне російськими зайдами під Слов’янськом, в Донецькому аеропорту, біля Іловайська та Дебальцевого.

Про це заявив Президент України Петро Порошенко,  Верховний головнокомандувач Збройних Сил України під час урочистої церемонії у Києві з нагоди перейменування Високомобільних десантних військ у Десантно-штурмові війська Збройних сил України та встановлення Дня Десантно-штурмових військ ЗСУ.

“Ворог досконало володіє прийомами психологічного впливу, вправно експлуатує стереотипи, спекулює на спогадах про минуле та пов’язаних з тим емоціях.  Та хіба хтось з нас ще не розуміє, що легендарне десантне братерство, символами якого вважалися “блакитний берет” та “тєльнік”, було розстріляне російськими зайдами під Слов’янськом, в Донецькому аеропорту,  біля Іловайська та Дебальцевого?”, – заявив він.

Порошенко повідомив, що 469 українських десантників не повернулися з бойових завдань, загинувши в запеклих боях з російськими найманцями. “Щоби відповіли на це питання 469 вбитих українських десантників, якби могли тільки воскреснути?”, – сказав він.

Як повідомлялося, у рамках урочистостей з нагоди Дня десантника на Михайлівській площі у Києві відбулась церемонія заміни беретів десантників з блакитних на темно-бордові. “Це – колір крові, вашої крові, пролитої в боях за Україну”, – заявив Президент, звертаючись до українських десантників. Бордові берети для ідентифікації своїх десантників використовують 59 країн світу, 19 з яких – члени НАТО, додав він.

Президент та Верховний Головнокомандувач також прийняв рішення змінити назву Високомобільних десантних військ, відійшовши від радянсько-російської абревіатури ВДВ. “Російські «ВДВ» від літа 2014 року беруть безпосередню участь в окупації українського Донбасу, і кримські “зелені чоловічки” – то теж вони”, – сказав Порошенко.

Відтак, запроваджено нову назву – Десантно-штурмові війська Збройних сил України.

Також започатковано новий День десантника – 21  листопада, в день, коли відзначається  християнське свято Собор Архістратига Михаїла, який вважається покровителем десантників.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

21 листопада 1920 року Україна перестала існувати як держава

Опубліковано

на

21 листопада 1920 року, після отримання дозволу від польської сторони 12 тис вояків Армії УНР разом зі штабом Головного Отамана Петлюри та урядом республіки перейшли на західний берег ріки Збруч. Ця подія поставили крапку в існуванні УНР як держави на території України.
 Результат пошуку зображень за запитом "21 листопада 1920 року Україна"
Керівники Директорії та армії УНР (сидять – члени Директорії Федір Швець, Симон Петлюра і Андрій Макаренко). Камянець-Подільський, липень 1919 року
Після укладення Варшавського договору між УНР та Польщею, важливою складовою якого стала військова конвенція, почався наступ польсько-українських військ на контрольовані більшовиками території України. Спочатку він був успішним: 7 травня 1920 року об’єднане польсько-українське військо увійшло до Києва, але загалом наступ сподівань не виправдав. Вже 12 червня Київ знову зайняла Червона армія, яка після цього продовжила свій наступ на захід. До середини серпня червоні, захопивши більшу частину Східної Галичини та створивши там Галицьку СРР, опинилися під Варшавою, на чому їх наступ і захлинувся.
З кінця серпня польсько-українське військо почало контрнаступ, в ході якого важливу роль відіграли і вояки УНР. Це породило сподівання на участь офіційної делегації УНР в польсько-радянських переговорах, перший раунд яких розпочався ще 17 серпня в Мінську в розпал битви під Варшавою. На початку вересня уряд УНР звернувся із відповідним меморандумом до польської сторони.
У цей час Польща опинилася у складній ситуації, адже країни Антанти, які їй допомагали, східним кордоном Польщі бачили лінію Керзона, а головний ворог – СРСР – заявляв про готовність йти на великі територіальні поступки. Причому в обох цих пропозиціях було спільне те, що у них не було місця як для суб’єкту перемовин для УНР, з якою у Польщі був укладений чинний тоді Варшавський договір. Незважаючи на таке роздоріжжя, польський уряд 10 вересня все-таки передав пропозицію уряду УНР до Москви, де її цілком очікувано відхилили на підставі того, що, мовляв, незалежна Україна – це УСРР, яка в союзі з РСФРР бере участь у переговорах з Польщею. Оскільки більшовики заявляли про свою згоду на те, щоб лінія кордону проходила значно східніше лінії Керзона і зовсім не претендували на Східну Галичину, то поляки принципово погодилися на їхню пропозицію.
З 21 вересня, після того, як Червона армія остаточно покинула Східну Галичину, радянсько-польські перемовини продовжилися у Ризі. Тоді ще тривав наступ полько-українських військ, щоправда вже зі змінним успіхом. Станом на 18 жовтня, коли почало діяти військове перемир’я між Червоною армією та польськими військами, армія УНР закріпилася на 150-кілометровій лінію фронту с. Ярута над Дністром – р. Мурафа – Бар – Вовковинці – с. Літинка.
21 жовтня Головне командування військ польських відповідно до умов укладеного 12 жовтня у Ризі перемир’я з радянською стороною, оголосило про припинення союзницьких відносин з армією УНР. Державні установи УНР та Головна Команда військ УНР розташувалися в Ка’мянець-Подільському. З огляду на попередні бойові дії, українській стороні здавалося, що час для наступу на червоних доволі сприятливий. Однак Польща, у відповідності зі щойно підписаним Договором з радянською стороною, формально не мала права брати у ньому участь – 8 листопада вона відкликала останні свої загони із районів дислокації військ УНР, чим знімала із себе будь-яку відповідальність за її дії.
Того ж дня Симон Петлюра звернувся із листом до Юзефа Пілсудського, у якому Ризьке перемир’я називалося “витвором дипломатичної мудрості” і стверджувалося, що українці мають тепер самостійно “провадити дуже ризиковану боротьбу на очах у Європи, яка в позі Пілата буде дивитися на схід”. Тобто провина за таку важку ситуацію покладалася не стільки на Польщу, яка вийшла з Варшавського договору, скільки на країни Антанти. Окрім певної логічності, такі твердження були викликані ще й практичними потребами – у листі Петлюра просив або про надання боєприпасів, або про неперешкоджання у їхньому транспортуванні з Німеччини.

Головний отаман Симон Петлюра (в центрі) зі своїм штабом, осінь 1920 року

Головний отаман Симон Петлюра (в центрі) зі своїм штабом, осінь 1920 року
У ніч перед 8 листопада 1920 року у Кам’янці-Подільському відбулася державна наради за участі Петлюри, членів уряду УНР та командного складу армії. Її результатом став універсал, у якому уряд закликав українців до “останнього бою”, який, як тоді здавалося, мав шанси на успіх. Наступ був запланований на 11 листопада, однак частини Червоної армії почали наступ першими – 10 листопада. Певний час в українців ще була надія переламати ситуацію і перейти в наступ, однак вже 12 листопада стало зрозуміло, що зробити цього не вдасться.
14 листопада урядові структури УНР залишили Кам’янець-Подільський, зібравшись 19 листопада в останньому своєму притулку на території Наддніпрянської України – у Волочиську. Саме там завершилися переговори з польською стороною про перехід залишків армії УНР на територію Польщі. Поляки, які були в боргу перед тепер вже колишнім союзником за Варшавським договором, гарантували ставлення до вояків УНР як до інтернованих і обіцяли зберегти її частини у таборах у Польщі.
Вночі 21 листопада 1920 року від польської сторони було отримано дозвіл на перехід кордону. Того ж дня на західний берег ріки Збруч перейшло близько 12 тисяч вояків та військове і політичне керівництво УНР, якому такий крок бачився лише перепочинком у війні: у листі від 23 листопада Петлюра наказував своїм підлеглим не розпускати жодної військової частини. Симону Петлюрі та його урядовцям, які з 25 листопада перебували у Тарнові, здавалося, що їхня боротьба за незалежну Україну ще не завершена.
Однак доля розпорядилася інакше – 21 листопада 1920 року стало останнім днем існування УНР як державного утворення на території України. На цей момент Симон Петлюра був єдиним діючим членом Директорії. Після його вбивства в 1925 році влада в УНР перейшла до голови тодішнього уряду УНР в еміграції Андрія Лівицького.
*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.
Джерело: http://www.jnsm.com.ua/

Продовжити читання ?

Cтатті

На часі — уніфікація кольористики військової форми

Опубліковано

на

Нещодавно в Головному управлінні розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних Сил України відбулась робоча нарада з представниками виробників і постачальників предметів речового майна для потреб Збройних Сил України. Про що йшлося під час зустрічі розробників речового майна, тиловиків і підприємців, ми попросили докладніше розповісти начальника управління розвитку речового майна — заступника начальника Головного управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення ЗСУ підполковника Євгенія Єлькіна

— Насамперед ми обговорили питання щодо внесення змін до нормативної (технічної) документації на предмети речового майна, також поінформували виробників і постачальників про обсяги закупівлі предметів речового майна й тканин 2018 року та про заходи, які вживають із боку Міністерства оборони України щодо впорядкування системи контролю над якістю предметів речового майна.

— А про які зміни в технічній документації йшлося? Чому виникла потреба щось змінювати, адже на технічних умовах, передбачених для виробництва предметів речового забезпечення, ще не просохло чорнило?

— Ми змушені були порушити питання стосовно визначення в технічних документах єдиного кольору для форми одягу та амуніції, якими забезпечують наших військовослужбовців. На сьогодні ситуація така, що ремінь розвантажувальний ми отримуємо зеленим, рюкзак зеленіший, а сумку транспортну індивідуальну — світло- зелену. Таке відбувається через те, що коли в технічних умовах визначено: для пошиття певного предмета має бути використано синтетичну тканину, наприклад, кордуру такого-то кольору, то саме її виробники одягу й закуповують для свого виробництва. Але, як доводить практика, у різних виробників тканина одного кольору має різні відтінки. Тому й отримуємо: ремінь розвантажувальний — зеленого кольору, а підсумки для магазинів, гранатні підсумки — іншого відтінку. Те саме з натільною білизною. Тендер на футболки виграв один постачальник, а на труси — інший. Тканину одного й того ж кольору вони купували в різних виробників. Як наслідок маємо: одні вироби зі світло-зеленої тканини, інші — з темнішої. Тому виникла потреба визначитися з єдиним кольором, погодити його з Тилом Збройних Сил, який, по суті, є замовником, аби наступного року ми почали одержувати речове майно одного, уніфікованого кольору.

— 2014 року нам би такі «проблеми». На слух сприймається як примха…

— Насправді мова не про забаганки військових, а про елементарну естетику, порядок і військову дисципліну. Не є нормою те, коли в одному строю вишикувалися бійці, а в очах рябіє від кольорової мозаїки їхнього одягу.

— Зрозуміло. І коли ми позбавимося від кольорового розмаїття?

— За підсумками наради, перші торги щодо закупівлі предметів речового майна в уніфікованому кольорі відбудуться на початку наступного року, тож отримувати його у військах почнуть у другій половині 2018-го. Для цього найближчим часом буде затверджено кольори, за якими здійснюватиметься закупівля предметів речового майна 2018 року.

— А що кажуть виробники тканин? Наскільки можливо з технічного погляду, щоб на різних підприємствах було «влучання» в один і той самий колір? Якщо неможливо, то вважайте, що не уникнути звинувачень у лобіюванні інтересів певного виробника тканин.

— Так, ці питання на нараді підіймали. І ми чітко заявили, що лобіювання будь-чиїх інтересів є неприпустимим. Швейні підприємства можуть закуповувати тканину в будь-якого виробника, вітчизняного або закордонного. Головна умова — її відповідність визначеним технічним умовам і кольору. З технічного боку це цілком можливо. Водночас певні відхилення, зрозуміло, будуть, але вони мають відповідати нинішнім стандартам. А що стосується механізму, який гарантував би уникнення будь-яких лобістських схем, то він простий і прозорий. В Україні є лабораторії, які здійснюють відповідні оптичні дослідження. Тому після того, як буде затверджено колір тканин, тобто після 10-го числа поточного місяця, Тил ЗСУ має подати в Департамент держзакупівель заявку, затверджену заступником міністра, стосовно обсягів замовлень на наступний рік. Таким чином виробники тканин знатимуть, яку кількість тканини у них придбають швейні підприємства. До того ж для запуску виробничого процесу їм потрібно від 30 до 45 днів. Тобто це той час, який потрібен для того, щоб придбати сировину, фарбу, налагодити устаткування, виготовити пряжу тощо. Отже, через місяць-півтора виробник отримає перші метри тканини. Спочатку перевірка її на відповідність потрібному кольору відбуватиметься на самому підприємстві за допомогою понтометра. Перевірили, трохи «не влучили» — додали фарби, відкоригували. «Влучили» — чудово, зразки тканини відправлять на дослідження в незалежні лабораторії, про які я вже згадував. Отримають там позитивний висновок, хай умикають верстати, виробляють продукцію, твердо знаючи, що її буде реалізовано.

— Тобто на початок лютого ви передбачаєте, що тканина потрібного кольору вже буде на складах підприємств-виробників і що зривів у постачаннях її на швейні підприємства не буде?

— Сподіваюся, що не буде. Принаймні зі свого боку ми робимо все необхідне, щоб цього не сталося, і такі робочі наради з виробниками проводимо саме задля гарантування планових постачань необхідного майна у війська — якісного й естетичного.

— Дякую за розповідь.

Бесіду вів Іван СТУПАК

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.
Джерело: http://na.mil.gov.ua/

Продовжити читання ?
Реклама
Реклама
Реклама

Trending