Зв'яжіться з нами

Cтатті

Міцний горішок, або що ми не знаємо про збройні сили Швейцарії (ВІДЕО)

Опубліковано

на

Що ми знаємо про Швейцарію, країну постійного збройного нейтралітету, яка не заплямувала себе участю в двох світових війнах? Мало хто цікавиться якістю і кількістю її збройних сил. Як ця маленькеа нейтральна держава може захистити свої переконання та інтереси, якщо раптом стане така необхідність?

Swiss Army Motivation відео

 

Кривава історія нейтралітету

Швейцарія не вела бойових дій ось уже дві сотні років: останнім боєм для цієї країни став бій під Лейпцигом в 1813 році. У той час Швейцарія була зобов’язана надати 16 000 своїх легіонерів наполеонівській армії. Вона свої зобов’язання виконала, однак після того, як під Лейпцигом французькі війська були розбиті, швейцарський уряд вирішив, що пора зав’язувати з війнами, і за підсумками Віденського конгресу 1815 року всі провідні держави Європи, визнали швейцарський нейтралітет і гарантували недоторканність кордонів цієї країни. Найчастіше саме нейтралітет згадується при згадці історії збройних сил цієї країни, і важко уявити, що історія Швейцарії повна крові і воєн.

Свого часу чоловіки цієї країни, через брак коштів для існування, часто йшли найманцями в армії сусідніх держав. Швидко зметикувавши, що списом за місяць можна заробити більше, ніж за рік заробляє фермер, все більше швейцарців стали вибирати для себе шлях найманця. З XIV по XIX ст. жодна війна Європи не обходилася без участі швейцарської піхоти. Нерідко траплялися випадки, коли армії двох протиборчих сторін мали у своїх лавах швейцарські наймані загони.

У Франції починаючи з XV століття залучення солдатів з цього регіону Європи було пріоритетним завданням уряду. Там навіть з’явилася приказка «немає грошей – немає швейцарця». Сама країна гір і шоколаду часом теж виявлялася в ролі підкореної землі, але місцеве населення щоразу примудрялися видавлювати окупантів, можливо, тому що кожен лісоруб, коваль або землероб мав в будинку зброю і з раннього дитинства знав, як з нею поводитися. Кожен раз, звільняючи свою країну, швейцарський народ привласнював собі культурні досягнення загарбників, стаючи від цього ще сильнішим і прогресивнішим. Так, від римлян місцеве населення дізналося, як і для чого потрібно будувати дороги, від Габсбургів в спадок дісталися шедеври замкового творіння, Наполеон же подарував цим землям конституцію.

Міцний горішок

Спробуйте задати кому-небудь питання: «Яка країна наймілітаризованіша: США, Росія, Північна Корея, Ізраїль, Китай чи Швейцарія?» Навряд чи багато виберуть останній варіант, а даремно. Швейцарія – держава з найбільшим відсотком населення, що пройшло військову службу. Якщо бути точним, то всі чоловіки в віці від 18 до 50 років є військовослужбовцями. Держава здатна за рахунок свого резерву максимум за чотири години перетворити армію чисельністю 22 000 солдатів в повноцінні 650 000, а через два дні у Швейцарії вже буде 1,7 мільйона бійців. Для порівняння, збройні сили США в 2013 році нараховували 1,3 мільйона чоловік і мали приблизно такий же резерв, армія КНР – 2,4 мільйона чоловік і ще приблизно мільйон резерву. Однак навіть ці країни не здатні зрівнятися зі Швейцарією в швидкості постановки населення під рушницю! Мало того, армія Швейцарії – це не просто натовп партизан, це добре навчені і дисципліновані солдати, які озброєні за останнім словом техніки.

Особливості ландшафту – друга складова швейцарської оборони. Місцеве населення посилило свій природний щит, порізавши височенні гори всілякими тунелями, притулками, сховищами озброєння і провіанту, а також вогневими точками. До того ж, нащадки Вільгельма Телля, як і раніше, з ранніх років готують своїх хлопчиків до війни. Так, в Цюріху щороку ось уже кілька сотень років проводиться свято хлоп’ячої стрільби. У цей день батьки приводять своїх синів до підніжжя гори Утліберг, де під егідою місцевої влади проводяться змагання зі стрільби серед підлітків.

Цей захід має форму ярмарки з атракціонами, фуд-кортом і розважальною програмою. Завдяки таким подіям діти з раннього віку навчаються поводженню зі зброєю і напрацьовують навички, які згодом їм доведеться вдосконалювати в армії. Звичайно, кадрово-міліційна військова організація зовсім не швейцарський винахід, однак тільки в цій країні ідея єдності армії і народу досягла такого грандіозного масштабу. Стрілецьких клубів і тирів тут приблизно стільки ж, скільки і закладів громадського харчування.

Воювати будуть всі

Швейцарія має приблизно 9000 кадрових військових, велика частина з яких припадає на авіацію. До речі, ця країна, розмір якої становить три сотні кілометрів в діаметрі, має на озброєнні близько 400 бойових літаків і ще більше сотні навчальних, а також близько 100 вертольотів.

Результат пошуку зображень за запитом "swiss armed forces"

Службу і перепідготовку тут можуть проходити від 10 до 15 тисяч осіб одночасно. У 18 років юнак, який є громадянином Швейцарії, призивається в Школу рекрутів, де в термін від 18 до 21 тижнів (в елітних частинах – до 25 тижнів) проходить курс молодого бійця і отримує військову спеціальність. Після цього держава видає новоспеченому захиснику батьківщини недоторканний запас провізії, три комплекти форми на всі пори року, бронежилет і шолом. Все це швейцарець повинен зберігати вдома і брати з собою на збори.

Загальний термін служби швейцарського призовника в рядах збройних сил – 260 днів (без урахування вихідних, коли всіх солдатів відпускають додому). Але служить він весь строк не за один раз, як у нас в країні, а протягом майже всього життя – невеликими відрізками. З 18 і до 31 року швейцарець встигає 8 раз побувати на зборах, тривалість кожних з яких три тижні. Починаючи з 32 і до 42 років чоловіки призиваються три рази на два тижні. Останні 8 років до звільнення з лав армії солдат призивається лише один раз на два тижні.

Бажаючі стати офіцерами проходять додаткові 100 днів підготовки за кожен новий ранг. При цьому за рекрутами зберігається заробітна плата, а ті, хто ще не встиг отримати вищу освіту і влаштуватися на роботу, отримують гроші від держави за кожен день, проведений на зборах. Раніше всім, хто пройшли КМБ, також видавалася особиста зброя, яку боєць зберігав удома і брав з собою на збори. Однак тепер держава відмовилася від цієї програми. Закріплена зброя залишається в армії і видається тільки на час служби.

Що стосується якості оснащення армії, то, на відміну від будь-якої іншої армії світу, тут ви не зустрінете техніку, пілот якої молодший за свою машину – технічний парк оновлюється регулярно. Швейцарія має близько тисячі танків і бронемашин, більша частина припадає на німецькі «Леопарди» та їхні модифікації, також є приблизно півтори сотні американських САУ М-109. Зброя і частина техніки, що відслужили свій термін, армія продає громадянам країни, причому з дуже великою знижкою. Крім того, що населення озброєне до зубів, швейцарські гори приховують в своїх надрах ракетні установки, які в разі війни можуть стати неприємним сюрпризом для противника. Однак порівняно недавно з фінансових міркувань від цього виду озброєння було вирішено відмовитися.

Мрії і реальність

На перший погляд життя швейцарського призовника – це не служба, а рай. На кілька тижнів ти вирушаєш на пікнік зі зброєю і технікою, живеш в комфортабельній казармі, а на вихідні йдеш додому. Солдатське меню, що складається зі страв мало не ресторанного рівня. Ніяких нарядів – всю брудну роботу, а також охорону стратегічних об’єктів беруть на себе приватні фірми. Насправді не все так пухнасто. Ранок швейцарського солдата починається в 6, а часом і о 5 годині, відбій – рівно опівночі. Весь час між підйомом і відбоєм, з невеликими перервами на прийом їжі і туалет, солдат займається фізичною підготовкою, освоєнням ввіреної йому техніки і озброєння. Всі пересування – бігом. Особливий упор в навчанні робиться на альпінізм, стрільбу та водіння. Швейцарській армії не потрібні бійці, що чистять картоплю і прибирають сніг, їй потрібні солдати, які вміють воювати.

До закінчення Холодної війни Швейцарія могла за кілька годин озброїти більше 500 000 чоловік, і, по суті, мала найбільшу армію в Європі. Потім ця цифра була урізана до 400 000 чоловік, а після реформи 2003 року – ще приблизно вдвічі. Однак якщо батьківщина буде в небезпеці, велика частина населення восьмимільйонної Швейцарії стане на її захист. Будь-який «міліціонер» має можливість дослужитися до звання капітана, проте при цьому йому доведеться пройти навчання на інструктора, а термін служби на зборах буде вже не два тижні, а місяць.

Дідівщини в швейцарській армії не може бути за визначенням, так як всі військовослужбовці проходять службу в один і той же час. Порушення дисципліни карається грошовим штрафом, в рідкісних випадках – гауптвахтою і позбавленням звільнення ув вихідні дні. В армії служать усі, починаючи від простого робітника до самого президента (якщо він чоловічої статі), і на цей період всі цивільні заслуги і рівень доходу не мають значення – тільки дисципліна, підготовка і субординація. В теорії простий двірник на зборах може командувати топ-менеджерами, якщо вони нижче за нього за званням, і ніхто не бачить в цьому нічого поганого.

Альтернативна служба

У Швейцарії у чоловіка є всього два варіанти вибору: служба або в’язниця. Звичайно, за ухилення тут карають не так строго, як в нашій країні, терміни становлять від місяця до року в’язниці, але при всьому комфорті швейцарських тюрем це відмітка в документах, а отже, хрест на подальшій кар’єрі. Однак низький рівень бажаючих «відкосити» від служби в Швейцарії безпосередньо з цим не пов’язаний. По-перше, багатьох жителів країни можна назвати «фанатиками» армії. Для них в радість на кілька тижнів втекти від офісних проблем з гвинтівкою на природу. Багато хто вважає, що муштра і посилена фізична підготовка прочищає голову. По-друге, за кожним призовником до самого закінчення зборів зберігається його робоче місце, і роботодавець продовжує платити йому заробітну плату в повному обсязі.

Для студентів також не існує відстрочок. Їх можуть забрати прямо посеред навчального року, а після служби вони знову повертаються до звичайного студентського життя. Але третім і, напевно, найважливішим стимулом піти в армію для молодого швейцарця є той факт, що на час зборів армія може стати місцем, де можна завести корисні знайомства. Для тих, хто зовсім не хоче лазити по горах і стріляти з гвинтівки, є два легальних способу цього уникнути. Перший підходить тільки для іноземців, особливо для тих, хто вже відслужив обов’язковий термін у своїй країні і не хоче ставати частиною швейцарської армії. Потрібно просто не отримувати громадянство до непризовного віку (за різними даними, це від 25 до 27 років). В цьому випадку не передбачається ніякого штрафу або судового розгляду.

Другий варіант в Швейцарії називають «синім», і це відомий багатьом «укіс через хворобу». Вас можуть визнати або повністю непридатним до армійської служби, або умовно придатним. У першому випадку ви просто виплачуєте штраф в розмірі від 200 до 500 франків і живете цивільним життям, ніколи більше не згадуючи про армію. У разі умовної придатності ви проходите службу в системі цивільної оборони, по суті – аналогу нашої альтернативної служби. Можна заявити і про своє бажання проходити альтернативну службу ще до проходження медичної комісії, і прохання задовольнять без всяких проблем, але служити доведеться в сумі не 260 днів, а 390.

Корисний досвід

Чому дійсно варто повчитися у Швейцарії, так це створення привабливого образу служби в лавах національних збройних сил. Досвід цієї країни можна використовувати як базу для того, щоб підлітки з дитинства були готові, а найголовніше, хотіли служити в збройних силах. Щоб в армії їх чекали не нескінченні наряди і парко-господарські дні, а справжня військова підготовка. Не заняття, організовані на честь приїзду високопоставленої комісії, а досконале вивчення зброї і навчання, максимально наближені до бойових. Також непогано було б адаптувати швейцарські закони, за якими армія не просто вириває людину з повсякденного життя, а потім кидає напризволяще, а гарантує збереження місця на роботі або в інституті, зі збереженням заробітної плати. Можливо, тоді обов’язкова військова повинність в умах майбутніх призовників перетвориться з тяжкого тягаря в справу честі, адже країні завжди буде потрібна армія – але саме армія, а не натовп різноробочих!

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. 

Cтатті

Статистика втрат від видів зброї в російсько-українській війні (АТО)

Опубліковано

на

Статистика втрат від видів зброї в російсько-українській війні (АТО) (з листопада 2016 по січень 2018) дані з сайту novynarnia.com

За цей період основні втрати отримали від артилерійського вогню, в більшості випадків це наслідки ударів 120мм мінометів – 93 загиблих.

Через снайперський вогонь загинуло – 82 бійця, притому з липня статистика втрат від снайперів супротивника випереджає мінометні обстріли і на сьогоднішній день є основною причиною загибелі військовослужбовців… (З липня по січень від артилерії загинуло -17 а від снайперського вогню 43 бійця) …

Мінно-вибухові втрати – 56 загиблих, в основному розтяжки …

У стрілецькому бою загинуло – 33 бійця … сюди можуть потрапляти і втрати від снайперського вогню, не завжди є подробиці бою …

Від влучень ПТУР і РПГ загинуло – 11 військових, в більшості це потрапляння ракетою в транспорт.

Від розриву міномета загинуло – 7 бійців, подвійне заряджання і розрив міномета “Молот”

Не бойові втрати – це порушення техніки безпеки і самогубства -13 осіб.

Загальні втрати 295 чоловік за 14 місяців!

Більшість бійців загинуло від поранення голови і шиї, коли визирали з укриття. Массові втрати це прильоти мін, снарядів в укриття …

На початку минулого року часті випадки стрільби по бліндажах з танка. При опаленні (обігріві), укриття добре видно в тепловізор, через мале заглиблення бліндажів і слабку конструкцію, танковий снаряд пробиває накат …

У результатах підрахунку можливі незначні помилки, так як інформації за деякими випадками дуже мало і їх важко систематизувати …

Джерело: сторінка у фейсбук (Таран Юрій)

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове. 
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. https://3polk.com.ua/

Читати далі ...

Cтатті

Інструкція щодо розробки нарукавних знаків (емблем) Збройних Сил України

Опубліковано

на

Відділом розробки та впровадження військової символіки розроблено та затверджено командуванням Головного управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення Інструкцію щодо розробки нарукавних знаків (емблем) органів військового управління, об’єднань, з’єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України. Відповідно до якої військові частини отримують алгоритм та можливість розробки власного нарукавного знаку чи емблеми.

Нарукавний знак (емблема) – це призначена для носіння на рукаві визначених предметів військової форми одягу сукупність об’єднаних певним чином характерних ознак, що використовується як офіційно відмітний символ військово-значимої інформації.
Інструкція визначає, що нарукавний знак (емблема) розробляється з урахуванням:

– специфіки діяльності військової частини, її належності до певного виду Збройних Сил України, роду військ (служби);
– історії українського війська та новітніх бойових традицій військової частини, що виникли під час російсько-українського збройного конфлікту (для частин, що існували в час війни);
– місця дислокації військової частини без вторгнення до територіальної та муніціпальної символіки, які є виключною компетенцією місцевих громад, без погодження з якими використання повних гербів та інших символів громад є недоречним.

Знак можуть мати військові частини включно до окремого батальйону та йому рівні.

Військові частини, які перебувають на окремому штаті, мають (або не мають) загальновійськовий номер та організаційно входять до складу з’єднання, використовують емблему, встановлену для з’єднання.

Наприклад, військовослужбовці 190-го навчального центру, який організаційно входить до складу Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова, носять емблему інституту.

Детальніше всі охочі можуть ознайомитись та завантажити Інструкцію за посиланням:https://fex.net/get/582191727587/286493219

Представникам військових частин можливо звернутись в приватні повідомлення та за вимогою буде відправлений План-графік розробки знаків, емблем, патчів.

Повідомляє Головне управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення ЗС

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове. 
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. 

Головне управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення ЗСУ 

Читати далі ...

Cтатті

“Бюджетні кошти просто зникли”. Як родина офіцера СБУ нажилась на здоров’ї учасників АТО

Опубліковано

на

Поки прокуратура і поліція шукають матеріали справи, давайте згадаємо тих, хто вирішив цинічно нажитися на здоров’ї наших захисників.

Знайомтесь – це сім’я Малярик: Голова сім’ї – Ігор Володимирович до недавнього часу був заступником голови Управління Служби Безпеки України в Тернопільській області. Курував боротьбу зі злочинами в сфері економіки. Мати – Надія Богданівна – власниця та керівниця медичного центру «Віасан» до 2017 року. Син – Роман Ігорович – студент, замінив матір на посаді директора «Віасану».

Здавалось би прекрасна сім’я, хороша кар’єра, успішний бізнес. Але людська природа не дає вдовольнитись наявним, тому «чистих» доходів Надії Богданівні здалось мало.

Так, 18 грудня 2015 року Державна служба в справах учасників АТО проводить всеукраїнський тендер на проведення психологічної реабілітації вояків – учасників Російсько-Української війни на загальну суму 15 мільйонів гривень.

За цим тендером право проведення такої реабілітації в Тернопільській області виграє медичний центр «Віасан», після чого, незважаючи на те що в договорі прописана тривалість реабілітації не менше як 14 днів, вже 28 грудня подає акти виконаних робіт про оздоровлення 100 екс-бійців, на підставі чого медичному центру «Віасан» виплачено 450 тисяч гривень бюджетних коштів.

Пов’язане зображення

12 жовтня 2016 року прокуратура Тернопільської області на основі нашої заяви та зібраних нами доказів, порушує кримінальне провадження за ознаками зловживання службовими особами своїм службовим становищем (ч.2, ст.364 КК України), а в грудні того ж року передає (згідно вказівки Генеральної прокуратури) це кримінальне провадження за підслідністю у слідче управління Подільського райвідділу поліції міста Києва.

Паралельно Головне управління СБУ проводить внутрішню перевірку по Ігору Володимировичу Малярику, за результатами якої його усувають з посади.

Розслідування проводилось в м.Києві і нам важко було контролювати його хід, проте ми регулярно надсилали відповідні запити як у слідче управління Подільського райвідділу поліції м.Київ, та у Київську місцеву прокуратуру №7, яка здійснює процесуальне керівництво по цьому провадженні. Всі їх відповіді можна звести до банальної фрази «розслідування триває».

Зважаючи на те, що з моменту порушення кримінального провадження пройшов значний термін, а жодних зрушень по справі не вбачалось, ми вирішили просити народного депутата України направити запит у зазначені правоохоронні органи, оскільки депутатський запит завжди мав більшу вагу в очах державних службовців, ніж запит будь-якої громадської організації.

Через деякий час ми отримали відповідь: «Місцезнаходження матеріалів зазначеного кримінального провадження не встановлено». Іншими словами, матеріали кримінального провадження по підозрі у незаконному заволодінню 450 тисяч гривень бюджетних коштів просто… ЗНИКЛИ!

На цю справу правоохоронним органам не одноразово і не перший рік звертають увагу активісти мережі «Вільні Люди», «Правого сектору», «МНК», ВО «Автомайдан», УНСО та інші.

З усіх злочинів, цей напевне є самим мерзотним – обкрадання воїнів під час війни сім’єю офіцера Служби Безпеки України. І ми зробимо усе, щоб справа «Віасану» не була «спущена на гальмах».

Іван КОВАЛИК

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове. 
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. http://uainfo.org/blognews/

Читати далі ...

Trending