Зв'яжіться з нами

Cтатті

Наші мільярди на життєдіяльність окупованих Росією територій

Опубліковано

на

Припинення легального транспортного сполучення з окупованими районами Донеччини та Луганщини й формальне захоплення терористами розміщених там іще донедавна формально українських підприємств зменшили масштаб фінансування Україною терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», однак не поклали край цій практиці. Численні повідомлення з регіону засвідчують продовження нелегального переміщення низки видів товарів через лінію розмежування, а лобісти відновлення повноцінної торгівлі з ОРДіЛО в парламенті, громадському середовищі та чиновницьких кабінетах не припиняють бомбардувати інформаційний простір «переконливими аргументами» на користь зняття будь-яких перешкод для неї. Понад те, Україна й надалі безоплатно постачає в ОРДіЛО до 2 млрд кВт•год струму та 18–20 млн м³ води протягом року, виплачує до 10 млрд грн за рік фіктивним переселенцям, які періодично перетинають лінію розмежування з «укропією» лише задля вивезення грошей. При цьому в збереженні таких соціально-економічних зв’язків із захопленими «ЛНР» та «ДНР» територіями українські можновладці та значна частина громадськості вперто не хочуть бачити фінансування тероризму й водночас причину ускладнення ситуації на неокупованій території.

Тиждень вирішив з’ясувати основні канали та обсяги вливання українських коштів в окуповані Росією території Донецької та Луганської областей, а також механізм вилучення значної їх частини на користь терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР». Аналіз засвідчив, що внаслідок будь-яких торговельних операцій, безоплатного постачання ресурсів чи соціальних виплат до 40–50% їх суми через розгалужену систему «податків, зборів та внесків» потрапляє до так званих бюджетів «ЛНР» і «ДНР» і стає частиною фінансування їхньої терористичної діяльності. Якщо до запровадження транспортної блокади на державному рівні Тиждень оцінював сукупний обсяг фінансування терористів Україною принаймні в $1 млрд за рік (див. № 6/2017), то зараз він знизився, але менш ніж удвічі.

Канали прямого фінансування

Досі недоторканним каналом прямого фінансування терористів залишається безоплатне постачання на окуповані території електроенергії та води, річний обсяг яких може бути оцінений принаймні в 4–5 млрд грн. Це фінансування компенсують споживачі струму з усієї України, розплачуючись за не отримані ДП «Енергоринок» суми з окупованих територій завищеним тарифом. Лише за перші два місяці 2017 року, за даними названої компанії, неоплаченою залишилася електроенергія на 0,5 млрд грн, що надійшла на окуповані території Луганської області, та на 0,31 млрд грн — Донецької. Однак насправді обсяг збитків України через постачання до «республік» значно перевищує зазначені цифри через перехресне субсидування електроенергії на оптовому ринку. Як свідчить аналіз звітів Міненерго, у 2016 році безоплатно на окуповані території Луганської області (через Луганське енергетичне об’єднання (ЛЕО) російського олігарха Костянтина Григоришина) було надано 1,046 млрд кВт•год струму, Донецької області (через дві підконтрольні ДТЕК Ріната Ахметова компанії: Донецькобленерго та ПЕМ-Енер­­говугіл­ля) — 0,65 млрд кВт•год.

Сукупно йдеться про 1,7 млрд кВт•год річного постачання струму, який за усередненим тарифом коштував 2,36 млрд грн, однак насправді дістався ДП «Енергоринок» значно дорожче. Причину цього добре видно на прикладі Луганської ТЕС, що працює в режимі енергоострова на антрациті, який завозили донедавна з ОРДіЛО, через що неможливо «змішувати» її струм із дешевшим атомним чи продукованим ГЕС. Так от, у 2016 році 40,3% реалізованого Луганським енергетичним об’єднанням струму ЛТЕС було поставлено на окуповані території області абсолютно безоплатно, а ще 9,3% (0,24 млрд кВт•год) — за тарифом 1,33 грн/кВт•год, що значно дешевше за 1,64 грн/кВт•год, які за відпущений цією самою ТЕС струм ДП «Енергоринок» платив її оператору ДТЕК-Східенерго. Аналогічна ситуація на Донеччині, де в окуповані райони постачали передусім струм Курахівської ТЕС того самого ДТЕК-Східенерго. З урахуванням цієї реальної ціни 1,7 млрд кВт•год струму, що був поставлений в ОРДіЛО, але не оплачений, можна оцінити в 2,8 млрд грн. Ще 0,13 млрд грн мають коштувати торішні збитки Енергоринку через оплату поставлених ЛЕО та Донецькобленерго в окуповані райони 0,43 млрд кВт•год електроенергії за заниженим тарифом. Нині, коли ТЕС відпускають струм уже по 2,4 грн з ПДВ, збитки від потенційного постачання за рік 1,5–2 млрд кВт•год електроенергії в ОРДіЛО можна оцінити у 3,6–4,8 млрд грн. А вважати безоплатні поставки електроенергії прямим фінансуванням терористів дає підстави той факт, що підконтрольні «ДНР» та «ЛНР» «енергокомпанії», своєю чергою, справно стягують платежі за неї зі споживачів на окупованих територіях. Понад те, завдяки безоплатній поставці з України терористи можуть демонструвати жителям ОРДіЛО свої переваги над «київською хунтою», адже, наприклад, струм для населення там коштує майже втричі дешевше, аніж у решті країни.

Менший, але так само помітний канал прямого фінансування Україною терористів — постачання у ОРДіЛО води. За оцінками, щомісяця вони отримують її з неокупованих територій близько 1,5 млн м³, за які переважно не платять. Наприклад, Попаснянський водоканал 90% гідроресурсу качає на окуповані території. А загальна сума боргу за воду, реалізовану на окупованих територіях Луганщини, вже перевищила 0,26 млрд грн. Знову ж таки це при розрахунку за явно заниженими тарифами, який тримає в критичному стані водопостачальні підприємства на підконтрольній Україні території. При цьому плату за воду, як і за струм, терористи стягують справно й використовують одержані кошти на власний розсуд.

Проте наймасштабнішим інструментом фінансування терористів залишається сплата пенсій фіктивним переселенцям. Причому факту фіктивності більшість із них навіть не приховує, влаштовуючи численні черги й нарікаючи на важкі умови перебування в містах на підконтрольній території, де проходить ідентифікацію у відділеннях Ощадбанку, яка має відсіяти «мертві душі». За даними ПФУ, в ОРДіЛО на серпень 2014 року налічувалося 1,28 млн пенсіонерів, і до кінця 2015 року абсолютна більшість із них (0,96 млн станом на 1 січня 2016-го) зареєструвалась як «внутрішньо переміщені особи» на підконтрольній Києву території та налагодила отримання українських пенсій, мешкаючи реально й надалі в ОРДіЛО. За 2015-й, за даними Пенсійного фонду, їм було виплачено 29,4 млрд грн. При цьому, за його ж таки статистикою, саме в Донецькій та Луганській областях одні з найвищих у країні середніх пенсій: на 1 січня 2017 року — відповідно 2,1 тис. грн і 1,99 тис. грн порівняно з 1,83 тис. грн у середньому по Україні й, скажімо, 1,65–1,69 тис. грн на Вінниччині, Хмельниччині чи Житомирщині. 2016 року завдяки перевіркам та зосередженню виплат виключно у відділеннях Ощадбанку, які періодично проводять моніторинг, чисельність пенсіонерів-переселенців зменшилася до 0,55 млн осіб на 1 січня 2017 року, а загальна виплачена їм сума — до 11,5 млрд грн за 2016-й. Однак залишаються підстави вважати, що не менш ніж 70–80% пенсіонерів, котрі отримують виплати як внутрішньо переміщені особи, що проживають на підконтрольній Україні території, — це насправді фіктивні переселенці, які, отримавши кошти в українських банках, і далі везуть їх витрачати на окуповані території. А отже, через розгалужену систему «податків та зборів» є інструментом фінансування терористичних організацій «ЛНР» та «ДНР».

Продовження Україною виплати пенсій тим жителям окупованих територій, які фактично не переїхали на тимчасове проживання на підконт­рольні Києву терени, є явною фінансовою підтримкою терористів із «ДНР» та «ЛНР». Як безпосередньо (внаслідок зменшення необхідності шукати кошти для утримання відповідної кількості пенсіонерів на підконтрольних цим організаціям землях), так і опосередковано (вливання в ОРДіЛО близько 10 млрд грн, які після їх витрачання потрапляють в обіг на окупованій території і через систему податків та зборів зрештою на 40-50% осідають у «бюджетах» терористів).

Одначе крім фінансування терористів виплата пенсій жителям окупованих районів призводить іще й до погіршення становища пенсіонерів та платників пенсійних відрахувань на підконтрольній Україні території. Наприклад, при видачі до 10 млрд грн фіктивним переселенцям у 2016-му запроваджений через дефіцит коштів у ПФ України «особливий порядок виплати пенсій працюючим пенсіонерам» допоміг заощадити в усій країні лише 2,9 млрд грн у 2015-му та 3,2 млрд грн у 2016-му. Навіть ефект від поступового підвищення пенсійного віку для жінок до 60 років, яке нині триває, також є значно меншим за 10 млрд грн пенсій, які щороку виплачують фіктивним переселенцям. Врешті, торішні виплати їм — це майже 10% усіх власних надходжень Пенсійного фонду України за той самий час.

Посилання на те, що вони ці пенсії заробили й мають право отримувати будь-де, позбавлені здорового глузду. Пенсійна система України функціонує як утримування поколінням, яке працює, пенсіонерів. Свого часу вони утримували попереднє покоління пенсіонерів із тих-таки окупованих нині територій. А сьогодні кошти, котрі сплачують працевлаштовані жителі ОРДіЛО, як буде показано нижче, справно збирають у вигляді «єдиного внеску на загальнодержавне обов’язкове соціальне страхування» на землях, окупованих терористами «ЛНР» та «ДНР». Натомість, попри голослівні заяви певних українських чиновників, насправді й до блокади «величезні» податкові надходження та пенсійні відрахування з окупованих територій не покривали й половини видатків навіть на виплату суттєво урізаних пенсій фіктивним переселенцям звідти. Так, у 2016 році, за даними ДФС, зареєстровані в Україні підприємства з ОРДіЛО сплатили тільки 1,3 млрд грн ЄСВ (лише 90% із нього йде до Пенсійного фонду), а решта надходжень до державного й місцевого бюджетів дорівнювали 2,8 млрд грн.

Будь-який пенсіонер із ОРДіЛО має право на підтримку держави та отримання пенсії на теренах, підконтрольних Україні, однак за умови, що фактично проживатиме й витрачатиме отримані кошти саме там, а не фінансуватиме ними терористичні організації. Врешті, формально юридичне підґрунтя для відмови фіктивним переселенцям у виплаті пенсій дає і законодавство України. Зокрема, ст. 80 Закону «Про пенсійне забезпечення» визначає, що «заява про призначення пенсії подається непрацюючими за місцем проживання», а ст. 85 — що «пенсії виплачуються за місцем проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації». Ст. 87 «Виплата пенсій за минулий час», своєю чергою, допускає, що «нараховані суми пенсії, не затребувані пенсіонером своєчасно, виплачуються за минулий час не більш як за три роки перед зверненням за одержанням пенсії».

Як українські гроші потрапляють до терористів

Щоб показати, як терористи з «ЛНР» і «ДНР» привласнюють значну частину коштів, що будь-яким шляхом потрапляють на окуповані території з України, або отримують свою частку від торгівлі товарами через лінію розмежування, ми вирішили розглянути систему оподаткування, яку вони запровадили на окупованих територіях. Зробимо це на прикладі «ЛНР», однак у «ДНР» вона суттєво не відрізняється.

«Закон ЛНР про податкову систему», підписаний ватажком луганських терористів Ігорем Плотницьким 28 грудня 2015-го (у редакції на 27 лютого 2017 року), визначає розлогий перелік податків та зборів, завдяки яким гривня, рубль чи долар, що потрапляють на окуповану терористами територію, врешті-решт опинаються в руках терористів. Лише «республіканських податків та зборів» налічується 10: податок з обороту; податок на прибуток; акцизний податок; екологічний податок; збір за транзит, продаж і вивезення окремих видів товарів; плата за користування надрами; збір за спеціальне використання води; збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства; збір за здійснення валютно-обмінних операцій; плата за патент за видобуток вугілля (вугільної продукції) артілями. Ще п’ять «місцевих»: податок на доходи; плата за землю; спрощений податок; плата за патент; сільськогосподарський податок; транспортний податок. Відповідно до ст. 15 «закону ЛНР про податкову систему» платниками податків, зборів та інших обов’язкових платежів визнаються як «резиденти, так і нерезиденти, що здійснюють та/або не здійснюють діяльність на території ЛНР», а «діяльність юридичних осіб-нерезидентів, фізичних осіб-підприємців-нерезидентів допускається тільки через податкового агента (юридична, фізична особа-підприємець, зареєстрована відповідно до законодавства ЛНР), крім випадків створення філій іноземних юридичних осіб, які пройшли акредитацію».

При цьому слід брати до уваги мультиплікаційний ефект. Гроші, влиті в ОРДіЛО Україною через нарахування пенсій фіктивним переселенцям чи як плата за тамтешні товари, терористи оподатковують не лише тоді, коли витрачають їх уперше на купівлю тих чи інших товарів або послуг на окупованій території. Адже продавці останніх за те, що заробили в такий спосіб, своєю чергою, й надалі щось собі купують, а ті, хто їм продає, продовжують цей ланцюжок. Такий колообіг призводить до того, що кожна гривня, яка вливається в економіку окупованих районів з України, переходячи з рук у руки на підконтрольних терористичним організаціям «ЛНР» та «ДНР» територіях, оподатковується багато разів, і, зрештою, до 40–50%, а то й більше коштів, улитих в ОРДіЛО Україною, потрапляє в розпорядження терористів.

Відповідно до ст. 69 «закону ЛНР про податкову систему» для більшості підприємств та фізосіб, які працюють на окупованих територіях Луганщини, ставка податку на прибуток дорівнює 20%. Але для тих, хто здійснює «операції з нерезидентами», тобто, наприклад, торгує із зареєстрованими в Україні компаніями, становить 10% суми операції в разі придбання продукції та 20% суми операції в разі придбання робіт чи послуг. Передбачено й збір за транзит, продаж та вивезення окремих видів товарів, до яких зараховуються брухт чорних і кольорових металів, вугілля та вугільна продукція, борошно всіх сортів та продовольча пшениця 1–3-го класів. Так, за вивезення на підконтрольну Україні вугільної продукції залізничним транспортом встановлено фіксовану ставку 400 грн/т за коксівне вугілля та 180 грн/т за енергетичне. У разі вивезення автомобільним транспортом фіксована ставка дорівнює 400 грн/т незалежно від марки вугілля. Вивезення брухту чорних металів приносить терористам із «ЛНР» 200 грн/т, кольорових — 1,5 тис. грн/т. Стягується ще й «плата за користування надрами», яка для коксівного вугілля становить 11 руб./т, антрациту — 16 руб./т. Із копанок, які терористи інтерпретують як «вугільні артілі», вони стягують «спрощений податок». Якщо річна реалізація продукції не перевищує 240 млн руб., сплачується 3% її обсягу.

Згідно зі ст. 106 «закону ЛНР про податкову систему» всі юридичні та фізичні особи-підприємці сплачують податок з обігу в розмірі 2% на товари та 5% на вироби з кольорових металів. Звільнені від нього платники сільськогосподарського податку, спрощенці, ті, хто здійснює валютообмінні операції, а також неприбуткові організації. Причому податок обсягом 2% стягують із доходу, отриманого як на підконтрольній терористам території, так і за її межами. Ті, хто торгує алкоголем, мусять сплачувати «республікам» збір на розвиток садівництва, виноградарства та хмелярства, що становить 1% виручки на всіх етапах реалізації. Окрім того, відповідно до ст. 84 «закону ЛНР про податкову систему»
передбачається стягування акцизів із низки видів товарів: нафтопродуктів (150 руб./т), скрапленого газу (60 руб./т), сигарет із фільтром (2,6 руб. за 20 шт.), спирту та алкогольної продукції на його основі (60 руб./л), а також у значно менших розмірах із пива та натуральних вин. Причому для апологетів безперешкодної торгівлі з ОРДіЛО було б цікаво знати, що в такому разі місцеві терористи могли б чимало заробляти навіть на транзиті (а насправді контрабанді) низки товарів своєю територією і далі через не підконтрольний Україні відрізок державного кордону з Росією, адже акциз на транзит (контрабанду) становить: для алкогольних напоїв на основі спирту — 37,5 руб./л, сигарет із фільтром — 5 американських центів за кожні 20 шт., нафтопродуктів — 100 руб./т, скрапленого газу — 60 руб./т.

Із доходів громадян стягується 13% їх суми, а також дивідендів, 5% вартості спадщини чи продажу нерухомості, 20% доходу від здачі в оренду. При цьому база оподаткування не може бути меншою за розмір мінімальної заробітної плати, а мінімальну вартість місячної оренди одного квадратного метра загальної площі нерухомого майна встановлюють окупаційні адміністрації міст і районів підконтрольних терористам територій. Причому для нерезидентів об’єктом оподаткування виступає будь-який дохід, джерелом походження якого є підконтрольна «ЛНР» територія.

Безперечно, в умовах соціально-економічної кризи в ОРДіЛО значна частина жителів та дрібних підприємців не сплачує податків на загальних підставах. Однак і ті, хто працює на системі «спрощеного оподаткування», платять терористам значні фіксовані суми, без чого не змогли б працювати. Наприклад, замість податку на прибуток та з обороту можна сплачувати так званий спрощений податок. Для I групи він встановлюється на вибір: або 2,5% суми валового доходу щомісяця, або ж фіксована ставка 2 тис. руб./місяць (якщо вартість одиниці товару, яким торгують, не перевищує 20 тис. руб.) чи 3 тис. руб. (якщо не надають медичних послуг чи не продають товар ціною понад 50 тис. руб. за одиницю). При цьому така фіксована ставка податку встановлюється для кожної точки. А в разі здійснення на ній кількох видів діяльності потрібно платити на 800 руб./місяць більше.

Проте на правах першої групи «спрощеного оподаткування» данину терористам можуть платити лише ті підприємці, що мають до 10 найманих працівників та до 1,5 млн руб. виручки на рік (для тих, які платять 3 тис. руб./місяць, — до 6 млн руб. виручки на рік). Тим, хто обрав ставку 2,5%, забороняється здійснювати торговельну діяльність, медичну практику, зокрема й надання стоматологічних послуг. Однак усім платникам за І групою «спрощеного податку» терористи забороняють займатися незалежною професійною діяльністю, пасажирськими та вантажними перевезеннями, надавати в оренду нерухоме майно, торгові місця чи МАФи площею понад 50 м²; здійснювати окремі види роздрібної торгівлі. Щоб дістати від терористів право провадити на підконтрольній їм території відповідну діяльність, потрібно сплачувати данину в розмірі 6% виручки, якщо вона не перевищує 60 млн російських рублів на рік. Водночас будь-якій групі спрощенців забороняється торгувати алкогольною і слабоалкогольною, тютюновою чи фармацевтичною продукцією, побори з якої терористи стягують на загальних підставах.

Ще однією варіацією стягування данини з найдрібнішого бізнесу є продаж їм патентів, які дозволяють не сплачувати інших податків за умови, що річна виручка не перевищує для різних видів діяльності 1–14 млн руб., а вартість одиниці товару — 10 тис. руб. Наприклад, вартість патенту становить 510 руб./місяць для кожної торгової точки в МАФах, магазинах і торговельних центрах та 1200 руб. для виїзної чи виносної роздрібної торгівлі, окрім харчових продуктів. Тим, хто на окупованих територіях продає харчі в межах нестаціонарної торгівлі (авто, причіп тощо), доводиться щомісяця платити терористам за патент 6 тис. руб., якщо площа торгової точки не перевищує 20 м², і 10 тис. руб., якщо до 30 м². Патент на здійснення пасажирських перевезень на таксі коштує 510 руб. за місяць на кожне авто, для маршрутних (до 20 місць) та вантажних — 1020 руб., для заміських та приміських перевезень автобусами на понад 20 місць — 4 тис. руб. Патент на видобуток вугілля артілями коштує 50 тис. руб./місяць.

Водночас, як і інші категорії спрощенців, ті, хто працює на патенті, не звільняються від сплати єдиного внеску «на загальнообов’язкове державне соціальне страхування». Він є одним із головних інструментів вилучення коштів з економіки на окупованих територіях. «Закон про єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» передбачає його стягування обсягом 31% суми нарахованих виплат працівникам для всіх підприємств, організацій, установ, інших юридичних осіб та ФОП, які використовують найману працю. Для ФОП, що працюють на патентній системі оподаткування, єдиний соц­внесок становить 600 руб., для спрощенців першої та другої груп — 800 руб., для спрощенців третьої групи — 1000 руб., для платників сільськогосподарського податку та ФОП, які є платниками податку на прибуток, а також осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність, — 15% чистого прибутку, але не менш як 800 руб.

 Автор:  Олександр Крамар
 *При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове. *Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції. *Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?
Реклама
Натисніть, щоб коментувати

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Cтатті

Як Одеса поновлює статус центру літакобудування

Опубліковано

на

У складальному цеху Одеського авіаційного заводу напружена пора – готують один за одним до льотних випробувань багатоцільові літаки Y1″Дельфін”. Налагодженням випуску крилатих машин місцеві авіабудівники, власне, поновили призабутий статус Одеси – одного з ключових центрів літакобудування України. Адже ще донедавна їх іменували авіаремонтниками, а саме підприємство, що входить до кластера “Укроборонпрому”, – ДП “Одесаремсервіс”.

СТОЛІТНЯ ТРАДИЦІЯ ЛІТАКОБУДУВАННЯ

На старті 21 століття про славетний бренд нагадав піднятий у небо над Одесою літак “Анатра-2” – відновлена копія того самого літака-розвідника “Анатра Анасаль”, який серійно випускали одеські авіабудівники у 1916 році. Після відзначення 90-річниці літака одеської марки згадали і про перший “Аероклуб”, першу “Школу пілотів”, перший політ у 1910 році на французькому аероплані “Фарман IV” відважного авіатора Михайла Єфімова, відкриття у 1911 році майстерні під гучною назвою “Завод аеропланів Анатра” та аеродрому, який досі називають “Шкільним”.

Якщо в 1911 році у небо над Одесою піднялись всього 7 літальних апаратів, а в наступному – 20 аеропланів “Фарман-IV” і “Блеріо”, то уже через п’ять років – місцеві авіабудівники вийшли на щомісячний випуск 80 крилатих машин одеської марки.

Пам'ятник Анатра Анасаль
Пам’ятник Анатра Анасаль

Через сто років їх нащадки взялись відроджувати славні традиції літакобудування. Розпочали з модернізації навчально-тренувального реактивного літака “Л-39С” чеського виробництва. Ось як про це розповідає гендиректор авіазаводу Віталій Юхачов:

“Зважаючи на актуальність підготовки військових льотчиків, керівництво Міноборони України прийняло рішення передати нашому заводу партію літаків “Л-39С”, що є симуляторами винищувачів “МіГ-29″ і Су-27”, для здійснення їх комплексної модернізації. Експерти виходили з того, що реактивний “Л-39С” можна “навчити” симулювати політ на “МіГ-29″ у бойовій обстановці – як при перехопленні цілі, так і в повітряному бою, включно зі стрільбою і бомбометанням по наземних цілях. І наші конструктори, технологи, виробничники успішно реалізували доведене завдання”, – зазначив Юхачов.

Л-39М
Л-39М “Альбатрос”

Більш того, після передачі Збройним Силам України модернізованих “Альбатросів”, як ще називають “Л-39М”, ми ініціювали випуск “з нуля” сучасного навчально-тренувального літака Y1 “Дельфін”. Оскільки потужності підприємства дають змогу реалізувати цей перспективний проект. Ідея заводчан знайшла підтримку, було розроблено техдокументацію, і після схвалення проекту наше підприємство приступило до випуску перших десяти одномоторних літаків.

“ДЕЛЬФІНИ” СТАЮТЬ НА КРИЛО НАД ОДЕСЬКОЮ ЗАТОКОЮ

“Y1 “Дельфін” – не просто результат запровадження у практику новітніх технологій літакобудування. Випуск цієї машини, переконаний Юхачов, “крок уперед у справі підготовки льотчиків, оскільки вона якнайкраще підходить для здійснення курсантами перших польотів. На цих літаках у них є можливості вдосконалити навички пілотування на малих висотах, а для більшої безпеки польотів на “Дельфіні” встановлена спеціальна система порятунку – в разі нештатної ситуації є змога приземлитись на парашуті”.

фото Укроборонпрому
Y1″Дельфін”. Фото: Укроборонпром

Із заступником гендиректора – головним конструктором ДП “Одеський авіазавод” Валентином Гостіщевим кореспонденти Укрінформу зустрілись у складальному цеху підприємства, де спеціалісти інженерно-технічних служб тестували різні системи “Дельфіна”, готуючи його до льотних випробувань.

– Протягом грудня, – поділився Гостіщев найближчими планами, – відправляємо на випробування небом двох “Дельфінів”, що проходять зараз, як бачите, тестування систем у межах передпольотної підготовки. Ще чотири машини – на потоці, на різних стадіях готовності. Але так само успішно просуваються, згідно з графіком, до фінішного етапу – на злітно-посадкову смугу аеродрому”.

“Якщо будуть нові замовлення, звісно, зможемо їх у стислі строки виконати, – зауважив заступник гендиректора. – Адже “Дельфін” успішно пройшов державні випробування і сертифікований для польотів. Завод володіє сучасною технічною базою, конструкторською документацією, причому в разі потреби наші фахівці спроможні внести зміни для кращого виконання тих чи інших техзавдань.

За словами Гостіщева, “поки що літак застосовується передусім при підготовці кадрів цивільної авіації, наприклад, курсантів Кіровоградської льотної академії та інших вишів. Але ми вважаємо, що літак можна успішно застосовувати і на початковому етапі тренувань курсантів та льотчиків Збройних Сил України, а також для здійснення, приміром, моніторингу прикордонних зон, участі в пошуково-рятувальних операціях і багатьох інших заходах. Зараз конструктори заводського ОКБ-2 під керівництвом Володимира Устенка продовжують роботу над створенням спеціалізованих версій цього повітряного судна”.

– Шкода, виїжджаю зараз у відрядження, – додав заступник гендиректора, – тож обмаль часу, аби розповісти про низку переваг цього перспективного літака. Втім, докладніше про реалізацію нашого спільного проекту можуть розказати керівник Дослідно-конструкторського бюро Володимир Устенко та провідний конструктор Людмила Чернікова.

– “Дельфін” – дуже надійне і маневрене повітряне судно, – продовжив Устенко, – я б сказав, що у п’ятому океані він почувається так упевнено, як дельфін у відкритому морі, дозволяючи льотчику виконувати фігури складного і вищого пілотажу та забезпечуючи курсантам успішне опанування основ сучасного швидкоплинного повітряного бою, включно з виходом зі штопора. Літак може оснащуватися бортовим обладнанням, як на базі традиційних аналогових приладів, так і сучасним цифровим, яке отримало назву “скляна кабіна”.

На думку керівника ОКБ-2, важливо й те, що молоді пілоти мають змогу відпрацювати всі елементи зльоту-посадки, включно з випуском і прибиранням стійки шасі, чого не забезпечують інші літаки цього класу. Наприклад, легкомоторний літак ХАЗ-30 виробництва Харківського авіаційного промислового підприємства. Крім того, оснащений “Дельфін” надійним двигуном від французької компанії Societe de Motorisations Aeronautiques, яка входить у масштабний авіа-конгломерат Safran SA і постачає двигуни та авіоніку для лайнерів компаній Boeing та Airbus.

– Цікаво, що при укладенні контракту на постачання двигунів компанією Societe de Motorisations Aeronautiques, – зауважив керівник ОКБ-2, – ми пересвідчились, що саме ця фірма надсилала свої двигуни і для комплектації аеропланів одеських марок 100-річної давності.

Втім, плануємо найближчим часом оснастити літак турбогвинтовим двигуном АІ-450С виробництва вітчизняних компаній “Івченко Прогрес” і “Мотор Січ”, у якому застосована новітня система управління паливом двигуна. Хочемо, щоб у перспективі літак комплектувався виключно українськими вузлами й агрегатами, і учасники перемовин уже вийшли на завершальний етап.

ПОВІТРЯНЕ ТАКСІ З ОДЕСИ ДО КИЄВА

У свою чергу, провідний конструктор Чернікова звернула увагу на те, що обійдеться новий літак компанії-замовнику чи організатору послуг “Повітряне таксі” в $350 тисяч – у півтора рази дешевше порівняно з імпортними аналогами, яким він не поступається за технічними параметрами. Завдяки потужному двигуну “Дельфін” спроможний розганятися до 385 км/год і здійснювати на висоті 3 тисячі метрів безпосадочні польоти на відстань 1320 кілометрів, тобто здатний подолати відстань з Одеси до Харкова чи Києва і повернутися назад. До того ж на літаку встановлений двигун дизельного типу, що спалює пального стільки ж, як легковий автомобіль – з розрахунку 16 літрів на сто кілометрів.

“Ми вважаємо, що саме реалізація проектів ОКБ-2 має вирішальне значення для перспектив розвитку авіазаводу, – зауважила Чернікова, – бо зростатиме ринок послуг “бізнес-джет” або “повітряних таксі”. А це теж одна із спеціалізацій розробленого нами й поставленого на потік “Дельфіна”. Літак розрахований на чотирьох осіб – пілота і трьох пасажирів або членів екіпажу, в залежності від необхідності. У тому разі, якщо пасажирів троє, подолання значної відстані обійдеться коштом, еквівалентним приблизно в $100″.

Уже зареєстрована одеська авіакомпанія, що готується надавати послуги повітряного ВІП-таксі для представників ділових кіл і в тих випадках, коли виникає необхідність здійснення екстреної поїздки до столиці чи в одну з віддалених областей.

Звісно, налагодження випуску легкомоторних літаків Y1 “Дельфін” – лише один із напрямків діяльності Одеського авіазаводу, що входить до кластеру ДК “Укроборонпром”. Паралельно з виконанням значних обсягів ремонтних робіт, заводчани розгорнули серійне виготовлення деталей скління винищувачів і навчально-тренувальних літаків, успішно реалізують програму імпортозаміщення, завдяки чому чистий дохід від реалізації продукції та послуг підприємства досяг торік понад 220 мільйонів гривень, а середня зарплата працівників підприємства перевищила 9 тисяч гривень.

Отож поява у небі над Одеською затокою легкомоторного літака Y1″Дельфін” повернула Одесі славетний бренд центру літакобудування. Чи утримається повітряне судно у небесах півтора десятиліття, як удалося первістку авіазаводу аероплану “Анатра Анасаль”, що давно став експонатом празького музею, покаже час.

Михайло Аксанюк

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

«Тритон-01» змагається за місце в лавах ЗСУ

Опубліковано

на

Серед розмаїття військової техніки, яку останніми роками створили вітчизняні конструктори, з’явився ще один цікавий зразок. Мова про легкоброньовану платформу «Тритон», яка нині здатна успішно виконувати завдання на суходолі. Проте виробник запевняє, що незабаром вона стане плавучою.

Цей зразок колісної бронетехніки вітчизняного виробництва нещодавно допустили  до підконтрольної експлуатації в ЗС України.

Уперше демонстраційний зразок легкоброньованої платформи «Тритон», вироблений на ПАТ «Завод «Кузня на Рибальському», презентували широкому загалу ще наприкінці 2015 року на Міжнародній спеціалізованій виставці «Зброя та безпека». Торік «Тритон-01» пройшов визначальні відомчі випробування, а нещодавно його допустили до підконтрольної експлуатації в ЗС України.

— Під час визначальних відомчих випробувань виникло питання, до якої категорії колісної бронетехніки віднести «Тритон»: до бронеавтомобілів чи до бронетранспортерів, — говорить куратор проекту від підприємства-виробника Ігор Татарин. — Оскільки ходова «Тритона» має взаємозамінні з БТР-70, БТР-80, БТР-3, БТР-4 компоненти, а його носійний кузов по суті є втіленням ідеології, яку застосовують під час виробництва бронетранспортерів, наш зразок вирішили тестувати за критеріями, визначеними саме для них. До речі, зробити елементи підвіски взаємозамінними з бронетранспортерами — бажання замовника. І в польових умовах це має суттєво поліпшити ремонтопридатність «Тритона».

Платформу «Тритон-01» укомплектовано чотирициліндровим дизельним двигуном VOLVO TAD542VE з робочим об’ємом 5,13 л, потужністю 218 к. с. та п’ятиступінчастою механічною або автоматичною коробкою передач (ZF ZTO 1006 або ALLISON 1000 SP відповідно). Підвіска незалежна, важільно-торсіонна з телескопічними амортизаторами. «Тритон» розвиває максимальну швидкість по шосе 110 км/год. Запас ходу становить близько 700 км.

12_12_2017.qxd

Бронеплатформу оснащено передпусковим підігрівачем, сучасними системами кондиціонування та пожежогасіння, а також фільтровентиляційною установкою, яка забезпечує очищення й подачу чистого повітря в десантне відділення.

На легкоброньовану платформу «Тритон-01» установлено шини підвищеної прохідності із системою автоматичного підкачування та ранфлетами. Вони забезпечуватимуть рух платформи в разі значного пошкодження колеса (або навіть усіх).

Цікаво, що від самого початку проект передбачав розробку плавучої бронеплатформи (з максимальною швидкістю на плаву — до 10 км/год.), тому, за словами Ігоря Татарина, інженери заводу наполегливо працюють над підвищенням плавучості й вносять в конструкцію необхідні зміни. Наразі задню частину останньої версії броньованої платформи оснащено двома гребними гвинтами. До речі, до підконтрольної експлуатації у військах допущено базову модель «Тритон-01», тобто неплавучий зразок.

Також поки що достеменно невідомо, яке оснащення матимуть машини, що використовуватимуть в армійських підрозділах. Наприклад, на легкоброньовані платформи, котрі постачають нашим прикордонникам, розміщено новий мобільний розвідувальний комплекс «Джеб», який включає в себе РЛС LC111 «Лис» розвідки наземних цілей міліметрового діапазону і малошвидкісних повітряних, які низько літають, тепловізійну систему, а також телевізійну двоканальну систему спостереження нічного й денного бачення, лазерний далекомір і системи радіо- й радіотехнічного моніторингу.

Результат пошуку зображень за запитом "мобільний розвідувальний комплекс «Джеб»"

Такий комплекс дає змогу виявляти техніку на відстані до 6,5 км, людину — за 2,5 км, ідентифікувати цілі й здійснювати спостереження за 250 об’єктами одночасно. Також платформу комплектують станцією постановки радіоперешкод «Анклав» та окремим дизельним генератором і виносним пультом керування радіолокаційним комплексом (до 100 м).

«Тритон-01» має бронювання, що відповідає класу захисту ПЗСА-5 за ДСТУ 3975–2000 (забезпечує захист від кулі 7,62 мм патрона 57-БЗ-231с, з кулею БЗ (автомат АКМ) із відстані 10 м). Розрахунок рівня протимінної стійкості «Тритона-01» шляхом математичного моделювання, який здійснили фахівці Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки ЗС України, засвідчив, що бронеплатформа здатна захистити екіпаж й десант в разі підриву мінно-вибухових пристроїв потужністю до 6 кг у тротиловому еквіваленті під її днищем або колесом. Надійність системи комплексного пасивного протимінного захисту досягнуто реалізацією певних технічних рішень, зокрема, завдяки збільшеному дорожньому просвіту та особливій V-подібній формі корпусу в районі ходової частини, що має змінювати напрям ударної хвилі в разі підриву на мінно-вибуховому пристрої. Мінімізувати максимальне прискорення, що виникає внаслідок впливу енергії вибуху, та запобігти травмуванню особового складу мають спеціальні сидіння, що кріпляться до даху.

Легкоброньована платформа «Тритон-01» має на озброєнні дистанційно керований бойовий модуль, до складу якого входить 12,7 мм кулемет НСВТ й 40 мм гранатомет УАГ-40.

Отже, на перший погляд, за своїми можливостями й тактико-технічними характеристиками «Тритон-01» має досить пристойний вигляд. Однак вести мову про його практичну ефективність можна буде лише за результатами підконтрольної експлуатації в підрозділах українського війська.

Андрій ЛИСЕНКО

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

У Сухопутних військах немає бригади без бойового досвіду – генерал

Опубліковано

на

Усі бригади, полки і окремі частини Сухопутних військ ЗС України вже мають бойовий досвід.

Про це в інтерв’ю Укрінформу заявив командувач Сухопутних військ Збройних Сил України генерал-полковник Сергій Попко.

“Всі бригади Сухопутних військ, всі полки й окремі частини мають бойовий досвід і виконували протягом всіх цих трьох років бойові завдання. Немає жодної військової частини в Сухопутних військах, яка не мала б бойового досвіду, кожна – за напрямками своєї діяльності”,  – заявив він.

Генерал зазначив, що залежно від року війни, від періоду застосування в російсько-українській війні, частка участі Сухопутних військ у бойових діях “коливалася від 80 до 90%”.

“Ми з повагою ставимося до зусиль інших силових структур, таких як Служба безпеки України, Державна прикордонна служба, Національна гвардія, Національна поліція. Але проводити якісь паралелі між ними було б не зовсім коректним. Справа в тім, що Сухопутні війська, як і Десантно-штурмові війська, і Морська піхота, завжди виконують задачі на першій лінії. Всі інші – на другій і далі”, – зазначив Попко.

Командувач також повідомив, що частини і підрозділи Сухопутних військ перебувають у районах російсько-української війни в Донецькій та Луганській областях за принципом ротації: приблизно 7-8 місяців виконання бойових завдань, 5-6 місяців – відновлення боєздатності в пунктах постійної дислокації. “Там здійснюється доукомплектування, ремонт озброєння і військової техніки, особовому складу надаються відпустки. Потім знову повернення до виконання бойових завдань на фронті”,  – додав він.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?
Реклама
Реклама
Реклама

Trending