Connect with us

Cтатті

Наші пілоти замінять радянські шоломи на французькі

Published

on

Мало хто знає, що захисний шолом пілота тактичної авіації коштує близько 10 тисяч доларів США. Ціна дійсно чимала. Проте, як стверджують фахівці, обґрунтована. Адже військове льотне спорядження — досить специфічний та високотехнологічний товар, що має свій обмежений ринок. Під час його виготовлення використовуються дорогі сучасні матеріали та технології, а вся продукція проходить суворий контроль якості на всіх етапах виробництва

В Україні таке спорядження не виготовляють. Налагодити виробництво реально, проте — невигідно. Адже розпочинати таку справу «з нуля» — занадто дороге задоволення. Потрібне складне і дороге устаткування, а також сертифікація згідно з міжнародними стандартами. За незначних обсягів замовлень таке виробництво буде збитковим, а продукція навіть дорожчою за імпортну.

Сьогодні Командування Повітряних Сил шукає нові шляхи розв’язання проблеми забезпечення українських льотчиків новим сучасним обмундируванням. Оскільки те, що залишилось у спадок від радянської епохи і дотепер перебуває на озброєнні, вичерпало всі можливі ресурси. Зокрема йдеться про такі важливі елементи системи життєзабезпечення льотчика, як захисний шолом (ЗШ) та авіаційні кисневі маски.

— Більшість виробів, якими користуються наші льотчики, належать до поставок 1990–1991 років. Відповідно терміни їхньої експлуатації наближаються до максимуму, який ми змогли продовжити — 28 років(!) замість закладених від початку шести, — розповідає старший інженер відділу експлуатації авіаційного обладнання підполковник Олег Наумук.

Ще донедавна авіатори змушені були закуповувати необхідне спорядження на російських підприємствах, проте паралельно шукали інші варіанти. Критерії пошуку були такі: європейська або американська продукція, що експлуатується на аналогічних нашим типам літальних апаратах і яка без проведення комплексних випробувань могла б використовуватися нашими льотчиками. Альтернативу знайшли у Франції.

Результат пошуку зображень за запитом "helmet LA 100"

— Наші льотчики вже ознайомилися з характеристиками нового спорядження. Одна із основних переваг захисного шолома LA 100 французького виробництва, яку відзначають наші льотчики, — вага. Якщо російський аналог ЗШ-7 важить близько двох кілограмів, то «француз» — удвічі менше. А це означає, що в разі катапультування, коли перевантаження сягає понад 20 g, навантаження на шийний відділ хребта льотчика становитиме вже не 40, а 20 кілограмів, що суттєво знижує ймовірність травмування, — пояснює підполковник Олег Наумук. — Попри малу вагу, цей шолом досить міцний, адже виготовлений із арамідно-вуглецевого волокна. Він із легкістю витримує швидкісний напір, що виникає при катапультуванні на швидкості до 800 км/год, та здатен захистити голову льотчика від осколків та дії високих температур.

5529_p_17_img_0001

Новий шолом має модульну конструкцію, що дозволяє залежно від завдань розміщувати на ньому різноманітне легкознімне обладнання. Це можуть бути системи цілевказання та індикації, окуляри нічного бачення та різні світлофільтри.

У комплекті з шоломом йтиме також сумісна з ним киснева маска UA21S виробництва французької компанії Ulmer Aeronautique. Маска разом із кисневим обладнанням літака забезпечує льотчика киснем при виконанні висотних польотів та у разі аварійного покидання літака.

До кінця цього року українські авіатори отримають комплект кінцевого варіанта спорядження, яке протестують та визначаться з точною кількістю комплектів для закупівлі.

— Зараз маємо потреби для тактичної авіації — кількасот комплектів. Далі розглянемо доцільність закупівлі цього спорядження і для навчально-тренувальних літаків, — зазначають у Командуванні Повітряних Сил.

Остаточну ціну на нове спорядження озвучать пізніше. Проте, як запевняють військові, вона буде суттєво меншою за аналоги виробництва РФ.

Владислав ДЕМ’ЯНЕНКО

Американське спорядження адаптують для нашої авіації

На одному з військових аеродромів відбулася чергова робоча зустріч представників Повітряних Сил ЗС України із фахівцями з авіаційного обладнання із США. Сторони обговорили варіанти приведення до сумісності кисневого обладнання та обладнання зв’язку різних типів літаків ПС із гермошоломами, які у грудні 2015 року американська сторона надала як матеріально-технічну допомогу.

— Для того, аби використовувати американські захисні шоломи (ЗШ) та кисневі маски, їх необхідно спочатку адаптувати під наші типи повітряних суден. Наприклад, у ЗШ потрібно встановити компенсатори натягу кисневої маски, а в кисневих масках замінити додаткові клапани і патрубки. Також потрібно замінити радіогарнітуру. Провести таку модернізацію в України наразі неможливо, тож ми працюємо над вирішенням цього проблемного питання разом із нашими західними партнерами, — коментують фахівці Командування Повітряних Сил ЗС України.

На зустрічі був присутній також представник американської компанії-виробника гермошоломів, який запропонував варіант модернізації, що вже раніше був успішно реалізований у Республіці Сербія. Тоді вдалося досягнути сумісності американського обмундирування із сербськими літаками за допомогою спеціальних перехідників.

Американська сторона пообіцяла врахувати всі побажання українських авіаторів та в найкоротші терміни представити остаточний варіант модернізації обладнання. Усі роботи з модернізації будуть виконані для України безкоштовно.

 Захисні пристрої з доповненою реальністю

Сучасні шоломи військових льотчиків — неймовірно складні й дорогі пристрої, можливості яких інколи є фантастичними. З їхньою допомогою пілоти можуть дивитися крізь літак, літати без приладів і атакувати ціль поглядом.

«Боже око» для F-35

5529_p_17_img_0002

Таку нескромну неофіційну назву має розроблений американською компанією Rockwell Collins шолом Gen III, створений спеціально для найновішого винищувача F-35 Lightning II. Його вартість теж «космічна» — 400 000 доларів(!). На сьогодні це найбільш технологічно досконалий шолом, який колись створювали інженери.

Gen III вщерть напханий електронікою і різноманітними датчиками, завдяки яким пілот може навіть дивитися «крізь» обшивку літака, наче літак виготовлений з прозорого скла. Для цього шолом зчитує дані від шести електрооптичних сенсорів, встановлених на обшивці винищувача, і проектує термальне зображення на візор шолома. Якщо є завдання вибрати ціль на землі, то обладнання відразу зафіксує її, причому менш ніж за 5 секунд. А рухом очей пілот може наводити ракети на ціль.

На екран шолома можна вивести як усю інформацію, так і окремі показники на кшталт висоти, швидкості, курсу. Gen III обладнаний і вбудованим приладом нічного бачення.

Кожен шолом підганяють під індивідуальні анатомічні особливості пілота. Для цього техніки сканують голову льотчика, відзначаючи всі особливості черепа, щоб готовий шолом точно підходив конкретній людині.

Британський «нападник» — Striker II

5529_p_17_img_0003

Високотехнологічний шолом Striker II HMD британської компанії BAE Systems використовується пілотами винищувачів Typhoon і Gripen. Хоча, як стверджують фахівці, система шолома може сполучатися із системами практично всіх наявних військових літаків, навіть тих, які мають застарілі аналогові електронні дисплеї.

Його електроніка проектує на передній щиток зображення від систем нічного бачення, виявлення та відстеження цілей та іншої інформації, що дозволяє пілоту орієнтуватися в умовах швидкоплинних повітряних боїв. Проектор забезпечує практично нульове затримання та чітке зображення в умовах будь-якого освітлення.

Striker II HMD має нову гібридну оптико-інерційну систему, яка контролює положення голови пілота. Вона дозволяє комп’ютеру відстежити, куди точно дивиться пілот, навіть тоді, коли не спрацьовує обладнання оптичного відстеження. Спільна робота вищезазначених систем гарантує, що символи і зображення, які проектуються на щиток, збігаються з напрямом погляду пілота. Це забезпечує більш високу точність прицілювання і відстеження захоплених цілей.

Підготував Владислав ДЕМ’ЯНЕНКО

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Cтатті

Техніка війни № 106. Лазерні «війни». Варта Новатор (ВІДЕО)

Published

on

Військове TV у свіжому випуску програми “Техніка війни” :

– Прибуток Росії за зброю та Disney за мультфільми
– Лазерні імітатори бою: LaserTag, «Безстрашний», «Пильний», «Miles-2000», “Saab BT-46”, “BT-47”
– БМ Оплот у Strong Europe Tank Challenge-2018
– Держоборонзамовлення 2018-2020. ПТРК, БПАК, FGM-148 Javelin
– Порошенко і «Вільха». Гіперзвукова ракета КБ Південне. Випробування ракети 5В27Д-М2 на С-125М Печора від КБ Луч та Радіонікс
– Нова бойова машина «Дана». Інженерна група «Арей». Партія БТР «Дозор-Б» для ЗСУ
– Поправки мін оборони щодо нагородних відзнак «Вогнепальна зброя» і «Холодна зброя»
– Станцію СВПП-12 передали для випробувань Нацгвардії
– Нові чоботи Саломон Гардіан. Нановолокно краще за кевлар
– Гібрид AK і Glock. В’єтнам виробляє снайперку ОСВ-96 «Зломщик». Magpul Pro-700
– Виробництво Mowag Piranha V для Румунії
– USS Wasp для F-35B для Японії. Третій авіаносець для ВМС Індії
– Гелікоптери MUH-1, UH-60M Black Hawk
– F-16 США у Естонії. Chengdu J-20 вперше на навчанні. Безпілотний літак від Boeing
– Тест-драйв бронемашини Варта Новатор. Ford F550. Українська бронетехніка. Національна гвардія. Сили спеціальних операцій ЗСУ. Барс-8, Краз Спартан

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Continue Reading

Cтатті

Сьогодні День пам’яті захисників Донецького аеропорту

Published

on

Героїчна оборона Донецького аеропорту, яка стала символом незламності та мужності українських військових, тривала 242 дні: з 26 травня 2014 року по 22 січня 2015 року. 242 дні українські військові, добровольці, медики та волонтери протистояли навалі російсько-окупаційних військ та проросійським бойовикам, затято відстоюючи малесенький клаптик української землі.

Бої за Донецький аеропорт почались 26 травня 2014 року, коли проросійські сепаратисти та чеченські бойовики захопили будівлі аеропорту тоді ще мирного Донецька. Цього ж дня українські силовики, завдяки скоординованим діям українських Повітряних сил та високомобільних десантних військ, завдали удар по позиціях терористів та встановили контроль над Донецьким летовищем. Пізніше була повна дестабілізація міста Донецьк, початок окупації та нескінченні спроби ворога відібрати контроль над аеропортом, але наші воїни не здавали позицій і, навіть під шквальним вогнем, тримали оборону.

За стійкість, безстрашність і непереможність українських захисників Донецького аеропорту назвали «кіборгами», а форпост українських кіборгів став символом української мужності, оплотом українського духу.

У різний час в аеропорту та прилеглому селищі Піски воювали спецпризначенці 3-го окремого полку, бійці 79, 80, 81, 95 окремих аеромобільних та  93 окремої механізованої бригад, 57 окремої мотопіхотної бригади, 90-го окремого аеромобільного та 74-го окремого розвідувального батальйонів, бійці полку «Дніпро-1», вояки Добровольчого українського корпусу (ДУК) та багато інших. Багатьох із них було відзначено державними нагородами, деяких із них – посмертно.

18-21 січня 2015 року внаслідок підриву терміналу ДАП загинуло 58 захисників-«кіборгів», які відстоювали цей плацдарм до останньої краплі крові. 21 січня 2015 року було прийнято рішення відвести українських військовослужбовців з нового терміналу – цей об’єкт був повністю зруйнований і не придатний для оборони. За офіційними даними, захищаючи Донецький аеропорт загинули понад 200 військових.

16 січня з ініціативи самих «кіборгів», які пройшли через 242-денне пекло, відзначається День захисників ДАПу та вшановується пам’ять загиблих побратимів. Можливо, колись ця дата стане офіційною.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. 

Continue Reading

Cтатті

Українські спецслужби. Перемоги і поразки останнього століття

Published

on

Сто років тому, на межі 1917-1918 років, одночасно зі становленням Української Народної Республіки, почалося також становлення українських спецслужб. Про те, як відбувався цей процес упродовж останнього століття, Радіо Свобода розмовляло з експертом із питань безпеки, співробітником СБУ в 2014–2016 роках Юрієм Михальчишиним.

 – Сто років тому Українська Народна Республіка спецслужби успадкувала чи створювала заново?

– Створення національної спецслужби проходило болісніше і хаотичніше, аніж будівництво збройних сил. Оскільки військовий потенціал армії колишньої Російської імперії було не так просто втратити. А в царині спеціальних служб, зокрема розвідки та контррозвідки, ситуація була вкрай плачевною. Одна з причин – очільники Центральної Ради, які прийшли з опозиційних, антисистемних політичних середовищ. Вони дуже підозріло ставилися до спецслужб у цілому.

А потенціал Російської імперії у цій сфері був доволі вагомим. Російська військова контррозвідка до Першої світової війни була найбільш результативною в Європі за кількістю реальних виявлених шпигунів та агентів спецслужб іноземних держав. Охоронне відділення департаменту поліції Міністерства внутрішніх справ Російської імперії володіло вкрай кваліфікованим оперативним складом і потужною агентурною базою, та навіть закордонним апаратом, що для політичного розшуку є нетиповим явищем.

Очільники УНР патологічно остерігалися мати справи зі спецслужбою, намагалися зробити усе від них залежне, аби не формувати нову спецслужбу на базі старих напрацювань. Тож, якщо армію революціонізували та демократизували, то спецслужби намагалися нівелювати. Це відіграло фатальну роль восени та взимку 1917-1918 років.

– Справді, більшість лідерів Центральної Ради були більш чи менш радикальними революціонерами. Їм було важко мати справу з «охранкою».

– Звісно, але будувати національну структуру чи з політичного розшуку, чи контррозвідки було потребою часу. Тому що на території України відбувалася як стихійна, так і впорядкована демобілізація кількох мільйонів військовослужбовців армії Російської імперії. Більшовицьке підпілля діяло агресивно та дуже активно в індустріальних центрах.

Також не варто забувати, що Україна перебувала у стані війни з державами Четверного союзу, тож тут діяла агентура розвідок Німецького Рейху та Австро-Угорської імперії, які також вчиняли розвідувально-підривні акції…

Ситуація була дестабілізована, і національні спецслужби були питанням виживання молодої держави, а не політичної доцільності з точки зору професійних революціонерів, які колись були фігурантами оперативної розробки спецслужб царської Росії.

– З чого почалося становлення українських спецслужб?

– Несміливі кроки відбувалися восени 1917 року на базі органів військової контррозвідки Київського військового округу. Також намагалися організувати у надрах Секретаріату військових справ щось схоже на інформаційно-аналітичний відділ. Спроба була невдала, ресурсно не підтримана. А наслідки нам знайомі: повстання заводу «Арсенал», вторгнення більшовицьких військ. Врешті-решт, це трагічний фінал – бій під Крутами, втрата суб’єктності УНР і поява тут австро-угорських та німецьких окупаційних, хоча начебто союзницьких, військ.

Тоді наступає новий етап – гетьманат Скоропадського, колишнього генерал-лейтенанта російської імперської армії.

– Після приходу до влади гетьмана Скоропадського ситуація змінилася?

– Дуже швидко, фактично, вже з травня 1918 року починається розбудова нової спецслужби – Освідомчого відділу департаменту Державної варти Міністерства внутрішніх справ Української Держави гетьмана Скоропадського. Це була потужна структура, яка використовувала досвідчені кадри оперативників царської «охранки», кадри фронтових контррозвідників і досвідчених оперативників зі структур поліції та корпусу жандармів.

Відбулося створення нової сітки агентури з прицілом на протидію розвідувально-підривній діяльності більшовицьких спецслужб та нейтралізацію підпілля есерів, більшовиків, анархістів. Також Освідомчий відділ протидіяв спецслужбам країн Антанти, які тоді вкрай активно розвивали свою діяльність, вербували агентуру, зокрема, в містах Півдня України.

– Скоропадський був старорежимною людиною – йому було простіше мати справу зі старорежимними структурами.

– Упродовж весни-літа 1918 року активно відбувалися контррозвідувальні операції Освідомчого відділу Державної варти. Було проведено кілька успішних оперативних комбінацій: виявлено канали зв’язку іноземної агентури зі своїми розвідувальними центрами, перехоплено великі суми грошей, які скеровувалися з Москви дипломатичними каналами. Конфісковували великі партії нелегальної літератури, виявляли схованки зі зброєю.

Але на цьому тлі траплялися й провали в оперативній роботі – 6 червня 1918 року стався великий вибух на артилерійський складах у Києві, на Звіринці.

– Така собі Калинівка 1918 року.

– Так, маємо сумне дежавю.

– Восени 1918 року Український національний союз, який готував повстання проти гетьмана, проводив свої зібрання неподалік від гетьманського палацу. Куди дивилися спецслужби?

– Тоді в Міністерстві транспорту була база заколотників – там відбувалися наради.

За часів гетьманату Скоропадського державність мала гібридний характер: частина державного апарату і військових орієнтувалася все-таки на національну державність; інша частина сприймала її як транзитну форму перед переходом до возз’єднання з імперською або демократичною Росією. На цих протистояннях і зіграли змовники з Українського національного союзу.

– Спецслужби про це знали чи не знали, чи удавали, що не бачили?

– З літа 1918 року спецслужби документували цю діяльність. Але на рівні прийняття політичних рішень не було здійснено жодних заходів реагування. Це показує, що спецслужба – хоч би якою була її ефективність – сама по собі, не будучи вмонтованою в систему ухвалення стратегічних рішень, не може визначати розвиток подій.

Об’єктивно обстановка складалася проти гетьманського режиму в усіх можливих формах: поразка військового союзника Німеччини у Першій світовій війні, невдоволення фронтовиків і селянства, та існування потужної опозиції в обличчі лівих політичних партій.

– Наскільки були дієвими спецслужби Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки?

– Директорія УНР, яка прийшла на гребні антигетьманського повстання до влади у грудні 1918 року, зруйнувала практично всю державну інфраструктуру режиму Скоропадського. Тому у царині спецслужб довелося починати роботу практично з нуля. Було створено Департамент політичної інформації Міністерства внутрішніх справ Директорії УНР. Його очільником, який діяв на правах керівника контррозвідки Дієвої армії УНР, був полковник Микола Чеботарів – дуже контроверсійна особа, яка заслужила дуже критичні відгуки у повоєнній мемуаристиці. Чи не єдиною його «успішною операцією» була оперативна розробка та доведення до військового трибуналу справи полковника Болбочана – вкрай скандальна історія, яка негативно позначилася на боєздатності армії УНР.

На противагу цьому, на території ЗУНР спецслужби творилися системно та впорядковано. Там існувала хороша кадрова база, адже в австро-угорській армії чимало українців служили у військовій жандармерії. Тож, вже у березні у 1919 році було сформовано Польову жандармерію Української галицької армії. Вона виконувала функції військової поліції та протидиверсійних формувань.

Також діяла Державна жандармерія ЗУНР при Міністерстві внутрішніх справ. Вона забезпечувала політичний розшук і боротьбу зі спробами повалення законного ладу. Найбільший її успіх – це придушення комуністичного заколоту у Дрогобичі в квітні 1919 року.

І третя спецслужба ЗУНР – невеликий освідомчий відділ при Начальній команді УГА, так звана дефензивна розвідка і відділ детективів. Це невелика група з 30 офіцерів, які діяли при штабі армії та штабах корпусів, але в них був вагомий успіх – ліквідація румунської агентури в штабі одного з корпусів УГА влітку 1919 року.

– А як взаємодіяли спецслужби УНР і ЗУНР?

– Вкрай негативний досвід співпраці. Спочатку це була дуже нездорова конкуренція, потім взаємне ігнорування і відтак антагонізм. Влітку 1919 року, коли дві ставки головного командування опинилися на одній території – в Кам’янець-Подільському, тимчасовій столиці УНР і ЗУНР – фактично, їхні спецслужби діяли на нейтралізацію одна одної і займали антагоністичну позицію. На жаль, співпраці не було і, можливо, це стало однією з причин поразки літньої кампанії – похід на Київ та Одесу 1919 року закінчився з дуже фатальними наслідками.

– Перейдімо до новітнього часу. Після розвалу Радянського Союзу розвиток спецслужб йшов двома шляхами: спецслужби країн Балтики були сформовані з нуля. А в Україні на базі КДБ УРСР створили СБУ. Який був шлях найбільш виправданим і чи вдалий шлях обрала Україна?

– Насправді, було три шляхи. Росія та Білорусь зберегли КДБ: або під іншою назвою, або без жодних реформ.

Натомість шлях, яким пішла Естонія – повна ліквідація КДБ Естонської РСР як юридичної особи, формування нового ядра з оперативників кримінальної розвідки карного розшуку і набір нових кадрів з-поміж випускників престижних університетів. Півроку навчання на контррозвідувальних курсах на базі спецслужб Швеції та Великобританії – і на виході у 1992 році практично нова спецслужба, не обтяжена ні символічною спадковістю, ні ворожою агентурою в лавах співробітників.

Шлях України – досить негативний, і він заклав передумови поразки наших спецслужб на перших етапах гібридної війни з Росією. У нас не тільки не ліквідували КДБ УРСР, у нас створили структуру-прокладку – Службу Національної Безпеки України, так звану СНБУ. Вона була створена у вересні 1991 року Верховною Радою. І її першим очільником став останній голова КДБ УРСР генерал-полковник Микола Голушко, який пробув на цій посаді чотири місяці, здав справи та виїхав до Росії.

У нас тут в березні 1992 року виникла СБУ, а Голушко у 1993–1994 роках очолював Федеральну службу контррозвідки Російської Федерації, це попередниця ФСБ.

– А для України це реальний був шлях – усунути велику кількість працівників КДБ і створити службу з нуля?

– Так. Тим шляхом йшли держави, які здійснювали політику декомунізації не словом, а ділом. Цей потенціал можна було використати при будівництві збройних сил, сил та засобів технічної розвідки. Але будувати контррозвідку, святая святих спецслужби, на основі ворожого кадрового потенціалу – це неправильно.

– Чому ж ворожого? Вони склали присягу на вірність Україні.

– Справа в тому, що ці люди свою кар’єру та оперативну діяльність будували на поборенні українського націоналізму і самої ідеї про українську державність. У структурі КДБ цим займалося одіозне п’яте управління по боротьбі з ідеологічною диверсією. Й один з його очільників став засновником національної спецслужби України.

– Ви маєте на увазі Євгена Марчука?

– Безперечно.

– Даруйте, але ж його вважають державником, і навіть національно-патріотичні сили підтримали його кандидатуру на президентських виборах 1999 року.

– Тоді в мене великі питання до національно-патріотичних сил.

– Як останні події – конфлікт з Росією, втрата Криму, війна на Донбасі – вплинули на українські спецслужби? І як вони змінилися з 2014 року?

– На перших етапах – це вкрай болючі удари: репутаційні, кадрові й безпосередньо оперативні. Російська агентура в надрах української спецслужби успішно працювала в п’ятирічку помаранчевого правління і знищувала в першу чергу контррозвідку та інформаційно-аналітичні структури. Тому навесні 2014 року, коли розпочалася перша фаза операції «Русская весна», багато у чому вітчизняні спецслужби були паралізовані. Крім того, трапились безпрецедентно ганебні явища: дезертирство, перехід на бік супротивника більшості працівників чотирьох структурних підрозділів.

Вдалося, використовуючи той потенціал, який російська агентура усунула від роботи в органах контррозвідки, у стислі строки відновити потенціал, зокрема по критично важливому напрямку військової контррозвідки.

Влітку 2014 року контррозвідка, по суті, працювала з коліс, вступала у бій, забезпечуючи діяльність наших збройних формувань на території Донецької та Луганської областей. У дуже хаотичному режимі в умовах дестабілізованої оперативної обстановки вдалося не допустити гучних провалів, які були б неминучими, якби не мужність, професіоналізм, і відчайдушна працездатність наших контррозвідників.

– Уточню, коли українська спецслужба зазнала найбільших організаційних втрат: у помаранчеву п’ятирічку чи при Януковичі?

– У помаранчеву п’ятирічку були закладені передумови проникнення кадрових співробітників спецслужб Російської Федерації у нашу контррозвідку. А їхня практична діяльність розгорнулася за каденції одіозних голів СБУ – Калініна і Якименка.

Дмитро Шурхало

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. https://www.radiosvoboda.org/

Continue Reading

Trending