Зв'яжіться з нами

Політика

Окупація Криму і вторгнення на Донбас. Історична помилка Москви

Опубліковано

на

Те, що нам здається проявом чужої далекоглядності, зовсім не обов’язково ним є. Інакше б Росія не чіпала Крим і зберегла б усю Україну.

Найкращий спосіб оцінити прогноз ‒ попросити його автора описати реальність. Якщо цей опис буде збігатися з тим, що відбувається, то до прогнозу і справді є сенс прислухатися. В іншому випадку ви ризикуєте стати заручником чужої спотвореної картини світу.

«Прокинувшись вранці, я переймаюся питанням: що ти зробив для України». Інтернет приписує авторство цієї фрази Борису Єльцину. Можливо, це вигадка, можливо, правда ‒ насправді це не має особливого значення. Важливіше те, що фактично вся російська політика часів першого президента Російської Федерації успішно утримувала Україну на геополітичному поводку завдяки цій формулі.

Хтось заперечить, що сам Київ не був готовий до повноцінного дрейфу на захід, ‒ і теж матиме рацію. Зрештою, якби Україна 1991 року хотіла реальної незалежності, то замість Леоніда Кравчука проголосувала б за В’ячеслава Чорновола. Але разом з тим перші півтора пострадянських десятиліття Росія Україну не відштовхувала. Навпаки, вона прив’язувала її до себе всім тим арсеналом економічних обіймів, який був у неї в розпорядженні.

Ми сьогодні, згадуючи 90-і, думаємо про драматичний розподіл флоту в Криму або про свято сепаратизму на півострові, яке так і не відбулося, але якби Кремль захотів, то і одне, й інше було б набагато драматичнішим за наслідками. Але він не захотів. Або не зміг захотіти, що в принципі одне й те саме. Зате він прив’язував до себе Київ знижками на газ і виробничими ланцюжками. Весь український промисловий схід був орієнтований на російський ринок ‒ і від того ці регіони залишалися природним заповідником прорадянських настроїв.

Проста ілюстрація. За три роки війни товарообіг між двома країнами скоротився на 78%. Але навіть після цього Росія залишається головним торговельним партнером Києва ‒ з показником в 8,7 мільярда доларів. Можете самі порахувати довоєнні обсяги кооперації.

Україна була так сильно зав’язана на Росію, що для її фінансово-промислових груп будь-яка ідея розриву була майже немислима. Економіка визначала політику: Київ намагався всидіти на всіх стільцях відразу. І навіть перший Майдан Москва без зусиль обнулила: досить було просто не заганяти Україну в кут, змушуючи її еліти йти шляхом найменшого опору. Вони й пішли. Знову знижки на газ, знову кооперація і виробничі ланцюжки. А вслід ‒ реванш Партії регіонів на парламентських виборах. Запас громадської пасіонарності йде в небуття. Через п’ять років після присяги Віктора Ющенка Віктор Янукович виграє президентські вибори. Економіка перемагає політику і підпорядковує її собі.

І точно так само Кремль міг учинити й 2014 року. Нам зараз ‒ у нашому 2017-му ‒ здається це неможливим, але в тому і справа, що лише здається. Тому що аж до вторгнення російських військ до Криму Росія сприймалася як загроза потенційна. Її сприймали як гравця, який буде боротися за Київ за допомогою тримільярдних доларових хабарів. Або як сторону, яка буде тиснути на Захід, щоб той враховував її інтереси в регіоні. Але тільки не як державу, яка піде на пряме військове вторгнення.

Анексія Криму і вторгнення на Донбас позбавили Україну ілюзій

Хто знає, як би повернувся маховик історії, якби в лютому Москва засудила розстріл на Майдані? Як би відреагували в Києві, якби замість анексії Криму Кремль пішов би на поступки ‒ у вигляді чергових знижок на газ? Так, інерція Майдану зберігалася б певний час, але, за відсутності прямої та явної загрози громадська емоція потроху б сходила нанівець. Зате в українських еліт і далі б зберігалася ілюзія, що втеча Януковича просто дозволяє замінити бенефіціарів старих схем, зберігши їх у всій корупційній відвертості.

Не було б ні добровольчих батальйонів, ні волонтерів, не ожила б армія. «Боїнг» би благополучно долетів до місця призначення. Санкції та контрсанкції були б прийомами фантастів. Росія головувала б у G8, а падіння цін на нафту компенсувалося б припливом іноземних грошей ‒ тим більше, що низький рівень держборгу Росії дозволяв усім сприймати її як платоспроможного гравця.

Для українських еліт подібна ситуація була б ідеальним варіантом ‒ словесна ширма не заважала б їм зберігати колишній рівень кооперації з Москвою. Приблизно так, як це відбувалося після подій першого Майдану. Із нинішнього 2017 року ті часи здаються зразком обачності й далекоглядності політики Кремля. Який просто сидів на березі й чекав, поки повз пропливуть останки українського вуличного запалу.

Все саме так. І все абсолютно не так.

Тому що це нам може здаватися, що тоді ‒ в 2005 році ‒ Москва виявила витримку і хитрість. А для самого Кремля реакція на перший український Майдан була прикладом слабкості й відсутності волі.

Мішень у вигляді портрету президента Росії Володимира Путіна на стрільбищі у Львові, 31 серпня 2014 року

Мішень у вигляді портрету президента Росії Володимира Путіна на стрільбищі у Львові, 31 серпня 2014 року

Те, що нам здається зразком обачності, для вищого політичного керівництва Росії було лише вимушеною бездіяльністю. Яка пояснювалася відсутністю реформованої армії й недостатньою впевненістю у власних силах. А будь у Москви тоді на руках інші карти, ми б ризикували побачити російські прапори над Кримом на десять років раніше.

У цьому й полягає дивний парадокс. Те, що дозволило Кремлю 2004 року зберегти контроль над Україною й зберегти її в орбіті свого впливу, для самої Росії виглядає як прояв недозволеної слабкості. А те, що відштовхнуло Київ від Москви й змусило його рвати всі можливі культурні й економічні нитки взаємодії, Кремлем сприймається як адекватна й правильна реакція на вуличні протести в українській столиці.

Російська бездіяльність була набагато ефективнішим способом реакції на Майдан, ніж військове вторгнення. Тому що саме анексія Криму та вторгнення на Донбас позбавили Україну ілюзій. Створили суспільний запит, на який офіційний Київ не міг не відреагувати. Привели до емансипації України у всіх можливих сферах політичного й суспільного життя. Москва надавала Києву військово-дипломатичних ляпасів і тепер змушена спостерігати, як колишня союзна республіка наїжачується армією, самосвідомістю й політичною нацією. А могла б не робити нічого ‒ і отримати майже все.

І це всього лише ще одна ілюстрація: не варто наділяти суперника незаслуженою прозорливістю. Те, що вам здається стратегічним очікуванням, з його точки зору може виглядати як прояв невпевненості. Те, що ви сприймаєте як помилку, ним може розцінюватися як єдино правильна реакція.

Люди не калькулятори. Вони роблять помилки. Іноді ‒ історичні.

Автор:Павло Казарін – оглядач Крим.Реалії

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове. *Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції. *Інформація публікується з відкритих джерел.

Джерело:http://www.radiosvoboda.org

Новини

Трамп підписав оборонний бюджет із $350 мільйонами для України

Опубліковано

на

Президент США Дональд Трамп у вівторок підписав закон про оборонний бюджет США на 2018 фінансовий рік, який передбачає виділення $350 млн у вигляді військової допомоги Україні, включаючи летальне озброєння.

Церемонія підписання відбулася у вівторок у Білому домі.

“Цей історичний законодавчий акт демонструє нашу непохитну відданість чоловікам і жінкам у формі, найбільшій у світі військовій силі, і ми зробимо її кращою, ніж раніше”, – наголосив Трамп у своїй промові перед підписанням закону, назвавши його “надзвичайно важливим” для країни.

Як повідомлялось раніше, законопроект з оборонним бюджетом для Пентагону обидві палати американського Конгресу узгодили на початку листопада.

“Закон дозволяє виділення $350 млн для надання Україні допомоги в галузі безпеки, включаючи оборонну летальну допомогу”, – зазначається у документі.

При цьому уточнюється, що закон містить обмеження щодо виділення принаймні половини цих коштів, поки глава Пентагону не підтвердить, що Україна вжила значних заходів для реалізації інституційної реформи у сфері оборони.

Загалом же, для протидії російській агресії оборонний бюджет США на 2018 фінансовий рік передбачає виділення $4,6 млрд в межах Європейської ініціативи стримування для підтримки союзників НАТО та посилення оборонного потенціалу США в Європі.

Крім того, передбачається виділення $100 млн в рамках Європейської ініціативи запобігання загрозам в рамках оборонних програм для країн Балтії. Документ також уповноважує виділити $58 млн для відповіді на порушення Росією договорів про скорочення озброєнь.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Новини

Росія розмістить “Іскандери” в Східній Прусії на постійній основі

Опубліковано

на

Міністерство оборони Росії готується до постійного розміщення в Калінінградській області (анексована в Німеччини Східна Прусія) оперативно-тактичних ракет “Іскандер-М”.

Раніше ці ракети розміщувалися в найзахіднішому регіоні Росії “на тимчасовій основі”, пише “Радіо Свобода” з посиланням на російські ЗМІ.

Так, газета “Красная звезда”, що видається Міністерством оборони Росії, повідомила, що бригадний комплекс ракет “Іскандер” нещодавно переданий ракетному з’єднанню Західного військового округу.

Результат пошуку зображень за запитом ""Искандер-М""

Очікується, що перед постановкою “Іскандерів” на бойове чергування в початку 2018 року будуть проведені тактичні навчання з реальними пусками ракет.

Прес-секретар НАТО Оана Лунджеску заявила, що розміщення ракет, здатних нести ядерні заряди, поблизу кордонів країн НАТО не сприятиме зняттю напруги. У Брюсселі сподіваються, що Росія надасть більше інформації про свої плани.

Тим часом у Міністерстві закордонних справ Польщі знову висловили стурбованість у зв’язку з мілітаризацією Калінінградській області (анексована в Німеччини Східна Прусія), яка триває вже кілька років.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Історія

Цей день в історії: Всеукраїнський референдум щодо незалежності України

Опубліковано

на

Більше 90% відсотків громадян України, що 1 грудня 1991 року взяли участь в референдумі, висловилось за незалежність другої за значенням республіки СРСР. Одночасно з референдумом проводились і президентські вибори, на яких перемогу здобув Леонід Кравчук, в недалекому минулому секретар ЦК Компартії України. За нього проголосувало більше 61% виборців.

24 серпня 1991 року відкрилась позачергова сесія Верховної ради України, на якій було розглянуто питання про політичну ситуацію в республіці і прийнято Постанову та Акт про проголошення незалежності України, затверджені конституційною більшістю (за Постанову – 321, за Акт – 346 з 450 голосів). У результаті Україна стала незалежною демократичною державою з неподільною та недоторканою територією, на якій є чинними лише власні Конституція, закони і постанови уряду. З метою підтвердження Акта сесія вирішила провести 1 грудня республіканський референдум.

Це викликало спротив з боку Росії – 26 серпня прес-секретар президента РРФСР Бориса Єльцина заявив, що у випадку припинення з нею союзницьких відносин Росія залишає за собою право про перегляд кордонів, що суперечило російсько-українському договору від 19 листопада 1990 року. 29 серпня 1990 року в результаті дводенних переговорів з російською делегацією, що прибула до Києва на чолі з віце-президентом Олександром Руцьким, було прийнято комюніке, що підтверджувало територіальну цілісність сторін і непорушність їх кордонів.

1 грудня на виборчі дільниці прийшло близько 32 мільйонів громадян (84% внесених у списки), з них майже 29 мільйонів (90.35%) підтвердили Акт проголошення незалежності України. 5 грудня 1991 року Верховна рада України прийняла звернення “До парламентаріїв і народів світу”, в якому наголошувалось, що договір 1922 року про утворення СРСР Україна вважає стосовно себе недійсним і недіючим.

Результат пошуку зображень за запитом "Всеукраїнський референдум щодо незалежності України"

Не було жодного регіону, жодного населеного пункту, де ідея незалежності України не знайшла б підтримки більшості громадян. Зокрема, в Криму за незалежність проголосували 54,19 відсотка громадян, у Севастополі – 57,07 відсотка, у Донецькій, Луганській, Одеській та Харківській областях волю до власної держави виявили понад 80 відсотків громадян. В Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській, Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Хмельницькій, Черкаській, Вінницькій областях «за» проголосували більш як 95 відсотків громадян.

На президентських виборах, котрі проводились цього ж дня, 20 мільйонів виборців віддали свої голоси за Леоніда Кравчука, котрий став першим всенародно обраним Президентом України. Демократична опозиція колишньому чільному функціонеру Компартії не змогла виробити єдиної виборчої стратегії, і найбільш реальний суперник Кравчука лідер Народного руху України В’ячеслав Чорновіл отримав підтримку 7.4 мільйонів виборців (23.3%).

Результат пошуку зображень за запитом "Всеукраїнський референдум щодо незалежності України"

Втретє за 350 років нашої героїчної і водночас трагічної історії – від Визвольної війни середини ХVІІ століття – Україна здобула самостійність. Саме Всеукраїнський референдум наділив прийнятий Верховною Радою Акт проголошення незалежності України тією юридичною силою, яка дозволила ствердити: Радянський Союз як об’єкт міжнародного права перестав існувати, а на політичній карті світу з’явилася нова незалежна держава – Україна. Вже наступного дня, 2 грудня 1991-го незалежність України визнали Польща і Канада, 4 грудня – Литва і Латвія.

5 грудня на урочистому засіданні Верховної ради Леонід Кравчук склав присягу народові України. Цього ж дня Головою Верховної ради обрано Івана Плюща.

Результатів референдуму затамувавши подих чекали не тільки самі українці, але й цілий світ – у столицях головних міжнародних гравців планети чудово розуміли, що доля Союзу вирішується в Україні, адже, незважаючи на проголошення Україною незалежності, уже начебто демократична Росія не полишала надій втягнути її до чергового «оновленого союзу». «Не підтримати незалежність означає підтримати залежність», – таким був головний аргумент тих, хто бачив майбутнє своєї батьківщини тільки у незалежному статусі.

 

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?
Реклама
Реклама
Реклама

Trending