Зв'яжіться з нами

Cтатті

Останній бій м.Іловайськ (ВІДЕО)

Опубліковано

на

Іловайський котел став однією з найстрашніших битв для української армії у війні на Донбасі.

За останніми даними Військової прокуратури, в Іловайскому котлі загинуло 366 військових і 429 були поранені. Сотні потрапили в полон бойовиків, доля деяких не відома досі. Бій у якому загинули побратими Береза, Світляк і Сокол

Слава Героям України!

 Бої за Іловайськ, відомі також як Іловайський котел — бойові дії, що розгорнулися під містом Іловайськ Донецької області у ході війни на сході України у серпні 2014 року.

18 серпня, в ході запеклих боїв, українські силовики, що значною частиною складалися з добровольчих батальйонів, увійшли в Іловайськ. Вони змогли взяти під свій контроль частину міста, однак після заходу значних сил регулярних російських військ 23—24 серпня у тил українського угрупування з території РФ, а також через дезертирство окремих українських підрозділів, іловайське угрупування опинилося в оточенні. 29 серпня вночі Путін звернувся до бойовиків із закликом відкрити гуманітарний коридор для українських військових, що опинилися в оточенні. 29 серпня о 6:00 ранку російський офіцер прибув до Многопілля і повідомив українській стороні, що вихід має відбуватися без зброї. О 8:15 українські військові організованими колонами почали рух з міста. Колони були розстріляні на марші.

Бої під Іловайськом стали одним з переломних моментів війни на сході України: Збройні сили України втратили ініціативу на Донбасі та перейшли від атаки до оборони. Важкі втрати спонукали українське керівництво до укладення Мінського перемир’я в рамках контактної групи УкраїнаРосіяОБСЄ із залученням представників російських бойовиків.

12 жовтня 2014 р. Президент України Петро Порошенко задовольнив рапорт про відставку Міністра оборони Валерія Гелетея.

Передумови та обстановка у секторі

Станом на початок серпня 2014 р. взяттям Степанівки і Никифорового було проведено успішну операцію з розблокування підрозділів 24 ОМБр72 ОМБр79 ОАеМБр та українських прикордонників, що впродовж тижнів перебували під обстрілами зі сторони РФ, і були відрізані силами проросійських формувань укріпленнями в районі Савур-Могили і навколишніх населених пунктів. Розблокування здійснювалося силами 1-го батальйону і 3-ї БТГр 30-ї ОМБр, батальйону 25 ОПДБр та батальйону 95 ОАеМБр. Звільнені з оточення підрозділи відправились до пункту постійної дислокації поза зоною проведення АТО. Батальйон 95 ОАеМБр відправився у рейд на схід, батальйон 25 ОПДБр з боями попрямував на північ через Шахтарськ, а 30-та ОМБр встановила мережу блок-постів та опорних пунктів від Степанівки до Боково-Платове.

Таким чином, на початок серпня конфігурація українських сил у двох секторах була такою:

На фоні початку спроб українських сил взяти Іловайськ, ситуація у секторі почала ускладнюватися.

6-7 серпня з’явилась інформація, що через Ізварине зайшли регулярні підрозділи російської армії.

З 11 серпня значно зросло число артилерійських обстрілів позицій 3-го батальйону 30 ОМБр в районі Степанівки. Російські регулярні підрозділи почали вторгнення — було взято КПП Маринівкапідрозділи 18-ї мотострілецької бригади РФ зайшли в Дмитрівку, а 12 серпня змогли дійти до Сніжного, з’єднавшись з нерегулярними проросійськими формуваннями. 13 серпня танкова колона проросійських сил вийшла на Степанівку. 3-й батальйон 30-ї ОМБр у Степанівці був остаточно деморалізований під артударами, втратив мораль і при появі танкових колон покинув населений пункт, залишивши таким чином 1-й батальйон у Боково-Платове у глибокому тилу противника. Військовослужбовці 3-го батальйону самовільно покинули зону АТО, повернувшись у місця постійної дислокації.

16 серпня проросійські сили займають КПП Успенка, і російська артилерія тепер починає завдавати ударів по Амвросіївці.

19-20-го серпня колона бронетехніки супротивника з’явилась поміж Савур-Могилою та с. Петровським, біля позицій БТГр 51-ї ОМБр. Внаслідок бою батальйон залишив село і відступив на захід до сектору Б, в район Кутейникове.

21 серпня на підкріплення до сектору Б прибуває підрозділ 93-ї ОМБр: 1-й механізований батальйон і зведена рота (337 чол., 2 танки, 12 БМП). Зведена рота у складі 187 чоловік з танками і БМП була відправлена для спроби відбити с. Петрівське під Савур-Могилою. Спроби закріпитися у Петрівському були невдалі, і рота повернулася 23 серпня у Дзеркальне, втративши 2 БМП.

23 серпня особовий склад БТрО «Прикарпаття», деморалізований постійними обстрілами і спостерігаючи відхід роти 93-ї ОМБр, в обід знявся з позицій і полишив зону проведення АТО. Підрозділи 19-го миколаївського полку Нацгвардії, після доволі вдалої засідки під Лисичим, мали відступити на захід в район Комсомольська, РТГр 28-ї ОМБр з півночі Амвросіївки також знялися з позицій і перемістились під Кутейникове. Майже всі мобілізовані ротно-тактичної групи 28 ОМБр покинули зону проведення АТО, також як і «Прикарпаття», — з ротно-тактичної групи 28-ї ОМБр залишилось лише 17 чоловік особового складу. Оборона біля Амвросіївки надвечір 23 серпня перестала існувати.

24 серпня знявся і поїхав додому БТрО «Горинь», що прикривав від удару позиції українських військ зі сторони Донецька.

Сумарно 13-23 серпня самовільно вийшло з зони проведення АТО понад 1500 чоловік (переважно мобілізовані з таких з’єднань: 3 бат. 30 ОМБр, більша частина РТГр 28 ОМБр, БТрО «Прикарпаття», БТрО «Горинь»).

Чисельність українських підрозділів

Чисельність добровольчих загонів національної гвардії та міліції особливого призначення, що брали участь у штурмі Іловайська:

Разом з підрозділами Збройних сил України у боях під Іловайськом всього брало участь порядка 1400 чоловік.

За іншими даними, на момент виходу угруповання українських військ могло сягати 1700 чоловік.

Чисельність російських сил вторгнення

За даними звіту Генеральної прокуратури України, оприлюдненому 2 вересня 2016 року, сили вторгнення ЗС РФ складалися з дев’яти батальйонно–тактичних груп: 35 тис. осіб особового складу; до 60 танків; до 320 БМД (БМП); до 60 гармат; до 45 мінометів; 5 ПТРК. На військовій техніці Збройних Сил Російської Федерації були зняті або замасковані тактичні знаки. Водночас, з метою введення в оману та подальшого вбивства українських військовослужбовців, на російській техніці були нанесені розпізнавальні позначки українських підрозділів, що заборонено Женевською конвенцією. Співвідношення військових сил України з військами вторгнення Росії та терористичних організацій «ДНР», «ЛНР» в районі міста Іловайськ складало: особовий склад — 1 до 18; танки — 1до 11; бронетехніка — 1 до 16; артилерія — 1 до 15; «Гради» — 1 до 24.

Перебіг подій

Штурм Іловайська

 Перший штурм 6-7 серпня

4 серпня генералом Хомчаком була поставлена задача розвідати сили, що утримували Іловайськ. Штаб АТО та Хомчак припускали, що місто утримують не більш ніж 30-80 бойовиків.

6-7 серпня за наказом генерала Хомчака відбулася спроба захопити Іловайськ силами 40-го БТрО «Кривбас», що був посилений 2 танками і 2 БМП 51-ї ОМБр і загоном добровольців з ДУК. Наступ провалився, у «Кривбасу» виник конфлікт з Хомчаком.

Другий штурм 10 серпня

10 серпня до сектору ввели добровольчі підрозділи батальйонів «Азов»«Донбас» і «Шахтарськ», що сумарно налічували близько 200 чоловік і які мали здійснити штурм Іловайська. За однією версією, це рішення було прийняте через саботаж наказів Хомчака 40-м батальйоном. За іншою, штурм Іловайську був спробою реабілітації підрозділів МВС після того, як вони самовільно полишили захоплену раніше 95-ю бригадою Ясинувату.

Добровольчі загони посилили підрозділами 51-ї бригади та 40-го батальйону. У штурмової групи був 1 танк, 1 БМП та 1 броньована вантажівка КаМАЗ «Азову». Невдовзі після початку штурму танк був підбитий САУ противника. Броневантажівка заглохла, штурм зупинився. В боях було втрачено БМП і 12 чоловік загиблими.

Оперативне оточення Іловайська

11—12 серпня підрозділи розвідки 40-го БТрО змогли зайняти позиції на автотрасі Т 0507 Іловайськ—Харцизьк на північ від Іловайська в районі с. Зелене, таким чином створивши сприятливі умови для успішного штурму міста. Ці позиції успішно утримувалися до кінця серпня.

Третій штурм і міські бої

 18 серпня «Донбас» увійшов в Іловайськ при підтримці ЗСУ: зведеної роти 51-ї ОМБр та РТГр 17-ї ОТБр (4 танки, 4 БМП, 82 бійця) і зумів закріпитися у західній частині міста і у школі. Слідом за «Донбасом» в місто увійшов батальйон «Дніпро-1».

19 серпня взвод «Донбасу» захопив залізничне депо міста. Взвод вийшов зі школи, і, діючи тихо, взяв полоненим одного бойовика-серба біля воріт депо, а трохи згодом Сергій Тіунов «Адвокат» ліквідував двома пострілами ще одного. Нечислена решта бойовиків втекла, що дозволило зайти українським силам в депо. Того ж дня відбулася невдала спроба закріпитися і у східній частині міста. В ході боїв до третини штурмової групи Донбасу було важко поранено або вбито. Семен Семенченко отримав осколкове поранення і здав командування; керування взяв на себе начальник штабу В’ячеслав Власенко «Філін». Контузію отримав командир батальйону «Дніпро-1» Юрій Береза, проте з бою не вийшов. Цього дня всі підрозділи «Азову» і «Шахтарська» вийшли з боїв за Іловайськ і повернулися до Маріуполя і Комсомольського відповідно, таким чином не беручи участь у подальших боях.

23 серпня прибуває підрозділ батальйону «Херсон», який у кількості 30 чоловік зайшов до Іловайська і зайняв позиції у залізничному депо міста.

24 серпня зранку 74 бійця Миротворця зайшли до Іловайську і зайняли позиції поряд з «Херсоном». У місті тривали бої, підрозділи «Донбасу» і зведеної мотострілецької роти 17-ї і 93-ї бригад знищили 4 вогневі точки.

25 і 27 серпня відбувалися спроби штурму депо бойовиками.

Наступ російських військ і бої в оточенні

24 серпня зранку Олександр Захарченко оголошує про масштабний наступ по всіх напрямках.

24 серпня зранку близько 100 одиниць бойової техніки російських військ висунулась від державного кордону в напрямку Старобешеве, відрізаючи Іловайськ і українські підрозділи біля нього. О 10:30 колону спостерігали офіцери сектору «Д» на трасі Амвросіївка-Кутейникове. На той час підрозділів української армії навколо Амвросіївки і східніше (окрім загону Гордійчука на Савур-Могилі) вже не було. Російські колони вторгнення рухались майже безперешкодно, знищуючи одиночні цілі.[вин 28]

Перехід державного кордону і вступ російських регулярних військ у безпосередні бої з українськими підрозділами був неочікуваним для вищого керівництва АТО.

Бій з десантниками 98-ї дивізії РФ під Кутейниковим 24 серпня

24 серпня російські колони, що рухались з півдня,  по обіді досягли району Кутейникове-Дзеркальне. Розвідники 28 ОМБр, що займали позиції під Кутейниковим, інформували протитанкову батарею 51-ї ОМБр про наближення колони противника, але самі знялись з позицій і вирушили до селища. О 12:15 одна з колон, що складалася з десантників 331-го парашутно-десантного полку 98-ї парашутно-десантної дивізії Збройних сил РФ, зупинилася на перехресті, що на 500 м західніше Кутейникове, для оцінки обстановки. З дистанції 1100—1200 колона була обстріляна батареєю Костянтина Коваля з 51-ї ОМБр. 2 одиниці БМД-2 було знищено, російські десантники евакуювалися з підбитої техніки і зайняли позиції у посадці. Бортовий номер однієї зі знищених БМД — 334.  О 17:00 вечора 10 десантників здійснили спробу виходу і потрапили в полон до розвідників 51-ї ОМБр поблизу Дзеркального, де розміщувався штаб української батальйонно-тактичної групи. Наступного дня, 25 серпня, штаб зазнав артилерійського обстрілу.

Загибель мінометників 51-ї бригади

У ніч з 24 на 25 серпня зазнала важких втрат мінометна батарея капітана Анатолія Шиліка 51-ї ОМБр, що знаходилася на блокпосту «39-06» під Іловайськом, неподалік Кутейникового. Батарея потрапила під мінометний обстріл, від одного з вибухів загорівся тент на машині ГАЗ-66. Анатолій Шилік з бійцями кинулися його гасити. Машина вибухнула, загинуло 17 військовослужбовців 51-ї бригади включаючи Анатолія Шиліка, чимало було поранено.

Захоплення танку 6-ї танкової бригади РФ Т-72Б3

26 серпня під Агрономічним стався бій, внаслідок якого було захоплено танк новітньої російської модифікації Т-72Б3 Ще 24 серпня група бійців у 30 чоловік зі складу 91-го інженерного полку і саперів 51-ї ОМБр під командуванням полковника Михайла Ковальського облаштувала мінні загорожі та відкопала окопи в околицях Агрономічного, для захисту підходів до штабу Сектора Б. 26 серпня 12:00 до їх позицій наблизилась колона російських військ у складі танку 6-ї окремої танкової бригади і 6 одиниць БМД. Єдина одиниця техніки у українського підрозділу — БМП-2 зі складу 51-ї ОМБр викотилась з укриття і з 400 м обстріляла танк у голові колони. На танку з’явився вогонь, екіпаж евакуювався, піхота противника розосередилась у лісосмузі і відступила разом з бойовими машинами. Огляд виявив, що танк був майже справний — було пошкоджено вертикальний стабілізатор гармати і нічне наведення. В подальшому танк був використаний 29 серпня полковником Євгеном Сидоренко для прориву з оточення, проте застряг у рівчаку на околицях Новокатеринівки і був залишений. Його повторно захопили проросійські сили. Російські канали спробували видати цей танк як новітній український танк із закордонним обладнанням, демонструючи французьку систему наведення Thales, якою штатно комплектується Т-72Б3.

Розгром колони 8-ї бригади РФ під Многопіллям

26 серпня о 15:00 колона російської бронетехніки рухалася по дорозі від Кутейникове до Іловайська. На повороті дороги біля Многопілля була ретельно замаскована протитанкова гармата «Рапіра» 51-ї ОМБр під командуванням Костянтина Коваля. Підпустивши колону на дистанцію 200 м, розрахунок гармати відкрив вогонь прямою наводкою і знищив 3 одиниці бронетехніки, що належали 8 ОМСБр: 2 одиниці МТЛБ-ВМК та одну МТЛБ-6М. У бою брав участь і трофейний танк Т-72Б3, яким керував полковник Євген Сидоренко. Під час бою загинуло на місці щонайменше 2 російських солдат, у важкому стані був взятий у полон механік-водій 8-ї ОМСБр Олександр Десятов. У тому ж бою в полон були взяті 2 десантники 31 ОДШБр Збройних сил РФ: Руслан Ахметов та Арсеній Ільмітов.

Обслуга гармати під командуванням Коваля — номер обслуги старший солдат Касьянчук Сергій, механік-водій МТЛБ старший солдат Ковальчук Ярослав, старший навідник рядовий Лукащук Віталій, номер обслуги солдат Русов Олександр.

Знищений Т-72Б3 під Новодворським

Ймовірно, в ніч на 29 серпня під Новодворським було знищено 1 танк Т-72Б3 зі складу 6 ОТБр і 2 одиниці БМД російських десантників. За словами полковника Ковальського, бронетехніка могла бути знищена в результаті артилерійського вогню.

Спроба деблокади

Командування АТО спробувало організувати прорив зовні кільця російських сил силами 92 ОМБр та 42 БТрО.

27 серпня посилена РТГр 92-ї ОМБр, що мала 276 бійців, 4 танки, три САУ та більше десятка БМП, прибула у Комсомольське з Харківської області за наказом командування АТО. Планувалося, що РТГр бригади зустріне підрозділи 42-го БТрО в районі с. Колоски і зробить спробу розблокувати оточені під Іловайськом українські сили. РТГр рухалася звивистим маршрутом і під вечір зупинилася на ґрунтовій дорозі Новозарівка-Войкове. Протягом ночі техніка колони була майже вся знищена артилерійськими обстрілами з мінометів, систем залпового вогню та ствольної артилерії. Загинуло 8 чоловік та екіпаж САУ Артема Звоненка, що формально вважається зниклим безвісти після її вибуху.

27 серпня з Краматорська до Березове трьома вертольотами було перекинуто 42 БТрО складом у 90 чоловік. Підрозділ був посилений двома БМП і на вантажівках вирушив через Докучаєвськ в напрямку с. Колоски. Вночі колона зазнала артилерійських обстрілів, а зранку 28 серпня остаточно була розбита легкою бронетехнікою противника (БМД). 9 чоловік загинуло, 1 формально вважається пропалим безвісти, решта були поранені й потрапили в полон. Самостійно назад у базовий табір під Волновахою повернулося лише 12 чоловік.

Переважну більшість полонених 92 ОМБр та 42 БТрО невдовзі було відпущено.

Вихід з Іловайська

До 28 серпня з російською стороною було обговорено маршрут виходу українських військ по «зеленому коридору» двома колонами. В ніч з 28 на 29 серпня російська сторона передала Віктору Муженку умову виходити без техніки.

29 серпня зранку почали формуватися дві колони для виходу з Іловайська.

О 6-й ранку до Многопілля прибув російський офіцер, що сповістив Руслана Хомчака про умову виходу без зброї, а потім кілька разів просив затриматися з виходом.

О 8:15-й ранку колони почали рух за попередньо оговореними маршрутами.

«Північна» колона під командуванням Руслана Хомчака складалася з підрозділів 17 ОТБр, окремих підрозділів 93-ї ОМБр, «Дніпра-1», «Світязя», «Миротворця», «Херсону», «Івано-Франківська», 3 БТГр 51-ї ОМБр і «Кривбасу» — усього 850 військовослужбовців ЗСУ та 222 бійця добровольчих батальйонів МВС. У колоні було 3 танки Т-64БВ 17-ї ОТБр, 1 танк Т-64БВ 51-ї ОМБр та декілька БМП цих бригад.

«Південна» колона під командуванням Олексія Грачова складалася з БТГр 93-ї ОМБр (293 чол.), групи 3-го ОП СпП (30 чол.), підрозділів 39 БТрО і «Кривбасу» (всього 50-60 чол.), група Гордійчука з Савур-Могили (14 чол.), «Донбас» та 50-60 бійців з інших підрозділів МВС та ЗСУ — всього 650 чоловік. У колоні було два танки: трофейний російський Т-72Б3, який виводив Євген Сидоренко, та Т-64БВ зі складу 93-ї ОМБр.

За словами підполковника 93-ї ОМБр Андрія Свєтлінського, батальйонно-тактична група 93-ї ОМБр у колоні налічувала 112 чол., і мала 3 бронегрупи в складі 1 танк та 2 БМП кожна, що були під командуванням відповідно Олексія Борищака,[вин 32] Дмитра Денисова[вин 33] і Андрія Свєтлінського.

Вихід північної колони

 Колона рухалася маршрутом Многопілля — Агрономічне — Новодвірське — Михайлівка — Андріївка — Горбатенко — Чумаки — Новокатеринівка. Вона розтягнулася на дуже велику відстань: голова колони була в Світлому, тоді як хвіст ще не вийшов з Агрономічного. Позиції підрозділів 8 ОМСБр у окопах неподалік Новодвірського змогли зняти журналісти «Дорожного контролю» до відкриття росіянами вогню.[50][51] Російські війська відкрили вогонь, коли голова колони наблизилась до Чумаків.

Не доїжджаючи до хутора Горбатенко, в урочищі Червона Поляна, російськими військами було знищено 6 українських БМП, кілька вантажівок та автобусів з колони міліцейських підрозділів «Дніпра-1», «Світязя», «Миротворця», «Херсона» та «Івано-Франківська». З пастки уперед змогла вирватись лише одна машина батальйону «Дніпро-1», яка відстала від своєї колони, а також МТЛБ, що належало батареї капітана Костянтина Коваля з 51-ї бригади, на якому врятувалося 12 чоловік. На цьому полі були позиції гаубиць Д-30 російських артилеристів з 1065-го артилерійського полку 98-ї дивізії, які були захищені танками та БМП росіян. 3 вантажівки КаМАЗ, що належали артилеристам, були знищені внаслідок удару української авіації чи вогнем БМП.

Проскочити Червону Поляну змогла і БМП № 529, у якій був командир 51-ї бригади полковник Павло Півоваренко. На перехресті доріг між ОлександрівкоюВознесенкою і Горбатенко відбувся бій, у якому під його командуванням танк Т-64БВ та кілька БМП 51-ї бригади знищили 2 танки Т-72БА та 1 БМП 21-ї мотострілецької бригади РФ. Зі слів Ігоря Палагнюка, російські танки були знищені на ходу, але земляні вали біля залишків російських танків свідчать, що танки під час бою перебували на підготованих позиціях, і на них були знищені. БМП № 529 з Павлом Півоваренком була підбита і згоріла, вже проїхавши хутір Горбатенко.

В районі Новокатеринівки голова колони, що мала 4 танки та кілька БМП, помітила 3-4 вкопаних російських танки та 4 БМП. Бронетехніка обох сторін вела взаємний обстріл, але 3 українських БМП майже одразу були підбиті противником. Командир танкової роти скомандував покинути техніку, яка щойно після евакуації екіпажу здетонувала. 42 бійця 17-ї ОТБр та 93-ї ОМБр, що евакуювалися, змогли 30 серпня пішки вийти з оточення.

Вихід південної колони

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg 1. “Никита из Красноярска” — допит полонених російських вояків у Червоносільскому. 29 серпня 2014 р.
Nuvola apps kaboodle.svg 2. Покурили с пленным — полонений російський десантник з бійцями «Донбасу» під обстрілом у Червоносільському. 29 серпня 2014 р.

Колона рухалася маршрутом Многопілля — Червоносільське — Осиково — Побєда — Новокатеринівка.

Голова колони з трофейним танком Т-72Б3 Євгена Сидоренка і більшістю бронетехніки встигла минути Червоносільське, коли російські війська відкрили вогонь по колоні. Першим було підбито Т-64БВ 93-ї ОМБр, таким чином практично увесь автомобільний транспорт з другої половини колони виявився відрізаним і не минув Червоносільське.

Голова колони продовжувала рух в напрямку Новокатеринівки, поступово втрачаючи техніку від вогню супротивника. Вирватися з оточення на колесах вдалось лише легковій машині з журналістами та броньованому мікроавтобусу «Донбасу».

Відрізаний хвіст колони з автомобілями замість того щоб намагатися прорватися через Червоносільське далі, здійснив несподіваний поворот в сторону позицій російських підрозділів. Росіяни встигли знищити вогнем кілька вантажівок і 2 українські БМП-2, але бійці «Донбасу» змогли придушити спротив і закріпитися в населеному пункті. В результаті атаки було захоплено щонайменше 2 танки Т-72Б3 6-ї танкової бригади — один був спалений майже одразу, інший був сильно пошкоджений. Окрім техніки, було взято в полон 4-х військовослужбовців РФ: Івана Баданіна та Євгена Чернова з 6-ї танкової бригади, і Нікіту Тєрскіх та Євгена Сардаряна з 31-ї десантно-штурмової бригади, а також виявлені документи танкістів бригади — військовий квиток Олексія Шмельова і паспорт Федорченко. У Червоносільському зосередились: батальйон «Донбас», групи бійців 3-го полку спецпризначення, 39-го батальйону територіальної оборони та солдати з інших частин — загалом порядка 300 чоловік, 70 з яких були поранені. Понад добу вирішувалась їх доля.

30 серпня, згідно з домовленістю з російськими офіцерами, червоносільська група залишила зброю у селі та 31 серпня була передана представникам Червоного Хреста в обмін на полонених російських військовослужбовців. Проте бійців батальйону «Донбас», яких було 108 чоловік, не відпустили, а передали бойовикам ДНР, які перевезли донбасівців в Донецьк і тримали у полоні.

Українські сили в Червоносільському до полону здалися не всі. За словами бійця батальйону «Донбас» з позивним «Устим», порядка 50 чоловік дочекалися ночі і виходили зі зброєю в руках. «Устим» вийшов з братом після трьох діб блукань, уникаючи розтяжки у посадках і минаючи пости чатових, завдяки допомозі місцевих. Зі зброєю в руках вийшли і Євгеній «Усач» Тельнов з побратимами, зберігши фото та відео знищених і підбитих ними російських танків.

Післяслово

30 серпня з’єднання 72-ї механізованої бригади, що налічувало 5 танків Т-64БВ і декілька БМП-2, зайшло у Старобешеве. Українське з’єднання було оточене російськими військовими і проросійськими бойовиками, бійцям 72-ї бригади росіяни запропонували здати танки в обмін на вихід з оточення. 5 танків були залишені проросійським силам, після чого у присутності іноземних журналістів залишки українських військовиків виїхали колоною БМП з міста. За словами Костянтина Ільченка, трьома днями згодом, 2 вересня, батальйону 72-ї бригади, що мав на озброєнні лише 8 БМП, поставили задачу відбити Старобешеве. Особовий склад наказ виконувати відмовився, аргументуючи це великою кількістю важкої бронетехніки і танків у проросійських сил.

Оцінки втрат

Українські втрати

 Офіційні оцінки
 11 грудня 2014 Генпрокуратура оприлюднила дані, згідно яких під Іловайськом загинув 241 український воїн.

16 березня 2015 слідством Військової прокуратури була встановлена загибель понад 360 військовослужбовців Збройних сил України, а також інших залучених до проведення військової операції формувань та підрозділів у боях під Іловайськом. Ще близько 180 осіб вважаються зниклими безвісти. Кількість поранених в результаті цих боїв перевищує цифру в 500 осіб.

У квітні 2015 року головний військовий прокурор, заступник генпрокурора України Анатолій Матіос повідомив, що “слідством підтверджено, шляхом отримання документальних матеріалів, загибель під Іловайськом 459 чоловік, поранення 478 і також нанесення матеріальної шкоди, шляхом втрати бойової техніки, на суму понад 70 мільйонів гривень”.

В серпні 2015 року головний військовий прокурор Анатолій Матіос оприлюднив списки українських бійців, загиблих під час Іловайської трагедії. У списку 209 прізвищ бійців, ще 157 залишаються невпізнаними. 158 осіб вважаються зниклими безвісти і, враховуючи можливе їхнє перебування в заручниках бойовиків, їхні прізвища не оприлюднюються.

2 вересня 2016 року Генеральний прокурор України Юрій Луценко підтвердив попередні дані про 366 загиблих осіб; 429 — отримали поранення різного ступеню тяжкості; 300 — потрапили у полон противника. Збройні Сили України понесли значні втрати озброєння і військової техніки на суму майже 300 млн грн.

18 серпня 2017 року озвучено дані, що вісім українских бійців, які потрапили до полону в боях за Іловайськ, досі залишаються у полоні терористів.

Незалежні оцінки

7 листопада 2014 р. було опубліковано результати незалежного розслідування, в якому вказані такі розміри втрат, що зазнала українська сторона: 229 загиблих, 270 поранених, 423 зниклих безвісти. У розслідуванні не вказано статистику підрозділів, що здійснили спробу прориву оточення зовні.

У лютому 2017 року проведено аналіз втрат техніки, згідно з яким українські сили втратили у боях під Іловайськом і спробах його деблокувати сумарно щонайменше 125 одиниць техніки, з яких: 21 танк, 43 БМП, 11 БТР, 14 САУ, 12 гаубиць, 2 установки РСЗВ і 22 одиниці іншої бронетехніки. З них майже половина дісталася проросійським силам як трофеї, зокрема 9 танків Т-64, 18 БМП-2, 2 одиниці САУ 2С19 «Мста-С» і один 2С5 «Гіацинт-С». Стан трофейної техніки міг бути дуже різним — згадані самохідні установки «Мста-С» щонайменше наступні пів-року після боїв перебували у ремонті на базі бойовиків.

Російські втрати

Відкриті джерела надають інформацію про смерть щонайменше 23 військовослужбовців регулярних підрозділів Збройних сил РФ у боях за Іловайськ:

Відомо щонайменше про 15 одиниць знищеної російської бронетехніки: 3 знищених і 1 підбитий танк Т-72Б3, 2 знищених Т-72БА, 5 знищених БМД-2, 4 МТЛБта 1 БМП-2.[74][75]

У боях під Іловайськом були полонені щонайменше 17 російських військовослужбовців: 10 десантників під Дзеркальним, 3 солдат під Многопіллям і 4 у Червоносільському. Всі вони були обміняні у різних епізодах.

Реакція

  • Росія 29 серпня 2014 року МЗС Росії опублікувало заяву, в якій згадало про «„роботу“ в Україні американських спецпризначенців у відставці» і «роль американських радників та інструкторів в організації бойових дій українських силовиків». Щодо участі росіян, у заяві МЗС було вказано, що «в Україні є добровольці з Росії, причому по обидві сторони протистояння».

Офіційні заяви щодо російських підрозділів вторгнення

Попри заперечення російської влади про участь у військовому конфлікті, українські військові заявляють про провідну роль російських збройних формувань у боях під Іловайськом.

За словами командувача південним оперативним командуванням генерал-майора Руслана Хомчака, який був в оточенні під Іловайськом до 31 серпня, біля Іловайська українським військовим протистояли регулярні війська Російської Федерації. За словами військового, він «Своїми очима з 24 по 28 серпня спостерігав там підрозділи Російської Федерації. 24 серпня ми вже мали з ними перший вогневий контакт в районі сіл Многопілля та Аграрне, що східніше Іловайська». За його словами, українським військам там протистояли батальйонні групи десантних, десантно-штурмових та мотострілецьких бригад.

Ключова роль російських військових підкреслюється також у доповіді російського опозиціонера Бориса Нємцова «Путін. Війна», яка була оприлюднена колегами 12 травня 2015 року після його вбивства. Згідно зібраних достовірних даних не менше 150 російських солдатів загинули в серпні 2014 року перед подіями біля Іловайська. Родичі загиблих військовослужбовців, як повідомляється в доповіді, отримали по 2 млн руб. і дали підписку про нерозголошення щодо обставин їхньої загибелі.

13 серпня 2015 р. представник Центрального науково-дослідного інституту Збройних Сил України заявив, що у боях за Іловайськ брали участь понад 4000 військових Російської Федерації.

19 жовтня 2015 р. Міністерство оборони України опублікувало доповідь, на якій підрозділами вторгнення були названі 4 БТГр, сформовані на основі 247 ДШП 7-ї ДШД331 ПДП 98-ї ПДД19 ОМСБр та 56 ОДШБр. Крім них згадано участь 10 ОБр СпП22 ОБр СпП24 ОБр СпП346 ОБр СпП25 ОП СпП та 45 ОБр СпП.

Розслідування

Кримінальна справа

4 вересня Генеральна прокуратура України відкрила кримінальну справу через загибель силовиків в оточеному Іловайську на Донеччині.

Заступник генпрокурора України Анатолій Матіос зробив висновок, що головний винуватець Іловайської трагедії — 5-й батальйон територіальної оборони «Прикарпаття»: «[Бійці батальйону „Прикарпаття“] вчинили злочин, бо стали першопричиною масового ефекту доміно у зоні Іловайська. Служили-служили і зробили те, що зробили, — залишили місце несення служби, оголили фланг і поїхали через всю Україну зі штатною зброєю на шкільних автобусах».

Івано-Франківський обласний військовий комісар Ігор Павлюк, котрий займався формуванням батальйону «Прикарпаття» вважає, що влада шукає «цапа-відбувайла».

Кримінальне розслідування збройної агресії РФ

2 вересня 2016 року Генеральний прокурор України Юрій Луценко оприлюднив звіт «Про результати розслідування кримінального провадження за фактом розв’язання і ведення представниками влади та Збройних Сил Російської Федерації агресивної війни проти України».

Було встановлено, що основним чинником, який за висновками експертів єдиний знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв’язку з Іловайською трагедією, — військова агресія Збройних Сил Російської Федерації, пряме військове вторгнення на територію України.

З метою уникнення поразки терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР» керівництвом РФ в другій половині серпня 2014 року організовано вторгнення на територію Донецької області із застосуванням мінометних, артилерійських та реактивних обстрілів з російської території позицій Збройних Сил України. Наймасштабніше вторгнення Збройних Сил Російської Федерації відбулось 24 серпня 2014 року. На військовій техніці Збройних Сил Російської Федерації були зняті або замасковані тактичні знаки. Водночас, з метою введення в оману та подальшого вбивства українських військовослужбовців, на російській техніці були нанесені розпізнавальні позначки українських підрозділів, що заборонено Женевською конвенцією.

Враховуючи реальну загрозу російського вторгнення на всій ділянці кордону, Збройні Сили України не мали достатньої кількості сил для нарощування військ на Донецькому напрямку та одночасного забезпечення оборони інших ділянок державного кордону.

Керуючись висновками експертизи про російську військову агресію, як основного фактору зазначених втрат та на підставі зібраних доказів, Генеральною прокуратурою України 8 серпня 2016 року повідомлено про підозру у вчиненні особливо тяжких злочинів проти основ національної безпеки України, миру та міжнародного правопорядку 20 особам із числа представників влади і керівництва Збройних Сил Російської Федерації, зокрема Міністру оборони РФ Сергію Шойгу, начальнику Генерального штабу ЗС РФ Валерію Герасимову та іншим.

14 серпня 2017 року повідомлялося, що Генеральна Прокуратура України передала до Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду інформацію про масове вбивство військових ЗСУ під Іловайськом 2014 року.

Тимчасова слідча комісія

Верховна Рада України створила для з’ясування обставин тимчасову слідчу комісію (ТСК) на чолі з Андрієм Сенченко з «Батьківщини».

20 жовтня тимчасова слідча комісія Верховної Ради з розслідування обставин трагедії під Іловайськом заявила, що в цих подіях винен екс-міністр оборони Валерій Гелетей і начальник генштабу Віктор Муженко.

Висновки ТСК:

  1. В основі причин, які привели до Іловайської трагедії, полягають фундаментальні проблеми в організації оборони країни.
  2. Незапровадження військового стану призвело до дезорганізації управління військовими діями, що значною мірою зумовило Іловайські події.
  3. Помилкові кадрові рішення істотно ускладнили обстановку, а неадекватні дії міністра оборони Валерія Гелетея і начальника Генерального штабу Віктора Муженка призвели до Іловайської трагедії.

На думку членів комісії, трагічному розвитку подій реально могла перешкодити своєчасна реакція цих людей на інформацію про вторгнення російських військ, що надходила з 23 серпня. Іловайська трагедія мала не лише важкі військові, але й не менш тяжкі політичні наслідки для країни, зокрема через прийняття «Мінських домовленостей» під тиском трагедії в Іловайську. Повний текст проміжного звіту ТСК з розслідування трагічних подій під Іловайськом опубліковано «Українською правдою».

Вшанування

13-14 вересня пошукова група організації «Союз „Народна пам’ять“» виявила під Іловайськом 26 тіл загиблих українських військових: «За останній час співробітники організації знайшли останки 39 тіл військовослужбовців України: 18 в районі Савур-Могили, 21 — в районі Іловайська, де робота триває. Останні вісім останків воїнів були виявлені в Іловайську прямо на полі, поряд з розбитою бронетехнікою».

19 вересня пошуковці громадської організації «Союз „Народна пам’ять“» під Іловайськом виявили останки 6 українських військовослужбовців (5 з них — за оцінкою — десантники) та однієї цивільної особи.

18 жовтня 21-го невідомого солдата поховали у Дніпропетровську. Протягом тижня це друге масове поховання бійців, імена яких не вдалося встановити. 312 тіл привезли на поховання ще у серпні, усі вони загинули під Іловайськом; імена 187 військовиків вдалося встановити. Інших поховають як невідомих на Краснопільському кладовищі.

29 листопада 2014 року нагороджений капітан медичної служби Андрій Садовник, який у складі 61-го мобільного госпіталю протягом чотирьох діб евакуював понад 600 поранених та полонених українських військовослужбовців з Іловайського котла. Заступник Міністра оборони України — керівник апарату Петро Мехед вручив Садовнику медаль «Знак пошани».

27 грудня п’ятьох загиблих вояків — довгий час були у списках зниклих безвісти під Іловайськом, привезли із Запоріжжя до Луцька. Поховають хлопців на малій батьківщині:

  • Ляшук Максим — у селі Острожець Млинівського району (Рівненщина)
  • Помінкевич Сергій — у селі Забороль Луцького району;
  • Сацюк Олександр — у селі Куснища Любомльського району;
  • Сивий Олександр — у селі Боратин Луцького району;
  • Шолуха Віктор — у селищі Локачі.

3 квітня 2015 року в Івано-Франківську відбулася панахида за трьома бійцями батальйону «Івано-Франківськ», прощалися їхні рідні, побратими, особовий склад прикарпатської міліції, влада і громадськість. Більше півроку вони вважалися зниклими безвісти, насправді були поховані в Дніпропетровську як невпізнані, їх ідентифіковано за ДНК-експертизою.

2 жовтня 2015 року на Кушугумському кладовищі поховали останні 6 тіл невпізнаних військовиків, котрі загинули під Іловайськом.

 

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело: https://uk.wikipedia.org/wiki/

Cтатті

Братерство “блакитних беретів” розстріляли російські зайди на Донбасі – Президент

Опубліковано

на

Легендарне десантне братерство, символами якого вважалися “блакитний берет” та “тєльнік”, було розстріляне російськими зайдами під Слов’янськом, в Донецькому аеропорту, біля Іловайська та Дебальцевого.

Про це заявив Президент України Петро Порошенко,  Верховний головнокомандувач Збройних Сил України під час урочистої церемонії у Києві з нагоди перейменування Високомобільних десантних військ у Десантно-штурмові війська Збройних сил України та встановлення Дня Десантно-штурмових військ ЗСУ.

“Ворог досконало володіє прийомами психологічного впливу, вправно експлуатує стереотипи, спекулює на спогадах про минуле та пов’язаних з тим емоціях.  Та хіба хтось з нас ще не розуміє, що легендарне десантне братерство, символами якого вважалися “блакитний берет” та “тєльнік”, було розстріляне російськими зайдами під Слов’янськом, в Донецькому аеропорту,  біля Іловайська та Дебальцевого?”, – заявив він.

Порошенко повідомив, що 469 українських десантників не повернулися з бойових завдань, загинувши в запеклих боях з російськими найманцями. “Щоби відповіли на це питання 469 вбитих українських десантників, якби могли тільки воскреснути?”, – сказав він.

Як повідомлялося, у рамках урочистостей з нагоди Дня десантника на Михайлівській площі у Києві відбулась церемонія заміни беретів десантників з блакитних на темно-бордові. “Це – колір крові, вашої крові, пролитої в боях за Україну”, – заявив Президент, звертаючись до українських десантників. Бордові берети для ідентифікації своїх десантників використовують 59 країн світу, 19 з яких – члени НАТО, додав він.

Президент та Верховний Головнокомандувач також прийняв рішення змінити назву Високомобільних десантних військ, відійшовши від радянсько-російської абревіатури ВДВ. “Російські «ВДВ» від літа 2014 року беруть безпосередню участь в окупації українського Донбасу, і кримські “зелені чоловічки” – то теж вони”, – сказав Порошенко.

Відтак, запроваджено нову назву – Десантно-штурмові війська Збройних сил України.

Також започатковано новий День десантника – 21  листопада, в день, коли відзначається  християнське свято Собор Архістратига Михаїла, який вважається покровителем десантників.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

21 листопада 1920 року Україна перестала існувати як держава

Опубліковано

на

21 листопада 1920 року, після отримання дозволу від польської сторони 12 тис вояків Армії УНР разом зі штабом Головного Отамана Петлюри та урядом республіки перейшли на західний берег ріки Збруч. Ця подія поставили крапку в існуванні УНР як держави на території України.
 Результат пошуку зображень за запитом "21 листопада 1920 року Україна"
Керівники Директорії та армії УНР (сидять – члени Директорії Федір Швець, Симон Петлюра і Андрій Макаренко). Камянець-Подільський, липень 1919 року
Після укладення Варшавського договору між УНР та Польщею, важливою складовою якого стала військова конвенція, почався наступ польсько-українських військ на контрольовані більшовиками території України. Спочатку він був успішним: 7 травня 1920 року об’єднане польсько-українське військо увійшло до Києва, але загалом наступ сподівань не виправдав. Вже 12 червня Київ знову зайняла Червона армія, яка після цього продовжила свій наступ на захід. До середини серпня червоні, захопивши більшу частину Східної Галичини та створивши там Галицьку СРР, опинилися під Варшавою, на чому їх наступ і захлинувся.
З кінця серпня польсько-українське військо почало контрнаступ, в ході якого важливу роль відіграли і вояки УНР. Це породило сподівання на участь офіційної делегації УНР в польсько-радянських переговорах, перший раунд яких розпочався ще 17 серпня в Мінську в розпал битви під Варшавою. На початку вересня уряд УНР звернувся із відповідним меморандумом до польської сторони.
У цей час Польща опинилася у складній ситуації, адже країни Антанти, які їй допомагали, східним кордоном Польщі бачили лінію Керзона, а головний ворог – СРСР – заявляв про готовність йти на великі територіальні поступки. Причому в обох цих пропозиціях було спільне те, що у них не було місця як для суб’єкту перемовин для УНР, з якою у Польщі був укладений чинний тоді Варшавський договір. Незважаючи на таке роздоріжжя, польський уряд 10 вересня все-таки передав пропозицію уряду УНР до Москви, де її цілком очікувано відхилили на підставі того, що, мовляв, незалежна Україна – це УСРР, яка в союзі з РСФРР бере участь у переговорах з Польщею. Оскільки більшовики заявляли про свою згоду на те, щоб лінія кордону проходила значно східніше лінії Керзона і зовсім не претендували на Східну Галичину, то поляки принципово погодилися на їхню пропозицію.
З 21 вересня, після того, як Червона армія остаточно покинула Східну Галичину, радянсько-польські перемовини продовжилися у Ризі. Тоді ще тривав наступ полько-українських військ, щоправда вже зі змінним успіхом. Станом на 18 жовтня, коли почало діяти військове перемир’я між Червоною армією та польськими військами, армія УНР закріпилася на 150-кілометровій лінію фронту с. Ярута над Дністром – р. Мурафа – Бар – Вовковинці – с. Літинка.
21 жовтня Головне командування військ польських відповідно до умов укладеного 12 жовтня у Ризі перемир’я з радянською стороною, оголосило про припинення союзницьких відносин з армією УНР. Державні установи УНР та Головна Команда військ УНР розташувалися в Ка’мянець-Подільському. З огляду на попередні бойові дії, українській стороні здавалося, що час для наступу на червоних доволі сприятливий. Однак Польща, у відповідності зі щойно підписаним Договором з радянською стороною, формально не мала права брати у ньому участь – 8 листопада вона відкликала останні свої загони із районів дислокації військ УНР, чим знімала із себе будь-яку відповідальність за її дії.
Того ж дня Симон Петлюра звернувся із листом до Юзефа Пілсудського, у якому Ризьке перемир’я називалося “витвором дипломатичної мудрості” і стверджувалося, що українці мають тепер самостійно “провадити дуже ризиковану боротьбу на очах у Європи, яка в позі Пілата буде дивитися на схід”. Тобто провина за таку важку ситуацію покладалася не стільки на Польщу, яка вийшла з Варшавського договору, скільки на країни Антанти. Окрім певної логічності, такі твердження були викликані ще й практичними потребами – у листі Петлюра просив або про надання боєприпасів, або про неперешкоджання у їхньому транспортуванні з Німеччини.

Головний отаман Симон Петлюра (в центрі) зі своїм штабом, осінь 1920 року

Головний отаман Симон Петлюра (в центрі) зі своїм штабом, осінь 1920 року
У ніч перед 8 листопада 1920 року у Кам’янці-Подільському відбулася державна наради за участі Петлюри, членів уряду УНР та командного складу армії. Її результатом став універсал, у якому уряд закликав українців до “останнього бою”, який, як тоді здавалося, мав шанси на успіх. Наступ був запланований на 11 листопада, однак частини Червоної армії почали наступ першими – 10 листопада. Певний час в українців ще була надія переламати ситуацію і перейти в наступ, однак вже 12 листопада стало зрозуміло, що зробити цього не вдасться.
14 листопада урядові структури УНР залишили Кам’янець-Подільський, зібравшись 19 листопада в останньому своєму притулку на території Наддніпрянської України – у Волочиську. Саме там завершилися переговори з польською стороною про перехід залишків армії УНР на територію Польщі. Поляки, які були в боргу перед тепер вже колишнім союзником за Варшавським договором, гарантували ставлення до вояків УНР як до інтернованих і обіцяли зберегти її частини у таборах у Польщі.
Вночі 21 листопада 1920 року від польської сторони було отримано дозвіл на перехід кордону. Того ж дня на західний берег ріки Збруч перейшло близько 12 тисяч вояків та військове і політичне керівництво УНР, якому такий крок бачився лише перепочинком у війні: у листі від 23 листопада Петлюра наказував своїм підлеглим не розпускати жодної військової частини. Симону Петлюрі та його урядовцям, які з 25 листопада перебували у Тарнові, здавалося, що їхня боротьба за незалежну Україну ще не завершена.
Однак доля розпорядилася інакше – 21 листопада 1920 року стало останнім днем існування УНР як державного утворення на території України. На цей момент Симон Петлюра був єдиним діючим членом Директорії. Після його вбивства в 1925 році влада в УНР перейшла до голови тодішнього уряду УНР в еміграції Андрія Лівицького.
*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.
Джерело: http://www.jnsm.com.ua/

Продовжити читання ?

Cтатті

На часі — уніфікація кольористики військової форми

Опубліковано

на

Нещодавно в Головному управлінні розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних Сил України відбулась робоча нарада з представниками виробників і постачальників предметів речового майна для потреб Збройних Сил України. Про що йшлося під час зустрічі розробників речового майна, тиловиків і підприємців, ми попросили докладніше розповісти начальника управління розвитку речового майна — заступника начальника Головного управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення ЗСУ підполковника Євгенія Єлькіна

— Насамперед ми обговорили питання щодо внесення змін до нормативної (технічної) документації на предмети речового майна, також поінформували виробників і постачальників про обсяги закупівлі предметів речового майна й тканин 2018 року та про заходи, які вживають із боку Міністерства оборони України щодо впорядкування системи контролю над якістю предметів речового майна.

— А про які зміни в технічній документації йшлося? Чому виникла потреба щось змінювати, адже на технічних умовах, передбачених для виробництва предметів речового забезпечення, ще не просохло чорнило?

— Ми змушені були порушити питання стосовно визначення в технічних документах єдиного кольору для форми одягу та амуніції, якими забезпечують наших військовослужбовців. На сьогодні ситуація така, що ремінь розвантажувальний ми отримуємо зеленим, рюкзак зеленіший, а сумку транспортну індивідуальну — світло- зелену. Таке відбувається через те, що коли в технічних умовах визначено: для пошиття певного предмета має бути використано синтетичну тканину, наприклад, кордуру такого-то кольору, то саме її виробники одягу й закуповують для свого виробництва. Але, як доводить практика, у різних виробників тканина одного кольору має різні відтінки. Тому й отримуємо: ремінь розвантажувальний — зеленого кольору, а підсумки для магазинів, гранатні підсумки — іншого відтінку. Те саме з натільною білизною. Тендер на футболки виграв один постачальник, а на труси — інший. Тканину одного й того ж кольору вони купували в різних виробників. Як наслідок маємо: одні вироби зі світло-зеленої тканини, інші — з темнішої. Тому виникла потреба визначитися з єдиним кольором, погодити його з Тилом Збройних Сил, який, по суті, є замовником, аби наступного року ми почали одержувати речове майно одного, уніфікованого кольору.

— 2014 року нам би такі «проблеми». На слух сприймається як примха…

— Насправді мова не про забаганки військових, а про елементарну естетику, порядок і військову дисципліну. Не є нормою те, коли в одному строю вишикувалися бійці, а в очах рябіє від кольорової мозаїки їхнього одягу.

— Зрозуміло. І коли ми позбавимося від кольорового розмаїття?

— За підсумками наради, перші торги щодо закупівлі предметів речового майна в уніфікованому кольорі відбудуться на початку наступного року, тож отримувати його у військах почнуть у другій половині 2018-го. Для цього найближчим часом буде затверджено кольори, за якими здійснюватиметься закупівля предметів речового майна 2018 року.

— А що кажуть виробники тканин? Наскільки можливо з технічного погляду, щоб на різних підприємствах було «влучання» в один і той самий колір? Якщо неможливо, то вважайте, що не уникнути звинувачень у лобіюванні інтересів певного виробника тканин.

— Так, ці питання на нараді підіймали. І ми чітко заявили, що лобіювання будь-чиїх інтересів є неприпустимим. Швейні підприємства можуть закуповувати тканину в будь-якого виробника, вітчизняного або закордонного. Головна умова — її відповідність визначеним технічним умовам і кольору. З технічного боку це цілком можливо. Водночас певні відхилення, зрозуміло, будуть, але вони мають відповідати нинішнім стандартам. А що стосується механізму, який гарантував би уникнення будь-яких лобістських схем, то він простий і прозорий. В Україні є лабораторії, які здійснюють відповідні оптичні дослідження. Тому після того, як буде затверджено колір тканин, тобто після 10-го числа поточного місяця, Тил ЗСУ має подати в Департамент держзакупівель заявку, затверджену заступником міністра, стосовно обсягів замовлень на наступний рік. Таким чином виробники тканин знатимуть, яку кількість тканини у них придбають швейні підприємства. До того ж для запуску виробничого процесу їм потрібно від 30 до 45 днів. Тобто це той час, який потрібен для того, щоб придбати сировину, фарбу, налагодити устаткування, виготовити пряжу тощо. Отже, через місяць-півтора виробник отримає перші метри тканини. Спочатку перевірка її на відповідність потрібному кольору відбуватиметься на самому підприємстві за допомогою понтометра. Перевірили, трохи «не влучили» — додали фарби, відкоригували. «Влучили» — чудово, зразки тканини відправлять на дослідження в незалежні лабораторії, про які я вже згадував. Отримають там позитивний висновок, хай умикають верстати, виробляють продукцію, твердо знаючи, що її буде реалізовано.

— Тобто на початок лютого ви передбачаєте, що тканина потрібного кольору вже буде на складах підприємств-виробників і що зривів у постачаннях її на швейні підприємства не буде?

— Сподіваюся, що не буде. Принаймні зі свого боку ми робимо все необхідне, щоб цього не сталося, і такі робочі наради з виробниками проводимо саме задля гарантування планових постачань необхідного майна у війська — якісного й естетичного.

— Дякую за розповідь.

Бесіду вів Іван СТУПАК

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.
Джерело: http://na.mil.gov.ua/

Продовжити читання ?
Реклама
Реклама
Реклама

Trending