Зв'яжіться з нами

Cтатті

Останній бій м.Іловайськ (ВІДЕО)

Опубліковано

на

Іловайський котел став однією з найстрашніших битв для української армії у війні на Донбасі.

За останніми даними Військової прокуратури, в Іловайскому котлі загинуло 366 військових і 429 були поранені. Сотні потрапили в полон бойовиків, доля деяких не відома досі. Бій у якому загинули побратими Береза, Світляк і Сокол

Слава Героям України!

 Бої за Іловайськ, відомі також як Іловайський котел — бойові дії, що розгорнулися під містом Іловайськ Донецької області у ході війни на сході України у серпні 2014 року.

18 серпня, в ході запеклих боїв, українські силовики, що значною частиною складалися з добровольчих батальйонів, увійшли в Іловайськ. Вони змогли взяти під свій контроль частину міста, однак після заходу значних сил регулярних російських військ 23—24 серпня у тил українського угрупування з території РФ, а також через дезертирство окремих українських підрозділів, іловайське угрупування опинилося в оточенні. 29 серпня вночі Путін звернувся до бойовиків із закликом відкрити гуманітарний коридор для українських військових, що опинилися в оточенні. 29 серпня о 6:00 ранку російський офіцер прибув до Многопілля і повідомив українській стороні, що вихід має відбуватися без зброї. О 8:15 українські військові організованими колонами почали рух з міста. Колони були розстріляні на марші.

Бої під Іловайськом стали одним з переломних моментів війни на сході України: Збройні сили України втратили ініціативу на Донбасі та перейшли від атаки до оборони. Важкі втрати спонукали українське керівництво до укладення Мінського перемир’я в рамках контактної групи УкраїнаРосіяОБСЄ із залученням представників російських бойовиків.

12 жовтня 2014 р. Президент України Петро Порошенко задовольнив рапорт про відставку Міністра оборони Валерія Гелетея.

Передумови та обстановка у секторі

Станом на початок серпня 2014 р. взяттям Степанівки і Никифорового було проведено успішну операцію з розблокування підрозділів 24 ОМБр72 ОМБр79 ОАеМБр та українських прикордонників, що впродовж тижнів перебували під обстрілами зі сторони РФ, і були відрізані силами проросійських формувань укріпленнями в районі Савур-Могили і навколишніх населених пунктів. Розблокування здійснювалося силами 1-го батальйону і 3-ї БТГр 30-ї ОМБр, батальйону 25 ОПДБр та батальйону 95 ОАеМБр. Звільнені з оточення підрозділи відправились до пункту постійної дислокації поза зоною проведення АТО. Батальйон 95 ОАеМБр відправився у рейд на схід, батальйон 25 ОПДБр з боями попрямував на північ через Шахтарськ, а 30-та ОМБр встановила мережу блок-постів та опорних пунктів від Степанівки до Боково-Платове.

Таким чином, на початок серпня конфігурація українських сил у двох секторах була такою:

На фоні початку спроб українських сил взяти Іловайськ, ситуація у секторі почала ускладнюватися.

6-7 серпня з’явилась інформація, що через Ізварине зайшли регулярні підрозділи російської армії.

З 11 серпня значно зросло число артилерійських обстрілів позицій 3-го батальйону 30 ОМБр в районі Степанівки. Російські регулярні підрозділи почали вторгнення — було взято КПП Маринівкапідрозділи 18-ї мотострілецької бригади РФ зайшли в Дмитрівку, а 12 серпня змогли дійти до Сніжного, з’єднавшись з нерегулярними проросійськими формуваннями. 13 серпня танкова колона проросійських сил вийшла на Степанівку. 3-й батальйон 30-ї ОМБр у Степанівці був остаточно деморалізований під артударами, втратив мораль і при появі танкових колон покинув населений пункт, залишивши таким чином 1-й батальйон у Боково-Платове у глибокому тилу противника. Військовослужбовці 3-го батальйону самовільно покинули зону АТО, повернувшись у місця постійної дислокації.

16 серпня проросійські сили займають КПП Успенка, і російська артилерія тепер починає завдавати ударів по Амвросіївці.

19-20-го серпня колона бронетехніки супротивника з’явилась поміж Савур-Могилою та с. Петровським, біля позицій БТГр 51-ї ОМБр. Внаслідок бою батальйон залишив село і відступив на захід до сектору Б, в район Кутейникове.

21 серпня на підкріплення до сектору Б прибуває підрозділ 93-ї ОМБр: 1-й механізований батальйон і зведена рота (337 чол., 2 танки, 12 БМП). Зведена рота у складі 187 чоловік з танками і БМП була відправлена для спроби відбити с. Петрівське під Савур-Могилою. Спроби закріпитися у Петрівському були невдалі, і рота повернулася 23 серпня у Дзеркальне, втративши 2 БМП.

23 серпня особовий склад БТрО «Прикарпаття», деморалізований постійними обстрілами і спостерігаючи відхід роти 93-ї ОМБр, в обід знявся з позицій і полишив зону проведення АТО. Підрозділи 19-го миколаївського полку Нацгвардії, після доволі вдалої засідки під Лисичим, мали відступити на захід в район Комсомольська, РТГр 28-ї ОМБр з півночі Амвросіївки також знялися з позицій і перемістились під Кутейникове. Майже всі мобілізовані ротно-тактичної групи 28 ОМБр покинули зону проведення АТО, також як і «Прикарпаття», — з ротно-тактичної групи 28-ї ОМБр залишилось лише 17 чоловік особового складу. Оборона біля Амвросіївки надвечір 23 серпня перестала існувати.

24 серпня знявся і поїхав додому БТрО «Горинь», що прикривав від удару позиції українських військ зі сторони Донецька.

Сумарно 13-23 серпня самовільно вийшло з зони проведення АТО понад 1500 чоловік (переважно мобілізовані з таких з’єднань: 3 бат. 30 ОМБр, більша частина РТГр 28 ОМБр, БТрО «Прикарпаття», БТрО «Горинь»).

Чисельність українських підрозділів

Чисельність добровольчих загонів національної гвардії та міліції особливого призначення, що брали участь у штурмі Іловайська:

Разом з підрозділами Збройних сил України у боях під Іловайськом всього брало участь порядка 1400 чоловік.

За іншими даними, на момент виходу угруповання українських військ могло сягати 1700 чоловік.

Чисельність російських сил вторгнення

За даними звіту Генеральної прокуратури України, оприлюдненому 2 вересня 2016 року, сили вторгнення ЗС РФ складалися з дев’яти батальйонно–тактичних груп: 35 тис. осіб особового складу; до 60 танків; до 320 БМД (БМП); до 60 гармат; до 45 мінометів; 5 ПТРК. На військовій техніці Збройних Сил Російської Федерації були зняті або замасковані тактичні знаки. Водночас, з метою введення в оману та подальшого вбивства українських військовослужбовців, на російській техніці були нанесені розпізнавальні позначки українських підрозділів, що заборонено Женевською конвенцією. Співвідношення військових сил України з військами вторгнення Росії та терористичних організацій «ДНР», «ЛНР» в районі міста Іловайськ складало: особовий склад — 1 до 18; танки — 1до 11; бронетехніка — 1 до 16; артилерія — 1 до 15; «Гради» — 1 до 24.

Перебіг подій

Штурм Іловайська

 Перший штурм 6-7 серпня

4 серпня генералом Хомчаком була поставлена задача розвідати сили, що утримували Іловайськ. Штаб АТО та Хомчак припускали, що місто утримують не більш ніж 30-80 бойовиків.

6-7 серпня за наказом генерала Хомчака відбулася спроба захопити Іловайськ силами 40-го БТрО «Кривбас», що був посилений 2 танками і 2 БМП 51-ї ОМБр і загоном добровольців з ДУК. Наступ провалився, у «Кривбасу» виник конфлікт з Хомчаком.

Другий штурм 10 серпня

10 серпня до сектору ввели добровольчі підрозділи батальйонів «Азов»«Донбас» і «Шахтарськ», що сумарно налічували близько 200 чоловік і які мали здійснити штурм Іловайська. За однією версією, це рішення було прийняте через саботаж наказів Хомчака 40-м батальйоном. За іншою, штурм Іловайську був спробою реабілітації підрозділів МВС після того, як вони самовільно полишили захоплену раніше 95-ю бригадою Ясинувату.

Добровольчі загони посилили підрозділами 51-ї бригади та 40-го батальйону. У штурмової групи був 1 танк, 1 БМП та 1 броньована вантажівка КаМАЗ «Азову». Невдовзі після початку штурму танк був підбитий САУ противника. Броневантажівка заглохла, штурм зупинився. В боях було втрачено БМП і 12 чоловік загиблими.

Оперативне оточення Іловайська

11—12 серпня підрозділи розвідки 40-го БТрО змогли зайняти позиції на автотрасі Т 0507 Іловайськ—Харцизьк на північ від Іловайська в районі с. Зелене, таким чином створивши сприятливі умови для успішного штурму міста. Ці позиції успішно утримувалися до кінця серпня.

Третій штурм і міські бої

 18 серпня «Донбас» увійшов в Іловайськ при підтримці ЗСУ: зведеної роти 51-ї ОМБр та РТГр 17-ї ОТБр (4 танки, 4 БМП, 82 бійця) і зумів закріпитися у західній частині міста і у школі. Слідом за «Донбасом» в місто увійшов батальйон «Дніпро-1».

19 серпня взвод «Донбасу» захопив залізничне депо міста. Взвод вийшов зі школи, і, діючи тихо, взяв полоненим одного бойовика-серба біля воріт депо, а трохи згодом Сергій Тіунов «Адвокат» ліквідував двома пострілами ще одного. Нечислена решта бойовиків втекла, що дозволило зайти українським силам в депо. Того ж дня відбулася невдала спроба закріпитися і у східній частині міста. В ході боїв до третини штурмової групи Донбасу було важко поранено або вбито. Семен Семенченко отримав осколкове поранення і здав командування; керування взяв на себе начальник штабу В’ячеслав Власенко «Філін». Контузію отримав командир батальйону «Дніпро-1» Юрій Береза, проте з бою не вийшов. Цього дня всі підрозділи «Азову» і «Шахтарська» вийшли з боїв за Іловайськ і повернулися до Маріуполя і Комсомольського відповідно, таким чином не беручи участь у подальших боях.

23 серпня прибуває підрозділ батальйону «Херсон», який у кількості 30 чоловік зайшов до Іловайська і зайняв позиції у залізничному депо міста.

24 серпня зранку 74 бійця Миротворця зайшли до Іловайську і зайняли позиції поряд з «Херсоном». У місті тривали бої, підрозділи «Донбасу» і зведеної мотострілецької роти 17-ї і 93-ї бригад знищили 4 вогневі точки.

25 і 27 серпня відбувалися спроби штурму депо бойовиками.

Наступ російських військ і бої в оточенні

24 серпня зранку Олександр Захарченко оголошує про масштабний наступ по всіх напрямках.

24 серпня зранку близько 100 одиниць бойової техніки російських військ висунулась від державного кордону в напрямку Старобешеве, відрізаючи Іловайськ і українські підрозділи біля нього. О 10:30 колону спостерігали офіцери сектору «Д» на трасі Амвросіївка-Кутейникове. На той час підрозділів української армії навколо Амвросіївки і східніше (окрім загону Гордійчука на Савур-Могилі) вже не було. Російські колони вторгнення рухались майже безперешкодно, знищуючи одиночні цілі.[вин 28]

Перехід державного кордону і вступ російських регулярних військ у безпосередні бої з українськими підрозділами був неочікуваним для вищого керівництва АТО.

Бій з десантниками 98-ї дивізії РФ під Кутейниковим 24 серпня

24 серпня російські колони, що рухались з півдня,  по обіді досягли району Кутейникове-Дзеркальне. Розвідники 28 ОМБр, що займали позиції під Кутейниковим, інформували протитанкову батарею 51-ї ОМБр про наближення колони противника, але самі знялись з позицій і вирушили до селища. О 12:15 одна з колон, що складалася з десантників 331-го парашутно-десантного полку 98-ї парашутно-десантної дивізії Збройних сил РФ, зупинилася на перехресті, що на 500 м західніше Кутейникове, для оцінки обстановки. З дистанції 1100—1200 колона була обстріляна батареєю Костянтина Коваля з 51-ї ОМБр. 2 одиниці БМД-2 було знищено, російські десантники евакуювалися з підбитої техніки і зайняли позиції у посадці. Бортовий номер однієї зі знищених БМД — 334.  О 17:00 вечора 10 десантників здійснили спробу виходу і потрапили в полон до розвідників 51-ї ОМБр поблизу Дзеркального, де розміщувався штаб української батальйонно-тактичної групи. Наступного дня, 25 серпня, штаб зазнав артилерійського обстрілу.

Загибель мінометників 51-ї бригади

У ніч з 24 на 25 серпня зазнала важких втрат мінометна батарея капітана Анатолія Шиліка 51-ї ОМБр, що знаходилася на блокпосту «39-06» під Іловайськом, неподалік Кутейникового. Батарея потрапила під мінометний обстріл, від одного з вибухів загорівся тент на машині ГАЗ-66. Анатолій Шилік з бійцями кинулися його гасити. Машина вибухнула, загинуло 17 військовослужбовців 51-ї бригади включаючи Анатолія Шиліка, чимало було поранено.

Захоплення танку 6-ї танкової бригади РФ Т-72Б3

26 серпня під Агрономічним стався бій, внаслідок якого було захоплено танк новітньої російської модифікації Т-72Б3 Ще 24 серпня група бійців у 30 чоловік зі складу 91-го інженерного полку і саперів 51-ї ОМБр під командуванням полковника Михайла Ковальського облаштувала мінні загорожі та відкопала окопи в околицях Агрономічного, для захисту підходів до штабу Сектора Б. 26 серпня 12:00 до їх позицій наблизилась колона російських військ у складі танку 6-ї окремої танкової бригади і 6 одиниць БМД. Єдина одиниця техніки у українського підрозділу — БМП-2 зі складу 51-ї ОМБр викотилась з укриття і з 400 м обстріляла танк у голові колони. На танку з’явився вогонь, екіпаж евакуювався, піхота противника розосередилась у лісосмузі і відступила разом з бойовими машинами. Огляд виявив, що танк був майже справний — було пошкоджено вертикальний стабілізатор гармати і нічне наведення. В подальшому танк був використаний 29 серпня полковником Євгеном Сидоренко для прориву з оточення, проте застряг у рівчаку на околицях Новокатеринівки і був залишений. Його повторно захопили проросійські сили. Російські канали спробували видати цей танк як новітній український танк із закордонним обладнанням, демонструючи французьку систему наведення Thales, якою штатно комплектується Т-72Б3.

Розгром колони 8-ї бригади РФ під Многопіллям

26 серпня о 15:00 колона російської бронетехніки рухалася по дорозі від Кутейникове до Іловайська. На повороті дороги біля Многопілля була ретельно замаскована протитанкова гармата «Рапіра» 51-ї ОМБр під командуванням Костянтина Коваля. Підпустивши колону на дистанцію 200 м, розрахунок гармати відкрив вогонь прямою наводкою і знищив 3 одиниці бронетехніки, що належали 8 ОМСБр: 2 одиниці МТЛБ-ВМК та одну МТЛБ-6М. У бою брав участь і трофейний танк Т-72Б3, яким керував полковник Євген Сидоренко. Під час бою загинуло на місці щонайменше 2 російських солдат, у важкому стані був взятий у полон механік-водій 8-ї ОМСБр Олександр Десятов. У тому ж бою в полон були взяті 2 десантники 31 ОДШБр Збройних сил РФ: Руслан Ахметов та Арсеній Ільмітов.

Обслуга гармати під командуванням Коваля — номер обслуги старший солдат Касьянчук Сергій, механік-водій МТЛБ старший солдат Ковальчук Ярослав, старший навідник рядовий Лукащук Віталій, номер обслуги солдат Русов Олександр.

Знищений Т-72Б3 під Новодворським

Ймовірно, в ніч на 29 серпня під Новодворським було знищено 1 танк Т-72Б3 зі складу 6 ОТБр і 2 одиниці БМД російських десантників. За словами полковника Ковальського, бронетехніка могла бути знищена в результаті артилерійського вогню.

Спроба деблокади

Командування АТО спробувало організувати прорив зовні кільця російських сил силами 92 ОМБр та 42 БТрО.

27 серпня посилена РТГр 92-ї ОМБр, що мала 276 бійців, 4 танки, три САУ та більше десятка БМП, прибула у Комсомольське з Харківської області за наказом командування АТО. Планувалося, що РТГр бригади зустріне підрозділи 42-го БТрО в районі с. Колоски і зробить спробу розблокувати оточені під Іловайськом українські сили. РТГр рухалася звивистим маршрутом і під вечір зупинилася на ґрунтовій дорозі Новозарівка-Войкове. Протягом ночі техніка колони була майже вся знищена артилерійськими обстрілами з мінометів, систем залпового вогню та ствольної артилерії. Загинуло 8 чоловік та екіпаж САУ Артема Звоненка, що формально вважається зниклим безвісти після її вибуху.

27 серпня з Краматорська до Березове трьома вертольотами було перекинуто 42 БТрО складом у 90 чоловік. Підрозділ був посилений двома БМП і на вантажівках вирушив через Докучаєвськ в напрямку с. Колоски. Вночі колона зазнала артилерійських обстрілів, а зранку 28 серпня остаточно була розбита легкою бронетехнікою противника (БМД). 9 чоловік загинуло, 1 формально вважається пропалим безвісти, решта були поранені й потрапили в полон. Самостійно назад у базовий табір під Волновахою повернулося лише 12 чоловік.

Переважну більшість полонених 92 ОМБр та 42 БТрО невдовзі було відпущено.

Вихід з Іловайська

До 28 серпня з російською стороною було обговорено маршрут виходу українських військ по «зеленому коридору» двома колонами. В ніч з 28 на 29 серпня російська сторона передала Віктору Муженку умову виходити без техніки.

29 серпня зранку почали формуватися дві колони для виходу з Іловайська.

О 6-й ранку до Многопілля прибув російський офіцер, що сповістив Руслана Хомчака про умову виходу без зброї, а потім кілька разів просив затриматися з виходом.

О 8:15-й ранку колони почали рух за попередньо оговореними маршрутами.

«Північна» колона під командуванням Руслана Хомчака складалася з підрозділів 17 ОТБр, окремих підрозділів 93-ї ОМБр, «Дніпра-1», «Світязя», «Миротворця», «Херсону», «Івано-Франківська», 3 БТГр 51-ї ОМБр і «Кривбасу» — усього 850 військовослужбовців ЗСУ та 222 бійця добровольчих батальйонів МВС. У колоні було 3 танки Т-64БВ 17-ї ОТБр, 1 танк Т-64БВ 51-ї ОМБр та декілька БМП цих бригад.

«Південна» колона під командуванням Олексія Грачова складалася з БТГр 93-ї ОМБр (293 чол.), групи 3-го ОП СпП (30 чол.), підрозділів 39 БТрО і «Кривбасу» (всього 50-60 чол.), група Гордійчука з Савур-Могили (14 чол.), «Донбас» та 50-60 бійців з інших підрозділів МВС та ЗСУ — всього 650 чоловік. У колоні було два танки: трофейний російський Т-72Б3, який виводив Євген Сидоренко, та Т-64БВ зі складу 93-ї ОМБр.

За словами підполковника 93-ї ОМБр Андрія Свєтлінського, батальйонно-тактична група 93-ї ОМБр у колоні налічувала 112 чол., і мала 3 бронегрупи в складі 1 танк та 2 БМП кожна, що були під командуванням відповідно Олексія Борищака,[вин 32] Дмитра Денисова[вин 33] і Андрія Свєтлінського.

Вихід північної колони

 Колона рухалася маршрутом Многопілля — Агрономічне — Новодвірське — Михайлівка — Андріївка — Горбатенко — Чумаки — Новокатеринівка. Вона розтягнулася на дуже велику відстань: голова колони була в Світлому, тоді як хвіст ще не вийшов з Агрономічного. Позиції підрозділів 8 ОМСБр у окопах неподалік Новодвірського змогли зняти журналісти «Дорожного контролю» до відкриття росіянами вогню.[50][51] Російські війська відкрили вогонь, коли голова колони наблизилась до Чумаків.

Не доїжджаючи до хутора Горбатенко, в урочищі Червона Поляна, російськими військами було знищено 6 українських БМП, кілька вантажівок та автобусів з колони міліцейських підрозділів «Дніпра-1», «Світязя», «Миротворця», «Херсона» та «Івано-Франківська». З пастки уперед змогла вирватись лише одна машина батальйону «Дніпро-1», яка відстала від своєї колони, а також МТЛБ, що належало батареї капітана Костянтина Коваля з 51-ї бригади, на якому врятувалося 12 чоловік. На цьому полі були позиції гаубиць Д-30 російських артилеристів з 1065-го артилерійського полку 98-ї дивізії, які були захищені танками та БМП росіян. 3 вантажівки КаМАЗ, що належали артилеристам, були знищені внаслідок удару української авіації чи вогнем БМП.

Проскочити Червону Поляну змогла і БМП № 529, у якій був командир 51-ї бригади полковник Павло Півоваренко. На перехресті доріг між ОлександрівкоюВознесенкою і Горбатенко відбувся бій, у якому під його командуванням танк Т-64БВ та кілька БМП 51-ї бригади знищили 2 танки Т-72БА та 1 БМП 21-ї мотострілецької бригади РФ. Зі слів Ігоря Палагнюка, російські танки були знищені на ходу, але земляні вали біля залишків російських танків свідчать, що танки під час бою перебували на підготованих позиціях, і на них були знищені. БМП № 529 з Павлом Півоваренком була підбита і згоріла, вже проїхавши хутір Горбатенко.

В районі Новокатеринівки голова колони, що мала 4 танки та кілька БМП, помітила 3-4 вкопаних російських танки та 4 БМП. Бронетехніка обох сторін вела взаємний обстріл, але 3 українських БМП майже одразу були підбиті противником. Командир танкової роти скомандував покинути техніку, яка щойно після евакуації екіпажу здетонувала. 42 бійця 17-ї ОТБр та 93-ї ОМБр, що евакуювалися, змогли 30 серпня пішки вийти з оточення.

Вихід південної колони

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg 1. “Никита из Красноярска” — допит полонених російських вояків у Червоносільскому. 29 серпня 2014 р.
Nuvola apps kaboodle.svg 2. Покурили с пленным — полонений російський десантник з бійцями «Донбасу» під обстрілом у Червоносільському. 29 серпня 2014 р.

Колона рухалася маршрутом Многопілля — Червоносільське — Осиково — Побєда — Новокатеринівка.

Голова колони з трофейним танком Т-72Б3 Євгена Сидоренка і більшістю бронетехніки встигла минути Червоносільське, коли російські війська відкрили вогонь по колоні. Першим було підбито Т-64БВ 93-ї ОМБр, таким чином практично увесь автомобільний транспорт з другої половини колони виявився відрізаним і не минув Червоносільське.

Голова колони продовжувала рух в напрямку Новокатеринівки, поступово втрачаючи техніку від вогню супротивника. Вирватися з оточення на колесах вдалось лише легковій машині з журналістами та броньованому мікроавтобусу «Донбасу».

Відрізаний хвіст колони з автомобілями замість того щоб намагатися прорватися через Червоносільське далі, здійснив несподіваний поворот в сторону позицій російських підрозділів. Росіяни встигли знищити вогнем кілька вантажівок і 2 українські БМП-2, але бійці «Донбасу» змогли придушити спротив і закріпитися в населеному пункті. В результаті атаки було захоплено щонайменше 2 танки Т-72Б3 6-ї танкової бригади — один був спалений майже одразу, інший був сильно пошкоджений. Окрім техніки, було взято в полон 4-х військовослужбовців РФ: Івана Баданіна та Євгена Чернова з 6-ї танкової бригади, і Нікіту Тєрскіх та Євгена Сардаряна з 31-ї десантно-штурмової бригади, а також виявлені документи танкістів бригади — військовий квиток Олексія Шмельова і паспорт Федорченко. У Червоносільському зосередились: батальйон «Донбас», групи бійців 3-го полку спецпризначення, 39-го батальйону територіальної оборони та солдати з інших частин — загалом порядка 300 чоловік, 70 з яких були поранені. Понад добу вирішувалась їх доля.

30 серпня, згідно з домовленістю з російськими офіцерами, червоносільська група залишила зброю у селі та 31 серпня була передана представникам Червоного Хреста в обмін на полонених російських військовослужбовців. Проте бійців батальйону «Донбас», яких було 108 чоловік, не відпустили, а передали бойовикам ДНР, які перевезли донбасівців в Донецьк і тримали у полоні.

Українські сили в Червоносільському до полону здалися не всі. За словами бійця батальйону «Донбас» з позивним «Устим», порядка 50 чоловік дочекалися ночі і виходили зі зброєю в руках. «Устим» вийшов з братом після трьох діб блукань, уникаючи розтяжки у посадках і минаючи пости чатових, завдяки допомозі місцевих. Зі зброєю в руках вийшли і Євгеній «Усач» Тельнов з побратимами, зберігши фото та відео знищених і підбитих ними російських танків.

Післяслово

30 серпня з’єднання 72-ї механізованої бригади, що налічувало 5 танків Т-64БВ і декілька БМП-2, зайшло у Старобешеве. Українське з’єднання було оточене російськими військовими і проросійськими бойовиками, бійцям 72-ї бригади росіяни запропонували здати танки в обмін на вихід з оточення. 5 танків були залишені проросійським силам, після чого у присутності іноземних журналістів залишки українських військовиків виїхали колоною БМП з міста. За словами Костянтина Ільченка, трьома днями згодом, 2 вересня, батальйону 72-ї бригади, що мав на озброєнні лише 8 БМП, поставили задачу відбити Старобешеве. Особовий склад наказ виконувати відмовився, аргументуючи це великою кількістю важкої бронетехніки і танків у проросійських сил.

Оцінки втрат

Українські втрати

 Офіційні оцінки
 11 грудня 2014 Генпрокуратура оприлюднила дані, згідно яких під Іловайськом загинув 241 український воїн.

16 березня 2015 слідством Військової прокуратури була встановлена загибель понад 360 військовослужбовців Збройних сил України, а також інших залучених до проведення військової операції формувань та підрозділів у боях під Іловайськом. Ще близько 180 осіб вважаються зниклими безвісти. Кількість поранених в результаті цих боїв перевищує цифру в 500 осіб.

У квітні 2015 року головний військовий прокурор, заступник генпрокурора України Анатолій Матіос повідомив, що “слідством підтверджено, шляхом отримання документальних матеріалів, загибель під Іловайськом 459 чоловік, поранення 478 і також нанесення матеріальної шкоди, шляхом втрати бойової техніки, на суму понад 70 мільйонів гривень”.

В серпні 2015 року головний військовий прокурор Анатолій Матіос оприлюднив списки українських бійців, загиблих під час Іловайської трагедії. У списку 209 прізвищ бійців, ще 157 залишаються невпізнаними. 158 осіб вважаються зниклими безвісти і, враховуючи можливе їхнє перебування в заручниках бойовиків, їхні прізвища не оприлюднюються.

2 вересня 2016 року Генеральний прокурор України Юрій Луценко підтвердив попередні дані про 366 загиблих осіб; 429 — отримали поранення різного ступеню тяжкості; 300 — потрапили у полон противника. Збройні Сили України понесли значні втрати озброєння і військової техніки на суму майже 300 млн грн.

18 серпня 2017 року озвучено дані, що вісім українских бійців, які потрапили до полону в боях за Іловайськ, досі залишаються у полоні терористів.

Незалежні оцінки

7 листопада 2014 р. було опубліковано результати незалежного розслідування, в якому вказані такі розміри втрат, що зазнала українська сторона: 229 загиблих, 270 поранених, 423 зниклих безвісти. У розслідуванні не вказано статистику підрозділів, що здійснили спробу прориву оточення зовні.

У лютому 2017 року проведено аналіз втрат техніки, згідно з яким українські сили втратили у боях під Іловайськом і спробах його деблокувати сумарно щонайменше 125 одиниць техніки, з яких: 21 танк, 43 БМП, 11 БТР, 14 САУ, 12 гаубиць, 2 установки РСЗВ і 22 одиниці іншої бронетехніки. З них майже половина дісталася проросійським силам як трофеї, зокрема 9 танків Т-64, 18 БМП-2, 2 одиниці САУ 2С19 «Мста-С» і один 2С5 «Гіацинт-С». Стан трофейної техніки міг бути дуже різним — згадані самохідні установки «Мста-С» щонайменше наступні пів-року після боїв перебували у ремонті на базі бойовиків.

Російські втрати

Відкриті джерела надають інформацію про смерть щонайменше 23 військовослужбовців регулярних підрозділів Збройних сил РФ у боях за Іловайськ:

Відомо щонайменше про 15 одиниць знищеної російської бронетехніки: 3 знищених і 1 підбитий танк Т-72Б3, 2 знищених Т-72БА, 5 знищених БМД-2, 4 МТЛБта 1 БМП-2.[74][75]

У боях під Іловайськом були полонені щонайменше 17 російських військовослужбовців: 10 десантників під Дзеркальним, 3 солдат під Многопіллям і 4 у Червоносільському. Всі вони були обміняні у різних епізодах.

Реакція

  • Росія 29 серпня 2014 року МЗС Росії опублікувало заяву, в якій згадало про «„роботу“ в Україні американських спецпризначенців у відставці» і «роль американських радників та інструкторів в організації бойових дій українських силовиків». Щодо участі росіян, у заяві МЗС було вказано, що «в Україні є добровольці з Росії, причому по обидві сторони протистояння».

Офіційні заяви щодо російських підрозділів вторгнення

Попри заперечення російської влади про участь у військовому конфлікті, українські військові заявляють про провідну роль російських збройних формувань у боях під Іловайськом.

За словами командувача південним оперативним командуванням генерал-майора Руслана Хомчака, який був в оточенні під Іловайськом до 31 серпня, біля Іловайська українським військовим протистояли регулярні війська Російської Федерації. За словами військового, він «Своїми очима з 24 по 28 серпня спостерігав там підрозділи Російської Федерації. 24 серпня ми вже мали з ними перший вогневий контакт в районі сіл Многопілля та Аграрне, що східніше Іловайська». За його словами, українським військам там протистояли батальйонні групи десантних, десантно-штурмових та мотострілецьких бригад.

Ключова роль російських військових підкреслюється також у доповіді російського опозиціонера Бориса Нємцова «Путін. Війна», яка була оприлюднена колегами 12 травня 2015 року після його вбивства. Згідно зібраних достовірних даних не менше 150 російських солдатів загинули в серпні 2014 року перед подіями біля Іловайська. Родичі загиблих військовослужбовців, як повідомляється в доповіді, отримали по 2 млн руб. і дали підписку про нерозголошення щодо обставин їхньої загибелі.

13 серпня 2015 р. представник Центрального науково-дослідного інституту Збройних Сил України заявив, що у боях за Іловайськ брали участь понад 4000 військових Російської Федерації.

19 жовтня 2015 р. Міністерство оборони України опублікувало доповідь, на якій підрозділами вторгнення були названі 4 БТГр, сформовані на основі 247 ДШП 7-ї ДШД331 ПДП 98-ї ПДД19 ОМСБр та 56 ОДШБр. Крім них згадано участь 10 ОБр СпП22 ОБр СпП24 ОБр СпП346 ОБр СпП25 ОП СпП та 45 ОБр СпП.

Розслідування

Кримінальна справа

4 вересня Генеральна прокуратура України відкрила кримінальну справу через загибель силовиків в оточеному Іловайську на Донеччині.

Заступник генпрокурора України Анатолій Матіос зробив висновок, що головний винуватець Іловайської трагедії — 5-й батальйон територіальної оборони «Прикарпаття»: «[Бійці батальйону „Прикарпаття“] вчинили злочин, бо стали першопричиною масового ефекту доміно у зоні Іловайська. Служили-служили і зробили те, що зробили, — залишили місце несення служби, оголили фланг і поїхали через всю Україну зі штатною зброєю на шкільних автобусах».

Івано-Франківський обласний військовий комісар Ігор Павлюк, котрий займався формуванням батальйону «Прикарпаття» вважає, що влада шукає «цапа-відбувайла».

Кримінальне розслідування збройної агресії РФ

2 вересня 2016 року Генеральний прокурор України Юрій Луценко оприлюднив звіт «Про результати розслідування кримінального провадження за фактом розв’язання і ведення представниками влади та Збройних Сил Російської Федерації агресивної війни проти України».

Було встановлено, що основним чинником, який за висновками експертів єдиний знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв’язку з Іловайською трагедією, — військова агресія Збройних Сил Російської Федерації, пряме військове вторгнення на територію України.

З метою уникнення поразки терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР» керівництвом РФ в другій половині серпня 2014 року організовано вторгнення на територію Донецької області із застосуванням мінометних, артилерійських та реактивних обстрілів з російської території позицій Збройних Сил України. Наймасштабніше вторгнення Збройних Сил Російської Федерації відбулось 24 серпня 2014 року. На військовій техніці Збройних Сил Російської Федерації були зняті або замасковані тактичні знаки. Водночас, з метою введення в оману та подальшого вбивства українських військовослужбовців, на російській техніці були нанесені розпізнавальні позначки українських підрозділів, що заборонено Женевською конвенцією.

Враховуючи реальну загрозу російського вторгнення на всій ділянці кордону, Збройні Сили України не мали достатньої кількості сил для нарощування військ на Донецькому напрямку та одночасного забезпечення оборони інших ділянок державного кордону.

Керуючись висновками експертизи про російську військову агресію, як основного фактору зазначених втрат та на підставі зібраних доказів, Генеральною прокуратурою України 8 серпня 2016 року повідомлено про підозру у вчиненні особливо тяжких злочинів проти основ національної безпеки України, миру та міжнародного правопорядку 20 особам із числа представників влади і керівництва Збройних Сил Російської Федерації, зокрема Міністру оборони РФ Сергію Шойгу, начальнику Генерального штабу ЗС РФ Валерію Герасимову та іншим.

14 серпня 2017 року повідомлялося, що Генеральна Прокуратура України передала до Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду інформацію про масове вбивство військових ЗСУ під Іловайськом 2014 року.

Тимчасова слідча комісія

Верховна Рада України створила для з’ясування обставин тимчасову слідчу комісію (ТСК) на чолі з Андрієм Сенченко з «Батьківщини».

20 жовтня тимчасова слідча комісія Верховної Ради з розслідування обставин трагедії під Іловайськом заявила, що в цих подіях винен екс-міністр оборони Валерій Гелетей і начальник генштабу Віктор Муженко.

Висновки ТСК:

  1. В основі причин, які привели до Іловайської трагедії, полягають фундаментальні проблеми в організації оборони країни.
  2. Незапровадження військового стану призвело до дезорганізації управління військовими діями, що значною мірою зумовило Іловайські події.
  3. Помилкові кадрові рішення істотно ускладнили обстановку, а неадекватні дії міністра оборони Валерія Гелетея і начальника Генерального штабу Віктора Муженка призвели до Іловайської трагедії.

На думку членів комісії, трагічному розвитку подій реально могла перешкодити своєчасна реакція цих людей на інформацію про вторгнення російських військ, що надходила з 23 серпня. Іловайська трагедія мала не лише важкі військові, але й не менш тяжкі політичні наслідки для країни, зокрема через прийняття «Мінських домовленостей» під тиском трагедії в Іловайську. Повний текст проміжного звіту ТСК з розслідування трагічних подій під Іловайськом опубліковано «Українською правдою».

Вшанування

13-14 вересня пошукова група організації «Союз „Народна пам’ять“» виявила під Іловайськом 26 тіл загиблих українських військових: «За останній час співробітники організації знайшли останки 39 тіл військовослужбовців України: 18 в районі Савур-Могили, 21 — в районі Іловайська, де робота триває. Останні вісім останків воїнів були виявлені в Іловайську прямо на полі, поряд з розбитою бронетехнікою».

19 вересня пошуковці громадської організації «Союз „Народна пам’ять“» під Іловайськом виявили останки 6 українських військовослужбовців (5 з них — за оцінкою — десантники) та однієї цивільної особи.

18 жовтня 21-го невідомого солдата поховали у Дніпропетровську. Протягом тижня це друге масове поховання бійців, імена яких не вдалося встановити. 312 тіл привезли на поховання ще у серпні, усі вони загинули під Іловайськом; імена 187 військовиків вдалося встановити. Інших поховають як невідомих на Краснопільському кладовищі.

29 листопада 2014 року нагороджений капітан медичної служби Андрій Садовник, який у складі 61-го мобільного госпіталю протягом чотирьох діб евакуював понад 600 поранених та полонених українських військовослужбовців з Іловайського котла. Заступник Міністра оборони України — керівник апарату Петро Мехед вручив Садовнику медаль «Знак пошани».

27 грудня п’ятьох загиблих вояків — довгий час були у списках зниклих безвісти під Іловайськом, привезли із Запоріжжя до Луцька. Поховають хлопців на малій батьківщині:

  • Ляшук Максим — у селі Острожець Млинівського району (Рівненщина)
  • Помінкевич Сергій — у селі Забороль Луцького району;
  • Сацюк Олександр — у селі Куснища Любомльського району;
  • Сивий Олександр — у селі Боратин Луцького району;
  • Шолуха Віктор — у селищі Локачі.

3 квітня 2015 року в Івано-Франківську відбулася панахида за трьома бійцями батальйону «Івано-Франківськ», прощалися їхні рідні, побратими, особовий склад прикарпатської міліції, влада і громадськість. Більше півроку вони вважалися зниклими безвісти, насправді були поховані в Дніпропетровську як невпізнані, їх ідентифіковано за ДНК-експертизою.

2 жовтня 2015 року на Кушугумському кладовищі поховали останні 6 тіл невпізнаних військовиків, котрі загинули під Іловайськом.

 

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело: https://uk.wikipedia.org/wiki/

Cтатті

The Washington Post: Україна відчайдушно потребує миру. Чи можуть допомогти миротворці?

Опубліковано

на

На заході починає бити артилерія. Це місто Мар’їнка, розташований поблизу Донецька, де зараз знаходиться передній край бойових дій українського конфлікту. Тут, як і всюди вздовж лінії фронту починається стрілянина, як тільки їдуть міжнародні спостерігачі.

Тетяна Куценко показує мені свій будинок і те місце в саду, де впала ракета. У вікно будинку потрапила куля. Вона так і залишилася між подвійними скельцями. Господиня заклеїла вхідний отвір стрічкою, адже сенсу міняти скло немає. Швидше за все, в нього потраплять інші кулі.

Так живе Мар’їнка, де неможливість стала буденністю. Діти в шкільних класах, де вікна захищені мішками з піском, вчаться тому, як розпізнавати снаряди і наземні міни. Режим припинення вогню був порушений відразу ж, як тільки про це досягли домовленості. Надгробні плити на свіжі могили встановлювати не поспішають – вони будуть розбиті шаленими кулями. Тепер ця територія не переходить з рук в руки, але йде постійна боротьба.

5 вересня раптово з’явився шанс змінити ситуацію – президент Росії Володимир Путін несподівано заявив журналістам, що Росія підтримає ідею розгортання в Україні миротворчої місії ООН. Президент України Петро Порошенко вже довгий час закликає ввести в країну контингент миротворців ООН, але відсутність підтримки з боку Росії перешкоджало прогресу. 20 вересня Порошенко заявив про необхідність залучення миротворців під час свого виступу на Генеральній Асамблеї ООН.

Місія з підтримки миру в ідеалі розведе воюючі сторони і посилить ефективність спостерігачів ОБСЄ. І хоча миротворці не зможуть покласти край конфлікту, вони забезпечать дотримання режиму припинення вогню, що істотно поліпшить становище сотень тисяч людей, що живуть уздовж лінії фронту.

Ті, хто залишився у вєнному регіоні, відчувають величезний стрес, і організації з надання допомоги, такі як “Лікарі без кордонів”, направили туди мобільні психологічні клініки, які переміщаються по території, допомагаючи місцевим жителям впоратися. Мало хто має кошти, щоб отримати допомогу в іншому місці, чи вижити при відсутності реальної перспективи закінчення війни або пережити втрату дуже складне завдання.

Дефіцит почуття завершеності виникає в різних випадках. Для деяких це безперервна стрілянина, але для інших це  родичі, які пропали безвісти. “Ми називаємо це« неоднозначна втрата ». Людина присутня в ваших думках, але в реальності її вже немає”, – розповідає Маріана Чакон Лозано, яка займається зниклими без вести в українському представництві Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ).

Валентина Тиличко шукала сина з тих пір, як він зник 3 серпня 2014 року. Він поїхав до Донецька, щоб забрати зарплату, подзвонив їй, коли вийшов з автобуса по дорозі додому. Почався сильний обстріл, і вона більше не чула від нього нічого.

Тепер, як і багатьом матерям, чиї діти пропали безвісти, їй сниться один і той же сон. Вона бачить, як її син, Діма, йде по вулиці. Вона біжить за ним, але втрачає його в натовпі, і люди її не розуміють. Інші матері в Мар’їнці бачать схожі сни про повернення своїх синів – ті приходять до них, щоб сказати, що не можуть пригадати дорогу додому або лежать в лікарні і не можуть згадати, хто вони. У розпачі деякі матері звертаються до екстрасенсів або інтернет-шахраїв, які стверджують, що можуть допомогти знайти їхніх зниклих родичів.

Тетяна Куценко вислуховує Валентину Тиличко, потім вчить її, що сказати поліції, щоб її сина додали до реєстру зниклих без вести і дає контакти МКЧХ. Син самої Тетяни пропав безвісти рік тому.

Він був частково паралізований і зник після зустрічі з українськими солдатами в 2015 році. Вона бачила, що військові їхали на його машині з розбитим лобовим склом. Після року зусиль їй вдалося домогтися розслідування, в ході якого один з солдатів показав мінометний кратер, де вони залишили тіло її сина. Ці два солдата постали перед судом.

Тепер її син похований, вона приносить на могилу троянди зі свого саду, але надгробний камінь поки поставити не може. Кладовище часто потрапляє під обстріл, кулі ушкоджують і руйнують надгробки. “Йому доведеться почекати, поки все не зміниться”, – говорить вона.

Чи стануть миротворці ООН на землю Східної України, залежить від переговорів між Україною і Росією. Україна повинна погодитися на будь-яку місію, а Росія повинна зняти вето, щоб будь-яка місія відбулася. Поки Путін виступає за обмежений мандат, який визначає як завдання місії контроль за ситуацією на лінії фронту і супровід спостерігачів від ОБСЄ.

Україна виступає за розширений варіант, при якому місія охопить весь Донбас з категоричною умовою доступу до ділянок україно-російського кордону, де відсутній контроль України, а зброя і військові вільно переправляються з Росії на утримувану сепаратистами територію. Довіри між сторонами практично немає.

Ян Бейтсон, журналіст та стипендіат програми Фулбрайта

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело:The Washington Post

Продовжити читання ?

Cтатті

Що саме тривожить ветеранів АТО…

Опубліковано

на

У Верховній Раді зазвичай консолідовано голосують за законопроекти, які стосуються соціального забезпечення ветеранів АТО, якщо тільки вони є в порядку денному, запевняє народний депутат Олег Петренко. Водночас активісти стверджують, що ще чимало важливих ініціатив чекають на розгляд. Вони стосуються не лише фінансового забезпечення, а й різного роду соціальних пільг.

Громадська організація «Юридична сотня» звернулася до голови Верховної Ради Андрія Парубія, щоб він виділив окремий день для розгляду законопроектів, що стосуються соціально-правового захисту учасників АТО. Ідеться про дев’ять проектів, які вже пройшли комітети. Ще 27 законопроектів, які стосуються потреб учасників та ветеранів АТО, можуть потрапити до сесійного залу упродовж тижня, впевнені активісти.

Позафракційний народний депутат та учасник АТО Олег Петренко каже, що Верховна Рада зазвичай не має проблем із тим, щоб проголосувати за законопроекти про підвищення соціального статусу учасників та ветеранів АТО, якщо вони потрапляють до порядку денного.

«Парламент цієї каденції прийняв дуже багато законопроектів, які підвищували соціально-правовий статус ветеранів АТО. Це стосується дуже багатьох сфер життєдіяльності: лікування, санаторного оздоровлення, надання земельних ділянок, набуття вищої освіти», – перераховує він, хоча зазначає, що певна частка законопроектів є «законодавчим спамом».

Основну проблему з прийняттям потрібних законопроектів народний депутат вбачає в тому, щоб відповідальні за формування порядку денного додавали їх у «прохідну» частину парламентського порядку денного.

Серед таких ініціатив Петренко називає зокрема законопроект про створення баз даних ДНК для оперативної ідентифікації загиблих. Також, на його думку, врегулювання потребує статус добровольців,які не увійшли офіційно до лав ЗСУ, іноземних добровольців, а також ситуації, коли ветерани йдуть з життя внаслідок бойових травм вже після звільнення з армії. У таких випадках, каже він, ускладнюється отримання одноразових компенсацій родичами.

Голова громадської організації «Юридична сотня» Леся Василенко додає до цього переліку питання щодо компенсації за оренду житла рядовим та сержантам ЗСУ.

«На сьогоднішній день лише офіцери можуть отримувати компенсацію, якщо винаймають житло поза межами військової частини. Солдати і сержанти такої можливості не мають», – пояснює вона.

Також, за словами активістки, учасники АТО цікавляться можливістю безмитного ввезення автомобілів з-за кордону. Але наразі немає законопроекту, який передбачав би таку пільгу і одночасно усував корупційні ризики, які можуть виникнути у зв’язку з цією практикою.

Подбати про вояків та ветеранів війни на Донбасі має як держава – шляхом фінансової підтримки, – так і суспільство, упевнений священик УГКЦ, військовий капелан та голова організації «Фронтова капеланія «Шлях єднання» отець Микола Мединський.

«Потрібні проекти більше реабілітаційного характеру, які допоможуть повернутися до повноцінної роботи. Потрібне забезпечення житлом тих вояків, які потребують. Якщо воїн, Боже борони, отримає поранення – щоб він розумів, що підтримка держави буде не на рівні балаканини відносно проектів у майбутньому, щоб підтримка відбувалася тут і зараз», – пояснює він.

В той же час депутат від «Опозиційного блоку» Михайло Папієв стверджує, що, хоча чинна українська влада постійно декларує збільшення соціального захисту учасників та ветеранів бойових дій на Донбасі, зміни до базових законів про пільги, прийняті у 2014 році, тільки погіршили майновий стан переважної більшості вояків ЗСУ.

«Тепер в разі, якщо сукупний дохід на одного члена сім’ї упродовж останніх шести місяців не перевищує того рівня доходу, який дає право на соціальну пільгу, то боєць, учасник АТО або родина загиблого цю пільгу отримує», – каже він.

Прив’язка пільг до доходів учасників АТО є, на думку депутата, абсолютно некоректною

«Їхнє грошове забезпечення – близько 20 тисяч гривень. Але порахуймо, що втрачають їхні сім’ї. Адже 20 тисяч гривень – це набагато більше, ніж 6820 гривень, ніж та сума доходів на сім’ю, яка дає право на пільги. Вони втрачають на сплаті житлово-комунальних послуг, вартість яких росте значно швидше, ніж грошове забезпечення вояків», – каже Папієв.

Олег Медведчук, заступник керівника управління Держслужби у справах ветеранів війни та учасників АТО, заявив в ефірі «Ранкової Свободи», що Міністерство соціальної політики вже розробило проект змін до закону про статус ветеранів війни. Згідно з проектом хвороби, які наступають протягом року після закінчення участі в АТО і спричиняють інвалідність чи смерть ветерана, також будуть підставою для соціальних виплат.

Водночас Медведчук впевнений, що оптимізації законотворчої роботи на користь ветеранів допомогло б створення Міністерства ветеранів.

«Якби було створено Міністерство ветеранів, можливо, можна було б перерозподілити повноваження, щоб все йшло виключно з одного державного органу, в тому числі різні питання соціального захисту, які зараз надаються різними органами», – припускає він.

 

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело: https://www.radiosvoboda.org/

Продовжити читання ?

Cтатті

Хорватія знає, Хорватія вміє, Хорватія навчить Україну як повернути свої території

Опубліковано

на

Хорватія готова поділитися із Україною своїм досвідом реінтеграції раніше окупованих територій. Із такою пропозицією з трибуни Генеральної асамблеї ООН виступив прем’єр-міністр Хорватії Андрей Пленкович.

«Однією із найбільш успішних й була UNTAES – Тимчасова адміністрація ООН для Східної Славонії, яка закінчилася у січні 1998 року мирною реінтеграцією наших раніше окупованих територій. Ми пропонуємо це унікальне ноу-хау та свій величезний досвід у якості корисного додаткового внеску в зусилля міжнародної спільноти у подібних випадках, таких, як імплементація Мінських угод в Україні, де ми можемо провести багато паралелей», – сказав Пленкович.

Він нагадав, що Хорватія була реципієнтом безпекової допомоги, у тому числі кількох місій ООН.

«Хорватія готова допомогти іншим у постконфліктному переході своїм досвідом у примиренні й розбудові довіри», – наголосив прем’єр-міністр.

Нагадаємо: Тимчасова адміністрація Організації Об’єднаних Націй для Східної Славонії, Барані та Західного Срема (UNTAES) – це колишня місія ООН з підтримання миру в східній частині Хорватії у 1996-1998 рр. UNTAES було створено після підписання Ердутської угоди між хорватським урядом та представниками сербів.

Місія розпочалася 15 січня 1996 і мала тривати один рік, впродовж якого її представники повинні були стежити за демілітаризацією цих районів та забезпеченням мирної реінтеграції території до складу Хорватії. Військова і цивільна місія складалась із трохи більше 4800 солдатів, понад 400 поліцейських і 99 військових спостерігачів.

Правда передь цим хорватська армія провела успішні операції «Буря» та «Блискавка», що паралізували і деморалізували військові сили противника й дали можливість на проведення мирної операції з реінтеграції втрачених земель під егідою ООН.

 

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело:https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/

Продовжити читання ?
Реклама
Реклама
Реклама

Trending

Copyright © 2017 Військовий навігатор України