Connect with us

Cтатті

Польовий принтер для Армії та інше. ТОП-10 потреб зв’язківців ЗСУ

Published

on

Колишній мобілізований підсумовує потреби військ зв’язку у Збройних Силах України. Покажіть цей рейтинг спеціалістам у Генштабі, знайомим бізнесменам та волонтерам.

Автор: Віталій КУКСА

Незважаючи на певне наповнення ЗСУ сучасними цифровими засобами зв’язку, в армії існує багато нереалізованих технологічних та організаційних потреб.

Деякі з них “закривають” волонтери, без деяких звикли обходитись, деякі вирішуються доморобно.

Кожна з цих потреб – шанс для бізнесу зробити армійський зв’язок ефективнішим, створити робочі місця та заробити гроші.

Якщо, звичайно, вдасться умовити керівництво відповідного головного управління все це закупити.

1. Електроживлення — бич польових засобів зв’язку

Волонтерські побутові бензо- i дизель-генератори не пристосовані для тривалої роботи, не дають достатньо стабільних параметрів напруги та частоти, палять апаратуру та демаскують підрозділ шумом.

Їхній, генераторний, “зоопарк” ускладнює сервісне обслуговування та облік ПММ [паливно-мастильних матеріалів]. Про звукове екранування не йдеться взагалі, і, бува, телеком-обладнання — особливо радіо — не може нормально працювати, коли поруч стукає “дирчик”.

Нагально потрібні стандартизовані генератори — малошумні, в контейнерному виконанні.

Фото: zsu-info.com

Крім генераторів, потрібно багато джерел безперебійного живлення, відомих в офісах як UPS [Uninterruptіble Power Supply] — також у польовому виконанні, із системами догляду за акумуляторами та вбудованою захисною автоматикою.

Потрібні міцні кабелі електроживлення, бо зараз часто їх роль відіграє “польовка” [польовий телефонний дріт – Ред.]. Все це обладнання має бути добре екранованим та заземленим.

Потребують модернізації системи електроживлення КШМ [командно-штабних машин], які відновлюються на ремонтних заводах.

Радянські системи електроживлення КШМ були зроблені ґрунтовно, але часом не підлягають відновленню. А також не стандартизовані для використання сучасних засобів.

Командно-штабна машина Р-142 ДСНС України. Одна з найкомпактніших – на базі ГАЗ-66

Замість воювати з акумуляторними батареями, краще вже встановити нові джерела безперебійного живлення (UPS). І добре б при відновленні ретельно перевіряти заземлення та електронаведення.

Бажано щоб нові системи електроживлення відповідали за габаритами старим: наприклад, генератор вміщувався б у відповідну нішу командно-штабної машини Р-142, а не “катався” в штабному відсіку; сучасні акумуляторні батареї та автоматика управління також займали штатні місця.

2. Польовий телефон

Збройні Сили відчувають нагальну необхідність у новому польовому телефонному апараті – назвімо його умовно “тапік 2.0”.

Чинний ТА-57 надійний, виграв не одну війну, але морально застарів, гальмує розвиток інформаційно-телекомунікаційних технологій в армії, та взагалі соромно.

Не кажучи вже, що сучасний ТА-57-У поступається за надійністю колишньому.

Сучасний польовий телефон Т-57-У виробництва запорізького ДП “Радіоприлад” (концерн “Укроборонпром”). Фото: radiopribor.com.ua

Існує також проблема нестандартизованих акумуляторів, які також поступово виходять з ладу.

Армії конче потрібен цифровий польовий телефон з:

– цифровою клавіатурою (або без неї, з однією програмованою кнопкою виклику),

– тоновим набором,

– швидким набором,

– динаміком для “голосного зв’язку”,

– можливістю підключення не тільки до “польовки”, а до портів FXS [Foreign eXchange Subscriber — стандартний роз’єм для підключення аналогового телефону – Pед.] польових телекомунікаційних комплектів.

Опціонально телефон може містити DSL-модем [Digital Subscriber Line, цифрова абонентська лінія — технологія швидкісної передачі даних мідним телефонним кабелем] та приймати шифрований цифровий потік SRTP [Secure Real-time Transport Protocol — протокол передачі шифрованих потокових даних, застосовується в ІР-телефонії].

Про стандартизовану акумуляторну батарею та можливість живлення від бортової мережі КШМ вже сказано.

Бажано також, щоб схема цього апарату була відкрита — аби виробляти та ремонтувати його могло не однe підприємство.

Якщо ж українська промисловість не в змозі виробити такий телефон, то варто закупити його – хоча б у китайців.

А зв’язківцям зробіть хоча б нормальний невмирущий перехідник з польовки на RJ11 та RJ45 [Registered Jack, RJ11 — cтандартний роз’єм для підключення аналогового телефону, RJ45 – cтандартний роз’єм для підключення кабелю Ethernet — Pед.].

3. Зміна концепції штабної машини: менше й універсальніше

Перший важливий момент – командно-штабні машини треба змінити на компактніші.

Сучасне телеком-обладнання займає мало місця, радянські командно-штабні машини (КШМ) — надлишкові для нього за вагою. Хоча об’єм комфортний.

Стандартна радянська КШМ з причепом, на базі “Уралу”. Масово зустрічається у штатних розписах військових частин ЗСУ

Великий розмір машини — значний час на розгортання-згортання. Отже, на часі — мала КШМ.

Формат — пікап чи великий джип. Екіпаж — дві-три людини. Час розгортання-згортання — лічені хвилини. Не забувати про електроживлення.

Другий елемент зміни концепції КШМ — гнучкість.

Якщо це стара велика машина з кунгом [кузов уніфікований нульового габариту – стандартний кузов-фургон радянських військових автомобілів] — змонтувати там систему електроживлення, кондиціонування повітря, комфортні робочі місця під ноутбуки та великі монітори, патч-панелі [панелі з роз’ємами для комутації телекомунікаційного обладнання – Pед.].

А замість власне обладнання краще змонтувати місце для нього — віброзахищені 19-дюймові стійки.

Фото: weatherhaven.com

Куди вже можна оперативно встановлювати (і знімати) апаратуру для виконання конкретних завдань — розгортання телефонної мережі, радіостанцій, каналоутворення або СЗІ [служби захисту інформації — Pед.].

Або ж можна змонтувати місця для розміщення телекомунікаційних комплектів.

4. Телекомунікаційні комплекти

Вітчизняні компанії випускають вдалі телекомунікаційні комплекти (роутер + світч + VoIP-шлюз + блок живлення в одному корпусі). Хочеться таких комплектів побільше, особливо невеликих, взводно-ротного рівня.

Крім власне комплектів, є потреба в їхніх компонентах у польовому виконанні: голосових шлюзах, маршрутизаторах, а також SIP- та PBX-серверів, які б замінили польові “тапікокомутатори” П-193.

Взагалі потрібно більше контейнерних рішень для швидкого розгортання.

Генератори, безперебійники, телеком-обладнання, контейнери для особового складу – чергування та відпочинку – на заміну кунгам та інше.

Фото: weatherhaven.com

Крім ЗСУ, такі модулі можуть використовуватись і для цивільних задач, наприклад, для швидкої інтернетизації невеликих поселень.

Має сенс виробляти їх не двом компаніям, а багатьом. Для цього прийняти відкритий стандарт з обладнання та інтерфейсів.

Це також дозволить експлуатантам швидше освоювати різні моделі, вдосконалювати їх, а також пришвидшити сервісне обслуговування. Або об’єднуватись для вирішення задач.

Наприклад, одне підприємство виробляє кунги та контейнери з системами життєзабезпечення та робочими місцями, другe — системи електроживлення, третє — власне телеком-обладнання. А не сучасне “доморобство” за допомогою зварювального апарату та болгарки, без жодних розрахунків енергонавантаження та ергономіки.

5. Армійський мобільний зв’язок

Незважаючи на всі керівні вказівки Генштабу та СБУ, мобільний зв’язок в армії перемогти неможливо. Отже, його треба очолити. Потрібен армійський мобільний телефон.

Йдеться не тільки про саму “трубу”. Мова — про армійське мобільне рішення.

Воно може включати в себе андроїд-смартфони різних виробників, програмне забезпечення – спеціальну збірку андроїду, серверне обладнання для MDM [Mobile Device Management, сервіс віддаленого управління мобільним пристроєм, який обмежує права користувача — наприклад, встановлювати на нього власні програми або змінювати налаштування — Pед.], а також корпоративне підключення до мобільних операторів.

А краще взагалі віртуального оператора, який мав би змогу: а) працювати в усіх наявних мережах, б) закуповувати в операторів лише передачу даних, і реалізовувати шифровані голосові та інші сервіси через неї. Аналогічно можуть бути підключені планшети та ноутбуки.

6. Армійський Wi-Fi

Де військовий оператор, там має бути й військовий вай-фай. Від обмежень технології в аспектах безпеки нікуди не подінемось, тому потрібна надійна система автентифікації — з радіус-сервером, ЕАР тощо — яку б підтримували військові мобільні термінали.

Вай-фай в армії використовується не тільки як технологія доступу, а й фактично замінює радіорелейні мережі.

Для зручності та надійності не вистачає надійних засобів кріплення направлених антен на щогли.

Також є потреба в дистанційно керованих кріпленнях, які б дозволяли точне донаведення антени, що вже підвішена на великій висоті.

7. Військово-польовий принтер!

Незважаючи на те, що минула вже шоста частина ХХІ-го сторіччя, в армії друкується надзвичайно багато паперових документів: так званих “телеграм”, рапортів, наказів, довідок тощо.

Існує такий армійський жарт, що кількість паперових документів критично зросла після появи у Збройних Силах службової електронної пошти [АСУ “Дніпро”]. Якщо раніше під телеграмою мали на увазі коротке та інформативне текстове повідомлення, то тепер це може бути документ з багатьма десятками сторінок додатків.

Передова — не виключення: довідки про втрати, боєзіткнення, рапорти, накази та інше друкується там на звичайних дешевих офісних принтерах. Часто волонтерських, а отже — з елементами зоопарку [нестандартизовані – Ред.]. Вони не витримують навантаження, в них летять картриджи та термоелементи, вони забиваються пилом.

Військово-польовий принтер має бути міцним, швидкопереносним, волого- та пилозахищеним хоча б у зачиненому стані. І в зеленому металевому корпусі, як радіостанція “Либідь”.

Крім власне техніки та обладнання, не вистачає деяких рішень та послуг. Серед них:

8. Проект, який замінить сисадміна у в/ч

Потрібні малі системно-інтеграційні проекти для військових частин, в тому числі для таких, що передислокуються.

Хоча б в обсязі швидкого створення структурованих кабельних систем [СКС — розводка кабелів у будівлі й комутаційні елементи, необхідні для доступу до телекомунікаційних послуг; має бути розширюваною за потреби, тож потребує вдумливих проектування та побудови — Ред.] в пунктах дислокації, в тому числі польових.

Це потрібно, щоб уникнути нескінчених “шмарклів” у результаті виконання зв’язківцями команд “швидко-блін-телефон-туди-швидко-блін-інтернет-сюди”.

В інтеграційний проект можуть входити також налагодження серверів та їхніх послуг, створення технічної та керівної документації, навчання адміністраторів і користувачів, періодичне сервісне обслуговування.

Все це потрібно, бо сисадміна на кожну військову частину не напасешся.

9. Хмарні програми для армійської пошти

Важливим є створення SAAS в межах АСУ “Дніпро” [Software As A Service — хмарні програмні продукти, які розташовані на віддалених серверах, і доступ до функцій яких виконується через мережу — Pед.). Це системи електронного документообігу та бухгалтерії.

Впровадження таких систем також потребуватиме навчання та створення інструкцій з експлуатації та сервісу.

Або послуги інформаційної безпеки. З наявним ступенем використання флешок, неліцензійного софту та зоопарку волонтерських ноутбуків, іноді страшно уявити, які “примари” в усьому цьому живуть.

10. Сервісне обслуговування та логістика

Сьогодні, якщо телекомунікаційне обладнання вийшло з ладу, його заміна відбувається через офіційну “переписку по команді” з профільним управлінням.

Якщо на заміну є гроші, терміни все одно сягають тижнів. Зазвичай швидше поїхати за заміною самотужки, ніж очікувати пересилання через армійську ФПС [фельд’єгерська поштова служба — Pед.].

Про постачання витратних матеріалів — кріпильних, конекторів, деталей для ремонту, та іншого — не йдеться взагалі. Це все закуповується за кошти бійців та офіцерів.

Не кажучи вже про те, що іноді про вихід обладнання з ладу не повідомляють через страх перед покаранням, і ремонтують самотужки.

Армійську систему логістики та сервісного обслуговування не виходить зробити достатньо повороткою через її масштаби. Що ж, можливо, має сенс закуповувати ці послуги у спеціалізованих компаній.

11. Поза рейтингом: люди, люди і ще раз люди

НАТОвські стандарти, які передбачають забезпечення потреб військових частин за рахунок аутсорсингу, а не господарських або караульних нарядів — конче актуальні для військових зв’язківців.

Нижче — коментар колишнього колеги без купюр, який емоційно відображує дійсність нинішнього стану ЗСУ:

“Щоби все це працювало, потрібні фахівці. І фахівці не повинні заступати в наряд на кухню, в наряд на КП [контрольний пункт] чи ще кудись.

Наша армія дуже багато втрачає за рахунок безглуздого застосування фахівців. Мені було цілковито пофіг, чистити картоплю чи тягати дроти – час іде, зарплату платять.

Звісно, це раціонально — заслати фахівця з вищою освітою, що вміє працювати з цифровою технікою, на добу на кухню, а потім — на КП. А через два дні спитати, чого це нема зв’язку з іншим КП. А відповідь проста – взвод був у наряді.

Кадрова проблема не лише в фахівцях, а і в командирах, які не завжди розуміють, що саме робить фахівець. Для деяких командирів налаштування SIP Asterisk роутера виглядало так: “Хрiна ти там клікаєш? Bиходь з інету, починай працювати”. І що на це сказати?”

 

Джерело:http://texty.org.ua/

При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове. *Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

Cтатті

Техніка війни № 106. Лазерні «війни». Варта Новатор (ВІДЕО)

Published

on

Військове TV у свіжому випуску програми “Техніка війни” :

– Прибуток Росії за зброю та Disney за мультфільми
– Лазерні імітатори бою: LaserTag, «Безстрашний», «Пильний», «Miles-2000», “Saab BT-46”, “BT-47”
– БМ Оплот у Strong Europe Tank Challenge-2018
– Держоборонзамовлення 2018-2020. ПТРК, БПАК, FGM-148 Javelin
– Порошенко і «Вільха». Гіперзвукова ракета КБ Південне. Випробування ракети 5В27Д-М2 на С-125М Печора від КБ Луч та Радіонікс
– Нова бойова машина «Дана». Інженерна група «Арей». Партія БТР «Дозор-Б» для ЗСУ
– Поправки мін оборони щодо нагородних відзнак «Вогнепальна зброя» і «Холодна зброя»
– Станцію СВПП-12 передали для випробувань Нацгвардії
– Нові чоботи Саломон Гардіан. Нановолокно краще за кевлар
– Гібрид AK і Glock. В’єтнам виробляє снайперку ОСВ-96 «Зломщик». Magpul Pro-700
– Виробництво Mowag Piranha V для Румунії
– USS Wasp для F-35B для Японії. Третій авіаносець для ВМС Індії
– Гелікоптери MUH-1, UH-60M Black Hawk
– F-16 США у Естонії. Chengdu J-20 вперше на навчанні. Безпілотний літак від Boeing
– Тест-драйв бронемашини Варта Новатор. Ford F550. Українська бронетехніка. Національна гвардія. Сили спеціальних операцій ЗСУ. Барс-8, Краз Спартан

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Continue Reading

Cтатті

Сьогодні День пам’яті захисників Донецького аеропорту

Published

on

Героїчна оборона Донецького аеропорту, яка стала символом незламності та мужності українських військових, тривала 242 дні: з 26 травня 2014 року по 22 січня 2015 року. 242 дні українські військові, добровольці, медики та волонтери протистояли навалі російсько-окупаційних військ та проросійським бойовикам, затято відстоюючи малесенький клаптик української землі.

Бої за Донецький аеропорт почались 26 травня 2014 року, коли проросійські сепаратисти та чеченські бойовики захопили будівлі аеропорту тоді ще мирного Донецька. Цього ж дня українські силовики, завдяки скоординованим діям українських Повітряних сил та високомобільних десантних військ, завдали удар по позиціях терористів та встановили контроль над Донецьким летовищем. Пізніше була повна дестабілізація міста Донецьк, початок окупації та нескінченні спроби ворога відібрати контроль над аеропортом, але наші воїни не здавали позицій і, навіть під шквальним вогнем, тримали оборону.

За стійкість, безстрашність і непереможність українських захисників Донецького аеропорту назвали «кіборгами», а форпост українських кіборгів став символом української мужності, оплотом українського духу.

У різний час в аеропорту та прилеглому селищі Піски воювали спецпризначенці 3-го окремого полку, бійці 79, 80, 81, 95 окремих аеромобільних та  93 окремої механізованої бригад, 57 окремої мотопіхотної бригади, 90-го окремого аеромобільного та 74-го окремого розвідувального батальйонів, бійці полку «Дніпро-1», вояки Добровольчого українського корпусу (ДУК) та багато інших. Багатьох із них було відзначено державними нагородами, деяких із них – посмертно.

18-21 січня 2015 року внаслідок підриву терміналу ДАП загинуло 58 захисників-«кіборгів», які відстоювали цей плацдарм до останньої краплі крові. 21 січня 2015 року було прийнято рішення відвести українських військовослужбовців з нового терміналу – цей об’єкт був повністю зруйнований і не придатний для оборони. За офіційними даними, захищаючи Донецький аеропорт загинули понад 200 військових.

16 січня з ініціативи самих «кіборгів», які пройшли через 242-денне пекло, відзначається День захисників ДАПу та вшановується пам’ять загиблих побратимів. Можливо, колись ця дата стане офіційною.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. 

Continue Reading

Cтатті

Українські спецслужби. Перемоги і поразки останнього століття

Published

on

Сто років тому, на межі 1917-1918 років, одночасно зі становленням Української Народної Республіки, почалося також становлення українських спецслужб. Про те, як відбувався цей процес упродовж останнього століття, Радіо Свобода розмовляло з експертом із питань безпеки, співробітником СБУ в 2014–2016 роках Юрієм Михальчишиним.

 – Сто років тому Українська Народна Республіка спецслужби успадкувала чи створювала заново?

– Створення національної спецслужби проходило болісніше і хаотичніше, аніж будівництво збройних сил. Оскільки військовий потенціал армії колишньої Російської імперії було не так просто втратити. А в царині спеціальних служб, зокрема розвідки та контррозвідки, ситуація була вкрай плачевною. Одна з причин – очільники Центральної Ради, які прийшли з опозиційних, антисистемних політичних середовищ. Вони дуже підозріло ставилися до спецслужб у цілому.

А потенціал Російської імперії у цій сфері був доволі вагомим. Російська військова контррозвідка до Першої світової війни була найбільш результативною в Європі за кількістю реальних виявлених шпигунів та агентів спецслужб іноземних держав. Охоронне відділення департаменту поліції Міністерства внутрішніх справ Російської імперії володіло вкрай кваліфікованим оперативним складом і потужною агентурною базою, та навіть закордонним апаратом, що для політичного розшуку є нетиповим явищем.

Очільники УНР патологічно остерігалися мати справи зі спецслужбою, намагалися зробити усе від них залежне, аби не формувати нову спецслужбу на базі старих напрацювань. Тож, якщо армію революціонізували та демократизували, то спецслужби намагалися нівелювати. Це відіграло фатальну роль восени та взимку 1917-1918 років.

– Справді, більшість лідерів Центральної Ради були більш чи менш радикальними революціонерами. Їм було важко мати справу з «охранкою».

– Звісно, але будувати національну структуру чи з політичного розшуку, чи контррозвідки було потребою часу. Тому що на території України відбувалася як стихійна, так і впорядкована демобілізація кількох мільйонів військовослужбовців армії Російської імперії. Більшовицьке підпілля діяло агресивно та дуже активно в індустріальних центрах.

Також не варто забувати, що Україна перебувала у стані війни з державами Четверного союзу, тож тут діяла агентура розвідок Німецького Рейху та Австро-Угорської імперії, які також вчиняли розвідувально-підривні акції…

Ситуація була дестабілізована, і національні спецслужби були питанням виживання молодої держави, а не політичної доцільності з точки зору професійних революціонерів, які колись були фігурантами оперативної розробки спецслужб царської Росії.

– З чого почалося становлення українських спецслужб?

– Несміливі кроки відбувалися восени 1917 року на базі органів військової контррозвідки Київського військового округу. Також намагалися організувати у надрах Секретаріату військових справ щось схоже на інформаційно-аналітичний відділ. Спроба була невдала, ресурсно не підтримана. А наслідки нам знайомі: повстання заводу «Арсенал», вторгнення більшовицьких військ. Врешті-решт, це трагічний фінал – бій під Крутами, втрата суб’єктності УНР і поява тут австро-угорських та німецьких окупаційних, хоча начебто союзницьких, військ.

Тоді наступає новий етап – гетьманат Скоропадського, колишнього генерал-лейтенанта російської імперської армії.

– Після приходу до влади гетьмана Скоропадського ситуація змінилася?

– Дуже швидко, фактично, вже з травня 1918 року починається розбудова нової спецслужби – Освідомчого відділу департаменту Державної варти Міністерства внутрішніх справ Української Держави гетьмана Скоропадського. Це була потужна структура, яка використовувала досвідчені кадри оперативників царської «охранки», кадри фронтових контррозвідників і досвідчених оперативників зі структур поліції та корпусу жандармів.

Відбулося створення нової сітки агентури з прицілом на протидію розвідувально-підривній діяльності більшовицьких спецслужб та нейтралізацію підпілля есерів, більшовиків, анархістів. Також Освідомчий відділ протидіяв спецслужбам країн Антанти, які тоді вкрай активно розвивали свою діяльність, вербували агентуру, зокрема, в містах Півдня України.

– Скоропадський був старорежимною людиною – йому було простіше мати справу зі старорежимними структурами.

– Упродовж весни-літа 1918 року активно відбувалися контррозвідувальні операції Освідомчого відділу Державної варти. Було проведено кілька успішних оперативних комбінацій: виявлено канали зв’язку іноземної агентури зі своїми розвідувальними центрами, перехоплено великі суми грошей, які скеровувалися з Москви дипломатичними каналами. Конфісковували великі партії нелегальної літератури, виявляли схованки зі зброєю.

Але на цьому тлі траплялися й провали в оперативній роботі – 6 червня 1918 року стався великий вибух на артилерійський складах у Києві, на Звіринці.

– Така собі Калинівка 1918 року.

– Так, маємо сумне дежавю.

– Восени 1918 року Український національний союз, який готував повстання проти гетьмана, проводив свої зібрання неподалік від гетьманського палацу. Куди дивилися спецслужби?

– Тоді в Міністерстві транспорту була база заколотників – там відбувалися наради.

За часів гетьманату Скоропадського державність мала гібридний характер: частина державного апарату і військових орієнтувалася все-таки на національну державність; інша частина сприймала її як транзитну форму перед переходом до возз’єднання з імперською або демократичною Росією. На цих протистояннях і зіграли змовники з Українського національного союзу.

– Спецслужби про це знали чи не знали, чи удавали, що не бачили?

– З літа 1918 року спецслужби документували цю діяльність. Але на рівні прийняття політичних рішень не було здійснено жодних заходів реагування. Це показує, що спецслужба – хоч би якою була її ефективність – сама по собі, не будучи вмонтованою в систему ухвалення стратегічних рішень, не може визначати розвиток подій.

Об’єктивно обстановка складалася проти гетьманського режиму в усіх можливих формах: поразка військового союзника Німеччини у Першій світовій війні, невдоволення фронтовиків і селянства, та існування потужної опозиції в обличчі лівих політичних партій.

– Наскільки були дієвими спецслужби Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки?

– Директорія УНР, яка прийшла на гребні антигетьманського повстання до влади у грудні 1918 року, зруйнувала практично всю державну інфраструктуру режиму Скоропадського. Тому у царині спецслужб довелося починати роботу практично з нуля. Було створено Департамент політичної інформації Міністерства внутрішніх справ Директорії УНР. Його очільником, який діяв на правах керівника контррозвідки Дієвої армії УНР, був полковник Микола Чеботарів – дуже контроверсійна особа, яка заслужила дуже критичні відгуки у повоєнній мемуаристиці. Чи не єдиною його «успішною операцією» була оперативна розробка та доведення до військового трибуналу справи полковника Болбочана – вкрай скандальна історія, яка негативно позначилася на боєздатності армії УНР.

На противагу цьому, на території ЗУНР спецслужби творилися системно та впорядковано. Там існувала хороша кадрова база, адже в австро-угорській армії чимало українців служили у військовій жандармерії. Тож, вже у березні у 1919 році було сформовано Польову жандармерію Української галицької армії. Вона виконувала функції військової поліції та протидиверсійних формувань.

Також діяла Державна жандармерія ЗУНР при Міністерстві внутрішніх справ. Вона забезпечувала політичний розшук і боротьбу зі спробами повалення законного ладу. Найбільший її успіх – це придушення комуністичного заколоту у Дрогобичі в квітні 1919 року.

І третя спецслужба ЗУНР – невеликий освідомчий відділ при Начальній команді УГА, так звана дефензивна розвідка і відділ детективів. Це невелика група з 30 офіцерів, які діяли при штабі армії та штабах корпусів, але в них був вагомий успіх – ліквідація румунської агентури в штабі одного з корпусів УГА влітку 1919 року.

– А як взаємодіяли спецслужби УНР і ЗУНР?

– Вкрай негативний досвід співпраці. Спочатку це була дуже нездорова конкуренція, потім взаємне ігнорування і відтак антагонізм. Влітку 1919 року, коли дві ставки головного командування опинилися на одній території – в Кам’янець-Подільському, тимчасовій столиці УНР і ЗУНР – фактично, їхні спецслужби діяли на нейтралізацію одна одної і займали антагоністичну позицію. На жаль, співпраці не було і, можливо, це стало однією з причин поразки літньої кампанії – похід на Київ та Одесу 1919 року закінчився з дуже фатальними наслідками.

– Перейдімо до новітнього часу. Після розвалу Радянського Союзу розвиток спецслужб йшов двома шляхами: спецслужби країн Балтики були сформовані з нуля. А в Україні на базі КДБ УРСР створили СБУ. Який був шлях найбільш виправданим і чи вдалий шлях обрала Україна?

– Насправді, було три шляхи. Росія та Білорусь зберегли КДБ: або під іншою назвою, або без жодних реформ.

Натомість шлях, яким пішла Естонія – повна ліквідація КДБ Естонської РСР як юридичної особи, формування нового ядра з оперативників кримінальної розвідки карного розшуку і набір нових кадрів з-поміж випускників престижних університетів. Півроку навчання на контррозвідувальних курсах на базі спецслужб Швеції та Великобританії – і на виході у 1992 році практично нова спецслужба, не обтяжена ні символічною спадковістю, ні ворожою агентурою в лавах співробітників.

Шлях України – досить негативний, і він заклав передумови поразки наших спецслужб на перших етапах гібридної війни з Росією. У нас не тільки не ліквідували КДБ УРСР, у нас створили структуру-прокладку – Службу Національної Безпеки України, так звану СНБУ. Вона була створена у вересні 1991 року Верховною Радою. І її першим очільником став останній голова КДБ УРСР генерал-полковник Микола Голушко, який пробув на цій посаді чотири місяці, здав справи та виїхав до Росії.

У нас тут в березні 1992 року виникла СБУ, а Голушко у 1993–1994 роках очолював Федеральну службу контррозвідки Російської Федерації, це попередниця ФСБ.

– А для України це реальний був шлях – усунути велику кількість працівників КДБ і створити службу з нуля?

– Так. Тим шляхом йшли держави, які здійснювали політику декомунізації не словом, а ділом. Цей потенціал можна було використати при будівництві збройних сил, сил та засобів технічної розвідки. Але будувати контррозвідку, святая святих спецслужби, на основі ворожого кадрового потенціалу – це неправильно.

– Чому ж ворожого? Вони склали присягу на вірність Україні.

– Справа в тому, що ці люди свою кар’єру та оперативну діяльність будували на поборенні українського націоналізму і самої ідеї про українську державність. У структурі КДБ цим займалося одіозне п’яте управління по боротьбі з ідеологічною диверсією. Й один з його очільників став засновником національної спецслужби України.

– Ви маєте на увазі Євгена Марчука?

– Безперечно.

– Даруйте, але ж його вважають державником, і навіть національно-патріотичні сили підтримали його кандидатуру на президентських виборах 1999 року.

– Тоді в мене великі питання до національно-патріотичних сил.

– Як останні події – конфлікт з Росією, втрата Криму, війна на Донбасі – вплинули на українські спецслужби? І як вони змінилися з 2014 року?

– На перших етапах – це вкрай болючі удари: репутаційні, кадрові й безпосередньо оперативні. Російська агентура в надрах української спецслужби успішно працювала в п’ятирічку помаранчевого правління і знищувала в першу чергу контррозвідку та інформаційно-аналітичні структури. Тому навесні 2014 року, коли розпочалася перша фаза операції «Русская весна», багато у чому вітчизняні спецслужби були паралізовані. Крім того, трапились безпрецедентно ганебні явища: дезертирство, перехід на бік супротивника більшості працівників чотирьох структурних підрозділів.

Вдалося, використовуючи той потенціал, який російська агентура усунула від роботи в органах контррозвідки, у стислі строки відновити потенціал, зокрема по критично важливому напрямку військової контррозвідки.

Влітку 2014 року контррозвідка, по суті, працювала з коліс, вступала у бій, забезпечуючи діяльність наших збройних формувань на території Донецької та Луганської областей. У дуже хаотичному режимі в умовах дестабілізованої оперативної обстановки вдалося не допустити гучних провалів, які були б неминучими, якби не мужність, професіоналізм, і відчайдушна працездатність наших контррозвідників.

– Уточню, коли українська спецслужба зазнала найбільших організаційних втрат: у помаранчеву п’ятирічку чи при Януковичі?

– У помаранчеву п’ятирічку були закладені передумови проникнення кадрових співробітників спецслужб Російської Федерації у нашу контррозвідку. А їхня практична діяльність розгорнулася за каденції одіозних голів СБУ – Калініна і Якименка.

Дмитро Шурхало

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. https://www.radiosvoboda.org/

Continue Reading

Trending