Зв'яжіться з нами

Історія

Польща та Московія по “братськи” розрізали Україну 350 років назад (уроки історії – не станьте на граблі)

Опубліковано

на

Три з половиною століття тому було укладено мирну угоду між Річчю Посполитою та Московським царством, яка зафіксувала розподіл України вздовж Дніпра. Тимчасова угода про перемир’я на тринадцять із половиною років була укладена в селищі Андрусово, що зараз у Смоленській області. Але визначений тоді кордон, який розривав Україну навпіл, проіснував понад сто років.Розподіл України за Андрусівською угодою. Лівобережна Україна лишалася під контролем Московії, Правобережна Україна (окрім Києва) та Білорусь визнавалися територією Речі Посполитої

Про те, чому так сталося і які чинники – зовнішні чи внутрішні – відіграли цьому вирішальну роль, Радіо Свобода розмовляло із істориками Тарасом Чухлібом та Владиславом Яценком.

– Андрусівська угода створила якісь нові реалії чи просто зафіксувала статус-кво, який уже існував на той час? Тобто, ця угода ініціювала розподіл України чи вона просто зафіксувала те, що він вже відбувся?

Тарас Чухліб: Якщо говорити про історію укладення Анрусівського перемир’я 1667 року між Москвою і Варшавою, то безпосередні переговори почалися ще в 1664 році і тривали майже три роки – польські та московські тогочасні дипломати не могли визначитись з тим, скільки ж їм території мусить належати в козацькій Україні.

Московські посли, вочевидь, вимагали, щоб їм належала вся територія, яка була завойована ще за часів Богдана Хмельницького, коли влада Війська Запорізького поширювалася на Київське, Брацлавське, Чернігівське та частину Подільського воєводства. Польські посли вимагали, щоб Україна належала їм, як це передбачали умови Поляновського миру 1634 року між Річчю Посполитою та Московською державою. Польські посли казали московським, що ті порушили Поляновський мир і московський цар зрадив польських королів, адже він присягав, що буде дотримуватись цієї угоди.

– У той час вже існувало два козацькі гетьманати – правобережний та лівобережний. Лівобережний визнавав зверхність московського царя, а правобережний – короля Речі Посполитої. Тобто, на момент Андрусівського перемир’я вже існував поділ. Який фактор у цьому поділі був визначальним: зовнішній чи внутрішній?

Тарас Чухліб: Історики дискутують щодо цього. Але я думаю, що внутрішній конфлікт і розкол України почалися в 1658-1659 роках під великим впливом, з одного боку, Варшави, а з іншого – Москви. Очевидно, що Московське царство, з яким уже підписав году Богдан Хмельницький, не хотіло втрачати територію України, на яку зайшли московські війська. І, звісно, Польща теж не хотіла втрачати свою частину України. І вони впливали через своїх агентів, через підкуп козацької старшини, через вплив на гетьманів, полковників. Географічний фактор – річка Дніпро – також відіграв свою роль. Саме зовнішній фактор призвів до того, що в 1663-му в Україні вже з’явилося два гетьманати – Правобережний, який очолював Павло Тетеря, та Лівобережжя на чолі з Іваном Брюховецьким.

 

– Пане Яценко, на Вашу думку, який фактор відіграв вирішальну роль у цьому поділі: внутрішній чи зовнішній? Москва і Варшава просто затвердили той поділ, який вже склався чи тут все-таки була з їхнього боку було більше ініціатива?

Владислав Яценко: Проблема полягала в тому, що обидві сторони на той час уже були виснажені в боротьбі за Україну. На момент переговорів, як сказав мій колега, існували два гетьманати, але, з іншого боку, кожна із сторін стикалася із вкрай важкою ситуацією.

Москва не мала сил у військовий спосіб нав’язати свою волю Речі Посполитій. Варшава на час переговорів тільки формально панувала на Правобережжі. Бо, фактично, великі переговори почалися у 1666 році – на той час гетьман Петро Дорошенко контролював Правобережжя, а польські гарнізони були зосереджені у невеликій кількості міст. Для кожної зі сторін угода була вигідна, адже, з одного боку, їм потрібна була політична та військова перерва, а з іншого – був чинник, який потрібно було нейтралізувати: правобережний гетьман Дорошенко і його контакти з кримськими татарами, а згодом – із турецьким султаном.

– Тобто, зовнішньополітичний чинник був визначальним. Пане Чухліб, Ви навели хронологію по переговорах, а я би хотів навести дещо іншу хронологію:

1660 рік – Чуднівська битва. Московські війська йдуть мало не Краків завойовувати, але, в підсумку, під Чудновим вони зазнають поразки. Причому вирішальним у цій поразці стало те, що козацькі полки на чолі із гетьманом Юрієм Хмельницьким перейшли на бік поляків і татар. Потім Лівобережжя все-таки залишається за Москвою, а горезвісна Чорна рада обирає гетьманом Брюховецького.

Потім у 1664 році вже поляки йдуть на Лівобережжя. Але знову ж таки незрозуміла позиція козацьких полків у складі королівського війська: поляки штурмують Глухів, а козаки імітують бойові дії, стріляючи в повітря. Плани обох сторін були зірвані саме через дії козаків. Але важко зрозуміти: якою ж тоді була позиція тодішньої козацької верхівки? Вони ламали плани Москви і Варшави, а чого ж вони хотіли досягти?

Тарас Чухліб: Я про це писав у своїй книзі «Секрети українського полівасалітету: Хмельницький, Дорошенко, Мазепа», яка вийшла ще в 2011 році. У даному випадку варто згадати польського урядовця Анджея Потоцького, який у 1659 році побачив цю політику полівасалітету й написав: «Козаки лякають царя королем, а короля – царем, і хочуть досягнути власної незалежності».

Річ Посполита була однією із наймогутніших держав Центрально-Східної Європи. Мало того, її підтримувало Австрійське цісарство. Треба зазначити важливу роль Відня в Андрусівському перемир’ї і потім далі вже у Вічному мирі московського царя та польського короля.

З іншого боку, Московське царство мало величезне військо, московська армія була досить потужною. Під Чудновим 60-тисячне козацьке військо розділилися навпіл: 30 тисяч козаків на чолі з Юрієм Хмельницьким пішли до польського короля, а інші 30 тисяч залишились з Москвою. З одного боку, орієнтація пішла на колишню батьківщину, а з іншого боку – на православного царя, який міг би захистити тогочасне українське населення.

– Тобто, оцей термін «полівасалітет» – це визнання одночасно зверхності кількох монархів?

Тарас Чухліб: Так.

– Пане Яценко, як би Ви визначили таку, на теперішній погляд, дивну позицію козаків, які ламали плани і полякам, і московитам?

Владислав Яценко: Я би не сказав, що в цьому є щось дивне. З часу створення козацького гетьманату його керівництво намагалося проводити власну політику. Та більш чітка і визначена політика існувала за Богдана Хмельницького та Івана Виговського. А ось Юрій Хмельницький був слабким політиком, в 1659 році він не зміг відстояти Жердівські статті, з якими він прибув на переговори в Переяслав. Там московський князь Трубецькой нав’язав йому геть інші статті, які передбачали скорочення території козацького гетьманату, припинення існування білоруського полку та усунення від влади всіх старшин-державників. Цей крок у подальшому відігравав негативну роль для гетьманату.

А ось вже наступні гетьмани Тетеря на Правобережжі, а Брюховецький на Лівобережжі – також не матимуть потужної політичної сили, вони будуть залежні. Це будуть гетьмани, які озиратимуться на своїх сюзеренів, намагаючись втримати булаву.

Ви згадали про події під Глуховом. Пан Чухліб говорив про свою концепцію полівасалітету, а я хочу ще пригадати російського дослідника Таїрову-Яковлеву, яка наводить інформацію про те, що в цей час державники почали гуртуватися довкола Івана Виговського – колишнього гетьмана, а на той час королівського воєводи. У козаків існувала ідея, що під час польського походу козацькі міста Лівобережжя піддавалися козацькому війську, але не пускали б до себе поляків. Вони просто чекали, поки Лівобережжя позбудеться влади Москви, а потім на Правобережжі мало відбутись козацьке повстання на чолі із Виговським, якого потім привели б до влади. І в підсумку – мали би об’єднаний гетьманат і політичного лідера, якому можна було б домовлятися вже і з Варшавою, і з Москвою.

– Така хитра багатоходівка.

Владислав Яценко: Але вона завершилася нічим.

– Вона завершилася Андрусівським перемир’ям, яке розділило Україну. А як тодішня українська спільнота – зокрема козацька верхівка – сприйняла Андрусівське перемир’я? Фактично існував поділ на два гетьманати, аж раптом Москва і Варшава домовились це зафіксувати?

Тарас Чухліб: Сприйняли вкрай негативно, починаючи від козацької еліти, закінчуючи низами. Ми знаємо реакцію Дорошенка, який в Чигирині, як повідомляв московський посол, два дні хворів, а потім пішов і замовив молебень у церкві.

– А що значить «два дні хворів»?

Тарас Чухліб: Переживав через те, що московський цар і польський король «розділили Україну навпіл і хочуть нашу отчизну, милу Україну занедбати». Більше того, ми бачимо, що Іван Брюховецький також не сприйняв цю новину схвально – він був під Московським царем, але також не сприйняв цієї угоди, образився на московського царя, що той не повідомив його про підготовку такої угоди. Брюховецький піднімає одне із найбільших антимосковських повстань на Лівобережній Україні – виганяються московські воєводи із Гадяча, із Полтави. Брюховецького це не врятувало, але дало змогу об’єднати хоча б на короткий термін Україну. І близько року Україна була об’єднана.

– Цікава реакція: Варшава і Москва домовились розділити Україну, аж тут вона вирішує об’єднатися.

Тарас Чухліб: Треба сказати, що умови Андрусівського перемир’я не виконувались – залишились лише на папері й цьому свідчення те, що Андрусівське перемир’я постійно підтверджувалось: у грудні 1667 року, а потім в 1669-му.

Слухач: «Чому та команда, яку зібрав Богдан Хмельницький, в процесі Руїни розділилась на два ворогуючі табори? І друге питання: козацька старшина щиро прагнула об’єднати Україну чи все-таки керувалася власними амбіціями та інтересами?»

Тарас Чухліб: Тогочасні політики не відрізнялись від сьогоднішніх. Хоча часи змінилися – минуло 350 років. Очевидно, що, з одного боку, це були інтереси батьківщини, як тоді казали, «милої Матки України». Звісно, були ті, хто тягнув до Речі Посполитої, як до своєї колишньої батьківщини. Так само зараз у нас є політики, які ще тягнуть до Радянського Союзу, намагаються щось відновити. Також були ті, хто орієнтувався на Москву, а дехто – на Туреччину. Якраз Андрусівське перемир’я підштовхнуло Дорошенка до укладення союзу із турецьким султаном.

– Цікаво, що і Брюховецький до турецького султана тоді звертався.

Тарас Чухліб: Мало того, було два посольства – від Петра Дорошенка та від Івана Брюховецького в Адріанополі. Коли їх зустрічали у султанському палаці, то з описів польських послів ми дізнаємось, що посли Дорошенка і Брюховецького просили, щоб турецький султан прийшов до України та забезпечив їхнє незалежне від польського та московського впливу правління.

– Такий собі «Схід і Захід разом». Але ж існував поділ на два гетьманати, а потім ще й третій з’явився. Українці самі собі зробили такий поділ. Але потім вони обурились, що хтось зафіксував цю ситуацію. Чому так?

Владислав Яценко: Політичний розкол відбувався, але потрібно враховувати, що існування гетьманатів не означало, що обидві сторони дивляться на межі свого правління як на дві окремі території. Кожен гетьман боровся за відновлення єдності цих земель. Для козаків існування єдиного гетьманату було закономірністю – проблема тільки полягала в тому, хто зможе його об’єднати.

Тарас Чухліб: Справді, універсали із закликами до об’єднання поширювали гетьмани з обох берегів Дніпра. Потім ще прийшов гетьман Петро Суховієнко, потім ще був гетьман Михайло Ханенко.

– І всі апелювали до єдності?

Тарас Чухліб: Але я тут наголошую на тому, з чого ми починали – зовнішньополітичний чинник був головним у тому, що Україну розколювали. Приміром, Петро Суховієнко був поставлений кримським ханом, а Михайло Ханенко – польським королем. А Петро Дорошенко також отримав булаву за сприяння кримського хана.

– А навіщо кримським ханам потрібно було стільки гетьманів?

Тарас Чухліб: Кримські хани мали тоді великий вплив. Вони були від Османської імперії, так би мовити, «смотрящими» в Україні. Зважаючи на те, що у них було велике військо, хани могли апелювати до гетьманів, щоби ті визнавали від них свою залежність. Тоді це розумілось як братерство, як дружній союз. Та тим не менш Петро Дорошенко мав на те зважати. Там була складна політика, адже кримські хани хотіли за допомогою України стати незалежними від Османської імперії, використавши для цього козацькі війська.

Автор: Дмитро Шурхало

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове. *Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції. *Інформація публікується з відкритих джерел.

Джерело: http://www.radiosvoboda.org

Історія

Цей день в історії: Радянська окупація Польщі

Опубліковано

на

17 вересня 1939 року в рамках підписаного з нацистською Німеччиною таємного пакту Ріббентропа-Молотова, а формально під приводом захисту “єдинокровного” населення Західних України та Білорусії, радянські війська окупували східну частину Польщі. Операція закінчилась за тиждень виходом на Західний Буг і Сян – Польща, як держава, вчетверте за свою історію перестала існувати.

Фундаментальна спільність інтересів тоталітарних режимів у нацистській Німеччині та комуністичному Радянському Союзі зумовила зближення цих держав, особливо в умовах неминучого військового конфлікту в Європі. Це виявилось, зокрема, у підписанні 23 серпня 1939 року в Москві радянсько-німецького пакту про ненапад терміном на 10 років (“пакт Ріббентропа-Молотова”), окремою частиною якого став таємний протокол, в котрому був обумовлений територіальний устрій майбутньої Європи. Згідно з ним, Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва і Бесарабія відходили до радянської зони впливу, а Польща мала бути поділеною по річках Нареву, Вісла і Сян.
Через тиждень після підписання договору про ненапад Німеччина почала війну проти Польщі, а 3 вересня Британія та Франція, а за ними Австралія, Нова Зеландія та Індія оголосили війну Німеччині – почалась Друга Світова війна.
Попри ноти німецького уряду від 3, 5 і 8 вересня керівництво СРСР не наважувалось увійти на територію Польщі, оскільки це б засвідчувало б факт прямої агресії проти сусідньої держави. Водночас, боячись втратити досягнуті домовленості, Москва 10 вересня дала зрозуміти Берліну, що її цікавить лише східна частина Польщі, де проживають етнічні білоруси та українці. В ноті від 16 вересня, врученій польському послу в Москві, зазаначалось, що Радянський Союз “бере під захист життя і майно населення Західної України і Західної Білорусії”. Цього ж дня було віддано наказ командуванню Червоної армії про перехід радянсько-польського кордону.
17 вересня 1939 року був утворений Український фронт на чолі з маршалом Семеном Тимошенком, війська котрого рано-вранці перейшли кордон і зайняли Тернопіль, Збараж і Рівне. Польське керівництво не наважилось де-юре оголосити війну СРСР, а головнокомандуючий польською армією Ридз-Смігли видав лише директиву відступати в Угорщину і Румунію, уникаючи прямих зіткнень з Червоною Армією.

Нота уряду СССР Польщі, 17 вересня 1939 року

Нота уряду СССР Польщі, 17 вересня 1939 року
18 вересня більшовиками були зайняті Луцьк і Станіслав, 22 вересня – Львів, 24-го – Дрогобич, 26-го – Яворів, 27-го – Старий Самбір. В результаті 12-денного маршу і коротких боїв з окремими польськими частинами Червона армія вийшла на Західний Буг і Сян, втративши вбитими 737 чоловік і пораненими – близько 2 тисяч.
На здобутих західноукраїнських землях було створено Львівську, Волинську, Дрогобицьку, Рівненську, Станіславську й Тернопільську області. Одразу ж після окупації відбулася хвиля націоналізації промисловості, банків, транспорту, землі, примусова експропріація майна, репресії та масові депортації місцевого населення до Сибіру.
Німецько-радянський договір про дружбу і кордон, 28 вересня 1939 року

Німецько-радянський договір про дружбу і кордон, 28 вересня 1939 року
28 вересня 1939 року між СРСР і Німеччиною був підписаний «Договір про дружбу і кордон», який викреслив Польщу з карти Європи. За цим договором до СРСР відійшла більша частина Західної України (крім Холмщини, Підляшшя, Посяння і Лемківщини), натомість за пропозицією Сталіна терен між Віслою і Бугом перейшов до Німеччини. Військові частини обох країн відійшли на новий кордон, котрий для СРСР просунувся на захід на 250-350 кілометрів.

Heinz Guderian (li.) und der russische General Kriwoschin bei einer Parade zur feierlichen Übergabe des von den Deutschen besetzten Brest-Litowsk an die Russen., 01.10.1939-31.10.1939

Як відомо, вже в червні 1940 року сталінське керівництво в ультимативній формі висунуло перед Румунією вимогу передати СРСР Бессарабію (зайняту румунськими військами в 1918 року) з переважаючим молдавським, а також гагаузьким, болгарським, українським, єврейським населенням та населену переважно українцями Північну Буковину.
Уряд Румунії був змушений прийняти ультиматум, і наприкінці червня 1940 року частини Червоної армії перетнули румунсько-радянський кордон, приєднуючи названі території до СРСР. Акерманський та більша частина Ізмаїльського й Хотинського повітів Бессарабії було включено до складу Одеської області Української РСР, а Північну Буковину реорганізовано в Чернівецьку область.
Таким чином, внаслідок подій вересня 1939 – червня 1940 року територію маріонеткової Радянської України значно розширено в західному та південно-західному напрямках. Вона охопила майже всі, за винятком Закарпаття (переданого німцями Угорщині після ліквідації Чехословацької республіки), етнічні українські землі.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело:http://www.jnsm.com.ua/,

Продовжити читання ?

Історія

Цей день в історії: Перші танки в бою

Опубліковано

на

15 вересня 1916 року в ході Першої Світової війни під час битви на Соммі британці вперше у військовій практиці людства застосували танки – 32 доволі примітивні і повільні машини, котрі навіть не встигали рухатись синхронно з переміщенням піхоти, одним своїм виглядом викликали паніку в німецьких оборонних рядах.
Весною 1915 року при британському Адміралтействі було створено «Комітет з сухопутних кораблів», перед яким була поставлена задача створити броньовану бойову машину для охорони континентальних берегових баз. Влітку 1915 року контракт на розробку такої машини було надано компанії з виробництва сільськогосподарської техніки «William Foster & Co».
Будівництво прототипу почалось 11 серпня, а вже 9 вересня перший екземпляр танка зробив пробний пробіг по території заводу. Танк було названо “Little Willie” (“Малюк Віллі”), а восени з’вилась його удосконалена версія – “Big Willie” (“Здоровило Віллі”), 49 екземплярів котрої під назвою “Mark I” надійшло наступного року в британські військові частини.
Результат пошуку зображень за запитом "марк 1 танк"
Екіпаж 28-тонного танка складався з восьми чоловік, двоє з яких займались його керуванням, двоє були стрілками, ще двоє їх помічниками; керував танком офіцер, у розпорядженні якого було ще два механіка. В якості озброєння використовувались дві 57-мм гармати і два або чотири 7,7-мм кулемети. Швидкість танка складала близько 6,5 км/год, а запас ходу не перевищував 40 кілометрів. Місце розміщення екіпажу танка не було відділене від двигуна із-за чого температура всередині корпусу досягала 50 градусів і були випадки, коли перші танкісти втрачали свідомість, отруївшись чадними газами і випарами мастила. 8-міліметрова броня мала уберегти екіпаж танка від стрілецької зброї, а для захисту від випадкових осколків танкістам видавалась шкіряна кольчуга і шолом.
1 липня в районі ріки Сомма (Франція) почався наступ англо-французьких військ на німецькі позиції. Атаці передувала тижнева артпідготовка, котра, однак, не зруйнувала оборонні позиції німців і в перший же день бою із 100 тисяч британських солдат загинуло двадцять тисяч, а сорок тисяч було поранено. Дії наступних днів також були малоефективними і супроводжувались великими втратами – за кожні захоплені десять метрів німецьких позицій гинуло 100 французьких чи англійських військових.
І навіть 15 вересня, коли вперше в історії воєн, були застосовані танки, змінити характер бою не вдалося. Однак, незважаючи на недосконалість танків, більша частина яких із-за поганої маневренності була втрачена під час німецького контрнаступу, генерал Дуглас Хейг, командуючий союзницьких військ на Соммі, замовив ще кілька сотень екземлярів новітнього озброєння.
За виключенням того, що битва на Соммі відвернула на себе частину німецьких сил, що брали участь в боях під Верденами, результат англо-французького наступу був трагічним – захоплено 125 квадратних миль (близько 300 квадратних кілометрів) території і втрачено вбитими, пораненими і пропалими безвісті 600 тисяч французів та англійців і 650 тисяч німців.
Перший танковий бій відбувся 24 квітня 1918 року під містечком Віллер-Бретонне (Північна Франція) – три наступаючих німецьки танки A7V наткнулася на групу з трьох британських танків Mark IV, два з яких були оснащені лише кулеметами для підтримки піхоти. У результаті перестрілки вони були пошкоджені, а третій британський танк, оснащений гарматою, зумів підбити один танк супротивника, після чого решта два німецьких танки відступили. Того ж дня німецький та британські танки були відремонтовані і продовжили бойові дії.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело: http://www.jnsm.com.ua/

Продовжити читання ?

Історія

Штаб оперативного командування «Північ» після ракетного удару (2014) з території Росії (ФОТОрепортаж)

Опубліковано

на

Цього дня, у 2014 році, ракетним обстрілом Збройних сил Російської Федерації з території РФ , було знищено українське селище Побєда, що на Луганщині.

Селище Побєда знаходиться в 50-ти кілометрах на захід від україно-російського кордону і в 90 кілометрах на північ від Луганська. Саме там у серпні-вересні 2014 року розташовувався штаб оперативного командування «Північ» Збройних сил України. Також – польовий шпиталь, вертолітний майданчик. І, як це тоді було прийнято, зосередження техніки та близько 6 тисяч українських військових.

Потужні ракетні обстріли штабу цілого сектору відбулися з території Російської Федерації після перелому у ході боїв під Луганськом 1-2 вересня. Одна з наймасованіших російських атак сталася 3 вересня – територія, де знаходився штаб, стала схожа на випалену пустелю – дивом уцілів лише один-єдиний березовий хрест біля каплички.

Вогонь коректувався за допомогою російських військових розвідувальних дронів, які практично безперервно кружляли над розташуванням штабу. До того ж був зафіксований протиправний перетин повітряного простору України російськими гелікоптерами.

Напередодні російська сторона висунула українцям ультиматум: покинути місце дислокації протягом 72 годин. За цей час переважна частина техніки була вивезена, так само, як і був передислокований майже весь особовий склад. Але на момент удару у таборі залишалися військовослужбовці, зокрема 27-го Сумського реактивного артилерійського полку і 3-го окремого механізованого мотопіхотного батальйону 24-ї механізованої бригади (3-тя ОМПБ) та близько двох десятків одиниць важкої техніки, в тому числі “Ураган”, яку до того часу не встигли вивезти. Вся вона була знищена прицільним шквальним вогнем. Особовий склад зазнав значних втрат – тоді загинуло 78 українських військовослужбовців.

Результат пошуку зображень за запитом "обстрел село победа луганская область"

Суттєвих пошкоджень зазнали і будинки мешканців селища, котрі й досі знаходять  «Смерча», що не розірвалися і капсули від касетних боєприпасів – саме ними були обстріляні військові та жителі Побєди.

Влітку та восени 2014 року щонайменше п’ять сіл та селищ Луганської області, розташованих поблизу кордону з Росією, – Колесниківка, Комишне, Мілове, Дмитрівка, Побєда, – обстрілювалися з території Російської Федерації зі ствольної та реактивної артилерії.

Результат пошуку зображень за запитом "знищено українське селище Побєда"

Результат пошуку зображень за запитом "село победа луганская область"

Результат пошуку зображень за запитом "село победа луганская область"

Село Дмитрівка, Луганської області, обстріляли системою «Смерч» з території РФ

До того ж, саме у випадку сіл Дмитрівка і Побєда використовувалися снаряди типу «Торнадо-С», які розробляються тільки в Росії і не експортуються в інші країни. Про це йшлося у звіті, який підготувала правозахисна організація International Partnership for Human Rights (IPHR).

Результат пошуку зображень за запитом "ракетні обстріли з території рф"

Правозахисники додали всі зібрані IPHR докази російсько-української війни, до 300 кейсів воєнних злочинів і злочинів проти людяності, які вже подані до Міжнародного кримінального суду в Гаазі.

 

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/

Продовжити читання ?
Реклама
Реклама
Реклама

Trending

Copyright © 2017 Військовий навігатор України