Зв'яжіться з нами

Cтатті

Правда війни: “Якби не нерішучість і відверте боягузтво вищого військово-політичного керівництва …”

Опубліковано

на

В кінці серпня – початку вересня 2014 року, коли підписували «Мінськ-1», я був за містом Щастя, на Веселій Горі по дорозі на Луганськ. Там ми вперше потрапили під обстріл «Смерч» з російської території, і прицільне нічне довбання 152-мм російськими гаубицями, що коректувалися російськими ж безпілотниками «Орлан». Ситуація погіршувалася з кожним днем, кожною годиною; з введенням в бій російських регулярних підрозділів, противник перехопив ініціативу, фронт валився на очах, починалася паніка .. Повз нас довгою вервечкою тяглася напівжива техніка, якій вдалося вирватися з луганського аеропорту; на броні везли вбитих і поранених; було відчуття повного розвалу … Окремі підрозділи кидали техніку, майно, і йшли з позицій, «беркута» мало не бігли з моста (зараз позиція «Фасад»), в ближньому тилу, в кемпінгу до втрати почуттів пиячили тиловики і підрозділи забезпечення. Тому що було страшно.

Такими спогадами сьогодні ділиться в Фейсбуці відомий волонтер і публіцист Юрій Касьянов.

5 вересня підписали «Мінськ-1». І тоді, і зараз, офіційна пропаганда підносить цю подію як безумовну перемогу української дипломатії, що призупинила війну, яка дала країні і армії необхідний перепочинок на відновлення сил і підвищення боєздатності. На перший погляд так воно і було – підписанню передували розгром прикордонного угруповання сектора «Д», трагічний рейд на Шахтарськ, катастрофічна трагедія під Іловайськом, окупація Новоазовська, втрата луганського аеропорту та інших позицій навколо Луганська. Ми втратили багато літаків, вертольотів, бронетехніки, кращих людей … Але перший «Мінськ» ще більше був необхідний Путіну, тому що було очевидно, що тільки військовою силою Кремль не може досягти своєї головної мети – повернення України до складу відроджуваної Російської імперії.

Військова авантюра Російської Федерації (фашистська держава, визнана 27.01.15 Верховною Радою країною-агресором) на Донбасі була вимушеною, вкрай небажаною для Кремля. Путін пішов на цей крок, тому що підрозділи колабораціоністів і найманців були до серпня 2014 го фактично знищені або дезорганізовані, «руская весна» погрожувала завершитися кривавою восени для зрадників і сепаратистів, і вже остаточним відривом України від імперії. Перед загрозою краху «руского міра» російське керівництво спішно сколотило кілька відносно боєздатних батальйонно-тактичних груп, і кинуло їх рятувати ситуацію. Однак подальша ескалація прямого військового протистояння на сході України, подальше просування російської армії на Захід могло зміцнити всенародну національно-визвольну війну з боку України, зростання національної самосвідомості українців, створення і згуртування нації. Цього Кремль допустити ніяк не міг, до серйозної війни не був готовий, а лавиноподібне зростання втрат російських солдатів вже не можна було приховати.

Чи могли ми тоді перемогти? .. Так – могли. Безумовно, могли. У нас люблять розповідати байки про те, що тоді не було армії, не було сил на перемогу. Це не повна правда. Так, армія у нас тоді існувала здебільшого тільки на папері. Але був дуже високий рівень патріотизму, бажання битися за свою країну, десятки тисяч людей брали в облогу військкомати. Тисячі без всякого оформлення воювали в рядах діючої армії і добробатів. Проукраїнськи налаштоване населення окупованих територій вірило в близьку перемогу і всіляко допомагало. Волонтерська допомога, яку збирали всередині країни і що надходила з-за кордону досягала небачених масштабів. І якби не бездарність, дурість військового командування (а звідки взятися в армії грамотним старшим офіцерам, коли за роки незалежності з лав Збройних Сил пішли кращі, і залишилися нездари і злодії, нездатні знайти собі застосування на цивільному). Якби не нерішучість і відверте боягузтво вищого військово-політичного керівництва України, війна закінчилася б ще в липні-серпні 2014 го.Результат пошуку зображень за запитом "наступ української армії"

Рахуйте самі. Наливайченко і Ярема в березні-квітні 2014 го не наважилися віддати наказ на штурм захоплених сепаратистами будівель в Луганську і Донецьку, хоча сили на це у нас там були. Довгий час т.зв. АТЦ СБУ замість знищення диверсійної групи Гіркіна займалося чорт знає чим, даючи можливість противнику закріпитися в Слов’янську, Краматорську, Красному Лимані. А після двомісячної блокади Слов’янська Гіркіна випустили, дозволили піти в Донецьк, де обстріляні бійці його «Славянской брігади» стали цементуючою силою хисткою рашистскої оборони. Спроби взяти під контроль держкордон в секторі «Д» підставляли наші війська під безкарний артилерійський вогонь з російської території. Операція в Іловайську була спланована жахливо; вище військове командування, зайняте підготовкою до параду, фактично кинуло війська напризволяще. Просування російської армії під Маріуполем зупинили добробати і террбати, в той час як важке озброєння і регулярні підрозділи МО після втрати Новоазовська були спішно відведені в Запорізьку область.

У липні-серпні ми могли взяти блокований Луганськ. Наші підрозділи контролювали окремі райони міста. Але команди не було. Мабуть нагорі чекали, коли РФ перекине в цей район підкріплення, і ось 21 серпня близько 50 перших одиниць російської бронетехніки, вантажівки з піхотою, артилерія увійшли до Луганська. Почалися жорстокі бої на підступах, аеропорт перетворився в пекло, резерви підходили до кінця, ми втратили ініціативу, почався відступ … Як розвивалися б події далі, якби не підписали перший «Мінськ»? .. Ймовірно, війна докотилася б до Новоайдару, Старобільська, Сєвєродонецька. Контролювати більші території у супротивника не було сил, розвивати наступ – тим більше. Тактичний наступ регулярних військ РФ викликало б різкий сплеск патріотичних і антиросійських настроїв в Україні, десятки тисяч чоловіків взялися б за зброю, війна могла розвернутися не тільки на Донбасі, а й на державному кордоні. Контролювати подальший розвиток подій не змогли б ні Порошенко, ні Путін, ні вся світова спільнота. Тому війну поставили на тимчасову паузу …

За час «миру» – до другого «Мінська» наша армія, звичайно ж, стала набагато сильнішою – більшою кількісно, ​​і якісно краще озброєна. Однак, волонтерство було майже повністю зачищено, і градус патріотичних настроїв в суспільстві значно знижений. На бої другої фази війни – навколо 32-го блок-поста, в ДАПі, в Дебальцеве – тилові громадяни дивилися вже як на щось далеке, нестрашне, те що відбувається в телевізорі … Другий «Мінськ» обидва правителя – і Порошенко, і Путін, і світова спільнота з ними – підписали з переляку. Петро Олексійович – злякавшись російської військової сили, яка оточила Дебальцеве. Путін – в страху перед розлюченими українцями, які ось-ось всерйоз візьмуться за зброю, і всерйоз почнуть воювати. Дебальцівська операція виявилася для противника зовсім нелегкою прогулянкою. Навколо Дебальцеве зібрали всі боєздатні формування колабораціоністів і підрозділи російської армії, а перемога вислизнула з рук. Якби наше військово-політичне керівництво ризикнуло, і вдарило б у тил угрупованню, що оточувало Дебальцеве, порядком денним другого «Мінська» стали б умови почесної (ганебної) капітуляції ворога. Але цього не сталося, тільки «Азов» на свій страх і ризик відбив Широкино.


Через три роки війни, військово-політичне керівництво України готується надати суспільству нову «концепцію» врегулювання «конфлікту» на Донбасі. Ніхто навіть не заїкається про можливість і необхідність захисту країни силою. За три роки війни патріотизм звели до рівня національної символіки, історичних суперечок, і боротьби за мову. Люди, що живуть на окупованих територіях, втомилися чекати – вони якось облаштовуються в нових реаліях, залучаються і асимілюються «руССкім міром». Ми нескінченно нарощуємо свій військовий потенціал, не беручи до уваги, що Росія робить те ж саме, але в десять разів більше. Ми біжимо за Росією як черепаха за конем, і кожен метр шляху тільки віддаляє нас від завдання звільнення Донбасу та повернення Криму.

Автор:Мишель Пророк

 

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело:https://www.economics-prorok.com/

Продовжити читання ?
Реклама
4 Коментарів

4 Comments

  1. Tui

    04.07.2017 при 15:02

    Звісно, право редакції публікувати будь-що, але може представнники редакції перед тим все ж повинні вивчити джерело публікації і спробувати відрізнити нормального автора від анонімного відвертого пропагандиста, який бреше постійно?

  2. Tuir

    11.07.2017 при 12:10

    Шановний Major Horvat KFOR Al-Kut! Я ще перед попереднім коментом зазначив як політику редакції, так і джерело цього “тексту”. 🙂 Саме тому так і написав. Очевидно, ви не зрозуміли натяку 🙂 Тому пишу вам прямо – т.зв. “Мишель Пророк” – джерело інформаційної війни, усі його тексти -засіб цієї війни. Тому прикро читати на солідному сайті його писання. Впевнитися, що це саме так, ви можете, проанлізувавши будь-які його 10 публікацій.

    • Major Horvat KFOR Al-Kut

      11.07.2017 при 13:01

      Незалежний інформаційний дайджест “Військовий навігатор України” публікує матеріали з відкритих джерел з відповідним згадуванням автора та джерела. Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
      В любий час готовий публікувати Ваші матеріали і буду вдячний співпраці з Вами!
      З повагою, Головний редактор
      незалежного інформаційного дайджесту “Військовий навігатор України”

      Учасник бойових дій

      Major Horvat KFOR Al-Kut

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Cтатті

У Сухопутних військах немає бригади без бойового досвіду – генерал

Опубліковано

на

Усі бригади, полки і окремі частини Сухопутних військ ЗС України вже мають бойовий досвід.

Про це в інтерв’ю Укрінформу заявив командувач Сухопутних військ Збройних Сил України генерал-полковник Сергій Попко.

“Всі бригади Сухопутних військ, всі полки й окремі частини мають бойовий досвід і виконували протягом всіх цих трьох років бойові завдання. Немає жодної військової частини в Сухопутних військах, яка не мала б бойового досвіду, кожна – за напрямками своєї діяльності”,  – заявив він.

Генерал зазначив, що залежно від року війни, від періоду застосування в російсько-українській війні, частка участі Сухопутних військ у бойових діях “коливалася від 80 до 90%”.

“Ми з повагою ставимося до зусиль інших силових структур, таких як Служба безпеки України, Державна прикордонна служба, Національна гвардія, Національна поліція. Але проводити якісь паралелі між ними було б не зовсім коректним. Справа в тім, що Сухопутні війська, як і Десантно-штурмові війська, і Морська піхота, завжди виконують задачі на першій лінії. Всі інші – на другій і далі”, – зазначив Попко.

Командувач також повідомив, що частини і підрозділи Сухопутних військ перебувають у районах російсько-української війни в Донецькій та Луганській областях за принципом ротації: приблизно 7-8 місяців виконання бойових завдань, 5-6 місяців – відновлення боєздатності в пунктах постійної дислокації. “Там здійснюється доукомплектування, ремонт озброєння і військової техніки, особовому складу надаються відпустки. Потім знову повернення до виконання бойових завдань на фронті”,  – додав він.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

Ефективність нашої артилерії не дала РФ перейти у наступ

Опубліковано

на

У Сухопутних військах близько 90% вогневого ураження бойовиків під час конфлікту на Сході України здійснюють ракетні війська й артилерія.

Про це в інтерв’ю Укрінформу заявив командувач Сухопутних військ Збройних сил України генерал-полковник Сергій Попко.

“Що стосується ракетних військ і артилерії. Це основний рід Сухопутних військ, який здійснює вогневе ураження. Його дольова участь у вогневому ураженні противника – порядку 90 відсотків. Це дуже суттєво”, – заявив він.

За оперативною інформацією, додав генерал, в ході конфлікту на Донбасі саме ефективність та потужність української артилерії не дозволили російському агресору перейти до масованого наступу.

“Цю обставину ми взяли на озброєння, наситили механізовані й танкові війська артилерією всіх типів – від мінометів до реактивних систем залпового вогню великих калібрів, укомплектували розрахунки цих гармат і артилерійських систем особовим складом, навчили цих людей”,  – зазначив Попко.

Говорячи про переозброєння, командувач зауважив, що, виходячи з тактики бойового застосування й потреб в укомплектованості частин Сухопутних військ, вдалося скласти фінансово обгрунтовану програму технічної модернізації або переозброєння. Програма створювалася з урахуванням фінансових можливостей на кожен бюджетний рік і була затверджена у Генеральному штабі Збройних сил України.

“Тому вже можна говорити про те, що переважна кількість зразків, які нас будуть задовольняти, вони вже у розробці на підприємствах національного обороно-промислового комплексу. Тому ми ставимо перед собою амбітні завдання на майбутнє, коли значна більшість техніки й озброєння – більше 80 відсотків – будуть новітніми. Поки що ми лише на шляху до цієї мети”, – зазначив він.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

ДШКМ в руках десантників vs бетонна плита. Очікування і наслідки (ФОТО, ВІДЕО)

Опубліковано

на

Чи витримають плита з бетону, ящики та мішки з піском влучання з ДШКМ? На одному із полігонів у районі проведення АТО, під час зборів з розрахунками великокаліберних кулеметів ДШКМ, десантно-штурмовою бригадою було перевірено на міцність типові укріплення. Також, на різних навчальних точках, десантники відпрацьовували способи ведення вогню по різних цілях та на різних відстанях.

До проведення зборів залучалися волонтери-інструктори, які вже допомогли підготувати Збройним Силам України чималу кількість кулеметників.

Світлина від Прес-центр штабу АТО.

На різних навчальних точках, десантники відпрацьовували способи ведення вогню по різних цілях та відстанях. Цікавим було те, що на полігоні були побудовані імпровізовані укриття, виготовлені із матеріалів, які використовуються в районі АТО.

Світлина від Прес-центр штабу АТО.

– Наша мета полягає не в ураженні цілей завдяки щільності вогню та великою кількістю пострілів, а завдяки мінімальному та ефективному використанню боєприпасів, – відзначає командир десантно-штурмового підрозділу.

Світлина від Прес-центр штабу АТО.

Необхідно відзначити, що модернізація даного великокаліберного кулемету ДШК значно збільшила його бойові можливості, а розрахунок – став мобільнішим.

Світлина від Прес-центр штабу АТО.

Джерело: http://youtube.com/

 *При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?
Реклама
Реклама
Реклама

Trending