Зв'яжіться з нами

Cтатті

Призов офіцерів запасу докорінно відрізняється від призову на строкову службу

Опубліковано

на

У передостанні дні травня медіа-простір України буквально вибухнув новиною про те, що у Збройні Сили України будуть призивати офіцерів запасу – випускників військових кафедр. У блогосфері цей крок оцінюють по-різному, з усім спектром емоцій – від тези «хай послужать» до звинувачень на адресу військового відомства у «провалах» кадрової політики. Про те, якими є реалії й мотиви довкола цього призову, Укрінформу розповів начальник Управління кадрового забезпечення офіцерським складом – заступник начальника Головного управління персоналу Генерального штабу Збройних Сил України полковник Марк Андрусяк.

– Марку Володимировичу, громадськість, соціальні мережі неоднозначно сприйняли факт призову офіцерів запасу з числа випускників військових кафедр. Чи можете ви уточнити, що спричинило такий наказ міністра оборони, і про яку кількість людей ідеться?

– Міністр оборони, оголошуючи призов офіцерів запасу, діяв на абсолютно законних підставах. Ви маєте пам’ятати, що у січні поточного року був прийнятий закон «Про внесення змін у деякі законодавчі акти України стосовно вдосконалення порядку проходження воєнної служби». Тоді довкола цього факту також було багато різних розмов.

Нагадаю, що стаття 2 Закону «Про військовий обов’язок і військову службу» визначає одним із видів військової служби службу за призовом осіб офіцерського складу. Одна зі статей, – частина 5-а статті 11, якщо бути точним, визначає, хто може бути призваний. Дозвольте цитату:

«Громадянам України, які мають освітній ступінь вищої освіти не нижче бакалавра, пройшли повний курс військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу, склали встановлені іспити та атестовані до офіцерського складу, присвоюється відповідне первинне військове звання офіцера запасу. У разі потреби вони за наказом Міністра оборони України підлягають призову для проходження військової служби осіб офіцерського складу».

Як бачите, призов офіцерів запасу докорінно відрізняється від, наприклад, призову на строкову службу, який здійснюється за Указом Президента України. Повноваження призвати до війська офіцерів, які пройшли відповідну підготовку на військових кафедрах вітчизняних ВНЗ, має Міністр оборони, який робить це своїм наказом, виходячи з реальних потреб Збройних Сил.

Очевидно, якщо такий наказ відбувся, то така необхідність є. Точну кількість, скільки офіцерів запасу буде призвано, я вам не скажу, адже у цьому є елемент державної таємниці. Але, думаю, можна сказати, що ця кількість вимірюється не тисячами. Враховуючи, що мобілізаційний резерв для цієї категорії військовослужбовців запасу складає близько 100 тисяч (за даними останніх 7-ми років), до війська зайде лише невелика їх частина, в межах статистичної похибки.

– Деякі експерти військової справи з числа обізнаних громадян називають призов офіцерів запасу ледь не провалом кадрової політики, зокрема, у галузі підготовки офіцерського складу. Чи можете ви підтвердити, що призов офіцерів запасу є вимушеним кроком?

– Сама постановка питання є дещо дивною, адже така складна і відповідальна справа, як призов військовослужбовців, ніколи не є забаганкою або примхою окремої людини. Зрозуміло, що офіцери запасу підуть до війська, тому що в них є потреба. При цьому йдеться, передусім, про фахівців дефіцитних спеціальностей, в тому числі – командирів первинної ланки.

Щодо природи такої потреби… Якщо хтось забув, нагадаю: Збройні Сили України нині мають справу з відбиттям зовнішньої агресії. Називайте це «гібридною агресією», – суті це не змінює, адже війна залишається війною. Існує передбачений Конституцією обов’язок громадян захищати суверенітет та територіальну цілісність України. То які можуть бути питання? Офіцерів, навіть якщо це офіцери запасу, призивають на службу лише в тому випадку, якщо Батьківщина їх дійсно кличе і потребує допомоги.

Я можу підтвердити, що Збройні Сили дійсно відчувають потребу в офіцерах, особливо в офіцерах командного складу первинної та середньої ланки у званні лейтенант-капітан. Природа такої потреби є зрозумілою – після початку бойових дій на Сході кількість розгорнутих бойових частин та підрозділів була збільшена майже вдвічі, хоча й у рамках існуючого законодавства, що обмежує граничну чисельність Збройних Сил.

 Війна у нас триває три роки. Курс підготовки офіцера – 4-5 років. З урахуванням того, що нам довелося уточнювати замовлення на підготовку офіцерського складу, випускники заповнять посади у військах лише за 1-2 роки. Для того, щоб закрити цю тимчасову нестачу у молодших командирах, і проводиться призов офіцерів запасу, які, нагадаю, служитимуть 18 місяців.

Це, до речі, не єдиний шлях комплектування офіцерських посад. Ми активно залучаємо сержантів та старшин, які вже мають вищу освіту, до проходження відповідних курсів підготовки, по завершенні яких вони отримують первинні офіцерські звання і призначаються на відповідні посади. Частина потреби задовольняється за рахунок офіцерів запасу, які відразу приходять до Збройних Сил за укладеним контрактом.

Тож, висновок є очевидним.  Давайте спільними зусиллями спочатку зупинимо ворога, який загрожує самому існуванню нашої країни, а вже потім будемо розбиратися, хто і що «провалив» і кого врятував.

 – Зрозуміло, що будь-який призов на військову службу не є добровільною справою. Значна частина людей, яких ви маєте намір призвати, йшли на військові кафедри ВНЗ саме для того, щоб уникнути призову на строкову службу. Тож, чи можна бути впевненим, що люди, які прийдуть за призовом, будуть дійсно служити, а не «відбувати номер»?

– Питання завжди в мотивації. Це справедливо для тих військових, які служать за контрактом вже зараз – не думаю, що у суспільства є сумніви в тому, що наші військовослужбовці й, зокрема, офіцерський склад, мають високу мотивацію, і лише частково вона має матеріальний вимір. Держава намагається створити гідні умови для служби у Збройних Силах, надає суттєвий пакет матеріальних винагород та соціальних пільг. Але, переконаний, що головним мотивом для наших військових, які з ризиком для життя виконують бойові завдання в умовах безпосереднього зіткнення з підступним, потужним та навченим ворогом,  є усвідомлення смертельної небезпеки, яка нависла над країною, і почуття відповідальності за майбутнє своєї родини, за долі власних дітей. Питання дуже просте – чи зможемо ми вибороти у боротьбі з агресором право жити та дихати як вільні люди?

Не думаю, що варто ображати офіцерів запасу навіть гіпотетичною підозрою в тому, що вони не розуміють або не відчувають цю мотивацію. Зрозуміло, що ті, хто будуть призвані, мають за своїм фізичним і моральним станом, за рівнем професійної підготовки відповідати тим обов’язкам, які будуть на них покладені. У нас буде можливість ближче познайомитися з кожним таким офіцером і оцінити їхні професійні якості, адже перед призначенням на посаду вони проходитимуть курси перепідготовки, тривалістю до трьох місяців, залежно від спеціалізації.

Крім того, головним для нас зараз є індивідуальний підхід до кожного призовника, включно з офіцерами. Ми не женемося за кількістю, але безумовно зацікавлені у високих якісних характеристиках цих людей. З огляду на це, вже у військкоматах з кожним офіцером, який призивається, буде проведена окрема бесіда, він пройде ретельний професійно-психологічний відбір.

Законодавство чітко регулює обставини, за яких призов може бути відкладено. Це сімейні обставини, за станом здоров’я, для здобуття освіти та для продовження професійної діяльності. У будь-якому випадку, відповідно до Закону, рішення про надання такої відстрочки мають приймати атестаційні комісії обласних військових комісаріатів на підставі підтверджених документів.

На цей час військовими комісаріатами проводяться оповіщення офіцерів запасу, медичний огляд, уточнення облікових даних, формування списків для опрацювання наказу Міністра оборони України по особовому складу про призив таких офіцерів.

 – Чи відповідає дійсності інформація, що офіцерам, призваним із запасу, будуть продовжувати сплачувати заробітну плату за попереднім місцем роботи?

– Дійсно, така норма передбачена законодавством. Робоче місце та середній заробіток не втрачаються.  Відповідні зміни були внесені до ст. 119 Закону України “Кодекс законів про працю України” ще у 2015 році.

Але, окрім цього, призвані офіцери отримають офіцерське грошове утримання та весь пакет соціальних пільг і гарантій, що розповсюджуються на офіцерів, які проходять службу за контрактом. Це вагомий чинник, який містить у собі забезпечення службовим житлом або виплату грошової компенсації за його піднайом, щорічну основну відпустку зі збереженням грошового утримання, надання безоплатної кваліфікованої медичної допомоги у військово-медичних закладах та право на санаторно-курортне лікування й відпочинок.

 Зрозуміло також, що термін служби зараховується до трудового та пенсійного стажу.

– Чи можуть офіцери запасу направлятися на службу в бойові підрозділи, які виконують завдання в районах проведення АТО?

– Ми вже про це неодноразово говорили – призовники, в тому числі офіцери, які будуть призвані з запасу, не будуть направлятися у райони проведення антитерористичної операції на Сході України. Вони  можуть потрапити туди лише за чітко висловленого власного бажання та після укладання відповідного контракту.

Нагадаю, що ще у серпні 2014 року Рада національної безпеки й оборони України прийняла рішення “Про невідкладні заходи щодо захисту України та зміцнення її обороноздатності”, яким Міністерству оборони та іншим силовим структурам доручено вжити заходів, що виключають залучення військовослужбовців строкової військової служби до виконання бойових завдань в антитерористичній операції в Донецькій та Луганській областях.

 Таке правило розповсюджується також на офіцерів запасу, які будуть призвані до війська. Їх головне завдання – замінити у пунктах постійної дислокації офіцерів контрактної служби, які відряджатимуться для участі в АТО.

Останнім часом встановлено ряд суттєвих пільг та грошових доплат військовослужбовцям, які перебувають на лінії зіткнення. Крім того, існує моральний фактор, який ми маємо також враховувати. Отже, призвані офіцери можуть виявити бажання служити в АТО разом із бойовими побратимами. Але вони зможуть зробити це лише після відповідної підготовки і навчання, за укладеним контрактом зі Збройними Силами.

Автор:Михайло Дмитрук

 

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел.

Джерело:https://www.ukrinform.ua/rubric-politycs/

Cтатті

Промовиста різниця між героями та зрадниками України

Опубліковано

на

Один із користувачів соціальних мереж – звичайно ж, близький до Москви український журналіст – пояснив, що не буде дивитись фільм “Кіборги”, який героїзує “непотрібну війну”, у якій “українці вбивають українців”.

Поки що це несміливий, маргінальний тренд у нашому медіапросторі, він притаманний швидше російській пропаганді. Але з часом, після виведення російських військ він посилиться. До цього треба бути готовими.

Не можна зводити війну до боротьби українців із російськими окупантами, не можна заплющувати очі на те, що в окупантів є найманці, є прихильники – по всій країні. Але найголовніше – не найманці почали війну. Росіяни її почали.

Агресія завжди запускає механізм колабораціонізму і зради. Той, хто просто дотримувався інших поглядів, бере до рук зброю та починає боротися зі власною країною, власним народом. Так, він зрадник. Так, він винний. Але ці умови для розбрату створив окупант.

Квіслінг був норвежцем. Петен був французом. Гаха був чехом. Тісо був словаком. Але за кожним з ним стояв Гітлер. За Захарченком чи Аксьоновим – і кожним зі зрадників – стоїть Путін.

А за кіборгами стояли не Порошенко з Муженком. За кіборгами стояла Україна. У цьому відмінність.

Віталій ПОРТНИКОВ

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

Який флот може дозволити собі Україна на даний час

Опубліковано

на

Суперечки про те, як Україні скоріше відродити свій флот, ведуться ще з 2014 року, коли Росія разом з Кримом і базою в Севастополі вкрала майже всі наші кораблі. Як завдяки новій стратегії розвитку Військово-морські сили країни встають на ноги у даному матеріалі.

До початку подій на півострові в складі ВМС України перебував один фрегат, підводний човен, чотири корвета і 26 допоміжних кораблів.

Цифри не вражали уяву навіть тоді, а, з урахуванням втрат під час анексії, ситуація стала і зовсім плачевною. Радує хоча б те, що під час кримських подій флагман “Гетьман Сагайдачний” знаходився в морському поході. Його екіпаж вчасно зорієнтувався і не пішов на Севастополь, загорнувши в Одесу.

“Володимир Великий”

Спочатку завдання по відродженню флоту доручили тодішньому командувачу ВМСУ Сергію Гайдуку, який вирішив не винаходити велосипед і продовжив розвивати утопічний план з будівництва великого флоту, що складається з корветів, фрегатів і підводних човнів.

Втім, можна було здогадатися, що реалізувати цей план так і не вдасться. Хоча б тому що Україна задумала будівництво власного корвета під назвою “Володимир Великий” ще в 2005 році. Лише в 2010 в Миколаєві перший корабель серії нарешті заклали в виробництво (а за планом їх повинно було бути чотири) … і за наступні чотири роки не побудували навіть половини.

Такими темпами Україна довелося б чекати свого “Володимира” ще мінімум років десять. А до моменту виходу в море він би вже безнадійно застарів і все можна було б починати спочатку.

До того ж обслуговування кораблів такого класу – справа непроста і витратна. Для цього потрібна спеціальна база, яку Україна втратила з анексією Криму. Будівництво нової теж варто було б бюджету колосальних грошей і забрало б купу часу, якого у нас немає.

Інший план

У квітні 2016 року президент Петро Порошенко нарешті звільнив Гайдука з посади командувача флотом. А на його місце призначили генерал-лейтенанта Ігоря Воронченко.

При ньому справа нарешті зрушила з мертвої точки. Новий командувач відразу ж відмовився від плану попередників, вибираючи між двома іншими концепціями розвитку.

Інший варіант – будівництво власного “москитного флоту” на базі декількох десятків порівняно дешевих кораблів самого різного призначення – ракетних, патрульних, протимінних і т.д.

Цей план не настільки амбітний, але зате він хоча б реалізуємий. І схоже на те, що в ВМСУ вирішили рухатися саме в цьому напрямку. Так, в Міноброни вже заявили, що до 2020 року флот повинен отримати до 30 бойових кораблів і катерів.

До того ж нещодавно в США нагадали про те, що готові безкоштовно передати Україні бойові катери класу Islands, які вже давно чекають в американських портах. Однак при цьому є нюанс.

“Гюрза”, “Кентавр” і “Лань”

Можливо тому, що минулого літа на воду спустили вже четвертий бронекатер типу “Гюрза-М”, який оснащений бойовим модулем з автоматичною гарматою, автоматичним гранатометом і 7,62-мм кулеметом, а також двома протитанковими ракетними комплексами “Бар’єр” з лазерною системою наведення.

Продовжити читання ?

Cтатті

Миротворці на Донбасі: коли вирішиться питання, і які країни можуть відправити своїх військових

Опубліковано

на

За даними джерел сайту “Сегодня”, в найближчі місяці має вирішитися питання зрозміщенням на Донбасі миротворців ООН. На думку Заходу, напередодні своїхпрезидентських виборів в березні 2018 го Росія з цього питання може піти на поступки.Така думка побутує в Штатах. Правда, третю зустріч з помічником президента РФВладиславом Сурковим спецпредставник Держдепу Курт Волкер назвав “крокомназад”. А після зустрічі з держсекретарем Рексом Тіллерсоном у Відні главаросійського МЗС Сергій Лавров заявив, що Київ і Вашингтон не так розуміє бачення Москвою миротворчої місії. За його словами, те, що пропонують Україна іСША – введення на Донбас окупаційної адміністрації, тому Росія ніколи не підтримаєтакий проект резолюції в Радбезі ООН. Але обійти кремлівське вето можна черезГенасамблею.

Сайт “Сегодня” проаналізував шанси на розміщення на Донбасі місії “блакитних касок”, і, що найголовніше, які країни можуть відправити туди своїх військових.

“Охоронці спостерігачів ОБСЄ”

Наївна впевненість наших західних партнерів у тому, що Путін до своїх президентських виборів в березні-2018 піде на поступки, потроху вивітрюється. На засіданні Ради глав МЗС ОБСЄ у Відні Рекс Тіллерсон заявив, що Штати, може, і хотіли б зняти санкції проти Росії, але не зроблять цього, поки Москва не виведе свої війська з східної України і з Криму. Правда, після двосторонньої зустрічі з російським колегою держсекретар був не так багатослівний: “Я вам не буду говорити, що конкретно ми обговорювали. Ми добиваємося прогресу і отримуємо його. У нас є діалог, співпраця, але ми ще не все вирішили. Але це і не можна вирішити за одну зустріч”.

А ось Сергій Лавров передав журналістам свою розмову з Рексом Тіллерсоном до дрібниць. Їх двостороння зустріч тривала понад годину, і українське питання йшло другим на порядку; з цього питання, за словами Лаврова, у них з Тіллерсоном менше співпадаючих підходів, ніж по Сирії.

“Нас турбують спроби поставити з ніг на голову нашу ініціативу про направлення охоронців ООН для забезпечення безпеки місії ОБСЄ. Ця ініціатива на 100% вписується в дух і букву Мінських домовленостей. Наша ініціатива полягає в тому, щоб спостерігачів ОБСЄ всюди супроводжували охоронці ООН. Те, що ми почули від представника США Волкера, мало зовсім протилежний підхід. Він полягає в тому, щоб не зациклюючись на питаннях особливого статусу Донбасу, амністії, підготовки до виборів через прямий діалог Києва, Донецька і Луганська,  ввести туди ООН-івську адміністрацію, яка буде керувати всім, що відбувається в самопроголошених “ДНР” / “ЛНР”, – заявив Сергій Лавров.

Тобто, Росія згодна нема на 20-тисячну миротворчу місію сертифікованих військових, а на ООН-івських охоронців із забезпечення безпеки СММ ОБСЄ. Причому трохи раніше в тому ж Відні Сергій Лавров заявив, мовляв, якщо на Донбасі розгорнуть українсько-американський варіант миротворчої місії, це буде окупаційна адміністрація. На це глава українського МЗС Павло Клімкін відповів Лаврову в своєму Twitter: “Я вважаю, що окупаційна адміністрація вже там – це російська окупаційна адміністрація”.

Американський експерт, колишній помічник держсекретаря Девід Крамер в бесіді з сайтом “Сегодня” сказав, що пропозиція Росії по миротворцях сильно відрізняєтьсявід того, що раніше запропонувала Україні. На його думку, нічого не змінюється, Путінхоче дестабілізувати Україну, щоб Захід втратив до неї інтерес, тому я скептичноставлюся до того, що до своїх “виборів” в березні у російської сторони з’явитьсяінтерес до вирішення цього питання.

“Фактично пропозиція Росії щодо миротворцям навіть не стартова, це несерйозний спосіб покласти край бойовим діям. Він просто відокремить Донбас від решти України і нічого не принесе для відновлення міжнародно-визнаного українсько-російського кордону. Тому у мене немає великих надій на миротворчу місію на Донбасі – навряд чи це станеться. Я вважаю, найкращий спосіб – посилювати санкції проти путінського режиму до тих пір, поки він не почне поважати територіальну цілісність і суверенітет України і не виведе свої війська, і надати Україні летальну зброю, щоб допомогти їй захистити себе”, – вважає Девід Крамер.

Колишній посол США в Україні Стівен Пайфер також скептично ставиться доготовності Росії погодитися на миротворчі сили з дієвим і сильним мандатом, якіотримають доступ до всієї території окупованого Донбасу, включаючи українсько-російський кордон.

“Є сенс протестувати готовність і згоду Росії на ці сили і мандат, але за три місяці з тих пір, як Путін підняв питання про можливість миротворчої операції ООН, ми не побачили істотних змін в позиції Росії. Тому незрозуміло, чому ми повинні очікувати, що Росія погодиться на миротворчі сили до своїх президентських виборів в березні”, сказав сайту “Сегодня” Стівен Пайфер.

Як ООН приймає рішення

Розмови про миротворців в українському політикумі не вщухають останні два роки. Ще 18 лютого 2015 го РНБО підтримав звернення до ООН і ЄС про розгортання в Українімісії “блакитних касок”. Рішення приймає Рада безпеки ООН. Свою резолюцію в Нью-Йорку Україна представила два роки тому, але через незгоду Росії, яка як постійнийчлен має право вето, на голосування її не виносили, намагаючись зупинити війну врамках Нормандського формату.

Майже через три роки після підписання Мінська-2 стає зрозуміло, що Росія не збирається виконувати свою частину домовленостей. Але за вересневу пропозицію Кремля про можливість розгортання на Донбасі миротворчої місії (Москва внесла в ООН відповідну резолюцію) наші західні партнери схопилися як за останню соломинку. Майже півроку Курт Волкер веде переговори з Владиславом Сурковим про місію “блакитних касок”, але на компроміс Москва не йде.

За словами посла України в Хорватії, Боснії і Герцеговині (2010-2017 рр.) Олександра Левченка, чим більше позитивних для України пунктів ми намагаємося внести в резолюцію по миротворцям, тим більша ймовірність, що її заблокує Росія. “Дуже важливо, яким буде мандат місії. Мандат потрібно виписати таким чином, щоб місія допомогла реінтегрувати тимчасово окуповані території Донбасу. Також в Мінських домовленостях передбачається виведення незаконних збройних формувань, як місцевих, так і іноземних – російських. І миротворці якраз той гвинтик, який може допомогти механізму контролю виведення збройних формувань”, – вважає Олександр Левченко.

За словами посла, не виключено, що може обговорюватися питання проведення виборів на Донбасі – цей пункт є в Мінських домовленостях – і хто, як не миротворці зможуть гарантувати чесність їх проведення. Як свого часу в Хорватії: місія здійснювала моніторинг і надавала логістичну підтримку, стежила, щоб не було фальсифікацій, щоб ніхто силою не впливав на виборців і членів комісій. Тобто, як підкреслює Олександр Левченко, мандат миротворчої місії на Донбасі повинен включати виведення незаконних збройних формувань і, очевидно, проведення виборів.

Та й сам процес прийняття рішень в ООН не такий вже і швидкий. Раніше представник України в підгрупі з безпеки Тристоронньої контактної групи Євген Марчук пояснював сайту “Сегодня”, що спочатку вноситься офіційна пропозиція (резолюція – Авт.), потім Радбез ООН вивчає і приймає рішення, яке Росія, як постійний член, може заблокувати. Правда, в одному з інтерв’ю “Сегодня” перший президент незалежної України Леонід Кравчук говорив, що якщо Рада безпеки не може прийняти рішення,тоді має бути рішення Генасамблеї, яка в березні 2014 роки вже прийняла резолюціюпо Криму в обхід вето Росії.

Представник України в Раді ООН з прав людини в 2006-2010 рр., уповноважений України в Міжнародному суді ООН Володимир Василенко нагадує про резолюцію Генасамблеї “Об’єднання заради миру” №377 (5). Їїприйняли в 1950 році після вторгнення північнокорейських військ до Південної Кореї. США на Радбезі марно намагалися провести резолюцію, але СРСР їїблокував, тому питання винесли на Генасамблею. У нашому випадку, щобзастосувати резолюцію Генасамблеї “Об’єднання заради миру” №377 (5),необхідно заручитися підтримкою 2/3 членів ООН, або 129 держав.

Хто може увійти до миротворчої місії

За словами Євгена Марчука, як таких військ ООН немає, вони комплектуються кожен раз для кожної нової місії. Від прийняття рішення в Нью-Йорку до фактичної відправки “блакитних касок” в гарячу точку може пройти до півроку. Спочатку секретаріат ООН направляє технічну оціночну місію в зону конфлікту. У своїх висновках вона призводить не тільки оцінку обстановки в області безпеки, політичної, військової та гуманітарної ситуації, а й дає попередній кошторис витрат. Потім секретаріат ООН звертається до країн, які можуть відправити своїх сертифікованих військових.

“Треба звертатися до країн, які мають миротворчий досвід. У своїх національних парламентах вони вирішують, чи будуть їх військові брати участь. Потім Радбез призначає військове керівництво (главу і командувача миротворчими силами – Авт.)”, – пояснює Євген Марчук.

За словами посла України в Хорватії, Боснії і Герцеговині (2010-2017 рр.) Олександра Левченко, дуже важливо, хто буде керувати місією. “Важливо, щоб це був представник авторитетної країни, яка відправить досить численний контингент, наприклад, Канада – ми вже бачили їх заяву. Також Україна очікує, що члени Нормандського формату – Франція і Німеччина – відгукнуться і відправлять своїх військових. Наша принципова позиція – Росія не може мати своїх миротворців. Решта будуть обговорюватися в ООН, зокрема, наскільки члени ОДКБ (наприклад, Білорусь, яка заявила про готовність відправити своїх миротворців на Донбас – Авт.) можуть брати участь в місії,враховуючи їх військові зобов’язання перед Росією, але Україна на участь миротворцівцих країн в місії не погодиться”, – сказав посол.

Днями в Брюсселі глава канадського МЗС Христя Фріланд заявила, що Канада готова відправити своїх миротворців на Донбас, якщо місія отримає доступ до неконтрольованої ділянки українсько-російського кордону. Правда, за словами аналітика Інституту світової політики Миколи Белескова, заяви Фріланд на практиці нічим не підкріплені. Експерт пояснює, що кожна країна має певну кількість солдатів, сертифікованих служити в миротворчих місіях.

“Так, в серпні 2016- го Канада заявила, що готова відправити 600 своїх миротворців в будь-яку гарячу точку. Це означає, що Канада готує і тренує цих сертифікованих військових. Але не факт, що Канада їх відправить. На сьогодні, за даними, ООН всього 62 канадця служать у всіх миротворчих операціях по світу, велика частина з яких поліцейські. Тому заява Фріланд це піар. Та й в цілому з середини 90-х великі індустріальні та економічно розвинені країни не відправляють своїх солдатів. Основна їх роль – фінансування, спеціалізована підготовка або допомога, якщо потрібно перевезти солдат”, – пояснює аналітик.

За словами Стівена Пайфера і Девіда Крамера, російських і українських військових не повинно бути в складі миротворчих сил на Донбасі. Як припускає Стівен Пайфер, для російської сторони напевно буде неприйнятною участь і американських солдатів.“Можливо нейтральні держави, такі як Швеція, Фінляндія, Австрія могли б сформувати ядро цих сил – якщо Москва дійсно готова підтримати миротворчі сили з чинним мандатом”, – сказав сайту “Сегодня” Стівен Пайфер.

Якщо взяти країни першої десятки за кількістю відправки миротворців, то це або країни Африки, або Азії: Ефіопія, Бангладеш, Індія, Пакистан, Руанда, Непал, Індонезія. “Ще є Китай, вони нарощують свою активність, у них багато сертифікованих миротворців. У Китаю, за даними ООН, 2417 саме військових, не поліцейських, задіяних в гарячих точках по світу. І ще, як не дивно, Італія, – 1153 військових служатьмиротворцями. До речі, анекдотична ситуація: БТРи для миротворчих місій Багладешу поставляє Росія. Буде дуже “смішно”, якщо на Донбас зайдуть миротворці, а техніку їм буде поставляти Росія”, – говорить Микола Белесков.

Як розповідає Олександр Левченко, в хорватському Вуковарі, який був мирно реінтегрований, розміщувався військовий контингент миротворців – російський батальйон. “Ось вам цікава деталь, чи чесно миротворці виконують свою роботу. У 1992 році з нашого українсько-русинського села Міклошевци частини так званої територіальної оборони, які тимчасово окупували і контролювали цю територію, вигнали зі своїх будинків 100 осіб, а 4-х вбили. І це при тому, що російський контингент стояв фактично в 10-ти метрах від цієї “акції” і нічого не зробив, щоб їй запобігти. Але є і позитивний приклад роботи миротворців. У кінці 1995-го український миротворчий батальйон в Сараєво (був під облогою 1425 днів, б льше, ніж Санкт-Петербург) полагодив трамвайні рейки і запустив перший громадський транспорт. І кожен такий трамвай супроводжував український БТР, настільки все було небезпечно”, – розповідає посол Олександр Левченко.

Але найбільша проблема і інтрига, за словами аналітика Інституту світової політики Миколи Белескова, в тому, чи вдасться швидко нашкребти 20 тис сертифікованих солдатів. “Чи вдасться швидко знайти навіть серед перерахованих вище країн, які є великими контрибуторами, 20 тис сертифікованих солдатів, які будуть мати відповідні навички?”, – підсумував експерт.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

 

Продовжити читання ?
Реклама
Реклама
Реклама

Trending