Зв'яжіться з нами

Cтатті

Пристарілі, але ще бойові сталеві кулаки України – коротке ознайомлення

Опубліковано

на

У спадок від Радянського Союзу Україні дісталося майже 6500 танків різних типів: Т-55, Т-62, Т-64, Т-72, ​​Т-80 з абсолютно різними двигунами та обладнанням. Така різноманітність типів була характерно для Радянського Союзу, де застарілі моделі не знімалися з озброєння, а навпаки піддавалися модернізації. Таким чином досягалася чисельна перевага над НАТО.

Як Україна позбавлялася «броні»

Незалежній Україні, згідно з підписаними міжнародними угодами про обмеження звичайних озброєнь в Європі, дозволялося мати не більше двох тисяч танків. Тому 1992 року військовим та політичним керівництвом країни було прийняте доленосне рішення: зважаючи на наявність виробничих потужностей у Харкові та можливостей для капітального ремонту на озброєнні ЗСУ залишити тільки Т-64.

А бази зберігання стали донором для «Укрспецекспорту», ​​який жваво знаходив покупців для Т-72-х серед “дружніх” країн Африки та Азії. При цьому кошти від експорту частково пішли на модернізацію Т-64-х – так з’явилася модифікація Т-64БМ «Булат».

Танк Т-64 в зоні АТО

В цілому танковий парк України на початок 2014 року можна оцінити приблизно в 1200 танків, з них відносно сучасними були тільки 85 64БМ «Булат» і 10 Т-84 «Оплот», інші – це Т-64 модифікацій БВ і Б. Ще приблизно 1400 танків знаходилося на зберіганні: 650 Т-64, 273 Т-80 і до 474 Т-72.

Основна частина українських танків була зведена в дві танкові бригади: 1-у окрему гвардійську, яка базувалася в смт. Гончарівське (Чернігівська область) та 17-у окрему (м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область). Крім них, танки були в кожній механізованій бригаді, а також в 169-му навчальному центрі Сухопутних військ «Десна» та Академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. При цьому 1-а танкова була переозброєна «Булатами», а переозброєння криворіжців планувалося на найближчі роки.

З початком анексії Росії в Крим армія в терміновому порядку приводилася в бойову готовність, що показало справжній стан справ. Так, в Гончарівську з ангарів змогли вигнати всього кілька «Булатів», а в 17-ї танкової під час планового огляду згоріли відразу три машини з боєкомплектом.

Проте, спільними зусиллями військових та волонтерів до початку травня 2014 року танкові бригади набули більш-менш боєготовний вигляд. При цьому 1-а танкова залишалася на Чернігівщині для відбиття можливого удару росіян в напрямку Києва, пізніше була перекинута на Луганщину.

Війна на Донбасі зажадала модернізації

Практично відразу з початком війни на Донбасі почався процес опрацювання варіантів модернізації наявного парку машин, перш за все Т-64БВ і «Булат». Один з варіантів в решті-решт був обраний військовими і досить прискореними темпами почалася модернізація.

Так, Т-64БВ почав отримувати нові приціли нічного бачення ТПН-1-ТПВ (виробник – трима-Україна і UaRpa) для всіх членів екіпажу: командира, навідника і механіка-водія. Прилади командира і навідника інтегровані в систему управління вогнем та забезпечує виявлення, розпізнавання і знищення противника на відстані понад 1,5 км. Крім того, були встановлені системи супутникової навігації від держпідприємства «Оризон-Навігація» і нові цифрові радіостанції «Либідь К-2РБ» з дальністю дії до 70 км. За цим варіантом також масово модернізуються поставлені на капітальний ремонт «Булат» 1-ї танкової.

Танк “Булат”

Нові опції дозволяють ширше використовувати можливості для управління танковими підрозділами в будь-який час доби. Більше того, після такої відносно недорогої модернізації можна сміливо говорити, що наші танкісти отримали потужний інструмент для ведення війни. Що, до речі, і підтвердили весняні змагання танкових екіпажів країн НАТО Strong Europe Tank Challenge 2017 на німецькому полігоні Графенвер.

Або їздили, але не стріляли, або стріляли, але не їздили

На першому етапі війни – штурм Слов’янська, звільнення північного Донбасу – танки використовувалися досить примітивно. В основному як засіб підтримки піхоти при блокуванні і прочісуванні місцевості, для супроводу колон, охорони і оборони блок-постів в якості далекобійних і маневрених вогневих засобів. Однак в липні 2014 року на озброєнні незаконних збройних формувань з’являються танки (за твердженням самих бойовиків – трофейні, по факту – поставлені з Росії) і велика кількість протитанкових засобів, що різко змінює характер застосування танків.

Танки різних модифікацій на “консервації”

Під час літньої кампанії 2014 року українська армія зазнала досить відчутних втрат у танковому парку – причому бойових серед них було чи не найменша – переважна частина техніки була кинута (або знищена методом самопідриву) через жахливий технічний стан. Мало того, не всі танки мали навісні комплекти динамічного захисту, а ті, що були, то виявилося, що елементи не заряджені вибуховою речовиною. У військах була недостатня кількість танкових тягачів і БРЕМ, що ускладнювало організацію своєчасної евакуації пошкоджених машин.

Саме втрати змусили ставити до ладу буквально все, що можна. Першими природно викотили Т-64-і. Крім знятих з консервації і тих, що пройшли ремонт Т-64БВ, у військах з’явилися Т-64БВ-1, експортні Т-64Б1М (дісталися танковій роті полку НГУ «Азов») і навіть зовсім вже застарілі, без динамічного захисту Т-64Б.

Але і цього для швидкозростаючою армії (за короткий час були сформовані 15 нових бригад – це вам не жарти) було мало, тому взимку 2014-15 років на озброєння були поставлені Т-72, ​​причому відразу декількох модифікацій: Т-72УА, Т-72АВ, Т -72А і Т-72Б. Мало того, приблизно в цей же час в частини десантних військ ВДВ почалися поставки танків Т-80БВ.

Найбільш активно українські танки застосовувалися влітку 2014 року, в боях за Донецький аеропорт і в ході Дебальцевській операції взимку 2015 року. Нашим танкістам доводилося воювати як в складі тактичних груп, так і самостійно.

Танкові аси ЗСУ росіянам «в зуби не заглядали»

В історії війни на Донбасі було зафіксовано кілька зустрічних танкових боїв, в тому числі і з сучасними російськими Т-72Б3 (пару танків були захоплені як трофеї). У більшості випадків танкісти показували досить високу виучку, з’явилися і свої танкові аси з п’ятьма і більше знищеними бронецілями.

Танк Т-64 в АТО

У цьому плані дуже показовий танковий бій під Логвиновим у лютому 2015 року, коли наші танкісти на «Булатах» вступили в бій з «сімдесят двійками» російської 5-ї окремої танкової бригади.

Завданням танкістів 1-ї танкової бригади було прикриття атаки групи 30-ї механізованої бригади на Логвинове. У село танки не заходили, а прикривали лівий фланг атаки. При підході до мети піхота була раптово атакована одиночним російським Т-72. Але він не очікував танкового прикриття від ЗБУ та був вражений з відстані в 900 метрів. Практично відразу по «Булатах» був відкритий найжорстокіший вогонь. В результаті прямого попадання в один з танків спрацювала система активного захисту «Ніж», яка не тільки врятувала екіпаж, а й зберегла боєздатність танка як бойової одиниці. Після того, як були помічені позиції другого ворожого танка, прямим попаданням він був знищений. Всього бій за Логвинове противник втратив три Т-72, ​​у наших втрат не було. Варто відзначити, що всього за час боїв під Дебальцеве ця танкова рота 1-ї бригади знищила 6 танків і 1 БМП противника.

Відзначено і випадки масового героїзму танкістів – підриву екіпажу разом з танком для недопущення потрапляння в полон. Одним з найбільш висвітлюваних у ЗМІ став подвиг капітана Олександра Лавриненко з 93-ї окремої механізованої бригади, однак перший такий випадок був зафіксований ще 17 червня 2014 року в бойовому зіткненні біля селища Металіст в Луганській області.

Одна гармата на чотири типи танків

В цілому сьогоднішня ситуація з танковим парком ЗСУ виглядає вкрай гнітюче в плані постачання і підтримки в готовності. Незважаючи на те, що за останні два роки вдалося значно наростити кількість танків (а до кінця року президент обіцяє ще 72 Т-72-х), проте наявність чотирьох (!) Типів танків на озброєнні викликає серйозні проблеми з постачанням і логістикою. Адже крім власне «харківських» Т-64 і «Булат» з рідними ж двигунами, на озброєнні ЗСУ та НГУ знаходяться Т-80 з «вертолітними» газотурбінними російськими двигунами Климова, Т-72 з челябінськими дизелями часів Другої Світової війни і Т-84 з новими харківськими двигунами 6ТД. Причому підтримувати в робочому стані танки радянського виробництва з кожним роком все складніше, про що, наприклад, явно свідчить недавній скандал з директором Львівського бронетанкового заводу. Нових двигунів для Т-72 просто фізично немає в Україні – ті, що зараз ставляться на відновлені танки, в кращому випадку зі зберігання з мінімальним зносом.

Танк Т-80

Загальним для всіх танків є тільки один момент – стандартна 125-мм гладкоствольна гармата, все інше устаткування різне. Так, тільки динамічний захист двох різних типів: «Контакт-1» (на Т-64БВ, Т-64БВ1, Т-72АВ, Т-72Б, Т-72УА) і «Ніж» (Т-64БМ «Булат», Т- 64Б1М, Т-72УА і Т-84 «Оплот»). Тут варто кілька слів сказати про унікальну систему динамічного захисту «Ніж», розробленої українськими інженерами. Він відрізняється від російської системи «Контакт-5» перш за все абсолютно новим принципом дії на атакуючі боєприпаси за допомогою кумулятивного струменя, який руйнує і дестабілізує ворожий снаряд або кумулятивний струмінь. Такі розробки велися в Радянському Союзі в кінці 80-х років фахівцями НДІ Сталі, проте далі експериментів справа не пішла.

А ось українським фахівцям (СКТБ ІПП НАНУ спільно з ДП БЦКТ «МІКРОТЕК», НДЦ «Матеріалообробка вибухом» ІЕЗ ім. Патона НАНУ і ХКБМ ім. Морозова) вдалося довести нову систему до прийняття на озброєння в 2003 році. Ще до бойових дій на Донбасі фахівці оцінювали ефективність комплексу в порівнянні з російським «Контакт-5» в 2-3 рази, що і було підтверджено українськими танкістами в ході бойових дій.

Таким чином, можна говорити, що з одного боку така різнотипність є наслідком війни, що зараз ведеться на Донбасі, з іншого боку можна стверджувати, що після закінчення війни танкові війська чекає чергове «перетрушування» у вигляді уніфікації танкового парку шляхом установки однотипних двигунів і трансмісій. І тут вже потужності танкових заводів знову знадобляться

Старіше, не означає гірше

І на завершення хотілося б сказати кілька слів про нашого основного супротивника – російську армію. На сьогоднішній день на її озброєнні знаходиться близько 2700 танків, з яких 350 Т-90, 450 – Т-80У, а решта 1900 машин – різні модифікації Т-72 (в тому числі і найсучасніша Б3, яка зустрічалася на Донбасі у серпні 2014 року під Іловайськом та взимку 2015 року під Дебальцевим). Фактично росіяни змогли досягти уніфікації на базі «тагільського» Т-72 і продовжують розвивати саме цей напрямок (розрекламована «Армату» не береться до уваги – її ще немає на озброєнні і невідомо, коли вона зможе замінити всі радянські «сімдесят двійки»).

Танк Т-72

Таким чином, порівнювати варто основний танк української армії Т-64 і російський Т-72. Тут у кожного танка є свої переваги і недоліки – так, Т-72 більш простий танк як у виробництві, так і освоєнні екіпажем (не дарма ж його так люблять африканські і азіатські танкісти). Однак та ж система управління вогнем на Т-64 більш досконала, що дозволяє швидше і точніше вразити супротивника (що з успіхом демонстрували ті ж «чернігівські» танкісти взимку 2015 року у боях за Дебальцеве), крім того конструкція механізму заряджання у Т-64 має величезний плюс у вигляді більшого числа готових снарядів для стрільби. У той же час двигун «харківського» танка більш примхливий. Таким чином, можна сміливо говорити, що за своїми бойовими можливостями обидва танка приблизно однакові і результат прямого зіткнення залежить майже виключно від підготовки екіпажу.

Танк Т84 БМ «Оплот» в Таїланді

Варто сказати і про ще один тип танка, який формально перебував на озброєнні армії. Йдеться про БМ «Оплот». У 2008 році однією з умов підписання контракту на поставку цих супер-сучасних танків до Тайланду було їх прийняття на озброєння національними збройними силами. Тому в авральному режимі Міністерство Оборони України провело всі необхідні формальності та навіть замовило у 2009 році партію з 10 танків «Оплот-М» на суму в 295 млн гривень. Однак фактично грошей в бюджеті на ці цілі не було і до 2014 року в війська надійшли всього дві машини, яким була відведена роль навчальних.

Автор: Михайло Жирохов, військовий експерт

 

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел. Дженрело: https://narodna-pravda.ua/

Cтатті

Як Одеса поновлює статус центру літакобудування

Опубліковано

на

У складальному цеху Одеського авіаційного заводу напружена пора – готують один за одним до льотних випробувань багатоцільові літаки Y1″Дельфін”. Налагодженням випуску крилатих машин місцеві авіабудівники, власне, поновили призабутий статус Одеси – одного з ключових центрів літакобудування України. Адже ще донедавна їх іменували авіаремонтниками, а саме підприємство, що входить до кластера “Укроборонпрому”, – ДП “Одесаремсервіс”.

СТОЛІТНЯ ТРАДИЦІЯ ЛІТАКОБУДУВАННЯ

На старті 21 століття про славетний бренд нагадав піднятий у небо над Одесою літак “Анатра-2” – відновлена копія того самого літака-розвідника “Анатра Анасаль”, який серійно випускали одеські авіабудівники у 1916 році. Після відзначення 90-річниці літака одеської марки згадали і про перший “Аероклуб”, першу “Школу пілотів”, перший політ у 1910 році на французькому аероплані “Фарман IV” відважного авіатора Михайла Єфімова, відкриття у 1911 році майстерні під гучною назвою “Завод аеропланів Анатра” та аеродрому, який досі називають “Шкільним”.

Якщо в 1911 році у небо над Одесою піднялись всього 7 літальних апаратів, а в наступному – 20 аеропланів “Фарман-IV” і “Блеріо”, то уже через п’ять років – місцеві авіабудівники вийшли на щомісячний випуск 80 крилатих машин одеської марки.

Пам'ятник Анатра Анасаль
Пам’ятник Анатра Анасаль

Через сто років їх нащадки взялись відроджувати славні традиції літакобудування. Розпочали з модернізації навчально-тренувального реактивного літака “Л-39С” чеського виробництва. Ось як про це розповідає гендиректор авіазаводу Віталій Юхачов:

“Зважаючи на актуальність підготовки військових льотчиків, керівництво Міноборони України прийняло рішення передати нашому заводу партію літаків “Л-39С”, що є симуляторами винищувачів “МіГ-29″ і Су-27”, для здійснення їх комплексної модернізації. Експерти виходили з того, що реактивний “Л-39С” можна “навчити” симулювати політ на “МіГ-29″ у бойовій обстановці – як при перехопленні цілі, так і в повітряному бою, включно зі стрільбою і бомбометанням по наземних цілях. І наші конструктори, технологи, виробничники успішно реалізували доведене завдання”, – зазначив Юхачов.

Л-39М
Л-39М “Альбатрос”

Більш того, після передачі Збройним Силам України модернізованих “Альбатросів”, як ще називають “Л-39М”, ми ініціювали випуск “з нуля” сучасного навчально-тренувального літака Y1 “Дельфін”. Оскільки потужності підприємства дають змогу реалізувати цей перспективний проект. Ідея заводчан знайшла підтримку, було розроблено техдокументацію, і після схвалення проекту наше підприємство приступило до випуску перших десяти одномоторних літаків.

“ДЕЛЬФІНИ” СТАЮТЬ НА КРИЛО НАД ОДЕСЬКОЮ ЗАТОКОЮ

“Y1 “Дельфін” – не просто результат запровадження у практику новітніх технологій літакобудування. Випуск цієї машини, переконаний Юхачов, “крок уперед у справі підготовки льотчиків, оскільки вона якнайкраще підходить для здійснення курсантами перших польотів. На цих літаках у них є можливості вдосконалити навички пілотування на малих висотах, а для більшої безпеки польотів на “Дельфіні” встановлена спеціальна система порятунку – в разі нештатної ситуації є змога приземлитись на парашуті”.

фото Укроборонпрому
Y1″Дельфін”. Фото: Укроборонпром

Із заступником гендиректора – головним конструктором ДП “Одеський авіазавод” Валентином Гостіщевим кореспонденти Укрінформу зустрілись у складальному цеху підприємства, де спеціалісти інженерно-технічних служб тестували різні системи “Дельфіна”, готуючи його до льотних випробувань.

– Протягом грудня, – поділився Гостіщев найближчими планами, – відправляємо на випробування небом двох “Дельфінів”, що проходять зараз, як бачите, тестування систем у межах передпольотної підготовки. Ще чотири машини – на потоці, на різних стадіях готовності. Але так само успішно просуваються, згідно з графіком, до фінішного етапу – на злітно-посадкову смугу аеродрому”.

“Якщо будуть нові замовлення, звісно, зможемо їх у стислі строки виконати, – зауважив заступник гендиректора. – Адже “Дельфін” успішно пройшов державні випробування і сертифікований для польотів. Завод володіє сучасною технічною базою, конструкторською документацією, причому в разі потреби наші фахівці спроможні внести зміни для кращого виконання тих чи інших техзавдань.

За словами Гостіщева, “поки що літак застосовується передусім при підготовці кадрів цивільної авіації, наприклад, курсантів Кіровоградської льотної академії та інших вишів. Але ми вважаємо, що літак можна успішно застосовувати і на початковому етапі тренувань курсантів та льотчиків Збройних Сил України, а також для здійснення, приміром, моніторингу прикордонних зон, участі в пошуково-рятувальних операціях і багатьох інших заходах. Зараз конструктори заводського ОКБ-2 під керівництвом Володимира Устенка продовжують роботу над створенням спеціалізованих версій цього повітряного судна”.

– Шкода, виїжджаю зараз у відрядження, – додав заступник гендиректора, – тож обмаль часу, аби розповісти про низку переваг цього перспективного літака. Втім, докладніше про реалізацію нашого спільного проекту можуть розказати керівник Дослідно-конструкторського бюро Володимир Устенко та провідний конструктор Людмила Чернікова.

– “Дельфін” – дуже надійне і маневрене повітряне судно, – продовжив Устенко, – я б сказав, що у п’ятому океані він почувається так упевнено, як дельфін у відкритому морі, дозволяючи льотчику виконувати фігури складного і вищого пілотажу та забезпечуючи курсантам успішне опанування основ сучасного швидкоплинного повітряного бою, включно з виходом зі штопора. Літак може оснащуватися бортовим обладнанням, як на базі традиційних аналогових приладів, так і сучасним цифровим, яке отримало назву “скляна кабіна”.

На думку керівника ОКБ-2, важливо й те, що молоді пілоти мають змогу відпрацювати всі елементи зльоту-посадки, включно з випуском і прибиранням стійки шасі, чого не забезпечують інші літаки цього класу. Наприклад, легкомоторний літак ХАЗ-30 виробництва Харківського авіаційного промислового підприємства. Крім того, оснащений “Дельфін” надійним двигуном від французької компанії Societe de Motorisations Aeronautiques, яка входить у масштабний авіа-конгломерат Safran SA і постачає двигуни та авіоніку для лайнерів компаній Boeing та Airbus.

– Цікаво, що при укладенні контракту на постачання двигунів компанією Societe de Motorisations Aeronautiques, – зауважив керівник ОКБ-2, – ми пересвідчились, що саме ця фірма надсилала свої двигуни і для комплектації аеропланів одеських марок 100-річної давності.

Втім, плануємо найближчим часом оснастити літак турбогвинтовим двигуном АІ-450С виробництва вітчизняних компаній “Івченко Прогрес” і “Мотор Січ”, у якому застосована новітня система управління паливом двигуна. Хочемо, щоб у перспективі літак комплектувався виключно українськими вузлами й агрегатами, і учасники перемовин уже вийшли на завершальний етап.

ПОВІТРЯНЕ ТАКСІ З ОДЕСИ ДО КИЄВА

У свою чергу, провідний конструктор Чернікова звернула увагу на те, що обійдеться новий літак компанії-замовнику чи організатору послуг “Повітряне таксі” в $350 тисяч – у півтора рази дешевше порівняно з імпортними аналогами, яким він не поступається за технічними параметрами. Завдяки потужному двигуну “Дельфін” спроможний розганятися до 385 км/год і здійснювати на висоті 3 тисячі метрів безпосадочні польоти на відстань 1320 кілометрів, тобто здатний подолати відстань з Одеси до Харкова чи Києва і повернутися назад. До того ж на літаку встановлений двигун дизельного типу, що спалює пального стільки ж, як легковий автомобіль – з розрахунку 16 літрів на сто кілометрів.

“Ми вважаємо, що саме реалізація проектів ОКБ-2 має вирішальне значення для перспектив розвитку авіазаводу, – зауважила Чернікова, – бо зростатиме ринок послуг “бізнес-джет” або “повітряних таксі”. А це теж одна із спеціалізацій розробленого нами й поставленого на потік “Дельфіна”. Літак розрахований на чотирьох осіб – пілота і трьох пасажирів або членів екіпажу, в залежності від необхідності. У тому разі, якщо пасажирів троє, подолання значної відстані обійдеться коштом, еквівалентним приблизно в $100″.

Уже зареєстрована одеська авіакомпанія, що готується надавати послуги повітряного ВІП-таксі для представників ділових кіл і в тих випадках, коли виникає необхідність здійснення екстреної поїздки до столиці чи в одну з віддалених областей.

Звісно, налагодження випуску легкомоторних літаків Y1 “Дельфін” – лише один із напрямків діяльності Одеського авіазаводу, що входить до кластеру ДК “Укроборонпром”. Паралельно з виконанням значних обсягів ремонтних робіт, заводчани розгорнули серійне виготовлення деталей скління винищувачів і навчально-тренувальних літаків, успішно реалізують програму імпортозаміщення, завдяки чому чистий дохід від реалізації продукції та послуг підприємства досяг торік понад 220 мільйонів гривень, а середня зарплата працівників підприємства перевищила 9 тисяч гривень.

Отож поява у небі над Одеською затокою легкомоторного літака Y1″Дельфін” повернула Одесі славетний бренд центру літакобудування. Чи утримається повітряне судно у небесах півтора десятиліття, як удалося первістку авіазаводу аероплану “Анатра Анасаль”, що давно став експонатом празького музею, покаже час.

Михайло Аксанюк

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

«Тритон-01» змагається за місце в лавах ЗСУ

Опубліковано

на

Серед розмаїття військової техніки, яку останніми роками створили вітчизняні конструктори, з’явився ще один цікавий зразок. Мова про легкоброньовану платформу «Тритон», яка нині здатна успішно виконувати завдання на суходолі. Проте виробник запевняє, що незабаром вона стане плавучою.

Цей зразок колісної бронетехніки вітчизняного виробництва нещодавно допустили  до підконтрольної експлуатації в ЗС України.

Уперше демонстраційний зразок легкоброньованої платформи «Тритон», вироблений на ПАТ «Завод «Кузня на Рибальському», презентували широкому загалу ще наприкінці 2015 року на Міжнародній спеціалізованій виставці «Зброя та безпека». Торік «Тритон-01» пройшов визначальні відомчі випробування, а нещодавно його допустили до підконтрольної експлуатації в ЗС України.

— Під час визначальних відомчих випробувань виникло питання, до якої категорії колісної бронетехніки віднести «Тритон»: до бронеавтомобілів чи до бронетранспортерів, — говорить куратор проекту від підприємства-виробника Ігор Татарин. — Оскільки ходова «Тритона» має взаємозамінні з БТР-70, БТР-80, БТР-3, БТР-4 компоненти, а його носійний кузов по суті є втіленням ідеології, яку застосовують під час виробництва бронетранспортерів, наш зразок вирішили тестувати за критеріями, визначеними саме для них. До речі, зробити елементи підвіски взаємозамінними з бронетранспортерами — бажання замовника. І в польових умовах це має суттєво поліпшити ремонтопридатність «Тритона».

Платформу «Тритон-01» укомплектовано чотирициліндровим дизельним двигуном VOLVO TAD542VE з робочим об’ємом 5,13 л, потужністю 218 к. с. та п’ятиступінчастою механічною або автоматичною коробкою передач (ZF ZTO 1006 або ALLISON 1000 SP відповідно). Підвіска незалежна, важільно-торсіонна з телескопічними амортизаторами. «Тритон» розвиває максимальну швидкість по шосе 110 км/год. Запас ходу становить близько 700 км.

12_12_2017.qxd

Бронеплатформу оснащено передпусковим підігрівачем, сучасними системами кондиціонування та пожежогасіння, а також фільтровентиляційною установкою, яка забезпечує очищення й подачу чистого повітря в десантне відділення.

На легкоброньовану платформу «Тритон-01» установлено шини підвищеної прохідності із системою автоматичного підкачування та ранфлетами. Вони забезпечуватимуть рух платформи в разі значного пошкодження колеса (або навіть усіх).

Цікаво, що від самого початку проект передбачав розробку плавучої бронеплатформи (з максимальною швидкістю на плаву — до 10 км/год.), тому, за словами Ігоря Татарина, інженери заводу наполегливо працюють над підвищенням плавучості й вносять в конструкцію необхідні зміни. Наразі задню частину останньої версії броньованої платформи оснащено двома гребними гвинтами. До речі, до підконтрольної експлуатації у військах допущено базову модель «Тритон-01», тобто неплавучий зразок.

Також поки що достеменно невідомо, яке оснащення матимуть машини, що використовуватимуть в армійських підрозділах. Наприклад, на легкоброньовані платформи, котрі постачають нашим прикордонникам, розміщено новий мобільний розвідувальний комплекс «Джеб», який включає в себе РЛС LC111 «Лис» розвідки наземних цілей міліметрового діапазону і малошвидкісних повітряних, які низько літають, тепловізійну систему, а також телевізійну двоканальну систему спостереження нічного й денного бачення, лазерний далекомір і системи радіо- й радіотехнічного моніторингу.

Результат пошуку зображень за запитом "мобільний розвідувальний комплекс «Джеб»"

Такий комплекс дає змогу виявляти техніку на відстані до 6,5 км, людину — за 2,5 км, ідентифікувати цілі й здійснювати спостереження за 250 об’єктами одночасно. Також платформу комплектують станцією постановки радіоперешкод «Анклав» та окремим дизельним генератором і виносним пультом керування радіолокаційним комплексом (до 100 м).

«Тритон-01» має бронювання, що відповідає класу захисту ПЗСА-5 за ДСТУ 3975–2000 (забезпечує захист від кулі 7,62 мм патрона 57-БЗ-231с, з кулею БЗ (автомат АКМ) із відстані 10 м). Розрахунок рівня протимінної стійкості «Тритона-01» шляхом математичного моделювання, який здійснили фахівці Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки ЗС України, засвідчив, що бронеплатформа здатна захистити екіпаж й десант в разі підриву мінно-вибухових пристроїв потужністю до 6 кг у тротиловому еквіваленті під її днищем або колесом. Надійність системи комплексного пасивного протимінного захисту досягнуто реалізацією певних технічних рішень, зокрема, завдяки збільшеному дорожньому просвіту та особливій V-подібній формі корпусу в районі ходової частини, що має змінювати напрям ударної хвилі в разі підриву на мінно-вибуховому пристрої. Мінімізувати максимальне прискорення, що виникає внаслідок впливу енергії вибуху, та запобігти травмуванню особового складу мають спеціальні сидіння, що кріпляться до даху.

Легкоброньована платформа «Тритон-01» має на озброєнні дистанційно керований бойовий модуль, до складу якого входить 12,7 мм кулемет НСВТ й 40 мм гранатомет УАГ-40.

Отже, на перший погляд, за своїми можливостями й тактико-технічними характеристиками «Тритон-01» має досить пристойний вигляд. Однак вести мову про його практичну ефективність можна буде лише за результатами підконтрольної експлуатації в підрозділах українського війська.

Андрій ЛИСЕНКО

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

У Сухопутних військах немає бригади без бойового досвіду – генерал

Опубліковано

на

Усі бригади, полки і окремі частини Сухопутних військ ЗС України вже мають бойовий досвід.

Про це в інтерв’ю Укрінформу заявив командувач Сухопутних військ Збройних Сил України генерал-полковник Сергій Попко.

“Всі бригади Сухопутних військ, всі полки й окремі частини мають бойовий досвід і виконували протягом всіх цих трьох років бойові завдання. Немає жодної військової частини в Сухопутних військах, яка не мала б бойового досвіду, кожна – за напрямками своєї діяльності”,  – заявив він.

Генерал зазначив, що залежно від року війни, від періоду застосування в російсько-українській війні, частка участі Сухопутних військ у бойових діях “коливалася від 80 до 90%”.

“Ми з повагою ставимося до зусиль інших силових структур, таких як Служба безпеки України, Державна прикордонна служба, Національна гвардія, Національна поліція. Але проводити якісь паралелі між ними було б не зовсім коректним. Справа в тім, що Сухопутні війська, як і Десантно-штурмові війська, і Морська піхота, завжди виконують задачі на першій лінії. Всі інші – на другій і далі”, – зазначив Попко.

Командувач також повідомив, що частини і підрозділи Сухопутних військ перебувають у районах російсько-української війни в Донецькій та Луганській областях за принципом ротації: приблизно 7-8 місяців виконання бойових завдань, 5-6 місяців – відновлення боєздатності в пунктах постійної дислокації. “Там здійснюється доукомплектування, ремонт озброєння і військової техніки, особовому складу надаються відпустки. Потім знову повернення до виконання бойових завдань на фронті”,  – додав він.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?
Реклама
Реклама
Реклама

Trending