Connect with us

Cтатті

«Протівостоять всякім „укропам“ – «Юные программисты ФСБ России»

Published

on

Російські силові структури не обмежуються набором солдатів, студентів і програмістів в кібервійська. Як з’ясував спецкор «Медузи» Данііл Туровскій, в Московському кадетському музичному корпусі існує гурток «Юные программисты ФСБ России», створений ветераном бойових дій, який проголошує своєю метою підготовку IT-фахівців для силових структур. Співробітники Федеральної служби безпеки регулярно спілкуються з учасниками гуртка і читають їм лекції.

У листопаді 2016 року «Медуза» розповідала, як влаштовані російські кібервійська і спеціальні «наукові роти», які повинні стати їх основою. Ці роти з’явилися після того, як міністр оборони Сєргєй Шойгу порівняв кібератаки зі зброєю масового ураження і закликав почати «велике полювання» на молодих програмістів в технічних вузах.

Як виявила «Медуза», молоді програмісти для служби в кібервійськах, можливо, починають готувати ще в школах. У Московському кадетському музичному корпусі (школа № 1770) недалеко від «Коломенської» з 2015 року працює проект «Юные программисты ФСБ России» – гурток, в якому займаються школярі 9-11-х класів.

Його організував вчитель інформатики Сєргєй Єпіфанцев. Він вказував, що проект створений для того, щоб «протистояти всяким “укропам”, бидлу, всім тим, хто підтримує американський спосіб життя, протистояти “п’ятій колоні”, ворогам сучасної Росії», а його учні будуть «стояти біля витоків нової російської IT -індустрії, вільної, за висловом російського президента, від іноземного програмного забезпечення ». Єпіфанцев писав, що займається «підготовкою майбутніх фахівців в області інформаційних технологій для силових структур».
«Юные программисты ФСБ России» створені за участю прикордонного музею ФСБ Росії і Центрального музею збройних сил – для них у 2015 році учні створювали програмне забезпечення. Заступник директора ЦМВС полковник Владімір Афанасьєв підтверджував, що вони підтримують проект.

Куратор «Юных программистов ФСБ России» Сєргєй Єпіфанцев докладно фіксує їх навчання, участь в конференціях і змагання з інформаційної безпеки, в яких команди часто повинні швидко що-небудь зламати.

В докладній презентації, що розміщена на сайті кадетського корпусу, розповідається, що «Юные программисты ФСБ России» в рамках курсів з основ інформаційної безпеки вивчають, як встановлювати і використовувати вразливе програмне забезпечення, як робиться DDoS-атака, а також перебір паролів до поштових скриньок, уразливості публічного вайфая (на прикладі вайфая в московському метро) і радіоперехоплення телефонних переговорів (в тому числі за допомогою дронів). Ці дослідження вони з лютого 2017 року проводять спільно з кафедрою комп’ютерних систем і технологій МІФІ.

На шкільних CTF в листопаді 2016 року у факультеті обчислювальної математики і кібернетики МГУ «Юные программисты ФСБ России» зайняли 16-е і 18-е місця з 89 можливих; команди виступали під назвами Viv0n і Bullet Club.

В кінці грудня 2016 року «юні програмісти» брали участь в конкурсі Московської школи CTF, на яку прийшли у військовій формі. Вони зайняли четверте місце. Хакер і постійний учасник CTF сказав «Медузі», що такі заходи – головне місце, де фахівці з інформаційної безпеки пропонують роботу в спецслужбах: до хакерів підходять в перервах, роздають буклети, звуть приїхати поговорити.
Змагання, в яких брали участь «Юные программисты ФСБ России», проводилися за підтримки Центру спеціальних розробок Міноборони, куди, за словами співрозмовників «Медузи», найчастіше звуть на роботу фахівців з інформаційної безпеки. Міноборони створив ЦСР в 2014 року, співробітники до нього шуклося серед випускників технічних вузів, у вакансіях вказувалося, що найбільше в ЦСРЕ Міноборони потрібні співробітники для аналізу експлойтів (програми для проведення комп’ютерних атак) і «реверс-інжиніринг» (дослідження механізмів роботи програм і пристроїв для їх подальшого відтворення). Співрозмовник «Медузи», якого звали на роботу в ЦСР, розповів, що умовити піти працювати в спецслужби вдається небагатьох хакерів і фахівців з комерційних компаній, тому що вони часто не хочуть, щоб їм обмежували виїзд за кордон.
На сайті кадетського корпусу вказано, що після змагань в грудні 2016 року «Юные программисты ФСБ России» в неформальній обстановці поспілкувалися зі співробітниками ФСБ, які «високо оцінили підготовку учнів» і «визнали [їх] перспективними для підвищення обороноздатності Росії від кіберзлочинів і кібератак».

Для розповіді про діяльність проекту Єпіфанцев зареєстрував сайт з доменом fsb.ru.com. На головній сторінці стоїьть його фотографія на тлі герба ФСБ; там же опубліковано посилання на презентацію проекту, в якій розповідається про співпрацю з Міноборони і ФСБ.

В кінці січня 2016 рік «Юным программистам ФСБ России» прочитав лекцію сучасні війни співробітник ФСБ Олег Кржижановскій. «Війна вже йде! – заявив він відразу. – Як мінімум на двох фронтах, тому що на Україні і в Сирії беруть участь наші військовослужбовці». Після цього розповів школярам, ​​що «якщо ізолювати 30 наймогутніших євреїв, то війни припиняться», а більшістю процесів в світі керують корпорації на кшталт General Motors, Shell, Coca-Cola, McDonald’s. «Що взагалі таке війна? У нас спрацьовує стереотип: танки, піхота, штикова атака, окопи. Але війни суцільного фронту більше не буде. Зараз в оборот входить термін «гібридна війна». Це що – як ви думаєте? »- запитав Кржижановскій. «Це кібернетична війна за допомогою інтернету. Можна зламувати сайти іншої держави, дивитися інформацію звідти, використовувати її проти них », – сказав один з «юних програмістів». «Правильно!» – сказав викладач. «Ще – коли підміняють ідеї за допомогою ЗМІ, – запропонував інший школяр. – Або коли за допомогою мітингів, які влаштовують шпигуни, підводити народ, щоб він скинув свій уряд ». «Правильно, додамо сюди ще теракти як засіб розхитування суспільства, – сказав Кржижановскій. – Також є ціла методичка з ненасильницького опору».
Кржижановскій, що працює в музеї ФСБ і захистив дисертацію за темою «Формування мотивації до військової служби у юнаків допризовного віку в процесі соціально-культурної діяльності військово-історичного музею», розповів школярам про «помаранчеві революції» і те, як «розігралася трагедія в Лівії, коли вбили законного лідера Муаммара Каддафі ». «Чому ж тоді б нам всім не об’єднатися і не напасти на Америку?» – запитав один з учнів.

Крім зустрічей в музеї школярі відвідують змагання з активістами «Маладой гвардії” Єдиної Росії» і виступи глави Слідчого комітету Алєксандра Бастрикіна; фотографуються з портретом Владіміра Путіна. Також вони перекладали книгу про американського хакера, який крав дані кредитних карт; в книзі, крім іншого, детально розповідається про роботу спецслужб у сфері інформаційної безпеки. За свої досягнення «Юным программисты ФСБ России» отримують десятки грамот – один з учнів в серпні 2015 року удостоївся нагрудного знака «95 лєт ВЧК-КГБ-ФСБ». «Юные программисты ФСБ России» вчаться в музичному кадетському корпусі, тому періодично записують відеокліпи – навесні 2017-го вони зняли «Гимн российской сборной к чемпионату мира по футболу 2018 года», який представляли в ЦСКА. Є у учнів і ролики проти екстремізму. Один з них закінчується кадром, на якому «Юные программисты ФСБ России» і Єпіфанцев жартома підкидають руки в нацистському вітанні; ця картинка забезпечена написом: «Правда ето смєшно? »

Розповідати про свою роботу «Медузі» Єпіфанцев відмовився. «Я не хочу з вами розмовляти, – сказав він. – У вас така специфіка видання … «Медуза» – це «Медуза» ».

Єпіфанцеву 37 років, він закінчив Московський державний обласний гуманітарний інститут (МГОПУ) за фахом «інформатика». До Московського музичного кадетського корпусу він працював заступником директора спеціального інтернату в Ногінську і керував військово-патріотичним клубом «Факел», за роботу в якому отримував подяку від Голіцинського прикордонного інституту ФСБ. На сайті департаменту освіти Москви вказано, що Єпіфанцев – ветеран бойових дій, у нього є медаль «25 років виведення радянських військ з Афганістану» і знак «95 років оперативно-пошуковому управлінню ФСБ Росії».

«Медуза» спробувала зв’язатися з десятьма «юними програмістами». Більшість з них побачили повідомлення, але не стали відповідати. Один з учнів спочатку погодився на інтерв’ю, але потім також перестав відповідати на повідомлення. Після того як кореспондент «Медузи» почав зв’язуватися зі школярами, Єпіфанцев написав ще одне повідомлення: «Ви всім підряд буде нав’язувати своє інтерв’ю? На якій підставі ви питаєте дітей? Я прошу залишити нас у спокої ».

Оновлено 12:30 26 травня: Після публікації матеріалу на «Медузі» інстаграм «Юных программистов ФСБ России», їхній паблік у «ВКонтакте» під назвою «Люди дела» і сайт fsb.ru.com були переведені в закритий режим, а відео на YouTube -каналах Єпіфанцева – видалені. Новини «Юных программистов ФСБ России» зникли з сайту школи № 1770. Так само 25 травня в пабліку гуртка у «ВКонтакте» Сергій Єпіфанцев опублікував оголошення про те, що школа «підписала тристоронній договір про співробітництво і взаємодію з Академією ФСБ Росії і Управлінням по м Москва і Московської області ».

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел.

Джерело:https://meduza.io/feature/

Cтатті

Українські спецслужби. Перемоги і поразки останнього століття

Published

on

Сто років тому, на межі 1917-1918 років, одночасно зі становленням Української Народної Республіки, почалося також становлення українських спецслужб. Про те, як відбувався цей процес упродовж останнього століття, Радіо Свобода розмовляло з експертом із питань безпеки, співробітником СБУ в 2014–2016 роках Юрієм Михальчишиним.

 – Сто років тому Українська Народна Республіка спецслужби успадкувала чи створювала заново?

– Створення національної спецслужби проходило болісніше і хаотичніше, аніж будівництво збройних сил. Оскільки військовий потенціал армії колишньої Російської імперії було не так просто втратити. А в царині спеціальних служб, зокрема розвідки та контррозвідки, ситуація була вкрай плачевною. Одна з причин – очільники Центральної Ради, які прийшли з опозиційних, антисистемних політичних середовищ. Вони дуже підозріло ставилися до спецслужб у цілому.

А потенціал Російської імперії у цій сфері був доволі вагомим. Російська військова контррозвідка до Першої світової війни була найбільш результативною в Європі за кількістю реальних виявлених шпигунів та агентів спецслужб іноземних держав. Охоронне відділення департаменту поліції Міністерства внутрішніх справ Російської імперії володіло вкрай кваліфікованим оперативним складом і потужною агентурною базою, та навіть закордонним апаратом, що для політичного розшуку є нетиповим явищем.

Очільники УНР патологічно остерігалися мати справи зі спецслужбою, намагалися зробити усе від них залежне, аби не формувати нову спецслужбу на базі старих напрацювань. Тож, якщо армію революціонізували та демократизували, то спецслужби намагалися нівелювати. Це відіграло фатальну роль восени та взимку 1917-1918 років.

– Справді, більшість лідерів Центральної Ради були більш чи менш радикальними революціонерами. Їм було важко мати справу з «охранкою».

– Звісно, але будувати національну структуру чи з політичного розшуку, чи контррозвідки було потребою часу. Тому що на території України відбувалася як стихійна, так і впорядкована демобілізація кількох мільйонів військовослужбовців армії Російської імперії. Більшовицьке підпілля діяло агресивно та дуже активно в індустріальних центрах.

Також не варто забувати, що Україна перебувала у стані війни з державами Четверного союзу, тож тут діяла агентура розвідок Німецького Рейху та Австро-Угорської імперії, які також вчиняли розвідувально-підривні акції…

Ситуація була дестабілізована, і національні спецслужби були питанням виживання молодої держави, а не політичної доцільності з точки зору професійних революціонерів, які колись були фігурантами оперативної розробки спецслужб царської Росії.

– З чого почалося становлення українських спецслужб?

– Несміливі кроки відбувалися восени 1917 року на базі органів військової контррозвідки Київського військового округу. Також намагалися організувати у надрах Секретаріату військових справ щось схоже на інформаційно-аналітичний відділ. Спроба була невдала, ресурсно не підтримана. А наслідки нам знайомі: повстання заводу «Арсенал», вторгнення більшовицьких військ. Врешті-решт, це трагічний фінал – бій під Крутами, втрата суб’єктності УНР і поява тут австро-угорських та німецьких окупаційних, хоча начебто союзницьких, військ.

Тоді наступає новий етап – гетьманат Скоропадського, колишнього генерал-лейтенанта російської імперської армії.

– Після приходу до влади гетьмана Скоропадського ситуація змінилася?

– Дуже швидко, фактично, вже з травня 1918 року починається розбудова нової спецслужби – Освідомчого відділу департаменту Державної варти Міністерства внутрішніх справ Української Держави гетьмана Скоропадського. Це була потужна структура, яка використовувала досвідчені кадри оперативників царської «охранки», кадри фронтових контррозвідників і досвідчених оперативників зі структур поліції та корпусу жандармів.

Відбулося створення нової сітки агентури з прицілом на протидію розвідувально-підривній діяльності більшовицьких спецслужб та нейтралізацію підпілля есерів, більшовиків, анархістів. Також Освідомчий відділ протидіяв спецслужбам країн Антанти, які тоді вкрай активно розвивали свою діяльність, вербували агентуру, зокрема, в містах Півдня України.

– Скоропадський був старорежимною людиною – йому було простіше мати справу зі старорежимними структурами.

– Упродовж весни-літа 1918 року активно відбувалися контррозвідувальні операції Освідомчого відділу Державної варти. Було проведено кілька успішних оперативних комбінацій: виявлено канали зв’язку іноземної агентури зі своїми розвідувальними центрами, перехоплено великі суми грошей, які скеровувалися з Москви дипломатичними каналами. Конфісковували великі партії нелегальної літератури, виявляли схованки зі зброєю.

Але на цьому тлі траплялися й провали в оперативній роботі – 6 червня 1918 року стався великий вибух на артилерійський складах у Києві, на Звіринці.

– Така собі Калинівка 1918 року.

– Так, маємо сумне дежавю.

– Восени 1918 року Український національний союз, який готував повстання проти гетьмана, проводив свої зібрання неподалік від гетьманського палацу. Куди дивилися спецслужби?

– Тоді в Міністерстві транспорту була база заколотників – там відбувалися наради.

За часів гетьманату Скоропадського державність мала гібридний характер: частина державного апарату і військових орієнтувалася все-таки на національну державність; інша частина сприймала її як транзитну форму перед переходом до возз’єднання з імперською або демократичною Росією. На цих протистояннях і зіграли змовники з Українського національного союзу.

– Спецслужби про це знали чи не знали, чи удавали, що не бачили?

– З літа 1918 року спецслужби документували цю діяльність. Але на рівні прийняття політичних рішень не було здійснено жодних заходів реагування. Це показує, що спецслужба – хоч би якою була її ефективність – сама по собі, не будучи вмонтованою в систему ухвалення стратегічних рішень, не може визначати розвиток подій.

Об’єктивно обстановка складалася проти гетьманського режиму в усіх можливих формах: поразка військового союзника Німеччини у Першій світовій війні, невдоволення фронтовиків і селянства, та існування потужної опозиції в обличчі лівих політичних партій.

– Наскільки були дієвими спецслужби Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки?

– Директорія УНР, яка прийшла на гребні антигетьманського повстання до влади у грудні 1918 року, зруйнувала практично всю державну інфраструктуру режиму Скоропадського. Тому у царині спецслужб довелося починати роботу практично з нуля. Було створено Департамент політичної інформації Міністерства внутрішніх справ Директорії УНР. Його очільником, який діяв на правах керівника контррозвідки Дієвої армії УНР, був полковник Микола Чеботарів – дуже контроверсійна особа, яка заслужила дуже критичні відгуки у повоєнній мемуаристиці. Чи не єдиною його «успішною операцією» була оперативна розробка та доведення до військового трибуналу справи полковника Болбочана – вкрай скандальна історія, яка негативно позначилася на боєздатності армії УНР.

На противагу цьому, на території ЗУНР спецслужби творилися системно та впорядковано. Там існувала хороша кадрова база, адже в австро-угорській армії чимало українців служили у військовій жандармерії. Тож, вже у березні у 1919 році було сформовано Польову жандармерію Української галицької армії. Вона виконувала функції військової поліції та протидиверсійних формувань.

Також діяла Державна жандармерія ЗУНР при Міністерстві внутрішніх справ. Вона забезпечувала політичний розшук і боротьбу зі спробами повалення законного ладу. Найбільший її успіх – це придушення комуністичного заколоту у Дрогобичі в квітні 1919 року.

І третя спецслужба ЗУНР – невеликий освідомчий відділ при Начальній команді УГА, так звана дефензивна розвідка і відділ детективів. Це невелика група з 30 офіцерів, які діяли при штабі армії та штабах корпусів, але в них був вагомий успіх – ліквідація румунської агентури в штабі одного з корпусів УГА влітку 1919 року.

– А як взаємодіяли спецслужби УНР і ЗУНР?

– Вкрай негативний досвід співпраці. Спочатку це була дуже нездорова конкуренція, потім взаємне ігнорування і відтак антагонізм. Влітку 1919 року, коли дві ставки головного командування опинилися на одній території – в Кам’янець-Подільському, тимчасовій столиці УНР і ЗУНР – фактично, їхні спецслужби діяли на нейтралізацію одна одної і займали антагоністичну позицію. На жаль, співпраці не було і, можливо, це стало однією з причин поразки літньої кампанії – похід на Київ та Одесу 1919 року закінчився з дуже фатальними наслідками.

– Перейдімо до новітнього часу. Після розвалу Радянського Союзу розвиток спецслужб йшов двома шляхами: спецслужби країн Балтики були сформовані з нуля. А в Україні на базі КДБ УРСР створили СБУ. Який був шлях найбільш виправданим і чи вдалий шлях обрала Україна?

– Насправді, було три шляхи. Росія та Білорусь зберегли КДБ: або під іншою назвою, або без жодних реформ.

Натомість шлях, яким пішла Естонія – повна ліквідація КДБ Естонської РСР як юридичної особи, формування нового ядра з оперативників кримінальної розвідки карного розшуку і набір нових кадрів з-поміж випускників престижних університетів. Півроку навчання на контррозвідувальних курсах на базі спецслужб Швеції та Великобританії – і на виході у 1992 році практично нова спецслужба, не обтяжена ні символічною спадковістю, ні ворожою агентурою в лавах співробітників.

Шлях України – досить негативний, і він заклав передумови поразки наших спецслужб на перших етапах гібридної війни з Росією. У нас не тільки не ліквідували КДБ УРСР, у нас створили структуру-прокладку – Службу Національної Безпеки України, так звану СНБУ. Вона була створена у вересні 1991 року Верховною Радою. І її першим очільником став останній голова КДБ УРСР генерал-полковник Микола Голушко, який пробув на цій посаді чотири місяці, здав справи та виїхав до Росії.

У нас тут в березні 1992 року виникла СБУ, а Голушко у 1993–1994 роках очолював Федеральну службу контррозвідки Російської Федерації, це попередниця ФСБ.

– А для України це реальний був шлях – усунути велику кількість працівників КДБ і створити службу з нуля?

– Так. Тим шляхом йшли держави, які здійснювали політику декомунізації не словом, а ділом. Цей потенціал можна було використати при будівництві збройних сил, сил та засобів технічної розвідки. Але будувати контррозвідку, святая святих спецслужби, на основі ворожого кадрового потенціалу – це неправильно.

– Чому ж ворожого? Вони склали присягу на вірність Україні.

– Справа в тому, що ці люди свою кар’єру та оперативну діяльність будували на поборенні українського націоналізму і самої ідеї про українську державність. У структурі КДБ цим займалося одіозне п’яте управління по боротьбі з ідеологічною диверсією. Й один з його очільників став засновником національної спецслужби України.

– Ви маєте на увазі Євгена Марчука?

– Безперечно.

– Даруйте, але ж його вважають державником, і навіть національно-патріотичні сили підтримали його кандидатуру на президентських виборах 1999 року.

– Тоді в мене великі питання до національно-патріотичних сил.

– Як останні події – конфлікт з Росією, втрата Криму, війна на Донбасі – вплинули на українські спецслужби? І як вони змінилися з 2014 року?

– На перших етапах – це вкрай болючі удари: репутаційні, кадрові й безпосередньо оперативні. Російська агентура в надрах української спецслужби успішно працювала в п’ятирічку помаранчевого правління і знищувала в першу чергу контррозвідку та інформаційно-аналітичні структури. Тому навесні 2014 року, коли розпочалася перша фаза операції «Русская весна», багато у чому вітчизняні спецслужби були паралізовані. Крім того, трапились безпрецедентно ганебні явища: дезертирство, перехід на бік супротивника більшості працівників чотирьох структурних підрозділів.

Вдалося, використовуючи той потенціал, який російська агентура усунула від роботи в органах контррозвідки, у стислі строки відновити потенціал, зокрема по критично важливому напрямку військової контррозвідки.

Влітку 2014 року контррозвідка, по суті, працювала з коліс, вступала у бій, забезпечуючи діяльність наших збройних формувань на території Донецької та Луганської областей. У дуже хаотичному режимі в умовах дестабілізованої оперативної обстановки вдалося не допустити гучних провалів, які були б неминучими, якби не мужність, професіоналізм, і відчайдушна працездатність наших контррозвідників.

– Уточню, коли українська спецслужба зазнала найбільших організаційних втрат: у помаранчеву п’ятирічку чи при Януковичі?

– У помаранчеву п’ятирічку були закладені передумови проникнення кадрових співробітників спецслужб Російської Федерації у нашу контррозвідку. А їхня практична діяльність розгорнулася за каденції одіозних голів СБУ – Калініна і Якименка.

Дмитро Шурхало

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. https://www.radiosvoboda.org/

Continue Reading

Cтатті

Чуже хвалимо своє не знаємо? 100 років незалежності України: Чому така тиша на офіційному рівні?

Published

on

22 січня 2018 року – 100-річчя проголошення незалежності України.

Де підготовка, де достойна програма? Святкування подій 1917 року, що вeли до незалежності, були ледве помітні протягом 2017 року.

Чому 22 січня 2018 року не було оголошено державним святом?

Чому нинішній український парламент не проводить спеціального урочистого засідання в будинку, де було проголошено незалежність України, у Будинку Учителя/Будинку Центральної Ради?

 Будинок Педагогічного Музею, де засідала Українська Центральна Рада. Фото 1913 року

Чому президент і прем’єр-міністр не звертатимутся до українського народу з Софійської площі того дня?

 Проголошення Третього Універсалу на Софійській площі в Києві. У центра — Симон Петлюра, Михайло Грушевський, Володимир Винниченко. 7(20) листопада 1917 р. 

Кому зручно зменшувати значимість цієї важливої історичної події в нашій історії?!

Особливо зараз, і тим самим сприяти уявленню про те, що нібито незалежна Україна виникла після розпаду СРСР?

Вже два роки тому керівництву держави було запропоновано як планувати гідне та достойне святкування 100-річчя незалежності України, зокрема проведення урочистої зустрічі в будівлі Центральної Ради.

У Київській міській раді також були внесені пропозиції щодо відповідних змін у назви вулиць. І все ж, незважаючи на проголошену офіційну політику декоммунізації, ці ініціативи не були підтримані.

Так, голові Інституту національної пам’яті Володимиру В’ятровичу вдалося організувати скромну, але важливу виставку на Хрещатику, яка присвячена Українській революції 1917-21 років. Але він також сміливо публічно визнає своє розчарування неадекваною відповідю керівництва країни.

16 січня президент Порошенко прийняв представників дипломатичного корпусу. Та на диво, не використав цю подію, щоб підкреслити 100-річчя незалежності України та її бажання вже тоді бути визнаною європейською демократичною державою.

Так що відбувається? Чому така тиша на офіційному рівні?

Богдан НАГАЙЛО

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. http://www.istpravda.com.ua/columns/2018/01/18/151914/

Continue Reading

Cтатті

Ракетний комплекс «Вільха» це передусім нова ракета

Published

on

Як відомо, напередодні президент України Петро Порошенко наказав завершити в цьому році випробування ракетного комплексу “Вільха” і приступити до його серійного виробництва. Новина дуже навіть хороша, і про потреби нашої армії в високоточній і далекобійній зброї написано дуже багато статей. Але все ж у наших громадян досі не сформоване уявлення про те, що таке “Вільха”, багато в чому через секретність проекту, а також непрофесіоналізм наших улюблених журналістів при висвітленні даної тематики.

Перш за все “Вільха” це ракета, а не, як висвітлюють у багатьох ЗМІ, – РСЗВ. В якості реактивної системи залпового вогню в даному випадку використовується стара-добра 9К58 на шасі МАЗ-543, більш відома як “Смерч”. У перспективі її хочуть замінити на КрАЗ-7634, але це в перспективі і саме шасі.

Вся цінність саме в ракеті, адже на неї і була зроблена основна ставка. І якщо вірити тим ТТХ, що періодично спливали в відкритих джерелах (а офіційних і до сих пір немає), мова йде про високоточний 300-мм реактивний снаряд, що вражає цілі на відстані понад 100 км (за деякими відомостями до 170 км) з точністю відхилення від цілі на 50 метрів, при використанні інерційної системи наведення, і 7 метрів, при використанні GPS-корекції.

Дана ракета здатна вражати не тільки наземні, але і надводні цілі. Також повідомлялося, що з її допомогою, можливо знищувати і повітряні об’єкти, що в деякому сенсі робить її універсальною зброєю.

Таким чином, “Вільху” некоректно називати новою РСЗВ, це, перш за все ракета. Ракета, яка в порівнянні зі стандартними боєприпасами “Смерча” збільшила дальність ураження цілей майже в два рази, а по точності можна порівняти з провідними світовими ОТРК ATACMS і горезвісним “Іскандер-М”.

Звичайно, шлях її на авансцену був довгий. Вперше про “Вільху” заговорили в січні 2016 року, а перше випробування було проведено в березні того ж року. Всього відомо про сім випробувальних стрільб даної ракети, і останні були проведені 22 грудня 2017 року на полігоні в Одеській області. Саме в ході цих випробувань і були запущені перші ракети, виготовлені на заводі ДАХК “Артем” за допомогою нового турецького обладнання Repkon, що використовується для виробництва високоточних деталей циліндричної порожнистої форми.

Власне, не дивно, що від випробувань, що почалися майже два роки тому, зараз можна переходити до серійного виробництва.

Проте, хоч “Вільха” і є далекобійною високоточною зброєю, вирішувати масштабні тактичні питання їй не зовсім під силу. А тому з нетерпінням очікуємо дефіле ОТРК “Грім-2”. Його час саме настав!

zloy-odessit

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. zloy-odessit

Continue Reading

Trending

Inline
Приєднуйтесь! Будьте завжди в курсі подій. Вподобайте цей інфоресурс!
Inline
Приєднуйтесь! Будьте завжди в курсі подій. Вподобайте цей інфоресурс!