Зв'яжіться з нами

Cтатті

Про Каталонію, гібридну війну, путінських ботів і його «корисних ідіотів»

Опубліковано

на

Нещодавно міжнародні рейтингові агентства назвали Владіміра Путіна найвпливовішим політиком світу. Чималу роль у його демонізації відіграв політологічний міф про нібито винайдену ним і застосовану проти України досі невідому тотальну гібридну війну. А чи справді остання є раніше невідомим ноу-хау Путіна? Зокрема, чим, власне, принципово відрізняється агресія більшовицької Росії в Україну в 1917–1922 роках від походу «русского мира» 2014–2017-го? Наведемо лише деякі прямі паралелі.

1. Цілеспрямована руйнація агентами Кремля української армії зсередини (відоме гасло російських більшовиків «ни войны, ни мира, армию распустить»).

2. Організація Москвою збройних повстань і терористичних актів проросійськи налаштованих терористів усередині України (повстання арсенальців у Києві в січні 1918 року та події в Одесі, Миколаєві, Маріуполі, Слов’янську в 2014-му).

3. Федералізація України за принципом «поділяй і володарюй» («Донецько-Криворізька республіка», «автономія Криму», «Новоросія»).

4. Облудне переведення наглої агресії Москви в 1917–1918 роках у видимість громадянської війни в Україні; створення українських підрозділів (Червоне козацтво, Богунський, Таращанський полки) на чолі з командирами-українцями (Микола Щорс, Василь Боженко, Юрій Коцюбинський та ін.). Останні — прямі аналоги Ґіві, Мотороли, Захарченка аж до їх ліквідації окупантами.

5. Створення груп бойовиків через їх фінансування та озброєння («красная ґвардія» в 1917 році, тітушки в 2014-му).

6. Захоплення бойовиками адміністративних будівель (телеграф, пошта, вокзали, адміністрації, а в 2014 році — держадміністрації, мерії, СБУ).

7. Створення альтернативних Києву структур (на противагу Генеральному секретаріату в Києві Народний секретаріат у Харкові).

8. Пропаганда й підкуп політиків у Європі. Ще Єкатєріна ІІ платила Вольтеру 1 тис. золотих на рік, щоб той прославляв її та Росію. А більшовицький Комінтерн у довоєнній Європі фактично був агентурою спецслужб Кремля.

9. Брехлива, тотальна антиукраїнська пропаганда серед населення та військових країни-жертви.

10. Одурювання люмпенізованих низів заманливими гаслами на кшталт «фабрики — робітникам, землю — селянам, пенсіонерам — російські пенсії» тощо.

То в чому ж різниця між агресією сьогоднішньою та сторічної давності? І чи така вже новація гібридна війна Владіміра Путіна? Хіба що з’явилися зомбоящики та інтернет-боти, а тітушки штурмують уже не пошту й телеграф, а мерії, держадміністрації та обласні управління СБУ.
Отже, історія повторюється. Однак наші численні політологи прогледіли прямі паралелі між двома інтервенціями Росії в Україну й створили міфічний образ злого генія Путіна, що нібито винайшов ще незнану людством гібридну війну. Як наслідок — російсько-українська війна 2014–2017 років трактується як локальний, ситуативний конфлікт, що виник зі злої волі Путіна та його брехливих пропагандистів, та це не узгоджується з історичною дійсністю. На нашу думку, причина агресії не в Путіні та його продажних журналістах, а в імперському устрої Росії, що формувався на засадах азійської деспотії в лоні монгольської імперії Чинґізидів, про що багато писали класики російської історичної науки.

Імперії — це надцентралізовані й мілітаризовані держави, що живуть на ресурси загарбаних колоній.

Виснажуючи останні, імперія загарбує нові провінції й так протягом усього свого існування. Імперська держава розростається вшир, витрачаючи ресурси не для внутрішнього розвитку, а для нових завоювань. Тому її населення живе в злиднях через надексплуатацію та використання як гарматне м’ясо. Відомий російський філософ Ґєорґій Фєдотов писав про Московське царство: «Тільки крайньою загальною напругою, залізною дисципліною, страшними жертвами могла існувати ця злиденна, варварська, безкінечно зростаюча держава». Щось змінилося на початок ХХІ століття? Питання риторичне.

Саме сусідство з імперією постійно загрожує збройним нападом. Тобто імперія — це такий собі крокодил, який інстинктивно періодично клацає щелепами: у 1980-х в Афганістані, у 1990-х у Молдові, потім у Чечні, у 2008-му в Грузії, тепер дійшла черга до України. І ніяка дружба з імперським крокодилом, до котрої нас закликає Москва, не врятує сусідів від його дружніх щелеп. Аляксандр Лукашенка та Нурсултан Назарбаєв дуже дружать із Путіним. Але вже мало хто сумнівається, що після України дійде черга й до них. Якщо російський імперський крокодил не поламає зуби в Україні.

Як відомо, його апетити безмежні. Свого часу він ковтав не тільки Польщу з Фінляндією, а й Східну Німеччину, Угорщину, Чехословаччину. Тож європейцям слід збагнути, що українці на Донбасі захищають від російської імперської агресії не лише себе, а й народи Європи.
Отже, доки Росія зберігатиме імперський устрій, доти настання нової «русской весны» буде тільки питанням часу й місця, де вона розквітне знову.

Але час імперій минув, як архаїчних держав періоду єгипетських фараонів і доіндустріальних су­спільств. Поширення ринкової економіки призвело до їх розпаду на сучасні держави національного типу: Польщу, Фінляндію, Норвегію, Литву, Угорщину, Чехію, Румунію, Україну тощо. РФ одна з останніх імперій у світі, які перебували в стані кризи та розпаду. Вона вже втратила свої найбагатші й найрозвиненіші колонії: Україну, Прибалтику, Молдову, Грузію, Азербайджан, Казахстан, Узбекистан тощо. Путінське «вставання з колін» — це фантомні болі за втраченими колоніями, конвульсія вмираючого імперського монстра, простимульована величезними надходженнями нафтодоларів, які, однак, уже закінчуються. Як сказав Мєдвєдєв: «Денег нет, но вы держитесь».

Російська імперія в наш час скидається на останнього динозавра в міському сквері. Він ще страшний і небезпечний, але приречений на неминуче вимирання.

Згадана демонізація «гібридного» Путіна свідчить про те, що деякі наші політологи та політики не розуміють відомих історичних закономірностей. А успішний політик повинен бути історично грамотним. Не випадково вчителем Александра Македонського був Арістотель, а Вінстон Черчилль полишив після себе не лише перемогу в Другій світовій, а й підручник з історії Англії. Про «бездонну глибину» знань керівництва нашої країни в галузі історії та державного будівництва промовисто свідчать слова президента Леоніда Кучми: «Ви скажіть, що будувати, і я вам усе побудую».

Нерозуміння глибоких історичних причин імперської агресії Росії та зведення їх до особистих якостей Путіна не сприяють успішному для України вирішенню збройного конфлікту на Донбасі й у Криму. Не з’ясувавши глибинної суті явища (історичної та цивілізаційної), неможливо успішно боротися з його негативними наслідками. Бо, як сказав культовий історик Семюел Гантінґтон, «лише розуміючи реальний світ, державні політики можуть змінити його».

КАТАЛОНІЯ НЕ ОРДіЛО

Референдум про незалежність Каталонії збудив нові надії ватних прибічників «ЛНР», «ДНР» і «Новоросії» на вихід з України. Чи є якісь правові підстави під їхніми мареннями?

Міжнародне законодавство визнає священне право націй на самовизначення в межах власних етнічних земель. Інакше кажучи, народ із власною мовою та етнокультурою має право на будівництво своєї держави на Батьківщині.

Тобто каталонці як окремий народ із власною мовою та етнокультурою мають право на самовизначення в межах Каталонії. Однак мешканці Донбасу не мають такого права, бо немає окремого донецького народу зі своєю мовою та етнокультурою. Більшість із тих, хто себе так позиціонує, як правило, зрусифікована частина українського народу.

Кримські татари як окремий місцевий етнос мають право на самовизначення в межах своєї кримської батьківщини, а російськомовні кримчани не мають такого права, бо вони не окремий етнос, а діаспора росіян поза їхніми етнічними землями. Точно так само турки в Німеччині чи українці в Канаді не мають права на самовизначення, бо мешкають не на власних етнічних територіях.

У Росії право на самовизначення мають буряти, якути, казанські татари, башкири, чеченці, осетини як окремі автохтонні етноси, що живуть на своїх землях. А рязанці, вологодці, петербуржці такого права не мають, бо вони є частинами єдиного російського етносу. То на яких підставах мешканці Луганська та Донецька претендують на незалежність?

Іншими словами, самовизначення каталонців чи басків — священна національно-визвольна боротьба, а спроба частини мешканців Донбасу відділитися від України — спровокований лукавими сусідами злочинний сепаратизм. Тому Каталонія не ОРДіЛО, і будь-які аналогії тут недоречні.

Про справжні та вигадані гріхи української влади

Зустрів давнього товариша по університету, учасника всіх майданів. Каже: «Порошенка треба гнати, бо краде». — «Що ж він у тебе вкрав?» — «Мої податки. Я їх сплачую, а він уже місяць не прибирає сніг біля мого будинку. Нічого ж хорошого за останні чотири роки не зробив!»
«Хороше» за останні чотири роки:
1. Встояли проти агресії Росії з розваленою армією.
2. Створили з нуля боєздатну армію в умовах війни.
3. Втримали економіку, не допустили дефолту.
4. Ефективне сільське господарство.
5. Зламали монополію російського газу в Україні.
6. Переорієнтувалися з російського ринку (–30%) на євроринок (+35%).
7. Відхід від Росії в Європу, самоідентифікація українців.
8. Успішна дипломатія: зберегли санкції, отримали безвіз.
9. Твердий курс на Європу.
10. Переламали мінські угоди: спочатку контроль кордону, потім вибори.
11. Закон про деокупацію Донбасу.
12. Декомунізація (і не лише лєнінопад, а й анігіляція компартії).
13. Українізація ефіру.
14. Олігархи здають позиції.
15. Реформи, хай і незавершені: децентралізація, е-декларування чиновників, система ProZorro, реформи поліції, судова, пенсійна, освітня, медицини, антикорупційний суд…

«Як відомо, — каже товариш, — армію відбудували волонтери, а в штабах сидять самі злодії та зрадники!» Відповідаю: «Волонтерам, безумовно, честь і велика подяка, але мобілізація, танки, артилерія, авіація, грошове забезпечення їм не по кишені. І якби в штабах сиділи лише злодії та зрадники, то, мабуть, фронт стояв би не під Широкиним і Пісками, а десь під Одесою та Києвом, а то й під Львовом».

«Порошенко здав Крим і Донбас росіянам», — каже товариш. Відповідаю: «У Крим «зелені чоловічки» ввійшли в кінці лютого 2014 року, Іґорь Ґіркін із російськими «порєбріками» захопив Слов’янськ 12 квітня. То як Петро Порошенко, що приніс присягу президента України 12 червня, тобто через два місяці після окупації Криму та Донбасу росіянами, міг здати їх Путіну? Можливо, ще не звільнив їх, але не все зразу».

Звичайно, корупція, олігархи, низькі зарплати, занепад промисловості… Але ж війна. До того ж, за нашою Конституцією, президент відповідає лише за збройні сили й дипломатію (де маємо помітні успіхи). Ми ж парламентсько-президентські, а не навпаки. А прибирання снігу — це вже до міськради.

Поза сумнівом, Порошенку можна висунути чимало претензій, але якщо скинемо його, кого поставимо? Ляшка? Тимошенко? Савченко? А може, вкотре Москві довіримося? Та вже почистить Україну, і не лише від снігу, а й від українців.

Кому вигідний черговий Майдан, дострокові перевибори президента, владний параліч на кілька місяців у країні під час війни? Звичайно ж, Владімірові Путіну, який спить і мріє про це. І навіщо деякі наші «корисні ідіоти» розхитують країну зсередини?
«Совпадение? Не думаю».

Черговий Майдан остаточно підтвердить путінський ярлик, що Україна — фейкова держава, яка ні на що конструктивне не здатна, крім як скидати нею ж обраних президентів. Тоді вже цивілізований світ точно від нас відвернеться та почнеться чергова українська Руїна. І буде, як за часів Івана Мазепи: «самі себе звоювали».

В умовах війни краще поганий президент, ніж ніякого. А чи такий вже поганий Петро Порошенко? Принаймні якщо врахувати зазначені 15 позицій, то багато в чому він значно кращий за своїх чотирьох попередників, які правили в мирний час і з менш розваленою економікою.

Тримаймося та не робімо фатальних дурниць, про які мріє Владімір Путін. Час працює на Україну. Усе буде гарно або дуже гарно.

Автор: Леонід Залізняк  – доктор історичних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Cтатті

У Сухопутних військах немає бригади без бойового досвіду – генерал

Опубліковано

на

Усі бригади, полки і окремі частини Сухопутних військ ЗС України вже мають бойовий досвід.

Про це в інтерв’ю Укрінформу заявив командувач Сухопутних військ Збройних Сил України генерал-полковник Сергій Попко.

“Всі бригади Сухопутних військ, всі полки й окремі частини мають бойовий досвід і виконували протягом всіх цих трьох років бойові завдання. Немає жодної військової частини в Сухопутних військах, яка не мала б бойового досвіду, кожна – за напрямками своєї діяльності”,  – заявив він.

Генерал зазначив, що залежно від року війни, від періоду застосування в російсько-українській війні, частка участі Сухопутних військ у бойових діях “коливалася від 80 до 90%”.

“Ми з повагою ставимося до зусиль інших силових структур, таких як Служба безпеки України, Державна прикордонна служба, Національна гвардія, Національна поліція. Але проводити якісь паралелі між ними було б не зовсім коректним. Справа в тім, що Сухопутні війська, як і Десантно-штурмові війська, і Морська піхота, завжди виконують задачі на першій лінії. Всі інші – на другій і далі”, – зазначив Попко.

Командувач також повідомив, що частини і підрозділи Сухопутних військ перебувають у районах російсько-української війни в Донецькій та Луганській областях за принципом ротації: приблизно 7-8 місяців виконання бойових завдань, 5-6 місяців – відновлення боєздатності в пунктах постійної дислокації. “Там здійснюється доукомплектування, ремонт озброєння і військової техніки, особовому складу надаються відпустки. Потім знову повернення до виконання бойових завдань на фронті”,  – додав він.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

Ефективність нашої артилерії не дала РФ перейти у наступ

Опубліковано

на

У Сухопутних військах близько 90% вогневого ураження бойовиків під час конфлікту на Сході України здійснюють ракетні війська й артилерія.

Про це в інтерв’ю Укрінформу заявив командувач Сухопутних військ Збройних сил України генерал-полковник Сергій Попко.

“Що стосується ракетних військ і артилерії. Це основний рід Сухопутних військ, який здійснює вогневе ураження. Його дольова участь у вогневому ураженні противника – порядку 90 відсотків. Це дуже суттєво”, – заявив він.

За оперативною інформацією, додав генерал, в ході конфлікту на Донбасі саме ефективність та потужність української артилерії не дозволили російському агресору перейти до масованого наступу.

“Цю обставину ми взяли на озброєння, наситили механізовані й танкові війська артилерією всіх типів – від мінометів до реактивних систем залпового вогню великих калібрів, укомплектували розрахунки цих гармат і артилерійських систем особовим складом, навчили цих людей”,  – зазначив Попко.

Говорячи про переозброєння, командувач зауважив, що, виходячи з тактики бойового застосування й потреб в укомплектованості частин Сухопутних військ, вдалося скласти фінансово обгрунтовану програму технічної модернізації або переозброєння. Програма створювалася з урахуванням фінансових можливостей на кожен бюджетний рік і була затверджена у Генеральному штабі Збройних сил України.

“Тому вже можна говорити про те, що переважна кількість зразків, які нас будуть задовольняти, вони вже у розробці на підприємствах національного обороно-промислового комплексу. Тому ми ставимо перед собою амбітні завдання на майбутнє, коли значна більшість техніки й озброєння – більше 80 відсотків – будуть новітніми. Поки що ми лише на шляху до цієї мети”, – зазначив він.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

ДШКМ в руках десантників vs бетонна плита. Очікування і наслідки (ФОТО, ВІДЕО)

Опубліковано

на

Чи витримають плита з бетону, ящики та мішки з піском влучання з ДШКМ? На одному із полігонів у районі проведення АТО, під час зборів з розрахунками великокаліберних кулеметів ДШКМ, десантно-штурмовою бригадою було перевірено на міцність типові укріплення. Також, на різних навчальних точках, десантники відпрацьовували способи ведення вогню по різних цілях та на різних відстанях.

До проведення зборів залучалися волонтери-інструктори, які вже допомогли підготувати Збройним Силам України чималу кількість кулеметників.

Світлина від Прес-центр штабу АТО.

На різних навчальних точках, десантники відпрацьовували способи ведення вогню по різних цілях та відстанях. Цікавим було те, що на полігоні були побудовані імпровізовані укриття, виготовлені із матеріалів, які використовуються в районі АТО.

Світлина від Прес-центр штабу АТО.

– Наша мета полягає не в ураженні цілей завдяки щільності вогню та великою кількістю пострілів, а завдяки мінімальному та ефективному використанню боєприпасів, – відзначає командир десантно-штурмового підрозділу.

Світлина від Прес-центр штабу АТО.

Необхідно відзначити, що модернізація даного великокаліберного кулемету ДШК значно збільшила його бойові можливості, а розрахунок – став мобільнішим.

Світлина від Прес-центр штабу АТО.

Джерело: http://youtube.com/

 *При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?
Реклама
Реклама
Реклама

Trending