Зв'яжіться з нами

Cтатті

Підприємства ДК “Укроборонпром” у нинішньому стані не здатні переозброїти армію сучасним озброєнням

Опубліковано

на

Будьмо чесні самі з собою. Насамперед, констатуймо тривожний тренд і чітке розуміння: а) модернізованій армії потрібні не поштучні новинки, а серійні зразки бойової техніки; б) підприємства ДК “Укроборонпром” у нинішньому стані й у нинішньому форматі взаємовідносин з Міноборони не здатні переозброїти армію необхідною технікою, зрив ДОЗ “запрограмовано”; в) потрібні реальні реформи в оборонці, де сприяння роботі активних приватних компаній — лише мала частина формування нових правил гри. 

Глибина проблем стане зрозумілою, якщо раптом вирішимо за рік переозброювати армію не батальйонами (що вже не виконується), а бригадами. Виявиться, що з нинішніми темпами промисловості на переозброєння новими зразками двадцяти бригад нам знадобитися майже сто років. Для очікуваного результату у вигляді мобільної сучасної армії — це катастрофа.

А тепер про все по черзі.

До середини 2017 р. для підвищення мобільності й бойової ефективності Сухопутні й Високомобільні десантні війська повинні отримати максимально можливу кількість нової і модернізованої техніки та озброєння. Таку вимогу командування Генерального штабу ЗС України озвучило наприкінці 2016 р., базуючись на прогнозах розвитку оперативно-тактичної ситуації поблизу кордону держави, де навчання російської армії “Захід-2017” були одним з серйозних викликів для безпеки України.

“Ми повинні отримувати нову техніку — і модернізовані танки, і нові бронетранспортери — батальйонними комплектами. Під час бойових дій ремонтувати її буде ніколи. Нова техніка потрібна. Я не хочу повертатися у 2014 рік”, — заявив начальник Генерального штабу на одній з ключових нарад, звертаючись і до командувачів родів і видів військ, і до представників оборонної промисловості.

Зараз — майже середина 2017 року. У темпах виробництва на підприємствах “Укроборонпрому” нової бронетехніки — БТР-4, БТР-3 і тактичної колісної машини “Дозор” — особливого прогресу не помітно. Доля замовлень на ці машини в рамках поточного року — у руках військового відомства. Водночас приватні компанії, власники яких не пов’язані з владою, але здатні підставити плече армії в переозброєнні, або паралізовані з’ясовуванням стосунків з правоохоронними органами, перевірками, або мають мізерні замовлення з мінімальною рентабельністю.

На тлі всього цього виникають прості запитання. Чому все саме так? Хто винен? Що робити?

Якщо взяти до уваги загальну кількість танкових, важких, середніх і легких бригад (за всієї умовності такого поділу в їхньому нинішньому вигляді) загальна кількість техніки, яка їм необхідна, просто колосальна. Навіть за найзагальнішими оцінками модернізованих танків Т-64 уже найближчим часом потрібно не менше півтисячі. Приблизно стільки ж потрібно й нових важких БМП. Рахунок потреби в модернізованих бойових машинах піхоти на базі БМП-1/2, нових гусеничних “середніх” і нових колісних БМП йде на тисячі. Бойових колісних машин типу “Дозор” або їм подібних у різних бойових і забезпечувальних ролях для армії (“сухопутка”, ВДВ і ССО), за нашими підрахунками, потрібно близько 5 тис. штук.

Нинішня реальність така, що частина нового озброєння в бронескладі — менше ніж 5%. Інша бронетехніка в нас експлуатується понад 25 років. Виконання завдань у зоні АТО неминуче спричиняє і прямі втрати, й подальше “вбивання” її ресурсу. Надійність за відсутності запасних частин знижується. З більшості позицій, необхідних для армії, промисловість повинна збільшити виробництво в рази, іноді — навіть на порядки.

А скільки ж можемо? Не виходячи за рамки зайвої деталізації, для прикладу зупинюся на трьох відомих проектах, темпи виробництва яких замикаються на потужності підприємств “Укроборонпрому”.

Бронетранспортер БТР-4. Прийнятий на озброєння ЗС України. Виробляється на дослідних потужностях КБМ ім. Морозова в Харкові. У планах — налагодити випуск “четвірок” і на Житомирському бронетанковому. З відкритих даних закупівельної системи ProZorro відомо, що місяця півтора тому ХКБМ провело великий тендер на закупівлю близько 700 тонн бронесталі. За підсумками переможцем став постачальник фінської броні від виробника Miilux. Якщо поділити всю масу закуповуваної броні на масу корпуса БТР-4, виходить майже на два батальйони БТР-4. Або
БТР-4 і “Дозор”, враховуючи виробничий профіль ХКБМ.

Але де-факто БТР-4 збираються виробляти й закуповувати, використовуючи для цього механізм державних гарантій. При цьому Мінфін і Міноборони досі не дійшли однозначного розуміння, як саме слід використати механізм держгарантій і погодити нову ціну на БТР. Словом, поки що для чиновників простіше так: немає БТР — немає проблем. А передова з Києва вже проглядається не дуже…

Бронетранспортер БТР-3ДА. Випускається Київським бронетанковим заводом. “Трійка” — наймасовіший серед нових вітчизняних бронепроектів. До війни на експорт поставлено близько 300 машин. Потужності заводу — до 10 машин на місяць. У 2016 р. були поставки в армію, у рамках ДОЗ. Частина поставлених БТР-ЗДА за попереднім ДОЗ проходить дослідну експлуатацію в десантників, бо “трійка” — і легша, ніж “четвірка”, і машина, яка плаває. Те що треба для високої мобільності. Вибрані машини мають пройти під час експлуатації по 20 тис. км. На заводі обурені ставленням десантників до їхніх бронетранспортерів. На нещодавніх навчаннях одна з “трійок” перекинулася, є істотні поломки ходової на кількох машинах. Чи то через дії екіпажу. Чи то через неякісні комплектуючі. Комісія розбирається.

При цьому в 2017 р. у Київського заводу замовлення на “трійки” від армії немає. Можливо, ситуація зміниться після завершення їх дослідної експлуатації і прийняття БТР-ЗДА на озброєння. Хоча злі язики подейкують, що “трійку” з ДОЗ-2017 уже викреслено.

Бойова колісна машина “Дозор”. Щодо багатостраждального “Дозору” ситуація не менш туманна. БКМ у кількості 10 штук проходили в одній з військових частин дослідну експлуатацію, яка завершилася в лютому
2017 р. Було виявлено недоліки. Їх виправили. Також було запропоновано внести низку змін. ХКБМ запевнило, що всі зауваження й побажання військових будуть враховані. Виробництвом займатиметься і Львівський бронетанковий завод, і ХКБМ. Крім уже виготовлених десяти машин першої партії, на 2017 р. планувалося виробництво ще 30. Звичайно, це не 200 на рік, як раніше заявлялося на піар-акціях, але теж добре. Однак досі немає ані найменшої інформації про те, чи знайшли час військові й промисловці зібратися в складі міжвідомчої комісії і легітимувати “вдосконалені” “Дозори”. Без акта цієї комісії й виготовлення двох нових машин — з реалізацією всіх технічних доробок — виробництво нових “Дозорів” не розпочнеться.

Загалом можна стверджувати: якщо до кінця року армія й отримає нові “четвірки”, “трійки” і “Дозори”, то йтиметься про одиниці. І то — в найкращому разі. Не прогресує й ситуація з модернізацією Т-64 та створенням важкої БМП, про актуальність якої говорять уже три роки.

Перехід до великосерійних закупівель в інтересах армії і гвардії, зміна експортної парадигми функціонування нашої “оборонки” (хоча на початку 2017 р. “Укроборонпром” повернувся до тези про важливість саме експортних завдань) і жорсткість позиції щодо ціноутворення спровокували кризу у відносинах між військовими й промисловцями. Точніше, між Міноборони і Генштабом з одного боку, і “Укроборонпромом” — з іншого.

Особливістю нинішніх програм переозброєння є вкрай низька частка видатків на науково-дослідні й дослідно-конструкторські роботи. Генеральний штаб у багнети сприймає будь-які словесні “довгобуди”. Як червона ганчірка й приклад — модернізація БМП-1 на Житомирському бронетанковому заводі. Проекту — п’ятнадцять років, а модернізованого БМП в армійських лавах так і немає.

У ситуації, що склалася, військове відомство прагне якнайшвидше оновити збройовий парк за рахунок готових до серійного виробництва зразків. Працювати з приватними компаніями, які готові підписувати спільні рішення й створювати макетні зразки за свої гроші — заманливо. Приватний бізнес справді демонструє дедалі більшу гнучкість і відповідальність при реалізації проектів в інтересах силових структур. Але кількість зразків, доведених до держвипробувань, а тим більше прийнятих на озброєння в такому форматі взаємодії з Міноборони — дуже незначна. Проте керівники Міноборони стверджують, що “помітне зростання активності приватних підприємств у виконанні держоборонзамовлення порівняно з минулими періодами”. У 2016 р. частка держоборонзамовлення, що виконувалося в інтересах ЗС України підприємствами державної форми власності, становила 55%. Відповідно, приватними підприємствами — 45%. У 2017 р. Міноборони продовжило (з різним ступенем успішності) робити ставку на приватні компанії.

Що стосується модернізації танків і створення важкої БМП — то ситуацію в армії могли б істотно поліпшити й проекти, пропоновані Інженерною Групою “Арей”. Для мене нинішня ситуація з ІГ “Арей” (раніше вона називалася ІГ “Азов”) — одна з найпоказовіших. Наша консалтингова компанія Defense Exprеss два роки тому активно долучилася до підтримки ініціатив інженерної групи “Арей”, оцінивши їх як досить перспективні, такі, що технічно надаються до реалізації й в умовах дефіциту справної техніки — украй необхідні для Збройних сил. Ці оцінки пізніше збіглися з висновками Центрального бронетанкового управління й Центрального науково-дослідного інституту озброєння і військової техніки.

Фахівці ІГ “Арей” запропонували програму створення бронетехніки — як важких, так і легких бронемашин різної категорії за масою. Усі проекти, щодо яких були підписані спільні рішення з Міноборони, — танк з виносним озброєнням “Тірекс”, важка бойова машина піхоти, модернізація БРДМ-2 — за короткий проміжок часу мали підвищити кількість боєздатної техніки в складі ЗС України. “Важкі” машини — танк “Тірекс” і БМП — розроблені з використанням вузлів і агрегатів танка Т-64, що здешевлює і прискорює виробництво. Але при цьому вони мають високу прогнозну ефективність — на рівні якісно нових машин. Ще один проект — БКМ “Геккон” як варіант модернізації БРДМ-2 — у металі показали на виставці “Зброя та безпека-2016”. Це був, до речі, один з найбільш бюджетних зразків, що, втім, є відмітною рисою всіх пропонованих для армії проектів ІГ “Арей”. Модульний принцип компонування й виконання бронекузова дозволяє в найкоротший термін створювати на базі стандартного шасі машини різного призначення. Машина залишилася плаваючою, що критично важливо для Збройних Сил України. Уперше в Україні у військовій техніці було використано гідростатичну трансмісію, яка забезпечила високі динамічні характеристики й підвищену прохідність. При цьому орієнтовна вартість серійної бойової машини в базовій комплектації становить близько 3-х млн грн. В Україні на сьогодні аналогічних машин такого рівня й у такому ціновому діапазоні немає.

Украй важливим було й те, що ІГ “Арей” сформувала в країні ще один центр конструкторської думки в галузі створення бронетехніки. Команда генерувала нові, часом незвичні ідеї, розрахунками й документацією доводячи їх реалістичність. Розробки “Арея” — важка БМП і танк з виносним озброєнням “Тірекс” — увійшли до державного оборонного замовлення на 2017 рік. Маючи на руках довгостроковий договір оренди столичного заводу “АТЕК”, арейці викупили його борги й контрольний пакет акцій, завезли гідрорізи та інше обладнання для добудовування технологічної лінії танкового виробництва й почали відновлювати завод. Але потім відбулося несподіване — рейдерське захоплення площ ІГ “Арей”. Вісім місяців на територію підприємства не можуть потрапити ні працівники “Арея”, ні військпреди, ні представники ЗСУ. Керівництво ІГ “Арей” поточну ситуацію прокоментувало так: “Цехи руйнуються. Відкрито, серед білого дня вивозиться обладнання. Випробування БКМ “Геккон”, які були призначені на листопад 2016 року, зірвано. “Арей” не може взятися і за створення важкої БМП, хоча робочо-конструкторська документація й креслення готові. Разом із заводом захоплено військову техніку Міноборони. За фактами диверсії, знищення оборонного підприємства й крадіжки військової техніки СБУ відкрила кримінальне провадження, але воно ніяк не заважає розграбовувати виробничі потужності заводу й готувати будівельний майданчик під багатоповерхівки. 11 квітня 2017 р. начальник ГШ ЗСУ В.Муженко звернувся до голови СБУ В.Грицака з вимогою вирішити проблему з виконанням державних оборонних замовлень інженерною групою “Арей”. Але вимогу В.Муженка проігноровано”.

Є побоювання, що ситуація навколо ІГ “Арей” може позначитися й на перспективі надання військової допомоги США. Оскільки лінійка бронемашин ІГ “Арей” розглядається як технічна база програми “Страйкер”, що реалізується у ВДВ і підтримується військовими консультантами США. Уся правова й доказова база в цьому конфлікті, якщо оцінювати всю документальну базу, — на боці ІГ “Арей”. Про ситуацію навколо “Арея” і зриви держзамовлень важкої бронетехніки знає і президент, і міністр оборони, і начальник Генерального штабу, і Генеральний прокурор, але 8 місяців проблема не вирішується. Європейські юристи ІГ “Арей” готують позов до британського суду. Хоча, напевно, дивно звучатиме в заморському суді: українські зброярі в чужій країні й чужих судах намагаються відвоювати право на захист своєї ж держави.

Інший приклад — з київським НВО “Практика”, яке посіло позицію лідера у створенні бронеавтомобілів. Машини “Козак-2” закуповують Нацгвардія й Прикордонні війська. У березні 2017 р. міністр оборони України підписав наказ №158 про прийняття на озброєння ЗС України броньованого автомобіля “Козак-2”. Але проривом компанії може вважатися виріб “Козак-2М”. Усього одна буква в назві, але принципова різниця в конструкції. Її створено за тактико-технічним завданням, погодженим з ВДВ і Силами спеціальних операцій. Це — броньована бойова колісна машина з несучим корпусом і незалежною підвіскою. Здатна долати брід в 1 м і з низкою інших вражаючих “наворотів”. Це та сама легкоброньована платформа 4х4, яка, в разі закупівель, проходитиме вже по лінії бронетанкового управління. “Козак-2М” нещодавно успішно завершив увесь цикл відомчих випробувань на Чернігівщині. Потім машину старанно й майже безуспішно “убивало” командування ВДВ. Два тижні тому “Козак-2М” узяв участь у навчаннях з перекиданням по повітрю на різні полігони, форсуванням водних переправ і їздою по місцевості, яку не всі БТР долали. У підсумку — ВДВ, Сили спеціальних операцій і Генштаб машиною, як стверджують на “Практиці”, задоволені. Така машина на тлі пробуксовки “Дозору” військовим справді потрібна.

Отут би порадіти за “Практику” і армію, якби не одне “але”. Міноборони отримало запит від прокуратори підготувати відповіді на запитання (а їх там під три десятки) про всі технічні, інженерні, й фінансові деталі проекту “Козак-2М”. А керівництву “Практики” натякнули, що є ризик втратити дозволи на роботу зі спеціальною технікою. Причому цей натяк був уже не від прокурорських. Чому такий ажіотаж — чи то Міноборони пристрахати треба, чи то зменшити заповзятливість “Практики” вирішили — поки що незрозуміло.

Крім цих, є й інші приклади тиску на приватників в “оборонці” — включаючи тих, хто займається постачанням і розробкою систем зв’язку, систем РЕБ, зразків стрілецької зброї. Чи є це системою, чи просто бажанням окремих осіб нажитися? Залишимо питання як риторичне.

P.S. 10 липня відбулося засідання Ради національної безпеки і оборони України, на якому обговорювались “невідкладні заходи щодо фінансування потреб національної безпеки і оборони України у 2017 році”. У підсумку ухвалено, що за рахунок зі спеціального фонду держбюджету Міноборони отримає ще 4 млрд грн, у тому числі — 1 млрд на закупівлю озброєння та військової техніки; 1,4 млрд — на закупівлю та виробництво боєприпасів; 300 млн — на виконання дослідно-конструкторських робіт з розробки новітнього ракетного озброєння і ще 300 млн — на поставку бронетанкового озброєння (танк БМ “Оплот”). Все це, звісно, потрібно, проте бракує одного — впевненості у тому, що наміри та заяви завершаться збільшенням кількості нових зразків у війську в зрозумілій перспективі. Доля й досі невиконаного контратаку від 2007 р. на поставку десяти “Оплотів” для армії — яскраве тому підтвердження. Нині ризики ті ж самі. Контроль над процесом, як і раніше, важить і коштує більше, ніж результат. І війна тут — не завада…

Автор:Сергій Згурець

 

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело:https://dt.ua/internal/

Cтатті

Готуймося до шикування в нових мундирах. З 2019 року все українське військо має надіти нові однострої.

Опубліковано

на

Через рік українська армія остаточно розпрощається з військовими одностроями пострадянського зразка

Нагадаємо: нові предмети військової форми одягу для нашої армії були розроблені волонтерською групою Віталія Гайдукевича і, без сумніву, докорінно змінили зовнішній вигляд захисника України. Зміни у тканині, обрисах, кольорах, символіці й знаках розрізнення вдало поєднали українську національну самоідентичність і європейську традицію. Більше року тривала робота волонтерів, ще стільки ж часу знадобилося фахівцям Головного управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних Сил України, аби завершити процес розробки і затвердження нових Правил носіння військової форми одягу.

Отже, на сьогодні новими правилами передбачено носіння елементів форми, які були введені з 2013 року, повністю нової символіки, знаків розрізнення і беретів — нової кольорової гами та призначення, запроваджено новий підхід до нарукавних знаків і розміщення на погонах знаків розрізнення військових звань — від ліцеїстів до генералів.

5530_p_13_img_0006Також новими правилами встановлено такі види військової форми одягу: парадна (парадно-вихідна), повсякденна, польова (службова морська), спеціальна (робоча) та спортивна.

Кожна з цих військових форм поділяється на літню та зимову, а також демісезонну — у повсякденній і польовій комплектаціях. За приналежністю військову форму одягу поділено на однострої Сухопутних військ Збройних Сил України, Повітряних Сил Збройних Сил України, Військово-Морських Сил Збройних Сил України, а також Десантно-штурмових військ та Сил спеціальних операцій.

Новими правилами носіння встановлено, що літню парадну (парадно-вихідну) форму одягу становлять кашкет або берет, кітель, штани навипуск кольору, визначеного для відповідного виду, роду військ ЗСУ, затвердженого Міністром оборони країни, сорочка білого (чорного у ССпО ЗСУ) кольору з краваткою кольору основної тканини, напівчеревики чорного кольору. До комплекту зимових парадних та парадно-вихідних одностроїв входять шапка зимова повсякденна, пальто, кітель і штани навипуск кольору відповідного виду, роду військ ЗСУ, сорочка білого (чорного у ССпО ЗСУ) кольору з краваткою кольору основної тканини, черевики чорного кольору, рукавички чорного кольору (чорного для військовослужбовців ВМС ЗСУ та ССпО ЗСУ), кашне білого кольору.

На відміну від парадної та парадно-вихідної форми одягу, які мають літній та зимовий комплекти, повсякденні однострої передбачено ще й для демісезонного носіння.

5530_p_13_img_0002У літньому варіанті «повсякденку» становитимуть берет (пілотка в авіації СВ ЗСУ, ПС ЗСУ та ДШВ ЗСУ), куртка і штани навипуск кольору, визначеного для відповідного виду, роду військ ЗСУ, сорочка кольору «тан» з краваткою кольору основної тканини та напівчеревики чорного кольору. В демісезонний період, окрім цих предметів, передбачено носіння плаща, а взимку військовослужбовці одягатимуть шапку зимову, куртку зимову, куртку і штани навипуск, сорочку кольору «тан» з краваткою кольору основної тканини, напівчоботи (черевики) чорного кольору, рукавиці чорного кольору та кашне кольору, визначеного для відповідного виду чи роду військ.

5530_p_13_img_0003Цікаво, що генерали, адмірали та офіцери отримали право носити шкіряні рукавички, а військовослужбовці рядового та сержантського складу — трикотажні. При цьому передбачено, що під час військового вітання рукавички не знімають.

Що стосується погонів, то правилами встановлено, що погони кольору, визначеного для виду ЗСУ, носять на пальто зимовому, куртці зимовій, плащі демісезонному, кітелі, джемпері, сорочці кольору «тан», сорочці білого та чорного кольору (з коротким та довгим рукавом).

За призначенням погони поділяються на ті, що передбачені для парадного (парадно-вихідного) і повсякденного обмундирування, а також для польових одностроїв. За способом кріплення вони також різнитимуться і поділятимуться на так звані погон-муфту та погон із текстильною застібкою.

Погон-муфта кріпитиметься на пальтах зимових, куртках зимових, плащах демісезонних, кітелях, куртках, джемперах, сорочках (кольору відповідно до форми одягу). Погони з текстильною застібкою військовослужбовці носитимуть на куртках зимових, на куртках спеціального одягу, а також предметах польової форми одягу. На сорочці (з короткими рукавами), поло та куртці костюма-утеплювача фон погонів має бути на тон темніше за колір тканини. На погонах до джемперів, сорочок та польового обмундирування дозволено вишиті знаки розрізнення.

Також правилами дозволяється певне комбінування або заміна одних предметів одягу іншими. Так, берет кольору «марун» у ДШВ та кольору «сталь» у ССпО дозволяється носити в усіх випадках — за рішенням органу управління. Також берет дозволяється носити замість кашкета польового (кепі-бойове) з літньою польовою формою одягу. Окрім цього, замість берета з повсякденною формою одягу можна носити кашкет, а з літньою та демісезонною повсякденною формою одягу — пілотку для військовослужбовців ДШВ, шапку зимову із зимовою повсякденною формою одягу за температури повітря 0 градусів і нижче; кашкет замість шапки зимової при зимовій парадно-вихідній формі одягу; кітель замість куртки при літній повсякденній формі одягу; сорочки білого або чорного кольору з довгими або короткими рукавами — з погонами і краваткою (краваткою-стрічкою для військовослужбовців-жінок) без кітеля з літньою парадною (парадно-вихідною) формою. В робочих кабінетах дозволено носіння джемпера з погонами. При цьому пуловер із V-подібним вирізом горловини носиться із сорочкою і краваткою, а з круглим вирізом горловини — без сорочки і краватки. Також поза строєм поверх джемпера дозволяється одягати куртку.

Певні особливості нових правил стосуються деяких елементів одягу жінок-військовослужбовців. Зокрема представницям слабкої статі при перебуванні у військовій формі одягу дозволяється носити сумки однотонних неяскравих забарвлень, колготки чорного або сірого кольору, туфлі і чобітки цивільного зразка з парадно-вихідною і повсякденною формою одягу, а також у дощову погоду вони можуть, не порушуючи нових правил носіння, доповнювати свій гардероб парасолькою чорного або темно-синього кольору.

Відображено в нових правилах і реалії бойових буднів у районі проведення антитерористичної операції. Так, усім категоріям військовослужбовців під час виконання бойових та навчально-бойових завдань дозволяється носіння «тактичних» бороди та вусів за умови, що вони мають відповідати вимогам гігієни і не заважати використанню засобів індивідуального захисту та носінню спорядження. Також військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, дозволяється носити цивільний одяг у позаслужбовий час, а за окремою вказівкою — у службовий час. Окрім контрактників, переодягатися в цивільне отримали право й військовослужбовці строкової служби — під час перебування у відпустці, а курсантам і ліцеїстам це ж дозволено робити в позаслужбовий час за межами військової частини.

Іван СТУПАК

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

Сучасні тенденції розвитку боєприпасів середнього калібру

Опубліковано

на

За оцінками військових експертів останні двадцять років спостерігається швидкий розвиток боєприпасів середнього калібру, а саме до автоматичних гармат калібром 20-60 мм та гранатометів – 20-40 мм. Головними факторами, що цьому сприяють є: поява більш дрібної, надійної та стійкої електроніки, впровадження нових вибухових речовин, нових технологій виробництва гільз та боєприпасів, а також вплив досвіду останніх військових конфліктів.

Однією з найбільш помітних тенденцій сьогодення є збільшення кількості боєприпасів повітряного вибуху ABM (air burst munition) калібром в діапазоні 20-60 мм з дистанційним детонатором. Незважаючи на складність їх реалізації, з огляду на потребу мати додаткове обладнання для програмування детонатора, ефективність їх застосування проти широкого спектру цілей в різних умовах ведення бойових дій збільшує інтерес до них з боку військових.

Окрім компанії Rheinmetall, яка одна з найперших запровадила програмовані боєприпаси AHEAD (advanced hit efficiency and destruction), підприємств Bofors з пострілами 3P та Orbital ATK з Mk 310 – PABM-Т, які вже достатньо давно займаються випуском відповідних снарядів різних калібрів в інтересах збройних сил країн НАТО, впродовж 2016-2017 років низка оборонних компаній почали розширювати спектр власної продукції за рахунок випуску пострілів ABM з дистанційним детонатором.

Так, у лютому 2017 року компанія CTAI (спільне підприємство Nexter Systems і BAE Systems) оголосила, що почала серійне виробництво 40 мм стрілецького програмованого телескопічного боєприпасу CTAS (Cased Telescoped Armament System), в якому снаряд частково вкритий метальним зарядом. Перевага полягає в зменшенні загальної довжини та ваги боєприпасу, а також збільшення вогневих можливостей щодо ураження цілей. CTAS включає в себе сімейство з шести боєприпасів, серед яких GPR-AB-T (round-airburst-tracer) з дальністю дії 2 500 м та A3B-T (anti-aerial airburst-tracer, планується до випуску в найближчому майбутньому) з дальністю дії до 4000 м.

171215 GPR AB T

Телескопічні боєприпаси CTAS

На початку 2017 р. російське НВО «Прибор» підтвердило, що перебуває на ранніх стадіях реалізації боєприпасів АВМ калібру 30 мм для гармат 2A42 та 2A72 та 57 мм для гармати BM57. Постріл 57×348 мм з’явився ще у 2013 році, коли компанія Renault Trucks співпрацювала з російськими підприємствами в процесі розробки транспортного засобу ATOM 8×8. З того часу активно просувається 57 мм боєприпаси та дистанційно керована башта UVZ AU-220M BAIKAL («Байкал»), яка активно демонструється на виставках з 2015 року.

171215 UVZ AU 220M BAIKAL

AU-220M BAIKAL («Байкал»)

В травні 2017 року турецька компанія Aselsan заявила про завершення розробки та сертифікації 35 мм програмованого пострілу повітряного вибуху АТОМ.

Постріл має програмований детонатор, який забезпечує підрив боєприпасу перед цілю. Ефективна дальність стрільби складає 4000 метрів. Максимальна дальність 12 000 м. АТОМ призначений для використання у спареній 35 мм гарматі турецького зенітного комплексу KORKUT.

171215 АТОМ Korkut

Спарений 35 мм зенітний  комплекс KORKUT

В жовтні 2016 року Польща почала розробку 30×173 мм пострілу АВМ для БТР 8×8 ROSOMAK. Новий боєприпас буде використовуватися у башті ZSSW-30 з гарматою АТК 300 мм Мк44S, що створюється Huta Stalowa Wola та WB Electronics. В тому випадку, якщо процес реалізації проекту не вдасться, польська сторона розраховує на придбання відповідних пострілів у компанії Rheinmetall (Німеччина).

Компанії Orbital ATK в жовтні 2017 року провела успішні випробування низки нових передових боєприпасів калібру 30х173 для гармати MK44 XM813 та башти XM914 Bushmaster Chain Pistols. Нові типи боєприпасів є керовані за командою і призначенні для знищення цілей вибухом поряд з цілю. Вони поєднують в собі маневрений постріл з комплементарною лазерною системою, яка компенсує вплив погодних умов та інші фактори, які можуть зменшити точність ведення вогню. Роботи виконувалися в рамках програми Extreme Accuracy Precision Ordnance (EXACTO) в інтересах DARPA(США).

171215 PABM T

Лінійка 30 мм пострілів з Mk 310 Programmable Air Burst Munition – PABM-T

В лютому 2017 армія США оголосила тендер на придбання 30 000 боєприпасів Mk 310 Programmable Air Burst Munition – PABM-T із завершенням поставки у 2019 році. Вони призначені для використання з гарматою XM813. Крім того, передбачається, що застарілі системи, де використовуються постріли калібру 30 мм також будуть оновлені з метою ведення вогню вже боєприпасами класу АВМ для збільшення летальності та бойової ефективності.

Окрім пострілів до автоматичних гармат розвитку набувають також гранати до гранатометів калібрами 30-40 мм. З початком 2000 років була впроваджена та набула практичного застосування технологія повітряного вибуху для боєприпасів 40х53 мм зі швидкістю 240 м/с і дальністю 2200 м.

Наразі після 2000 років в активному використанні перебувають постріли DM131 калібру 40 мм від компанії Rheinmetall для автоматичного станкового гранатомету H&K GMG AGL у поєднанні з системою ведення вогню VІNGMATE, гранати 40 мм Mk 285 PPHE від компанії Nammo з системою AN/PVG-1 LVS від Raytheon для гранатометів Mk 47 STRIKER від General Dynamics, постріли 40 мм AMBS від ST Kinetics для гранатометів STK 40 AGL Mk 2 AGL та гранати C171 PPHE-RF від Nammo для гранатометів C16 CASW (GMG E) AGL з системою ведення вогню VINGMATF FCS. Однак виробники постійно їх удосконалюють та створюють нові зразки.

Паралельно відбувається розвиток змішаних – гібридних систем, де гвинтівка з калібром 5,56 мм поєднується з гранатометом калібром 20 мм. Наприклад, виріб XM29 OICW, де постріл гранатомету програмується і здійснюється його детонація після пострілу в заданій точці перед/над ціллю.

171215 XM29 OICW

Гвинтівка XM29 OICW

Також набуває розвитку тенденція створення виключно ручних гранатометів, як то гвинтівка XM25 CD-TE калібром 25мм з програмованим детонатором. Вона здатна вести вогонь меншим калібром ніж станковий гранатомет, однак з достатньо високою ефективністю.

Характер сучасних війн та конфліктів, де часто піхотним підрозділам доводиться вести бойові дії в міських умовах, зумовив появу низько та середньо швидкісних пострілів з повітряним вибухом калібром 40 мм зі швидкостями польоту 78 м/с та дальністю стрільби близько 400 м та 105 м/с та дальністю до 800. Такі боєприпаси ефективні не лише для знищення противника, який перебуває в різноманітних міських приміщеннях, а й для пробиття дверей та ураження легко броньованих об’єктів.

171215 XM25 CD TE

Гвинтівка XM25 CD-TE

З огляду на це, компанія Rheinmetall розробила два боєприпаси HEBE16-50 та HEBE 100 з підвищеною пробивною здатністю. Вони обладнані висувним шпилем, який забезпечує ефективне пробиття, наприклад, дверей.

Окремим напрямком розвитку є використання програмованих боєприпасів повітряного підриву проти безпілотних літальних апаратів. Нещодавно компанією Amtech Less-Lethal Systems були розроблені багатосекційні снаряди SKYNET, призначені для застосування саме проти БПЛА.

171215 UAV

Багатосекційні снаряди SKYNET від Amtech Less-Lethal Systems 

Останньою тенденцією є створення програмованих пострілів, які забезпечують ефективне ведення операції у, фактично, ближньому бою. Цікавою є концепція Adjustable Range Impact Munition (ARIM), розроблена компанією Safanland Group. Вона передбачає вогневе враження противника пострілом з дистанційним детонатором, який програмуються на короткі 0-40 м та довгі 40-70 м відстані. Цим напрямком розвитку активно цікавляться Збройні сили США, де вважають, що у війнах найближчої перспективи з огляду на високу урбанізації територій велике значення матиме ефективність ведення саме ближнього бою.

Окремим напрямком розвитку програмованих боєприпасів є їх використанні у нічний час, адже існує потреба в їх застосуванні з використанням сучасних приладів нічного бачення, які діють на різних принципах.

За матеріалами видання European Defense and Security 6/2017

Олексій Сердюк

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

Як Одеса поновлює статус центру літакобудування

Опубліковано

на

У складальному цеху Одеського авіаційного заводу напружена пора – готують один за одним до льотних випробувань багатоцільові літаки Y1″Дельфін”. Налагодженням випуску крилатих машин місцеві авіабудівники, власне, поновили призабутий статус Одеси – одного з ключових центрів літакобудування України. Адже ще донедавна їх іменували авіаремонтниками, а саме підприємство, що входить до кластера “Укроборонпрому”, – ДП “Одесаремсервіс”.

СТОЛІТНЯ ТРАДИЦІЯ ЛІТАКОБУДУВАННЯ

На старті 21 століття про славетний бренд нагадав піднятий у небо над Одесою літак “Анатра-2” – відновлена копія того самого літака-розвідника “Анатра Анасаль”, який серійно випускали одеські авіабудівники у 1916 році. Після відзначення 90-річниці літака одеської марки згадали і про перший “Аероклуб”, першу “Школу пілотів”, перший політ у 1910 році на французькому аероплані “Фарман IV” відважного авіатора Михайла Єфімова, відкриття у 1911 році майстерні під гучною назвою “Завод аеропланів Анатра” та аеродрому, який досі називають “Шкільним”.

Якщо в 1911 році у небо над Одесою піднялись всього 7 літальних апаратів, а в наступному – 20 аеропланів “Фарман-IV” і “Блеріо”, то уже через п’ять років – місцеві авіабудівники вийшли на щомісячний випуск 80 крилатих машин одеської марки.

Пам'ятник Анатра Анасаль
Пам’ятник Анатра Анасаль

Через сто років їх нащадки взялись відроджувати славні традиції літакобудування. Розпочали з модернізації навчально-тренувального реактивного літака “Л-39С” чеського виробництва. Ось як про це розповідає гендиректор авіазаводу Віталій Юхачов:

“Зважаючи на актуальність підготовки військових льотчиків, керівництво Міноборони України прийняло рішення передати нашому заводу партію літаків “Л-39С”, що є симуляторами винищувачів “МіГ-29″ і Су-27”, для здійснення їх комплексної модернізації. Експерти виходили з того, що реактивний “Л-39С” можна “навчити” симулювати політ на “МіГ-29″ у бойовій обстановці – як при перехопленні цілі, так і в повітряному бою, включно зі стрільбою і бомбометанням по наземних цілях. І наші конструктори, технологи, виробничники успішно реалізували доведене завдання”, – зазначив Юхачов.

Л-39М
Л-39М “Альбатрос”

Більш того, після передачі Збройним Силам України модернізованих “Альбатросів”, як ще називають “Л-39М”, ми ініціювали випуск “з нуля” сучасного навчально-тренувального літака Y1 “Дельфін”. Оскільки потужності підприємства дають змогу реалізувати цей перспективний проект. Ідея заводчан знайшла підтримку, було розроблено техдокументацію, і після схвалення проекту наше підприємство приступило до випуску перших десяти одномоторних літаків.

“ДЕЛЬФІНИ” СТАЮТЬ НА КРИЛО НАД ОДЕСЬКОЮ ЗАТОКОЮ

“Y1 “Дельфін” – не просто результат запровадження у практику новітніх технологій літакобудування. Випуск цієї машини, переконаний Юхачов, “крок уперед у справі підготовки льотчиків, оскільки вона якнайкраще підходить для здійснення курсантами перших польотів. На цих літаках у них є можливості вдосконалити навички пілотування на малих висотах, а для більшої безпеки польотів на “Дельфіні” встановлена спеціальна система порятунку – в разі нештатної ситуації є змога приземлитись на парашуті”.

фото Укроборонпрому
Y1″Дельфін”. Фото: Укроборонпром

Із заступником гендиректора – головним конструктором ДП “Одеський авіазавод” Валентином Гостіщевим кореспонденти Укрінформу зустрілись у складальному цеху підприємства, де спеціалісти інженерно-технічних служб тестували різні системи “Дельфіна”, готуючи його до льотних випробувань.

– Протягом грудня, – поділився Гостіщев найближчими планами, – відправляємо на випробування небом двох “Дельфінів”, що проходять зараз, як бачите, тестування систем у межах передпольотної підготовки. Ще чотири машини – на потоці, на різних стадіях готовності. Але так само успішно просуваються, згідно з графіком, до фінішного етапу – на злітно-посадкову смугу аеродрому”.

“Якщо будуть нові замовлення, звісно, зможемо їх у стислі строки виконати, – зауважив заступник гендиректора. – Адже “Дельфін” успішно пройшов державні випробування і сертифікований для польотів. Завод володіє сучасною технічною базою, конструкторською документацією, причому в разі потреби наші фахівці спроможні внести зміни для кращого виконання тих чи інших техзавдань.

За словами Гостіщева, “поки що літак застосовується передусім при підготовці кадрів цивільної авіації, наприклад, курсантів Кіровоградської льотної академії та інших вишів. Але ми вважаємо, що літак можна успішно застосовувати і на початковому етапі тренувань курсантів та льотчиків Збройних Сил України, а також для здійснення, приміром, моніторингу прикордонних зон, участі в пошуково-рятувальних операціях і багатьох інших заходах. Зараз конструктори заводського ОКБ-2 під керівництвом Володимира Устенка продовжують роботу над створенням спеціалізованих версій цього повітряного судна”.

– Шкода, виїжджаю зараз у відрядження, – додав заступник гендиректора, – тож обмаль часу, аби розповісти про низку переваг цього перспективного літака. Втім, докладніше про реалізацію нашого спільного проекту можуть розказати керівник Дослідно-конструкторського бюро Володимир Устенко та провідний конструктор Людмила Чернікова.

– “Дельфін” – дуже надійне і маневрене повітряне судно, – продовжив Устенко, – я б сказав, що у п’ятому океані він почувається так упевнено, як дельфін у відкритому морі, дозволяючи льотчику виконувати фігури складного і вищого пілотажу та забезпечуючи курсантам успішне опанування основ сучасного швидкоплинного повітряного бою, включно з виходом зі штопора. Літак може оснащуватися бортовим обладнанням, як на базі традиційних аналогових приладів, так і сучасним цифровим, яке отримало назву “скляна кабіна”.

На думку керівника ОКБ-2, важливо й те, що молоді пілоти мають змогу відпрацювати всі елементи зльоту-посадки, включно з випуском і прибиранням стійки шасі, чого не забезпечують інші літаки цього класу. Наприклад, легкомоторний літак ХАЗ-30 виробництва Харківського авіаційного промислового підприємства. Крім того, оснащений “Дельфін” надійним двигуном від французької компанії Societe de Motorisations Aeronautiques, яка входить у масштабний авіа-конгломерат Safran SA і постачає двигуни та авіоніку для лайнерів компаній Boeing та Airbus.

– Цікаво, що при укладенні контракту на постачання двигунів компанією Societe de Motorisations Aeronautiques, – зауважив керівник ОКБ-2, – ми пересвідчились, що саме ця фірма надсилала свої двигуни і для комплектації аеропланів одеських марок 100-річної давності.

Втім, плануємо найближчим часом оснастити літак турбогвинтовим двигуном АІ-450С виробництва вітчизняних компаній “Івченко Прогрес” і “Мотор Січ”, у якому застосована новітня система управління паливом двигуна. Хочемо, щоб у перспективі літак комплектувався виключно українськими вузлами й агрегатами, і учасники перемовин уже вийшли на завершальний етап.

ПОВІТРЯНЕ ТАКСІ З ОДЕСИ ДО КИЄВА

У свою чергу, провідний конструктор Чернікова звернула увагу на те, що обійдеться новий літак компанії-замовнику чи організатору послуг “Повітряне таксі” в $350 тисяч – у півтора рази дешевше порівняно з імпортними аналогами, яким він не поступається за технічними параметрами. Завдяки потужному двигуну “Дельфін” спроможний розганятися до 385 км/год і здійснювати на висоті 3 тисячі метрів безпосадочні польоти на відстань 1320 кілометрів, тобто здатний подолати відстань з Одеси до Харкова чи Києва і повернутися назад. До того ж на літаку встановлений двигун дизельного типу, що спалює пального стільки ж, як легковий автомобіль – з розрахунку 16 літрів на сто кілометрів.

“Ми вважаємо, що саме реалізація проектів ОКБ-2 має вирішальне значення для перспектив розвитку авіазаводу, – зауважила Чернікова, – бо зростатиме ринок послуг “бізнес-джет” або “повітряних таксі”. А це теж одна із спеціалізацій розробленого нами й поставленого на потік “Дельфіна”. Літак розрахований на чотирьох осіб – пілота і трьох пасажирів або членів екіпажу, в залежності від необхідності. У тому разі, якщо пасажирів троє, подолання значної відстані обійдеться коштом, еквівалентним приблизно в $100″.

Уже зареєстрована одеська авіакомпанія, що готується надавати послуги повітряного ВІП-таксі для представників ділових кіл і в тих випадках, коли виникає необхідність здійснення екстреної поїздки до столиці чи в одну з віддалених областей.

Звісно, налагодження випуску легкомоторних літаків Y1 “Дельфін” – лише один із напрямків діяльності Одеського авіазаводу, що входить до кластеру ДК “Укроборонпром”. Паралельно з виконанням значних обсягів ремонтних робіт, заводчани розгорнули серійне виготовлення деталей скління винищувачів і навчально-тренувальних літаків, успішно реалізують програму імпортозаміщення, завдяки чому чистий дохід від реалізації продукції та послуг підприємства досяг торік понад 220 мільйонів гривень, а середня зарплата працівників підприємства перевищила 9 тисяч гривень.

Отож поява у небі над Одеською затокою легкомоторного літака Y1″Дельфін” повернула Одесі славетний бренд центру літакобудування. Чи утримається повітряне судно у небесах півтора десятиліття, як удалося первістку авіазаводу аероплану “Анатра Анасаль”, що давно став експонатом празького музею, покаже час.

Михайло Аксанюк

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?
Реклама
Реклама
Реклама

Trending