Connect with us

Cтатті

Радіо для прибиральників. Зв’язок у ЗСУ – сучасний, але не військовий. АНАЛІЗ армійського досвіду

Published

on

В армійському зв’язку – забагато цивільного обладнання. Пауза в активній фазі протистояння дає час для переозброєння ЗСУ на професійну військову техніку. Тому що мобілізовані інженери, які раніше забезпечували роботу небойової апаратури в бойових умовах, майже всі цього року пішли на “дембель”.

Автор: Віталій КУКСА, екс-зв’язківець ЗСУ

Мобілізація телекомунікацій

Початок війни українська армія зустріла із ледь працездатною системою військового зв’язку.

Зокрема, майже без сучасних засобів комунікації на рівні тактичної ланки управління – від залоги блок-посту до командира батальйону. Переважно tactic radio – це індивідуальні радіостанції.

В Міноборони інформують, що за короткий термін (кілька місяців) ЗСУ було насичено сучасними цифровими засобами зв’язку.

Але більшість із них – у тому числі й на тактичному рівні – це ЦИВІЛЬНІ телекомунікаційні рішення на кшталт побутових супутникових комплектів та поліцейських радіостанцій.

Фото: mil.gov.ua

Вони справно несуть службу, немов мобілізовані цивільні спеціалісти.

Але все одно ці засоби зв’язку і далі залишаються аж ніяк не військовими, що накладає певні обмеження на їхнє застосування.

Що не так із цивільним зв’язком в Армії

Власне, є ДВА ГОЛОВНИХ ПИТАННЯ до цивільного обладнання на військовій службі.

Перше. Ця апаратура не розрахована на експлуатацію:

а) у важких умовах – 24/7 в усі пори року в не завжди бережливих руках;

б) в умовах застосування засобів РЕБ та РЕР [радіоелектронної боротьби та радіоелектронної розвідки] супротивника.

Із сумними наслідками пункту “а” знайомі всі військові зв’язківці, які експлуатують – а отже, обслуговують та ремонтують – цю техніку.

Щодо наслідків пункту “б”, то з ним поки напряму стикались учасники боїв під Донецьким аеропортом і Дебальцевим.

Грудень 2014 року, Полтава. Навчання курсантів Об’єднаного навчально-тренувального центру Військ зв’язку ЗСУ. Фото: Полтавський вісник

У військово-зв’язківських колах є жарт, що про ворожий наступ першими дізнаються саме зв’язківці, які нікому вже не зможуть про це повідомити.

Друге. Використання цивільного обладнання стало постійною практикою, хоча спершу військові очільники називали таке рішення тимчасовим.

Мовляв, зв’язок потрібен “на вчора” і дешево – от і купуємо “краще з комерційного”. Потім замінимо на професійну військову апаратуру.

А тепер Міноборони – “на голці” у постачальників зазначеної техніки. На неї витрачені та продовжують витрачатись сотні мільйонів гривень на рік, на ній будуються системи зв’язку підрозділів, навчаються спеціалісти.

Чим довше це продовжуватиметься, тим складніше пройде переозброєння на справжню військову техніку зв’язку.

Війна давно перейшла у позиційну фазу, альтернатив мінському процесу не передбачається.

Можна спокійно спланувати, якою має бути українська армія, її система управління та система зв’язку. Яка техніка має стояти на озброєнні і які задачі вирішувати. Без огляду на комерційні інтереси постачальників та їх контрагентів в МО.

Для початку варто проаналізувати досвід експлуатації того, що прийшло в армію за останніх два роки.

Мобільний зв’язок. Можна створити військовий аналог

В умовах браку надійного тактичного радіозв’язку його роль відігравав – та й, не дивлячись ані на що, відіграє – цивільний мобільний зв’язок.

Він невикорінний через повсюдність та надійність. Про перехоплення знають усі. Але знають і те, що слухають не всіх або не завжди – тому сподіваються на “пронесе” і “кому я потрібен”.

Хоча зазвичай говорять манівцями: з обох боків фронту популярні евфемізми на тему шашликів, пікніків, олівців та іншого.

До деяких частин ентузіасти-волонтери постачають зовнішні шифратори для смартфонів, або встановлюють програмне забезпечення для шифрування трафіку, хоча подібні рішення мають певні обмеження за швидкістю підключення.

Небезпека виявлення позицій за допомогою пеленгування (визначення напрямку – Ред.) скупчень мобільних телефонів в умовах позиційної війни yтратила актуальність. Де хто стоїть – знають і без цього.

Десь краєм свідомості пам’ятають і про можливість заглушити мобільний зв’язок під час активних дій, але сподіваються “пропетляти”.

Іноді згори надходять розпорядження обмежити користування мобільним зв’язком y частинах, вилучити мобільні телефони і wi-fi-роутери тощо.

Зазвичай ці вказівки спускаються на гальмах. А реальних механізмів контролювати дотримання заборони в армії нема.

Продуктивніше було б очолити процес – прийняти на озброєння систему військового мобільного зв’язку, якою військовим було б користуватися зручніше та безпечніше.

 

Березень 2014 року. Офіцер ЗСУ тримає в руках волонтерський підгон – любительську радіостанцію. Тоді за щастя були навіть такі, нешифровані. Фото: Героїка

Найкращим вирішенням задачі був би віртуальний оператор мобільного зв’язку (MVNO – Mobile Virtual Network Operator), який орендує інфраструктуру інших операторів.

Віртуальний оператор використовує всі наявні мережі одночасно, але центр його управління контролюється силовиками.

Для ефективнішого застосування MVNO слід користуватися тими моделями мобілок, що підтримують шифрування трафіку на абонентському боці.

Радіо для прибиральників

“Від водіїв служб доставки, що розсікають містом – до персоналу, що прибирає вулиці! З нашим продуктом ваш бізнес стане ефективнішим та безпечнішим”.

Так компанія Motorola позиціонує лінійку радіостанцій MОТОTRBO стандарту транкінгового (коли абоненти не закріплюються за окремим ретранслятором сигналу, а отримують доступ до кількох спеціально виділених каналів – Ред. зв’язку DMR.

На сьогодні MOTOTRBO є основою зв’язку тактичної ланки управління у Збройних силах України.

Інший автор ТЕКСТІВ (теж служив у ЗСУ, третя хвиля мобілізації) розповідав, як в один із днів лютого 2015-го на їхньому опорному пункті ці рації раптом припинили працювати. Зв’язок із батальйонним командуванням урвався, а з-за нейтрального горбочку чути гул танкових двигунів, прогріваються, гади. І тут MOTOTRBO оживає, тільки чомусь на диспетчерській хвилі таксистів Дебальцева 🙂 Зрештою з базового табору, де стривожилися мовчанкою РОПу, приїхав зв’язківець і привіз робочі рації з оновленим ключем шифрування, забравши замовклі апарати на перепрошивку

Тобто ЗСУ використовує радіозв’язок, створений для бізнес-мереж (скажімо, компанії таксі чи кур’єрської служби) та інфраструктурних проектів.

Тим не менш, в армії ці станції не викликають особливих нарікань. Частково – через простоту експлуатації. Частково – тому що військові просто не мають досвіду роботи з професійним tactic radio.

Бо головна претензія до MOTOTRBO – це НЕ ВІЙСЬКОВА СИСТЕМА, що вже тягне за собою всі наступні пункти:

1. Не вистачає запасу міцності самих радіостанцій – виходять з ладу антени, тангенти, кнопки.

Ще одна апаратна проблема – МО закупило станції з Ni-Mh-акумуляторами, які потребують повного розряду (або зарядних пристроїв з такою функцією). B реальних умовах військові заряджають станції за першої можливості, і на сьогодні більшість штатних акумуляторів yбиті і тримають заряд лічені години.

2. Нестійкість до засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ) з причини вузької смуги передачі. Підтверджено досвідом битв за ДАП і Дебальцеве.

Січень 2015 року, Донецька область. Екран робочого терміналу станції постановки радіоперешкод Р-330Ж “Житель” зі складу 18-ї окремої стрілецької бригади ЗС РФ (базується в Чечні). Видно, що станція розташована на території пожежної частини №28 м. Горлівка, основну радіорозвідку веде в напрямку селища Луганське, де тоді розташовувалися базові табори кількох частин ЗСУ. Знято на смартфон російським оператором РЕБ, хакнуто українськими хакерами з групи “Трініті”. Джерело: Інформ Напалм

Натомість сучасні системи tactic radio використовують методи розширення спектру – DSSS (пряма послідовність або шумоподібний сигнал), FHSS (псевдовипадкове перестроювання робочої частоти), їхню комбінацію, а також спеціальні алгоритми відновлення корисного сигналу при низьких співвідношеннях сигнал/шум.

Корисний сигнал передається в широкому діапазоні частот, що робить його стійким до польових (малопотужних) засобів РЕБ та ускладнює виявлення передачі засобами РЕР.

3. Для створення великої зони покриття транкінговий зв’язок потребує мережі ретрансляторів. Координати потужних ретрансляторів швидко стають відомими супротивнику, і знищити їх під час активної операції – недовга справа.

Ретранслятор також має бути прив’язаний до мережі зв’язку підрозділу через канал передачі даних. Отже, його переміщення потребує часу.

Березень 2016 року, Макіївка (Донецька область). Станція радіоелектронної боротьби Р-330Ж “Житель” ЗС РФ (можливо, навіть та сама, з Горлівки) на бойовій позиції. Зверніть увагу на характерної форми антени. Саме за ними “Жителя” виявила OSINT-розвідка, а зйомка з безпілотника (на фото) підтвердила цю інфу. У квітні 2016 року цю станцію РЕБ накрили влучним ударом мінометники ЗСУ. Фото: Цензор

В ході боїв за Вуглегірськ у січні 2015 року зв’язківці одного з мотопіхотних батальйонів ЗСУ відновлювали роботу такого ретранслятора, розміщеного на високій антенній вежі, протягом кількох годин під артилерійським обстрілом.

В сучасних же системах tactic radio ретранслятором є фактично кожна станція. Якщо дві станції “не бачать” одна одної за умовами розповсюдження радіосигналу, але між ними є третя – вона їх зв’яже. Насичення району бойових дій такими станціями створює фактично “хмарну” зону покриття.

4. Слабке шифрування. Переважна більшість радіостанцій MОТОTRBO, які постачаються у війська, використовують алгоритм ARC4 з довжиною ключа 40 біт. З півстусана його не зламаєш, але за наявності часу та натхнення – цілком реально.

На сьогодні стандартом для tactic radio є алгоритм шифрування АЕS із довжиною ключа 128 або 256 біт. У MОТОTRBO є модифікації з шифруванням АЕS-256, але вони дорожчі, тому до військ їх надходить мало.

5. Слабкі можливості управління ключами шифрування в MOTOTRBO. Ключі шифрування зберігаються в станції у відкритому вигляді.

Немає технічних засобів для швидкої та частої зміни ключів великій кількості радіостанцій – кожну з них доводиться знімати з чергування та програмувати по одній.

У переважної більшості радіостанцій, що постачаються, не активовано функцію дистанційного програмування. Немає функції самостійного вводу ключів шифрування з клавіатури.

Немає засобів швидкого занулювання – а це одна з важливих вимог до військових станцій, які працюють на передовій!

Але, нагадаємо, MОТОTRBO і не проектувалася для використання у ворожому середовищі – двірникам та розвізникам піци це не потрібно.

Нашій армії критично важливо прийняти програму переозброєння на сучасне професійне tactic radio.

Не має великого значення, якого з постачальників обрати – Thales, R&S, GE, GD, LF, ASELSAN або, що еволюційно – Harris. Чи взагалі відповідні рішення тієї ж Motorola.

Головне – щоб це було ВІЙСЬКОВЕ радіо. Це дорого, але необхідно, якщо армія дійсно хоче бути ефективною, а не “українським варіантом радянської армії”.

Дротовий зв’язок: IP-телефонія без єдиної бази номерів

Дротові комунікації залишаються найнадійнішим способом передати інформацію “не для чужих вух”.

Але крім класичного “телефону польового”, широко застосовується IP-телефонія: PBX-сервери (cервери приватних віртуальних телефонних мереж Private Branch eXchange) на базі відкритого програмного забезпечення Asterisk та VoIP-шлюзи (пристрої для підключення аналогових телефонів до мереж IP-телефонії).

Шлюз під’єднується до каналу передачі даних, налаштовується на роботу з певним SIP-сервером (забезпечує нумерацію та з’єднання між абонентами мереж ІР-телефонії), до шлюзу під’єднуються звичайні офісні телефони, і КП на передовій отримує телефонний зв’язок навіть з Києвом.

Перед шлюзом можна поставити засоби ЗАЗ [засекречувальна апаратура зв’язку – Ред.], і отримати шифрований зв’язок.

Зразок ЗАЗ у ЗСУ – шифратор Гном-Е, служить для криптографічного захисту трафіку в IP-мережах

Але й тут не без “але”.

Колись давно військова ІР-телефонія планувалась як офісний зв’язок для військових частин у мирний час. Ніхто не думав ані про резервування серверів, ані про навантаження на канали.

Сьогодні через сервери в Києві працюють навіть віддалені РОПи [ротні опорні пункти – Ред.] на передовій. І коли серверну заливає гарячою водою через прорив труб у сусідів, без зв’язку залишаються цілі підрозділи.

Проблему можна було б вирішити створенням розподіленої мережі ІР-телефонії з резервуванням серверів та єдиним планом нумерації. Залучивши до неї власні “астеріски”, які вже працюють у деяких підрозділах в якості внутрішніх АТС.

Оскільки на початку експлуатації системи номерний ресурс на PBX-серверах перевищував потреби військових, номери роздавалися просто за усними заявками, без жодного обліку.

Тому єдиного каталогу абонентів немає, довідники створюються методом обдзвону та уточнення.

І якщо довідники вищих підрозділів ще якось спускаються та доводяться, то знайти “кінці” безпосередніх сусідів часто нереально. Проте, кажуть, це не баґ, а фіча, яка ускладнює роботу ворожим шпигунам.

Канали зв’язку. Про супутниковий термінал ЗСУ

Основний спосіб каналоутворення в сучасній українській армії – супутниковий термінал Tooway, який постачається в ЗСУ вітчизняною компанією “Датагруп (у вересні 2016-го перейшла в управління від засновника до інвестиційної компанії Horizon Capital).

Tooway – VSAT-комплект [Very Small Aperture Terminal – термінал із маленькою антеною – Ред.], що працює з супутником KA-SAT компанії Eutelsat (9 градусів східної довготи).

Супутник сучасний, працює в Ка-діапазоні (26-40 ГГц), забезпечуючи терміналам швидкість прийому даних до 22 Мбіт/с, передачі даних – до 6 Мбіт/с.

Військові супутникові термінали налаштовані на швидкість до 1 Мбіт/с. Вважається, що цього достатньо для роботи IP-телефонії, включаючи шифровану, об’єднання ретрансляторів Motorola в мережу, а також роботи військової електронної пошти та доступу до інших ресурсів військового інтернету (АСУ “Дніпро”).

На практиці супутниковий канал має великі i не дуже стабільні значення часу проходження пакетів інформації у мережі.

Наприклад, затримка передачі голосу між радіостанціями Motorola, які знаходяться в зонах покриття двох ретрансляторів, підключених через супутникові канали, сягає 3 секунд.

Спроба передати таким чином швидкий “бойовий” радіообмін призводить до того, що у віддаленій мережі чути лише yривки фраз.

До супутникового каналу чутливі засоби ЗАЗ – зустрічаються ситуації, коли з’єднання є, але робота сервісів не забезпечується.

Також є кілька механічних проблем:

– з причини низького розташування супутника над обрієм не завжди можна швидко обрати місце розгортання.

– під час опадів, що заливають віконце приймача, іноді критично знижується чутливість.

– тендітні “домашні” супутникові комплекти пошкоджуються під час транспортування, а коли їх підключають до сурових польових генераторів – “горять” від перепадів напруги.

Але всі ці проблеми доморобно вирішуються, і Tooway лишається головною “робочою конячкою” українських військових зв’язківців.

Жовтень 2015 року, Семиполки (Київська область). Зв’язківці вшановують товаришів, які загинули в боях проти російських окупантів. Всі троє були 1989 року народження. Фото: МОУ

Звичайно, ХОТІЛОСЯ Б:

а) більше супутникових комплектів у захищеному виконанні – вони зручніші в застосуванні, хоча всередині цих нібито міцних військових “зелених валіз” знаходиться неміцна цивільна елементна база;

б) більше супутників – особливо розташованих східніше, тобто вище над горизонтом;

в) нарешті українського супутника, до того ж…

г) …не комерційного, а військового супутника зв’язку, захищеного від перешкод та придушення сигналу.

Компанія “Датагруп” не обговорює шифрування трафіку у системі Tooway та її стійкість до перехоплення/придушення сигналу. Вочевидь, комерційна система не спроектована для застосування в умовах бойових дій.

Ще про каналоутворення. Як Wi-Fi замінив радіорелейний зв’язок

В армії намагаються використовувати й інші – не менш цивільні – способи каналоутворення.

По-перше, це DSL-модеми. Їх великий зоопарк, але працюють вони вправно, і можуть забезпечувати кількамегабітний канал з використанням кабелю П-274 – легендарної “польовки”. Якщо, звичайно, в радіусі кількох кілометрів є куди підключитись.

По-друге, це бездротові точки доступу – наприклад, Mikrotik та UBNT, які працюють у стандарті IEEE 802.11, в народі Wi-Fi. Трафік додатково шифрується AES-256.

Точки доступу на кшталт AirGrid працюють у діапазоні 5,5 ГГц і здатні підтримувати радіоканал пропускною спроможністю кілька десятків Мбіт/с на відстані прямої видимості.

Щоправда, стандартні щогли командно-штабних машин занадто “гуляють”, щоб дозволити двом антенам бачити одна одну на великій відстані. Але КП [командний пункт], який має стаціонарне підключення до мережі, може “роздати” його радіолінками підрозділам, які знаходяться недалеко.

Так цивільна технологія Wi-Fi фактично замінює такий клас обладнання, як військові радіорелейні лінії [“радіо-ланцюг” із двох і більше ретрансляторів, розташованих у межах видимості, з направленим сигналом – Ред.].

Військова тропосферна радіостанція вітчизняного виробництва (модернізація радянської Р-423-1). “Укрспецекспорт” наразі готовий продавати цей виріб за кордон. Джерело: “Укроборонсервіс”

Питання стійкості цієї технології до засобів РЕБ і до виявлення позиції передавача засобами РЕР залишаються відкритими, як і для інших цивільних засобів зв’язку на військовій службі.

А от побутових аналогів військовим радіостанціям тропосферного зв’язку [далекий – на кількасот км – зв’язок, заснований на здатності верхніх шарів тропосфери “відбивати” частину радіохвиль назад на земну поверхню – Ред.] не знайшлось.

Тому нині в ЗСУ майже немає засобів так званих nonLOS-комунікацій (non Line Of Sight – високочастотний зв’язок за межами прямої видимості, він же тропосферний).

Мобілізовані інженери як засіб системної інтеграції

Прийняти техніку на озброєння – не просто закупити її.

Техніку ще слід відтестувати на предмет реалізації функцій в граничних умовах. Плюс треба створити систему налаштувань, які б відповідали потребам військових користувачів.

А ще – написати докладні технічні регламенти з експлуатації обладнання. І створити систему навчання персоналу: від рівня операторів до рівня планувальників систем.

Отже, армії треба закуповувати не “сучасні телекомунікаційні засоби”, а системно-інтеграційні проекти, кінцевим результатом яких були б “рішення” – тобто працюючі системи з передбачуваним результатом.

І хоча постачальники комерційної техніки компетентні для розробки таких проектів, ми купуємо в них саме голе “залізо”.

Певна документація надходить. Але на вивчення повних версій у військових не вистачає часу, а скорочені не охоплюють багатьох конкретних військових умов застосування. Таких, що іноді техпідтримка постачальника розводить руками.

Навчання також проводиться, але часто інструктори постачальників самі навчаються у військових нестандартним практикам.

Що ж до системи налаштувань, то підрозділи вимушені вигадувати велосипеди. Хоча вигадувати їх – не входить до завдань військових.

І добре, коли серед мобілізованих виявлялися ІТ-спеціалісти, які могли розібратись у складній документації, грамотно сформулювати питання постачальнику або нагуглити відповіді.

Саме мобілізовані інженери замінювали в армії відсутню системну інтеграцію. За три хвилі демобілізації 2016 року майже всі вони пішли.

І якщо в Міноборони не перейдуть нарешті до впровадження системно-інтеграційних проектів та закупівлі професійних військових телекомунікаційних рішень, армійський зв’язок очікує структурне спрощення.

Аж до всезагального переходу ЗСУ на звичний і дубовий “тапік”, він же телефон польовий моделі ТА-57 зразка 1957 року.

Автор: Віталій КУКСА, екс-зв’язківець ЗСУ

При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове. *Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

Джерело:http://texty.org.ua/

Cтатті

Техніка війни № 106. Лазерні «війни». Варта Новатор (ВІДЕО)

Published

on

Військове TV у свіжому випуску програми “Техніка війни” :

– Прибуток Росії за зброю та Disney за мультфільми
– Лазерні імітатори бою: LaserTag, «Безстрашний», «Пильний», «Miles-2000», “Saab BT-46”, “BT-47”
– БМ Оплот у Strong Europe Tank Challenge-2018
– Держоборонзамовлення 2018-2020. ПТРК, БПАК, FGM-148 Javelin
– Порошенко і «Вільха». Гіперзвукова ракета КБ Південне. Випробування ракети 5В27Д-М2 на С-125М Печора від КБ Луч та Радіонікс
– Нова бойова машина «Дана». Інженерна група «Арей». Партія БТР «Дозор-Б» для ЗСУ
– Поправки мін оборони щодо нагородних відзнак «Вогнепальна зброя» і «Холодна зброя»
– Станцію СВПП-12 передали для випробувань Нацгвардії
– Нові чоботи Саломон Гардіан. Нановолокно краще за кевлар
– Гібрид AK і Glock. В’єтнам виробляє снайперку ОСВ-96 «Зломщик». Magpul Pro-700
– Виробництво Mowag Piranha V для Румунії
– USS Wasp для F-35B для Японії. Третій авіаносець для ВМС Індії
– Гелікоптери MUH-1, UH-60M Black Hawk
– F-16 США у Естонії. Chengdu J-20 вперше на навчанні. Безпілотний літак від Boeing
– Тест-драйв бронемашини Варта Новатор. Ford F550. Українська бронетехніка. Національна гвардія. Сили спеціальних операцій ЗСУ. Барс-8, Краз Спартан

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Continue Reading

Cтатті

Сьогодні День пам’яті захисників Донецького аеропорту

Published

on

Героїчна оборона Донецького аеропорту, яка стала символом незламності та мужності українських військових, тривала 242 дні: з 26 травня 2014 року по 22 січня 2015 року. 242 дні українські військові, добровольці, медики та волонтери протистояли навалі російсько-окупаційних військ та проросійським бойовикам, затято відстоюючи малесенький клаптик української землі.

Бої за Донецький аеропорт почались 26 травня 2014 року, коли проросійські сепаратисти та чеченські бойовики захопили будівлі аеропорту тоді ще мирного Донецька. Цього ж дня українські силовики, завдяки скоординованим діям українських Повітряних сил та високомобільних десантних військ, завдали удар по позиціях терористів та встановили контроль над Донецьким летовищем. Пізніше була повна дестабілізація міста Донецьк, початок окупації та нескінченні спроби ворога відібрати контроль над аеропортом, але наші воїни не здавали позицій і, навіть під шквальним вогнем, тримали оборону.

За стійкість, безстрашність і непереможність українських захисників Донецького аеропорту назвали «кіборгами», а форпост українських кіборгів став символом української мужності, оплотом українського духу.

У різний час в аеропорту та прилеглому селищі Піски воювали спецпризначенці 3-го окремого полку, бійці 79, 80, 81, 95 окремих аеромобільних та  93 окремої механізованої бригад, 57 окремої мотопіхотної бригади, 90-го окремого аеромобільного та 74-го окремого розвідувального батальйонів, бійці полку «Дніпро-1», вояки Добровольчого українського корпусу (ДУК) та багато інших. Багатьох із них було відзначено державними нагородами, деяких із них – посмертно.

18-21 січня 2015 року внаслідок підриву терміналу ДАП загинуло 58 захисників-«кіборгів», які відстоювали цей плацдарм до останньої краплі крові. 21 січня 2015 року було прийнято рішення відвести українських військовослужбовців з нового терміналу – цей об’єкт був повністю зруйнований і не придатний для оборони. За офіційними даними, захищаючи Донецький аеропорт загинули понад 200 військових.

16 січня з ініціативи самих «кіборгів», які пройшли через 242-денне пекло, відзначається День захисників ДАПу та вшановується пам’ять загиблих побратимів. Можливо, колись ця дата стане офіційною.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. 

Continue Reading

Cтатті

Українські спецслужби. Перемоги і поразки останнього століття

Published

on

Сто років тому, на межі 1917-1918 років, одночасно зі становленням Української Народної Республіки, почалося також становлення українських спецслужб. Про те, як відбувався цей процес упродовж останнього століття, Радіо Свобода розмовляло з експертом із питань безпеки, співробітником СБУ в 2014–2016 роках Юрієм Михальчишиним.

 – Сто років тому Українська Народна Республіка спецслужби успадкувала чи створювала заново?

– Створення національної спецслужби проходило болісніше і хаотичніше, аніж будівництво збройних сил. Оскільки військовий потенціал армії колишньої Російської імперії було не так просто втратити. А в царині спеціальних служб, зокрема розвідки та контррозвідки, ситуація була вкрай плачевною. Одна з причин – очільники Центральної Ради, які прийшли з опозиційних, антисистемних політичних середовищ. Вони дуже підозріло ставилися до спецслужб у цілому.

А потенціал Російської імперії у цій сфері був доволі вагомим. Російська військова контррозвідка до Першої світової війни була найбільш результативною в Європі за кількістю реальних виявлених шпигунів та агентів спецслужб іноземних держав. Охоронне відділення департаменту поліції Міністерства внутрішніх справ Російської імперії володіло вкрай кваліфікованим оперативним складом і потужною агентурною базою, та навіть закордонним апаратом, що для політичного розшуку є нетиповим явищем.

Очільники УНР патологічно остерігалися мати справи зі спецслужбою, намагалися зробити усе від них залежне, аби не формувати нову спецслужбу на базі старих напрацювань. Тож, якщо армію революціонізували та демократизували, то спецслужби намагалися нівелювати. Це відіграло фатальну роль восени та взимку 1917-1918 років.

– Справді, більшість лідерів Центральної Ради були більш чи менш радикальними революціонерами. Їм було важко мати справу з «охранкою».

– Звісно, але будувати національну структуру чи з політичного розшуку, чи контррозвідки було потребою часу. Тому що на території України відбувалася як стихійна, так і впорядкована демобілізація кількох мільйонів військовослужбовців армії Російської імперії. Більшовицьке підпілля діяло агресивно та дуже активно в індустріальних центрах.

Також не варто забувати, що Україна перебувала у стані війни з державами Четверного союзу, тож тут діяла агентура розвідок Німецького Рейху та Австро-Угорської імперії, які також вчиняли розвідувально-підривні акції…

Ситуація була дестабілізована, і національні спецслужби були питанням виживання молодої держави, а не політичної доцільності з точки зору професійних революціонерів, які колись були фігурантами оперативної розробки спецслужб царської Росії.

– З чого почалося становлення українських спецслужб?

– Несміливі кроки відбувалися восени 1917 року на базі органів військової контррозвідки Київського військового округу. Також намагалися організувати у надрах Секретаріату військових справ щось схоже на інформаційно-аналітичний відділ. Спроба була невдала, ресурсно не підтримана. А наслідки нам знайомі: повстання заводу «Арсенал», вторгнення більшовицьких військ. Врешті-решт, це трагічний фінал – бій під Крутами, втрата суб’єктності УНР і поява тут австро-угорських та німецьких окупаційних, хоча начебто союзницьких, військ.

Тоді наступає новий етап – гетьманат Скоропадського, колишнього генерал-лейтенанта російської імперської армії.

– Після приходу до влади гетьмана Скоропадського ситуація змінилася?

– Дуже швидко, фактично, вже з травня 1918 року починається розбудова нової спецслужби – Освідомчого відділу департаменту Державної варти Міністерства внутрішніх справ Української Держави гетьмана Скоропадського. Це була потужна структура, яка використовувала досвідчені кадри оперативників царської «охранки», кадри фронтових контррозвідників і досвідчених оперативників зі структур поліції та корпусу жандармів.

Відбулося створення нової сітки агентури з прицілом на протидію розвідувально-підривній діяльності більшовицьких спецслужб та нейтралізацію підпілля есерів, більшовиків, анархістів. Також Освідомчий відділ протидіяв спецслужбам країн Антанти, які тоді вкрай активно розвивали свою діяльність, вербували агентуру, зокрема, в містах Півдня України.

– Скоропадський був старорежимною людиною – йому було простіше мати справу зі старорежимними структурами.

– Упродовж весни-літа 1918 року активно відбувалися контррозвідувальні операції Освідомчого відділу Державної варти. Було проведено кілька успішних оперативних комбінацій: виявлено канали зв’язку іноземної агентури зі своїми розвідувальними центрами, перехоплено великі суми грошей, які скеровувалися з Москви дипломатичними каналами. Конфісковували великі партії нелегальної літератури, виявляли схованки зі зброєю.

Але на цьому тлі траплялися й провали в оперативній роботі – 6 червня 1918 року стався великий вибух на артилерійський складах у Києві, на Звіринці.

– Така собі Калинівка 1918 року.

– Так, маємо сумне дежавю.

– Восени 1918 року Український національний союз, який готував повстання проти гетьмана, проводив свої зібрання неподалік від гетьманського палацу. Куди дивилися спецслужби?

– Тоді в Міністерстві транспорту була база заколотників – там відбувалися наради.

За часів гетьманату Скоропадського державність мала гібридний характер: частина державного апарату і військових орієнтувалася все-таки на національну державність; інша частина сприймала її як транзитну форму перед переходом до возз’єднання з імперською або демократичною Росією. На цих протистояннях і зіграли змовники з Українського національного союзу.

– Спецслужби про це знали чи не знали, чи удавали, що не бачили?

– З літа 1918 року спецслужби документували цю діяльність. Але на рівні прийняття політичних рішень не було здійснено жодних заходів реагування. Це показує, що спецслужба – хоч би якою була її ефективність – сама по собі, не будучи вмонтованою в систему ухвалення стратегічних рішень, не може визначати розвиток подій.

Об’єктивно обстановка складалася проти гетьманського режиму в усіх можливих формах: поразка військового союзника Німеччини у Першій світовій війні, невдоволення фронтовиків і селянства, та існування потужної опозиції в обличчі лівих політичних партій.

– Наскільки були дієвими спецслужби Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки?

– Директорія УНР, яка прийшла на гребні антигетьманського повстання до влади у грудні 1918 року, зруйнувала практично всю державну інфраструктуру режиму Скоропадського. Тому у царині спецслужб довелося починати роботу практично з нуля. Було створено Департамент політичної інформації Міністерства внутрішніх справ Директорії УНР. Його очільником, який діяв на правах керівника контррозвідки Дієвої армії УНР, був полковник Микола Чеботарів – дуже контроверсійна особа, яка заслужила дуже критичні відгуки у повоєнній мемуаристиці. Чи не єдиною його «успішною операцією» була оперативна розробка та доведення до військового трибуналу справи полковника Болбочана – вкрай скандальна історія, яка негативно позначилася на боєздатності армії УНР.

На противагу цьому, на території ЗУНР спецслужби творилися системно та впорядковано. Там існувала хороша кадрова база, адже в австро-угорській армії чимало українців служили у військовій жандармерії. Тож, вже у березні у 1919 році було сформовано Польову жандармерію Української галицької армії. Вона виконувала функції військової поліції та протидиверсійних формувань.

Також діяла Державна жандармерія ЗУНР при Міністерстві внутрішніх справ. Вона забезпечувала політичний розшук і боротьбу зі спробами повалення законного ладу. Найбільший її успіх – це придушення комуністичного заколоту у Дрогобичі в квітні 1919 року.

І третя спецслужба ЗУНР – невеликий освідомчий відділ при Начальній команді УГА, так звана дефензивна розвідка і відділ детективів. Це невелика група з 30 офіцерів, які діяли при штабі армії та штабах корпусів, але в них був вагомий успіх – ліквідація румунської агентури в штабі одного з корпусів УГА влітку 1919 року.

– А як взаємодіяли спецслужби УНР і ЗУНР?

– Вкрай негативний досвід співпраці. Спочатку це була дуже нездорова конкуренція, потім взаємне ігнорування і відтак антагонізм. Влітку 1919 року, коли дві ставки головного командування опинилися на одній території – в Кам’янець-Подільському, тимчасовій столиці УНР і ЗУНР – фактично, їхні спецслужби діяли на нейтралізацію одна одної і займали антагоністичну позицію. На жаль, співпраці не було і, можливо, це стало однією з причин поразки літньої кампанії – похід на Київ та Одесу 1919 року закінчився з дуже фатальними наслідками.

– Перейдімо до новітнього часу. Після розвалу Радянського Союзу розвиток спецслужб йшов двома шляхами: спецслужби країн Балтики були сформовані з нуля. А в Україні на базі КДБ УРСР створили СБУ. Який був шлях найбільш виправданим і чи вдалий шлях обрала Україна?

– Насправді, було три шляхи. Росія та Білорусь зберегли КДБ: або під іншою назвою, або без жодних реформ.

Натомість шлях, яким пішла Естонія – повна ліквідація КДБ Естонської РСР як юридичної особи, формування нового ядра з оперативників кримінальної розвідки карного розшуку і набір нових кадрів з-поміж випускників престижних університетів. Півроку навчання на контррозвідувальних курсах на базі спецслужб Швеції та Великобританії – і на виході у 1992 році практично нова спецслужба, не обтяжена ні символічною спадковістю, ні ворожою агентурою в лавах співробітників.

Шлях України – досить негативний, і він заклав передумови поразки наших спецслужб на перших етапах гібридної війни з Росією. У нас не тільки не ліквідували КДБ УРСР, у нас створили структуру-прокладку – Службу Національної Безпеки України, так звану СНБУ. Вона була створена у вересні 1991 року Верховною Радою. І її першим очільником став останній голова КДБ УРСР генерал-полковник Микола Голушко, який пробув на цій посаді чотири місяці, здав справи та виїхав до Росії.

У нас тут в березні 1992 року виникла СБУ, а Голушко у 1993–1994 роках очолював Федеральну службу контррозвідки Російської Федерації, це попередниця ФСБ.

– А для України це реальний був шлях – усунути велику кількість працівників КДБ і створити службу з нуля?

– Так. Тим шляхом йшли держави, які здійснювали політику декомунізації не словом, а ділом. Цей потенціал можна було використати при будівництві збройних сил, сил та засобів технічної розвідки. Але будувати контррозвідку, святая святих спецслужби, на основі ворожого кадрового потенціалу – це неправильно.

– Чому ж ворожого? Вони склали присягу на вірність Україні.

– Справа в тому, що ці люди свою кар’єру та оперативну діяльність будували на поборенні українського націоналізму і самої ідеї про українську державність. У структурі КДБ цим займалося одіозне п’яте управління по боротьбі з ідеологічною диверсією. Й один з його очільників став засновником національної спецслужби України.

– Ви маєте на увазі Євгена Марчука?

– Безперечно.

– Даруйте, але ж його вважають державником, і навіть національно-патріотичні сили підтримали його кандидатуру на президентських виборах 1999 року.

– Тоді в мене великі питання до національно-патріотичних сил.

– Як останні події – конфлікт з Росією, втрата Криму, війна на Донбасі – вплинули на українські спецслужби? І як вони змінилися з 2014 року?

– На перших етапах – це вкрай болючі удари: репутаційні, кадрові й безпосередньо оперативні. Російська агентура в надрах української спецслужби успішно працювала в п’ятирічку помаранчевого правління і знищувала в першу чергу контррозвідку та інформаційно-аналітичні структури. Тому навесні 2014 року, коли розпочалася перша фаза операції «Русская весна», багато у чому вітчизняні спецслужби були паралізовані. Крім того, трапились безпрецедентно ганебні явища: дезертирство, перехід на бік супротивника більшості працівників чотирьох структурних підрозділів.

Вдалося, використовуючи той потенціал, який російська агентура усунула від роботи в органах контррозвідки, у стислі строки відновити потенціал, зокрема по критично важливому напрямку військової контррозвідки.

Влітку 2014 року контррозвідка, по суті, працювала з коліс, вступала у бій, забезпечуючи діяльність наших збройних формувань на території Донецької та Луганської областей. У дуже хаотичному режимі в умовах дестабілізованої оперативної обстановки вдалося не допустити гучних провалів, які були б неминучими, якби не мужність, професіоналізм, і відчайдушна працездатність наших контррозвідників.

– Уточню, коли українська спецслужба зазнала найбільших організаційних втрат: у помаранчеву п’ятирічку чи при Януковичі?

– У помаранчеву п’ятирічку були закладені передумови проникнення кадрових співробітників спецслужб Російської Федерації у нашу контррозвідку. А їхня практична діяльність розгорнулася за каденції одіозних голів СБУ – Калініна і Якименка.

Дмитро Шурхало

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. https://www.radiosvoboda.org/

Continue Reading

Trending