Зв'яжіться з нами

Cтатті

Розпалювання миру. Яку небезпеку становлять професійні пацифісти

Опубліковано

на

Гібридна війна передбачає досягнення воєнної мети невоєнними методами. Навіщо знищувати мегаполіси танками чи «Градами» й потім мати проблеми з відновленням і біженцями, якщо можна просто змусити мешканців добровільно подарувати «ключі від міста». Саме для цього Росія розгорнула безпрецедентну пропагандистську кампанію проти України, яка була успішною, але тільки частково, якщо згадати проект «Новоросія». Втім, попри тактичну поразку, РФ не зменшує своїх зусиль у стратегічному сенсі. Але тепер для повернення України під російський контроль використовуються дещо інші методи.

За три роки війни українці вже починають потроху відрізняти примітивну пропаганду й дезінформацію. Та й відверто вигукувати антиукраїнські гасла інколи стає небезпечно для здоров’я або волі. Тому для просування необхідних думок кремлівські спеціалісти використовують інші, витонченіші інструменти. Для завоювання довіри антиукраїнська пропаганда в ЗМІ або соцмережах розбавляється абсолютно патріотичними матеріалами, ховається за Шевченками, синьо-жовтими прапорцями та вишиванками. Меседжі стають складнішими, маскуються під звичайну інформацію. Самі повідомлення, на перший погляд, не мають нічого поганого. Більшість із них просто частково повторює найактуальніші соціальні проблеми українців. Насамперед вій­ну. Більшість громадян підтримують завершення війни на Сході й мріють про мир у країні. Однак він може бути на різних умовах: капітуляція перед ворогом — це також варіант зупинки бойових дій, але не вихід для України. «Забути» Крим і Донбас, сподіваючись на те, що це заспокоїть агресора, — доволі наївна думка. Не заспокоїть. Просто дасть зрозуміти, що він на правильному шляху. І пізніше повторить свої дії в нових областях.

Мир за методичкою
У цьому ховається небезпека миру будь-якою ціною. Однак людям, що втомилися від війни, загроза від такого рішення не здається реальною. Задля кращого впливу на ці категорії аудиторія ділиться відповідно до вподобань на певні групи прихильників «всього доброго проти всього поганого». Одним із яскравих прикладів такої сегрегації для подальшого просунення антиукраїнських ідей є діяльність спілки «Жінки за мир». Начебто абсолютно аполітична платформа, принаймні як це декларується. На зборах усі співають гімн, поруч танцюють діти у вишиванках. Однак за дивним збігом обставин керує цим об’єднанням відома Наталія Королевська, більшість членів організації з колишньої Партії регіонів, а доволі активний піар їхньої діяльності забезпечує Опозиційний блок. Ос­нов­на географія зборів організації теж за невідомих причин нагадує межі «Новоросії»: Харків, Одеса, Запоріжжя, Донецька область. У своїх прес-релізах вони вживають таке звичне для російських новин визначення «Юго-Восток». А ще організація роздає нагороди й медалі «За сміливість» або «Служу миру в Україні» власного виробництва доволі сумнівним діячам, наприклад Ірині Хижняк, активній учасниці «русской весны» в Харкові. Крім того, на зустрічі в Харкові була присутня Світлана Горбунова-Рубан, чия посада заступника міського голови з питань охорони здоров’я й соціального захисту населення відкриває майже безмежний доступ до електорату. Спільнота займається виключно критикою чинної влади, переважно емоційно, із маніпуляціями й упередженістю. На думку учасниць, ефективними інструментами подолання економічної кризи в країні та припинення війни є перевибори й скасування мовних законів.

Раніше, у 2014-му, жінок уже використовували для зриву мобілізації в Західній Україні, а пізніше для тиску на військове керівництво в Києві після подій в Іловайську. У середині травня цього року мітинг чергового «Комітету солдатських матерів» припинили в столиці. Ці події хоч і розділені часом, але мають щонайменше одну спільну рису: в усіх випадках там майже не було реальних рідних військових, особливо в останньому більшість становили «наймані плакальниці». А ось загрози цілком реальні. Достатньо прочитати новини на сайті «Комітету». «Київ приховує кількість загиблих», «Змусити владу подивитися в очі тим, чиїх дітей відправили на смерть», «Так звана АТО на Південному Сході», «Командирів-нелюдів будемо звільняти та судити», «Бойовики «Правого сектору» та Національної гвардії розстріляли українських військових», «Війна чиновників — не наша війна», «АТО як діагноз» — це не заголовки із сепаратистського сайта, а «матері» військових. Вимоги «Комітету» — негайне повернення військових із передової, а отже, припинення оборони й капітуляція. І знову маніпуляція фактами, перевищена емоційність та упереджене ставлення, формування негативного іміджу ЗСУ й влади відповідно до кремлівських «методичок». Однак, на думку організаторів, це робиться виключно «Заради життя» (гасло «Комітету»). Не менш пацифістські погляди пропагує «Інститут миру». Його платформа — «припинення збройного конфлікту на Сході України, досягнення фактичного миру політичним невоєнним шляхом». Але для цього, на думку членів «Інституту миру», треба виконати мінські угоди, створити антивоєнний громадський актив, який сприятиме демілітаризації українського суспільства. А голов­не — забезпечити «порозуміння між населенням по обидва боки лінії розмежування». Жодного слова про тих, хто порушує мінські домовленості по той бік фронту, і про те, як із ними миритися. Напевно, після повної демілітаризації суспільства потреби в примиренні не буде, настане повна окупація території України.

Хрестом і Кремлем
Не меншу загрозу становлять і різноманітні ветеранські організації, про що вже не раз повідомляли ЗМІ після скандалу з розподілом державних коштів на їх утримання. Здавалося б, колишні офіцери повинні краще розбиратися в особливостях інформаційних операцій проти нашої держави. Однак варто згадати, у якій саме країні починала служити більшість із них, і все стає на свої місця. Мир по-радянськи та ще й за українські бюджетні гроші — просто мрія для російських пропагандистів, які дуже добре використовують образ «сивих, мудрих ветеранів, що закликають одуматися», але піддаються нападам «молодих нацистів».

Інша відома й масова організація, яка закли­кає до миру в Україні, — православна церква Московського патріархату. Хоч ідея мирного існування — одна з основ релігії, у цьому випадку церква служить іншому господарю. Численні розслідування, зокрема міжнародної волонтерської розвідувальної спільноти InformNapalm, показали зв’язки православної церкви МП з організаторами сепаратистських рухів в Україні. Крім фінансувати й координувати церква не соромиться приймати у свої ряди людей, які воювали на Донбасі проти українських сил: у мережі достатньо фотодоказів участі в бойових діях людей у рясах, яким начебто заборонено брати до рук зброю.

Одним із прикладів успішної інформаційно-психологічної операції противника можна назвати проведення хресної ходи влітку минулого року. Офіційною її метою називали мир в Україні, втім, реально це було лише добре організованою провокацією. До того ж українська влада навмисне ставилася в незручне становище за будь-якого рішення: як у разі заборони (утиски невинних віруючих), так і в разі допуску ходи в столицю (провокації радикалів проти мирних людей). Гарна картинка на замовлення російських кураторів. Для шанувальників екзотичніших вірувань не менш поширена мережа слов’янських організацій на кшталт «Слов’янської партії» (з колишнім штабом у Донецьку) чи «Слов’янської гвардії». Їхні заклики до миру базуються на ідеї братерства «єдиного» українського й російського народів, штучно розділених політиками. Звичайно, одночасно чомусь саме російському народові призначається роль провідного, а право України на самовизначення й незалежність просто заперечується. Зміст газети «Славянские новости», яка переповнена перекрученою інформацією про Майдан, АТО та сучасні українські реалії, лякає «радикалами» й із благоговінням розповідає про Росію, має бути дуже цікавим для представників СБУ. Хоча вона абсолютно вільно розповсюджується в Україні в електронній і друкованій версіях. Родзинкою інтернет-порталу однієї з таких організацій є колекція пісень про Помаранчеву революцію 2004 року, доступних для завантаження. Назви кажуть самі за себе: «Помаранчеві зомбі», «Ющенко капут» і «Я проти». Не дивує й географія: Донецьк, Харків, Крим, Сербія, Болгарія, із місцем всеслов’янських з’їздів, звичайно, у Москві.

Одноокі експерти
Окремо стоять різноманітні аналітичні центри й експертні середовища. Їхні представники, часто не маючи профільної освіти або відповідного досвіду, можуть легко прокоментувати будь-яке питання стосовно життя країни. Яскравий приклад — історик (навчання у Воронезькому інституті в радянські часи) і юрист за освітою Андрій Золотарьов, який називає себе політологом і керівником  аналітичного центру «Третій сектор», запросто знаходить слабкі місця в структурі українського ринку праці, розбирається в міжнародних відносинах, медичній реформі та резонансних замовних убивствах і, звісно, знає всю правду про АТО й необхідність припинення бойових дій. Про це залюбки розповідає на порталі одного нібито українського інформаційного агентства з російським корінням. На жаль, він не один. Таких «експертів» можна легко знайти на будь-якому інтернет-порталі чи телеканалі. Небезпека в тому, що звичайні люди не перевіряють справжньої їхньої компетенції та вірять тому, що почують із телеекранів. Деякі з цих «експертів» публічно демонструють самостійність, інших відкрито підтримують політичні партії та організації.

Технологія доволі проста: усі ці групи «миротворців» та «експертів» об’єднують на своїх засадах уже серйозніші політичні рухи, а для кращого переконання населення наголошується на нібито масовості й популярності ідей «миру за будь-яку ціну». Аналогічним чином постало об’єднання «За мир, громадську злагоду й народовладдя в Україні» під патронатом партії Медведчука «Український вибір». У своєму відкритому зверненні до президента України, під яким підписалося чимало цікавих громадських організацій, автори вдалися до знайомої з передач Дмітрія Кісєльова лексики: «зупинити братовбивчу війну», «територія ескалації збройного протистояння» й «масова загибель мирного населення». Водночас провина та відповідальність за відсутність миру в Україні покладалися виключно на чинну владу держави, яка повинна вжити невідкладних заходів для припинення бойових дій.

Зарубіжні «друзі»
Названі вище організації принаймні офіційно декларують своє українське походження. Але в країні діє безліч іноземних фондів і спільнот, зокрема російських. Офіційно досі не припинена діяльність «Россотрудничества» (Російського центру культури і науки в Києві), який проводить проросійські культурні акції, агітує вивчати російську мову, активно працює з молоддю. Крім України сьогодні центр м’якої сили має представництво у 81 країні світу. Неофіційно його пов’язують із вербуванням активістів і підготовкою захоплення Криму й Донбасу. Крім того, деякі з нещодавніх провокацій у Білорусі й Казахстані теж координували з нього. Цікавою, але поки що не до кінця зрозумілою є діяльність «Будинку вільної Росії», який відкрився на початку цього року в Києві. Декларується, що організація створена для допомоги й спілкування мігрантів із РФ до України. Поки що про неї немає негативної інформації, однак уже простежується тенденція, коли після переїзду до України російські ліберали починають роздавати рекомендації щодо необхідних змін у нашій країні. Напевно, кращою відповіддю для них може стати гасло організації «Тут вам не Москва».

Іншим фронтом є діяльність окремих іноземних політиків, які часто виступають адвокатами Росії й намагаються діяти всупереч інтересам України. Наприклад, великий резонанс викликала заява посла Німеччини в Україні Ернста Райхеля. Тоді німецький дипломат наголосив, що вибори на окупованій частині Донбасу повинні проводитися до відновлення контролю над державним кордоном, і допустив присутність російських військ під час цього процесу. Раніше його колишній колега міністр закордонних справ ФРН Франк-Вальтер Штайнмайєр також намагався поквапити українську сторону з проведенням виборів, попри наявні проблеми й невиконання мінських домовленостей. За відновлення діалогу з агресором висловився і наступник Штайнмайєра Зіґмар Ґабріель. Не менш болюче питання — скасування або пом’якшення економічних санкцій проти РФ. Очільник МЗС Австрії Себастіан Курц пропонував у питанні санкцій перейти до системи заохочень, припинивши мислити категоріями холодної війни. Щоправда, після відвідування зони АТО під Маріуполем його риторика зазнала певних змін. За поступове скасування обмежень виступав і вже згаданий Штайнмайєр. Після візиту до Москви прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо почав називати санкції такими, що не досягли своєї мети, і поставив їх під сумнів. Приєднувалися до цих закликів також чиновники різних рівнів з Австрії, Італії, Греції, Угорщини, Франції та Чехії. Дуже популярним для російської влади стало влаштовувати такі собі депутат-тури до окупованого Криму для маргінальних європейських політиків із тим, щоб пізніше вони робили красиву картинку для мас-медіа про законність анексії. Свіжий приклад: популіст із німецької партії «Альтернатива для Німеччини» (яка наразі не має жодного голосу в парламенті країни) Александер Ґауланд заявив про те, що «Крим споконвіку російський». Раніше на півострів привозили сербських радикалів, угорських та італійських ультраправих, болгарських націоналістів і фламандських сепаратистів. Напевно, представники саме цих політичних течій краще розбираються в питаннях окупації та анексії.

Насправді така політична позиція міжнародних політиків пояснюється двома причинами. Перша — брак достатньої об’єктивної інформації про стан справ в Україні. На цю проблему вже не раз звертали увагу лояльні до нашої країни експерти й політики, які вимушені майже самотужки щодня доводити своїм зарубіжним колегам важливість України для світу. Друга причина банальніша. Якщо уважно подивитися на список країн, які найбільше виступають на захист Росії, можна помітити, що саме в цих країнах багато політиків мають економічні зв’язки з Кремлем: хто приховані й кримінальні через мережу російської мафії, хто майже офіційні через газові контракти й угоди щодо будівництва нових газопроводів. Отже, йдеться лише про відпрацювання хабарів, які так полюбляє роздавати Москва. Позитивом є те, що така позиція окремих «миротворців» поки що не впливає на загальні рішення Європейського Союзу.

Автор: Юрій Лапаєв

 

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело: http://tyzhden.ua/Society/

Cтатті

У Сухопутних військах немає бригади без бойового досвіду – генерал

Опубліковано

на

Усі бригади, полки і окремі частини Сухопутних військ ЗС України вже мають бойовий досвід.

Про це в інтерв’ю Укрінформу заявив командувач Сухопутних військ Збройних Сил України генерал-полковник Сергій Попко.

“Всі бригади Сухопутних військ, всі полки й окремі частини мають бойовий досвід і виконували протягом всіх цих трьох років бойові завдання. Немає жодної військової частини в Сухопутних військах, яка не мала б бойового досвіду, кожна – за напрямками своєї діяльності”,  – заявив він.

Генерал зазначив, що залежно від року війни, від періоду застосування в російсько-українській війні, частка участі Сухопутних військ у бойових діях “коливалася від 80 до 90%”.

“Ми з повагою ставимося до зусиль інших силових структур, таких як Служба безпеки України, Державна прикордонна служба, Національна гвардія, Національна поліція. Але проводити якісь паралелі між ними було б не зовсім коректним. Справа в тім, що Сухопутні війська, як і Десантно-штурмові війська, і Морська піхота, завжди виконують задачі на першій лінії. Всі інші – на другій і далі”, – зазначив Попко.

Командувач також повідомив, що частини і підрозділи Сухопутних військ перебувають у районах російсько-української війни в Донецькій та Луганській областях за принципом ротації: приблизно 7-8 місяців виконання бойових завдань, 5-6 місяців – відновлення боєздатності в пунктах постійної дислокації. “Там здійснюється доукомплектування, ремонт озброєння і військової техніки, особовому складу надаються відпустки. Потім знову повернення до виконання бойових завдань на фронті”,  – додав він.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

Ефективність нашої артилерії не дала РФ перейти у наступ

Опубліковано

на

У Сухопутних військах близько 90% вогневого ураження бойовиків під час конфлікту на Сході України здійснюють ракетні війська й артилерія.

Про це в інтерв’ю Укрінформу заявив командувач Сухопутних військ Збройних сил України генерал-полковник Сергій Попко.

“Що стосується ракетних військ і артилерії. Це основний рід Сухопутних військ, який здійснює вогневе ураження. Його дольова участь у вогневому ураженні противника – порядку 90 відсотків. Це дуже суттєво”, – заявив він.

За оперативною інформацією, додав генерал, в ході конфлікту на Донбасі саме ефективність та потужність української артилерії не дозволили російському агресору перейти до масованого наступу.

“Цю обставину ми взяли на озброєння, наситили механізовані й танкові війська артилерією всіх типів – від мінометів до реактивних систем залпового вогню великих калібрів, укомплектували розрахунки цих гармат і артилерійських систем особовим складом, навчили цих людей”,  – зазначив Попко.

Говорячи про переозброєння, командувач зауважив, що, виходячи з тактики бойового застосування й потреб в укомплектованості частин Сухопутних військ, вдалося скласти фінансово обгрунтовану програму технічної модернізації або переозброєння. Програма створювалася з урахуванням фінансових можливостей на кожен бюджетний рік і була затверджена у Генеральному штабі Збройних сил України.

“Тому вже можна говорити про те, що переважна кількість зразків, які нас будуть задовольняти, вони вже у розробці на підприємствах національного обороно-промислового комплексу. Тому ми ставимо перед собою амбітні завдання на майбутнє, коли значна більшість техніки й озброєння – більше 80 відсотків – будуть новітніми. Поки що ми лише на шляху до цієї мети”, – зазначив він.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

ДШКМ в руках десантників vs бетонна плита. Очікування і наслідки (ФОТО, ВІДЕО)

Опубліковано

на

Чи витримають плита з бетону, ящики та мішки з піском влучання з ДШКМ? На одному із полігонів у районі проведення АТО, під час зборів з розрахунками великокаліберних кулеметів ДШКМ, десантно-штурмовою бригадою було перевірено на міцність типові укріплення. Також, на різних навчальних точках, десантники відпрацьовували способи ведення вогню по різних цілях та на різних відстанях.

До проведення зборів залучалися волонтери-інструктори, які вже допомогли підготувати Збройним Силам України чималу кількість кулеметників.

Світлина від Прес-центр штабу АТО.

На різних навчальних точках, десантники відпрацьовували способи ведення вогню по різних цілях та відстанях. Цікавим було те, що на полігоні були побудовані імпровізовані укриття, виготовлені із матеріалів, які використовуються в районі АТО.

Світлина від Прес-центр штабу АТО.

– Наша мета полягає не в ураженні цілей завдяки щільності вогню та великою кількістю пострілів, а завдяки мінімальному та ефективному використанню боєприпасів, – відзначає командир десантно-штурмового підрозділу.

Світлина від Прес-центр штабу АТО.

Необхідно відзначити, що модернізація даного великокаліберного кулемету ДШК значно збільшила його бойові можливості, а розрахунок – став мобільнішим.

Світлина від Прес-центр штабу АТО.

Джерело: http://youtube.com/

 *При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?
Реклама
Реклама
Реклама

Trending