Зв'яжіться з нами

Cтатті

Російсько-українська війна: чи варто сприяти ворожій гібридності?

Опубліковано

на

Вираз «гібридна війна» в Україні за останні чотири роки вже став мемом, що активно використовується керівництвом України, над усе, коли треба пояснити чи виправдати невдачі, нерішучість, абсурдність державної політики.

Торгівля з ворогом і його сателітами? Так «гібридна» ж війна? Підтримання дипломатичних відносин із агресором? Так війна ж «гібридна»! Панування ворожого бізнесу в українській економіці? Але ж війна не всеосяжна, не повноцінна, а «гібридна»…

Причому вдають, що така війна є чимось феноменальним і унікальним, таким, що виникло лише тут і зараз, із чим людство раніше ніколи не стикалось, не мало справи і геть не знало, що воно таке…

Але тією чи іншою мірою гібридні війни відбувалися ще з глибокої давнини, адже чисто воєнна складова у всіх майже збройних конфліктах ніколи не була єдиною.

Завжди широко використовувалися елементи політичні, дипломатичні, економічні, інформаційні, психологічні тощо.

Варто почитати древніх класиків воєнної теорії, приміром, китайця Сунь-цзи (VІ ст. до н.е.), давньоіндійський трактат «Артхашастра» (IV ст. до н.е.), «Іудейську війну» Йосифа Флавія (І ст. н.е.), зрештою, Старий Заповіт Біблії, де розповідається про війни древніх євреїв проти жителів Ханаана та філістимлян, щоб переконатися, що негібридних війн не буває. Питання лише у питомій вазі різних компонентів складної структури воєнних кампаній…

Провокації, дезінформація супротивника, морально-психологічний тиск на армію ворога та його тил – усе це є настільки ж древнім, як світ, у якому ми живемо… Це тільки нинішні керівники України вдають, що до них ніхто ніколи не воював.

До речі, українсько-більшовицька війна часів Центральної Ради й УНР також була цілком гібридною, саме завдяки використанню її технологій, помножених на тодішні технологічні можливості пропаганди – газети, радіо та телеграф (що блискучо вміли робити російські більшовики), від великої кількості українських полків з гучними назвами на честь героїв національної історії в момент атаки російського командувача Муравйова взимку 1918 року залишилося дуже мало людей з рушницями, здатних і охочих захищати Київ.

Червоні московіти ефективно застосували різні форми спецпропаганди проти українських військових і проти цивільного населення, яке підтримувало УНР. Тож у 2014 році в Криму і на Донбасі нічого принципово нового (за винятком технічних носіїв останнього часу: телебачення, радіо, інтернет, SMS на мобільні телефони українських солдатів і офіцерів) застосовано не було…

Чи варто сприяти ворожій гібридності?

Якщо аналізувати дії офіційного Києва від початку російської агресії в лютому 2014 року і до даного моменту, то виявиться чимало цікавих і дивних моментів. Весь цей час Москва дурила Захід тим, що, мовляв, ніякої війни Росія проти України не веде, це такий собі громадянський конфлікт усередині України. Цікаво, що ця пропагандистська схема спочатку використовувалася в Криму («немає російських військ на півострові, а це самі кримчани, об’єднані в «самооборону»), а вже потім її перенесли на фейкові «ДНР/ЛНР».

Ці схеми охоче підтримав офіційний Київ з його капітулянтськими ідеями про якесь АТО замість реальної війни. У владі України казали, що, так, є на Донбасі терористи, яким допомагає Росія. Хоча навряд чи можна називати терористами озброєних людей, зведених у роти, батальйони, бригади на чолі з офіцерами і навіть генералами, що діють за планами, розробленими у професійних військових штабах, і всі ці бойові дії на фронті тривають роками…

Бракувало сміливості просто визнати той факт, що Росія безпосередньо воює на сході України як своїми регулярними військовими частинами (нехай і замаскованих під «відпускників»), так і місцевими колаборантськими, навченими в Росії формуваннями («шахтарями та трактористами») під орудою російських командирів. Із цим АТО офіційний Київ дуже підіграв плану Путіна. Все почалося з Криму, коли не називаючи війну війною, а агресію агресією українська влада посприяла розгубленості в столицях своїх партнерів і суттєво полегшила перебіг операції «Русская весна»…

Абсолютну рацію має Віталій Портников, коли пише: «В гібридній війні, яку Росія розпочала проти України 2014 року, дуже важливо не називати речі своїми іменами. Російський солдат пересувається по чужій землі, як злодій – без шевронів і погонів… Вони бояться правди набагато більше, ніж санкцій і військових дій». На превеликий жаль, українське керівництво зробило дуже багато для підтримки гібридності російської агресії, що дуже влаштовує Путіна. Насамперед ідеться про своєрідне «мовчання ягнят» у Києві, коли влада мало не чотири роки на юридичному рівні не визнавала факт війни, використовуючи всілякі фальшиві претексти і пояснення, більш за все побоюючись образити Москву. Така практика дратує як мільйони українців, так і ті країни, на допомогу яких Україна розраховує.

Просвітлення на четвертому році війни?

Певним зрушенням стало ухвалення 18 січня 2018 року Верховною Радою закону про відновлення державного суверенітету над окупованими територіями в Донецькій і Луганській областях. Нарешті агресора назвали агресором, а «начальників» промосковських «бантустанів» на Донбасі – російськими окупаційними адміністраціями. Проте насправді це спізнілий і дуже нерішучий крок.

Він був би сміливим і вчасним, якби його зробили ще в 2014 році. Абсолютно дико, що досі з країною, яка воює проти України і щодня вбиває її громадян, досі існують договори про «дружбу і співробітництво» у різних сферах, а в Москві функціонує українське посольство і консульство. Будь-який реальний чи потенційний союзник України з нерозумінням може запитати: «Так у вас війна чи не війна?» Охоче підтримуючи російську гібридність проти жертви агресії, Київ дедалі більше штовхає Україну в глухий воєнно-політичний кут, вийти з якого без величезних утрат буде неможливо.

Поки що вся ця гібридність працює на користь агресора, а не України. Поступово не лише в світі, а навіть у самій Україні забувають про Крим, за умовчанням погоджуючись на те, що він, нібито, не є такою ж самою окупованою територією як ОРДЛО. Дуже поганим симптомом є той факт, що в ефірі найбільших телеканалів України згадки про Крим становлять лише 0,1% ефірного часу.

Путіну вдалося накинути Україні надзвичайно шкідливу для неї гібридність, яка його цілком влаштовує і допомагає тиснути на Українську державу і шантажувати її західних партнерів. Чому найвища влада України так охоче влізла в цю військово-політичну пастку, залишається великим питанням. Не дивно, що у світі складається враження, наче Росія зовсім не веде війну, що російської агресії немає, тому на неї можна не реагувати, а в офіційних документах міжнародних організацій називати лакуз Кремля «прихильниками федералізму» і залюбки вживати термін «конфлікт на Сході України»…

Ігор Лосєв – Доцент кафедри культурології Києво-Могилянської академії, політолог, публіцист, кандидат філософських наук. Член Національної спілки журналістів України

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. https://www.radiosvoboda.org/

Cтатті

Статистика втрат від видів зброї в російсько-українській війні (АТО)

Опубліковано

на

Статистика втрат від видів зброї в російсько-українській війні (АТО) (з листопада 2016 по січень 2018) дані з сайту novynarnia.com

За цей період основні втрати отримали від артилерійського вогню, в більшості випадків це наслідки ударів 120мм мінометів – 93 загиблих.

Через снайперський вогонь загинуло – 82 бійця, притому з липня статистика втрат від снайперів супротивника випереджає мінометні обстріли і на сьогоднішній день є основною причиною загибелі військовослужбовців… (З липня по січень від артилерії загинуло -17 а від снайперського вогню 43 бійця) …

Мінно-вибухові втрати – 56 загиблих, в основному розтяжки …

У стрілецькому бою загинуло – 33 бійця … сюди можуть потрапляти і втрати від снайперського вогню, не завжди є подробиці бою …

Від влучень ПТУР і РПГ загинуло – 11 військових, в більшості це потрапляння ракетою в транспорт.

Від розриву міномета загинуло – 7 бійців, подвійне заряджання і розрив міномета “Молот”

Не бойові втрати – це порушення техніки безпеки і самогубства -13 осіб.

Загальні втрати 295 чоловік за 14 місяців!

Більшість бійців загинуло від поранення голови і шиї, коли визирали з укриття. Массові втрати це прильоти мін, снарядів в укриття …

На початку минулого року часті випадки стрільби по бліндажах з танка. При опаленні (обігріві), укриття добре видно в тепловізор, через мале заглиблення бліндажів і слабку конструкцію, танковий снаряд пробиває накат …

У результатах підрахунку можливі незначні помилки, так як інформації за деякими випадками дуже мало і їх важко систематизувати …

Джерело: сторінка у фейсбук (Таран Юрій)

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове. 
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. https://3polk.com.ua/

Читати далі ...

Cтатті

Інструкція щодо розробки нарукавних знаків (емблем) Збройних Сил України

Опубліковано

на

Відділом розробки та впровадження військової символіки розроблено та затверджено командуванням Головного управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення Інструкцію щодо розробки нарукавних знаків (емблем) органів військового управління, об’єднань, з’єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України. Відповідно до якої військові частини отримують алгоритм та можливість розробки власного нарукавного знаку чи емблеми.

Нарукавний знак (емблема) – це призначена для носіння на рукаві визначених предметів військової форми одягу сукупність об’єднаних певним чином характерних ознак, що використовується як офіційно відмітний символ військово-значимої інформації.
Інструкція визначає, що нарукавний знак (емблема) розробляється з урахуванням:

– специфіки діяльності військової частини, її належності до певного виду Збройних Сил України, роду військ (служби);
– історії українського війська та новітніх бойових традицій військової частини, що виникли під час російсько-українського збройного конфлікту (для частин, що існували в час війни);
– місця дислокації військової частини без вторгнення до територіальної та муніціпальної символіки, які є виключною компетенцією місцевих громад, без погодження з якими використання повних гербів та інших символів громад є недоречним.

Знак можуть мати військові частини включно до окремого батальйону та йому рівні.

Військові частини, які перебувають на окремому штаті, мають (або не мають) загальновійськовий номер та організаційно входять до складу з’єднання, використовують емблему, встановлену для з’єднання.

Наприклад, військовослужбовці 190-го навчального центру, який організаційно входить до складу Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова, носять емблему інституту.

Детальніше всі охочі можуть ознайомитись та завантажити Інструкцію за посиланням:https://fex.net/get/582191727587/286493219

Представникам військових частин можливо звернутись в приватні повідомлення та за вимогою буде відправлений План-графік розробки знаків, емблем, патчів.

Повідомляє Головне управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення ЗС

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове. 
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. 

Головне управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення ЗСУ 

Читати далі ...

Cтатті

“Бюджетні кошти просто зникли”. Як родина офіцера СБУ нажилась на здоров’ї учасників АТО

Опубліковано

на

Поки прокуратура і поліція шукають матеріали справи, давайте згадаємо тих, хто вирішив цинічно нажитися на здоров’ї наших захисників.

Знайомтесь – це сім’я Малярик: Голова сім’ї – Ігор Володимирович до недавнього часу був заступником голови Управління Служби Безпеки України в Тернопільській області. Курував боротьбу зі злочинами в сфері економіки. Мати – Надія Богданівна – власниця та керівниця медичного центру «Віасан» до 2017 року. Син – Роман Ігорович – студент, замінив матір на посаді директора «Віасану».

Здавалось би прекрасна сім’я, хороша кар’єра, успішний бізнес. Але людська природа не дає вдовольнитись наявним, тому «чистих» доходів Надії Богданівні здалось мало.

Так, 18 грудня 2015 року Державна служба в справах учасників АТО проводить всеукраїнський тендер на проведення психологічної реабілітації вояків – учасників Російсько-Української війни на загальну суму 15 мільйонів гривень.

За цим тендером право проведення такої реабілітації в Тернопільській області виграє медичний центр «Віасан», після чого, незважаючи на те що в договорі прописана тривалість реабілітації не менше як 14 днів, вже 28 грудня подає акти виконаних робіт про оздоровлення 100 екс-бійців, на підставі чого медичному центру «Віасан» виплачено 450 тисяч гривень бюджетних коштів.

Пов’язане зображення

12 жовтня 2016 року прокуратура Тернопільської області на основі нашої заяви та зібраних нами доказів, порушує кримінальне провадження за ознаками зловживання службовими особами своїм службовим становищем (ч.2, ст.364 КК України), а в грудні того ж року передає (згідно вказівки Генеральної прокуратури) це кримінальне провадження за підслідністю у слідче управління Подільського райвідділу поліції міста Києва.

Паралельно Головне управління СБУ проводить внутрішню перевірку по Ігору Володимировичу Малярику, за результатами якої його усувають з посади.

Розслідування проводилось в м.Києві і нам важко було контролювати його хід, проте ми регулярно надсилали відповідні запити як у слідче управління Подільського райвідділу поліції м.Київ, та у Київську місцеву прокуратуру №7, яка здійснює процесуальне керівництво по цьому провадженні. Всі їх відповіді можна звести до банальної фрази «розслідування триває».

Зважаючи на те, що з моменту порушення кримінального провадження пройшов значний термін, а жодних зрушень по справі не вбачалось, ми вирішили просити народного депутата України направити запит у зазначені правоохоронні органи, оскільки депутатський запит завжди мав більшу вагу в очах державних службовців, ніж запит будь-якої громадської організації.

Через деякий час ми отримали відповідь: «Місцезнаходження матеріалів зазначеного кримінального провадження не встановлено». Іншими словами, матеріали кримінального провадження по підозрі у незаконному заволодінню 450 тисяч гривень бюджетних коштів просто… ЗНИКЛИ!

На цю справу правоохоронним органам не одноразово і не перший рік звертають увагу активісти мережі «Вільні Люди», «Правого сектору», «МНК», ВО «Автомайдан», УНСО та інші.

З усіх злочинів, цей напевне є самим мерзотним – обкрадання воїнів під час війни сім’єю офіцера Служби Безпеки України. І ми зробимо усе, щоб справа «Віасану» не була «спущена на гальмах».

Іван КОВАЛИК

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове. 
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. http://uainfo.org/blognews/

Читати далі ...

Trending