Зв'яжіться з нами

Cтатті

Спритні торгівці “громадянською війною”

Опубліковано

на

У будь-якій країні, де точиться війна, завжди є суспільний запит на мир. На жаль, уже понад три роки Україна перебуває серед держав, на території яких тривають збройні конфлікти. А отже, наші співгромадяни, як і всі, кому довелося мати справу з війною, розуміють справжню цінність мирного життя й очікують припинення кровопролиття.

Коли є попит, обов’язково з’являється й пропозиція. За останні роки в Україні виник цілий прошарок людей, яких можна умовно назвати «торгівцями миром», або, правильніше, «торгівцями перемир’ям». Це політики та громадські діячі, які використовують суспільні настрої у своїх інтересах. Найчастіше вони або обіцяють перемир’я, якого ніколи не зможуть домогтися, або звинувачують у його відсутності своїх конкурентів, намагаючись викликати в електорату ненависть до них.

Обіцянка миру в українській політиці стала обов’язковим атрибутом у наборі популіста, до якого входять ще обіцянки підвищити пенсії та зарплати, а також зменшити комунальні платежі. «Торгівців миром» можна умовно поділити на дві групи. Перша — популісти-кон’юнктурники, які просто хочуть використовувати актуальний тренд, щоб привернути увагу виборців та підвищити власний рейтинг. Друга — люди, що працюють в інтересах Росії та маскують за «мирною» риторикою свою антидержавну діяльність. Через схожість тез, які вони озвучують, відрізнити одних від інших часом буває дуже важко.

Здавалося б, немає нічого поганого в тому, щоб бажати наближення мирного життя і постійно говорити про необхідність перемир’я. Але диявол, як завжди, криється в деталях. Адже велике значення мають умови, на яких перемир’я підписують. Одна справа — на умовах ворога, а інша — на умовах України. Одна справа — замороження конфлікту, зовсім інша — капітуляція. Бажане мирне життя нас чекає ніби в обох випадках. Але наскільки різним воно буде…
Українські політики, що повторюють мантру «нам потрібен мир за будь-яку ціну», насправді добре розуміють, що стоїть за цією фразою і якою може виявитися ціна. «Мир за будь-яку ціну» — відверта згода з поразкою, часткова втрата суверенітету, зміна Конституції на догоду країні-агресору. Саме таку умову висуває Україні Кремль в обмін на повернення окупованих районів Донбасу та припинення вогню. Про те, що таке «перемир’я» може обернутися для країни розколом у суспільстві, новим конфліктом і внутрішнім протистоянням, політики-демагоги вважають за краще не говорити.

«МИР ЗА БУДЬ-ЯКУ ЦІНУ» — ВІДВЕРТА ЗГОДА З ПОРАЗКОЮ, ЧАСТКОВА ВТРАТА СУВЕРЕНІТЕТУ, ЗМІНА КОНСТИТУЦІЇ НА ДОГОДУ АГРЕСОРУ. САМЕ ТАКУ УМОВУ ВИСУВАЄ УКРАЇНІ КРЕМЛЬ В ОБМІН НА ПОВЕРНЕННЯ ОКУПОВАНИХ РАЙОНІВ ДОНБАСУ

Пацифістські рухи — явище цілком нормальне для країни, що воює. Але з одним застереженням: якщо ця країна не є жертвою агресії іншої держави. Інакше кажучи, пацифістські демонстрації проти вій­ни можуть бути природними в США або Росії, громадяни яких, приміром, вимагатимуть припинення воєнних кампаній в Іраку та Сирії. Але в Україні, на території якої російська армія, заклики до влади зупинити війну видаються неадекватними. Щоб війна в Україні припинилася, необхідно передусім виконати одну умову — вивести з території країни російських військових. Аґєєвих, єрофєєвих, алєксандрових та інших «іхтамнєтов», як тепер стали називати російських солдатів. І щоб це сталося, апелювати треба не до президента України, а до президента Росії, який веде проти України неоголошену, ганебну війну. Адже на сьогодні тільки він може ухвалити рішення про виведення військ та припинення поставок
озброєння на Донбас.

Чинному українському президентові Петрові Порошенку можна висунути багато обґрунтованих претензій. Однак звинувачувати його в небажанні закінчити війну, доки в Криму й на Донбасі перебувають російські військові, абсурдно. Пацифістські заклики в Україні були б доречними, якби ЗСУ стояли в Ростовській області, Краснодарському краї або Молдові. У цьому випадку їх слід було б негайно повернути в межі країни. Але яким чином і куди можна вивести українські війська з території України? Як наша влада може забезпечити мир, якщо Кремль не підкоряється її рішенням і не бажає повертати свою армію в Росію? Відповідей на ці запитання в «торгівців миром» немає.

Розуміючи всю слабкість своєї позиції, прихильники «миру за будь-яку ціну» змушені вдаватися до тієї самої маніпуляції. Вони намагаються взагалі заперечувати факт участі РФ у воєнному конфлікті. У цьому разі їхня риторика набуває хоч якоїсь логіки. Адже якщо в Україні точиться громадянська війна, отже, і відповідальна за неї українська влада. І ухвалити рішення про припинення воєнних дій теж може тільки вона. Цю тезу вже давно несуть у маси речники Опозиційного блоку — найбільшої антиукраїнської партії в нашій країні. Вони відкрито ведуть агітацію з вимогами «зупинити війну» й проти «нацизму в Україні», озвучують ці меседжі в ефірах російських та українських телеканалів.

Здавалося б, після трьох років воєнних дій доказів російської агресії набралося достатньо. Це і участь у війні на її початковому етапі співробітників російських спецслужб Ґіркіна та Бородая, і трагедія малайзійського Boeing, обставини якої тепер відомі всьому світові, і полонені російські контрактники, які потрапляли до рук ЗСУ із серпня 2014-го по червень 2017-го, і недавнє зізнання міністра закордонних справ РФ Сєрґєя Лаврова, який сказав, що Росія бере участь у війні в Сирії та на Донбасі. Але все одно поміж українських громадян досі чимало тих, хто не вірить, що РФ є агресором і бере участь у цій війні. Їх як цільову аудиторію і вибирають «торгівці миром». Три роки вони примудряються ігнорувати й замовчувати очевидні докази російської військової присутності, а також абсолютно уникати розмов про Крим, факт російської окупації якого є незаперечним.

Усі, хто цікавиться українською політикою, можуть легко згадати таких «торгівців миром». Вони є частими гостями різних ток-шоу, а справжнім гніздом політиків та експертів із такими поглядами є телеканал NewsOne, що транслює подібну демагогію з ранку до ночі.

NewsOne належить народному депутату з Харкова Євгенові Мураєву, який не соромиться відкрито висловлювати свої проросійські погляди й надає на своєму каналі ефірний час людям із такою самою позицією. Не так давно NewsOne потрапив в епіцентр скандалу: його працівники допомогли російським журналістам зняти пропагандистський сюжет для програми Дмітрія Кісєльова. Однак формально жоден закон порушений не був, тому інцидент не мав для людей Мураєва жодних наслідків.

З аналогічною псевдомирною риторикою виступає ще один відомий харків’янин народний депутат Вадим Рабінович. Нещодавно разом із Мураєвим він заснував політичний проект «За життя», явно орієнтований на проросійський електорат. Саме Рабінович у різних ток-шоу частіше за інших використовує вислів «мир за будь-яку ціну», під яким мається на увазі «мир на умовах Путіна». І треба визнати, що така тактика дає плоди. Сьогодні нашвидку створена Мураєвим і Рабіновичем партія «За життя» швидко набуває популярності в південних та східних областях. Причому місцями їй вдалося потіснити там навіть Опозиційний блок (колишню Партію регіонів) — багаторічного лідера політичних симпатій. Крім того, Вадим Рабінович виявився вельми непоганим телеведучим. Його авторська програма «Хто кому Рабінович», яку він веде на «112 Україна», не раз очолювала топ програм інформаційного мовлення України.

Досі до кінця не зрозуміло, хто спонсорує проект Рабіновича та Мураєва. Згідно з однією з версій за ним стоять соратники Януковича, які сподіваються, що в разі перемоги на виборах Рабінович допоможе їм повернутися до України.

Ще один популярний політик, який любить використовувати пацифістську риторику, — нардеп Надія Савченко. Вона також нещодавно перекваліфікувалася в телеведучу. Працює на NewsOne й озвучує той самий набір тез. На думку Савченко, керівництву України вигідна війна, тому закінчувати її Порошенко не збирається. При цьому не уточнює, що саме має зробити президент, щоб у найкоротші терміни завершити конфлікт, і що робити з російськими військами, які перебувають на нашій території. Абстрактне «треба домовлятися», яке так часто повторює Савченко, зазвичай ніяк не розшифро­вується. На яких конкретно умовах слід домовлятися з Путіним і на які саме поступки Україна повинна буде піти, ні Савченко, ні інші політики, що люблять міркувати про необхідність «миру за будь-яку ціну», зазвичай не уточнюють.

Політичний проект Савченко пов’язують із Вік­тором Медведчуком. З огляду на тісні зв’язки останнього з Владіміром Путіним у висловлюваннях Савченко немає нічого дивного. На майбутніх виборах вона, швидше за все, боротиметься за той самий проросійський електорат, за який збираються битися Опоблок і партія «За життя». А може, навіть приєднається до останньої.

Втомлені від війни й нескінченного потоку поганих новин на телебаченні, громадяни хочуть вірити будь-кому, хто обіцяє їм порятунок. Неважливо, наскільки реалістичними та здійсненними є ці обіцянки. Віра в «рятувальників» ірраціональна. Так само українці, зіткнувшись із серйозними проблемами, всупереч здоровому глузду схильні вірити чаклунам і ворожкам, які обіцяють їм чарівне позбавлення від вінця безшлюбності або серйозної недуги.

«Торгівці миром» тонко відчувають настрої людей і досить талановито користуються моментом, пропонуючи себе в ролі миротворців. І, на жаль, уже зараз зрозуміло, що на майбутніх перегонах знову знайдеться чимало виборців, які раді знову бути обдуреними.

 Автор: Денис Казанський
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело:http://tyzhden.ua/Society/

Cтатті

Як Одеса поновлює статус центру літакобудування

Опубліковано

на

У складальному цеху Одеського авіаційного заводу напружена пора – готують один за одним до льотних випробувань багатоцільові літаки Y1″Дельфін”. Налагодженням випуску крилатих машин місцеві авіабудівники, власне, поновили призабутий статус Одеси – одного з ключових центрів літакобудування України. Адже ще донедавна їх іменували авіаремонтниками, а саме підприємство, що входить до кластера “Укроборонпрому”, – ДП “Одесаремсервіс”.

СТОЛІТНЯ ТРАДИЦІЯ ЛІТАКОБУДУВАННЯ

На старті 21 століття про славетний бренд нагадав піднятий у небо над Одесою літак “Анатра-2” – відновлена копія того самого літака-розвідника “Анатра Анасаль”, який серійно випускали одеські авіабудівники у 1916 році. Після відзначення 90-річниці літака одеської марки згадали і про перший “Аероклуб”, першу “Школу пілотів”, перший політ у 1910 році на французькому аероплані “Фарман IV” відважного авіатора Михайла Єфімова, відкриття у 1911 році майстерні під гучною назвою “Завод аеропланів Анатра” та аеродрому, який досі називають “Шкільним”.

Якщо в 1911 році у небо над Одесою піднялись всього 7 літальних апаратів, а в наступному – 20 аеропланів “Фарман-IV” і “Блеріо”, то уже через п’ять років – місцеві авіабудівники вийшли на щомісячний випуск 80 крилатих машин одеської марки.

Пам'ятник Анатра Анасаль
Пам’ятник Анатра Анасаль

Через сто років їх нащадки взялись відроджувати славні традиції літакобудування. Розпочали з модернізації навчально-тренувального реактивного літака “Л-39С” чеського виробництва. Ось як про це розповідає гендиректор авіазаводу Віталій Юхачов:

“Зважаючи на актуальність підготовки військових льотчиків, керівництво Міноборони України прийняло рішення передати нашому заводу партію літаків “Л-39С”, що є симуляторами винищувачів “МіГ-29″ і Су-27”, для здійснення їх комплексної модернізації. Експерти виходили з того, що реактивний “Л-39С” можна “навчити” симулювати політ на “МіГ-29″ у бойовій обстановці – як при перехопленні цілі, так і в повітряному бою, включно зі стрільбою і бомбометанням по наземних цілях. І наші конструктори, технологи, виробничники успішно реалізували доведене завдання”, – зазначив Юхачов.

Л-39М
Л-39М “Альбатрос”

Більш того, після передачі Збройним Силам України модернізованих “Альбатросів”, як ще називають “Л-39М”, ми ініціювали випуск “з нуля” сучасного навчально-тренувального літака Y1 “Дельфін”. Оскільки потужності підприємства дають змогу реалізувати цей перспективний проект. Ідея заводчан знайшла підтримку, було розроблено техдокументацію, і після схвалення проекту наше підприємство приступило до випуску перших десяти одномоторних літаків.

“ДЕЛЬФІНИ” СТАЮТЬ НА КРИЛО НАД ОДЕСЬКОЮ ЗАТОКОЮ

“Y1 “Дельфін” – не просто результат запровадження у практику новітніх технологій літакобудування. Випуск цієї машини, переконаний Юхачов, “крок уперед у справі підготовки льотчиків, оскільки вона якнайкраще підходить для здійснення курсантами перших польотів. На цих літаках у них є можливості вдосконалити навички пілотування на малих висотах, а для більшої безпеки польотів на “Дельфіні” встановлена спеціальна система порятунку – в разі нештатної ситуації є змога приземлитись на парашуті”.

фото Укроборонпрому
Y1″Дельфін”. Фото: Укроборонпром

Із заступником гендиректора – головним конструктором ДП “Одеський авіазавод” Валентином Гостіщевим кореспонденти Укрінформу зустрілись у складальному цеху підприємства, де спеціалісти інженерно-технічних служб тестували різні системи “Дельфіна”, готуючи його до льотних випробувань.

– Протягом грудня, – поділився Гостіщев найближчими планами, – відправляємо на випробування небом двох “Дельфінів”, що проходять зараз, як бачите, тестування систем у межах передпольотної підготовки. Ще чотири машини – на потоці, на різних стадіях готовності. Але так само успішно просуваються, згідно з графіком, до фінішного етапу – на злітно-посадкову смугу аеродрому”.

“Якщо будуть нові замовлення, звісно, зможемо їх у стислі строки виконати, – зауважив заступник гендиректора. – Адже “Дельфін” успішно пройшов державні випробування і сертифікований для польотів. Завод володіє сучасною технічною базою, конструкторською документацією, причому в разі потреби наші фахівці спроможні внести зміни для кращого виконання тих чи інших техзавдань.

За словами Гостіщева, “поки що літак застосовується передусім при підготовці кадрів цивільної авіації, наприклад, курсантів Кіровоградської льотної академії та інших вишів. Але ми вважаємо, що літак можна успішно застосовувати і на початковому етапі тренувань курсантів та льотчиків Збройних Сил України, а також для здійснення, приміром, моніторингу прикордонних зон, участі в пошуково-рятувальних операціях і багатьох інших заходах. Зараз конструктори заводського ОКБ-2 під керівництвом Володимира Устенка продовжують роботу над створенням спеціалізованих версій цього повітряного судна”.

– Шкода, виїжджаю зараз у відрядження, – додав заступник гендиректора, – тож обмаль часу, аби розповісти про низку переваг цього перспективного літака. Втім, докладніше про реалізацію нашого спільного проекту можуть розказати керівник Дослідно-конструкторського бюро Володимир Устенко та провідний конструктор Людмила Чернікова.

– “Дельфін” – дуже надійне і маневрене повітряне судно, – продовжив Устенко, – я б сказав, що у п’ятому океані він почувається так упевнено, як дельфін у відкритому морі, дозволяючи льотчику виконувати фігури складного і вищого пілотажу та забезпечуючи курсантам успішне опанування основ сучасного швидкоплинного повітряного бою, включно з виходом зі штопора. Літак може оснащуватися бортовим обладнанням, як на базі традиційних аналогових приладів, так і сучасним цифровим, яке отримало назву “скляна кабіна”.

На думку керівника ОКБ-2, важливо й те, що молоді пілоти мають змогу відпрацювати всі елементи зльоту-посадки, включно з випуском і прибиранням стійки шасі, чого не забезпечують інші літаки цього класу. Наприклад, легкомоторний літак ХАЗ-30 виробництва Харківського авіаційного промислового підприємства. Крім того, оснащений “Дельфін” надійним двигуном від французької компанії Societe de Motorisations Aeronautiques, яка входить у масштабний авіа-конгломерат Safran SA і постачає двигуни та авіоніку для лайнерів компаній Boeing та Airbus.

– Цікаво, що при укладенні контракту на постачання двигунів компанією Societe de Motorisations Aeronautiques, – зауважив керівник ОКБ-2, – ми пересвідчились, що саме ця фірма надсилала свої двигуни і для комплектації аеропланів одеських марок 100-річної давності.

Втім, плануємо найближчим часом оснастити літак турбогвинтовим двигуном АІ-450С виробництва вітчизняних компаній “Івченко Прогрес” і “Мотор Січ”, у якому застосована новітня система управління паливом двигуна. Хочемо, щоб у перспективі літак комплектувався виключно українськими вузлами й агрегатами, і учасники перемовин уже вийшли на завершальний етап.

ПОВІТРЯНЕ ТАКСІ З ОДЕСИ ДО КИЄВА

У свою чергу, провідний конструктор Чернікова звернула увагу на те, що обійдеться новий літак компанії-замовнику чи організатору послуг “Повітряне таксі” в $350 тисяч – у півтора рази дешевше порівняно з імпортними аналогами, яким він не поступається за технічними параметрами. Завдяки потужному двигуну “Дельфін” спроможний розганятися до 385 км/год і здійснювати на висоті 3 тисячі метрів безпосадочні польоти на відстань 1320 кілометрів, тобто здатний подолати відстань з Одеси до Харкова чи Києва і повернутися назад. До того ж на літаку встановлений двигун дизельного типу, що спалює пального стільки ж, як легковий автомобіль – з розрахунку 16 літрів на сто кілометрів.

“Ми вважаємо, що саме реалізація проектів ОКБ-2 має вирішальне значення для перспектив розвитку авіазаводу, – зауважила Чернікова, – бо зростатиме ринок послуг “бізнес-джет” або “повітряних таксі”. А це теж одна із спеціалізацій розробленого нами й поставленого на потік “Дельфіна”. Літак розрахований на чотирьох осіб – пілота і трьох пасажирів або членів екіпажу, в залежності від необхідності. У тому разі, якщо пасажирів троє, подолання значної відстані обійдеться коштом, еквівалентним приблизно в $100″.

Уже зареєстрована одеська авіакомпанія, що готується надавати послуги повітряного ВІП-таксі для представників ділових кіл і в тих випадках, коли виникає необхідність здійснення екстреної поїздки до столиці чи в одну з віддалених областей.

Звісно, налагодження випуску легкомоторних літаків Y1 “Дельфін” – лише один із напрямків діяльності Одеського авіазаводу, що входить до кластеру ДК “Укроборонпром”. Паралельно з виконанням значних обсягів ремонтних робіт, заводчани розгорнули серійне виготовлення деталей скління винищувачів і навчально-тренувальних літаків, успішно реалізують програму імпортозаміщення, завдяки чому чистий дохід від реалізації продукції та послуг підприємства досяг торік понад 220 мільйонів гривень, а середня зарплата працівників підприємства перевищила 9 тисяч гривень.

Отож поява у небі над Одеською затокою легкомоторного літака Y1″Дельфін” повернула Одесі славетний бренд центру літакобудування. Чи утримається повітряне судно у небесах півтора десятиліття, як удалося первістку авіазаводу аероплану “Анатра Анасаль”, що давно став експонатом празького музею, покаже час.

Михайло Аксанюк

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

«Тритон-01» змагається за місце в лавах ЗСУ

Опубліковано

на

Серед розмаїття військової техніки, яку останніми роками створили вітчизняні конструктори, з’явився ще один цікавий зразок. Мова про легкоброньовану платформу «Тритон», яка нині здатна успішно виконувати завдання на суходолі. Проте виробник запевняє, що незабаром вона стане плавучою.

Цей зразок колісної бронетехніки вітчизняного виробництва нещодавно допустили  до підконтрольної експлуатації в ЗС України.

Уперше демонстраційний зразок легкоброньованої платформи «Тритон», вироблений на ПАТ «Завод «Кузня на Рибальському», презентували широкому загалу ще наприкінці 2015 року на Міжнародній спеціалізованій виставці «Зброя та безпека». Торік «Тритон-01» пройшов визначальні відомчі випробування, а нещодавно його допустили до підконтрольної експлуатації в ЗС України.

— Під час визначальних відомчих випробувань виникло питання, до якої категорії колісної бронетехніки віднести «Тритон»: до бронеавтомобілів чи до бронетранспортерів, — говорить куратор проекту від підприємства-виробника Ігор Татарин. — Оскільки ходова «Тритона» має взаємозамінні з БТР-70, БТР-80, БТР-3, БТР-4 компоненти, а його носійний кузов по суті є втіленням ідеології, яку застосовують під час виробництва бронетранспортерів, наш зразок вирішили тестувати за критеріями, визначеними саме для них. До речі, зробити елементи підвіски взаємозамінними з бронетранспортерами — бажання замовника. І в польових умовах це має суттєво поліпшити ремонтопридатність «Тритона».

Платформу «Тритон-01» укомплектовано чотирициліндровим дизельним двигуном VOLVO TAD542VE з робочим об’ємом 5,13 л, потужністю 218 к. с. та п’ятиступінчастою механічною або автоматичною коробкою передач (ZF ZTO 1006 або ALLISON 1000 SP відповідно). Підвіска незалежна, важільно-торсіонна з телескопічними амортизаторами. «Тритон» розвиває максимальну швидкість по шосе 110 км/год. Запас ходу становить близько 700 км.

12_12_2017.qxd

Бронеплатформу оснащено передпусковим підігрівачем, сучасними системами кондиціонування та пожежогасіння, а також фільтровентиляційною установкою, яка забезпечує очищення й подачу чистого повітря в десантне відділення.

На легкоброньовану платформу «Тритон-01» установлено шини підвищеної прохідності із системою автоматичного підкачування та ранфлетами. Вони забезпечуватимуть рух платформи в разі значного пошкодження колеса (або навіть усіх).

Цікаво, що від самого початку проект передбачав розробку плавучої бронеплатформи (з максимальною швидкістю на плаву — до 10 км/год.), тому, за словами Ігоря Татарина, інженери заводу наполегливо працюють над підвищенням плавучості й вносять в конструкцію необхідні зміни. Наразі задню частину останньої версії броньованої платформи оснащено двома гребними гвинтами. До речі, до підконтрольної експлуатації у військах допущено базову модель «Тритон-01», тобто неплавучий зразок.

Також поки що достеменно невідомо, яке оснащення матимуть машини, що використовуватимуть в армійських підрозділах. Наприклад, на легкоброньовані платформи, котрі постачають нашим прикордонникам, розміщено новий мобільний розвідувальний комплекс «Джеб», який включає в себе РЛС LC111 «Лис» розвідки наземних цілей міліметрового діапазону і малошвидкісних повітряних, які низько літають, тепловізійну систему, а також телевізійну двоканальну систему спостереження нічного й денного бачення, лазерний далекомір і системи радіо- й радіотехнічного моніторингу.

Результат пошуку зображень за запитом "мобільний розвідувальний комплекс «Джеб»"

Такий комплекс дає змогу виявляти техніку на відстані до 6,5 км, людину — за 2,5 км, ідентифікувати цілі й здійснювати спостереження за 250 об’єктами одночасно. Також платформу комплектують станцією постановки радіоперешкод «Анклав» та окремим дизельним генератором і виносним пультом керування радіолокаційним комплексом (до 100 м).

«Тритон-01» має бронювання, що відповідає класу захисту ПЗСА-5 за ДСТУ 3975–2000 (забезпечує захист від кулі 7,62 мм патрона 57-БЗ-231с, з кулею БЗ (автомат АКМ) із відстані 10 м). Розрахунок рівня протимінної стійкості «Тритона-01» шляхом математичного моделювання, який здійснили фахівці Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки ЗС України, засвідчив, що бронеплатформа здатна захистити екіпаж й десант в разі підриву мінно-вибухових пристроїв потужністю до 6 кг у тротиловому еквіваленті під її днищем або колесом. Надійність системи комплексного пасивного протимінного захисту досягнуто реалізацією певних технічних рішень, зокрема, завдяки збільшеному дорожньому просвіту та особливій V-подібній формі корпусу в районі ходової частини, що має змінювати напрям ударної хвилі в разі підриву на мінно-вибуховому пристрої. Мінімізувати максимальне прискорення, що виникає внаслідок впливу енергії вибуху, та запобігти травмуванню особового складу мають спеціальні сидіння, що кріпляться до даху.

Легкоброньована платформа «Тритон-01» має на озброєнні дистанційно керований бойовий модуль, до складу якого входить 12,7 мм кулемет НСВТ й 40 мм гранатомет УАГ-40.

Отже, на перший погляд, за своїми можливостями й тактико-технічними характеристиками «Тритон-01» має досить пристойний вигляд. Однак вести мову про його практичну ефективність можна буде лише за результатами підконтрольної експлуатації в підрозділах українського війська.

Андрій ЛИСЕНКО

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

У Сухопутних військах немає бригади без бойового досвіду – генерал

Опубліковано

на

Усі бригади, полки і окремі частини Сухопутних військ ЗС України вже мають бойовий досвід.

Про це в інтерв’ю Укрінформу заявив командувач Сухопутних військ Збройних Сил України генерал-полковник Сергій Попко.

“Всі бригади Сухопутних військ, всі полки й окремі частини мають бойовий досвід і виконували протягом всіх цих трьох років бойові завдання. Немає жодної військової частини в Сухопутних військах, яка не мала б бойового досвіду, кожна – за напрямками своєї діяльності”,  – заявив він.

Генерал зазначив, що залежно від року війни, від періоду застосування в російсько-українській війні, частка участі Сухопутних військ у бойових діях “коливалася від 80 до 90%”.

“Ми з повагою ставимося до зусиль інших силових структур, таких як Служба безпеки України, Державна прикордонна служба, Національна гвардія, Національна поліція. Але проводити якісь паралелі між ними було б не зовсім коректним. Справа в тім, що Сухопутні війська, як і Десантно-штурмові війська, і Морська піхота, завжди виконують задачі на першій лінії. Всі інші – на другій і далі”, – зазначив Попко.

Командувач також повідомив, що частини і підрозділи Сухопутних військ перебувають у районах російсько-української війни в Донецькій та Луганській областях за принципом ротації: приблизно 7-8 місяців виконання бойових завдань, 5-6 місяців – відновлення боєздатності в пунктах постійної дислокації. “Там здійснюється доукомплектування, ремонт озброєння і військової техніки, особовому складу надаються відпустки. Потім знову повернення до виконання бойових завдань на фронті”,  – додав він.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?
Реклама
Реклама
Реклама

Trending