Зв'яжіться з нами

Cтатті

Творцем ракетної механізованої установки “Катюша” був … німець з України, страчений в 1938 році

Опубліковано

на

Цікаво, багато хто не знав. Виявляється творця “Катюші” розстріляли ще в 1938 році. Так, 10 та 11 січня були розстріляні творці системи польової реактивної артилерії “Катюша” (прабатько системи «Град»)
Про це стало відомо лише в 1991 році, до цього вважалося (так на уроках і в музеях розповідають досі) що її створив якийсь Костиков, який отримав безліч нагород.

Над створенням працювала ціла група, практично всі були репресовані. Основним творцем був Георгій Еріхович Лангемак. Саме він ввів в ужиток слово і термін «космонавтика».

Саме він відкрив так званий закон подоби, знання якої дозволило визначати оптимальну геометрію сопла реактивного двигуна без тривалих дорогих експериментів – аналітичним розрахунком, що дозволило летіти в космос, розробляти нові види озброєнь.

Лангемак Георгій Еріхович – головний інженер Реактивного Науково-дослідного інституту (РНДІ) №3 Народного комісаріату оборонної промисловості з наукової частини, військовий інженер 1-го рангу; піонер ракетної техніки, один з творців ракетної механізованої установки «Катюша».

Результат пошуку зображень за запитом "Катюша"

 

Катюша — неофіційна назва реактивних систем залпового вогню БМ-8 (калібр 82 мм), БМ-13 (калібр 132 мм) та БМ-31 (калібр 310 мм). Система перебувала на озброєнні Червоної армії під час Другої світової війни.

У списку договірних робіт, що проводилися Реактивним Науково-Дослідним Інститутом (РНДІ) для Автобронетанкового Управління (АБТУ), остаточний розрахунок за яким мав проводитися в першому кварталі 1936 року, згадується договір № 251618с від 26 січня 1935 — дослідний зразок ракетної установки на танку БТ-5 з 10-ма ракетами. Подібні ракети спочатку розроблялися під установку на літаки Су-2.

Ракетна механізована установка призначалася для забезпечення хімічного нальоту ракетними хімічними снарядами /СОВ і НОВ/ 132 мм з ємністю 7 літрів. Установка дозволяла вести вогонь по площах як одиночними пострілами, так і залпом у 2 — 3 — 6 — 12 і 24 постріли. «Установки, зведені в батареї 4 — 6 машин, представляють із себе дуже рухливий і потужний засіб хімічного нападу на дистанцію до 7 кілометрів».

Установка і 132 мм ракетний хімічний снаряд на 7 літрів отруйної речовини пройшли успішно полігонні і державні випробування, прийняття їх на озброєння було заплановано в 1939 році.

Результат пошуку зображень за запитом "Катюша"

В таблиці практичної влучності ракетно-хімічних снарядів зазначалися дані механізованої автомобільної установки для раптового нападу стрільбою хімічними, осколково-фугасними, запальними, освітлювальними та ін. ракетними снарядами. I-й варіант без приладу наведення — кількість снарядів одного залпу — 24, загальна вага отруйної речовини випуску одного залпу — 168 кг, 6 автомобільних установок замінюють сто двадцять гаубиць калібру 152 мм, швидкість перезаряжання автомашини на 24 постріли — 5-10 хв., кількість обслуговуючого персоналу — 20-30 чол. на 6 автомашинах. В артилерійських системах 3 Артполку. II-варіант з приладом управління.

Результат пошуку зображень за запитом "Катюша"

Реактивний 132-мм осколково-фугасний снаряд та пускова установка БМ-13 були прийняті на озброєння артилерії 21 червня 1941.

26 червня 1941 на заводі імені Комінтерну у Воронежі було завершене складання перших двох серійних пускових установок БМ-13 на шасі ЗІС-6. На наступний день установки були відправлені своїм ходом до Москви.

Вперше застосовано в бойових умовах 14 липня 1941 в районі Рудні.

Георгій Лангемак народився 26 червня в м. Старобільську Харківської губернії (нині Луганської області). Батьки Георгія Лангемака були лютеранського віросповідання та сестра викладали французьку мову в гімназії, тож з дитинства Георгій Лангемак досконало володів французькою і німецькою мовами. Батько, німець за народженням, Еріх Францевич Лангемак, закінчив Берлінський університет, разом з дружиною, швейцаркою за народженням, Марією Костянтинівною прийняв російське громадянство і став на службу в Міністерство освіти. Еріх Лангемак заслужив звання статського радника і був нагороджений орденом Станіслава ІІ ступеня, він помер в 1905 році.

У серпні 1908 року Георгій Лангемак вступив до восьмикласної Єлисаветградської гімназії, яку закінчив зі срібною медаллю при відмінній поведінці 29 квітня 1916. Вирішивши присвятити своє життя вивченню японської філології, Георгій Лангемак у тому ж 1916 році вступив на філологічний факультет Петроградського університету.

У жовтні 1916 року Георгій Лангемак був мобілізований до армії. 29 жовтня 1916 він пише прохання на ім’я начальника Школи Прапорщиків по Адміралтейству з проханням про прийом. 9 листопада 1916 його зараховують до 4-ого взводу.  Служив у береговій охороні Фінської затоки. Потім направлений у Кронштадтську фортецю на посаду командира батареї, трохи пізніше став командиром форту „Тотлебен”. У 1918, після розвалу флоту, демобілізувався.

За офіцерської мобілізації в червні 1919 був мобілізований до Червоної армії і, як офіцер флоту, був призначений командиром батареї 4-го дивізіону артилерії Кронштадтської фортеці, а потім комендантом форту «Тотлебен» 4-го дивізіону артилерії. Кандидат у члени ВКП(б) з лютого 1920 року, член Кронштадтської організації з червня 1920-го. Протягом півтора року в 1919-1921 рр. був викладачем грамоти по лінії лікнепу на фортах «Риф» і «Тотлебен».

Під час Кронштадтського повстання Георгій Лангемак був заарештований бунтівниками і засуджений ними до розстрілу. Перебував під вартою з 2 березня до 18 квітня 1921 і був звільнений тільки після придушення заколоту вірними уряду більшовиків військами. З 15 червня 1921 призначений командиром 2-го дивізіону артилерії, начальником стройової частини, з 13 січня 1922 – помічник начальника артилерії фортеці Кронштадта. У 1922 році Георгій Лангемак був виключений з ВКП(б) і знятий з партійного обліку через вінчання в церкві з громадянкою Оленою Володимирівною Каменєвою.

У 1923 році Георгій Лангемак вступив до Військово-технічної академії РСЧА (тоді – Артилерійський інститут ім. Дзержинського, а нині Ракетно-артилерійська академія імені Імператора Петра Великого) і в 1928-му закінчив її. Під час навчання разом з іншими слухачами академії під керівництвом викладача академії С. Сєрікова виконував замовлення лабораторії Н. І. Тихомирова (з 1928 року – Газодинамічна лабораторія).

Після закінчення академії Георгій Лангемак був призначений на посаду начальника артилерії Чорноморського флоту, але на прохання Н. І. Тихомирова був залишений для роботи у Газодинамічній лабораторії, де займався розробкою реактивних снарядів РС-82 мм і РС-132 мм. У 1933 році був створений перший у світі Реактивний науково-дослідний інститут (РНИИ), також відомий як НДІ-3. У 1934 році Г. Е. Лангемака призначено головним інженером цього інституту. Він обіймав цю посаду до листопада 1937 року. У вересні 1935 йому присвоєно персональне військове звання «військінженер 1-го рангу».

У першому збірнику наукових праць цього інституту опублікована стаття „Про єдину термінологію в системі позначень з ракетної техніки”. Практично всі рекомендовані в ній формулювання закріпилися у вітчизняній ракетній техніці. Ефективно поєднуючи роботу головного інженера інституту з творчою роботою, Г.Лангемак керував роботами зі створення наземної, повітряної та морської артилерії.

В цей час виходить спільна книга В.П.Глушко та Г.Е.Лангемака „Ракети, їхній пристрій і застосування” (1935 р.). Георгій Еріхович був не тільки автором розділу про порохові ракети, але й редактором усієї книги. Велике значення мали дві публікації Г. Лангемака в другому випуску праць інституту „Ракетна техніка”. У статті „До питання про підвищення швидкості й дальності реактивних снарядів” дані рекомендації з оптимізації параметрів снаряда, що дозволяють значно збільшити далекість стрільби.

У другій статті «Ракетні авіаційні бомби» Георгій Еріхович висловив ідею про використання реактивної тяги для авіаційних бомб. Завершення досліджень з цієї теми він доручив молодому енергійному інженерові Володимиру Александрову. У 1937 р. як «дітище» Тухачевського Реактивний науково-дослідний інститут зазнав «чистку». Керівництво інституту було заарештовано. 2 листопада 1937 року Е. Лангемак був заарештований (ордер № А 810) органами НКВС м. Москви як німецький шпигун. Донос в НКВС був написаний завідуючим одним із відділів інституту А.Г. Костиковим і відісланий у квітні 1937 року до ЦК ВКП (б). Георгій Еріхович Лангемак був засуджений до вищої міри покарання – розстрілу з конфіскацією всього особистого майна. Через 10 днів вирок був виконаний.

В 1937-1938 рр. після арешту й осуду як ворогів народу основного керуючого складу цього інституту його керівником стає Андрій Григорович Костиков. Ставши керівником інституту, Костиков виявився й „автором” цього нового типу озброєння, за яке й був одразу нагороджений на початку війни. Одержавши завдання на іншу розробку, А. Г. Костиков виявився нездатним її виконати, у зв’язку із чим ще під час війни був знятий з роботи й звільнений з інституту.

Після багатьох років забуття 19 грудня 1955 року видатного діяча ракетної техніки реабілітовано. Указом Президента СРСР М. С. Горбачова від 21 червня 1991 Г. Е. Лангемаку посмертно було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. У 1966 році, за ініціативою академіка В.П. Глушка, іменем Г. Е. Лангемака названий кратер на зворотному боці Місяця. В 1991 році за ініціативою секції ветеранів ракетної техніки Указом Президента СРСР от 21 червня 1991 року Г.Е. Лангемаку, разом з іншими творцями «катюші», посмертно було присвоєне звання Героя Соціалістичної Праці.

У 1995 році комісією щодо увічнення пам’яті жертв політичних репресій було виявлено місце поховання Г. Е. Лангемака на Донському цвинтарі у Москві.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел. 

Джерело: https://uk.wikipedia.org/wiki, http://wiki.library.kr.ua/index.php/

Cтатті

Промовиста різниця між героями та зрадниками України

Опубліковано

на

Один із користувачів соціальних мереж – звичайно ж, близький до Москви український журналіст – пояснив, що не буде дивитись фільм “Кіборги”, який героїзує “непотрібну війну”, у якій “українці вбивають українців”.

Поки що це несміливий, маргінальний тренд у нашому медіапросторі, він притаманний швидше російській пропаганді. Але з часом, після виведення російських військ він посилиться. До цього треба бути готовими.

Не можна зводити війну до боротьби українців із російськими окупантами, не можна заплющувати очі на те, що в окупантів є найманці, є прихильники – по всій країні. Але найголовніше – не найманці почали війну. Росіяни її почали.

Агресія завжди запускає механізм колабораціонізму і зради. Той, хто просто дотримувався інших поглядів, бере до рук зброю та починає боротися зі власною країною, власним народом. Так, він зрадник. Так, він винний. Але ці умови для розбрату створив окупант.

Квіслінг був норвежцем. Петен був французом. Гаха був чехом. Тісо був словаком. Але за кожним з ним стояв Гітлер. За Захарченком чи Аксьоновим – і кожним зі зрадників – стоїть Путін.

А за кіборгами стояли не Порошенко з Муженком. За кіборгами стояла Україна. У цьому відмінність.

Віталій ПОРТНИКОВ

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

Який флот може дозволити собі Україна на даний час

Опубліковано

на

Суперечки про те, як Україні скоріше відродити свій флот, ведуться ще з 2014 року, коли Росія разом з Кримом і базою в Севастополі вкрала майже всі наші кораблі. Як завдяки новій стратегії розвитку Військово-морські сили країни встають на ноги у даному матеріалі.

До початку подій на півострові в складі ВМС України перебував один фрегат, підводний човен, чотири корвета і 26 допоміжних кораблів.

Цифри не вражали уяву навіть тоді, а, з урахуванням втрат під час анексії, ситуація стала і зовсім плачевною. Радує хоча б те, що під час кримських подій флагман “Гетьман Сагайдачний” знаходився в морському поході. Його екіпаж вчасно зорієнтувався і не пішов на Севастополь, загорнувши в Одесу.

“Володимир Великий”

Спочатку завдання по відродженню флоту доручили тодішньому командувачу ВМСУ Сергію Гайдуку, який вирішив не винаходити велосипед і продовжив розвивати утопічний план з будівництва великого флоту, що складається з корветів, фрегатів і підводних човнів.

Втім, можна було здогадатися, що реалізувати цей план так і не вдасться. Хоча б тому що Україна задумала будівництво власного корвета під назвою “Володимир Великий” ще в 2005 році. Лише в 2010 в Миколаєві перший корабель серії нарешті заклали в виробництво (а за планом їх повинно було бути чотири) … і за наступні чотири роки не побудували навіть половини.

Такими темпами Україна довелося б чекати свого “Володимира” ще мінімум років десять. А до моменту виходу в море він би вже безнадійно застарів і все можна було б починати спочатку.

До того ж обслуговування кораблів такого класу – справа непроста і витратна. Для цього потрібна спеціальна база, яку Україна втратила з анексією Криму. Будівництво нової теж варто було б бюджету колосальних грошей і забрало б купу часу, якого у нас немає.

Інший план

У квітні 2016 року президент Петро Порошенко нарешті звільнив Гайдука з посади командувача флотом. А на його місце призначили генерал-лейтенанта Ігоря Воронченко.

При ньому справа нарешті зрушила з мертвої точки. Новий командувач відразу ж відмовився від плану попередників, вибираючи між двома іншими концепціями розвитку.

Інший варіант – будівництво власного “москитного флоту” на базі декількох десятків порівняно дешевих кораблів самого різного призначення – ракетних, патрульних, протимінних і т.д.

Цей план не настільки амбітний, але зате він хоча б реалізуємий. І схоже на те, що в ВМСУ вирішили рухатися саме в цьому напрямку. Так, в Міноброни вже заявили, що до 2020 року флот повинен отримати до 30 бойових кораблів і катерів.

До того ж нещодавно в США нагадали про те, що готові безкоштовно передати Україні бойові катери класу Islands, які вже давно чекають в американських портах. Однак при цьому є нюанс.

“Гюрза”, “Кентавр” і “Лань”

Можливо тому, що минулого літа на воду спустили вже четвертий бронекатер типу “Гюрза-М”, який оснащений бойовим модулем з автоматичною гарматою, автоматичним гранатометом і 7,62-мм кулеметом, а також двома протитанковими ракетними комплексами “Бар’єр” з лазерною системою наведення.

Продовжити читання ?

Cтатті

Миротворці на Донбасі: коли вирішиться питання, і які країни можуть відправити своїх військових

Опубліковано

на

За даними джерел сайту “Сегодня”, в найближчі місяці має вирішитися питання зрозміщенням на Донбасі миротворців ООН. На думку Заходу, напередодні своїхпрезидентських виборів в березні 2018 го Росія з цього питання може піти на поступки.Така думка побутує в Штатах. Правда, третю зустріч з помічником президента РФВладиславом Сурковим спецпредставник Держдепу Курт Волкер назвав “крокомназад”. А після зустрічі з держсекретарем Рексом Тіллерсоном у Відні главаросійського МЗС Сергій Лавров заявив, що Київ і Вашингтон не так розуміє бачення Москвою миротворчої місії. За його словами, те, що пропонують Україна іСША – введення на Донбас окупаційної адміністрації, тому Росія ніколи не підтримаєтакий проект резолюції в Радбезі ООН. Але обійти кремлівське вето можна черезГенасамблею.

Сайт “Сегодня” проаналізував шанси на розміщення на Донбасі місії “блакитних касок”, і, що найголовніше, які країни можуть відправити туди своїх військових.

“Охоронці спостерігачів ОБСЄ”

Наївна впевненість наших західних партнерів у тому, що Путін до своїх президентських виборів в березні-2018 піде на поступки, потроху вивітрюється. На засіданні Ради глав МЗС ОБСЄ у Відні Рекс Тіллерсон заявив, що Штати, може, і хотіли б зняти санкції проти Росії, але не зроблять цього, поки Москва не виведе свої війська з східної України і з Криму. Правда, після двосторонньої зустрічі з російським колегою держсекретар був не так багатослівний: “Я вам не буду говорити, що конкретно ми обговорювали. Ми добиваємося прогресу і отримуємо його. У нас є діалог, співпраця, але ми ще не все вирішили. Але це і не можна вирішити за одну зустріч”.

А ось Сергій Лавров передав журналістам свою розмову з Рексом Тіллерсоном до дрібниць. Їх двостороння зустріч тривала понад годину, і українське питання йшло другим на порядку; з цього питання, за словами Лаврова, у них з Тіллерсоном менше співпадаючих підходів, ніж по Сирії.

“Нас турбують спроби поставити з ніг на голову нашу ініціативу про направлення охоронців ООН для забезпечення безпеки місії ОБСЄ. Ця ініціатива на 100% вписується в дух і букву Мінських домовленостей. Наша ініціатива полягає в тому, щоб спостерігачів ОБСЄ всюди супроводжували охоронці ООН. Те, що ми почули від представника США Волкера, мало зовсім протилежний підхід. Він полягає в тому, щоб не зациклюючись на питаннях особливого статусу Донбасу, амністії, підготовки до виборів через прямий діалог Києва, Донецька і Луганська,  ввести туди ООН-івську адміністрацію, яка буде керувати всім, що відбувається в самопроголошених “ДНР” / “ЛНР”, – заявив Сергій Лавров.

Тобто, Росія згодна нема на 20-тисячну миротворчу місію сертифікованих військових, а на ООН-івських охоронців із забезпечення безпеки СММ ОБСЄ. Причому трохи раніше в тому ж Відні Сергій Лавров заявив, мовляв, якщо на Донбасі розгорнуть українсько-американський варіант миротворчої місії, це буде окупаційна адміністрація. На це глава українського МЗС Павло Клімкін відповів Лаврову в своєму Twitter: “Я вважаю, що окупаційна адміністрація вже там – це російська окупаційна адміністрація”.

Американський експерт, колишній помічник держсекретаря Девід Крамер в бесіді з сайтом “Сегодня” сказав, що пропозиція Росії по миротворцях сильно відрізняєтьсявід того, що раніше запропонувала Україні. На його думку, нічого не змінюється, Путінхоче дестабілізувати Україну, щоб Захід втратив до неї інтерес, тому я скептичноставлюся до того, що до своїх “виборів” в березні у російської сторони з’явитьсяінтерес до вирішення цього питання.

“Фактично пропозиція Росії щодо миротворцям навіть не стартова, це несерйозний спосіб покласти край бойовим діям. Він просто відокремить Донбас від решти України і нічого не принесе для відновлення міжнародно-визнаного українсько-російського кордону. Тому у мене немає великих надій на миротворчу місію на Донбасі – навряд чи це станеться. Я вважаю, найкращий спосіб – посилювати санкції проти путінського режиму до тих пір, поки він не почне поважати територіальну цілісність і суверенітет України і не виведе свої війська, і надати Україні летальну зброю, щоб допомогти їй захистити себе”, – вважає Девід Крамер.

Колишній посол США в Україні Стівен Пайфер також скептично ставиться доготовності Росії погодитися на миротворчі сили з дієвим і сильним мандатом, якіотримають доступ до всієї території окупованого Донбасу, включаючи українсько-російський кордон.

“Є сенс протестувати готовність і згоду Росії на ці сили і мандат, але за три місяці з тих пір, як Путін підняв питання про можливість миротворчої операції ООН, ми не побачили істотних змін в позиції Росії. Тому незрозуміло, чому ми повинні очікувати, що Росія погодиться на миротворчі сили до своїх президентських виборів в березні”, сказав сайту “Сегодня” Стівен Пайфер.

Як ООН приймає рішення

Розмови про миротворців в українському політикумі не вщухають останні два роки. Ще 18 лютого 2015 го РНБО підтримав звернення до ООН і ЄС про розгортання в Українімісії “блакитних касок”. Рішення приймає Рада безпеки ООН. Свою резолюцію в Нью-Йорку Україна представила два роки тому, але через незгоду Росії, яка як постійнийчлен має право вето, на голосування її не виносили, намагаючись зупинити війну врамках Нормандського формату.

Майже через три роки після підписання Мінська-2 стає зрозуміло, що Росія не збирається виконувати свою частину домовленостей. Але за вересневу пропозицію Кремля про можливість розгортання на Донбасі миротворчої місії (Москва внесла в ООН відповідну резолюцію) наші західні партнери схопилися як за останню соломинку. Майже півроку Курт Волкер веде переговори з Владиславом Сурковим про місію “блакитних касок”, але на компроміс Москва не йде.

За словами посла України в Хорватії, Боснії і Герцеговині (2010-2017 рр.) Олександра Левченка, чим більше позитивних для України пунктів ми намагаємося внести в резолюцію по миротворцям, тим більша ймовірність, що її заблокує Росія. “Дуже важливо, яким буде мандат місії. Мандат потрібно виписати таким чином, щоб місія допомогла реінтегрувати тимчасово окуповані території Донбасу. Також в Мінських домовленостях передбачається виведення незаконних збройних формувань, як місцевих, так і іноземних – російських. І миротворці якраз той гвинтик, який може допомогти механізму контролю виведення збройних формувань”, – вважає Олександр Левченко.

За словами посла, не виключено, що може обговорюватися питання проведення виборів на Донбасі – цей пункт є в Мінських домовленостях – і хто, як не миротворці зможуть гарантувати чесність їх проведення. Як свого часу в Хорватії: місія здійснювала моніторинг і надавала логістичну підтримку, стежила, щоб не було фальсифікацій, щоб ніхто силою не впливав на виборців і членів комісій. Тобто, як підкреслює Олександр Левченко, мандат миротворчої місії на Донбасі повинен включати виведення незаконних збройних формувань і, очевидно, проведення виборів.

Та й сам процес прийняття рішень в ООН не такий вже і швидкий. Раніше представник України в підгрупі з безпеки Тристоронньої контактної групи Євген Марчук пояснював сайту “Сегодня”, що спочатку вноситься офіційна пропозиція (резолюція – Авт.), потім Радбез ООН вивчає і приймає рішення, яке Росія, як постійний член, може заблокувати. Правда, в одному з інтерв’ю “Сегодня” перший президент незалежної України Леонід Кравчук говорив, що якщо Рада безпеки не може прийняти рішення,тоді має бути рішення Генасамблеї, яка в березні 2014 роки вже прийняла резолюціюпо Криму в обхід вето Росії.

Представник України в Раді ООН з прав людини в 2006-2010 рр., уповноважений України в Міжнародному суді ООН Володимир Василенко нагадує про резолюцію Генасамблеї “Об’єднання заради миру” №377 (5). Їїприйняли в 1950 році після вторгнення північнокорейських військ до Південної Кореї. США на Радбезі марно намагалися провести резолюцію, але СРСР їїблокував, тому питання винесли на Генасамблею. У нашому випадку, щобзастосувати резолюцію Генасамблеї “Об’єднання заради миру” №377 (5),необхідно заручитися підтримкою 2/3 членів ООН, або 129 держав.

Хто може увійти до миротворчої місії

За словами Євгена Марчука, як таких військ ООН немає, вони комплектуються кожен раз для кожної нової місії. Від прийняття рішення в Нью-Йорку до фактичної відправки “блакитних касок” в гарячу точку може пройти до півроку. Спочатку секретаріат ООН направляє технічну оціночну місію в зону конфлікту. У своїх висновках вона призводить не тільки оцінку обстановки в області безпеки, політичної, військової та гуманітарної ситуації, а й дає попередній кошторис витрат. Потім секретаріат ООН звертається до країн, які можуть відправити своїх сертифікованих військових.

“Треба звертатися до країн, які мають миротворчий досвід. У своїх національних парламентах вони вирішують, чи будуть їх військові брати участь. Потім Радбез призначає військове керівництво (главу і командувача миротворчими силами – Авт.)”, – пояснює Євген Марчук.

За словами посла України в Хорватії, Боснії і Герцеговині (2010-2017 рр.) Олександра Левченко, дуже важливо, хто буде керувати місією. “Важливо, щоб це був представник авторитетної країни, яка відправить досить численний контингент, наприклад, Канада – ми вже бачили їх заяву. Також Україна очікує, що члени Нормандського формату – Франція і Німеччина – відгукнуться і відправлять своїх військових. Наша принципова позиція – Росія не може мати своїх миротворців. Решта будуть обговорюватися в ООН, зокрема, наскільки члени ОДКБ (наприклад, Білорусь, яка заявила про готовність відправити своїх миротворців на Донбас – Авт.) можуть брати участь в місії,враховуючи їх військові зобов’язання перед Росією, але Україна на участь миротворцівцих країн в місії не погодиться”, – сказав посол.

Днями в Брюсселі глава канадського МЗС Христя Фріланд заявила, що Канада готова відправити своїх миротворців на Донбас, якщо місія отримає доступ до неконтрольованої ділянки українсько-російського кордону. Правда, за словами аналітика Інституту світової політики Миколи Белескова, заяви Фріланд на практиці нічим не підкріплені. Експерт пояснює, що кожна країна має певну кількість солдатів, сертифікованих служити в миротворчих місіях.

“Так, в серпні 2016- го Канада заявила, що готова відправити 600 своїх миротворців в будь-яку гарячу точку. Це означає, що Канада готує і тренує цих сертифікованих військових. Але не факт, що Канада їх відправить. На сьогодні, за даними, ООН всього 62 канадця служать у всіх миротворчих операціях по світу, велика частина з яких поліцейські. Тому заява Фріланд це піар. Та й в цілому з середини 90-х великі індустріальні та економічно розвинені країни не відправляють своїх солдатів. Основна їх роль – фінансування, спеціалізована підготовка або допомога, якщо потрібно перевезти солдат”, – пояснює аналітик.

За словами Стівена Пайфера і Девіда Крамера, російських і українських військових не повинно бути в складі миротворчих сил на Донбасі. Як припускає Стівен Пайфер, для російської сторони напевно буде неприйнятною участь і американських солдатів.“Можливо нейтральні держави, такі як Швеція, Фінляндія, Австрія могли б сформувати ядро цих сил – якщо Москва дійсно готова підтримати миротворчі сили з чинним мандатом”, – сказав сайту “Сегодня” Стівен Пайфер.

Якщо взяти країни першої десятки за кількістю відправки миротворців, то це або країни Африки, або Азії: Ефіопія, Бангладеш, Індія, Пакистан, Руанда, Непал, Індонезія. “Ще є Китай, вони нарощують свою активність, у них багато сертифікованих миротворців. У Китаю, за даними ООН, 2417 саме військових, не поліцейських, задіяних в гарячих точках по світу. І ще, як не дивно, Італія, – 1153 військових служатьмиротворцями. До речі, анекдотична ситуація: БТРи для миротворчих місій Багладешу поставляє Росія. Буде дуже “смішно”, якщо на Донбас зайдуть миротворці, а техніку їм буде поставляти Росія”, – говорить Микола Белесков.

Як розповідає Олександр Левченко, в хорватському Вуковарі, який був мирно реінтегрований, розміщувався військовий контингент миротворців – російський батальйон. “Ось вам цікава деталь, чи чесно миротворці виконують свою роботу. У 1992 році з нашого українсько-русинського села Міклошевци частини так званої територіальної оборони, які тимчасово окупували і контролювали цю територію, вигнали зі своїх будинків 100 осіб, а 4-х вбили. І це при тому, що російський контингент стояв фактично в 10-ти метрах від цієї “акції” і нічого не зробив, щоб їй запобігти. Але є і позитивний приклад роботи миротворців. У кінці 1995-го український миротворчий батальйон в Сараєво (був під облогою 1425 днів, б льше, ніж Санкт-Петербург) полагодив трамвайні рейки і запустив перший громадський транспорт. І кожен такий трамвай супроводжував український БТР, настільки все було небезпечно”, – розповідає посол Олександр Левченко.

Але найбільша проблема і інтрига, за словами аналітика Інституту світової політики Миколи Белескова, в тому, чи вдасться швидко нашкребти 20 тис сертифікованих солдатів. “Чи вдасться швидко знайти навіть серед перерахованих вище країн, які є великими контрибуторами, 20 тис сертифікованих солдатів, які будуть мати відповідні навички?”, – підсумував експерт.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

 

Продовжити читання ?
Реклама
Реклама
Реклама

Trending