Зв'яжіться з нами

Cтатті

Українська корпорація «ТАСКО» має досвід роботи зі створення боєприпасів і відповідне обладнання

Опубліковано

на

Сьогодні в Україні досить гостро стоїть питання організації виробництва боєприпасів різних калібрів. Протягом останніх трьох років це активно обговорюється у вищих ешелонах влади та в експертному середовищі. Однак коли у одних, поки що все відбувається переважно на папері і в перспективних планах, то у інших вже набуває цілком виразної форми.
Про створення виробництва боєприпасів ряду калібрів в Україні, Defense Express поспілкувався з президентом корпорації «ТАСКО» Валерієм Павлюковим.

Довідка:  Корпорація «ТАСКО» (англ. TASKO Corporation) сформована підприємствами ВПК України і об’єднує близько 25 підприємств, конструкторських бюро та інститутів Міністерства промислової політики, що розробляють та виготовляють вибухові речовини, порохи, боєприпаси, артилерійсько-стрілецьку зброю, електронні й оптичні системи керування вогнем до них.

Корпорація ТАСКО, яка на сьогодні має власне конструкторсько-технологічне бюро і злагоджений колектив фахівців в кількості до 300 осіб, ставить перед собою завдання з організації виробництва наймасовішого патрона калібром 7,62 × 39 мм. З цією метою вже закуплено, хоча і не нове, але гідне обладнання, для виробництва гільз та куль. Також придбана установка для складання патронів. Зараз закінчуємо будівництво тиру і придбано все необхідне обладнання для проведення випробувань.

Надалі на цьому обладнанні розраховуємо випускати поки спортивні патрони 7,62 × 39, 7,62 × 54, 7,62 × 51 і 5,56х45. Звичайно, це будуть невеликі обсяги, так як розгортаємо тільки одну лінію, але з нею ми плануємо вийти на 20 млн патронів в рік.

Паралельно, ми працюємо над створенням виробництва великокаліберних патронів 12,7 і 14,5 мм. Досвід в цьому у нас є. Близько чотирьох років тому ми зробили лінію збірки таких патронів на експорт, і вона сьогодні працює в Африці. В Україні ми хочемо зробити лінію з виробництва найскладнішою частини даного патрона – гільзи 12,7 мм. На даний момент практично всі обладнання для цього у нас вже закуплено. Залишилося докупити лише одне найменування, що відбудеться найближчим часом. Зараз розробляємо інструмент для того, щоб робити гільзи. Розраховуємо, що в першому кварталі наступного року, почнемо робити експериментальні гільзи калібру 12,7 мм. Після цього почнемо займатися виготовленням кулі під цей калібр. Частково обладнання для цього є, частково будемо дещо докуповувати. При цьому, акцент робитимемо на створенні лінії по виробництву бронебійно-запальних куль, так вони найбільше цінуються, в тому числі і на зовнішніх ринках.

На перспективу також є плани і по іншим видам боєприпасів. Від того, наскільки це буде успішно і затребуване, будемо «рухатися» далі – тиражувати це обладнання і розвивати патронне виробництво.

Є два типи ліній виробництва патронів – роторний і роздільний. Яку лінію ви організовуєте у себе?

Роздільну. Роторна лінія, вона, по-перше, хороша для моно виробництва великих кількостей одного типу боєприпасу. По-друге, роторні лінії, які виробляли в Радянському союзі високопродуктивні, але дуже складні в обслуговуванні. І навіть за радянських часів, коли вистачало робочої сили, на них міг навчитися працювати один з чотирьох наладчиків. Зараз навіть є випадки, коли на поставлені за кордон роторні лінії виробництва боєприпасів, запрошують українських робітників для їх обслуговування. Ну і, по-третє, щоб переналагодити виробництво з одного калібру на інший необхідно від місяця до двох. Крім того, ці лінії вузькоспеціалізовані, наприклад, лінія роторного типу на 7,62 × 39 не здатна виробляти 7,62 × 54, і пристосована під сталеву гільзу. А в світі зараз тенденція саме під латунну гільзу і латунну оболонку кулі. В цілому, у кожній лінії є свої переваги і недоліки, але я вважаю, що найбільш оптимальна – це лінія роздільного спорядження.

Як відомо, крім обладнання для виробництва, потрібна і якась технічна документація на ту ж кулю або гільзу, щоб не було проблем з розробником цього боєприпасу …
Справа в тому, що всі мислимі терміни претензій до виробників, скажімо, патронів 5,56 і 7,62 з боку розробників вже давно пройшли. Зараз всі виробники виробляють патрони одного і того креслення. Вони не відрізняються один від одного нічим, так як практично вся зброя зроблена під одну і ту ж гільзу. У спортивних патронах змагаються за видом кулі, але в цілому вони всі однакові.

Патрон включає в себе кілька компонентів, серед яких – латунь, порох, капсуль і т.д. За великим рахунком, в Україні їх не виробляють. Як Ви збираєтеся робити патрони в такому випадку? ..
Поки всі ці три компоненти зарубіжні. Але не все так погано, як ви говорите.
У нас в Україні є виробники латуні і при збільшенні наших потреб ми з ними домовимося. Поки ми придбали для себе дослідну партію з імпорту. По капсулі вже 4й місяць вирішується питання про отримання дозволу від Служби експортного контролю України на закупівлю його безпосередньо за кордоном, так як ми купуємо капсуль екологічно чистий, типу «Боксер», якого в Україні дійсно не виробляють. Хоча по капсулям я не бачу проблеми в разі закупівель великих обсягів. Звичайні капсуля вироблялися на підприємстві «Імпульс» в Україні і вони можуть в перспективі освоїти екологічно чисті.

Що стосується пороху, то він теж поки імпортний. Зараз вирішується питання з ліцензією на його придбання і постачання в Україну. При цьому цей порох може зробити і Шосткинський казенний завод «Зірка» – в теорії, але він буде дуже дорогим – так як маленькі потреби і великі накладні витрати.
При появі замовлень і від інших споживачів його ціна стане, я думаю, прийнятною.

Через відсутність фінансування протягом довгого часу вітчизняна хімічна промисловість серйозно відстала від зарубіжних в питанні тих же порохів …
Ні. Справа в тому, що порохуи всі близькі за змістом. На сьогодні використовуються як сферичні, так і піроксилінові порохи. Сферичні, звичайно, робити зараз у нас в Україні не можуть і найближчим часом не будуть. А піроксилінові порохи для спортивних і бойових патронів, може робити завод «Зірка». Під існуючу в Україні зброю цих порохів цілком достатньо і немає сенсу робити більш енергоємні порохи.
Звичайно ж, коли будемо виробляти бойові патрони, ми будемо намагатися брати вітчизняні порохи й інші компоненти, але за умови що вони будуть за ціною порівнювані з імпортними. Нам краще і легше купити в Україні не маючи труднощів з митницею, експортними ліцензіями і так далі.

Як Ви сказали, Ваше підприємство орієнтуєтеся зараз на випуск спортивних стрілецьких патронів. Однак, виходячи з того, що ви організовуєте виробництво, грубо кажучи, за старими технологіями, виходить, що характеристики, отриманих патронів будуть нижчими, ніж сучасні вимоги. Те ж саме буде і для військових патронів ….

Не зовсім так. Так, ми збираємося робити спортивні патрони, але вони будуть з латунної гільзою і латунною оболонкою кулі, що забезпечує живучість ствола як у кращих західних зразків. Якщо говорити про військові патрони, то вони відрізняються лише сердечником – каленим або НЕ каленим, бронебійно-запальні або звичайні. Але обладнання для виробництва та збирання кулі, однакове. При бажанні ми зможемо на місце свинцевого сердечника поставити любий термостыйкий сердечник і вирішити задачу вже військового відомства.

Наступний момент, сьогодні ми в Україні повинні прив’язуватися до існуючих стволів. Навіть якщо ми зробимо геніальний боєприпас, а не буде під нього ствовла – чи то артилерійського або стрілецького, то він залишиться на полиці. Поки, головне робити боєприпаси, які можуть використовуватися наявним арсеналом зброї, ось це наше завдання.

Зрозумійте, якщо говорити, наприклад, про порохи, тобто стандарти на потужність патрона, під які розраховано зброю. Можна зробити взагалі супер порох, але чи витримає ствол і чи не вийде він з ладу після ста пострілів ….

Ви позначили калібри 5,56, 7,62, 12,7 і 14,5 мм, а як на рахунок більших?
Зараз відбувається процес створення нами уніфікованого виробництва боєприпасів калібром до 100 мм включно. Робимо це для того, щоб не залежати від випадковостей при закупівлі нашою армією і мати можливість вчасно перебудувати потужності під будь-який необхідний калібр. Тому ми також готуємо виробництво боєприпасів калібром 23 мм, 30 мм; «ВОГ-17» і «ВОГ-25».

Наприклад, зовсім недавно виготовили 300 комплектів елементів виробів «ВОГ-17» і розраховуємо провести в вересні попередні заводські випробування виробів до виставки «Зброя та безпека 2017». Крім того, виготовимо і випробуємо штук 50-60 осколкових« ВОГ-25 ». Після цього будемо готувати випуск партії цих боєприпасів для проведення держвипробувань.

Також, ми зараз робимо боєприпас для РПГ-7. Конструкторська документація вже розроблена, і я сподіваюся, до тієї ж виставці в Києві, ми встигнемо провести льотні випробування боєприпасів двох видів – осколкового і термобаричного.
 
Танкові і артилерійські боєприпаси, це не Ваша сфера інтересів?
Не можна братися за все відразу. Ми спочатку до «сотки» (100 мм – ред. DE) дійдемо, а потім будемо займатися номенклатурою вище. Наприклад, конструкторська документація, на сто міліметрову «Рапіру» нами свого часу вже була підготовлена. І до виставки, в якості демонстрації можливостей, ми зробимо по штатній технології снаряд. До гільзи, дійдемо в першому кварталі 2018 г. Також ми розробили конструкторську документацію на боєприпас 152 мм, для виробництва якого маємо навіть деяке устаткування. В цьому році, за це ми також братися не будемо, а в наступному році, розраховуємо зробити зразок снаряда і гільзи.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело:https://defence-ua.com/

Cтатті

Як Одеса поновлює статус центру літакобудування

Опубліковано

на

У складальному цеху Одеського авіаційного заводу напружена пора – готують один за одним до льотних випробувань багатоцільові літаки Y1″Дельфін”. Налагодженням випуску крилатих машин місцеві авіабудівники, власне, поновили призабутий статус Одеси – одного з ключових центрів літакобудування України. Адже ще донедавна їх іменували авіаремонтниками, а саме підприємство, що входить до кластера “Укроборонпрому”, – ДП “Одесаремсервіс”.

СТОЛІТНЯ ТРАДИЦІЯ ЛІТАКОБУДУВАННЯ

На старті 21 століття про славетний бренд нагадав піднятий у небо над Одесою літак “Анатра-2” – відновлена копія того самого літака-розвідника “Анатра Анасаль”, який серійно випускали одеські авіабудівники у 1916 році. Після відзначення 90-річниці літака одеської марки згадали і про перший “Аероклуб”, першу “Школу пілотів”, перший політ у 1910 році на французькому аероплані “Фарман IV” відважного авіатора Михайла Єфімова, відкриття у 1911 році майстерні під гучною назвою “Завод аеропланів Анатра” та аеродрому, який досі називають “Шкільним”.

Якщо в 1911 році у небо над Одесою піднялись всього 7 літальних апаратів, а в наступному – 20 аеропланів “Фарман-IV” і “Блеріо”, то уже через п’ять років – місцеві авіабудівники вийшли на щомісячний випуск 80 крилатих машин одеської марки.

Пам'ятник Анатра Анасаль
Пам’ятник Анатра Анасаль

Через сто років їх нащадки взялись відроджувати славні традиції літакобудування. Розпочали з модернізації навчально-тренувального реактивного літака “Л-39С” чеського виробництва. Ось як про це розповідає гендиректор авіазаводу Віталій Юхачов:

“Зважаючи на актуальність підготовки військових льотчиків, керівництво Міноборони України прийняло рішення передати нашому заводу партію літаків “Л-39С”, що є симуляторами винищувачів “МіГ-29″ і Су-27”, для здійснення їх комплексної модернізації. Експерти виходили з того, що реактивний “Л-39С” можна “навчити” симулювати політ на “МіГ-29″ у бойовій обстановці – як при перехопленні цілі, так і в повітряному бою, включно зі стрільбою і бомбометанням по наземних цілях. І наші конструктори, технологи, виробничники успішно реалізували доведене завдання”, – зазначив Юхачов.

Л-39М
Л-39М “Альбатрос”

Більш того, після передачі Збройним Силам України модернізованих “Альбатросів”, як ще називають “Л-39М”, ми ініціювали випуск “з нуля” сучасного навчально-тренувального літака Y1 “Дельфін”. Оскільки потужності підприємства дають змогу реалізувати цей перспективний проект. Ідея заводчан знайшла підтримку, було розроблено техдокументацію, і після схвалення проекту наше підприємство приступило до випуску перших десяти одномоторних літаків.

“ДЕЛЬФІНИ” СТАЮТЬ НА КРИЛО НАД ОДЕСЬКОЮ ЗАТОКОЮ

“Y1 “Дельфін” – не просто результат запровадження у практику новітніх технологій літакобудування. Випуск цієї машини, переконаний Юхачов, “крок уперед у справі підготовки льотчиків, оскільки вона якнайкраще підходить для здійснення курсантами перших польотів. На цих літаках у них є можливості вдосконалити навички пілотування на малих висотах, а для більшої безпеки польотів на “Дельфіні” встановлена спеціальна система порятунку – в разі нештатної ситуації є змога приземлитись на парашуті”.

фото Укроборонпрому
Y1″Дельфін”. Фото: Укроборонпром

Із заступником гендиректора – головним конструктором ДП “Одеський авіазавод” Валентином Гостіщевим кореспонденти Укрінформу зустрілись у складальному цеху підприємства, де спеціалісти інженерно-технічних служб тестували різні системи “Дельфіна”, готуючи його до льотних випробувань.

– Протягом грудня, – поділився Гостіщев найближчими планами, – відправляємо на випробування небом двох “Дельфінів”, що проходять зараз, як бачите, тестування систем у межах передпольотної підготовки. Ще чотири машини – на потоці, на різних стадіях готовності. Але так само успішно просуваються, згідно з графіком, до фінішного етапу – на злітно-посадкову смугу аеродрому”.

“Якщо будуть нові замовлення, звісно, зможемо їх у стислі строки виконати, – зауважив заступник гендиректора. – Адже “Дельфін” успішно пройшов державні випробування і сертифікований для польотів. Завод володіє сучасною технічною базою, конструкторською документацією, причому в разі потреби наші фахівці спроможні внести зміни для кращого виконання тих чи інших техзавдань.

За словами Гостіщева, “поки що літак застосовується передусім при підготовці кадрів цивільної авіації, наприклад, курсантів Кіровоградської льотної академії та інших вишів. Але ми вважаємо, що літак можна успішно застосовувати і на початковому етапі тренувань курсантів та льотчиків Збройних Сил України, а також для здійснення, приміром, моніторингу прикордонних зон, участі в пошуково-рятувальних операціях і багатьох інших заходах. Зараз конструктори заводського ОКБ-2 під керівництвом Володимира Устенка продовжують роботу над створенням спеціалізованих версій цього повітряного судна”.

– Шкода, виїжджаю зараз у відрядження, – додав заступник гендиректора, – тож обмаль часу, аби розповісти про низку переваг цього перспективного літака. Втім, докладніше про реалізацію нашого спільного проекту можуть розказати керівник Дослідно-конструкторського бюро Володимир Устенко та провідний конструктор Людмила Чернікова.

– “Дельфін” – дуже надійне і маневрене повітряне судно, – продовжив Устенко, – я б сказав, що у п’ятому океані він почувається так упевнено, як дельфін у відкритому морі, дозволяючи льотчику виконувати фігури складного і вищого пілотажу та забезпечуючи курсантам успішне опанування основ сучасного швидкоплинного повітряного бою, включно з виходом зі штопора. Літак може оснащуватися бортовим обладнанням, як на базі традиційних аналогових приладів, так і сучасним цифровим, яке отримало назву “скляна кабіна”.

На думку керівника ОКБ-2, важливо й те, що молоді пілоти мають змогу відпрацювати всі елементи зльоту-посадки, включно з випуском і прибиранням стійки шасі, чого не забезпечують інші літаки цього класу. Наприклад, легкомоторний літак ХАЗ-30 виробництва Харківського авіаційного промислового підприємства. Крім того, оснащений “Дельфін” надійним двигуном від французької компанії Societe de Motorisations Aeronautiques, яка входить у масштабний авіа-конгломерат Safran SA і постачає двигуни та авіоніку для лайнерів компаній Boeing та Airbus.

– Цікаво, що при укладенні контракту на постачання двигунів компанією Societe de Motorisations Aeronautiques, – зауважив керівник ОКБ-2, – ми пересвідчились, що саме ця фірма надсилала свої двигуни і для комплектації аеропланів одеських марок 100-річної давності.

Втім, плануємо найближчим часом оснастити літак турбогвинтовим двигуном АІ-450С виробництва вітчизняних компаній “Івченко Прогрес” і “Мотор Січ”, у якому застосована новітня система управління паливом двигуна. Хочемо, щоб у перспективі літак комплектувався виключно українськими вузлами й агрегатами, і учасники перемовин уже вийшли на завершальний етап.

ПОВІТРЯНЕ ТАКСІ З ОДЕСИ ДО КИЄВА

У свою чергу, провідний конструктор Чернікова звернула увагу на те, що обійдеться новий літак компанії-замовнику чи організатору послуг “Повітряне таксі” в $350 тисяч – у півтора рази дешевше порівняно з імпортними аналогами, яким він не поступається за технічними параметрами. Завдяки потужному двигуну “Дельфін” спроможний розганятися до 385 км/год і здійснювати на висоті 3 тисячі метрів безпосадочні польоти на відстань 1320 кілометрів, тобто здатний подолати відстань з Одеси до Харкова чи Києва і повернутися назад. До того ж на літаку встановлений двигун дизельного типу, що спалює пального стільки ж, як легковий автомобіль – з розрахунку 16 літрів на сто кілометрів.

“Ми вважаємо, що саме реалізація проектів ОКБ-2 має вирішальне значення для перспектив розвитку авіазаводу, – зауважила Чернікова, – бо зростатиме ринок послуг “бізнес-джет” або “повітряних таксі”. А це теж одна із спеціалізацій розробленого нами й поставленого на потік “Дельфіна”. Літак розрахований на чотирьох осіб – пілота і трьох пасажирів або членів екіпажу, в залежності від необхідності. У тому разі, якщо пасажирів троє, подолання значної відстані обійдеться коштом, еквівалентним приблизно в $100″.

Уже зареєстрована одеська авіакомпанія, що готується надавати послуги повітряного ВІП-таксі для представників ділових кіл і в тих випадках, коли виникає необхідність здійснення екстреної поїздки до столиці чи в одну з віддалених областей.

Звісно, налагодження випуску легкомоторних літаків Y1 “Дельфін” – лише один із напрямків діяльності Одеського авіазаводу, що входить до кластеру ДК “Укроборонпром”. Паралельно з виконанням значних обсягів ремонтних робіт, заводчани розгорнули серійне виготовлення деталей скління винищувачів і навчально-тренувальних літаків, успішно реалізують програму імпортозаміщення, завдяки чому чистий дохід від реалізації продукції та послуг підприємства досяг торік понад 220 мільйонів гривень, а середня зарплата працівників підприємства перевищила 9 тисяч гривень.

Отож поява у небі над Одеською затокою легкомоторного літака Y1″Дельфін” повернула Одесі славетний бренд центру літакобудування. Чи утримається повітряне судно у небесах півтора десятиліття, як удалося первістку авіазаводу аероплану “Анатра Анасаль”, що давно став експонатом празького музею, покаже час.

Михайло Аксанюк

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

«Тритон-01» змагається за місце в лавах ЗСУ

Опубліковано

на

Серед розмаїття військової техніки, яку останніми роками створили вітчизняні конструктори, з’явився ще один цікавий зразок. Мова про легкоброньовану платформу «Тритон», яка нині здатна успішно виконувати завдання на суходолі. Проте виробник запевняє, що незабаром вона стане плавучою.

Цей зразок колісної бронетехніки вітчизняного виробництва нещодавно допустили  до підконтрольної експлуатації в ЗС України.

Уперше демонстраційний зразок легкоброньованої платформи «Тритон», вироблений на ПАТ «Завод «Кузня на Рибальському», презентували широкому загалу ще наприкінці 2015 року на Міжнародній спеціалізованій виставці «Зброя та безпека». Торік «Тритон-01» пройшов визначальні відомчі випробування, а нещодавно його допустили до підконтрольної експлуатації в ЗС України.

— Під час визначальних відомчих випробувань виникло питання, до якої категорії колісної бронетехніки віднести «Тритон»: до бронеавтомобілів чи до бронетранспортерів, — говорить куратор проекту від підприємства-виробника Ігор Татарин. — Оскільки ходова «Тритона» має взаємозамінні з БТР-70, БТР-80, БТР-3, БТР-4 компоненти, а його носійний кузов по суті є втіленням ідеології, яку застосовують під час виробництва бронетранспортерів, наш зразок вирішили тестувати за критеріями, визначеними саме для них. До речі, зробити елементи підвіски взаємозамінними з бронетранспортерами — бажання замовника. І в польових умовах це має суттєво поліпшити ремонтопридатність «Тритона».

Платформу «Тритон-01» укомплектовано чотирициліндровим дизельним двигуном VOLVO TAD542VE з робочим об’ємом 5,13 л, потужністю 218 к. с. та п’ятиступінчастою механічною або автоматичною коробкою передач (ZF ZTO 1006 або ALLISON 1000 SP відповідно). Підвіска незалежна, важільно-торсіонна з телескопічними амортизаторами. «Тритон» розвиває максимальну швидкість по шосе 110 км/год. Запас ходу становить близько 700 км.

12_12_2017.qxd

Бронеплатформу оснащено передпусковим підігрівачем, сучасними системами кондиціонування та пожежогасіння, а також фільтровентиляційною установкою, яка забезпечує очищення й подачу чистого повітря в десантне відділення.

На легкоброньовану платформу «Тритон-01» установлено шини підвищеної прохідності із системою автоматичного підкачування та ранфлетами. Вони забезпечуватимуть рух платформи в разі значного пошкодження колеса (або навіть усіх).

Цікаво, що від самого початку проект передбачав розробку плавучої бронеплатформи (з максимальною швидкістю на плаву — до 10 км/год.), тому, за словами Ігоря Татарина, інженери заводу наполегливо працюють над підвищенням плавучості й вносять в конструкцію необхідні зміни. Наразі задню частину останньої версії броньованої платформи оснащено двома гребними гвинтами. До речі, до підконтрольної експлуатації у військах допущено базову модель «Тритон-01», тобто неплавучий зразок.

Також поки що достеменно невідомо, яке оснащення матимуть машини, що використовуватимуть в армійських підрозділах. Наприклад, на легкоброньовані платформи, котрі постачають нашим прикордонникам, розміщено новий мобільний розвідувальний комплекс «Джеб», який включає в себе РЛС LC111 «Лис» розвідки наземних цілей міліметрового діапазону і малошвидкісних повітряних, які низько літають, тепловізійну систему, а також телевізійну двоканальну систему спостереження нічного й денного бачення, лазерний далекомір і системи радіо- й радіотехнічного моніторингу.

Результат пошуку зображень за запитом "мобільний розвідувальний комплекс «Джеб»"

Такий комплекс дає змогу виявляти техніку на відстані до 6,5 км, людину — за 2,5 км, ідентифікувати цілі й здійснювати спостереження за 250 об’єктами одночасно. Також платформу комплектують станцією постановки радіоперешкод «Анклав» та окремим дизельним генератором і виносним пультом керування радіолокаційним комплексом (до 100 м).

«Тритон-01» має бронювання, що відповідає класу захисту ПЗСА-5 за ДСТУ 3975–2000 (забезпечує захист від кулі 7,62 мм патрона 57-БЗ-231с, з кулею БЗ (автомат АКМ) із відстані 10 м). Розрахунок рівня протимінної стійкості «Тритона-01» шляхом математичного моделювання, який здійснили фахівці Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки ЗС України, засвідчив, що бронеплатформа здатна захистити екіпаж й десант в разі підриву мінно-вибухових пристроїв потужністю до 6 кг у тротиловому еквіваленті під її днищем або колесом. Надійність системи комплексного пасивного протимінного захисту досягнуто реалізацією певних технічних рішень, зокрема, завдяки збільшеному дорожньому просвіту та особливій V-подібній формі корпусу в районі ходової частини, що має змінювати напрям ударної хвилі в разі підриву на мінно-вибуховому пристрої. Мінімізувати максимальне прискорення, що виникає внаслідок впливу енергії вибуху, та запобігти травмуванню особового складу мають спеціальні сидіння, що кріпляться до даху.

Легкоброньована платформа «Тритон-01» має на озброєнні дистанційно керований бойовий модуль, до складу якого входить 12,7 мм кулемет НСВТ й 40 мм гранатомет УАГ-40.

Отже, на перший погляд, за своїми можливостями й тактико-технічними характеристиками «Тритон-01» має досить пристойний вигляд. Однак вести мову про його практичну ефективність можна буде лише за результатами підконтрольної експлуатації в підрозділах українського війська.

Андрій ЛИСЕНКО

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

У Сухопутних військах немає бригади без бойового досвіду – генерал

Опубліковано

на

Усі бригади, полки і окремі частини Сухопутних військ ЗС України вже мають бойовий досвід.

Про це в інтерв’ю Укрінформу заявив командувач Сухопутних військ Збройних Сил України генерал-полковник Сергій Попко.

“Всі бригади Сухопутних військ, всі полки й окремі частини мають бойовий досвід і виконували протягом всіх цих трьох років бойові завдання. Немає жодної військової частини в Сухопутних військах, яка не мала б бойового досвіду, кожна – за напрямками своєї діяльності”,  – заявив він.

Генерал зазначив, що залежно від року війни, від періоду застосування в російсько-українській війні, частка участі Сухопутних військ у бойових діях “коливалася від 80 до 90%”.

“Ми з повагою ставимося до зусиль інших силових структур, таких як Служба безпеки України, Державна прикордонна служба, Національна гвардія, Національна поліція. Але проводити якісь паралелі між ними було б не зовсім коректним. Справа в тім, що Сухопутні війська, як і Десантно-штурмові війська, і Морська піхота, завжди виконують задачі на першій лінії. Всі інші – на другій і далі”, – зазначив Попко.

Командувач також повідомив, що частини і підрозділи Сухопутних військ перебувають у районах російсько-української війни в Донецькій та Луганській областях за принципом ротації: приблизно 7-8 місяців виконання бойових завдань, 5-6 місяців – відновлення боєздатності в пунктах постійної дислокації. “Там здійснюється доукомплектування, ремонт озброєння і військової техніки, особовому складу надаються відпустки. Потім знову повернення до виконання бойових завдань на фронті”,  – додав він.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?
Реклама
Реклама
Реклама

Trending