Connect with us

Cтатті

Українська Паперова Армія. Як працює документообіг у ЗСУ і що з цим робити. СКАНИ

Published

on

Кожен другий українець може уявити себе начальником Генштабу, наспівуючи “Воїнів світла” у ванній кімнаті. А от про документообіг Збройних сил знають далеко не всі експерти. Між тим чимало “зради” розганяється соцмережами саме через хаос із документами.

Автор: Роман КУЛИК, лейтенант ЗСУ

Ці безкінечні звіти, невідправлені або загублені нагородні документи, переплутані прізвища у посвідченнях на відрядження, постійна запарка, коли злобна рота сидить на речах у казармі, чекаючи, поки стройовики відремонтують єдиний комп’ютер і нарешті додрукують відпускні квитки, а до останнього автобуса залишається менше години…

[Стройова частина – аналог відділу кадрів на підприємстві, структурний підрозділ при штабі військового підрозділу; веде облік особового складу і документообіг даної військової частини – Ред.]

Це вічне оформлення УБД [посвідчення “Учасник бойових дій, без якого не працює жодна пільга для ветеранів – Ред.], у процесі якого бліндаж заповнюється пачками документів.

Далі їх треба розмножити, посортувати, вимагати від військовослужбовців ще не зданих документів, вимагати від сектору копій наказів, знову сортувати, заповнювати додаткові документи, ставити кутовий штамп, реєструвати у книзі вихідних документів, чекати комбата, шукати комбата, отримати його підписи на додаткових документах, сортувати, розкладати по файлам, перевозити в ящиках з-під боєприпасів у санітарці на нові позиції в черговій шахті, фермі, підвалі, підключити генератор і виявити, що струм занадто слабкий, тому принтер не може розігріти фарбу до робочої температури…

!!!

…вирішити цю проблему, а потім іще купу проблем, зібрати нарешті всі пакети (по 10 документів у кожному) паперів на всіх 450 людей, довезти цих п’ять ящиків у МО, здати, контролювати, вимагати, забрати чисті “корочки” і транспортні талони до них, заповнити посвідчення, заповнити талони, заповнити контрольні листи з прізвищами і номерами… — це може тривати місяцями.

Cуцільний потік негативу.

І неповна картина. Тому що робота сотень військовослужбовців, що займаються «перекладанням папірців», нечасто стає об’єктом уваги журналістів.

Проблеми обліку може вирішити “Журнал обліку журналів обліку”. Фото з архіву ТЕКСТІВ

Як змінився документообіг і циркуляція наказів у піраміді Збройних Сил? Чи відбулись бодай якісь покращення у сфері за час проведення АТО?

Річ у тім, що однозначно відповісти на це запитання – неможливо.

ЗСУ – жорстка ієрархічна структура. В силу своєї природи вперто чіпляється за звичні методи роботи й алгоритми менеджменту.

Завдання ж стройової частини не змінилося. Вона працює: а) в інтересах командира підрозділу, б) в інтересах кожного військовослужбовця.

Відповідно, грамотно організований документообіг має забезпечити:

– оперативне отримання командиром повної інформації “згори” і таке ж реагування на неї;

– інформування командира про кількість людей у штаті частини та їхній статус (“в строю”, “поранений”, “хворий”, “відрядження”, “відпустка”, “незаконно відсутній” тощо);

– оперативний зв’язок командира з кожним із його підлеглих. Формально це відбувається через рапорт, на який командир накладає свою резолюцію;

– оперативне заповнення всіх документів, необхідних для конкретного військовослужбовця. А це десятки варіантів: від запису про чергове звання у військовому квитку до довідки про перебування в зоні АТО. Хоч довіреність, якщо солдат напише про таку потребу в рапорті. Командир на війні – і нотаріус, і навіть ЗАГС, здається.

Приблизний масштаб роботи: штат “сферичного у вакуумі” батальйону передбачає, що на загальну кількість військовослужбовців (до 700 людей) припадає один офіцер-стройовик (офіційно його посада зветься “старший помічник начальника штабу – начальник стройової частини”) й один-два солдата-діловода.

Зразок документообігу між командиром і бійцем. Старший солдат просить призначити розслідування щодо свого поранення, посилаючись на документ із військового госпіталю в Києві. Комбат, подивившись на цей документ, приймає рішення і ставить резолюцію для виконання СПНШ (старшому помічнику начальника штаба, тобто головному стройовику). Також комбат може дати завдання підняти старі накази і перевірити викладену в рапорті інформацію. Будь-яке поранення на фронті повинне фіксуватися документально, тільки на рівні стройової через два накази і акт розслідування. Без відповідних документів неможливо отримати виплати пораненим, звільнитися за висновком ВЛК (військово-лікарської комісії) тощо. Тут до стройовиків підключаються військові медики, в них свого документообігу вистачає. Не надавати пораненим необхідні документи вважається підлістю, за таке можуть і неуставно покарати. В даному випадку, найімовірніше, солдат або помилився у формулюванні (треба дивитися довідку зі шпиталя), або спробував перейти у статус пораненого. Фото з архіву ТЕКСТІВ

Загалом стан справ можна зобразити у вигляді класичної піраміди (куди ж без плагіату Маслоу).

На першому – найменш рейтинговому – рівні цієї піраміди перебуває батальйон.

Далі – бригада, ОТУ (по старинці «оперативно-тактичне угрупування» і досі називають «сектором»), оперативне командування, командування відповідного роду військ.

На вершині піраміди – Генеральний Штаб та Міністерство оборони.

Така ситуація склалась через низку причин.

По-перше, офіцери стройової служби на рівні батальйону у більшості своїй – мобілізовані, що не мали необхідного досвіду для ведення документації частини.

Додайте сюди регулярні ротації (кожні півроку, або й частіше) начальників стройових частин – і зрозумієте масштаби проблеми.

Не маючи відповідної підготовки, кожен новий офіцер перші місяці роботи у стройовій займається двома речами:

археологією (так, реальною археологією – з розкопками звалищ наказів, особових справ, розслідувань та звітів про стан особового складу і техніки військової частини “польова пошта B9999”);

самонавчанням – кількість основних документів, стандарти їхнього оформлення, чим “накази по частині” відрізняються від “добових наказів”, що таке “книга вибулого і прибулого особового складу”, чому не можна роздрукувати список форми № XYZ, а тільки вести його вручну чорним чорнилом, як правильно зшивати аркуші журналу обліку і де взяти папір та фарбу для того, щоб їх роздрукувати.

Плюс іще тисячу подібних речей, про існування яких учорашній лейтенант запасу і не підозрював.

При цьому офіцер ще й намагається не потонути в завалах поточних завдань, кожне з яких термінове, “негайно до виконання!”.

Часто для виконання однієї задачі офіцер має віднайти контакти свого попередника і регулярно доводити того до істерики постійними дзвінками – уточненнями, слізними проханнями проконсультувати або навіть приїхати у ППД [пункт постійної дислокації військової частини – Ред.] для розбору старих помилок.

Оскільки багато підрозділів у зоні АТО постійно змінюють дислокацію, не маючи ППД, в якому і має розміщуватись штаб, архів, стройова частина тощо, то під час переїздів “польових пошт” з одного поля на інше нерідко втрачаються важливі документи.

Викладену проблему можна окреслити як «перервана спадковість». На певний час унеможливлює ефективну роботу. Лікується стажуванням на рівні бригади, якій підпорядкований батальйон.

Кістяк офіцерів у стройовій частині бригади зазвичай є кадровими військовослужбовцями, фахівцями, що відносно швидко можуть навчити мобілізованого “піджака” [офіцера запасу без кадрового досвіду, випускника військової кафедри цивільного вузу – Ред.] необхідному мінімуму.

Зразок документообігу між військовою частиною та комісаріатом. Йдеться переважно про документи, і це важливо – без відповідно оформлених паперів родина загиблого військовослужбовця не зможе отримати належні виплати. Фото з архіву ТЕКСТІВ

Друга масштабна проблема – імітація діяльності посадовцями з престижніших рівнів нашої піраміди та відірваність штабів рівня «оперативне командування», «командування відповідного роду військ», «ГШУ», «МО» від польових частин.

Колосальна кількість телеграм, що розходяться по частинах для виконання, є просто марнуванням часу.

Це або вимога доповісти з приводу стану «хріні Х», або ж вимога перерахувати кількість сержантів десятьма формулами.

Aбсурдність і неможливість виконати вимоги телеграми розуміють yсі, але відповідальні військовослужбовці закочують рукава і строчать відписки, ліплять статистику, або ж придумують щось «на ходу».

Дзвінок офіцеру в одне з оперативних командувань:

– Чим зараз займаєшся?

– Та зведенням таких-то даних…

– Ого, звучить серйозно, скільки часу займе?

– Та воно нікому взагалі не треба! Вже який раз роблю – ніхто навіть не читає. Зараз щось повідписую за декілька годин і все.

Багато паперової роботи виконується не заради результату і досягнення конкретних цілей, а задля відмітки в чиємусь блокноті.

Зате хтось із генералів прийде на нараду до начальника Генерального Штабу з метровим стосом паперів, густо всіяних колонками даних. Це основна проблема.

Зразок документообігу між батальйоном і вищими щаблями піраміди. В останньому кварталі 2014 року протягом дня могло прийти від 0 до 5 телеграм. Фото з архіву ТЕКСТІВ

Знайомий стройовик жартує, що у звіті можна вказати “двигун БМП вирізано з твердих порід деревини” – і ніхто щаблем вище цього не помітить. Бо ніхто банально не прочитає.

Натомість збір та обробка необхідних для цього звіту даних забере у виконавця прорву часу й сил. І ресурсів, яких теж немає.

Відповідно, стройова півночі визначатиме рівень морального стану підрозділу, тероризуючи замполітів і командира – тільки щоб заповнити згаданий у відповідній телеграмі про комплексне визначення морального стану “додаток 1” (гігантська таблиця).

Відповідно, стройова не встигне оформити всім “дембелям” такі важливі для них посвідчення УБД, і буде скандал, “да скіки ж можна”, “зрада”, і мітинг прямо під час вранішнього шикування. Там все буде ясно про моральний стан, не треба й таблицю заповнювати.

Катастрофічна нестача техніки та матеріалів для «армійських офісів» стала звичною справою.

Комп’ютери, принтери, папір і тонер, канцелярські приналежності – все купується за свої гроші, приїздить у частину прямо з рідної квартири мобілізованого, або ж отримується в дар від святих волонтерів.

Важливу роль працездатності «клерків ЗСУ» відіграють умови праці. Одна справа сидіти у світлому кабінеті Генштабу, обладнаному необхідною технікою та інфраструктурою.

І трохи інше – сидіти в бліндажі чи наметі, заряджаючи старенький ноутбук від генератора, у постійному страху – ось-ось, поки спатиму, сюди натече води і технікою можна буде виховувати аватарів.

А там же, приміром, наказ про результати розслідування по факту згорілої внаслідок обстрілу вантажівки взводу зв’язку і стільки-то грам зібраних з розплавленої радіостанції Р-140 дорогоцінних металів.

І там же останні дані БЧС (бойового та чисельного складу військової частини), пораховані з дуже великим трудом, бо з’явилася нова колонка (наприклад, “контужені”), але фінансова служба при роботі з файлом цю колонку сховала, бо вона заважала бухгалтеру рахувати грошове забезпечення.

Однією з ключових проблем є також відсутність уніфікації, стандартів якісного електронного документообігу.

Біблією кадровиків Збройних Сил України, що тягнуть на собі 90% паперової тяганини армії, є Наказ №333 «Про затвердження Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України».

За об’ємами цей документ можна порівняти хіба з усіма томами Великої радянської енциклопедії. Мобілізованому військовослужбовцю знадобиться кілька місяців лише для ознайомлення з цим документом.

Тому лаконічна методичка з основними формами документів могла б не слабо спростити життя всім суб’єктам документообігу.

Наразі ледь не кожне військове відомство/інстанція розробляє «свої» варіанти документації, що почасти спричиняє плутанину при обміні файлами.

Військовий інтернет

Ще у 2015-му році МО заявило про розробку і впровадження електронної системи документообігу, але що малось на увазі – не ясно. У штабах офіцери й далі бігають з папками “Вхідні” й “Вихідні” – у вічній погоні за підписами в роздрукованих телеграмах і наказах.

Окрема біда – циркуляція телеграм у системі Збройних Сил.

За старою традицією будь-яке розпорядження, відправлене у частину, називають «телеграмою». Це не означає, що десь у підвалах Генштабу, у напівтемних приміщеннях сидять бліді оператори, що азбукою Морзе вистукують телеграми.

В наш час телеграма – шифрований відділом захисту інформації документ, що через закритий, ізольований канал, передається конкретному адресату.

Фактично це звичайний електронний лист, тільки переданий через окремий поштовий сервер зі своїми зашифрованими каналами супутникового зв’язку. Кожна частина має свою скриньку в цьому “військовому інтернеті”.

На шляху до військової частини телеграма проходить низку етапів. Наприклад: Командування Сухопутних Військ відправляє телеграму на оперативне командування “Північ”. Ставить строк виконання – 10 діб.

ОК отримує телеграму із затримкою в день-два, ставить свою мітку і пересилає до виконавця нижчої ланки – ОТУ чи штаб бригади, з меншим терміном виконання, щоб мати запас у день-два для перевірки і зведення інформації про виконане. І так далі.

До безпосереднього низового виконавця телеграма доходить уже неактуальною, із затримкою в кілька днів, а то й тиждень.

Враховуючи, що в більшості випадків розпорядження передбачає певний об’єм робіт чи збір інформації – виконавці формують елементарні відписки «для галочки». При цьому ще треба витратити час на ручну реєстрацію цих телеграм (чорною пастою!) у відповідних журналах обліку.

Віднедавна облік телеграм, виконавців та контролю дублюється в електронному вигляді. Це вже перемога у порівнянні з недавнім минулим, коли ці ж дії зводились до позначок у блокноті відповідального посадовця.

Ситуацію могла б покращити електронна система спільного обігу розпоряджень, за прикладом інструменту “Google Doсs”, де всі причетні до виконання мали б доступ до файлу.

Тоді десь у закопаному в донецьку глину бліндажі командир окремого мотопіхотного батальйону міг би дізнатися про необхідність виконання телеграми №XX 9999-2014-ZZ одразу з моменту її публікації.

І встиг би, скажімо, вибрати трьох військовослужбовців, щоб відрядити їх на Яворівський полігон “для проходження зборів з підготовки операторів душово-дезинфекційних установок ДДУ-88 з наданням посвідчень встановленого зразку на право їх експлуатації”.

Секретність чи оперативність?

Проте в цьому випадку МО стає перед дилемою: оперативність виконання чи секретність? Крім телеграм про ДДУ-88, є телеграми і зі страшнішими абревіатурами, про інші навчання, важлива статистика по персоналу, зброї і техніці.

Чинний алгоритм розсилки телеграм передбачає шифрування і секретність на усіх рівнях, у той час як створення системи типу “Google Docs” не може гарантувати потрібний рівень захищеності інформації.

Це “палка з двома кінцями”: серед фахівців популярне напівжартівливе твердження, що зашифровані повідомлення викликають більше цікавості з боку ворога, аніж прості мейли, тому безпечніше надсилати важливу інформацію без кодування взагалі.

Для розуміння масштабу проблеми достатньо навести приклад: «штатка» («штатно-посадова книга», де фіксується статус і посада кожного абстрактного військовослужбовця в частині) досі існує у вигляді величезної книги.

Незручно? Ще й як.

Тому у всіх частинах створюють таблиці в “Excel”, що спрощує роботу з цими категоріями інформації у рази. Але, вочевидь, є незаконним, оскільки теоретично противник може отримати ці дані в результаті кібер-атаки на ґаджет відповідального військовослужбовця.

Знову діалектика ефективності з секретністю.

Це здається неймовірним, але досі не створені елементарні бази даних.

Відсутнi повна і єдинa база військовослужбовців, що нині проходять службу; база військовозобов’язаних тощо. Тому прорву свого часу кадровики усіх рівнів витрачають на обробку запитів щодо переміщення військовослужбовців у Збройних Силах.

Почасти штаб бригади не може відразу дати конкретну відповідь – чи проходить у них службу військовослужбовець Х.

Систематичні проблеми з отриманням УБД – з цієї ж опери. Тут знову доводиться займатись паперовою археологією і детективними розслідуваннями.

Але інертна система здатна до змін, хоч і під зовнішнім тиском.

Яскравий приклад – оформлення статусу учасника бойових дій.

Спочатку процес був неймовірно складним і зарегульованим. Після низки гучних скандалів отримати посвідчення стало в рази легше й швидше.

Точкові реформи дійсно впроваджуються – зі скрипом та кров’ю. Мій товариш, що більше 15 років працював у сфері IT, після мобілізації потрапив у один із штабів й загорівся кількома ідеями, що могли б суттєво полегшити функціонування не лише його управління, а й ЗСУ в цілому.

Що було далі? Ви праві, за півроку служби ніхто так і не дав йому змоги реалізувати пілотний проект. За поточною роботою він просто не має часу на самостійне втілення своїх ідей.

Нині він спить по кілька годин у день і заледве встигає виконувати поставлені командуванням задачі. Думаєте, є в нього мотивація стукати тараном інновацій у браму Міноборони? Навряд.

Ітогі подвєдьом.

Основа перерахованих проблем армійського документообігу – надлишкова кількість документації та неефективність її опрацювання. Це забирає весь робочий час персоналу і не дає часу на розробку дійсно якісних змін.

Кадровики просто тонуть у морі документації, значна частина якої є просто непотребом, що не становить практичної користі для армії, а лише виправдовує існування низки посад чи департаментів на всіх рівнях Збройних Сил України.

Одна десята від робочих книг стройовика ЗСУ. Деякі надруковані ще 30 років тому. Фото з архіву ТЕКСТІВ

Подібна забюрократизованість тягне інститут армії назад, у радянське минуле, коли основним правилом кожного офіцера було «прикрити одну точку якомога більшою кількістю паперів».

Корисна робота почасти підміняється імітацією та безґлуздим продукуванням еверестів паперу.

Змінити систему зсередини, коли ти є ґвинтиком цієї колосальної машини – навряд чи можливо, хіба що на рівні свого підрозділу, якщо на це буде командирська воля.

Реформу документообігу ЗСУ міг би здійснити окремий орган при МО, створений саме з цією метою.

Як показала ситуація з Волонтерським десантом при МО і Центром розвитку та супроводження матеріального забезпечення ЗСУ, така модель працює. Речове і частково продовольче забезпечення Збройних сил реально покращилося.

Так само і з оптимізацією документообігу. Фахівці зі сторони, що не зв’язані субординацією та страхом перед командуванням, принесуть більше користі, ніж внутрішньовідомчі реформи.

 

Джерело:http://texty.org.ua/

При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове. *Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

Continue Reading
Advertisement
21 Comments

21 Comments

  1. сергій петрович

    24.01.2017 at 21:56

    Як видно зі слів автора статті, що він давно відслужив і не стикався з документообігом у збройних Силах України. На сьогоднішній день вже впроваджується система електронного документообігу, який не потребує витрат часу, та ресурсів в вигляді паперів та заправки картриджів, потужної електромережи для друкування паперових наказів та телеграм. Все про що каже автор давно в минулому, і свідчить тільки про некомпетентність та, мабуть, незадоволеність військовою службою яку проходив він в лавах збройних Сил.

    • valera

      24.01.2017 at 23:08

      ….вже впроваджується система документообігу, яка не потребує витрати часу….))) цей процес нескінченний. Сергій Петрович – фантаст!)))))))

    • Dmytro

      24.01.2017 at 23:42

      Коментатор певно служить в якихось інших ЗСУ. Електронний документообіг? Ні, не чули. В нас комп’ютери вже по пів року не категоровані….

    • Іван

      26.01.2017 at 00:12

      Сергій Петрович мабуть в геншьтабі сидить)) а електронний документообіг – це лейтенант,якого він викликає через внутрішній телефон, от і вона – електрифікація))

    • Саня

      26.01.2017 at 10:21

      Можливо Сергій Петрович служить в Збройних Силах якоїсь іншої країни?

    • Al

      26.01.2017 at 11:39

      А Вы на Марсе служите? Год назад ситуаци была ещё хуже.

    • Dmytro_P

      18.03.2017 at 12:15

      Автору РЕСПЕКТ!!! Відкрив найболючіші теми сьогоднішніх діловодів ЗСУ! Інколи здається, що комусь просто вигідне таке затягування часу, шляхом оберту паперу замість використання електронної бази даних ((((

    • Сергій

      22.03.2017 at 23:17

      І де це таке є ?! Електронна система збільшила тільки потік однакових бумажок в 4-5разів .
      Про автоматицацію такого процесу взагалі мовчу. Її немає. Систем автоматичного оброблення даних також. Мабуть тому що рішення приймають діди народженні коли про такі речі і не думали.
      + в тому що хоч з передачею телеграм і т.д. Трішки вирішили проблему.

    • Сергей

      23.03.2017 at 11:13

      Курам на смех твои слова))). Ты в войсках хоть день служил? Или паркет топчешь с лейтенанта?)))Вопрос риторический. Можно не отвечать

    • Псих

      26.03.2017 at 03:14

      Ага,конечно! Как он описывает, так оно и есть.За исключением,наверное сроков прихода распоряжения из Министерства или ГШ,низшему звену цепочки. Тут немного “пакращення” сработали,как ни странно.

    • олександр

      27.03.2017 at 14:19

      Шановний Сергій Петрович, це мабуть Ви давно не спускались на грішну землю з високих кабінетів. Документообіг і справді величезний, купа дурних даних які по 100-200 разів на місяць лише з різних ракурсів відсилаєш, а таке враження, що ці дані ніхто не читає, не аналізує і тд… Відсутній звязок між усіма ланками мо і зс. Неможливо відправити елементарний витяг з наказу командиру в/ч пп Вхххх бо туди пошта не доходить або фепси не обслуговують

  2. ВСУ

    25.01.2017 at 10:09

    Про електронний документообіг ходять тільки слухи, але відбувається дійсно як в тому анекдоті: архів спалити, але попередньо зняти з нього копії. Кількість документообігу в порівнянні перед війною і після неї збільшився в рази!!!!

  3. Allex

    26.01.2017 at 15:23

    Був старшиною і документів також гора. Замахували бумаготворчістю також “оружейніка” і старшого техніка який вів усі документи що пов’язані з технікою її обслуговуванням, видачею і списанням ПММ і оформленням шляхових листів. Якщо зібрати всю писанину що веде підрозділ рівня навіть батальйону то це великий масив а рівень військової частини то це вже “бібліотека”. І перше що мені радив попередній старшина: “не дай Боже щоб ти втратив документи чи вони згоріли. В разі чого краще збережи всі писульки а не майно.”

    • Псих

      26.03.2017 at 01:39

      Не согласен. Потому как тоже старшина и у меня сгорела после попадания танчика и документация и имущества немало.С документацией уже распетлял,особого гимора не встретил.А вот списать имущество, которое действительно уничтожено-это практически нереально!Маразм такой требуют! У меня и моих товарищей,все шмотки пропали Меня за день до этого ранило и в госпитале был,приехал,а надеть нечего. Вот нашёл подменку,в ней и воюю.Хотя по правильному,то на передовой,форма должна по износу выдаваться.Так там пока все бумажки поделать,то месяца три с голой домой надо ходить Короче все сделано так,что бы поменьше держава давала.

  4. Student_13

    27.01.2017 at 15:40

    Да-да!!! В ЗСУ давно нет военнослужащих срочной службы, го Журнал учета помывки личного состава в бане не то, что отменили вообще, а повторно начали вводить как “должно быть”. Напечатайте на СВОЁМ компьютере, на СВЁМ принтере, СВОИМ тонером, на СВОЕЙ бумаге… и по несколько раз переделайте и перепечатайте – то не так выступает абзац, то немного необходимо отступить фамилию начальника… и так минимум раз десять тебя заставят переделать (это если у подчиненного с головой всё отлично), а возможно и неделями и месяцами будет эта макулатура перепечатываться (это уже в любом другом случае). Так и живем, с каждым годом УПА (Українська Паперова Армія) превращается в КПП (Канцелярсько-Патріотичний Підрозділ)…

    • олександр

      27.03.2017 at 14:23

      Згоден з вами. У нас 2 своїх компа згоріли, принтер гавкнув свій і все не так, і все не то… Папір купуйте, тонер, фарбу, поточний ремонт, шлейфи,хаби…

  5. Sluguvuj

    22.03.2017 at 21:37

    Влучна стаття. Не можем ні як розпрощатися з радянськими стандартами. ЗСУ стали ще більш паперовими ніж до війни. Незліченні телеграми, стандарти, які потрібно вивчити тільки поглянувши на них. Щоб списати майна на 1 грн. треба з тиждень гасати то за бухгалтером (вічно зайнятим), то за підписами комісіі і т.д. Задачі ставляться не те що до негайного, а можна сказати до миттевого виконання, і кожна посадова особа вважає своі задачі преорітетними, і як правило вони ставляться одночасно, а необхідний час та потрібні ресурси нікого не хвилюють. Телеграми до виконавця доводяться зазвичай після всіх регістрацій та резолюцій запізно, тільки час залишаеться на відписку та погоню за підписами. А ще 3 рази по 20 хв. пошикуватись, попутно потренуватись в стройовій та ЗЗМУ, збігати на фізо та ще на якісь супер заняття, які не стосуються твого напрямку роботи, але такі вкрай “важливі” в данний момент часу, обслужити техніку, організувати ремонт закріплених приміщень за власні кошти та власними руками, получити від перевіряющого нагоняй що ремонт зробив а клейонку на стіл не купив ” бездельнік, не можете скинутись”, зробити купу план – конспектів, планів про план як зробити план для плану, провести зайняття з особовим складом, прибрати територію, збігати на нараду, отримати купу задач до 9.00 наступного ранку. Прийти в 17.00 на робоче місце, в диких потугах згадати хто ти і для чого служиш та приступити до спокійного виконання своіх обовяків, прийти в 20.00 додому з почуттям виконаного обовязку, поздороватись з рідними, поісти, помитися та в 21.00 сісти за компютер з метою продовжити виконання “бумажних” обовязків. В 00.00 після морального пресінгу рідних піти спати, в 6.00 встати і знову те саме. Отак ми будуємо уявну оболочку стандартів НАТО без зміни внутрішньоі суті. Другий третій квартал 2014 року стався телеграмний пролапс, ставились нормальні строки, приходили по суті, пропали всілякі непотрібні заняття, спокійно, вчасно та ретельно виконувались своі обовязки, а потім як поперло, до цього часу не може зупинитись. Інвертаризаціі по 3-4 рази на рік, майно розіхалось по всій краіні, але ти маеш все контролювати та щей зуміти порахувати. Купа перестраховщиків, щоб прикрити свій зад придумують якісь додаткові журнали про журнали, заходи, обовязки. Повна відсутність відповідальності командирів за усні накази тет-а-тет, якщо щось не так, я такий наказ не віддавав, підлеглий поступив на власний розсуд. Смартфонів не можна, інтернету не можна але ти мусиш якось зробити електронний підпис та подати е-декларацію. Про яку електронну базу чи електронний документообіг взагалі мова велася? Може через років 50-100. Сергій Петрович Ви справді десь в Марсіанських ЗС служили?

  6. Владимир

    25.03.2017 at 11:42

    Согласен полностью с автором и комментирующими (за исключением “марсианина” Сергея Петровича). Действительно, с началом войны поток бумаг резко сократился. И затишье продолжалось где-то примерно до конца лета 2015 года. А потом… С каждым месяцем бумажный поток начал становиться все больше и больше. Сначало все вернулось “на круги своя” на “большой земле”. А весной 2016 добрались и до частей (подразделений)в зоне АТО. Полетели “весточки”, распоряжения, планы и планы на планы, поехали комиссии больших начальников и начальников поменьше по результатам проверки комиссий побольше. “Помощнички”, так сказать. А сейчас… Бумажный поток уже догнал и перегнал предвоенные объемы. Только вчера, почитав очередные распоряжения – 4 за день, подумал о том, что надо уже делать выборки из этой бредятины и размещать в открытом доступе (естественно без нарушения грифов и разглошения “информации”). Что бы не только нам было весело – пусть здравомыслящие люди тоже посмеются… Очень точно подметил Sluguvuj – “будуємо уявну оболочку стандартів НАТО без зміни внутрішньоі суті”…

  7. Владимир

    26.03.2017 at 17:12

    Первое – таки Сергей Петрович частично прав, система таки есть и она “впроваджуется”…Когда она “впровадится”…хз, она доступна пока некоторым “фирмам”…И у нее есть целый ряд конструктивных недостатков, плюс она все таки требует лучшего железа и довольно высокого уровня специалистов по обслуживанию…Чего естественно в армии х.., то есть мало…:-)..
    Второе – для армии пока не разработано комплексного АСУ с базами данных, объединившего бы несколько взаимосвязанных служб например строевую и фиников;
    Третье – секретность…80% информации при электронном документообороте носит гриф “Чушь полная” и не несет информационной нагрузки, то есть функция полезности ее стремится к “0”..Поэтому ее можно хоть по громкоговорящей связи передавать…Просто боятся, что выплывет, какой чушью занимаются в высоких штабах…
    Четвертое – хороший специалист по криптозащите Вам скажет, что то, что есть на данный момент в войсках, достаточно для ДСК…
    Пятое – для секретной связи и почты, тоже есть решения с открытым кодом типа
    PGP и более серьезное (ну специалисты знают) и это тоже все реализовать возможно…
    Но…Помните песенку:” Было бы желание, придут к тебе и знания…”

  8. Viktorovich

    12.05.2017 at 09:25

    Служив на АСУ, в стройовій, в оперативному здається що цю армію не можливо змінити. Паперова, бірочна армія яка тримається на скотчі і синій ізоленті. Також не забуваємо про непереборну бюрократію.

  9. Вася

    11.07.2017 at 20:58

    Есть офигенная пословица – ” Каждый мнит себя стратегом видя бой со стороны!” Начальник РАО ЗСУ придя на совещание в ГШ получает вопрос – Сколько 152мм находится в 30 км зоне от линии Х? А запросил эту информацию у НГШ какой – то мистер из ОБСЕ. И пишет НРАО телегу по округам, частям и базам РАО, а те по частям, а те по подразделениям. А дальше как в статье. Много бумаги пишеться даром потому что ее почемуто не отменили. Например забрали в тилу деловодов, сказали что все будут вести бухгалтера в финслужбе (типа трусы считать не только в штуках, а в гривнах). Бухгалтера фину добавили, деловода у вещивика или геса забрали, но как велся учет в тылу, так и ведеться. Только ведет его уже начвещь сам и ему насрать что у кого-то палатка не списана, он педалирует данные у кого через полгода сносяться берцы, для начальника тыла.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Cтатті

Українські спецслужби. Перемоги і поразки останнього століття

Published

on

Сто років тому, на межі 1917-1918 років, одночасно зі становленням Української Народної Республіки, почалося також становлення українських спецслужб. Про те, як відбувався цей процес упродовж останнього століття, Радіо Свобода розмовляло з експертом із питань безпеки, співробітником СБУ в 2014–2016 роках Юрієм Михальчишиним.

 – Сто років тому Українська Народна Республіка спецслужби успадкувала чи створювала заново?

– Створення національної спецслужби проходило болісніше і хаотичніше, аніж будівництво збройних сил. Оскільки військовий потенціал армії колишньої Російської імперії було не так просто втратити. А в царині спеціальних служб, зокрема розвідки та контррозвідки, ситуація була вкрай плачевною. Одна з причин – очільники Центральної Ради, які прийшли з опозиційних, антисистемних політичних середовищ. Вони дуже підозріло ставилися до спецслужб у цілому.

А потенціал Російської імперії у цій сфері був доволі вагомим. Російська військова контррозвідка до Першої світової війни була найбільш результативною в Європі за кількістю реальних виявлених шпигунів та агентів спецслужб іноземних держав. Охоронне відділення департаменту поліції Міністерства внутрішніх справ Російської імперії володіло вкрай кваліфікованим оперативним складом і потужною агентурною базою, та навіть закордонним апаратом, що для політичного розшуку є нетиповим явищем.

Очільники УНР патологічно остерігалися мати справи зі спецслужбою, намагалися зробити усе від них залежне, аби не формувати нову спецслужбу на базі старих напрацювань. Тож, якщо армію революціонізували та демократизували, то спецслужби намагалися нівелювати. Це відіграло фатальну роль восени та взимку 1917-1918 років.

– Справді, більшість лідерів Центральної Ради були більш чи менш радикальними революціонерами. Їм було важко мати справу з «охранкою».

– Звісно, але будувати національну структуру чи з політичного розшуку, чи контррозвідки було потребою часу. Тому що на території України відбувалася як стихійна, так і впорядкована демобілізація кількох мільйонів військовослужбовців армії Російської імперії. Більшовицьке підпілля діяло агресивно та дуже активно в індустріальних центрах.

Також не варто забувати, що Україна перебувала у стані війни з державами Четверного союзу, тож тут діяла агентура розвідок Німецького Рейху та Австро-Угорської імперії, які також вчиняли розвідувально-підривні акції…

Ситуація була дестабілізована, і національні спецслужби були питанням виживання молодої держави, а не політичної доцільності з точки зору професійних революціонерів, які колись були фігурантами оперативної розробки спецслужб царської Росії.

– З чого почалося становлення українських спецслужб?

– Несміливі кроки відбувалися восени 1917 року на базі органів військової контррозвідки Київського військового округу. Також намагалися організувати у надрах Секретаріату військових справ щось схоже на інформаційно-аналітичний відділ. Спроба була невдала, ресурсно не підтримана. А наслідки нам знайомі: повстання заводу «Арсенал», вторгнення більшовицьких військ. Врешті-решт, це трагічний фінал – бій під Крутами, втрата суб’єктності УНР і поява тут австро-угорських та німецьких окупаційних, хоча начебто союзницьких, військ.

Тоді наступає новий етап – гетьманат Скоропадського, колишнього генерал-лейтенанта російської імперської армії.

– Після приходу до влади гетьмана Скоропадського ситуація змінилася?

– Дуже швидко, фактично, вже з травня 1918 року починається розбудова нової спецслужби – Освідомчого відділу департаменту Державної варти Міністерства внутрішніх справ Української Держави гетьмана Скоропадського. Це була потужна структура, яка використовувала досвідчені кадри оперативників царської «охранки», кадри фронтових контррозвідників і досвідчених оперативників зі структур поліції та корпусу жандармів.

Відбулося створення нової сітки агентури з прицілом на протидію розвідувально-підривній діяльності більшовицьких спецслужб та нейтралізацію підпілля есерів, більшовиків, анархістів. Також Освідомчий відділ протидіяв спецслужбам країн Антанти, які тоді вкрай активно розвивали свою діяльність, вербували агентуру, зокрема, в містах Півдня України.

– Скоропадський був старорежимною людиною – йому було простіше мати справу зі старорежимними структурами.

– Упродовж весни-літа 1918 року активно відбувалися контррозвідувальні операції Освідомчого відділу Державної варти. Було проведено кілька успішних оперативних комбінацій: виявлено канали зв’язку іноземної агентури зі своїми розвідувальними центрами, перехоплено великі суми грошей, які скеровувалися з Москви дипломатичними каналами. Конфісковували великі партії нелегальної літератури, виявляли схованки зі зброєю.

Але на цьому тлі траплялися й провали в оперативній роботі – 6 червня 1918 року стався великий вибух на артилерійський складах у Києві, на Звіринці.

– Така собі Калинівка 1918 року.

– Так, маємо сумне дежавю.

– Восени 1918 року Український національний союз, який готував повстання проти гетьмана, проводив свої зібрання неподалік від гетьманського палацу. Куди дивилися спецслужби?

– Тоді в Міністерстві транспорту була база заколотників – там відбувалися наради.

За часів гетьманату Скоропадського державність мала гібридний характер: частина державного апарату і військових орієнтувалася все-таки на національну державність; інша частина сприймала її як транзитну форму перед переходом до возз’єднання з імперською або демократичною Росією. На цих протистояннях і зіграли змовники з Українського національного союзу.

– Спецслужби про це знали чи не знали, чи удавали, що не бачили?

– З літа 1918 року спецслужби документували цю діяльність. Але на рівні прийняття політичних рішень не було здійснено жодних заходів реагування. Це показує, що спецслужба – хоч би якою була її ефективність – сама по собі, не будучи вмонтованою в систему ухвалення стратегічних рішень, не може визначати розвиток подій.

Об’єктивно обстановка складалася проти гетьманського режиму в усіх можливих формах: поразка військового союзника Німеччини у Першій світовій війні, невдоволення фронтовиків і селянства, та існування потужної опозиції в обличчі лівих політичних партій.

– Наскільки були дієвими спецслужби Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки?

– Директорія УНР, яка прийшла на гребні антигетьманського повстання до влади у грудні 1918 року, зруйнувала практично всю державну інфраструктуру режиму Скоропадського. Тому у царині спецслужб довелося починати роботу практично з нуля. Було створено Департамент політичної інформації Міністерства внутрішніх справ Директорії УНР. Його очільником, який діяв на правах керівника контррозвідки Дієвої армії УНР, був полковник Микола Чеботарів – дуже контроверсійна особа, яка заслужила дуже критичні відгуки у повоєнній мемуаристиці. Чи не єдиною його «успішною операцією» була оперативна розробка та доведення до військового трибуналу справи полковника Болбочана – вкрай скандальна історія, яка негативно позначилася на боєздатності армії УНР.

На противагу цьому, на території ЗУНР спецслужби творилися системно та впорядковано. Там існувала хороша кадрова база, адже в австро-угорській армії чимало українців служили у військовій жандармерії. Тож, вже у березні у 1919 році було сформовано Польову жандармерію Української галицької армії. Вона виконувала функції військової поліції та протидиверсійних формувань.

Також діяла Державна жандармерія ЗУНР при Міністерстві внутрішніх справ. Вона забезпечувала політичний розшук і боротьбу зі спробами повалення законного ладу. Найбільший її успіх – це придушення комуністичного заколоту у Дрогобичі в квітні 1919 року.

І третя спецслужба ЗУНР – невеликий освідомчий відділ при Начальній команді УГА, так звана дефензивна розвідка і відділ детективів. Це невелика група з 30 офіцерів, які діяли при штабі армії та штабах корпусів, але в них був вагомий успіх – ліквідація румунської агентури в штабі одного з корпусів УГА влітку 1919 року.

– А як взаємодіяли спецслужби УНР і ЗУНР?

– Вкрай негативний досвід співпраці. Спочатку це була дуже нездорова конкуренція, потім взаємне ігнорування і відтак антагонізм. Влітку 1919 року, коли дві ставки головного командування опинилися на одній території – в Кам’янець-Подільському, тимчасовій столиці УНР і ЗУНР – фактично, їхні спецслужби діяли на нейтралізацію одна одної і займали антагоністичну позицію. На жаль, співпраці не було і, можливо, це стало однією з причин поразки літньої кампанії – похід на Київ та Одесу 1919 року закінчився з дуже фатальними наслідками.

– Перейдімо до новітнього часу. Після розвалу Радянського Союзу розвиток спецслужб йшов двома шляхами: спецслужби країн Балтики були сформовані з нуля. А в Україні на базі КДБ УРСР створили СБУ. Який був шлях найбільш виправданим і чи вдалий шлях обрала Україна?

– Насправді, було три шляхи. Росія та Білорусь зберегли КДБ: або під іншою назвою, або без жодних реформ.

Натомість шлях, яким пішла Естонія – повна ліквідація КДБ Естонської РСР як юридичної особи, формування нового ядра з оперативників кримінальної розвідки карного розшуку і набір нових кадрів з-поміж випускників престижних університетів. Півроку навчання на контррозвідувальних курсах на базі спецслужб Швеції та Великобританії – і на виході у 1992 році практично нова спецслужба, не обтяжена ні символічною спадковістю, ні ворожою агентурою в лавах співробітників.

Шлях України – досить негативний, і він заклав передумови поразки наших спецслужб на перших етапах гібридної війни з Росією. У нас не тільки не ліквідували КДБ УРСР, у нас створили структуру-прокладку – Службу Національної Безпеки України, так звану СНБУ. Вона була створена у вересні 1991 року Верховною Радою. І її першим очільником став останній голова КДБ УРСР генерал-полковник Микола Голушко, який пробув на цій посаді чотири місяці, здав справи та виїхав до Росії.

У нас тут в березні 1992 року виникла СБУ, а Голушко у 1993–1994 роках очолював Федеральну службу контррозвідки Російської Федерації, це попередниця ФСБ.

– А для України це реальний був шлях – усунути велику кількість працівників КДБ і створити службу з нуля?

– Так. Тим шляхом йшли держави, які здійснювали політику декомунізації не словом, а ділом. Цей потенціал можна було використати при будівництві збройних сил, сил та засобів технічної розвідки. Але будувати контррозвідку, святая святих спецслужби, на основі ворожого кадрового потенціалу – це неправильно.

– Чому ж ворожого? Вони склали присягу на вірність Україні.

– Справа в тому, що ці люди свою кар’єру та оперативну діяльність будували на поборенні українського націоналізму і самої ідеї про українську державність. У структурі КДБ цим займалося одіозне п’яте управління по боротьбі з ідеологічною диверсією. Й один з його очільників став засновником національної спецслужби України.

– Ви маєте на увазі Євгена Марчука?

– Безперечно.

– Даруйте, але ж його вважають державником, і навіть національно-патріотичні сили підтримали його кандидатуру на президентських виборах 1999 року.

– Тоді в мене великі питання до національно-патріотичних сил.

– Як останні події – конфлікт з Росією, втрата Криму, війна на Донбасі – вплинули на українські спецслужби? І як вони змінилися з 2014 року?

– На перших етапах – це вкрай болючі удари: репутаційні, кадрові й безпосередньо оперативні. Російська агентура в надрах української спецслужби успішно працювала в п’ятирічку помаранчевого правління і знищувала в першу чергу контррозвідку та інформаційно-аналітичні структури. Тому навесні 2014 року, коли розпочалася перша фаза операції «Русская весна», багато у чому вітчизняні спецслужби були паралізовані. Крім того, трапились безпрецедентно ганебні явища: дезертирство, перехід на бік супротивника більшості працівників чотирьох структурних підрозділів.

Вдалося, використовуючи той потенціал, який російська агентура усунула від роботи в органах контррозвідки, у стислі строки відновити потенціал, зокрема по критично важливому напрямку військової контррозвідки.

Влітку 2014 року контррозвідка, по суті, працювала з коліс, вступала у бій, забезпечуючи діяльність наших збройних формувань на території Донецької та Луганської областей. У дуже хаотичному режимі в умовах дестабілізованої оперативної обстановки вдалося не допустити гучних провалів, які були б неминучими, якби не мужність, професіоналізм, і відчайдушна працездатність наших контррозвідників.

– Уточню, коли українська спецслужба зазнала найбільших організаційних втрат: у помаранчеву п’ятирічку чи при Януковичі?

– У помаранчеву п’ятирічку були закладені передумови проникнення кадрових співробітників спецслужб Російської Федерації у нашу контррозвідку. А їхня практична діяльність розгорнулася за каденції одіозних голів СБУ – Калініна і Якименка.

Дмитро Шурхало

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. https://www.radiosvoboda.org/

Continue Reading

Cтатті

Чуже хвалимо своє не знаємо? 100 років незалежності України: Чому така тиша на офіційному рівні?

Published

on

22 січня 2018 року – 100-річчя проголошення незалежності України.

Де підготовка, де достойна програма? Святкування подій 1917 року, що вeли до незалежності, були ледве помітні протягом 2017 року.

Чому 22 січня 2018 року не було оголошено державним святом?

Чому нинішній український парламент не проводить спеціального урочистого засідання в будинку, де було проголошено незалежність України, у Будинку Учителя/Будинку Центральної Ради?

 Будинок Педагогічного Музею, де засідала Українська Центральна Рада. Фото 1913 року

Чому президент і прем’єр-міністр не звертатимутся до українського народу з Софійської площі того дня?

 Проголошення Третього Універсалу на Софійській площі в Києві. У центра — Симон Петлюра, Михайло Грушевський, Володимир Винниченко. 7(20) листопада 1917 р. 

Кому зручно зменшувати значимість цієї важливої історичної події в нашій історії?!

Особливо зараз, і тим самим сприяти уявленню про те, що нібито незалежна Україна виникла після розпаду СРСР?

Вже два роки тому керівництву держави було запропоновано як планувати гідне та достойне святкування 100-річчя незалежності України, зокрема проведення урочистої зустрічі в будівлі Центральної Ради.

У Київській міській раді також були внесені пропозиції щодо відповідних змін у назви вулиць. І все ж, незважаючи на проголошену офіційну політику декоммунізації, ці ініціативи не були підтримані.

Так, голові Інституту національної пам’яті Володимиру В’ятровичу вдалося організувати скромну, але важливу виставку на Хрещатику, яка присвячена Українській революції 1917-21 років. Але він також сміливо публічно визнає своє розчарування неадекваною відповідю керівництва країни.

16 січня президент Порошенко прийняв представників дипломатичного корпусу. Та на диво, не використав цю подію, щоб підкреслити 100-річчя незалежності України та її бажання вже тоді бути визнаною європейською демократичною державою.

Так що відбувається? Чому така тиша на офіційному рівні?

Богдан НАГАЙЛО

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. http://www.istpravda.com.ua/columns/2018/01/18/151914/

Continue Reading

Cтатті

Ракетний комплекс «Вільха» це передусім нова ракета

Published

on

Як відомо, напередодні президент України Петро Порошенко наказав завершити в цьому році випробування ракетного комплексу “Вільха” і приступити до його серійного виробництва. Новина дуже навіть хороша, і про потреби нашої армії в високоточній і далекобійній зброї написано дуже багато статей. Але все ж у наших громадян досі не сформоване уявлення про те, що таке “Вільха”, багато в чому через секретність проекту, а також непрофесіоналізм наших улюблених журналістів при висвітленні даної тематики.

Перш за все “Вільха” це ракета, а не, як висвітлюють у багатьох ЗМІ, – РСЗВ. В якості реактивної системи залпового вогню в даному випадку використовується стара-добра 9К58 на шасі МАЗ-543, більш відома як “Смерч”. У перспективі її хочуть замінити на КрАЗ-7634, але це в перспективі і саме шасі.

Вся цінність саме в ракеті, адже на неї і була зроблена основна ставка. І якщо вірити тим ТТХ, що періодично спливали в відкритих джерелах (а офіційних і до сих пір немає), мова йде про високоточний 300-мм реактивний снаряд, що вражає цілі на відстані понад 100 км (за деякими відомостями до 170 км) з точністю відхилення від цілі на 50 метрів, при використанні інерційної системи наведення, і 7 метрів, при використанні GPS-корекції.

Дана ракета здатна вражати не тільки наземні, але і надводні цілі. Також повідомлялося, що з її допомогою, можливо знищувати і повітряні об’єкти, що в деякому сенсі робить її універсальною зброєю.

Таким чином, “Вільху” некоректно називати новою РСЗВ, це, перш за все ракета. Ракета, яка в порівнянні зі стандартними боєприпасами “Смерча” збільшила дальність ураження цілей майже в два рази, а по точності можна порівняти з провідними світовими ОТРК ATACMS і горезвісним “Іскандер-М”.

Звичайно, шлях її на авансцену був довгий. Вперше про “Вільху” заговорили в січні 2016 року, а перше випробування було проведено в березні того ж року. Всього відомо про сім випробувальних стрільб даної ракети, і останні були проведені 22 грудня 2017 року на полігоні в Одеській області. Саме в ході цих випробувань і були запущені перші ракети, виготовлені на заводі ДАХК “Артем” за допомогою нового турецького обладнання Repkon, що використовується для виробництва високоточних деталей циліндричної порожнистої форми.

Власне, не дивно, що від випробувань, що почалися майже два роки тому, зараз можна переходити до серійного виробництва.

Проте, хоч “Вільха” і є далекобійною високоточною зброєю, вирішувати масштабні тактичні питання їй не зовсім під силу. А тому з нетерпінням очікуємо дефіле ОТРК “Грім-2”. Його час саме настав!

zloy-odessit

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. zloy-odessit

Continue Reading

Trending

Inline
Приєднуйтесь! Будьте завжди в курсі подій. Вподобайте цей інфоресурс!
Inline
Приєднуйтесь! Будьте завжди в курсі подій. Вподобайте цей інфоресурс!