Зв'яжіться з нами

Cтатті

Українські спецслужби. Перемоги і поразки останнього століття

Опубліковано

на

Сто років тому, на межі 1917-1918 років, одночасно зі становленням Української Народної Республіки, почалося також становлення українських спецслужб. Про те, як відбувався цей процес упродовж останнього століття, Радіо Свобода розмовляло з експертом із питань безпеки, співробітником СБУ в 2014–2016 роках Юрієм Михальчишиним.

 – Сто років тому Українська Народна Республіка спецслужби успадкувала чи створювала заново?

– Створення національної спецслужби проходило болісніше і хаотичніше, аніж будівництво збройних сил. Оскільки військовий потенціал армії колишньої Російської імперії було не так просто втратити. А в царині спеціальних служб, зокрема розвідки та контррозвідки, ситуація була вкрай плачевною. Одна з причин – очільники Центральної Ради, які прийшли з опозиційних, антисистемних політичних середовищ. Вони дуже підозріло ставилися до спецслужб у цілому.

А потенціал Російської імперії у цій сфері був доволі вагомим. Російська військова контррозвідка до Першої світової війни була найбільш результативною в Європі за кількістю реальних виявлених шпигунів та агентів спецслужб іноземних держав. Охоронне відділення департаменту поліції Міністерства внутрішніх справ Російської імперії володіло вкрай кваліфікованим оперативним складом і потужною агентурною базою, та навіть закордонним апаратом, що для політичного розшуку є нетиповим явищем.

Очільники УНР патологічно остерігалися мати справи зі спецслужбою, намагалися зробити усе від них залежне, аби не формувати нову спецслужбу на базі старих напрацювань. Тож, якщо армію революціонізували та демократизували, то спецслужби намагалися нівелювати. Це відіграло фатальну роль восени та взимку 1917-1918 років.

– Справді, більшість лідерів Центральної Ради були більш чи менш радикальними революціонерами. Їм було важко мати справу з «охранкою».

– Звісно, але будувати національну структуру чи з політичного розшуку, чи контррозвідки було потребою часу. Тому що на території України відбувалася як стихійна, так і впорядкована демобілізація кількох мільйонів військовослужбовців армії Російської імперії. Більшовицьке підпілля діяло агресивно та дуже активно в індустріальних центрах.

Також не варто забувати, що Україна перебувала у стані війни з державами Четверного союзу, тож тут діяла агентура розвідок Німецького Рейху та Австро-Угорської імперії, які також вчиняли розвідувально-підривні акції…

Ситуація була дестабілізована, і національні спецслужби були питанням виживання молодої держави, а не політичної доцільності з точки зору професійних революціонерів, які колись були фігурантами оперативної розробки спецслужб царської Росії.

– З чого почалося становлення українських спецслужб?

– Несміливі кроки відбувалися восени 1917 року на базі органів військової контррозвідки Київського військового округу. Також намагалися організувати у надрах Секретаріату військових справ щось схоже на інформаційно-аналітичний відділ. Спроба була невдала, ресурсно не підтримана. А наслідки нам знайомі: повстання заводу «Арсенал», вторгнення більшовицьких військ. Врешті-решт, це трагічний фінал – бій під Крутами, втрата суб’єктності УНР і поява тут австро-угорських та німецьких окупаційних, хоча начебто союзницьких, військ.

Тоді наступає новий етап – гетьманат Скоропадського, колишнього генерал-лейтенанта російської імперської армії.

– Після приходу до влади гетьмана Скоропадського ситуація змінилася?

– Дуже швидко, фактично, вже з травня 1918 року починається розбудова нової спецслужби – Освідомчого відділу департаменту Державної варти Міністерства внутрішніх справ Української Держави гетьмана Скоропадського. Це була потужна структура, яка використовувала досвідчені кадри оперативників царської «охранки», кадри фронтових контррозвідників і досвідчених оперативників зі структур поліції та корпусу жандармів.

Відбулося створення нової сітки агентури з прицілом на протидію розвідувально-підривній діяльності більшовицьких спецслужб та нейтралізацію підпілля есерів, більшовиків, анархістів. Також Освідомчий відділ протидіяв спецслужбам країн Антанти, які тоді вкрай активно розвивали свою діяльність, вербували агентуру, зокрема, в містах Півдня України.

– Скоропадський був старорежимною людиною – йому було простіше мати справу зі старорежимними структурами.

– Упродовж весни-літа 1918 року активно відбувалися контррозвідувальні операції Освідомчого відділу Державної варти. Було проведено кілька успішних оперативних комбінацій: виявлено канали зв’язку іноземної агентури зі своїми розвідувальними центрами, перехоплено великі суми грошей, які скеровувалися з Москви дипломатичними каналами. Конфісковували великі партії нелегальної літератури, виявляли схованки зі зброєю.

Але на цьому тлі траплялися й провали в оперативній роботі – 6 червня 1918 року стався великий вибух на артилерійський складах у Києві, на Звіринці.

– Така собі Калинівка 1918 року.

– Так, маємо сумне дежавю.

– Восени 1918 року Український національний союз, який готував повстання проти гетьмана, проводив свої зібрання неподалік від гетьманського палацу. Куди дивилися спецслужби?

– Тоді в Міністерстві транспорту була база заколотників – там відбувалися наради.

За часів гетьманату Скоропадського державність мала гібридний характер: частина державного апарату і військових орієнтувалася все-таки на національну державність; інша частина сприймала її як транзитну форму перед переходом до возз’єднання з імперською або демократичною Росією. На цих протистояннях і зіграли змовники з Українського національного союзу.

– Спецслужби про це знали чи не знали, чи удавали, що не бачили?

– З літа 1918 року спецслужби документували цю діяльність. Але на рівні прийняття політичних рішень не було здійснено жодних заходів реагування. Це показує, що спецслужба – хоч би якою була її ефективність – сама по собі, не будучи вмонтованою в систему ухвалення стратегічних рішень, не може визначати розвиток подій.

Об’єктивно обстановка складалася проти гетьманського режиму в усіх можливих формах: поразка військового союзника Німеччини у Першій світовій війні, невдоволення фронтовиків і селянства, та існування потужної опозиції в обличчі лівих політичних партій.

– Наскільки були дієвими спецслужби Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки?

– Директорія УНР, яка прийшла на гребні антигетьманського повстання до влади у грудні 1918 року, зруйнувала практично всю державну інфраструктуру режиму Скоропадського. Тому у царині спецслужб довелося починати роботу практично з нуля. Було створено Департамент політичної інформації Міністерства внутрішніх справ Директорії УНР. Його очільником, який діяв на правах керівника контррозвідки Дієвої армії УНР, був полковник Микола Чеботарів – дуже контроверсійна особа, яка заслужила дуже критичні відгуки у повоєнній мемуаристиці. Чи не єдиною його «успішною операцією» була оперативна розробка та доведення до військового трибуналу справи полковника Болбочана – вкрай скандальна історія, яка негативно позначилася на боєздатності армії УНР.

На противагу цьому, на території ЗУНР спецслужби творилися системно та впорядковано. Там існувала хороша кадрова база, адже в австро-угорській армії чимало українців служили у військовій жандармерії. Тож, вже у березні у 1919 році було сформовано Польову жандармерію Української галицької армії. Вона виконувала функції військової поліції та протидиверсійних формувань.

Також діяла Державна жандармерія ЗУНР при Міністерстві внутрішніх справ. Вона забезпечувала політичний розшук і боротьбу зі спробами повалення законного ладу. Найбільший її успіх – це придушення комуністичного заколоту у Дрогобичі в квітні 1919 року.

І третя спецслужба ЗУНР – невеликий освідомчий відділ при Начальній команді УГА, так звана дефензивна розвідка і відділ детективів. Це невелика група з 30 офіцерів, які діяли при штабі армії та штабах корпусів, але в них був вагомий успіх – ліквідація румунської агентури в штабі одного з корпусів УГА влітку 1919 року.

– А як взаємодіяли спецслужби УНР і ЗУНР?

– Вкрай негативний досвід співпраці. Спочатку це була дуже нездорова конкуренція, потім взаємне ігнорування і відтак антагонізм. Влітку 1919 року, коли дві ставки головного командування опинилися на одній території – в Кам’янець-Подільському, тимчасовій столиці УНР і ЗУНР – фактично, їхні спецслужби діяли на нейтралізацію одна одної і займали антагоністичну позицію. На жаль, співпраці не було і, можливо, це стало однією з причин поразки літньої кампанії – похід на Київ та Одесу 1919 року закінчився з дуже фатальними наслідками.

– Перейдімо до новітнього часу. Після розвалу Радянського Союзу розвиток спецслужб йшов двома шляхами: спецслужби країн Балтики були сформовані з нуля. А в Україні на базі КДБ УРСР створили СБУ. Який був шлях найбільш виправданим і чи вдалий шлях обрала Україна?

– Насправді, було три шляхи. Росія та Білорусь зберегли КДБ: або під іншою назвою, або без жодних реформ.

Натомість шлях, яким пішла Естонія – повна ліквідація КДБ Естонської РСР як юридичної особи, формування нового ядра з оперативників кримінальної розвідки карного розшуку і набір нових кадрів з-поміж випускників престижних університетів. Півроку навчання на контррозвідувальних курсах на базі спецслужб Швеції та Великобританії – і на виході у 1992 році практично нова спецслужба, не обтяжена ні символічною спадковістю, ні ворожою агентурою в лавах співробітників.

Шлях України – досить негативний, і він заклав передумови поразки наших спецслужб на перших етапах гібридної війни з Росією. У нас не тільки не ліквідували КДБ УРСР, у нас створили структуру-прокладку – Службу Національної Безпеки України, так звану СНБУ. Вона була створена у вересні 1991 року Верховною Радою. І її першим очільником став останній голова КДБ УРСР генерал-полковник Микола Голушко, який пробув на цій посаді чотири місяці, здав справи та виїхав до Росії.

У нас тут в березні 1992 року виникла СБУ, а Голушко у 1993–1994 роках очолював Федеральну службу контррозвідки Російської Федерації, це попередниця ФСБ.

– А для України це реальний був шлях – усунути велику кількість працівників КДБ і створити службу з нуля?

– Так. Тим шляхом йшли держави, які здійснювали політику декомунізації не словом, а ділом. Цей потенціал можна було використати при будівництві збройних сил, сил та засобів технічної розвідки. Але будувати контррозвідку, святая святих спецслужби, на основі ворожого кадрового потенціалу – це неправильно.

– Чому ж ворожого? Вони склали присягу на вірність Україні.

– Справа в тому, що ці люди свою кар’єру та оперативну діяльність будували на поборенні українського націоналізму і самої ідеї про українську державність. У структурі КДБ цим займалося одіозне п’яте управління по боротьбі з ідеологічною диверсією. Й один з його очільників став засновником національної спецслужби України.

– Ви маєте на увазі Євгена Марчука?

– Безперечно.

– Даруйте, але ж його вважають державником, і навіть національно-патріотичні сили підтримали його кандидатуру на президентських виборах 1999 року.

– Тоді в мене великі питання до національно-патріотичних сил.

– Як останні події – конфлікт з Росією, втрата Криму, війна на Донбасі – вплинули на українські спецслужби? І як вони змінилися з 2014 року?

– На перших етапах – це вкрай болючі удари: репутаційні, кадрові й безпосередньо оперативні. Російська агентура в надрах української спецслужби успішно працювала в п’ятирічку помаранчевого правління і знищувала в першу чергу контррозвідку та інформаційно-аналітичні структури. Тому навесні 2014 року, коли розпочалася перша фаза операції «Русская весна», багато у чому вітчизняні спецслужби були паралізовані. Крім того, трапились безпрецедентно ганебні явища: дезертирство, перехід на бік супротивника більшості працівників чотирьох структурних підрозділів.

Вдалося, використовуючи той потенціал, який російська агентура усунула від роботи в органах контррозвідки, у стислі строки відновити потенціал, зокрема по критично важливому напрямку військової контррозвідки.

Влітку 2014 року контррозвідка, по суті, працювала з коліс, вступала у бій, забезпечуючи діяльність наших збройних формувань на території Донецької та Луганської областей. У дуже хаотичному режимі в умовах дестабілізованої оперативної обстановки вдалося не допустити гучних провалів, які були б неминучими, якби не мужність, професіоналізм, і відчайдушна працездатність наших контррозвідників.

– Уточню, коли українська спецслужба зазнала найбільших організаційних втрат: у помаранчеву п’ятирічку чи при Януковичі?

– У помаранчеву п’ятирічку були закладені передумови проникнення кадрових співробітників спецслужб Російської Федерації у нашу контррозвідку. А їхня практична діяльність розгорнулася за каденції одіозних голів СБУ – Калініна і Якименка.

Дмитро Шурхало

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. https://www.radiosvoboda.org/

Cтатті

Українські військові можуть взяти Донбас за два тижні, питання – якими силами ударить Російська Федерація

Опубліковано

на

Українські Збройні сили можуть взяти під контроль окупований Донбас за два тижні, якщо Генштаб зупиниться на воєнному сценарії повернення територій.

Про це “5 каналу” розповів Юрій Гримчак, заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій.

“За військового сценарію Донбас українські військові можуть взяти під контроль за два тижні. Питання тільки в одному – якими силами ударить Російська Федерація. Назустріч, збоку – не принципово. Я думаю, що такий варіант розробляється.

Ми, як нормальна держава, десь в Генеральному штабі плануємо карти – де, хто, куди і з якими силами. При цьому ми розраховуємо, і коли наші підуть вперед, і коли з того боку йдуть, – це нормальна робота Генштабу планувати можливий розвиток подій у найкращому або найгіршому варіантах”, – сказав Гримчак.

Заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій впевнений, що непідконтрольні Україні території Донбасу можна повернути, якщо використати досвід Хорватії.

“Було два хорватських сценарію. Перший – Сербська Країна, де стояли війська ООН.Якщо розглядати такий сценарій, ми повинні завдяки нашим міжнародним партнерам отримати гарантії РФ, що вона не буде наступати назустріч нашим військам .

Другий – це приклад Східної Славонії. Це хорватський регіон, який контролювався сербами, куди зайшла миротворча місія ООН, була створена міжнародна тимчасова адміністрація, яка зробила фактично те ж саме, що ми хочемо зробити у нас – роззброїти бойовиків, і територія повернулася під контроль. Це той варіант, який на сьогоднішній день більш реалістичний”, – сказав Гримчак.

Введення миротворців ООН на Донбас може завершитися спротивом місцевого населення і новими провокаціями. Так вважає Георгій Тука, заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове. 
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. https://gazeta.ua/articles/donbas/

Читати далі ...

Cтатті

“Настамнєт” вже не пройде – Росія стала агресором по закону

Опубліковано

на

Найголовніший принцип путінської війни – “настамнєт” і ми ні за що не відповідаємо

Після того, як президент Петро Порошенко підписав закон про реінтеграцію Донбасу, юридичний статус Росії в українському праві змінився. Сусідня країна стала агресором не тільки з точки зору оцінки її дій політиками або журналістами. Росія – “агресор в законі”, пише Віталій Портніков для espreso.tv.

Нарешті на правовому рівні речі названі своїми іменами. І нехай для цієї очевидної констатації знадобилося кілька років політичних дискусій і рік роботи над новим законом – проте сьогодні політики і дипломати країни-агресора обурюються і звинувачують Україну в усьому, в чому тільки можна звинуватити.

А чому, хочеться запитати? Чому російським пропагандистам не все одно, що написано в черговому українському законі?

Тому що головний сенс дій путінської Росії – це війна за повної відсутності відповідальності.

У Кремля немає ніякого бажання відповідати за наслідки своїх дій. Ось чому анексія Криму приписується міфічному прагненню населення півострова “возз’єднатися” з обшарпаною рідною гаванню. Ось чому окупація Донбасу – не окупація зовсім, а “повстання донецьких шахтарів”. Ось чому російські військові, які потрапляли в полон під час війни на Донбасі, виявлялися або звільненими зі збройних сил або просто такими, що заблукали на незнайомій місцевості.

Ось чому саме тоді, коли український закон про країну-агресора набув чинності, російське зовнішньополітичне відомство знову зреклося військовослужбовців, які були знищені американцями під час спроби захоплення нафтових родовищ в Сирії.

Найголовніший принцип путінської війни – “настамнет” і ми ні за що не відповідаємо. Дуже зручно. Якщо ми перемогли – так це Росія перемогла. А якщо нас розгромили – так це якихось там незрозумілих “добровольців” розгромили, Росія тут ні до чого.

Зручно для влади, представникам якої зовсім не хочеться опинитися на лаві міжнародного трибуналу. Зручно для обивателя, який може пишатися своєю обшарпаною гаванню і помічати тільки суцільні перемоги.

Це і є вищий прояв державного боягузтва – коли ми програємо, “настамнет”.

А закон, який так не подобається росіянам, стверджує зворотнє – Росія там є. І з цим незаперечним фактом керівництву країни-агресора та його союзникам в Україні і на Заході доведеться рахуватися.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове. 
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. https://espreso.tv/article/

Читати далі ...

Cтатті

Все, що ви завжди хотіли знати про українські оборонні розробки та боялись запитати

Опубліковано

на

Наші військові потребують оновлення запасів по всім напрямкам. Ситуація на сході країни змусила нас взятися за зброю та почати в екстреному режимі відбудовувати українську армію практично з нуля – Innovations Development Platform.

У зв’язку з цим виникає питання – що робити, коли катастрофічно бракує часу, необхідного для якісних змін в оборонній галузі? Коли нашим хлопцям з передової бракує елементарних знарядь та вже сьогодні потрібні рішення, здатні рятувати життя та забезпечувати безпеку народу України.

Є думка, що перемагати треба розумно, тобто із застосуванням нових технологій. Сила та потенціал – це важливо, але як показує досвід деяких держав, що подолали схожі труднощі – сила не головне.

У якості прикладу можна привести Ізраїль, який на сьогодні займає чи не найперше місце в світі у сфері інноваційних розробок та чи не найкращу систему національної безпеки.

Високотехнологічні рішення здатні надати нашим військовим перевагу, як у повітрі, так і на землі, допомагати у розвідці, надаючи більш точні дані про маневри техніки супротивника, налагоджувати швидкісний захищений зв’язок у тилу ворога, забезпечити надійний захист особового складу. Комплексний підхід та стратегічне використання інноваційних розробок, може, принаймні, стримати агресію сусіда та надати нам дорогоцінний час для нарощування потенціалу – якщо не втраченого, радянського, то хоча б свого власного, українського. Стосовно довгострокової перспективи – вбачається можливість реалізувати нашу давню амбіцію, стати сильною, європейською державою.

З квітня минулого року у Києві почала працювати агенція “Платформа Розвитку Інновацій”, мета якої є впровадження інноваційних оборонних розробок до стану готового продукту з потенціалом його запуску у серійне виробництво.

Сьогодні агентство веде активну роботу по залученню коштів у перспективні проекти, налагоджує зв’язки з українськими командами розробників задля подальшої співпраці, веде експертну роботу з вітчизняними науковцями та висококваліфікованими спеціалістами в оборонній сфері.

Серед уже відомих та існуючих розробок агенції – “Фантом”, безпілотний багатоцільовий транспортний засіб та бойовий модуль “Тайпан”, розроблений спільно з ДП ДГЗП “СпецТехноЕкспорт”

Безпілотники “Anser” та “Sparrow”, розроблені спільно з приватною одеською компанією “Спайтек”

Щодо проектів, які знаходяться у активній розробці – це “LimpidArmor”, нашоломна система кругового огляду. Система призначена для керування важкою технікою та дозволяє оглядати територію під кутом 360 градусів. “LimpidArmor” має усі шанси стати українським ноу-хау, так як, на даний момент готового світового аналогу не існує.

“Сканер Тіла Людини” – інший перспективний проект Платформи, який здатний виявляти метали, пластикові, керамічні, композитні матеріали, які можуть бути використані при виготовлені зброї та вибухівки. Завдяки своєму компактному розміру, Сканер легко маскується під побутові предмети.

“Гідроакустична станція” – це розробка для виявлення підводних диверсійних груп та інших морських об’єктів. Сканер будує трасу руху виявлених морських об’єктів, працює в активному та пасивному режимах. Це перша Станція у світі, яка поєднує в собі технології гідроакустики, сейсмоакустики та радіолокації. Дана розробка дозволяє вдвічі зменшити витрати на гідроакустичне обладнання.

Ознайомитись з іншими проектами, заповнити заявку розробника або розглянути умови співробітництва для інвесторів, можливо на офіційному сайті “Платформи Розвитку Інновацій”

Отже, казати про безперспективність української оборонної промисловості, поки що зарано. Деінде з’являються освічені люди, підприємці, професійні команди зі сміливими та обґрунтованими ініціативами. Звісно, вони потребують нашої підтримки на різних рівнях – починаючи з надання реальних технологічних ідей та інвестицій в їх реалізацію, закінчуючи реформою у правовому полі і створення системи пільг для подібних новаторів.

 Innovations Development Platform

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове. 
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.  Innovations Development Platform.

Читати далі ...

Trending