Connect with us

ВПК

Установка керованих ракет виробництва ДержККБ «Луч» (Київ) на бойові модулі НАТО – відеоролик CMI Groupe

Published

on

На європейському та НАТОвському ринку партнером ДержККБ «Луч» виступає бельгійська компанія CMI Defence (Cockerill Maintenance & Ingénierie) відомий розробник і виробник бойових модулів. Модулі Cockerill мають озброєння від 25 до 120 мм.
 У 2008 – 2009 роках в конструкторському бюро «Луч» була розроблена ракета Falarick 105 для нарізної гармати Cockerill CV калібру 105 мм, яка встановлена на башті CT-CV (розробка бельгійської компанії «CMI Defence»). Українська ракета призначена для ураження рухомих і нерухомих броньованих цілей, вертольотів і цілей типу ДОТ. У лютому 2010 року Falarick 105 пройшла успішні вогневі випробування в Шотландії. Дві ракети, запущені з гармати Cockerill CV, встановленої на бронетранспортері «Piranha-3», уразили цілі на відстані понад 3 тис. м. Презентація ракети відбулася також в рамках збройової виставки «BRIDEX 2013».

Стабілізована гармата башти CT-CV завдяки комп’ютеризованій денній та нічний системі управління вогнем дозволяє досягти високої ймовірності ураження стаціонарних і рухомих цілей з першого запуску Falarick 105.
Варто відзначити, що в сімейство ракет Falarick входить не тільки Falarick 105, але і Falarick 90.
Характеристики ракет Falarick 90/105 такі, що вони можуть пробивати броню танків Т-55 або M60, як наслідок ними можуть зацікавлені країни, що розвиваються.
Вперше ракети «Луч» в калібрі 90 мм прописалися на європейському модулі ще в 12-13 роках, тоді на київський БТРЗ приїхав дослідний зразок машини.
Потім почалися роботи по адаптації до модулів з 105 мм гарматою. Причому в 105 мм варіанті канал управління інтегрували в приціл. Загалом тепер на західних машинах є і АЗ і ТУР.
Київські ракети все ж долетіли до Європи
А тепер ось такі ось цікаві кадри. Цього разу модулі з українськими ракетами пропонують ставити на башти з автоматичними гарматами 25-30 мм. По суті, той же «Бар’єр». Назвали систему «BAYONET 130».

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел.

Джерело: http://andrei-bt.livejournal.com/

Cтатті

Самохідна артилерійська установка на шасі КрАЗ

Published

on

У 1970-ті роки на озброєння СРСР надійшли нові самохідні артилерійські установки, завдяки яким було ліквідовано відставання радянської артилерії від артилерії країн НАТО. У той же час проведені дослідження показали необхідність докорінної модернізації радянської системи ракетно-артилерійського озброєння та до початку 1980-х років були розпочаті роботи по створенню самохідних артилерійських установок наступного покоління: 2С17 — для батальйонної ланки, 2С18 — для полкової, 2С19 — для дивізійної. Всі самохідні установки традиційно базувалися на гусеничних шасі різної вагової категорії, проте в той же час увагу Міністерства оборони СРСР було звернуто на колісні САУ. Використання таких самохідних артилерійських установок на території з добре розвиненою дорожньою мережею давало істотні тактичні переваги перед гусеничними САУ (збільшувалася швидкість переміщення і з’являлася можливість швидкого відходу від вогню противника).

У 1982 році Центральний науково-дослідний інституту «Буревісник» провів НДР під найменуванням «Шасі», за результатами якої було обґрунтовано можливість створення 152-мм самохідної артилерійської установки на базі вантажного автомобіля Урал-5323. У той же час під шифром «Відкриття» велася ОКР по створенню перспективного сімейства вантажних автомобілів. В рамках цих робіт Кременчуцький автомобільний завод виготовив і випробував експериментальну вантажівку-тягач КрАЗ-3130-ЧР. У період з 1983 по 1984 рік Уральський автомобільний завод і Виробниче об’єднання «Барикади»виготовили і провели випробування експериментального зразка 152-мм самохідної гаубиці на шасі вантажного автомобіля Урал-5323, проте як базове було вибрано шасі КрАЗ-3130-ЧР. Отримані опрацювання лягли в основу ДКР під назвою «Мста-К» (індекс ГРАУ — 2С21).

Результат пошуку зображень за запитом "Мста-К"

Порівняльна таблиця ТТХ пропонованих шасі для САУ 2С21
Модель автомобіля Урал-5323 КрАЗ-6316
Основні зарактеристики
Повна вага, т 19,25 30,7
Вантажопідйомність, т 9 15
Кліренс, мм 400 370
Рухливість
Колісна формула 8×8 8×8
Потужність двигуна, к.с. 260 450
Максимальна швидкість по шосе, км/год 80 85
Контрольна витрата палива, л/100 км 40 45
Запас ходу по шосе, км 1240 1000
Брід, м 1,75 1,6

Офіційно роботи зі створення 152-мм дивізіонної самохідної колісної гаубиці були розпочаті в 1985 році відповідно до рішення Військово-промислової комісії від 14 серпня і наказом Міністерства оборонної промисловості від 30 серпня. Основні роботи велися у відділенні № 2 ЦНДІ «Буревісник» під керівництвом Л. П. Дука, розрахунки по визначенню оптимальної схеми стійкості проводилися у відділенні № 4 під керівництвом М. М. Худкова. До 1987 року був закінчений технічний проект нової самохідної гаубиці, а також виготовлений дослідний зразок на базі автомобіля КрАЗ-ЧР-3130, який отримав після доопрацювань позначення КрАЗ-6316. Однак, через необхідність суттєвого доопрацювання базового шасі для дотримання вимог, що пред’являлися Міністерством оборони до вантажівок КрАЗ-6316, Міністерство автомобільної промисловості прийшло до висновку про недоцільність подальших робіт в напрямку створення 152-мм колісних самохідних гаубиць. 17 жовтня 1987 Військово-промисловою комісією було прийнято рішення про припинення робіт по САУ 2С21 «Мста-К».

Результат пошуку зображень за запитом "Мста-К"

Опис конструкції

Шасі САУ 2С21 представляло собою вантажний автомобіль виконаний за безкапотною схемою. У передній частині САУ перебувала броньовані кабіна, створена на базі автомобіля КрАЗ-260. Основною відмінністю кабіни КрАЗ-6316 від КрАЗ-260 була відсутність моторного відсіку і оперення, а також встановлений в передній частині радіатор охолодження. За кабіною розмішався багатопаливний V-подібний 12-циліндровий дизельний двигун ЯМЗ-8425. У задній частині САУ встановлювалася броньована башта кругового обертання зі зброєю, а також відкидні опорні сошники. Всі елементи самохідної гаубиці розміщувалися на нерозрізній рамі. Ходова частина 2С21 складалася з чотирьох мостів. Всі мости ведучі, передні — керовані. Як основне озброєння використовувалася 152-мм нарізна гаубиця, уніфікована по балістичних характеристиках з гаубицею 2А64, яка встановлюється на САУ 2С19.

Оцінка машини

Порівняльна таблиця ТТХ гусеничного і колісного варіантів САУ «Мста»
2С19 2С21
Бойова маса, т 42 не більше 30,7
Тип шассі гусеничне колісне
Потужність двигуна, к.с. 780 450
Максимальна швидкість по шосе, км/год 60 85
Запас ходу по шосе, км 500 1000

У 1980-ті роки в СРСР робили спроби створення артилерійських комплексів на колісному шасі, був відкритий ряд робіт, серед яких були: 2С23 «Нона-СВК» — для батальйонної, 2С26 «Пат-К» — для полкової, 2С21 «Мста-К» — для дивізійної ланки, а також САУ 2С22 «Колба-3». Переведення самохідних артилерійських гармат з традиційного гусеничного шасі на колісне давав ряд переваг, серед яких було суттєве підвищення тактичних можливостей на театрі військових дій з добре розвиненою мережею автомобільних доріг. Завдяки істотному підвищенню швидкості переміщення по автострадах колісні САУ набагато швидше могли б виконувати поставлені завдання, а також змінювати вогневі позиції і уходити з під вогню. Незважаючи на переваги, які отримували більшість робіт по колісним САУ було закрито, однією з причин послужила невиправдана складність і тривалість адаптації та доопрацювання базових шасі під вимоги, які пред’являлися Міністерством оборони СРСР. Єдиною колісною САУ яку було прийнято на озброєння Радянської армії стало батальйонна самохідна артилерійська установка 2С23. До ідеї створення колісної САУ бригадної ланки повернулося вже Міністерство оборони Росії в ході робіт над самохідним артилерійським установками «Коаліція-СВ». Крім гусеничного варіанту також ведуться роботи і над колісною версією САУ.

Порівняльна таблиця ТТХ 2С21 з зарубіжними аналогами
СРСР СРСР 2С21 Flag of South Africa.svg ПАР G6 Чехословаччина Чехословаччина vz.77 Flag of SFR Yugoslavia.svg Югославія NORA-B
Роки розробки 1984—1987 1981—1988 1970—1977 1992
Бойова вага, т не более 30,7 36,5 29,25 30,62
Екіпаж, осіб 5 6 5 5
Калібр гармати, мм 152,4 155 152,4 155
Довжина ствола, клб. 47 45 36,7 45
Кути ВН, град −5…+75 −4…+70 −3…+50
Кути ГН, град 80 90 80
Боєкомплект, пострілів 44 40—60 36
Максимальна дальність стрільби
ОФС, км
24,7 30 18,5 29,4
Максимальна дальність стрільби
АР ОФС, км
29,06 37,5 28,23 38,9
Вага ОФС, кг 43,56 45,5 43,56
Максимальна швидкість по шосе, км/год 85 90 80 80
Запас ходу по шосе, км 1000 400 600 500

Крім СРСР, тема дивізійно-армійських артилерійських комплексів на колісному шасі опрацьовувалася і в інших країнах-членах Варшавського договору. У Чехословаччині на базі вантажного автомобіля Tatra T815 була розроблена 152-мм самохідна гармата-гаубиця vz.77 «Дана». На озброєння Чехословаччини vz. 77 була прийнята в 1977 році, а з 1981 року було розпочато її серійне виробництво. САУ мала масивну броньовану башту з озброєнням, встановлену в середній частині броньованого колісного шасі. Для стійкої стрільби САУ vz. 77 обладнана відкидними сошниками. Основним озброєнням є 152-мм гармата-гаубиця з балістикою аналогічною до гармат-гаубиць 2С3 і Д-20. Незважаючи на ряд недоліків у вигляді обмеженого кута горизонтального обстрілу, істотно більшого часу переведення з похідного в бойове положення, а також гіршої якості виготовлення, ніж у самохідної гаубиці 2С3, vz. 77 мала набагато меншу ціну і більшу мобільність. У порівнянні з 2С21 до моменту прийняття на озброєння САУ «Дана» оснащувалася гарматами із застарілою балістикою, що дозволяло вести стрільбу стандартним осколково-фугасним снарядом типу 53-ОФ-540 всього на 18,5 км (проти 24,7 у 2С21). Для vz. 77 також був розроблений активно-реактивний снаряд, який збільшив максимальну дальність стрільби до 28,23 км, пізніше була розроблена модифікація під позначенням Ondava з гарматою нової балістики і довжиною ствола у 47 калібрів, однак, далі дослідного зразка її виробництво не пішло.

Ще однією аналогічною розробкою є 155-мм самохідна гаубиця G6. Основним завданням, яке вирішували конструктора ПАР при проектуванні G6, було надання прийнятої на озброєння буксируваній гаубиці G5 мобільності на рівні бойової машини піхоти OMC «Ratel». Розробка САУ G6 велася з 1981 по 1987 роки, а з 1988 розпочато серійне виробництво. Як і аналоги, G6 є броньованим колісним шасі, на якому встановлені броньована поворотна башта з основним озброєнням. У порівнянні з самохідної гаубицею 2С21 САУ G6 володіє гарматою з кращою балістикою, що дозволяє вести стрільбу стандартними осколково-фугасними снарядами на дальності до 30 км, а снарядами з донним газогенератором до 37,5 км.

Пізніше, вже в 1990-і і 2000-і роки колісні самохідні гаубиці придбали певну популярність на ринку озброєння, так в 1992 році Югославія розробила 155-мм самохідну гаубицю NORA-B, в 1994 році французька військово-промислова компанія Giat Industries продемонструвала дослідний зразок САУ CAЕSAR. У 2000-і свої варіанти колісних 155-мм САУ були розроблені в Швеції та Ізраїлі.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. https://uk.wikipedia.org/wiki/

Continue Reading

ВПК

Екскурсія малошумним підводним човном ВМС США четвертого покоління (ФОТОрепортаж)

Published

on

У 2015 році американський флот поповнився новим ударним атомним підводним човном класу Virginia серії Block III – USS John Warner (SSN-785). Церемонія прийняття нового підводного човна до складу ВМС відбулася 1 серпня на військово-морській базі Норфолк в штаті Вірджинія.

Результат пошуку зображень за запитом "USS John Warner"

Вартість субмарини, яку начальник штабу ВМС США адмірал Джонатан Грінерт назвав «втіленням американської стратегічної потужності», склала близько $ 2,5 млрд.

Дванадцята атомна субмарина класу Virginia була побудована на верфі компанії Huntington Ingalls Industries, яка розташовується в місті Ньюпорт-Ньюс в штаті Вірджинія. Новий клас субмарин відрізняється від попередників наявністю новітнього озброєння і збільшеною швидкістю. Удосконалення вносяться в кожен підводний човен цього класу, що вводиться в дію – так, кількість різних модифікацій, внесених в проект човна John Warner, склало до 20% від загального обсягу конструкторсько-технічних робіт.

Пов’язане зображення

Субмарини типу Virginia є багатоцільовими атомними підводними човнами четвертого покоління. Передбачається, що їхнє будівництво буде продовжуватися до 2043 року – за цей час планують спустити на воду 48 атомоходів, які змінять субмарини типу Los Angeles, що будувалися з 1976 по 1996 рік. За даними на поточний рік, Міноборони США підписало контракти на будівництво 28 субмарин типу Virginia, з яких 13 вже добудовані і ще 10 перебувають в стадії будівництва. Надалі ВМС США планують почати будівництво атомних підводних човнів, відомих під проектною назвою SSN-X.

Підводний човен USS John Warner має приблизно 115 м в довжину, його ширина становить близько 10 м, водотоннажність – 8000 т. Максимальна глибина занурення перевищує 500 м, атомний реактор S9G виробляє достатньо енергії, щоб водомет розвивав швидкість 25 вузлів (Максимальна швидкість корабля становить 29 вузлів, а за даними аналітичного агентства IHS Jane’s Fighting Ships – до 35 вузлів).

USS John Warner відноситься до категорії малошумних підводних човнів, призначених для боротьби з наземними цілями, ворожими кораблями на великих і малих глибинах, включно з виконанням спеціальних операцій в прибережних водах. Човен обладнаний спеціальними шлюзовими камерами для водолазів і керованих підводних дронів. Крім того, на корпусі субмарини є кріплення для розміщення маломірних підводних апаратів.

Ударний атомний підводний човен також може вести розвідку, доставляти до узбережжя підрозділи спеціального призначення, виконувати постановку перешкод і підводне мінування, а також інші види підводних робіт (наприклад, пошуково-рятувальні). На його озброєнні знаходяться 12 пускових установок для крилатих ракет Tomahawk і 4 торпедних апарати. Екіпаж налічує 132 матроса і 15 офіцерів.

Підводному човну було присвоєно ім’я відомого американського політика-республіканця, учасника Другої світової і Корейської воєн Джона Вільяма Уорнера (всі попередні кораблі цього класу були названі в честь американських штатів). Екс-сенатор від штату Вірджинія знаменитий не тільки свого довгого та успішного політичною кар’єрою, а й тим, що в 1972-1974 роках був головою Міністерства Військово-морських сил США.

Цього року екіпаж USS John Warner провів екскурсію по своєму підводному човнові для журналістів порталу businessinsider.com. Широкій громадськості стали доступні фотографії деяких відсіків субмарини.

Фотографії командного складу субмарини USS John Warner.

Відсік, через який бійці військово-морського спецпризначення SEAL потрапляють в свої «підводні автобуси».

Перевірка електросистем підводного човна.

Їдальня. Справа на фото – апарат для приготування морозива.

Один із залів управління. З метою секретності всі монітори відключені і затемнені.

Система управління гідролокатором.

Цей комп’ютер відповідає за пуск ракет.

Спальні місця підводників.

Типова койка на американському атомному підводному човні.

Торпеди Mark 48.

Торпедна пускова установка.

Резервний дизельний двигун. Атомну силову установку знімати заборонено.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. businessinsider.com

 

Continue Reading

ВПК

Броньований пікап «Варта-Новатор» для НГУ та ССО ЗСУ – перспективи та зауваження (фото, відео)

Published

on

Детально про випробування та ексклюзивний тест-драйв броньованого пікапа компанії «Українська бронетехніка» журналістами Військового телебачення переповідає популярний медіаресурс Ukrainian Military Pages

«Новатор» – базова модель, в подальшому може застосовуватись як спеціальна патрульна машина, медична машина, машина зв’язку та розвідки. Може бути обладнана розвідувально-ударним комплексом, бойовим модулем типу «Іва», ПТРК, зенітно-ракетним комплексом.

Вперше броньований автомобіль «Варта-Новатор» був презентований 15 грудня минулого року, Національній гвардії, за технічним завданням (ТЗ) якої він і був виготовлений за власні обігові кошти компанії «Українська бронетехніка».

А 22 грудня на території Міжнародного міжвідомчого багатопрофільного центру підготовки підрозділів Національної гвардії України вже пройшли випробування (тест-драйв) нового автомобіля за участі командувача НГУ генерал-полковника Аллерова.

Окрім схвальних відгуків щодо прохідності, що перевершує всі вітчизняні аналоги, нацгвардійцями було озвучено ряд питань – по-перше щодо централізовано підкачки шин (хоча в ТЗ цієї вимоги не було, тепер це питання піднімається), також щодо покращення вантажного відсіку та кріплення заднього колеса.

Наприкінці грудня «Новатора» показали Силам спеціальних операцій ЗС України, а в січні командувач ССпО генерал-лейтенант Ігор Луньов особисто обкатав броньовика.

Спецпризначенцями була відзначена прохідність зразка, проте лунали і зауваження. Зокрема щодо відсутності фільтро-вентиляційного обладнання, запотівання вікон під час долання броду, низько встановленої вихлопної труби, а також незручні бійниці (від аналогічної конструкції свого часу відмовились в ході доопрацювання бронемашини «Барс-8»варта).

Силами спецоперацій до бронемашини сформульовані такі рекомендації:

  • потребує збільшення пасажирського відсіку з 4 до 8 міст для бійців із встановлення повноцінних дверей у кормі;
  • для ведення вогню з різних видів зброї (ПКМ, АГС, ПТРК, ПЗРК) є необхідність оснащення біля люку чи знімної механічної турелі неслизької платформи;
  • необхідно підвищити максимальне навантаження на дах з 550 до 1500 кг;
  • потрібно встановити штурмову площадку на даху та капоті автомобіля, а також обладнати «Новатор» більш досконалими порогами для тимчасового перевезення особового складу чи швидкої евакуації;
  • передбачити механічне управління фарошукачами замість електричного;
  • встановити додаткові бокси назовні для транспортування майна та боєкомплекту.

Детально про характеристики машини, комплектацію, результати випробувань та відгуки нацгвардійців і спецпризначенців тощо, дивіться у програмі «Техніка війни»:

Бронемашина виготовлена на популярному шасі Ford 550, яке було спеціально посилене. Складові машини на 50% українські, решта іноземні, військового призначення. Максимальна швидкість автомобіля по шосе 120 км/год.

Автомобіль виготовлено із високоякісної шведської сталі компанії ARMOX різної твердості (до 560) та товщини в залежності від зони бронювання і в цілому машина відповідає класу бронювання ПЗСА-4 або ПЗСА-5. Всі двері обладнані спеціальними підсиленими ригелями і замками підвищеної надійності та мають можливість відкривання ззовні у екстрених ситуаціях.

У вантажному відсіку розміщено місце для сидіння та передбачено місце для фіксації санітарних нош. Три борти вантажного відсіку відкидаються. Бокові борти легко знімаються для полегшення завантаження/розвантаження та перевезення вантажів різного розміру.

Спеціальне освітлення в салоні (білий, червоний, синій колір) та система повного, часткового та нічного маскувального освітлення у темний час доби. У автомобілі встановлено камеру заднього виду із виводом на монітор, навігатор та телевізійний пристрій для виявлення та супроводження цілей, а також пересування у повній темряві.

«Новатор» обладнано системою пожежогасіння в салоні та в моторному відсіку. Завдяки ультрафіолетовим та інфрачервоним детекторам система виявляє займання за 3 мілісекунди та ліквідує її за 250 мілісекунд.

В планах компанії у найближчий час пройти відомчі випробування та отримати допуск до експлуатації виробу, а за два місяці виробник обіцяє створити ще і 9-місну версію з меншим багажним відділенням.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. http://www.ukrmilitary.com/

Continue Reading

Trending