Connect with us

Cтатті

“У Криму нас готували воювати лише з Румунією і кримськими татарами” – майор сил спеціальних операцій

Published

on

Цінні факти, які відомі лише очевидцям та учасникам подій, що змінили Україну та світ – Олексій Нікіфоров – майор сил спеціальних операцій.

Довідка: З 1995‑го року служив у лавах збройних сил України в Керчі. В лютому 2014 року був заступником командира 501-го окремого батальйону морської піхоти по роботі з особовим складом. У квітні того ж року 64 військовослужбовців батальйону, що зберегли вірність присязі, виїхали в Миколаїв. У тому числі Олексій. У 2014-му році Нікіфоров вступив в Національний університет оборони України. Закінчив його у лютому 2016 року. Призначений на посаду начальника прес-служби командування Сил спеціальних операцій.

 Як почалася анексія для кримських морпіхів?

Для нас все почалося раніше – 19-го лютого, коли начальником Генерального штабу призначили колишнього командувача ВМС Ільїна. Після цього феодосійських морпіхів відправили в Київ. А мій батальйон у Керчі поділили: одну роту залишили на місці постійної дислокації, а одна рота пішла у феодосійське містечко, щоб охороняти там склад озброєння. З цього моменту ми вже працювали в режимі бойового посилення. А 27-го лютого рано вранці був сигнал тривоги і нам розповіли, що в Сімферополі захоплення парламенту.

Було відчуття, що це війна?

Ні, ще не було. Хоча коли нам показали кадри захоплення, стало зрозуміло не тільки, що це кадрові військові, але і чиї саме це кадрові військові. Але спочатку було відчуття, що Путін хоче лише пограти і полякати Майдан.

Дуже багато у нас в Криму взагалі не розуміли Майдан. Ось запитай мене в той час і я б відповів «який Майдан – сидіть по хатах, якщо ви студенти хочете вчитися в Європі, так вчіться, хто вам заважає». Пам’ятаю як під час Майдану приїжджає із службових питань командир бригади, у Керчі на вокзалі зустрічаємося і він розповідає: ти уявляєш, на Інститутській трактором бійцеві ногу віддавили, ланцюгом око вибили, що мені батькам говорити? Тобто ти ніби як за своїх переживаєш. А потім розстріл 21-го числа – і починається просто роздвоєння в мізках.

А як почалося блокування вашої частини?

До нашої частини приїхали, по-моєму, 1 березня ввечері. З однокласниками зідзвонююсь, які на Кіровському аеродромі служать: що у вас відбувається? Вони кажуть, що їх охороняють морпіхи феодосійські. Росіяни сунулися на своєму «Уралі», бачать, що є охорона, кудись дзвонять і через деякий час приходить розпорядження зі штабу флоту – морпіхів назад у пункт постійної дислокації. І як тільки ті поїхали, через годину знову заїжджають росіяни, витягають поламаний «борт» на взлітку, вибивають апаратуру, ламають посадкову, і все, аеродром не працює для посадки наших сил. Настільки якісно було планування всієї цієї операції, просто п’ятірку треба ставити.

Нас блокувати прийшла частина, яка стояла в Темрюк, це від нас 50 кілометрів – окремий батальйон морської піхоти ЧФ. За всіма діючими нормативним актам Чорноморський флот міг налічувати в Криму до 20 тисяч осіб. Причому вони не блокували, стоять собі на віддалі від КПП і стоять. Ми могли виходити, виїжджати. Що можна їм пред’явити? Ну стоїть собі «урал», люди стоять, військовослужбовці, їм дозволено законом. Їхній командир батальйону – ми його знаємо як мінімум з 2010 року, тому що у нас був тоді спільний парад на 9 травня у Керчі, і їх коробка тренувалася у нас в частині. Полігон на Опуку ми проходили разом, але тільки вони готувалися з квітня по листопад, ну а ми два рази в році приїжджали. Тобто, ми з ними в хороших відносинах були.

Коли вони прийшли першого числа, то сказали, що прийшли нас захищати. «Від кого?» «От этих экстремистов ваших, от правосеков и от татар». І складно відразу було побачити ворога в тій людині, з яким горілки випито більше, ніж томатного соку. Ми з цими росіянами домовилися – стійте як хочете, ми вас не чіпаємо, ви нас. Вам треба відзвітувати, а ми живемо, як жили, чекаємо своїх наказів.

А коли з’явилося розуміння, що лінія свій-чужий вже змінилася?

Після того, як Путін заявив, що «їх там немає». Я тоді кажу їхньому комбатові: «А раптом третя сила влізе і застрелить твого і мого бійця, що будемо робити? Ну я-то батькам свого бійця скажу, що прийшов окупант, а ти що скажеш?» І вже після цього цей батальйон швиденько поміняли на батальйон морської піхоти з Дагестану, зовсім інші люди, які пройшли Чечню.

Зараз часто сперечаються: якщо б тоді в Києві ухвалили рішення дати наказ на відкриття вогню, ви б відкривали вогонь?

У нас все було зроблено законодавчо для того, щоб ніхто не міг дати такий наказ. Є стаття статуту, 24-я: військовослужбовець має право застосовувати зброю, якщо його життю або життю когось загрожує небезпека і ніщо цьому не може запобігти, крім як застосування зброї. Тобто право застосовувати зброю є у вартового, але ніхто на склад не нападав, чатовий як ходив на склад зброї, так і ходив. А про те, щоб просто застосовувати зброю – так адже війна не оголошена, надзвичайного стану немає.

Росіяни захоплювали силою тільки там, де розуміли, що не могло бути ніякого опору, як, наприклад, на аеродромі. Адже коли приїжджають озброєні дядьки, а там охоронець один з пістолетиком, то зрозуміло, що він не відкриє вогонь. Але ніхто не штурмував ні феодосійський, ні керченський батальйони морської піхоти, бо тут люди озброєні. Як би погано вони не були навчені, але все одно знають, як поводитися зі зброєю.

А в який момент, перед батальйоном поставили питання про зміну присяги?

Свою роль зіграло те, що це питання поставили після двадцяти днів промивання мізків. Був у мене офіцер, командир 1-ї роти Олег Гальченко, батьки в Одесі, дружина – росіянка. І коли прийшли росіяни на переговори, цей офіцер підвівся з наради, забрав весь боєзапас роти, склав на другому поверсі, закрився в своїй канцелярії, зовні прибив цвяхами клятву морського піхотинця і сказав: я звідси не вийду, нехай мене росіяни хочуть викурюють, я тут буду до переможного. Але через 20 днів цей чоловік залишився в Криму.

У мене з батальйону не вийшов практично жоден командир. Всім матеріально відповідальних осіб переконали, що ти зараз вийдеш, а тебе спитають – де твоя техніка, де твої люди і тебе посадять у в’язницю. І як би я не намагався розповісти, що це не так, що Україна чекає – вони злякалися.

До того ж всіх командирів переконали, що від будь-якого дрібного руху в бік Росії може розпочатися Третя світова війна. І кожен з них цього боявся. Навіть приїздив колишній міністр оборони Кузьмук у Перевальне, зібрав командирів усіх заблокованих частин і з трибуни їм сказав: ви тут акуратно, від одного пострілу в Сараєво Перша світова війна почалася. Що повинен був після цього робити командир частини? Коли тобі це говорить представник РНБО?

А як ти сам приймав рішення?З одного боку пропозицію від росіян, посаду, гроші, квартира, налагоджений побут, з іншого боку чисте поле, материк, незрозуміло, що буде далі.

Найцікавіше, що рішення залишитися нерідко приймали ті, про кого я взагалі не думав – у кого все коріння в Україні, наприклад. Що стосується мене – то, можливо, тому, що через мене йшло більше інформації, я спілкувався з журналістами, вони мені розповідали, що відбувається. Коли приїхали до нас перші бронежилети – АрмияСОС привезла – і ми у пацанів запитали: хлопці, що ж це за Майдан, розкажіть хоч ви. Вони давай розповідати, що і як було. Не так, як нам показував «Інтер», а реально.

А в цей момент було відчуття тоді, що це початок війни?

Ні, не було. Думали, що Крим був метою, що на цьому все зупиниться. Більше того – багато хто, хто залишився в Криму, так і думали, що Путін все одно щось зробить і будуть спокійно, так само, як і раніше їздити на материкову Україну.

Зі мною з батальйону на материк вийшло 64 людини. Було у мене двоє – один офіцер та один контрактник, які хотіли законним шляхом вийти, звільнитися і повернутися назад у Крим – вони і пішли. А з решти не звільнився ніхто. Ті флотські, хто зі мною вийшли з Криму, були більш мотивовані на навчання. Ті, хто втратив щось, вони більш жорсткі.

А як материк зустрів?

Ще в Криму пам’ятаю як волонтери приїжджали, приносили навіть малюнки, листи, одна жінка надіслала листа, в якому було написано: хлопці, ми на Майдані, зрозуміли, що в Україні є лікарі, тепер ми розуміємо, що у нас є військові, відтепер 23-го лютого ніяких шкарпеток. Я згадую, як Катя Сергацкова приїхала і запитала чого у нас не вистачає, я сказав, що броні. І вона через добу приїжджає вночі, коли вже за журналістами було полювання, а в багажнику п’ять бронежилетів і каски. Я був в шоці від дівчаток, вони не боялися.

Замполит Алексей Никифоров с сыном

Фото: Олена Василевська – Олексій Нікіфоров з сином
І от коли ми вийшли на кордон, кілька машин зустрічали на кордоні. По Миколаєву їдеш, а тут українські прапори наші, це було дивовижне відчуття.
А ті колишні товариші по службі, хто служить в російській армії, відомо як їм там?
Спочатку ми намагалися обмінюватися інформацією, коли ще були телефони. Мене вразив один прапорщик, у нього батьки залишилися в Херсонській області. Він у Криму отримав квартиру і ми дзвонимо, говоримо: чого ти там залишився? А він – ну як би ось квартира. Ми: ну так давай виходь і все. Він: так, я вже все, приміряв форму, вже нікуди. Ми говоримо – а якщо ми повернемося, що будеш робити? – Ну, напевно, доведеться тікати тоді. – Так поясни нам логіку, ти не вийшов в Україну як герой, тому що ти за квартиру побоявся? А коли ми будемо повертатися, тобі вже квартира буде все одно. Логіка де? – Ну ось так ось. Я кажу: ми ж скоро повернемося на білому БТРі. Так це я прапорщику сказав. Через 2 дні мені дзвонить заступник мера з Криму: ви там зібралися наступати? Я кажу: в сенсі? – Ну там білий БТР і так далі. Тобто у людей почалася паніка.
Як би там не було, але Крим увійде в усі підручники. Саме як така операція військова та інформаційно-психологічна, яку провели сили спеціальних операцій Російської Федерації під прикриттям Чорноморського флоту. А самі російські військові стали вдвічі менше тепер отримувати. Адже так вони жили на широку ногу. У Мамчура, командира полку, полковника на той момент зарплата була 8 тисяч гривень, а командир крейсера «Москва» отримував 126 тисяч українських гривень. У нас, по-моєму, президент стільки не отримував.
Українська армія зразка 2013 року і українська армія зразка 2017-го – це різні армії?
Категорично різні, однозначно. Нас до того моменту поступово вбивали, вбивали, вбивали. До 2014-го року за три роки я навіть не отримав форму – ми її самі шили в ательє. Згадую, як Воронченко – тоді він був начальник берегової оборони – він приїжджає до нас, стоїть командир і чотири заступника, і він такий підходить і командиру каже: раз, два, три, чотири, п’ять – знайди хоч одного в схожій формі. А всі стоять в різній, тому що хтось сам шиє, хтось десь купує. Тепер ми розуміємо, що це все штучно було створено.
Причому у росіян навіть у таких дрібницях все було продумано. На наступний день після того, як підняли російський прапор, приїхали «урали», видали всім форму у двох примірниках, і зимову і літню. І вони там одягали і розповідали: тепер, мовляв, я відчув себе офіцером. Зрозуміло, що все це дріб’язково, меркантильно, але навіть це було продумано. І росіяни вели пропаганду: коли їм говорять про присягу Україні, вони відповідали – так Крим теж твоя батьківщина.
Тобто ідентичність у кримських військових переключили з загальноукраїнської на регіональну?
Так. І по всіх каналах так само пробивалося. Я згадую, як вирубали нам українські телеканали, і ми з допомогою волонтерських грошей поїхали, купили в кожну казарму пакет каналів, щоб люди були поінформовані, щоб цілодобово телевізори показували новини. Добу попрацювали ці пакети і після цього і цей канал інформації нам перекрили. Я тоді ще купив «тарілку», щоб хоч щось показувало.
Більш того, наші збройні сили навіть після Криму все одно не були психологічно готові до війни. Згадую, як роззброювали, зупиняли колони, це тому, що психологічно не було відчуття ворога і не було ще перших жертв.
А основний перелом це коли? Після Іловайська?
Ні, я думаю, що це ще раніше сталося, коли під Волновахою хлопців розстріляли. Тобто вони зачохлені всі, зупинилися, прийшли люди, які поговорили, а потім приїхали і розстріляли. Ось сталися перші жертви, і тоді вже всі зрозуміли, що ніхто не жартує.
А українську армію в Криму взагалі готували воювати або її готували просто під скорочення?
Ну скорочення було весь час. Два останніх міністра оборони України і зовсім виявилися з російським паспортом. І перед самою війною за півроку вбили всі військкомати і залишили в обласному чи районному військкоматі одного військового і двох бабусь. І ці всі фрази, що «мобілізація нам не потрібна» – це все вже в 2013 році запускалося, що, мовляв, мобілізація це архаїзм, що ніяких війн не буде, а будуть лише локальні сутички.
Тепер в України є свої власні сили спеціальних операцій. Що про них потрібно знати людині, яка напевно далека від армійського життя?
Це та структура, яка в рази підвищить ефективність виконання завдань збройними силами. Вони створені для того, щоб малими тактичними діями давати результати оперативно-тактичного або стратегічного масштабу. Навіть людина з біноклем в глибокому тилу ворога може принести більше користі, ніж реактивний дивізіон. Той може вистріляти два ешелони снарядів як в копієчку, а цей чоловік з біноклем може підказати, куди треба ткнути так, щоб обезголовити якесь тактичне оперативне командування ворога. Це лише як один з варіантів застосування.
Росія ловить вже третю, як вона називає, українську диверсійно-розвідувальну групу, звітує про це раз за разом з відео.
Ну їм легко в Криму це робити, тому що там військових залишилося і пенсіонерів дуже багато, тому можна хоч щотижня видавати по такій групі і спокійно звітувати перед своїм начальством. Тепер колишнім військовим і тим, хто залишився служити в російській формі, завжди можна пред’явити, що «ви працюєте на Україну».
Олексій Нікіфоров зразка 2013 року – у чому він помилявся порівняно з Олексієм Нікіфоровим зразка 2016 року?
Світогляд повернуто на 180 градусів. Хто такий Олексій Нікіфоров зразка 2013 року? Це проросійськи налаштований шовініст, який вважав, що Україна без Росії нікуди, що це сусіди, одвічні брати, без них нікуди. Це людина, яка 18 років готувався воювати з кримськими татарами, адже всі навчання у нас були протистояти незаконним збройним формуванням – типу, кримським татарам, яких готує Туреччина.
До цього я вважав, що Мазепа, Петлюра, Бандера були зрадники і так далі. А коли все сталося, я дійсно зрозумів дії Бандери.
Більше того, коли ми вийшли сюди, я поступив в університет, мені дуже хочеться змінитися у всьому. Дуже хочеться стати європейцем. Одна викладачка з філософії в університеті розповідала про ідентичність, Схід і Захід. Я запитав, коли ми станемо європейцями. Вона відповіла: коли ви перестанете списувати. На Заході це порушення чесних правил конкуренції, тому це неприйнятно. Тому нормально встати, якщо ти це бачиш, і сказати, що ви порушуєте мої права. У нас це називається стукацтво, а у них це називається захист своїх прав.
Я вважаю, що треба змінюватися самому, починати з себе. Ходити на зелене світло світлофора, а не на червоний. Якось один офіцер мені каже: Льош, ну я вчора викинув папірець в урну, не на вулицю, і що змінилося? Де прибавка? Я кажу: а те, що твій син побачив, що ти викинув в урну, ось вона надбавка.
Ми всі хочемо якихось змін, особливо в армії, але ніхто не хоче змінюватися. Правда, я думаю, що все одно цей процес розпочався, адже по-іншому тоді немає сенсу. Поміняємося.
*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове. *Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції. *Інформація публікується з відкритих джерел.
Джерело:https://lb.ua

Cтатті

Армія обрала якісну систему зв’язку, до кінця поточного року надійде партія радіостанцій «Aselsan»

Published

on

Члени комісії від усіх силових відомств і трьох наукових установ МОУ віддали перевагу радіостанціям «Aselsan», підтвердивши правильність попереднього рішення

Ідеальна модель завше приваблива. Приміром, було б зовсім чудово, якби українське військо зараз, на початок четвертого року опору російській агресії, мало повністю укомплектовані сучасними, відповідно до останніх досягнень технічного прогресу, взірцями озброєння й військового обладнання. Й бажано кращого, аніж у нашого противника. Цього можна швидко досягнути за умови вкладення колосальних ресурсів у закупівлю вже готової закордонної техніки або розгортання її власного виробництва. Й оскільки таких ресурсів нам іще бракує, а національна економіка лише виходить із затяжного піке, доволі правильним є стратегічне рішення покращувати технічне оснащення оборонної сфери в окремих її кластерах. Спершу — в найважливіших, опорних. Одним із них є військовий зв’язок.

Уже на початку російської інтервенції стало зрозуміло: без осучаснення систем зв’язку, у всьому оборонно-безпековому секторі неможливо налагодити якісне та адекватне управління підрозділами і стійку захищену комунікацію. Волонтерський рух попервах вносив помітну лепту в насичення військ певними засобами зв’язку різних виробників. Але доволі швидко прийшло розуміння, що це не вирішує кардинально реальних потреб, а є тимчасово-вимушеним кроком. Складнощі з сумісністю, захистом, обслуговуванням, ремонтом тощо підштовхнули до пошуку уніфікації та гарантованого забезпечення потреб ЗСУ буквально на роки вперед.

Треба було обрати надійного партнера, який запропонує оптимальні умови — якісне обладнання зв’язку за прийнятною ціною. Як відомо (не зупинятимемося докладно на перипетіях), а певний час довелося витратити саме на вибір такого партнера, адже ціна питання була і є надвисокою — обороноздатність та безпека України. І буквально в фінансовому вимірі ціна такого контракту теж становила чималу привабливість. Хтось із постачальників мав програти в цій конкурентній боротьбі, а хтось отримати головний приз — тривалу співпрацю з Міноборони України.+

Отже, переможця визначено, проводиться належна робота з адаптації й унормування використання радіостанцій турецького виробника «Aselsan» у ЗС України. Проте й досі триває кампанія з дискредитації, що має на меті поставити під сумнів прозорість проведення конкурсу при закупівлі радіостанцій для потреб нашої армії й посіяти сумнів у тім, що саме такі вироби потрібні нам.

Одразу зауважимо: будь-який юрист, вивчивши правовий бекграунд цього контракту, відповість, що його процедура відбулася з урахуванням усіх вимог законодавства, зокрема, визначальних і порівняльних випробувань. А практик зауважить: не існує армії, де новий зразок апаратури зв’язку чи комунікації, тим паче, іноземного виробництва, в процесі встановлення на вітчизняну бойову техніку не потребував би певної адаптації.

НАЧАЛЬНИК ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ЗВ’ЯЗКУ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ ГЕНЕРАЛЬНОГО ШТАБУ ЗС УКРАЇНИ ГЕНЕРАЛ-МАЙОР ВОЛОДИМИР РАПКО

Щоб прояснити ситуацію та з’ясувати, як відбувається означена адаптація, я звернувся до експертів, які володіють першоджерельною інформацією.

У ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД НА ТАНКАХ ОДНОЧАСНО ПРАЦЮВАТИМУТЬ ЯК «MOTOROLA», ТАК І «ASELSAN»

— Наразі існує певний «інформаційний шум», що радіостанції «Aselsan» якось неправильно встановлюють на танки. Наскільки я розумію, нічого неординарного, крім як знаходження оптимального варіанту встановлення сучасних засобів зв’язку на нашу бронетехніку, в цій роботі не відбувається?

— Ми розпочали інсталяцію сучасних засобів зв’язку з танкових військ, тому що танк, як комплексний зразок бойової техніки, є найскладнішим. Наразі триває опрацювання технічних аспектів цієї роботи, — коментує ситуацію начальник Головного управління зв’язку та інформаційних систем Генерального штабу ЗС України генерал-майор Володимир Рапко. — Процес не видався легким. І це було очікуваним. Просто вмонтувати сучасну станцію натовського зразка в Т-64 без конструкторських і нормативних головоломок складно. Опрацьовано низку ідей з вирішення цього виклику. Звісно, ми мали все експериментально випробувати, аби виявити практичні недоліки — щоб інсталяція засобів зв’язку задовольняла вимоги війська.

Зараз у Харківському КБ із машинобудування ім.Морозова працює спеціальна робоча група, до складу якої входять фахівці Харківського бронетанкового ремонтного заводу, конструкторсько-технологічного центру Міноборони, представники «Aselsan» в Україні. Вони працюють над тим, щоб визначити оптимальні штатні місця підключення та установки радіостанції, які покращать ефективність роботи бойової машини в цілому.

Наразі у штатному режимі на танках здебільшого працюють водночас «Motorola» та «Aselsan», а встановлена апаратура внутрішнього зв’язку й комутації «Aselsan» забезпечує роботу як зовнішньої, так і внутрішньої комунікації, що покращило керованість бойових машин.

Заступник начальника Центрального бронетанкового управління ЗСУ Озброєння Збройних сил України полковник Євген Сидоренко тим часом зауважує: «Завершити адаптацію та встановлення радіостанцій «Aselsan» на дослідний зразок танка Т-64 відповідно до затверджених конструкторських змін плануємо до кінця 2017-го. Адже за результатами випробувань визначимося з моделлю для тиражування. Передовсім, це стосується танків, що перебувають на капремонті в заводських умовах. Діятимуть і виїзні ремонтні бригади, які замінюватимуть системи зв’язку танків у військах. Тобто, в усіх танках, які проходитимуть регламентний капремонт, встановлять сучасні засоби зв’язку. А в перехідний період на бронетехніці застосовуватимуть як «Motorola», так і «Aselsan» — поки ми повністю не перейдемо на сучасні засоби. Крім того, триває і адаптація вітчизняних шоломофонів для роботи з радіостанціями «Aselsan». Найближчим часом отримаємо щонайменше 100 таких шоломофонів, які дешевші закордонних аналогів».

ЯКЩО НЕ ЗАБРАКНЕ КОШТІВ, ПЕРЕОСНАЩЕННЯ ВІЙСЬКА НА НОВІ ЗАСОБИ ЗВ’ЯЗКУ ЗАКІНЧАТЬ ДО 2020-ГО

Зазначимо, що шоломофони натовського стандарту відрізняються від українських наявністю знімного шолому з кевлару, також у вітчизняних використовують ларингофони, а в європейських — мікрофонну гарнітуру. Тому танкістам треба звикати до мікрофона перед обличчям, який, на перший погляд, ніби заважає. Однак застосування такої гарнітури забезпечує кращу чіткість і розбірливість переговорів завдяки значно ліпшим частотним характеристикам.

Отже, вибір шоломофонів залишимо за танкістами.

— Також необхідно опрацювати технічні питання інсталяції сучасних засобів зв’язку для танків Т-80 та БМП. Процес встановлення сучасних засобів зв’язку на зразки бойової техніки радянського виробництва не такий легкий, як видавалося спершу. Хоча відкрию «таємницю»: окрім бронетехніки, на всіх інших зразках озброєння така адаптація пройшла успішно та швидко. Йдеться про радіостанції «Harris», «Motorola» і в деяких випадках «Aselsan».

 Коли ми говоримо про радіостанції «Aselsan» УКХ-діапазону, ми розуміємо, що це техніка, яка забезпечує підвищений захист і спроможність діяти в умовах РЕБ на відміну від «Motorola»? — запитуємо в головного зв’язківця українського війська.

— Так, але «Motorola» дає змогу на перехідний період бути на зв’язку з підтримуючою танки піхотою. Найважчий — перехідний період, коли водночас діють кілька типів техніки, — каже співрозмовник, — кожен виробник засобів зв’язку реалізовує унікальні алгоритми псевдовипадкового налаштування робочої частоти, криптографічного захисту інформації та методи цифро-аналогового, аналогово-цифрового перетворення сигналу.

 Яка ситуація з фінансуванням на наступний рік із точки зору задоволення потреб зв’язку ЗС України?

— Для того, щоб успішно здійснити переоснащення війська сучасними засобами зв’язку потрібен час і кошти. До речі, до кінця поточного року надійде партія радіостанцій «Aselsan», і ми продовжимо переоснащення тих підрозділів, які нам визначив начальник Генерального штабу — Головнокомандувач ЗС України.

ВОЛОДИМИР РАПКО: МИ ЗНАЛИ, ЩО НАМ ДОВЕДЕТЬСЯ РАЗОМ ВОЮВАТИ І БУДУВАТИ СИСТЕМУ ВЗАЄМОСУМІСНОСТІ

— Переоснащення — це чималі кошти. Мабуть, тому за давньою українською традицією в декого виникли підозри щодо непрозорості закупівель…

— Усі рішення щодо закупівлі тих чи тих технічних засобів Головне управління зв’язку ГШ ЗС України приймає не просто так. Вивчається досвід країн, які були у такій ситуації, як ми, і які потребували швидких змін у своєму технопарку. Це досвід Польщі, Грузії, Азербайджану, країн Балтії. А нова хвиля інформаційного пресингу, на мою думку, піднялася через те, що ми не придбали радіостанції ізраїльської компанії «Elbit Systems Ltd». Цей виробник запропонував Збройним силам України радіостанції, які не підтвердили заявлених технічних характеристик. Це декому не подобається, мабуть, тому я і мої підлеглі відчуваємо певний тиск. Причому, рішення якому виробнику віддати перевагу, ухвалювалося разом із Національною гвардією України, Державною прикордонною службою України, Державною службою спеціального зв’язку та захисту інформації, а також за участі експертної ради до складу якої входять волонтери й науковці. Хочу, для розуміння, довести алгоритм цього рішення: в 2015-му здійснювалося вивчення сучасних зразків засобів зв’язку, наступного року провели покази, визначальні відомчі випробування. А потім — колегіальне рішення, що за технічними параметрами обрано «Aselsan». Ми укладаємо угоду й отримуємо першу партію радіостанцій. Після цього почався певний тиск на ЗС України і міністр оборони України, задля уникнення інсинуацій, вирішив провести додаткові порівняльні випробування задля повної прозорості в травні-червні 2017-го комплексною комісією від усіх силових відомств і трьох наукових установ МОУ. Усі члени комісії без винятку віддали перевагу радіостанціям «Aselsan», підтвердивши правильність попереднього рішення.

— Підрозділи, на озброєнні яких перебувають різнотипні станції, чутимуть один одного?

— Питання сумісності окремо діючих підрозділів сьогодні вирішується застосуванням сучасної апаратури внутрішнього зв’язку й комутації та радіостанціями «Harris» короткохвильового діапазону. Останні застосовують усі силові структури — задля взаємодії. Це рішення начальників зв’язку ЗСУ, Держприкордонслужби, Нацгвардії. Ми знали: нам доведеться разом воювати і тому треба будувати взаємосумісну систему комунікації. Хтось не хоче, щоб Збройні сили України переходили на сучасний цифровий зв’язок. Ми ухвалили правильне рішення і повернутись назад неможливо, бо це стане злочином перед тими солдатами, які хочуть нормального, якісного і захищеного зв’язку. Співвідношення якість — ціна в цьому процесі вибору була визначальною. На жаль, бізнес ще не навчився програвати в чесній конкурентній боротьбі. Але в нього ще є можливість цьому навчитись…

Геннадій КАРПЮК, військовий журналіст

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Continue Reading

Cтатті

Готуймося до шикування в нових мундирах. З 2019 року все українське військо має надіти нові однострої.

Published

on

Через рік українська армія остаточно розпрощається з військовими одностроями пострадянського зразка

Нагадаємо: нові предмети військової форми одягу для нашої армії були розроблені волонтерською групою Віталія Гайдукевича і, без сумніву, докорінно змінили зовнішній вигляд захисника України. Зміни у тканині, обрисах, кольорах, символіці й знаках розрізнення вдало поєднали українську національну самоідентичність і європейську традицію. Більше року тривала робота волонтерів, ще стільки ж часу знадобилося фахівцям Головного управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних Сил України, аби завершити процес розробки і затвердження нових Правил носіння військової форми одягу.

Отже, на сьогодні новими правилами передбачено носіння елементів форми, які були введені з 2013 року, повністю нової символіки, знаків розрізнення і беретів — нової кольорової гами та призначення, запроваджено новий підхід до нарукавних знаків і розміщення на погонах знаків розрізнення військових звань — від ліцеїстів до генералів.

5530_p_13_img_0006Також новими правилами встановлено такі види військової форми одягу: парадна (парадно-вихідна), повсякденна, польова (службова морська), спеціальна (робоча) та спортивна.

Кожна з цих військових форм поділяється на літню та зимову, а також демісезонну — у повсякденній і польовій комплектаціях. За приналежністю військову форму одягу поділено на однострої Сухопутних військ Збройних Сил України, Повітряних Сил Збройних Сил України, Військово-Морських Сил Збройних Сил України, а також Десантно-штурмових військ та Сил спеціальних операцій.

Новими правилами носіння встановлено, що літню парадну (парадно-вихідну) форму одягу становлять кашкет або берет, кітель, штани навипуск кольору, визначеного для відповідного виду, роду військ ЗСУ, затвердженого Міністром оборони країни, сорочка білого (чорного у ССпО ЗСУ) кольору з краваткою кольору основної тканини, напівчеревики чорного кольору. До комплекту зимових парадних та парадно-вихідних одностроїв входять шапка зимова повсякденна, пальто, кітель і штани навипуск кольору відповідного виду, роду військ ЗСУ, сорочка білого (чорного у ССпО ЗСУ) кольору з краваткою кольору основної тканини, черевики чорного кольору, рукавички чорного кольору (чорного для військовослужбовців ВМС ЗСУ та ССпО ЗСУ), кашне білого кольору.

На відміну від парадної та парадно-вихідної форми одягу, які мають літній та зимовий комплекти, повсякденні однострої передбачено ще й для демісезонного носіння.

5530_p_13_img_0002У літньому варіанті «повсякденку» становитимуть берет (пілотка в авіації СВ ЗСУ, ПС ЗСУ та ДШВ ЗСУ), куртка і штани навипуск кольору, визначеного для відповідного виду, роду військ ЗСУ, сорочка кольору «тан» з краваткою кольору основної тканини та напівчеревики чорного кольору. В демісезонний період, окрім цих предметів, передбачено носіння плаща, а взимку військовослужбовці одягатимуть шапку зимову, куртку зимову, куртку і штани навипуск, сорочку кольору «тан» з краваткою кольору основної тканини, напівчоботи (черевики) чорного кольору, рукавиці чорного кольору та кашне кольору, визначеного для відповідного виду чи роду військ.

5530_p_13_img_0003Цікаво, що генерали, адмірали та офіцери отримали право носити шкіряні рукавички, а військовослужбовці рядового та сержантського складу — трикотажні. При цьому передбачено, що під час військового вітання рукавички не знімають.

Що стосується погонів, то правилами встановлено, що погони кольору, визначеного для виду ЗСУ, носять на пальто зимовому, куртці зимовій, плащі демісезонному, кітелі, джемпері, сорочці кольору «тан», сорочці білого та чорного кольору (з коротким та довгим рукавом).

За призначенням погони поділяються на ті, що передбачені для парадного (парадно-вихідного) і повсякденного обмундирування, а також для польових одностроїв. За способом кріплення вони також різнитимуться і поділятимуться на так звані погон-муфту та погон із текстильною застібкою.

Погон-муфта кріпитиметься на пальтах зимових, куртках зимових, плащах демісезонних, кітелях, куртках, джемперах, сорочках (кольору відповідно до форми одягу). Погони з текстильною застібкою військовослужбовці носитимуть на куртках зимових, на куртках спеціального одягу, а також предметах польової форми одягу. На сорочці (з короткими рукавами), поло та куртці костюма-утеплювача фон погонів має бути на тон темніше за колір тканини. На погонах до джемперів, сорочок та польового обмундирування дозволено вишиті знаки розрізнення.

Також правилами дозволяється певне комбінування або заміна одних предметів одягу іншими. Так, берет кольору «марун» у ДШВ та кольору «сталь» у ССпО дозволяється носити в усіх випадках — за рішенням органу управління. Також берет дозволяється носити замість кашкета польового (кепі-бойове) з літньою польовою формою одягу. Окрім цього, замість берета з повсякденною формою одягу можна носити кашкет, а з літньою та демісезонною повсякденною формою одягу — пілотку для військовослужбовців ДШВ, шапку зимову із зимовою повсякденною формою одягу за температури повітря 0 градусів і нижче; кашкет замість шапки зимової при зимовій парадно-вихідній формі одягу; кітель замість куртки при літній повсякденній формі одягу; сорочки білого або чорного кольору з довгими або короткими рукавами — з погонами і краваткою (краваткою-стрічкою для військовослужбовців-жінок) без кітеля з літньою парадною (парадно-вихідною) формою. В робочих кабінетах дозволено носіння джемпера з погонами. При цьому пуловер із V-подібним вирізом горловини носиться із сорочкою і краваткою, а з круглим вирізом горловини — без сорочки і краватки. Також поза строєм поверх джемпера дозволяється одягати куртку.

Певні особливості нових правил стосуються деяких елементів одягу жінок-військовослужбовців. Зокрема представницям слабкої статі при перебуванні у військовій формі одягу дозволяється носити сумки однотонних неяскравих забарвлень, колготки чорного або сірого кольору, туфлі і чобітки цивільного зразка з парадно-вихідною і повсякденною формою одягу, а також у дощову погоду вони можуть, не порушуючи нових правил носіння, доповнювати свій гардероб парасолькою чорного або темно-синього кольору.

Відображено в нових правилах і реалії бойових буднів у районі проведення антитерористичної операції. Так, усім категоріям військовослужбовців під час виконання бойових та навчально-бойових завдань дозволяється носіння «тактичних» бороди та вусів за умови, що вони мають відповідати вимогам гігієни і не заважати використанню засобів індивідуального захисту та носінню спорядження. Також військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, дозволяється носити цивільний одяг у позаслужбовий час, а за окремою вказівкою — у службовий час. Окрім контрактників, переодягатися в цивільне отримали право й військовослужбовці строкової служби — під час перебування у відпустці, а курсантам і ліцеїстам це ж дозволено робити в позаслужбовий час за межами військової частини.

Іван СТУПАК

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Continue Reading

Cтатті

Сучасні тенденції розвитку боєприпасів середнього калібру

Published

on

За оцінками військових експертів останні двадцять років спостерігається швидкий розвиток боєприпасів середнього калібру, а саме до автоматичних гармат калібром 20-60 мм та гранатометів – 20-40 мм. Головними факторами, що цьому сприяють є: поява більш дрібної, надійної та стійкої електроніки, впровадження нових вибухових речовин, нових технологій виробництва гільз та боєприпасів, а також вплив досвіду останніх військових конфліктів.

Однією з найбільш помітних тенденцій сьогодення є збільшення кількості боєприпасів повітряного вибуху ABM (air burst munition) калібром в діапазоні 20-60 мм з дистанційним детонатором. Незважаючи на складність їх реалізації, з огляду на потребу мати додаткове обладнання для програмування детонатора, ефективність їх застосування проти широкого спектру цілей в різних умовах ведення бойових дій збільшує інтерес до них з боку військових.

Окрім компанії Rheinmetall, яка одна з найперших запровадила програмовані боєприпаси AHEAD (advanced hit efficiency and destruction), підприємств Bofors з пострілами 3P та Orbital ATK з Mk 310 – PABM-Т, які вже достатньо давно займаються випуском відповідних снарядів різних калібрів в інтересах збройних сил країн НАТО, впродовж 2016-2017 років низка оборонних компаній почали розширювати спектр власної продукції за рахунок випуску пострілів ABM з дистанційним детонатором.

Так, у лютому 2017 року компанія CTAI (спільне підприємство Nexter Systems і BAE Systems) оголосила, що почала серійне виробництво 40 мм стрілецького програмованого телескопічного боєприпасу CTAS (Cased Telescoped Armament System), в якому снаряд частково вкритий метальним зарядом. Перевага полягає в зменшенні загальної довжини та ваги боєприпасу, а також збільшення вогневих можливостей щодо ураження цілей. CTAS включає в себе сімейство з шести боєприпасів, серед яких GPR-AB-T (round-airburst-tracer) з дальністю дії 2 500 м та A3B-T (anti-aerial airburst-tracer, планується до випуску в найближчому майбутньому) з дальністю дії до 4000 м.

171215 GPR AB T

Телескопічні боєприпаси CTAS

На початку 2017 р. російське НВО «Прибор» підтвердило, що перебуває на ранніх стадіях реалізації боєприпасів АВМ калібру 30 мм для гармат 2A42 та 2A72 та 57 мм для гармати BM57. Постріл 57×348 мм з’явився ще у 2013 році, коли компанія Renault Trucks співпрацювала з російськими підприємствами в процесі розробки транспортного засобу ATOM 8×8. З того часу активно просувається 57 мм боєприпаси та дистанційно керована башта UVZ AU-220M BAIKAL («Байкал»), яка активно демонструється на виставках з 2015 року.

171215 UVZ AU 220M BAIKAL

AU-220M BAIKAL («Байкал»)

В травні 2017 року турецька компанія Aselsan заявила про завершення розробки та сертифікації 35 мм програмованого пострілу повітряного вибуху АТОМ.

Постріл має програмований детонатор, який забезпечує підрив боєприпасу перед цілю. Ефективна дальність стрільби складає 4000 метрів. Максимальна дальність 12 000 м. АТОМ призначений для використання у спареній 35 мм гарматі турецького зенітного комплексу KORKUT.

171215 АТОМ Korkut

Спарений 35 мм зенітний  комплекс KORKUT

В жовтні 2016 року Польща почала розробку 30×173 мм пострілу АВМ для БТР 8×8 ROSOMAK. Новий боєприпас буде використовуватися у башті ZSSW-30 з гарматою АТК 300 мм Мк44S, що створюється Huta Stalowa Wola та WB Electronics. В тому випадку, якщо процес реалізації проекту не вдасться, польська сторона розраховує на придбання відповідних пострілів у компанії Rheinmetall (Німеччина).

Компанії Orbital ATK в жовтні 2017 року провела успішні випробування низки нових передових боєприпасів калібру 30х173 для гармати MK44 XM813 та башти XM914 Bushmaster Chain Pistols. Нові типи боєприпасів є керовані за командою і призначенні для знищення цілей вибухом поряд з цілю. Вони поєднують в собі маневрений постріл з комплементарною лазерною системою, яка компенсує вплив погодних умов та інші фактори, які можуть зменшити точність ведення вогню. Роботи виконувалися в рамках програми Extreme Accuracy Precision Ordnance (EXACTO) в інтересах DARPA(США).

171215 PABM T

Лінійка 30 мм пострілів з Mk 310 Programmable Air Burst Munition – PABM-T

В лютому 2017 армія США оголосила тендер на придбання 30 000 боєприпасів Mk 310 Programmable Air Burst Munition – PABM-T із завершенням поставки у 2019 році. Вони призначені для використання з гарматою XM813. Крім того, передбачається, що застарілі системи, де використовуються постріли калібру 30 мм також будуть оновлені з метою ведення вогню вже боєприпасами класу АВМ для збільшення летальності та бойової ефективності.

Окрім пострілів до автоматичних гармат розвитку набувають також гранати до гранатометів калібрами 30-40 мм. З початком 2000 років була впроваджена та набула практичного застосування технологія повітряного вибуху для боєприпасів 40х53 мм зі швидкістю 240 м/с і дальністю 2200 м.

Наразі після 2000 років в активному використанні перебувають постріли DM131 калібру 40 мм від компанії Rheinmetall для автоматичного станкового гранатомету H&K GMG AGL у поєднанні з системою ведення вогню VІNGMATE, гранати 40 мм Mk 285 PPHE від компанії Nammo з системою AN/PVG-1 LVS від Raytheon для гранатометів Mk 47 STRIKER від General Dynamics, постріли 40 мм AMBS від ST Kinetics для гранатометів STK 40 AGL Mk 2 AGL та гранати C171 PPHE-RF від Nammo для гранатометів C16 CASW (GMG E) AGL з системою ведення вогню VINGMATF FCS. Однак виробники постійно їх удосконалюють та створюють нові зразки.

Паралельно відбувається розвиток змішаних – гібридних систем, де гвинтівка з калібром 5,56 мм поєднується з гранатометом калібром 20 мм. Наприклад, виріб XM29 OICW, де постріл гранатомету програмується і здійснюється його детонація після пострілу в заданій точці перед/над ціллю.

171215 XM29 OICW

Гвинтівка XM29 OICW

Також набуває розвитку тенденція створення виключно ручних гранатометів, як то гвинтівка XM25 CD-TE калібром 25мм з програмованим детонатором. Вона здатна вести вогонь меншим калібром ніж станковий гранатомет, однак з достатньо високою ефективністю.

Характер сучасних війн та конфліктів, де часто піхотним підрозділам доводиться вести бойові дії в міських умовах, зумовив появу низько та середньо швидкісних пострілів з повітряним вибухом калібром 40 мм зі швидкостями польоту 78 м/с та дальністю стрільби близько 400 м та 105 м/с та дальністю до 800. Такі боєприпаси ефективні не лише для знищення противника, який перебуває в різноманітних міських приміщеннях, а й для пробиття дверей та ураження легко броньованих об’єктів.

171215 XM25 CD TE

Гвинтівка XM25 CD-TE

З огляду на це, компанія Rheinmetall розробила два боєприпаси HEBE16-50 та HEBE 100 з підвищеною пробивною здатністю. Вони обладнані висувним шпилем, який забезпечує ефективне пробиття, наприклад, дверей.

Окремим напрямком розвитку є використання програмованих боєприпасів повітряного підриву проти безпілотних літальних апаратів. Нещодавно компанією Amtech Less-Lethal Systems були розроблені багатосекційні снаряди SKYNET, призначені для застосування саме проти БПЛА.

171215 UAV

Багатосекційні снаряди SKYNET від Amtech Less-Lethal Systems 

Останньою тенденцією є створення програмованих пострілів, які забезпечують ефективне ведення операції у, фактично, ближньому бою. Цікавою є концепція Adjustable Range Impact Munition (ARIM), розроблена компанією Safanland Group. Вона передбачає вогневе враження противника пострілом з дистанційним детонатором, який програмуються на короткі 0-40 м та довгі 40-70 м відстані. Цим напрямком розвитку активно цікавляться Збройні сили США, де вважають, що у війнах найближчої перспективи з огляду на високу урбанізації територій велике значення матиме ефективність ведення саме ближнього бою.

Окремим напрямком розвитку програмованих боєприпасів є їх використанні у нічний час, адже існує потреба в їх застосуванні з використанням сучасних приладів нічного бачення, які діють на різних принципах.

За матеріалами видання European Defense and Security 6/2017

Олексій Сердюк

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Continue Reading
Advertisement
Advertisement
Advertisement

Trending