Connect with us

Cтатті

У нас з Індією в роботі зараз близько 400 контрактів — директор “Спецтехноэкспорту”

Published

on

Директор “Спецтехноекспорту” Павло Барбул розповів про індійські контракти, як розвивається співробітництво з Польщею, про українські безпілотники – за матеріалом ДЕЛО.UA 

В “Спецтехноекспорті” окрему увагу приділяли беспілотникам. Яка ситуація зараз з виробництвом БПЛА?

Як то кажуть, якщо хочеш зробити щось добре – зроби це сам. Ми планували відкривати власне виробництво на базі держкомпанії, але потім прийшли до висновку, що це складно і дорого. Тому я обрав наступну стратегію для СТЕ: ми стали підтримувати всіх виробників БПЛА, дивитися, хто до якого рівня дійшов. Спочатку ми юридично і адміністративно підтримали “Фурію”, виробники поставили через нас партію безпілотників, далі вони вже стали працювати самостійно.

За великим рахунком ми підтримуємо всіх виробників безпілотників, які до нас звертаються. Ми профінансували виробництво безпілотників на держпідприємстві “Меридіан” (тендер Держприкордонслужби). Продовжуємо допомагати приватній компанії Spaitech, яка зробила хороший продукт і зараз ми беремо участь у великому тендері на $ 100 млн на поставку безпілотних систем цієї компанії для індійських прикордонників. Це перший тендер з БПЛА такого обсягу, в якому бере участь українська компанія. Якщо все вдасться, ми отримаємо свою комісію, а український виробник отримає хороший замовлення.

А в чому наша перевага в цьому тендері? Ціна якість?

Ми очікуємо, що завдяки співвідношенню ціна-якість вдасться виграти в цьому тендері. Виробник інвестував гроші і створив спеціально під цей конкурс безпілотник потрібної модифікації Sparrow LE.

І вони його ж пропонують зараз для Міністерства оборони України.

А безпілотник Anser?

Ні, індійський замовник хоче отримати апарат з електричним двигуном, а Anser з двигуном внутрішнього згоряння. Проблема в розвитку цього проекту в тому, що на БПЛА такого класу повинна бути інша оптика – щоб проводити зйомку з висоти 3-4 км. Такі системи коштують сотні тисяч доларів. А нашому Міноборони потрібно спочатку надати ці БПЛА для підтвердження характеристик, тільки потім вони будуть приймати рішення про прийняття в експлуатацію. Тобто все потрібно робити за свої гроші. Поки ж приватні виробники не готові так ризикувати.

ДП “Антонов” зараз за свої обігові гроші буде вирішувати питання закупівлі дорогої системи для “Горлиці” (на фото).

У СТЕ є своє представництво в Індії. У вас там найбільші контракти?

Так, у нас в Делі триповерхова будівля-представництво.

Індія – наш найбільший партнер по експорту. Справа в тому, що в цій країні у “Спецтехноекспорту” близько 400 контрактів в роботі – від $ 5 тис. До $ 500 млн. Це тендери, подача документів, зустрічі, організації заходів.

Але тут є одна проблема – “Спецтехноекспорт” не може створювати Спільні підприємства (СП). Ми дуже чекаємо, що держава дозволить нам створювати СП. Зараз ми не маємо такої юридичної можливості.

А як тоді вам вдалося домовитися з поляками по виробництву ракет для літаків?

Створили консорціум – договірне об’єднання без створення юридичної особи. А за законодавством деяких країн, в тому числі і Індії, потрібно спільне підприємство.

У “Спецтехноекспорту” був великий контракт з Міноборони Індії з модернізації літаків Ан. Він уже реалізований повністю?

Виконання контракту ще триває. Тобто 40 літаків, які повинні були відремонтувати в Україні, вже відремонтовані. А ще на 64 літаки ми повинні поставити комплекти для модернізації. На 10 одиниць ми вже поставили, по всім іншим ми повинні закінчити до 2020 року.

Хотів би повернутися до Польщі …

Тут у нас дуже цікавий розвиток співпраці. Ми очікуємо в цьому році продовження контракту і закупівлю нових ракет. У них є ще нестача боєкомплектів для МіГів, які стоять у них на озброєнні, і ми сподіваємося їх забезпечити.

Крім ракет щось ще цікавить Польщу?

За Польщі постійно є замовлення – комплектуючі до вертольотів, ремонт, сервіс … У них був завод, який виробляв шикарні вертольоти “Сокіл”.

Потім цей завод придбав італійський холдинг Finmeccanica і почали там робити вертольоти Agusta. Польща, власне, і закуповує ці вертольоти, поступово вони переходять на західні платформи. Ми ж допомагаємо обслуговувати їх вертолітний парк.

В останній місяць між Польщею і Україною виник скандал навколо історичної пам’яті. Це якось позначилося на вашій співпраці?

Завжди політика дуже позначається на військово-технічному співробітництві. Приклад тому недавній скандал з Болгарією. У нас експорт в цю країну становив понад $ 10 млн на рік. Зараз же через ці події все під питанням. Міноборони Болгарії звинуватило Україну в саботажі. Не знаю, яку позицію займе МЗС України, але це вже негативно вплинуло на роботу.

По Польщі також – наші опоненти дуже не раді співпраці України і Польщі в сфері ВТС.

Але крім негативних новин, днями було повідомлення, що США видали комерційну ліцензію на поставки в Україну кількох видів летального озброєння виробництва американських компаній.

Це чергова ліцензія, які видаються з 2015 року. Ми привозимо техніку вже три роки, тому нічого особливо нового немає.

А чим викликана потреба в закупівлі американських гранатометів? Наших радянських хіба не вистачає?

Дивіться, РПГ-7 ефективно стріляє на 300-400 метрів. Американські PSRL працюють на кілометр. Плюс до цього – 90% точність попадання в ціль з першого пострілу. Це змінює тактику дій і істотно підвищує можливості наших Збройних сил. Новий PSRL з пострілом від РПГ-7 70-х років дає кращі характеристики (довше і точніше летить) завдяки конструкції, матеріалів, іншого тиску при пострілі.

Результат пошуку зображень за запитом "Спецтехноекспорт"

Я сам на випробуваннях гранатомета з першого разу потрапив в стендову мішень з 800 метрів.

Чи є за кордоном зацікавленість нашим “Фантомом-2”? Чи перспективна ця модель безпілотного БТР?

Є попередні замовлення, підписаний контракт. Важливо тільки не втрачати швидкість, а розробнику знаходити інвестиції для виробництва всієї лінійки як самих “фантомів”, так і бойових модулів, і постійно модернізувати електроніку для нього. Тому що сама по собі самохідна металева машинка – це не продукт, вона не вирішує завдання. У нас було кілька делегацій з різних країн, які регулярно пропонують нові застосування для “фантомів”, починаючи від безпечного пересування мішеней на артилерійських стрільбах, до радіоелектронної боротьби і протитанкової ракетної установки.

"Фантом"

Чи слід очікувати, що в наступному році почнуться поставки “фантомів”? І куди?

Все залежить від самого виробника і нашої роботи також. Більше зацікавленості цією технікою в арабських країнах (ОАЕ, Саудівська Аравія, Єгипет, Кувейт).

Ви вели переговори з турецьким виробником боєприпасів MKEK (Makina ve Kimya Endüstrisi Kurumu). Вдалося щось реалізувати?

Є кілька перспективних проектів і вже укладених контрактів по експорту. Нас же в свою чергу в ОПК Туреччини цікавлять боєприпаси, засоби зв’язку, комплектуючі для бронетехніки і ін.

А є якась ясність, як вирішуватимуть проблему дефіциту боєприпасів до стрілецької зброї?

Дефіцит дійсно є. Особливо потрібні патрони до західних калібрів – 308, 338, 50.BMG. Крім стрілецьких калібрів, дефіцитні і деякі артилерійські калібри. Ми зараз це закриваємо імпортом. Але все ж очікуємо, що найближчим часом нарешті хтось почне виробляти боєприпаси в Україні.

У мене були розмови з 7-8 потенційними інвесторами патронного заводу. Але все закінчувалося на бізнес-плані – щоб держава надала гарантії закупівель фіксованого обсягу продукції за фіксованою ціною. Такої гарантії держава дати не може, відповідно неможливо прорахувати окупність інвестицій, відповідно, бізнесмени не хочуть в це вплутуватися.

Чи почалася реалізація контракту з Туреччиною по раціях Aselsan?

Зараз там проходить узгодження за умовами кредитування. Практичне виконання цього контракту почнеться після отримання державної гарантії Міністерства фінансів України. Сподіваємося, що в перебігу одного-двох місяців ми отримаємо всі необхідні документи.

В такому випадку, перші партії радіостанцій за цим контрактом можуть бути поставлені у війська вже до кінця 2018 року.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Cтатті

Техніка війни № 106. Лазерні «війни». Варта Новатор (ВІДЕО)

Published

on

Військове TV у свіжому випуску програми “Техніка війни” :

– Прибуток Росії за зброю та Disney за мультфільми
– Лазерні імітатори бою: LaserTag, «Безстрашний», «Пильний», «Miles-2000», “Saab BT-46”, “BT-47”
– БМ Оплот у Strong Europe Tank Challenge-2018
– Держоборонзамовлення 2018-2020. ПТРК, БПАК, FGM-148 Javelin
– Порошенко і «Вільха». Гіперзвукова ракета КБ Південне. Випробування ракети 5В27Д-М2 на С-125М Печора від КБ Луч та Радіонікс
– Нова бойова машина «Дана». Інженерна група «Арей». Партія БТР «Дозор-Б» для ЗСУ
– Поправки мін оборони щодо нагородних відзнак «Вогнепальна зброя» і «Холодна зброя»
– Станцію СВПП-12 передали для випробувань Нацгвардії
– Нові чоботи Саломон Гардіан. Нановолокно краще за кевлар
– Гібрид AK і Glock. В’єтнам виробляє снайперку ОСВ-96 «Зломщик». Magpul Pro-700
– Виробництво Mowag Piranha V для Румунії
– USS Wasp для F-35B для Японії. Третій авіаносець для ВМС Індії
– Гелікоптери MUH-1, UH-60M Black Hawk
– F-16 США у Естонії. Chengdu J-20 вперше на навчанні. Безпілотний літак від Boeing
– Тест-драйв бронемашини Варта Новатор. Ford F550. Українська бронетехніка. Національна гвардія. Сили спеціальних операцій ЗСУ. Барс-8, Краз Спартан

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Continue Reading

Cтатті

Сьогодні День пам’яті захисників Донецького аеропорту

Published

on

Героїчна оборона Донецького аеропорту, яка стала символом незламності та мужності українських військових, тривала 242 дні: з 26 травня 2014 року по 22 січня 2015 року. 242 дні українські військові, добровольці, медики та волонтери протистояли навалі російсько-окупаційних військ та проросійським бойовикам, затято відстоюючи малесенький клаптик української землі.

Бої за Донецький аеропорт почались 26 травня 2014 року, коли проросійські сепаратисти та чеченські бойовики захопили будівлі аеропорту тоді ще мирного Донецька. Цього ж дня українські силовики, завдяки скоординованим діям українських Повітряних сил та високомобільних десантних військ, завдали удар по позиціях терористів та встановили контроль над Донецьким летовищем. Пізніше була повна дестабілізація міста Донецьк, початок окупації та нескінченні спроби ворога відібрати контроль над аеропортом, але наші воїни не здавали позицій і, навіть під шквальним вогнем, тримали оборону.

За стійкість, безстрашність і непереможність українських захисників Донецького аеропорту назвали «кіборгами», а форпост українських кіборгів став символом української мужності, оплотом українського духу.

У різний час в аеропорту та прилеглому селищі Піски воювали спецпризначенці 3-го окремого полку, бійці 79, 80, 81, 95 окремих аеромобільних та  93 окремої механізованої бригад, 57 окремої мотопіхотної бригади, 90-го окремого аеромобільного та 74-го окремого розвідувального батальйонів, бійці полку «Дніпро-1», вояки Добровольчого українського корпусу (ДУК) та багато інших. Багатьох із них було відзначено державними нагородами, деяких із них – посмертно.

18-21 січня 2015 року внаслідок підриву терміналу ДАП загинуло 58 захисників-«кіборгів», які відстоювали цей плацдарм до останньої краплі крові. 21 січня 2015 року було прийнято рішення відвести українських військовослужбовців з нового терміналу – цей об’єкт був повністю зруйнований і не придатний для оборони. За офіційними даними, захищаючи Донецький аеропорт загинули понад 200 військових.

16 січня з ініціативи самих «кіборгів», які пройшли через 242-денне пекло, відзначається День захисників ДАПу та вшановується пам’ять загиблих побратимів. Можливо, колись ця дата стане офіційною.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. 

Continue Reading

Cтатті

Українські спецслужби. Перемоги і поразки останнього століття

Published

on

Сто років тому, на межі 1917-1918 років, одночасно зі становленням Української Народної Республіки, почалося також становлення українських спецслужб. Про те, як відбувався цей процес упродовж останнього століття, Радіо Свобода розмовляло з експертом із питань безпеки, співробітником СБУ в 2014–2016 роках Юрієм Михальчишиним.

 – Сто років тому Українська Народна Республіка спецслужби успадкувала чи створювала заново?

– Створення національної спецслужби проходило болісніше і хаотичніше, аніж будівництво збройних сил. Оскільки військовий потенціал армії колишньої Російської імперії було не так просто втратити. А в царині спеціальних служб, зокрема розвідки та контррозвідки, ситуація була вкрай плачевною. Одна з причин – очільники Центральної Ради, які прийшли з опозиційних, антисистемних політичних середовищ. Вони дуже підозріло ставилися до спецслужб у цілому.

А потенціал Російської імперії у цій сфері був доволі вагомим. Російська військова контррозвідка до Першої світової війни була найбільш результативною в Європі за кількістю реальних виявлених шпигунів та агентів спецслужб іноземних держав. Охоронне відділення департаменту поліції Міністерства внутрішніх справ Російської імперії володіло вкрай кваліфікованим оперативним складом і потужною агентурною базою, та навіть закордонним апаратом, що для політичного розшуку є нетиповим явищем.

Очільники УНР патологічно остерігалися мати справи зі спецслужбою, намагалися зробити усе від них залежне, аби не формувати нову спецслужбу на базі старих напрацювань. Тож, якщо армію революціонізували та демократизували, то спецслужби намагалися нівелювати. Це відіграло фатальну роль восени та взимку 1917-1918 років.

– Справді, більшість лідерів Центральної Ради були більш чи менш радикальними революціонерами. Їм було важко мати справу з «охранкою».

– Звісно, але будувати національну структуру чи з політичного розшуку, чи контррозвідки було потребою часу. Тому що на території України відбувалася як стихійна, так і впорядкована демобілізація кількох мільйонів військовослужбовців армії Російської імперії. Більшовицьке підпілля діяло агресивно та дуже активно в індустріальних центрах.

Також не варто забувати, що Україна перебувала у стані війни з державами Четверного союзу, тож тут діяла агентура розвідок Німецького Рейху та Австро-Угорської імперії, які також вчиняли розвідувально-підривні акції…

Ситуація була дестабілізована, і національні спецслужби були питанням виживання молодої держави, а не політичної доцільності з точки зору професійних революціонерів, які колись були фігурантами оперативної розробки спецслужб царської Росії.

– З чого почалося становлення українських спецслужб?

– Несміливі кроки відбувалися восени 1917 року на базі органів військової контррозвідки Київського військового округу. Також намагалися організувати у надрах Секретаріату військових справ щось схоже на інформаційно-аналітичний відділ. Спроба була невдала, ресурсно не підтримана. А наслідки нам знайомі: повстання заводу «Арсенал», вторгнення більшовицьких військ. Врешті-решт, це трагічний фінал – бій під Крутами, втрата суб’єктності УНР і поява тут австро-угорських та німецьких окупаційних, хоча начебто союзницьких, військ.

Тоді наступає новий етап – гетьманат Скоропадського, колишнього генерал-лейтенанта російської імперської армії.

– Після приходу до влади гетьмана Скоропадського ситуація змінилася?

– Дуже швидко, фактично, вже з травня 1918 року починається розбудова нової спецслужби – Освідомчого відділу департаменту Державної варти Міністерства внутрішніх справ Української Держави гетьмана Скоропадського. Це була потужна структура, яка використовувала досвідчені кадри оперативників царської «охранки», кадри фронтових контррозвідників і досвідчених оперативників зі структур поліції та корпусу жандармів.

Відбулося створення нової сітки агентури з прицілом на протидію розвідувально-підривній діяльності більшовицьких спецслужб та нейтралізацію підпілля есерів, більшовиків, анархістів. Також Освідомчий відділ протидіяв спецслужбам країн Антанти, які тоді вкрай активно розвивали свою діяльність, вербували агентуру, зокрема, в містах Півдня України.

– Скоропадський був старорежимною людиною – йому було простіше мати справу зі старорежимними структурами.

– Упродовж весни-літа 1918 року активно відбувалися контррозвідувальні операції Освідомчого відділу Державної варти. Було проведено кілька успішних оперативних комбінацій: виявлено канали зв’язку іноземної агентури зі своїми розвідувальними центрами, перехоплено великі суми грошей, які скеровувалися з Москви дипломатичними каналами. Конфісковували великі партії нелегальної літератури, виявляли схованки зі зброєю.

Але на цьому тлі траплялися й провали в оперативній роботі – 6 червня 1918 року стався великий вибух на артилерійський складах у Києві, на Звіринці.

– Така собі Калинівка 1918 року.

– Так, маємо сумне дежавю.

– Восени 1918 року Український національний союз, який готував повстання проти гетьмана, проводив свої зібрання неподалік від гетьманського палацу. Куди дивилися спецслужби?

– Тоді в Міністерстві транспорту була база заколотників – там відбувалися наради.

За часів гетьманату Скоропадського державність мала гібридний характер: частина державного апарату і військових орієнтувалася все-таки на національну державність; інша частина сприймала її як транзитну форму перед переходом до возз’єднання з імперською або демократичною Росією. На цих протистояннях і зіграли змовники з Українського національного союзу.

– Спецслужби про це знали чи не знали, чи удавали, що не бачили?

– З літа 1918 року спецслужби документували цю діяльність. Але на рівні прийняття політичних рішень не було здійснено жодних заходів реагування. Це показує, що спецслужба – хоч би якою була її ефективність – сама по собі, не будучи вмонтованою в систему ухвалення стратегічних рішень, не може визначати розвиток подій.

Об’єктивно обстановка складалася проти гетьманського режиму в усіх можливих формах: поразка військового союзника Німеччини у Першій світовій війні, невдоволення фронтовиків і селянства, та існування потужної опозиції в обличчі лівих політичних партій.

– Наскільки були дієвими спецслужби Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки?

– Директорія УНР, яка прийшла на гребні антигетьманського повстання до влади у грудні 1918 року, зруйнувала практично всю державну інфраструктуру режиму Скоропадського. Тому у царині спецслужб довелося починати роботу практично з нуля. Було створено Департамент політичної інформації Міністерства внутрішніх справ Директорії УНР. Його очільником, який діяв на правах керівника контррозвідки Дієвої армії УНР, був полковник Микола Чеботарів – дуже контроверсійна особа, яка заслужила дуже критичні відгуки у повоєнній мемуаристиці. Чи не єдиною його «успішною операцією» була оперативна розробка та доведення до військового трибуналу справи полковника Болбочана – вкрай скандальна історія, яка негативно позначилася на боєздатності армії УНР.

На противагу цьому, на території ЗУНР спецслужби творилися системно та впорядковано. Там існувала хороша кадрова база, адже в австро-угорській армії чимало українців служили у військовій жандармерії. Тож, вже у березні у 1919 році було сформовано Польову жандармерію Української галицької армії. Вона виконувала функції військової поліції та протидиверсійних формувань.

Також діяла Державна жандармерія ЗУНР при Міністерстві внутрішніх справ. Вона забезпечувала політичний розшук і боротьбу зі спробами повалення законного ладу. Найбільший її успіх – це придушення комуністичного заколоту у Дрогобичі в квітні 1919 року.

І третя спецслужба ЗУНР – невеликий освідомчий відділ при Начальній команді УГА, так звана дефензивна розвідка і відділ детективів. Це невелика група з 30 офіцерів, які діяли при штабі армії та штабах корпусів, але в них був вагомий успіх – ліквідація румунської агентури в штабі одного з корпусів УГА влітку 1919 року.

– А як взаємодіяли спецслужби УНР і ЗУНР?

– Вкрай негативний досвід співпраці. Спочатку це була дуже нездорова конкуренція, потім взаємне ігнорування і відтак антагонізм. Влітку 1919 року, коли дві ставки головного командування опинилися на одній території – в Кам’янець-Подільському, тимчасовій столиці УНР і ЗУНР – фактично, їхні спецслужби діяли на нейтралізацію одна одної і займали антагоністичну позицію. На жаль, співпраці не було і, можливо, це стало однією з причин поразки літньої кампанії – похід на Київ та Одесу 1919 року закінчився з дуже фатальними наслідками.

– Перейдімо до новітнього часу. Після розвалу Радянського Союзу розвиток спецслужб йшов двома шляхами: спецслужби країн Балтики були сформовані з нуля. А в Україні на базі КДБ УРСР створили СБУ. Який був шлях найбільш виправданим і чи вдалий шлях обрала Україна?

– Насправді, було три шляхи. Росія та Білорусь зберегли КДБ: або під іншою назвою, або без жодних реформ.

Натомість шлях, яким пішла Естонія – повна ліквідація КДБ Естонської РСР як юридичної особи, формування нового ядра з оперативників кримінальної розвідки карного розшуку і набір нових кадрів з-поміж випускників престижних університетів. Півроку навчання на контррозвідувальних курсах на базі спецслужб Швеції та Великобританії – і на виході у 1992 році практично нова спецслужба, не обтяжена ні символічною спадковістю, ні ворожою агентурою в лавах співробітників.

Шлях України – досить негативний, і він заклав передумови поразки наших спецслужб на перших етапах гібридної війни з Росією. У нас не тільки не ліквідували КДБ УРСР, у нас створили структуру-прокладку – Службу Національної Безпеки України, так звану СНБУ. Вона була створена у вересні 1991 року Верховною Радою. І її першим очільником став останній голова КДБ УРСР генерал-полковник Микола Голушко, який пробув на цій посаді чотири місяці, здав справи та виїхав до Росії.

У нас тут в березні 1992 року виникла СБУ, а Голушко у 1993–1994 роках очолював Федеральну службу контррозвідки Російської Федерації, це попередниця ФСБ.

– А для України це реальний був шлях – усунути велику кількість працівників КДБ і створити службу з нуля?

– Так. Тим шляхом йшли держави, які здійснювали політику декомунізації не словом, а ділом. Цей потенціал можна було використати при будівництві збройних сил, сил та засобів технічної розвідки. Але будувати контррозвідку, святая святих спецслужби, на основі ворожого кадрового потенціалу – це неправильно.

– Чому ж ворожого? Вони склали присягу на вірність Україні.

– Справа в тому, що ці люди свою кар’єру та оперативну діяльність будували на поборенні українського націоналізму і самої ідеї про українську державність. У структурі КДБ цим займалося одіозне п’яте управління по боротьбі з ідеологічною диверсією. Й один з його очільників став засновником національної спецслужби України.

– Ви маєте на увазі Євгена Марчука?

– Безперечно.

– Даруйте, але ж його вважають державником, і навіть національно-патріотичні сили підтримали його кандидатуру на президентських виборах 1999 року.

– Тоді в мене великі питання до національно-патріотичних сил.

– Як останні події – конфлікт з Росією, втрата Криму, війна на Донбасі – вплинули на українські спецслужби? І як вони змінилися з 2014 року?

– На перших етапах – це вкрай болючі удари: репутаційні, кадрові й безпосередньо оперативні. Російська агентура в надрах української спецслужби успішно працювала в п’ятирічку помаранчевого правління і знищувала в першу чергу контррозвідку та інформаційно-аналітичні структури. Тому навесні 2014 року, коли розпочалася перша фаза операції «Русская весна», багато у чому вітчизняні спецслужби були паралізовані. Крім того, трапились безпрецедентно ганебні явища: дезертирство, перехід на бік супротивника більшості працівників чотирьох структурних підрозділів.

Вдалося, використовуючи той потенціал, який російська агентура усунула від роботи в органах контррозвідки, у стислі строки відновити потенціал, зокрема по критично важливому напрямку військової контррозвідки.

Влітку 2014 року контррозвідка, по суті, працювала з коліс, вступала у бій, забезпечуючи діяльність наших збройних формувань на території Донецької та Луганської областей. У дуже хаотичному режимі в умовах дестабілізованої оперативної обстановки вдалося не допустити гучних провалів, які були б неминучими, якби не мужність, професіоналізм, і відчайдушна працездатність наших контррозвідників.

– Уточню, коли українська спецслужба зазнала найбільших організаційних втрат: у помаранчеву п’ятирічку чи при Януковичі?

– У помаранчеву п’ятирічку були закладені передумови проникнення кадрових співробітників спецслужб Російської Федерації у нашу контррозвідку. А їхня практична діяльність розгорнулася за каденції одіозних голів СБУ – Калініна і Якименка.

Дмитро Шурхало

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. https://www.radiosvoboda.org/

Continue Reading

Trending

Inline
Приєднуйтесь! Будьте завжди в курсі подій. Вподобайте цей інфоресурс!
Inline
Приєднуйтесь! Будьте завжди в курсі подій. Вподобайте цей інфоресурс!