Connect with us

Cтатті

Хто і чому скриває інформацію про полонених “іхтамнєтов” і як звільняють українських заручників

Published

on

Волонтерська група “Патріот” займається звільненням полонених з перших днів військового конфлікту на Донбасі. На рахунку “Патріота” сотні українців, які повернулися додому до своїх родин з полону бойовиків. Координатор групи ОЛЕГ КОТЕНКО в інтерв’ю “Апострофу” розповів, хто реально вирішує питання звільнення полонених, до яких небезпечних методів доводиться удаватися тим, хто опікується звільненням заручників, і яку спецоперацію виконує на замовлення Москви Надія Савченко.

– У грудні минулого року ветерани добровольчих батальйонів ввели торговельну блокаду Донбасу, яку пізніше підтримали РНБО і президент. Спочатку метою блокади називалося визволення всіх українських полонених. Блокаду-то ввели, але процес обміну полоненими так і не розпочався. Чому?

– Якщо говорити про блокаду, то потрібно зрозуміти, кому вона вигідна, і від цього відштовхуватися. Було дуже прикро, що туди взагалі вплели тему військовополонених. Я не знаю, чим керувався Семен Семенченко, коли він про це говорив. Я був на цій блокаді, тому що мене дійсно цікавило, можливо, є якісь механізми у хлопців. Нормальні хлопці там були, повірили політикам, вийшли і заблокували дороги в надії на те, що їх побратимів хтось буде звільняти. Я прийшов і попросив розповісти, хто взагалі вирішує питання і як вони це бачать. Я почув, що ніхто не знає, мовляв, політики приїжджали, нам розповідали, ось вони, напевно, знають.

Добре. Я спробував зв’язатися з Семенченком і Парасюком (нардепами, одними з організаторів блокади, – “Апостроф”). Я кажу: поясніть механізм. Якщо ви скажете, що один вагон на одну людину, то це зрозуміло, є момент торгу. Ми пропускаємо один вагон, а ви нам віддаєте одного полоненого. І не просто полоненого, а потрібно було ім’я та по батькові назвати. Хто знає хоча б одну людину, кого ви звільняєте? Відповідь була: “А ми не знаємо”.

Потім я зрозумів, що тема з полоненими стала взагалі замовчуватися, відповідно, ніякого стосунку до звільнення полонених люди, які організували блокаду, не мали. По суті, це особливо їх не цікавило, тому що якби цікавило, то, найімовірніше, на нас би вийшли і сказали: “Хлопці, скажіть, які прізвища, кого ми звільняємо, і хто де знаходиться?” Вийшла тільки піар-кампанія.

– Але і в принципі блокада Донбасу не могла бути механізмом тиску на Росію в питанні звільнення полонених?

– Абсолютно. На кого тиснули? На Л/ДНР? Так вони не ухвалюють ніяких рішень з приводу військовополонених. Ухвалює Москва. Однозначно. Якщо ще в 2014-2015 роках були такі випадки, коли ми домовлялися з польовими командирами, виходили на певні рівні в середовищі бойовиків, вели з ними переговори, а коли це питання заполітизувалося – то все. Напевно, у Путіна лежить список наших військових, і він говорить, кого звільняти, а кого – ні. Я раніше так жартував, але потім вже з реальних джерел почала надходити інформація, що приблизно так воно і виглядає. З цими списками приходять до Путіна, він просить вказати, хто з них військовий, і йому вказують. “А це хто такі?” “Це цивільні”. “О, тоді цього віддавайте, а цього ні”. Якщо у Путіна буде політична воля, то за день всі наші хлопці повернуться додому.

– Тим не менше хто зараз з тієї сторони виступає в ролі перемовника щодо полонених: бойовики або представники спецслужб?

– Бойовики, коли могли, вирішували ці питання. Вони теж зацікавлені у звільненні своїх людей, які знаходяться в наших колоніях, СІЗО тощо. Коли вони брали в полон нашу людину, вони виходили на нас і казали, що вони готові передати нам нашу людину, але їм потрібен свій – Іванов, Петров чи хтось. Ми зв’язувалися з СБУ, говорили, що ведемо такі переговори, запитували, чи можна буде нам забрати одних людей і поміняти на інших. Нам узгоджували це питання, давали куратора з СБУ, ми виїжджали і робили цей обмін. Усе було чесно і зрозуміло.

Наразі бойовики не вирішують абсолютно нічого. Багато з них навіть пропали безвісти і з поля зору. Я не виключаю, що їх просто розстріляли або в тюрму посадили за те, що вони таким чином вирішували з нами питання. Там же є продеенерівські сили і промосковські, які між собою не ладять. Продеенерівські – це ті, які завжди хочуть бути при владі, типу Захарченка. Але без підтримки Москви вони, природно, не можуть, а коли приїжджають чисті росіяни, то кажуть, що будуть їх заміняти, ось вони і конфліктують. З продеенерівськими силами і польовими командирами можна було легко розмовляти.

Що відбувається зараз? Зараз немає нічого. Є Дар’я Морозова (так звана “уповноважена з прав людини ДНР”, – “Апостроф”), яка начебто вирішує ці питання, але вона не вирішує жодних питань. Навіть передачу через Червоний Хрест нашим військовополоненим, які знаходяться в 97-й колонії, вона вирішує через Москву. “А чи можна передати?” “А що ви їм даєте?” “Ну, сіль, перець, сигарети, цукерки, шкарпетки…” Тобто вона навіть це питання погоджує. Що стосується російських спецслужб, ФСБ, то їх цікавлять тільки росіяни. У свій час ми з ними розмовляли щодо Єрофеєва і Александрова, коли ті попалися, зараз точно так само вони виходили на нас щодо Агеєва. Вони виходять тільки тоді, коли їм вигідно. Їх не цікавлять “ополченці”, як вони їх називають, в наших в’язницях абсолютно. Вони їм взагалі не потрібні.

– До речі, Віктора Агеєва в результаті обміняють?

– Усе до цього йде. Але тільки після того, як ми його засудимо і він отримає реальний термін. Це незручності для товариша Путіна, що такі люди потрапляють у полон. Тоді на найвищому рівні ведуться переговори. Хоче Москва чи ні, але вона змушена з нами вести переговори, щоб забрати Агеєва. Їм не потрібен Агеєв абсолютно, але ж є імідж країни, мовляв, “росіяни своїх не кидають”.

– Хто може бути тією людиною, яку Москва віддасть за Агеєва?

– Зараз йдеться про Станіслава Клиха (засуджений в Росії до 20 років позбавлення волі, – “Апостроф”). Мати Агеєва зустрілася з матір’ю Клиха – це все ланки одного ланцюга. Ми чудово розуміємо, до чого це все веде. Тільки б не вийшло, що Клих буде у нас другою Савченко. Наскільки я розумію, це наш проукраїнський хлопець, але що таке в’язниця?.. Людину можуть і зламати.

– Савченко, між іншим, також активно піарилася на темі обміну полоненими: викладала в мережу списки, їздила на окуповані території. Ця активність допомогла справі або тільки завадила?

– Це навіть не піар. Вона виконує спецоперацію спецслужб Росії. Поясню, чому. Згадаймо кінець 2016 року, коли оголосили про обмін 25 на 50: ми віддаємо 25 осіб, а забираємо 50 наших військових. У Мінську було ухвалено рішення, “нормандська четвірка” підтвердила. Була досягнута певна домовленість, говорили навіть, що до Різдва люди будуть вже вдома. Про це заявляли серйозні люди, і всі говорили, що Україна нарешті домовилася з Росією.

І тут з’являється Надія Савченко. Вона в Мінську зустрічається з Захарченком і Плотницьким, і там з’являється ще і Володимир Рубан. Як вони всі одночасно туди потрапили? Значить, хтось над усім цим стояв. Коли там засвітилися ще дві людини з ФСБ, то все відразу стало зрозуміло. Але було неясно, а для чого все це робиться? Ну, зустрілися – і зустрілися. А тепер що Москва заявила після цієї зустрічі? Там сказали, що приїхав ваш представник з України, народний депутат, і заявив, що питання буде вирішувати не в “нормандському форматі”, не в Мінську, а безпосередньо з тими, хто утримує ваших людей. Тому в Москві було ухвалено рішення поки нічого не проводити, ніяких обмінів. Поховали всі надії.

Втручання Надії Савченко в процес звільнення полонених стало піаром для неї і заблокувало цей процес, зірвавши досягнуті домовленості. Надія Савченко в аеропорту “Бориспіль” проводить першу зустріч
з журналістами після звільнення з російської в’язниці, 25 травня 2016 р. Фото: УНІАН.

Після цього, правда, надія ще жевріла, тому що група в Мінську в особі Ірини Геращенко тиснула на Мартіна Сайдика з ОБСЄ, готували на лютий-початок березня новий обмін. Усі чекали його, нічого не анонсували, а що потім сталося? Надія Савченко разом з Рубаном поїхала на Донбас. Це протидія. Ось так спецслужби протидіють обміну. Їм потрібна відмовка. Потім Савченко та Рубана відсторонили від цих процесів, але справу було зроблено. Ми готувалися до нового великого обміну, але ввели санкції проти Росії.

– Яка тактика краща в обміні полоненими: коли в ЗМІ й суспільстві піднімається галас, привертається увага або краще все робити тихо?

– Це різні підходи. Наведу два приклади. У нас потрапила в полон Людмила Сурженко, інвалід дитинства – глуха. Преса дуже вчасно і грамотно поставила акценти: бойовики схопили інваліда, вона нічого не чує, вона не могла дати їм свідчення, а, тим більше, не може бути шпигуном України. Зі свого боку, ми підтягнули ООН, ОБСЄ, Червоний Хрест, підняли кіпіш, і бойовики настільки злякалися, що вони просто її виштовхали. У цей момент розголос був дуже доречним.

Приклад другий: боєць 92-ї бригади потрапляє в полон в Красногорівці. Ми знаходимо бойовиків, ведемо переговори, розробляємо зі спецслужбами операцію – і на все про все у нас є від 10 годин до доби, щоб все зробити тихо, щоб ніхто не дізнався. Але з’являються розумники, які відразу пишуть про це в інтернеті, як тільки дізнаються. А як дізнаються? Рідним зателефонували бойовики і сказали, що їх син знаходиться в полоні. Що зробили рідні? Вони почали дзвонити всім, кого тільки знали, і, природно, до деяких розумників це дійшло. Потім ці люди заради піару починають писати, що у нас є один чоловік, який потрапив у полон. А у нас в цей час обмін практично готовий. Людину, яку потрібно передати бойовикам, ми веземо здалеку, а тут оголошує Міноборони, що ми маємо одного полоненого. Про це дізнаються ФСБшники, МДБшники, і для них це просто подарунок долі. Природно, польовий командир, із яким ми домовлялися про обмін, уже задкує, адже ми домовлялися зробити все по-тихому, а його можуть за такі речі приїхати і розстріляти.

Ось два варіанти – де потрібна увага ЗМІ, а де не потрібна. Коли ЗМІ вклинюються в якісь питання, я всім хочу сказати: дайте нам попрацювати дві-три доби спочатку. Я не знаю, чи пов’язані ці розумники зі спецслужбами інших країн, але вони допомагають їм не вирішувати питання. До речі, як потім виявилося, цими “помічниками” були люди Медведчука.

– Медведчук досі вирішує якісь питання щодо полонених?

– За великим рахунком, коли в 2014 році його призначали [спецпредставником України в Мінську з питань гуманітарного характеру щодо мирного врегулювання ситуації в Донецькій і Луганській областях], я був дуже проти. Проти хоча б просто тому, що я – майданівець, і реально розумію, хто привів війну на Донбас, зокрема тому, що я сам з міста Слов’янська і бачив, під якими прапорами починалася тема “Путін, введи війська”. Це були “Український вибір” та КПУ. Природно, я до нього ставлюся дуже погано. Але був такий момент, що я сам себе переконав, адже, дійсно, ну хто буде розмовляти з Путіним? Хтось має бути. Ну і добре, нехай це буде Медведчук.

І початок був приголомшливо красивим: наприкінці грудня проводимо великий обмін, наприкінці лютого проводимо ще один обмін. І я подумав, що все начебто нормально. Навіть один чоловік з нашої групи переговірників безпосередньо розмовляв з Медведчуком, і той йшов на якісь поступки. А потім різко все закінчилося. Я ж прекрасно розумію, що якби Медведчук вирішував питання наразі, то, напевно, всі були б вже вдома. Просто йому не дають можливості вирішувати в Москві. І не тому, що він поганий чи хороший хлопець, а тому, що він, як я думаю, виконує волю Москви. Йому сказали “ні”, значить – ні, йому скажуть “так”, значить – так. Треба буде звільнити Клиха, він скаже, що це він Клиха звільнив, хоча тут він не при справах, тому що все вирішується в Москві.

– Які методи фізичного та психологічного впливу застосовуються бойовиками стосовно полонених?

– У 2014 році були такі методи, що я не розумів, стоїть переді мною жива людина або обрубок. Без вух приїжджали пацани, з відрізаними руками до половини. Я бачив дуже серйозні речі. Деякі були взагалі неадекватні. Траплялися люди, які взагалі не розуміли, що їх вже звільнили. У них навіть голос змінився, і коли я давав їм трубку поговорити з матір’ю, мати казала, що це не її син.

Зараз ситуація трохи змінилася. Полонених, звичайно, не плекають, але тримають у відносно нормальних умовах. Наприклад, в 97-й колонії ув’язнені скаржаться, що полонених годують краще, ніж їх. Ну, це зрозуміло – не сьогодні так завтра їх покажуть ООН, ОБСЄ, проведуть по камерах, покажуть умови. А психологічний тиск присутній завжди. Бойовики дивляться за станом: якщо людину можна завербувати, то її намагаються вербувати, якщо ні, то її просто вбивають, вона не потрібна. Або зізнайся в “скоєному”, отримай свої 20-30 років і сиди спокійно. І людям нічого не залишається, і вони визнають все, що їм скажуть. Багатьох навіть змушують приймати “громадянство” ДНР, щоб судити за своїми “законами”, як Росія робить це в Криму, змушуючи приймати російське громадянство. Але ми все одно цих людей зі списків не викидаємо. Подібна ситуація була з Ігорем Козловським (донецький вчений, потрапив у полон у січні 2016 року, – “Апостроф”), йому вже стільки років, могли б і так відпустити, але – ні, він – типу “шпигун”.

– Із військовополоненими зрозуміло, але для чого бойовики беруть у полон цивільних? У якості обмінного фонду?

– Звичайно. Колись в 2014-2015 роках вони нас звинувачували, що ми беремо на вулицях людей, а потім ставимо їх у списки на обмін, щоб забирати своїх солдатів. Але коли бойовики зрозуміли, що їх полонених у нас більше, то вони почали брати і наших. Ще МДБ показує свою “роботу”, що вони беруть “шпигунів”. Так, дійсно, деякі люди, яких вони “заарештовують”, мають відношення до спецслужб, але 90% ніякого відношення до них не мають. Як це робиться? Беруть людину, яка щось писала у інтернеті, свою проукраїнську позицію висловлювала, наприклад, забирають її телефон, дивляться її контакти і арештовують всіх. Ясна річ, що з 10 людей хтось зізнається, що він – шпигун.

– Українські полонені мають можливість отримувати інформацію про зовнішній світ? Чи є якісь канали комунікації?

– Коли комунікація така була, охоронці могли дати подзвонити, але ФСБшники відразу зрозуміли, що її бути не повинно. Зараз у 97-й колонії тільки листи, а все інше дуже жорстко прикручено. Що стосується засуджених, які перебувають у 32-й колонії, то там трохи простіше, адже вони – засуджені, і з ними все зрозуміло. З тими, хто знаходиться в МДБ, також жорстко. І не завжди МДБшники навіть зізнаються, що у них є ці люди.

– Бойовик Моторола дійсно розстрілював полонених? Про це багато писали в ЗМІ.

– Не можу сказати, що Моторола – класний пацан, але жодного разу я не чув від наших полонених. Хоча, я думаю, однозначно розстрілював. Але нам такі факти невідомі. Та там і без Мотороли було кому розстрілювати. Там тільки скажи “фас” – і, щоб прислужитися Моторолі, будь-хто міг розстріляти. Накази давав, це точно.

– Відомо, що з початком війни бойовики по-різному ставилися до полонених із ЗСУ, добровольців та цивільних. Найгірше було добровольцям. Зараз ця градація зберігається?

– Усе вже змінилося. Добровольцям дійсно було погано, наприклад, з “Правого сектора” взагалі всіх вбивали. Їх було неможливо забирати, тому що практично всі, про кого ми знаємо, що вони потрапили до полону, просто не виживали. Є, звичайно, ті, кого ми забирали, але ці люди – вже психічно нездорові. Тим, хто втратив розум, дійсно вдавалося вижити, і вони були безпечні для бойовиків. Що стосується таких батальйонів, як “Азов”, “Донбас”, людей звідти довгий час не хотіли звільняти, і до них ставилися гірше, ніж до військовослужбовців, тому що військовослужбовці завжди говорили, що їх призвали – вони і пішли. Зараз все вирівнялося, і вже незрозуміло, добровольчий це батальйон чи ні. Якщо ти воюєш, значить, ти – поганий.

– Чи були випадки, коли наші полонені переходили на бік бойовиків і воювали за них?

– Це війна, і я не можу цього виключати. Це не повально, це одиничне, але такі випадки є.

– За час вашої роботи які найбільш небезпечні схеми звільнення полонених використовувалися?

– Це втечі. Ми закінчимо війну – і я напишу про це книгу. Але зараз складно говорити. Якщо я почну розповідати, де, що і коли, усі зрозуміють, хто нам допомагає на тому боці. Ці люди перебувають і досі там.

– Чому вони вам допомагають? Який сенс?

– Зробити умови для своїх полонених тут відносно добрими, наприклад, поставити телевізор або перевести в камеру, де нормально годують.

– Добре, тоді згадайте найбільш неймовірний випадок порятунку.

– Це історія з Романом Капацієм (боєць 28-ї бригади, – “Апостроф”). Ми врятували людину і дали їй померти на нашій землі. Він був поранений під Докучаєвськом. Бойовики нам подзвонили і сказали, що наш помирає, у нього розпороте черево, і він валяється на полі. Ми сказали, що обов’язково будемо його забирати, називайте будь-яке прізвище за нього. Йому зібрали нутрощі, привезли до лікарні Калініна в Донецьку, і він ще жив. Але перевозити його було неможливо. Тоді між Дніпром і Донецьком ми організували консиліум: про його життя турбувалися і в лікарні Мечникова, і [в лікарні] Калініна. Потім ми звернулися до СБУ та особисто до голови Василя Грицака з проханням виділити нам вертоліт, адже по-іншому його ніяк не можна було вивезти. Доктор привіз Капація на наш блокпост, і хлопця посадили у вертоліт. Він вижив і жив ще рік. У нього шестеро дітей. Але просто травми, отримані за такого поранення, виявилися надто тяжкими. Це була складна операція, коли потрібно було зібрати всі елементи воєдино.

– Буває так, що бойовики вимагають за нашого полоненого не свою людину, а матеріальні цінності?

– Ви не повірите, але просили “ГАЗель” капусти. Козаки – не такі, як усі, у них свої мухи в голові. Коли вони п’яні, то прямо дзвонять і кажуть: “Приїжджай, забирай своїх”. Небіжчик Мозговий мені так дзвонив, мовляв, зараз не забереш – завтра вже не віддам. І ми вигадували, як же, хто ж зараз може допомогти з транспортом. Ну от просто він напився і вирішив, що потрібно віддавати людей.

– А щось серйозніше за капусту вимагали?

– Від матеріальних цінностей ми відразу відмовилися, але є окремі екземпляри, які так і працювали. Вони поставили все це на потік: тисяча доларів за особу. Але ця схема веде в нікуди. Якщо б ми тільки почали так робити – взяли купу грошей, привезли і віддали – то завтра нам би взагалі нікого не віддали без грошей. І не факт, що ми б не нарвалися на шахраїв. А ось Рубан цю тему добре освоїв, але поламав усі наші схеми. Чому з нами ніхто не хотів говорити? Та тому що знали, що Рубан привезе грошей. А який сенс віддавати просто так, якщо хтось привезе грошей.

– Епопея з погодженням списків полонених в Мінську тягнеться вже досить довго. У чому основні проблеми і коли взагалі завершиться цей процес?

– Є список людей, яких Україна хоче забрати. З цього списку у бойовиків є не всі люди. Немає не тому, що вони їх приховують або незрозуміло де утримують, а тому, що на той момент, коли ці люди потрапили в полон, на Донбасі були незрозумілі бойовики: чеченці, дагестанці. Хтось, можливо, вже й загинув або перейшов на ту сторону. Ми цього не можемо знати. Але список чіткий є, і ми хочемо, щоб та сторона підтвердила. Та сторона не може цього зробити. Тому є така проблема.

Бойовики зі свого боку вимагають віддати своїх людей. Ми знаємо, де вони всі є, але не всі з них воювали: хтось вкрав велосипед, хтось – курку, колишній “Беркут” з Майдану… Тобто є дуже багато людей, які не мають відношення до бойових дій. Ці списки зараз перевіряють. Крім того, сталося так, що велика кількість людей просто не захотіла йти за обміном. А навіщо? Вони отримали 3-4 роки в Україні, але не 15 і не 20 років, як дають в ДНР. А за “законом Савченко” деякі вже давно вийшли й гуляють на волі. Вони не хочуть повертатися.

Вирішили провести так звану верифікацію: опитати всіх зі списку і дізнатися, хто хоче повертатися, а хто – ні. Хтось написав заяву, що хоче бути обміняним, а хтось написав, що в жодному разі не хоче. Бойовикам показали списки, проїхали тут з міжнародними організаціями та матерями людей зі списку, дізналися, що дійсно люди не хочуть йти туди.

На сьогодні узгоджені списки – і вже можна провести якийсь обмін, нехай не за формулою “всіх на всіх” відразу, але віддайте хоча б військових, які уже більше 2,5 років у полоні. Зараз на переговорах “нормандської групи” і в Мінську потрібно затвердити тільки час і місце. Більше нічого і не потрібно. Але, виходячи з останніх геополітичних подій, коли Росії знову наступили на горло, тут варіанти два: дотиснуть Путіна чи ні. Перше, що легко провести вже завтра, це обмін. З Мінських домовленостей його найлегше реалізувати.

– Як бути з тими, хто отримав реальні терміни в Росії, наприклад, Сенцов, Кольченко?

– Тут зовсім інший механізм. І він, на превеликий жаль, уже політичний. Не можна сказати, що наша організація не хоче займатися цим питанням, але нам просто дуже складно цим займатися.

Процес звільнення українців, які отримали тюремні терміни в Росії, може проходити тільки в політичній площині.
Учасники акції “Повернемо додому Олега Сенцова” під Адміністрацією президента України в Києві. Фото: УНІАН.

– Але як в принципі це питання вирішити?

– Ну от – є Агеєв, і його потрібно міняти на когось. Буде таких десять агеєвих, значить, будемо міняти на десять осіб. Хоча у нас такі є. Нещодавно біля Криму попалися двоє любителів поплавати на човнах. Просто нам треба про це говорити, що у нас є люди, і ми готові поміняти їх на наших. Але, на превеликий жаль, свої люди їм не потрібні. Немає галасу в ЗМІ, не розмовляють про це – ну й чудово.

– Таких, як Агеєв, кадрових російських військових, напевно багато в нашому полоні…

– У 2014 році так і було, але я думаю, що руку тут доклав сам Медведчук, і “ихтамнетов” тоді ніде і не засвітили. Я думаю, що так і було, тому що іншого пояснення в цьому випадку у мене немає. Думаю, як помінялися або просто віддали. За одного росіянина можна було брати 10 осіб – це мінімум. І 15, і – я знаю навіть – 16 осіб вдавалося забирати на той момент, тільки за повної конфіденційності.

– Навіщо ви займаєтеся звільненням полонених, адже у вас був свій бізнес, який ви могли б продовжувати вести в Києві?

– Однозначно. Я іноді думаю, що треба б зайнятися бізнесом. Але я думаю про це рівно до першого дзвінка. Система налаштована таким чином, що діє вона незалежно від мого бажання. Пропав у Красногорівці боєць – і я про це вже знаю. Я занадто глибоко сюди заліз. Я хотів забути про війну, заробляти гроші, але я розумію, що буду тягнути цей тягар до тих пір, поки не закінчиться війна і поки ми не звільнимо якщо не останнього полоненого, то більшу частину людей.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело: https://apostrophe.ua/ua/article/politics/

Cтатті

Армія обрала якісну систему зв’язку, до кінця поточного року надійде партія радіостанцій «Aselsan»

Published

on

Члени комісії від усіх силових відомств і трьох наукових установ МОУ віддали перевагу радіостанціям «Aselsan», підтвердивши правильність попереднього рішення

Ідеальна модель завше приваблива. Приміром, було б зовсім чудово, якби українське військо зараз, на початок четвертого року опору російській агресії, мало повністю укомплектовані сучасними, відповідно до останніх досягнень технічного прогресу, взірцями озброєння й військового обладнання. Й бажано кращого, аніж у нашого противника. Цього можна швидко досягнути за умови вкладення колосальних ресурсів у закупівлю вже готової закордонної техніки або розгортання її власного виробництва. Й оскільки таких ресурсів нам іще бракує, а національна економіка лише виходить із затяжного піке, доволі правильним є стратегічне рішення покращувати технічне оснащення оборонної сфери в окремих її кластерах. Спершу — в найважливіших, опорних. Одним із них є військовий зв’язок.

Уже на початку російської інтервенції стало зрозуміло: без осучаснення систем зв’язку, у всьому оборонно-безпековому секторі неможливо налагодити якісне та адекватне управління підрозділами і стійку захищену комунікацію. Волонтерський рух попервах вносив помітну лепту в насичення військ певними засобами зв’язку різних виробників. Але доволі швидко прийшло розуміння, що це не вирішує кардинально реальних потреб, а є тимчасово-вимушеним кроком. Складнощі з сумісністю, захистом, обслуговуванням, ремонтом тощо підштовхнули до пошуку уніфікації та гарантованого забезпечення потреб ЗСУ буквально на роки вперед.

Треба було обрати надійного партнера, який запропонує оптимальні умови — якісне обладнання зв’язку за прийнятною ціною. Як відомо (не зупинятимемося докладно на перипетіях), а певний час довелося витратити саме на вибір такого партнера, адже ціна питання була і є надвисокою — обороноздатність та безпека України. І буквально в фінансовому вимірі ціна такого контракту теж становила чималу привабливість. Хтось із постачальників мав програти в цій конкурентній боротьбі, а хтось отримати головний приз — тривалу співпрацю з Міноборони України.+

Отже, переможця визначено, проводиться належна робота з адаптації й унормування використання радіостанцій турецького виробника «Aselsan» у ЗС України. Проте й досі триває кампанія з дискредитації, що має на меті поставити під сумнів прозорість проведення конкурсу при закупівлі радіостанцій для потреб нашої армії й посіяти сумнів у тім, що саме такі вироби потрібні нам.

Одразу зауважимо: будь-який юрист, вивчивши правовий бекграунд цього контракту, відповість, що його процедура відбулася з урахуванням усіх вимог законодавства, зокрема, визначальних і порівняльних випробувань. А практик зауважить: не існує армії, де новий зразок апаратури зв’язку чи комунікації, тим паче, іноземного виробництва, в процесі встановлення на вітчизняну бойову техніку не потребував би певної адаптації.

НАЧАЛЬНИК ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ЗВ’ЯЗКУ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ ГЕНЕРАЛЬНОГО ШТАБУ ЗС УКРАЇНИ ГЕНЕРАЛ-МАЙОР ВОЛОДИМИР РАПКО

Щоб прояснити ситуацію та з’ясувати, як відбувається означена адаптація, я звернувся до експертів, які володіють першоджерельною інформацією.

У ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД НА ТАНКАХ ОДНОЧАСНО ПРАЦЮВАТИМУТЬ ЯК «MOTOROLA», ТАК І «ASELSAN»

— Наразі існує певний «інформаційний шум», що радіостанції «Aselsan» якось неправильно встановлюють на танки. Наскільки я розумію, нічого неординарного, крім як знаходження оптимального варіанту встановлення сучасних засобів зв’язку на нашу бронетехніку, в цій роботі не відбувається?

— Ми розпочали інсталяцію сучасних засобів зв’язку з танкових військ, тому що танк, як комплексний зразок бойової техніки, є найскладнішим. Наразі триває опрацювання технічних аспектів цієї роботи, — коментує ситуацію начальник Головного управління зв’язку та інформаційних систем Генерального штабу ЗС України генерал-майор Володимир Рапко. — Процес не видався легким. І це було очікуваним. Просто вмонтувати сучасну станцію натовського зразка в Т-64 без конструкторських і нормативних головоломок складно. Опрацьовано низку ідей з вирішення цього виклику. Звісно, ми мали все експериментально випробувати, аби виявити практичні недоліки — щоб інсталяція засобів зв’язку задовольняла вимоги війська.

Зараз у Харківському КБ із машинобудування ім.Морозова працює спеціальна робоча група, до складу якої входять фахівці Харківського бронетанкового ремонтного заводу, конструкторсько-технологічного центру Міноборони, представники «Aselsan» в Україні. Вони працюють над тим, щоб визначити оптимальні штатні місця підключення та установки радіостанції, які покращать ефективність роботи бойової машини в цілому.

Наразі у штатному режимі на танках здебільшого працюють водночас «Motorola» та «Aselsan», а встановлена апаратура внутрішнього зв’язку й комутації «Aselsan» забезпечує роботу як зовнішньої, так і внутрішньої комунікації, що покращило керованість бойових машин.

Заступник начальника Центрального бронетанкового управління ЗСУ Озброєння Збройних сил України полковник Євген Сидоренко тим часом зауважує: «Завершити адаптацію та встановлення радіостанцій «Aselsan» на дослідний зразок танка Т-64 відповідно до затверджених конструкторських змін плануємо до кінця 2017-го. Адже за результатами випробувань визначимося з моделлю для тиражування. Передовсім, це стосується танків, що перебувають на капремонті в заводських умовах. Діятимуть і виїзні ремонтні бригади, які замінюватимуть системи зв’язку танків у військах. Тобто, в усіх танках, які проходитимуть регламентний капремонт, встановлять сучасні засоби зв’язку. А в перехідний період на бронетехніці застосовуватимуть як «Motorola», так і «Aselsan» — поки ми повністю не перейдемо на сучасні засоби. Крім того, триває і адаптація вітчизняних шоломофонів для роботи з радіостанціями «Aselsan». Найближчим часом отримаємо щонайменше 100 таких шоломофонів, які дешевші закордонних аналогів».

ЯКЩО НЕ ЗАБРАКНЕ КОШТІВ, ПЕРЕОСНАЩЕННЯ ВІЙСЬКА НА НОВІ ЗАСОБИ ЗВ’ЯЗКУ ЗАКІНЧАТЬ ДО 2020-ГО

Зазначимо, що шоломофони натовського стандарту відрізняються від українських наявністю знімного шолому з кевлару, також у вітчизняних використовують ларингофони, а в європейських — мікрофонну гарнітуру. Тому танкістам треба звикати до мікрофона перед обличчям, який, на перший погляд, ніби заважає. Однак застосування такої гарнітури забезпечує кращу чіткість і розбірливість переговорів завдяки значно ліпшим частотним характеристикам.

Отже, вибір шоломофонів залишимо за танкістами.

— Також необхідно опрацювати технічні питання інсталяції сучасних засобів зв’язку для танків Т-80 та БМП. Процес встановлення сучасних засобів зв’язку на зразки бойової техніки радянського виробництва не такий легкий, як видавалося спершу. Хоча відкрию «таємницю»: окрім бронетехніки, на всіх інших зразках озброєння така адаптація пройшла успішно та швидко. Йдеться про радіостанції «Harris», «Motorola» і в деяких випадках «Aselsan».

 Коли ми говоримо про радіостанції «Aselsan» УКХ-діапазону, ми розуміємо, що це техніка, яка забезпечує підвищений захист і спроможність діяти в умовах РЕБ на відміну від «Motorola»? — запитуємо в головного зв’язківця українського війська.

— Так, але «Motorola» дає змогу на перехідний період бути на зв’язку з підтримуючою танки піхотою. Найважчий — перехідний період, коли водночас діють кілька типів техніки, — каже співрозмовник, — кожен виробник засобів зв’язку реалізовує унікальні алгоритми псевдовипадкового налаштування робочої частоти, криптографічного захисту інформації та методи цифро-аналогового, аналогово-цифрового перетворення сигналу.

 Яка ситуація з фінансуванням на наступний рік із точки зору задоволення потреб зв’язку ЗС України?

— Для того, щоб успішно здійснити переоснащення війська сучасними засобами зв’язку потрібен час і кошти. До речі, до кінця поточного року надійде партія радіостанцій «Aselsan», і ми продовжимо переоснащення тих підрозділів, які нам визначив начальник Генерального штабу — Головнокомандувач ЗС України.

ВОЛОДИМИР РАПКО: МИ ЗНАЛИ, ЩО НАМ ДОВЕДЕТЬСЯ РАЗОМ ВОЮВАТИ І БУДУВАТИ СИСТЕМУ ВЗАЄМОСУМІСНОСТІ

— Переоснащення — це чималі кошти. Мабуть, тому за давньою українською традицією в декого виникли підозри щодо непрозорості закупівель…

— Усі рішення щодо закупівлі тих чи тих технічних засобів Головне управління зв’язку ГШ ЗС України приймає не просто так. Вивчається досвід країн, які були у такій ситуації, як ми, і які потребували швидких змін у своєму технопарку. Це досвід Польщі, Грузії, Азербайджану, країн Балтії. А нова хвиля інформаційного пресингу, на мою думку, піднялася через те, що ми не придбали радіостанції ізраїльської компанії «Elbit Systems Ltd». Цей виробник запропонував Збройним силам України радіостанції, які не підтвердили заявлених технічних характеристик. Це декому не подобається, мабуть, тому я і мої підлеглі відчуваємо певний тиск. Причому, рішення якому виробнику віддати перевагу, ухвалювалося разом із Національною гвардією України, Державною прикордонною службою України, Державною службою спеціального зв’язку та захисту інформації, а також за участі експертної ради до складу якої входять волонтери й науковці. Хочу, для розуміння, довести алгоритм цього рішення: в 2015-му здійснювалося вивчення сучасних зразків засобів зв’язку, наступного року провели покази, визначальні відомчі випробування. А потім — колегіальне рішення, що за технічними параметрами обрано «Aselsan». Ми укладаємо угоду й отримуємо першу партію радіостанцій. Після цього почався певний тиск на ЗС України і міністр оборони України, задля уникнення інсинуацій, вирішив провести додаткові порівняльні випробування задля повної прозорості в травні-червні 2017-го комплексною комісією від усіх силових відомств і трьох наукових установ МОУ. Усі члени комісії без винятку віддали перевагу радіостанціям «Aselsan», підтвердивши правильність попереднього рішення.

— Підрозділи, на озброєнні яких перебувають різнотипні станції, чутимуть один одного?

— Питання сумісності окремо діючих підрозділів сьогодні вирішується застосуванням сучасної апаратури внутрішнього зв’язку й комутації та радіостанціями «Harris» короткохвильового діапазону. Останні застосовують усі силові структури — задля взаємодії. Це рішення начальників зв’язку ЗСУ, Держприкордонслужби, Нацгвардії. Ми знали: нам доведеться разом воювати і тому треба будувати взаємосумісну систему комунікації. Хтось не хоче, щоб Збройні сили України переходили на сучасний цифровий зв’язок. Ми ухвалили правильне рішення і повернутись назад неможливо, бо це стане злочином перед тими солдатами, які хочуть нормального, якісного і захищеного зв’язку. Співвідношення якість — ціна в цьому процесі вибору була визначальною. На жаль, бізнес ще не навчився програвати в чесній конкурентній боротьбі. Але в нього ще є можливість цьому навчитись…

Геннадій КАРПЮК, військовий журналіст

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Continue Reading

Cтатті

Готуймося до шикування в нових мундирах. З 2019 року все українське військо має надіти нові однострої.

Published

on

Через рік українська армія остаточно розпрощається з військовими одностроями пострадянського зразка

Нагадаємо: нові предмети військової форми одягу для нашої армії були розроблені волонтерською групою Віталія Гайдукевича і, без сумніву, докорінно змінили зовнішній вигляд захисника України. Зміни у тканині, обрисах, кольорах, символіці й знаках розрізнення вдало поєднали українську національну самоідентичність і європейську традицію. Більше року тривала робота волонтерів, ще стільки ж часу знадобилося фахівцям Головного управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних Сил України, аби завершити процес розробки і затвердження нових Правил носіння військової форми одягу.

Отже, на сьогодні новими правилами передбачено носіння елементів форми, які були введені з 2013 року, повністю нової символіки, знаків розрізнення і беретів — нової кольорової гами та призначення, запроваджено новий підхід до нарукавних знаків і розміщення на погонах знаків розрізнення військових звань — від ліцеїстів до генералів.

5530_p_13_img_0006Також новими правилами встановлено такі види військової форми одягу: парадна (парадно-вихідна), повсякденна, польова (службова морська), спеціальна (робоча) та спортивна.

Кожна з цих військових форм поділяється на літню та зимову, а також демісезонну — у повсякденній і польовій комплектаціях. За приналежністю військову форму одягу поділено на однострої Сухопутних військ Збройних Сил України, Повітряних Сил Збройних Сил України, Військово-Морських Сил Збройних Сил України, а також Десантно-штурмових військ та Сил спеціальних операцій.

Новими правилами носіння встановлено, що літню парадну (парадно-вихідну) форму одягу становлять кашкет або берет, кітель, штани навипуск кольору, визначеного для відповідного виду, роду військ ЗСУ, затвердженого Міністром оборони країни, сорочка білого (чорного у ССпО ЗСУ) кольору з краваткою кольору основної тканини, напівчеревики чорного кольору. До комплекту зимових парадних та парадно-вихідних одностроїв входять шапка зимова повсякденна, пальто, кітель і штани навипуск кольору відповідного виду, роду військ ЗСУ, сорочка білого (чорного у ССпО ЗСУ) кольору з краваткою кольору основної тканини, черевики чорного кольору, рукавички чорного кольору (чорного для військовослужбовців ВМС ЗСУ та ССпО ЗСУ), кашне білого кольору.

На відміну від парадної та парадно-вихідної форми одягу, які мають літній та зимовий комплекти, повсякденні однострої передбачено ще й для демісезонного носіння.

5530_p_13_img_0002У літньому варіанті «повсякденку» становитимуть берет (пілотка в авіації СВ ЗСУ, ПС ЗСУ та ДШВ ЗСУ), куртка і штани навипуск кольору, визначеного для відповідного виду, роду військ ЗСУ, сорочка кольору «тан» з краваткою кольору основної тканини та напівчеревики чорного кольору. В демісезонний період, окрім цих предметів, передбачено носіння плаща, а взимку військовослужбовці одягатимуть шапку зимову, куртку зимову, куртку і штани навипуск, сорочку кольору «тан» з краваткою кольору основної тканини, напівчоботи (черевики) чорного кольору, рукавиці чорного кольору та кашне кольору, визначеного для відповідного виду чи роду військ.

5530_p_13_img_0003Цікаво, що генерали, адмірали та офіцери отримали право носити шкіряні рукавички, а військовослужбовці рядового та сержантського складу — трикотажні. При цьому передбачено, що під час військового вітання рукавички не знімають.

Що стосується погонів, то правилами встановлено, що погони кольору, визначеного для виду ЗСУ, носять на пальто зимовому, куртці зимовій, плащі демісезонному, кітелі, джемпері, сорочці кольору «тан», сорочці білого та чорного кольору (з коротким та довгим рукавом).

За призначенням погони поділяються на ті, що передбачені для парадного (парадно-вихідного) і повсякденного обмундирування, а також для польових одностроїв. За способом кріплення вони також різнитимуться і поділятимуться на так звані погон-муфту та погон із текстильною застібкою.

Погон-муфта кріпитиметься на пальтах зимових, куртках зимових, плащах демісезонних, кітелях, куртках, джемперах, сорочках (кольору відповідно до форми одягу). Погони з текстильною застібкою військовослужбовці носитимуть на куртках зимових, на куртках спеціального одягу, а також предметах польової форми одягу. На сорочці (з короткими рукавами), поло та куртці костюма-утеплювача фон погонів має бути на тон темніше за колір тканини. На погонах до джемперів, сорочок та польового обмундирування дозволено вишиті знаки розрізнення.

Також правилами дозволяється певне комбінування або заміна одних предметів одягу іншими. Так, берет кольору «марун» у ДШВ та кольору «сталь» у ССпО дозволяється носити в усіх випадках — за рішенням органу управління. Також берет дозволяється носити замість кашкета польового (кепі-бойове) з літньою польовою формою одягу. Окрім цього, замість берета з повсякденною формою одягу можна носити кашкет, а з літньою та демісезонною повсякденною формою одягу — пілотку для військовослужбовців ДШВ, шапку зимову із зимовою повсякденною формою одягу за температури повітря 0 градусів і нижче; кашкет замість шапки зимової при зимовій парадно-вихідній формі одягу; кітель замість куртки при літній повсякденній формі одягу; сорочки білого або чорного кольору з довгими або короткими рукавами — з погонами і краваткою (краваткою-стрічкою для військовослужбовців-жінок) без кітеля з літньою парадною (парадно-вихідною) формою. В робочих кабінетах дозволено носіння джемпера з погонами. При цьому пуловер із V-подібним вирізом горловини носиться із сорочкою і краваткою, а з круглим вирізом горловини — без сорочки і краватки. Також поза строєм поверх джемпера дозволяється одягати куртку.

Певні особливості нових правил стосуються деяких елементів одягу жінок-військовослужбовців. Зокрема представницям слабкої статі при перебуванні у військовій формі одягу дозволяється носити сумки однотонних неяскравих забарвлень, колготки чорного або сірого кольору, туфлі і чобітки цивільного зразка з парадно-вихідною і повсякденною формою одягу, а також у дощову погоду вони можуть, не порушуючи нових правил носіння, доповнювати свій гардероб парасолькою чорного або темно-синього кольору.

Відображено в нових правилах і реалії бойових буднів у районі проведення антитерористичної операції. Так, усім категоріям військовослужбовців під час виконання бойових та навчально-бойових завдань дозволяється носіння «тактичних» бороди та вусів за умови, що вони мають відповідати вимогам гігієни і не заважати використанню засобів індивідуального захисту та носінню спорядження. Також військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, дозволяється носити цивільний одяг у позаслужбовий час, а за окремою вказівкою — у службовий час. Окрім контрактників, переодягатися в цивільне отримали право й військовослужбовці строкової служби — під час перебування у відпустці, а курсантам і ліцеїстам це ж дозволено робити в позаслужбовий час за межами військової частини.

Іван СТУПАК

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Continue Reading

Cтатті

Сучасні тенденції розвитку боєприпасів середнього калібру

Published

on

За оцінками військових експертів останні двадцять років спостерігається швидкий розвиток боєприпасів середнього калібру, а саме до автоматичних гармат калібром 20-60 мм та гранатометів – 20-40 мм. Головними факторами, що цьому сприяють є: поява більш дрібної, надійної та стійкої електроніки, впровадження нових вибухових речовин, нових технологій виробництва гільз та боєприпасів, а також вплив досвіду останніх військових конфліктів.

Однією з найбільш помітних тенденцій сьогодення є збільшення кількості боєприпасів повітряного вибуху ABM (air burst munition) калібром в діапазоні 20-60 мм з дистанційним детонатором. Незважаючи на складність їх реалізації, з огляду на потребу мати додаткове обладнання для програмування детонатора, ефективність їх застосування проти широкого спектру цілей в різних умовах ведення бойових дій збільшує інтерес до них з боку військових.

Окрім компанії Rheinmetall, яка одна з найперших запровадила програмовані боєприпаси AHEAD (advanced hit efficiency and destruction), підприємств Bofors з пострілами 3P та Orbital ATK з Mk 310 – PABM-Т, які вже достатньо давно займаються випуском відповідних снарядів різних калібрів в інтересах збройних сил країн НАТО, впродовж 2016-2017 років низка оборонних компаній почали розширювати спектр власної продукції за рахунок випуску пострілів ABM з дистанційним детонатором.

Так, у лютому 2017 року компанія CTAI (спільне підприємство Nexter Systems і BAE Systems) оголосила, що почала серійне виробництво 40 мм стрілецького програмованого телескопічного боєприпасу CTAS (Cased Telescoped Armament System), в якому снаряд частково вкритий метальним зарядом. Перевага полягає в зменшенні загальної довжини та ваги боєприпасу, а також збільшення вогневих можливостей щодо ураження цілей. CTAS включає в себе сімейство з шести боєприпасів, серед яких GPR-AB-T (round-airburst-tracer) з дальністю дії 2 500 м та A3B-T (anti-aerial airburst-tracer, планується до випуску в найближчому майбутньому) з дальністю дії до 4000 м.

171215 GPR AB T

Телескопічні боєприпаси CTAS

На початку 2017 р. російське НВО «Прибор» підтвердило, що перебуває на ранніх стадіях реалізації боєприпасів АВМ калібру 30 мм для гармат 2A42 та 2A72 та 57 мм для гармати BM57. Постріл 57×348 мм з’явився ще у 2013 році, коли компанія Renault Trucks співпрацювала з російськими підприємствами в процесі розробки транспортного засобу ATOM 8×8. З того часу активно просувається 57 мм боєприпаси та дистанційно керована башта UVZ AU-220M BAIKAL («Байкал»), яка активно демонструється на виставках з 2015 року.

171215 UVZ AU 220M BAIKAL

AU-220M BAIKAL («Байкал»)

В травні 2017 року турецька компанія Aselsan заявила про завершення розробки та сертифікації 35 мм програмованого пострілу повітряного вибуху АТОМ.

Постріл має програмований детонатор, який забезпечує підрив боєприпасу перед цілю. Ефективна дальність стрільби складає 4000 метрів. Максимальна дальність 12 000 м. АТОМ призначений для використання у спареній 35 мм гарматі турецького зенітного комплексу KORKUT.

171215 АТОМ Korkut

Спарений 35 мм зенітний  комплекс KORKUT

В жовтні 2016 року Польща почала розробку 30×173 мм пострілу АВМ для БТР 8×8 ROSOMAK. Новий боєприпас буде використовуватися у башті ZSSW-30 з гарматою АТК 300 мм Мк44S, що створюється Huta Stalowa Wola та WB Electronics. В тому випадку, якщо процес реалізації проекту не вдасться, польська сторона розраховує на придбання відповідних пострілів у компанії Rheinmetall (Німеччина).

Компанії Orbital ATK в жовтні 2017 року провела успішні випробування низки нових передових боєприпасів калібру 30х173 для гармати MK44 XM813 та башти XM914 Bushmaster Chain Pistols. Нові типи боєприпасів є керовані за командою і призначенні для знищення цілей вибухом поряд з цілю. Вони поєднують в собі маневрений постріл з комплементарною лазерною системою, яка компенсує вплив погодних умов та інші фактори, які можуть зменшити точність ведення вогню. Роботи виконувалися в рамках програми Extreme Accuracy Precision Ordnance (EXACTO) в інтересах DARPA(США).

171215 PABM T

Лінійка 30 мм пострілів з Mk 310 Programmable Air Burst Munition – PABM-T

В лютому 2017 армія США оголосила тендер на придбання 30 000 боєприпасів Mk 310 Programmable Air Burst Munition – PABM-T із завершенням поставки у 2019 році. Вони призначені для використання з гарматою XM813. Крім того, передбачається, що застарілі системи, де використовуються постріли калібру 30 мм також будуть оновлені з метою ведення вогню вже боєприпасами класу АВМ для збільшення летальності та бойової ефективності.

Окрім пострілів до автоматичних гармат розвитку набувають також гранати до гранатометів калібрами 30-40 мм. З початком 2000 років була впроваджена та набула практичного застосування технологія повітряного вибуху для боєприпасів 40х53 мм зі швидкістю 240 м/с і дальністю 2200 м.

Наразі після 2000 років в активному використанні перебувають постріли DM131 калібру 40 мм від компанії Rheinmetall для автоматичного станкового гранатомету H&K GMG AGL у поєднанні з системою ведення вогню VІNGMATE, гранати 40 мм Mk 285 PPHE від компанії Nammo з системою AN/PVG-1 LVS від Raytheon для гранатометів Mk 47 STRIKER від General Dynamics, постріли 40 мм AMBS від ST Kinetics для гранатометів STK 40 AGL Mk 2 AGL та гранати C171 PPHE-RF від Nammo для гранатометів C16 CASW (GMG E) AGL з системою ведення вогню VINGMATF FCS. Однак виробники постійно їх удосконалюють та створюють нові зразки.

Паралельно відбувається розвиток змішаних – гібридних систем, де гвинтівка з калібром 5,56 мм поєднується з гранатометом калібром 20 мм. Наприклад, виріб XM29 OICW, де постріл гранатомету програмується і здійснюється його детонація після пострілу в заданій точці перед/над ціллю.

171215 XM29 OICW

Гвинтівка XM29 OICW

Також набуває розвитку тенденція створення виключно ручних гранатометів, як то гвинтівка XM25 CD-TE калібром 25мм з програмованим детонатором. Вона здатна вести вогонь меншим калібром ніж станковий гранатомет, однак з достатньо високою ефективністю.

Характер сучасних війн та конфліктів, де часто піхотним підрозділам доводиться вести бойові дії в міських умовах, зумовив появу низько та середньо швидкісних пострілів з повітряним вибухом калібром 40 мм зі швидкостями польоту 78 м/с та дальністю стрільби близько 400 м та 105 м/с та дальністю до 800. Такі боєприпаси ефективні не лише для знищення противника, який перебуває в різноманітних міських приміщеннях, а й для пробиття дверей та ураження легко броньованих об’єктів.

171215 XM25 CD TE

Гвинтівка XM25 CD-TE

З огляду на це, компанія Rheinmetall розробила два боєприпаси HEBE16-50 та HEBE 100 з підвищеною пробивною здатністю. Вони обладнані висувним шпилем, який забезпечує ефективне пробиття, наприклад, дверей.

Окремим напрямком розвитку є використання програмованих боєприпасів повітряного підриву проти безпілотних літальних апаратів. Нещодавно компанією Amtech Less-Lethal Systems були розроблені багатосекційні снаряди SKYNET, призначені для застосування саме проти БПЛА.

171215 UAV

Багатосекційні снаряди SKYNET від Amtech Less-Lethal Systems 

Останньою тенденцією є створення програмованих пострілів, які забезпечують ефективне ведення операції у, фактично, ближньому бою. Цікавою є концепція Adjustable Range Impact Munition (ARIM), розроблена компанією Safanland Group. Вона передбачає вогневе враження противника пострілом з дистанційним детонатором, який програмуються на короткі 0-40 м та довгі 40-70 м відстані. Цим напрямком розвитку активно цікавляться Збройні сили США, де вважають, що у війнах найближчої перспективи з огляду на високу урбанізації територій велике значення матиме ефективність ведення саме ближнього бою.

Окремим напрямком розвитку програмованих боєприпасів є їх використанні у нічний час, адже існує потреба в їх застосуванні з використанням сучасних приладів нічного бачення, які діють на різних принципах.

За матеріалами видання European Defense and Security 6/2017

Олексій Сердюк

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Continue Reading
Advertisement
Advertisement
Advertisement

Trending