Цей день в історії – Самуїл Шварцбард сімома пострілами вбив Симона Петлюру

25 травня 1926 року в Парижі Самуїл Шварцбард сімома пострілами з пістолета вбив Симона Петлюру, колишнього Головного отамана військ УНР і Голову Директорії. Суд присяжних, що проходив під тиском мобілізованої комуністичної та проєврейської преси, виправдав вбивцю.
За умов війни в Україні 1917–1921 єврейство було представлене в усіх політичних таборах, що виборювали владу в Україні: чимало єврейських громадських і політних діячів виявили прагнення до тісної співпраці з українською владою (у складі Директорії УНР активно діяло Мін-во єврейських справ), водночас частина зрусифікованої єврейської інтелігенції підтримувала білий рух, євреї-анархісти були серед ідеологів махновського руху: П.Аршинов, В.Волін (Ейхенбаум), М.Черняк, Л.Зіньковський (Льова Задов), А.Буданов та ін. Помітною була відносна частка євреїв в органах радянської влади та верхівці РКП(б). Так, у національному складі найвищої партійної еліти РКП(б) 1917–19 частка євреїв була другою після росіян (відповідно 44,4 % та 27,8 %). Загальновідомими в країні стали імена таких вождів революції, як Л.Троцький, Я.Свердлов, Г.Зінов’єв, М.Урицький та ін.
Самуїл (уроджений Шльома Шварцбурд) Шварцбард народився в Ізмаїлі у 1886 році. Після наказу російських властей всім євреям залишити 50-кілометрову прикордонну смугу, його сім’я переїхали до міста Балта (нині Одеська область), де Шварцбард захопився анархістськими ідеями і з 1903 року почав співпрацювати з єврейською підпільною організацією «Іскра». Кілька разів він був заарештований, а після поразки революції 1905 року виїхав спочатку до Румунії, потім до Австро-Угорщини, де два рази був засуджений за пограбування і депортований за межі імперії. В 1910 році він оселився в Парижі, де працював годинникарем. З початком Першої Світової війни Шварцбард три роки брав участь у військових діях в складі Іноземного легіону, а після поранення в 1917 році був демобілізований і у вересні цього ж року повернувся в Балту.
Самуїл Шварцбард, кінець 1930-х років
Самуїл Шварцбард, кінець 1930-х років
В червні 1919 року Шварцбард вступив до Червоної армії і деякий час воював у бригаді Котовського. Після захоплення Одеси білими військами, видаючи себе за французького ветерана, знову виїхав до Франції. Прибувши до Парижу у січні 1920 року Шварцбард дізнався, що 14 членів його родини, включаючи батьків, які проживали в Бесарабії, стали жертвами єврейських погромів. В 1925 році він отримав французьке громадянство і працюючи, годинникарем, займався літературною творчістю. Цього ж року він вступив у прорадянський “Союз українських громадян”.

Місце вбивства Симона Петлюри

Місце вбивства Симона Петлюри
Після падіння Директорії, Симон Петлюра залишив Україну і в 1924 році прибув до Парижу, де очолив уряд у вигнанні Української Народної Республіки. Дізнавшись про це, Шварцбард, за його власним зізнанням, зразу ж почав планувати замах на Петлюру, вважаючи його, як керівника УНР, винним у єврейських погромах. Щоб дізнатися про маршрути пересування Петлюри, Шварцбард використав свої звя’зки з анархістами-емігрантами з царської Росії, зокрема з Нестором Махно, з яким був особисто знайомий. Саме Махно відговорив Шварцбарда від першої спроби замаху, запланованої на травень 1925 року, коли Петлюра мав публічно святкувати свій день народження.
25 травня 1926 року о 14:12 Шварцбард підійшов до Петлюри, який стояв біля книгарні на розі вулиці Расін і бульвару Сен-Мішель в Латинському кварталі, впізнавши його по знімку з енциклопедії, який весь час носив із собою, і, звернувшись до нього українською, щоб роздивитись обличчя, зробив п’ять пострілів – Петлюра впав і отримав ще два постріли. Він помер через 15 хвилин у лікарні. Шварцбард був затриманий перехожими та заарештований на місці злочину поліцією.
18 жовтня 1927 року Шварцбард постав перед судом. Його захищав адвокат Анрі Торрес, член Компартії і консул більшовицької Росії у Франції. Основною лінією захисту була теза про те, що Шварцбард помстився за своїх родичів, які загинули під час погромів в Україні. На його підтримку активно виступила ліва преса, справ набула політичного забарвлення і на захист Шварцбарда виступили Ромен Роллан, Альберт Ейнштейн, Максим Горький, Олександр Керенський, Анрі Барбюс.
Звинувачення проти Шварцбарда базувалось на двох тезах – Петлюра, як керівник держави, не віддавав накази про погроми, а всіляко запобігав їм, і Шварцбард – радянський агент, який вбив Петлюру за наказом ГПУ Росії. На цю користь свідчили дані французьких спецслужб, які знали про зустрічі Шварцбарда з відомими більшовиками в Парижі, і дані німецької розвідки, які передали французьким колегам інформацію про те, що Шварцбард отримав наказ вбити Петлюру від агента Михайла Володіна, з яким неодноразово зустрічався з січня 1926 року, що підтвердив на суді сам Шварцбард. Саме Володін подзвонив Шварцбарду 25 травня за годину до вбивства, коли встановив де перебував Петлюра. На суді фігурувало також ім’я Артема Галіпа, колишнього члена уряду Скоропадського, який після еміграції до Франції перейшов на радянофільські позиції і очолював у Парижі “Союзу українських громадян”, – за даними свідків через нього Шварцбард отримав наказ на вбивство Петлюри від посла СРСР у Франції Християна Раковського.
З обох боків на суді виступало чимало істориків та свідків тогочасних подій в Україні, жоден з яких не засвідчив антисемітизму у діях Петлюри. Прихильні йому свідчення подали Соломон Гольдельман, член Центральної ради від Єврейської соціал-демократичної робітничої партії, Арнольд Марголін, член Генерального суду УНР, Володимир Жаботинський, один з лідерів сіоністського руху. На процесі було представлено понад 200 документів, які свідчили про намагання Петлюри та його уряду зупинити погроми. Зокрема Марголін, який подав у відставку після Проскурівського погрому 1919 року, на суді заявив, що український уряд і Петлюра зокрема робили все можливе для запобіганню єврейських погромів.
Однак ці свідчення не були взяті до уваги – через декілька днів суд фактично перейшов від розгляду справи про вбивство, у якому зізнався Шварцбард, до аналізу діяльності уряду Петлюри в роки Україно-радянської війни. Не вплинуло на рішення суду і покази свідка, який особисто знав Шварцбарда і чув від нього, що план вбивства Петлюри той обговорював з агентом ГПУ. Через вісім днів Самуїл Шварцбард вісьмома голосами проти чотирьох був виправданий і звільнений в залі суду. Наступного року він виїхав у Південну Африку (у британській візі в Палестину йому було відмовлено), де й помер в 1938 році.
В ході Лютневої революції 1917 було повалено російське самодержавство. Тимчасовий уряд скасував усі антисемітські закони царського уряду. Важливою подією стало утворення в Києві Спілки євреїв-воїнів Київського військового округу. Єврейські партії політичні виявили активність і щодо представництва в українських органах влади, вони, однак, виступали проти руйнації цілісності Росії, оскільки це призвело б до розриву тісних зв’язків між єврейськими громадами, що опинилися б по різні боки державних кордонів.

Варто відмітити, що одним із проявів етнічного насильства у 1918-1921 роках були погроми єврейського населення в Україні. До них вдавалися майже всі військові формування, що діяли на території України.

Більшість погромів, які закидаються українським національним силам, здійснювали самоорганізовані загони селян-повстанців, які часто змінювали політичну орієнтацію і не виконували наказів української влади.

Першим офіційним документом Директорії УНР була прокламація від 12 квітня 1919 року, у якій йшлося: “Український уряд буде всіляко боротися з порушеннями громадського порядку, викриватиме й суворо каратиме заводіяк, злочинців та погромників. І перш за все уряд не потерпить ніяких погромів, спрямованих проти єврейського населення України, і вживатиме усіх засобів для знешкодження цих мерзенних злодіїв”.

27 травня 1919-го Директорія прийняла закон про утворення Надзвичайної комісії для розслідування єврейських погромів. 26 серпня того ж року Симон Петлюра видав наказ “не спричинятися до тяжкої недолі євреїв. Хто ж допускається такого тяжкого злочину, той є зрадник і ворог нашого краю й мусить бути усунений від людського співжиття”.

Винуватців передавали до військових трибуналів.

Під Києвом стратили чотирьох українців, які брали участь у погромах; у Райгороді – офіцера та кількох козаків; у містечку Смотрич – 14 козаків; страчено також отамана Семесенка – організатора страшного Проскурівського погрому в лютому 1919-го (погром у місті Хмельницький – Ред.).

Симон Петлюра був похований в Парижі на кладовищі Монпарнас. 16 травня 2005 року Президент України Віктор Ющенко підписав Указ про увічнення пам’яті Симона Петлюри та встановлення йому пам’ятників в місті Києві та інших місцях, присвоєння окремим військовим частинам його імені. На честь Симона Петлюри названі вулиці у Львові, Рівному, Тернополі, Стрию, Івано-Франківську та Києві; пам’ятник Симону Петлюрі встановлено в Рівному.
У 1945 році про те, що Шварцбард був агентом більшовицьких спецслужб заявив директор ЦРУ Аллен Даллес, а в 1990-х роках про це стало відомо з архівних матеріалів, коли був виявлений лист від 11 серпня 1930 року, в якому Лаврентій Берія відзначає роль ГПУ у підготовці замаху на Петлюру. На думку деяких істориків вбивство Петлюри могло бути пов’язано з поверненням Пілсудського до влади в Польщі і бажанням радянських властей уникнути нового польсько-українського альянсу, а тенденційне висвітлення процесу у французьких ЗМІ фінансувалось через Комінтерн для виправдання і узаконення більшовицького вторгнення в Україну.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.

*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

*Інформація публікується з відкритих джерел.

Джерело:http://www.jnsm.com.ua/http://www.bbc.com/ukrainian/

Related posts