Цей день в історії : 13 серпня розгром червоних армій Тухачевского і Будьонного – «Диво на Віслі»

13 серпня 1920 року двохсоттисячна більшовицька армія під командуванням Михайла Тухачевського розпочала наступ на Варшаву, який через два дні був зупинений. Перейшовши у контрнаступ по всьому фронту армія Юзефа Пілсудського завдала Росії нищівну поразку, яка фактично вирішила результат Російсько-польської війни і змусила Росію підписати принизливий для неї Ризький мирний договір.

Союзником польських військ у цій битві були українські військові з’єднання УНР.

Polish-soviet war 1920 Aftermath of Battle of Warsaw.jpg

ПЕРЕДУМОВИ
1 листопада 1918 року у Львові відбувся військовий переворот, організований Українською Національною Радою силами Українських січових стрільців в Королівстві Галичини і Волині, коронній землі Австро-Угорської імперії, з метою встановлення влади Української Держави (названої згодом «Західноукраїнська Народна Республіка») на землях, на які вона обґрунтовано претендувала. У результаті утворилася держава площею 70 тис. км² (територія Ірландії).
Ніхто з поляків, як військових, так і цивільних, не думав погоджуватися із самовизначенням народу і фактом існування Української держави в Галичині. Поляки негайно почали організацію своїх військових сил й розв’язали українсько-польську війну 1918-19 років для захоплення Галичини.
Розпочалася кривава польсько-українська війна (1918-1919), яка формально і досі не закінчилась. За 8 місяців загинуло 15 тисяч українців, 100 тисяч пройшли табори з них 25 тисяч живими не вийшли, сумарно в 15 разів більше ніж у сучасній АТО.
Результат пошуку зображень за запитом "Польсько-українська війна (1918—1919)"
Після війни французи, які підтримали Польщу дипломатичним і військовим шляхом, отримали контроль над східними галицькими нафтовими родовищами Борислава та Коломиї на умовах, які були дуже несприятливими для Польщі.
У січні 1920 року Польща взяла участь у конференції прибалтійських країн. Однак досягти угоди про зміцнення зв’язків та співробітництва не вдалося. У розпорядженні Юзефа Пілсудського залишався єдиний можливий союзник — Директорія УНР, армія якої зазнала поразки від більшовиків. Симон Петлюра перебував у безвихідній ситуації на території Польщі і міг розраховувати тільки на поляків. З травня 1919 року почались таємні перемовини з представниками УНР щодо умов польсько-українського союзу. Перемовини між представниками УНР та Польщі тривали до середини квітня 1920 року.
Перемовини відбувалися під постійним тиском поляків. Коли Симон Петлюра не погодився на польські умови, його разом з міністрами заарештували й протримали 24 години. 22 квітня 1920 року було підписано Варшавський договір між Польщею і Україною. Польща визнавала за УНР територію до кордонів 1772 року, західноукраїнські землі ж відходили до Польщі. 24 квітня 1920 року між представниками Військового міністерства Польщі та Урядом Симона Петлюри була підписана Військова конвенція між Польщею та Україною, як додаток до Варшавського договору. Згідно з Конвенцією, польські та українські війська повинні були діяти спільно як союзні армії. У випадку польсько-українських дій проти радянських військ на території Правобережної України військові операції мали проводитись під керівництвом польського командування.
У ніч з 21 на 22 квітня у Варшаві міністр закордонних справ Української Народної Республіки (УНР) Андрій Лівицький та віце-міністр закордонних справ Польщі Ян Домбський підписали Угоду про співпрацю обох урядів внаслідок, якої Директорія УНР на чолі з Симоном Петлюрою фактично денонсувала Акт злуки між УНР і ЗУНР, проголошений у Києві 22 січня 1919 року, і відмовилася на користь Польщі не лише від Галичини, але й від Західної Волині, Холмщини, Берестейщини, Підляшшя й частини Полісся.
Результат пошуку зображень за запитом "пілсудський і петлюра"

Вже у квітні-травні 1920 року українсько-польські війська почали швидко просувались вглиб українських земель, а на початку травня увійшли до Києва. Поляки не поспішали віддавати зайняті українські землі урядові УНР і поводились на них не набагато краще за більшовиків. Ось що писав генерал-поручник Армії УНР Олександр Удовиченко про поляків:

«Українське населення повітів, зайнятих польськими військами, заскочене швидким розвитком політичних подій, підозріло ставилося до приходу поляків. Сотні більшовицьких агітаторів пускали чутки про наміри поляків відібрати від селян колишні панські землі, про повернення власників до своїх маєтків, про контрибуції, що мусять селяни заплатити за зруйноване панське господарство та ін. З другого боку, польські війська поводилися з населенням, як у завойованій країні. Відбувалися самочинні безконтрольні реквізиції збіжжя, цукру, фуражу, коней і худоби. Скарги населення залишалися без наслідків, а це призвело до напружених взаємовідносин між українцями й поляками. »

Поляків надихала ідея Пілсудського про Польщу від моря до моря та кордони від 1772 року.

Польсько-українські війська невдовзі були зупинені. Більшовики піддягнули значні сили, зокрема й 1-шу Кінну армію Будьонного, й розпочали контрнаступ. РККА почала швидко просувалась на захід. На початку липня більшовики вийшла до річки Збруч, на кордон між УНР та Польщею, а наприкінці липня більшовики вийшли безпосередньо на польську територію.

Лорд Джордж Керзон 11 липня 1920 року вручив ноту радянським представникам у Великій Британії. У ноті була пропозицією зупинити більшовиків на лінії Гродно–Брест–Рава-Руська-Перемишль, на так званій Лінії Керзона. Проте більшовики цю ноту відхилили.

Пов’язане зображення
На польських картах не було України
Оргбюро ЦК РКП(б) сформовало 8 липня 1920 року в Києві Галицький революційний комітет. Його головою був призначений Володимир Затонський. Вже 15 липня 1920 року Галицький революційний комітет проголосив створення Галицької Соціалістичної Радянської Республіки (ГСРР). 19 липня 1920 року Оргбюро ЦК РКП(б) створило Польське бюро ЦК РКП(б), керівником був призначений Фелікс Дзержинський, поляк за походженням. 23 липня 1920 року в Смоленську було сформовано маріонетковий Тимчасовий революційний комітет Польщі, який повинен був взяти влади у Польщі, після взяття Варшави. Головою Тимчасового революційного комітету Польщі був призначений комуніст Юліан Мархлевський Зі Смоленська ТРК Польщі переїжав у Білосток.

12 серпня — 25 серпня 1920 року розгорнулась масштабна Варшавська битва, яка увійшла в історію під назвою «Диво на Віслі». Основний тягар оборони Варшави лежав на армії Північного фронту генерала Юзефа Галлера. У кровопролитних оборонних боях за Радзимін, Зєльонку та Оссув поляки знекровили противника. Юзеф Пілсудський зібрав на південний схід від Варшави групу свіжих частин, у складі п’яти дивізій піхоти і бригади кавалерії, та 16 серпня 1920 року з-над річки Вєпш вдарив у фланг наступаючих армій Західного фронту під командуванням Тухачевського. Протягом кількох тижнів поляки розгромили між Віслою та Німаном кілька червоних армій.

Більшовики зрозуміли, що їм важко вести наступ одночасно на Варшаву та Львів, тому перекинули 1-шу кінну армію Будьонного на варшавський напрямок. 1-ша кінна армія Будьонного мала рухатись через Замостя, Люблін у тил контратакуючих дивізій Пілсудського.

Оборона Замостя

Саме у період з 19 до 30 серпня 1920 року 6-та Січова дивізія УНР під командуванням Генерал-хорунжого Марка Безручка відбивала атаки 1-ї кінної арміїБудьонного під Замостям. Безручко командував залогою міста Замостя, до якої входили: 6-та Січова дивізія, 31-й польський полк та 2 етапових курені. Всього — 3200 багнетів, 200 шабель, 12 гармат та 3 бронепотягиМорська піхота УНР міністра ВМС УНР Михайла Білинського стала під Замостям тією фортецею, яку не могли здолати війська М. Тухачевського. Під час тих боїв Білинський постійно знаходився в діючій армії зі своєю дивізією морської піхоти.

Атаковані з півдня і заходу більшовики були змушені перейти прусський кордон, частина військ відступила на схід.

Наслідки битви

Після Варшавської битви більшовики змушені були піти на перемовини з Польщею. За наслідками перемовин між Російською Соціалістичною Федеративною Радянською Республікою та Українською СРР з одного боку, і Польщею, з іншого, на вимогу більшовиків до складу делегації Польщі не було допущено делегатів від Уряду УНР, 12 жовтня 1920 року в Ризі підписано радянсько-польське перемир’я, а 18 березня 1921 року — Ризьку мирну угоду.

Згідно з угодою більшовики визнавали за Польщею входження до її складу західнобілоруських земель до рік Двіни і Березини та західноукраїнських теренів у районі Полісся. Стосовно галицьких земель, більшовики погоджувались з їх міжнародно-правовим статусом як підмандатної території Ліги Націй з тимчасовим управлінням Польщею, затвердженим Верховною Радою Паризької конференції 25 червня 1919 року. На сході Галичини польські повноваження тимчасового зверхника мали за межу річку Збруч.

Після підписання сепаратної Ризької угоди, українські дивізії було залишено напризволяще поляками під Проскуровом та Кам’янцем-Подільським. Не витримавши більшовицького наступу, українські війська перейшли 21 листопада 1920 року Збруч і були інтерновані поляками в таборах у Каліші, Александрові Куявському та інших містах. Так поляки віддячились своїм українським союзникам, які допомогли врятувати Варшаву від більшовиків.

Нерідко можна почути фразу, що без знання історії не можна побудувати майбутнього. Минуле може дати відповіді на тисячі найрізноманітніших запитань. Досвід, накопичений попередніми поколіннями, здатний принести чималу користь наступним.

Якщо українці не заторкують історичних питаннь то це не означає, що їх не будуть заторкувати сусіди.

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело: https://uk.wikipedia.org/wiki/

Related posts