Зв'яжіться з нами

Cтатті

Чи могла Україна зберегти ядерну зброю?

Опубліковано

на

Нещодавно спецпредставник США по Україні Курт Волкер заявив, що, незважаючи на російську агресію на Донбасі, відмова Києва в 1994 році від ядерної зброї була «хорошим рішенням» для української влади (інтерв’ю телеканалу «Прямий»). «Не думаю, що ядерна зброя була для України чимось позитивним», — заявив він, додавши, що не бажав би, щоб Україна відновила свою ядерну програму. Ця тема час від часу піднімається в Україні, особливо після російської агресії проти нашої країни. Зокрема, звучать голоси про те, що нам не потрібно було відмовлятися від ядерної зброї, або про те, що ми і сьогодні, якщо захочемо, можемо її відновити. На цю тему говоримо із членом ради Всеукраїнської спілки «Союз ветеранів Ракетних військ стратегічного призначення України», начальником військової контррозвідки Служби безпеки України (1994 — 1999 рр.) Анатолієм МАТВЄЄВИМ.

«МИ МАЄМО ВИРОБЛЯТИ ТЕ, ЩО НАМ ПОТРІБНО І ПІД СИЛУ, ЗОКРЕМА НЕЯДЕРНІ РАКЕТИ З НОСІЯМИ ДАЛЬНОСТІ ДО 500 км»

— Пане Анатолію, чи згодні ви, що це було «хорошим рішенням»?

— Це було правильне рішення з боку України. Після розвалу Радянського Союзу Україна володіла третім ядерним потенціалом у світі, який знаходився на нашій території, зокрема, це 43-тя ракетна армія (СРСР). Але тим, хто виголошує палкі промови, що ми могли зберегти ядерну зброю, треба розуміти наступне.

Перше. Пункти управління, тобто централізоване управління ракетно-ядерним озброєнням, знаходилися поза межами України. Це означало, що самостійно запустити ці ракети з точки зору управління ми не могли.

Друге. Ті ядерні боєприпаси, які знаходилися на озброєнні, вимагали періодичного регламенту, тобто обслуговування. Без Росії ми не могли цього робити, за винятком лише окремих регламентних робіт.

Третє. Навіть якщо б ми спробували утримувати цю зброю, це було б для нас дуже дорого. В рамках тодішнього економічного і фінансового стану України це було фактично нереально.

Четверте. Траєкторія і дальність польотів наявних у нас ракет складала більше 10 тис. км., тобто вони були направлені на США. А загострювати в рамках міжнародних відносин свої відносини із США і Великобританією, з якими нам потрібно було дружити, було б неправильно.

До речі, коли міністр оборони США Вільям Перрі побував тоді на одному з об’єктів ракетної дивізії і спустився в шахту глибиною в чотирнадцятиповерховий будинок, коли він подивився, як діє бойовий розрахунок, зокрема коли йому розповіли, що за кілька хвилин може старувати один полк (десять ракет) і вже через 20 хвилин вони досягають Штатів, він сказав, що ми підтримуємо вас у всьому, що потрібно для роззброєння і ліквідації цієї зброї.

В цілому, нам була надана допомога в розмірі 350 млн дол., але цього явно не вистачило, тому що процес роззброєння є дуже складним і дорогим: знаття з бойового чергування, транспортування, сам процес ліквідації ракет, процес ліквідації шахтно-пускового обладнання, а також соціальний аспект (частина ветеранів РВСП залишилася в Україні без роботи, а частина поїхали дослужувати в Росію, Білорусь, Казахстан). Тобто ми прорахувалися із розрахунками. Якщо ж підійти до технології ліквідації, то були альтернативні варіанти, наприклад, не підривати шахтно-пускові установки, а використати їх для зберігання тих же радіоактивних відходів і т.д. Таким чином, питання не було досконало відпрацьовано, а темпи ліквідації не завжди були виправданими.

Взагалі до ядерного роззброєння потрібно було підійти більш раціонально і зважливо. Так, на нас тиснули і Захід, і Росія, але у нас не було обмежень у найближчі роки щодо зняття цієї зброї з експлуатації, відповідно ми могли б вести переговори і торгуватися, тобто в обмін на роззброєння отримати кращі гарантії безпеки. Також ми могли вимагати надання нам більшої фінансової допомоги, щоб влити її в нашу економіку. Плюс виторгувати для себе й інші дивіденди. Наприклад, зразки високоточної неядерної зброї, ракетні носії, які не підпадають під міжнародні угоди, зокрема ракети дальністю до 500 км. Такі ракети нам потрібні.

 Буквально навесні цього року Україна провела успішні випробування тактичної ракети власного виробництва. Як ви оцінюєте наші спроможності?

— Не порушуючи міжнародні угоди, ми маємо виробляти те, що нам потрібно і під силу. Наприклад, ракети, як я вже сказав, з носіями дальності до 500 км. Потужності у нас є, спеціалісти також, головне — фінансування і організація процесу. Так, є певні проблеми, адже деякі компоненти ракетного пального постачали з Росії, але потрібно шукати вихід. І те, що були проведені успішні випробування, свідчить про те, що ми рухаємося вперед.

«РАКЕТИ, ЯКІ ПЕРЕБУВАЛИ НА ОЗБРОЄННІ В ШТАТАХ, НАПРАВЛЕНІ НА НАШІ АДМІНІСТРАТИВНІ й ІНШІ СТРАТЕГІЧНІ ОБ’ЄКТИ»

— Якими могли бути наслідки, якби Україна не пішла на ядерне роззброєння: в міжнародно-правовій, геостратегічній, військово-політичній, науково-технічній, економічній, екологічній сферах?

— Питання дуже широке, але візьмемо хоча б екологічний аспект. Станом на 1991 р. у нас було 130 рідкопаливних СС-19 (по шість боєголовок кожна) та 46 твердопаливних СС-24 (по десять боєголовок кожна) в шахтно-пускових установках 43-ї ракетної армії. Компоненти ракетно-ядерного палива мають утримуватися в певних температурних і вологових показниках. Якщо ядерний заряд не обслуговується, якщо компоненти ядерного палива не утримують в певному режимі, то підвищується випромінювання, тобто порушується екологічна ситуація. У твердопаливних же ракетах з часом закінчується ресурс зберігання, відповідно, потрібно було утилізувати це ракетне паливо. Тобто рано чи пізно ми б підійшли до межі, коли закінчився ресурс їх використання в бойовому чергуванні й тоді їх потрібно було утилізувати.

 Плюс — багато хто забуває, що в разі володіння ядерною зброєю ми автоматично стаємо об’єктом для удару інших ядерних держав.

— Безумовно. Країни, які володіють ракетно-ядерною зброєю, розуміють, що перебувають під прицілом своїх опонентів. Немає сумнівів, що ракети, які перебували на озброєнні у Штатах, були націлені на наші адміністративні та інші стратегічні об’єкти.

 Відповідно потрібно було мати свою систему ПРО або до когось приєднуватися?

— На нашій території об’єкти ПРО таки були, і деякі навіть за часів незалежності продовжували використовуватися в системі ПРО Росії (Мукачеве, Миколаїв, Севастополь). Але розгортання системи ПРО — це ж розгортання тих же ракет, які перехоплюватимуть ударні ракети, які, вірогідно, летіли б на нашу територію. Система ПРО була б актуальна за умови, що в нашому розпорядженні — стратегічні ядерні дивізії, а інакше — в цьому немає потреби.

«РОСІЯ ПРОВОКУЄ ПО ВСЬОМУ СВІТУ. ПО СУТІ, триває ПРОТИСТОЯННЯ МІЖ НАТО І КРЕМЛЕМ»

— Як відомо, 1994-го було підписано Будапештський меморандум, але він не спрацював. Росія постійно провокувала і в результаті все одно напала на Україну. В чому проблема?

— Ми бачимо, що гарантії, які нам дали країни-підписанти за відмову від ядерної зброї, могли бути більш суттєвими й чіткими. Росія дійсно постійно провокувала — згадаємо початок 1990-х і ситуацію з Кримом, а потім Тузлу 2003 року, 2014-го Кремль уже відверто порушив Будапештський меморандум і напав на Україну. До речі, перед підписанням меморандуму 1994 року ми підготували пропозиції від СБУ, в яких йшлося про механізми реалізації Будапештського меморандуму, але на той час секретар РНБО Володимир Горбулін відхилив ці пропозиції.

Так, США і Великобританія сьогодні надають допомогу Україні, і за це ми повинні бути вдячні, але вони все одно не змогли зупинити російську агресію — по суті, країни-підписанти не змогли гарантувати безпеку Україні. І те, що ми бачимо сьогодні — намагання вирішити проблему через «нормандський формат», де немає ні США, ні Великобританії, є не дуже ефективним механізмом. До речі, наша спілка ветеранів ракетних військ стратегічного призначення звернулася до країн-підписантів Будапештського меморандуму, до членів «ядерного клубу», щоб вони вплинули на Росію через виконання міжнародних угод, починаючи від Ялтинської конференції і закінчуючи Будапештським меморандумом.

Ми ж бачимо, що це не просто війна між Україною та Росією, це геополітичний конфлікт. Росія провокує по всьому світу. По суті, йде протистояння між НАТО і Росією. І Україна тут, до певної міри, виступає розмінною монетою. Звичайно, загрозу дестабілізації в регіоні становить Росія. Її напад на Україну, а ще раніше на Грузію, є тому прикладом. Крім цього, відбуваються постійні провокації у повітрі й на морі країн НАТО з боку Кремля. Випробування зброї в Сирії — це також випробування еквівалента Альянсу. Вони системно вивчають поведінку НАТО.

«ПРОТЯГОМ БАГАТЬОХ РОКІВ НАША АРМІЯ ПЕРЕБУВАЛА В СИТУАЦІЇ ДИКОГО НЕДОФІНАНСУВАННЯ»

— За таких умов важливо мати сильну армію. Як українські Збройні сили знищувалася раніше, і як вони змінилась на сьогодні?

— Протягом багатьох років наша армія перебувала в ситуації дикого недофінансування, тому ми виявилися не готовими відповісти на російську агресію в Криму. Хоча навіть у такому стані ми могли спробувати захиститися на півострові, але для цього потрібні були грамотні рішення військово-політичного керівництва, яких не було. Справді, можливо, нам західні партнери і рекомендували не провокувати Росію, але ніхто нам не казав, що ми не повинні захищатися. Навіть якщо не було наказів, військові мали б діяти за статутом.

 Чому ж було дике недофінансування?

— Тому що керівники країни не були державниками і не розуміли, що таке оборона, що таке Збройні сили. Наприклад, готується колегія, зібрана вся військова еліта, чекають на президента. Минає дві-три години, потім виходить міністр і каже: президент не приїде. От вам і ставлення до військових навіть на такому прикладі. Кадрова політика — окрема тема. За багато років професіоналів майже «вимили». Якщо, наприклад, людина все життя займалася міліцейськими справами, вона не може бути міністром оборони.

Російська агресія, звичайно, змусила владу давати набагато більше коштів на армію. Плюс — реальні бойові дії, які вже четвертий рік ведуть наші ЗСУ. Тому сьогодні ми маємо зовсім іншу армію. Але роботи ще багато.

«СЬОГОДНІ ВІЙСЬКОВА КОНТРРОЗВІДКА МАЄ ЗОВСІМ ІНШУ ЯКІСТЬ. СВОЮ МІСІЮ ВОНИ ВИКОНУЮТЬ»

— Що можете сказати з приводу військової контррозвідки?

— Були свої нюанси і складнощі, але в цілому військова контррозвідка в 1990-х рр. склалася. Однак з приходом до керівництва СБУ Леоніда Деркача (1998 р.), було прийнято рішення передати підрозділи військової контррозвідки в обласні управління, таким чином розривалася вертикальна структура. На його думку, це мало б дати можливість ефективніше отримувати інформацію, але в результаті рівень інформування командування, навпаки, впав. Якщо, наприклад, управління військової контррозвідки перебувало у Львові, а оперативний склад — у десяти областях, які входили в склад західного оперативного командування, то мені, тодішньому начальнику управління, абсолютно не заважало отримувати інформацію і передавати її командуванню округу. А коли підрозділи передали в обласні управління, інформація вже потрапляла до керівника обласного управління, що, власне, уповільнювало процес. І пізніше ситуація з Кримом показала, що розгалуженість стала проблемою. Нагадаю, що кримське СБУ під час захоплення повністю перейшло на бік агресора.

 То, можливо, розвал СБУ розпочався не за президентства Януковича, як багато хто сьогодні стверджує, а набагато раніше?

— Так, це почалося раніше — був довготривалий і послідовний процес.

— Як сьогодні працює військова контррозвідка?

— Вони переформатувалися і знову повернули вертикальну структуру. І, звичайно, на сьогодні військова контррозвідка має зовсім іншу якість. Свою місію вони виконують.+

Іван КАПСАМУН, «День»
*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел. Джерело: https://day.kyiv.ua/uk/article/podrobyci/

Cтатті

Готуймося до шикування в нових мундирах. З 2019 року все українське військо має надіти нові однострої.

Опубліковано

на

Через рік українська армія остаточно розпрощається з військовими одностроями пострадянського зразка

Нагадаємо: нові предмети військової форми одягу для нашої армії були розроблені волонтерською групою Віталія Гайдукевича і, без сумніву, докорінно змінили зовнішній вигляд захисника України. Зміни у тканині, обрисах, кольорах, символіці й знаках розрізнення вдало поєднали українську національну самоідентичність і європейську традицію. Більше року тривала робота волонтерів, ще стільки ж часу знадобилося фахівцям Головного управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних Сил України, аби завершити процес розробки і затвердження нових Правил носіння військової форми одягу.

Отже, на сьогодні новими правилами передбачено носіння елементів форми, які були введені з 2013 року, повністю нової символіки, знаків розрізнення і беретів — нової кольорової гами та призначення, запроваджено новий підхід до нарукавних знаків і розміщення на погонах знаків розрізнення військових звань — від ліцеїстів до генералів.

5530_p_13_img_0006Також новими правилами встановлено такі види військової форми одягу: парадна (парадно-вихідна), повсякденна, польова (службова морська), спеціальна (робоча) та спортивна.

Кожна з цих військових форм поділяється на літню та зимову, а також демісезонну — у повсякденній і польовій комплектаціях. За приналежністю військову форму одягу поділено на однострої Сухопутних військ Збройних Сил України, Повітряних Сил Збройних Сил України, Військово-Морських Сил Збройних Сил України, а також Десантно-штурмових військ та Сил спеціальних операцій.

Новими правилами носіння встановлено, що літню парадну (парадно-вихідну) форму одягу становлять кашкет або берет, кітель, штани навипуск кольору, визначеного для відповідного виду, роду військ ЗСУ, затвердженого Міністром оборони країни, сорочка білого (чорного у ССпО ЗСУ) кольору з краваткою кольору основної тканини, напівчеревики чорного кольору. До комплекту зимових парадних та парадно-вихідних одностроїв входять шапка зимова повсякденна, пальто, кітель і штани навипуск кольору відповідного виду, роду військ ЗСУ, сорочка білого (чорного у ССпО ЗСУ) кольору з краваткою кольору основної тканини, черевики чорного кольору, рукавички чорного кольору (чорного для військовослужбовців ВМС ЗСУ та ССпО ЗСУ), кашне білого кольору.

На відміну від парадної та парадно-вихідної форми одягу, які мають літній та зимовий комплекти, повсякденні однострої передбачено ще й для демісезонного носіння.

5530_p_13_img_0002У літньому варіанті «повсякденку» становитимуть берет (пілотка в авіації СВ ЗСУ, ПС ЗСУ та ДШВ ЗСУ), куртка і штани навипуск кольору, визначеного для відповідного виду, роду військ ЗСУ, сорочка кольору «тан» з краваткою кольору основної тканини та напівчеревики чорного кольору. В демісезонний період, окрім цих предметів, передбачено носіння плаща, а взимку військовослужбовці одягатимуть шапку зимову, куртку зимову, куртку і штани навипуск, сорочку кольору «тан» з краваткою кольору основної тканини, напівчоботи (черевики) чорного кольору, рукавиці чорного кольору та кашне кольору, визначеного для відповідного виду чи роду військ.

5530_p_13_img_0003Цікаво, що генерали, адмірали та офіцери отримали право носити шкіряні рукавички, а військовослужбовці рядового та сержантського складу — трикотажні. При цьому передбачено, що під час військового вітання рукавички не знімають.

Що стосується погонів, то правилами встановлено, що погони кольору, визначеного для виду ЗСУ, носять на пальто зимовому, куртці зимовій, плащі демісезонному, кітелі, джемпері, сорочці кольору «тан», сорочці білого та чорного кольору (з коротким та довгим рукавом).

За призначенням погони поділяються на ті, що передбачені для парадного (парадно-вихідного) і повсякденного обмундирування, а також для польових одностроїв. За способом кріплення вони також різнитимуться і поділятимуться на так звані погон-муфту та погон із текстильною застібкою.

Погон-муфта кріпитиметься на пальтах зимових, куртках зимових, плащах демісезонних, кітелях, куртках, джемперах, сорочках (кольору відповідно до форми одягу). Погони з текстильною застібкою військовослужбовці носитимуть на куртках зимових, на куртках спеціального одягу, а також предметах польової форми одягу. На сорочці (з короткими рукавами), поло та куртці костюма-утеплювача фон погонів має бути на тон темніше за колір тканини. На погонах до джемперів, сорочок та польового обмундирування дозволено вишиті знаки розрізнення.

Також правилами дозволяється певне комбінування або заміна одних предметів одягу іншими. Так, берет кольору «марун» у ДШВ та кольору «сталь» у ССпО дозволяється носити в усіх випадках — за рішенням органу управління. Також берет дозволяється носити замість кашкета польового (кепі-бойове) з літньою польовою формою одягу. Окрім цього, замість берета з повсякденною формою одягу можна носити кашкет, а з літньою та демісезонною повсякденною формою одягу — пілотку для військовослужбовців ДШВ, шапку зимову із зимовою повсякденною формою одягу за температури повітря 0 градусів і нижче; кашкет замість шапки зимової при зимовій парадно-вихідній формі одягу; кітель замість куртки при літній повсякденній формі одягу; сорочки білого або чорного кольору з довгими або короткими рукавами — з погонами і краваткою (краваткою-стрічкою для військовослужбовців-жінок) без кітеля з літньою парадною (парадно-вихідною) формою. В робочих кабінетах дозволено носіння джемпера з погонами. При цьому пуловер із V-подібним вирізом горловини носиться із сорочкою і краваткою, а з круглим вирізом горловини — без сорочки і краватки. Також поза строєм поверх джемпера дозволяється одягати куртку.

Певні особливості нових правил стосуються деяких елементів одягу жінок-військовослужбовців. Зокрема представницям слабкої статі при перебуванні у військовій формі одягу дозволяється носити сумки однотонних неяскравих забарвлень, колготки чорного або сірого кольору, туфлі і чобітки цивільного зразка з парадно-вихідною і повсякденною формою одягу, а також у дощову погоду вони можуть, не порушуючи нових правил носіння, доповнювати свій гардероб парасолькою чорного або темно-синього кольору.

Відображено в нових правилах і реалії бойових буднів у районі проведення антитерористичної операції. Так, усім категоріям військовослужбовців під час виконання бойових та навчально-бойових завдань дозволяється носіння «тактичних» бороди та вусів за умови, що вони мають відповідати вимогам гігієни і не заважати використанню засобів індивідуального захисту та носінню спорядження. Також військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, дозволяється носити цивільний одяг у позаслужбовий час, а за окремою вказівкою — у службовий час. Окрім контрактників, переодягатися в цивільне отримали право й військовослужбовці строкової служби — під час перебування у відпустці, а курсантам і ліцеїстам це ж дозволено робити в позаслужбовий час за межами військової частини.

Іван СТУПАК

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

Сучасні тенденції розвитку боєприпасів середнього калібру

Опубліковано

на

За оцінками військових експертів останні двадцять років спостерігається швидкий розвиток боєприпасів середнього калібру, а саме до автоматичних гармат калібром 20-60 мм та гранатометів – 20-40 мм. Головними факторами, що цьому сприяють є: поява більш дрібної, надійної та стійкої електроніки, впровадження нових вибухових речовин, нових технологій виробництва гільз та боєприпасів, а також вплив досвіду останніх військових конфліктів.

Однією з найбільш помітних тенденцій сьогодення є збільшення кількості боєприпасів повітряного вибуху ABM (air burst munition) калібром в діапазоні 20-60 мм з дистанційним детонатором. Незважаючи на складність їх реалізації, з огляду на потребу мати додаткове обладнання для програмування детонатора, ефективність їх застосування проти широкого спектру цілей в різних умовах ведення бойових дій збільшує інтерес до них з боку військових.

Окрім компанії Rheinmetall, яка одна з найперших запровадила програмовані боєприпаси AHEAD (advanced hit efficiency and destruction), підприємств Bofors з пострілами 3P та Orbital ATK з Mk 310 – PABM-Т, які вже достатньо давно займаються випуском відповідних снарядів різних калібрів в інтересах збройних сил країн НАТО, впродовж 2016-2017 років низка оборонних компаній почали розширювати спектр власної продукції за рахунок випуску пострілів ABM з дистанційним детонатором.

Так, у лютому 2017 року компанія CTAI (спільне підприємство Nexter Systems і BAE Systems) оголосила, що почала серійне виробництво 40 мм стрілецького програмованого телескопічного боєприпасу CTAS (Cased Telescoped Armament System), в якому снаряд частково вкритий метальним зарядом. Перевага полягає в зменшенні загальної довжини та ваги боєприпасу, а також збільшення вогневих можливостей щодо ураження цілей. CTAS включає в себе сімейство з шести боєприпасів, серед яких GPR-AB-T (round-airburst-tracer) з дальністю дії 2 500 м та A3B-T (anti-aerial airburst-tracer, планується до випуску в найближчому майбутньому) з дальністю дії до 4000 м.

171215 GPR AB T

Телескопічні боєприпаси CTAS

На початку 2017 р. російське НВО «Прибор» підтвердило, що перебуває на ранніх стадіях реалізації боєприпасів АВМ калібру 30 мм для гармат 2A42 та 2A72 та 57 мм для гармати BM57. Постріл 57×348 мм з’явився ще у 2013 році, коли компанія Renault Trucks співпрацювала з російськими підприємствами в процесі розробки транспортного засобу ATOM 8×8. З того часу активно просувається 57 мм боєприпаси та дистанційно керована башта UVZ AU-220M BAIKAL («Байкал»), яка активно демонструється на виставках з 2015 року.

171215 UVZ AU 220M BAIKAL

AU-220M BAIKAL («Байкал»)

В травні 2017 року турецька компанія Aselsan заявила про завершення розробки та сертифікації 35 мм програмованого пострілу повітряного вибуху АТОМ.

Постріл має програмований детонатор, який забезпечує підрив боєприпасу перед цілю. Ефективна дальність стрільби складає 4000 метрів. Максимальна дальність 12 000 м. АТОМ призначений для використання у спареній 35 мм гарматі турецького зенітного комплексу KORKUT.

171215 АТОМ Korkut

Спарений 35 мм зенітний  комплекс KORKUT

В жовтні 2016 року Польща почала розробку 30×173 мм пострілу АВМ для БТР 8×8 ROSOMAK. Новий боєприпас буде використовуватися у башті ZSSW-30 з гарматою АТК 300 мм Мк44S, що створюється Huta Stalowa Wola та WB Electronics. В тому випадку, якщо процес реалізації проекту не вдасться, польська сторона розраховує на придбання відповідних пострілів у компанії Rheinmetall (Німеччина).

Компанії Orbital ATK в жовтні 2017 року провела успішні випробування низки нових передових боєприпасів калібру 30х173 для гармати MK44 XM813 та башти XM914 Bushmaster Chain Pistols. Нові типи боєприпасів є керовані за командою і призначенні для знищення цілей вибухом поряд з цілю. Вони поєднують в собі маневрений постріл з комплементарною лазерною системою, яка компенсує вплив погодних умов та інші фактори, які можуть зменшити точність ведення вогню. Роботи виконувалися в рамках програми Extreme Accuracy Precision Ordnance (EXACTO) в інтересах DARPA(США).

171215 PABM T

Лінійка 30 мм пострілів з Mk 310 Programmable Air Burst Munition – PABM-T

В лютому 2017 армія США оголосила тендер на придбання 30 000 боєприпасів Mk 310 Programmable Air Burst Munition – PABM-T із завершенням поставки у 2019 році. Вони призначені для використання з гарматою XM813. Крім того, передбачається, що застарілі системи, де використовуються постріли калібру 30 мм також будуть оновлені з метою ведення вогню вже боєприпасами класу АВМ для збільшення летальності та бойової ефективності.

Окрім пострілів до автоматичних гармат розвитку набувають також гранати до гранатометів калібрами 30-40 мм. З початком 2000 років була впроваджена та набула практичного застосування технологія повітряного вибуху для боєприпасів 40х53 мм зі швидкістю 240 м/с і дальністю 2200 м.

Наразі після 2000 років в активному використанні перебувають постріли DM131 калібру 40 мм від компанії Rheinmetall для автоматичного станкового гранатомету H&K GMG AGL у поєднанні з системою ведення вогню VІNGMATE, гранати 40 мм Mk 285 PPHE від компанії Nammo з системою AN/PVG-1 LVS від Raytheon для гранатометів Mk 47 STRIKER від General Dynamics, постріли 40 мм AMBS від ST Kinetics для гранатометів STK 40 AGL Mk 2 AGL та гранати C171 PPHE-RF від Nammo для гранатометів C16 CASW (GMG E) AGL з системою ведення вогню VINGMATF FCS. Однак виробники постійно їх удосконалюють та створюють нові зразки.

Паралельно відбувається розвиток змішаних – гібридних систем, де гвинтівка з калібром 5,56 мм поєднується з гранатометом калібром 20 мм. Наприклад, виріб XM29 OICW, де постріл гранатомету програмується і здійснюється його детонація після пострілу в заданій точці перед/над ціллю.

171215 XM29 OICW

Гвинтівка XM29 OICW

Також набуває розвитку тенденція створення виключно ручних гранатометів, як то гвинтівка XM25 CD-TE калібром 25мм з програмованим детонатором. Вона здатна вести вогонь меншим калібром ніж станковий гранатомет, однак з достатньо високою ефективністю.

Характер сучасних війн та конфліктів, де часто піхотним підрозділам доводиться вести бойові дії в міських умовах, зумовив появу низько та середньо швидкісних пострілів з повітряним вибухом калібром 40 мм зі швидкостями польоту 78 м/с та дальністю стрільби близько 400 м та 105 м/с та дальністю до 800. Такі боєприпаси ефективні не лише для знищення противника, який перебуває в різноманітних міських приміщеннях, а й для пробиття дверей та ураження легко броньованих об’єктів.

171215 XM25 CD TE

Гвинтівка XM25 CD-TE

З огляду на це, компанія Rheinmetall розробила два боєприпаси HEBE16-50 та HEBE 100 з підвищеною пробивною здатністю. Вони обладнані висувним шпилем, який забезпечує ефективне пробиття, наприклад, дверей.

Окремим напрямком розвитку є використання програмованих боєприпасів повітряного підриву проти безпілотних літальних апаратів. Нещодавно компанією Amtech Less-Lethal Systems були розроблені багатосекційні снаряди SKYNET, призначені для застосування саме проти БПЛА.

171215 UAV

Багатосекційні снаряди SKYNET від Amtech Less-Lethal Systems 

Останньою тенденцією є створення програмованих пострілів, які забезпечують ефективне ведення операції у, фактично, ближньому бою. Цікавою є концепція Adjustable Range Impact Munition (ARIM), розроблена компанією Safanland Group. Вона передбачає вогневе враження противника пострілом з дистанційним детонатором, який програмуються на короткі 0-40 м та довгі 40-70 м відстані. Цим напрямком розвитку активно цікавляться Збройні сили США, де вважають, що у війнах найближчої перспективи з огляду на високу урбанізації територій велике значення матиме ефективність ведення саме ближнього бою.

Окремим напрямком розвитку програмованих боєприпасів є їх використанні у нічний час, адже існує потреба в їх застосуванні з використанням сучасних приладів нічного бачення, які діють на різних принципах.

За матеріалами видання European Defense and Security 6/2017

Олексій Сердюк

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?

Cтатті

Як Одеса поновлює статус центру літакобудування

Опубліковано

на

У складальному цеху Одеського авіаційного заводу напружена пора – готують один за одним до льотних випробувань багатоцільові літаки Y1″Дельфін”. Налагодженням випуску крилатих машин місцеві авіабудівники, власне, поновили призабутий статус Одеси – одного з ключових центрів літакобудування України. Адже ще донедавна їх іменували авіаремонтниками, а саме підприємство, що входить до кластера “Укроборонпрому”, – ДП “Одесаремсервіс”.

СТОЛІТНЯ ТРАДИЦІЯ ЛІТАКОБУДУВАННЯ

На старті 21 століття про славетний бренд нагадав піднятий у небо над Одесою літак “Анатра-2” – відновлена копія того самого літака-розвідника “Анатра Анасаль”, який серійно випускали одеські авіабудівники у 1916 році. Після відзначення 90-річниці літака одеської марки згадали і про перший “Аероклуб”, першу “Школу пілотів”, перший політ у 1910 році на французькому аероплані “Фарман IV” відважного авіатора Михайла Єфімова, відкриття у 1911 році майстерні під гучною назвою “Завод аеропланів Анатра” та аеродрому, який досі називають “Шкільним”.

Якщо в 1911 році у небо над Одесою піднялись всього 7 літальних апаратів, а в наступному – 20 аеропланів “Фарман-IV” і “Блеріо”, то уже через п’ять років – місцеві авіабудівники вийшли на щомісячний випуск 80 крилатих машин одеської марки.

Пам'ятник Анатра Анасаль
Пам’ятник Анатра Анасаль

Через сто років їх нащадки взялись відроджувати славні традиції літакобудування. Розпочали з модернізації навчально-тренувального реактивного літака “Л-39С” чеського виробництва. Ось як про це розповідає гендиректор авіазаводу Віталій Юхачов:

“Зважаючи на актуальність підготовки військових льотчиків, керівництво Міноборони України прийняло рішення передати нашому заводу партію літаків “Л-39С”, що є симуляторами винищувачів “МіГ-29″ і Су-27”, для здійснення їх комплексної модернізації. Експерти виходили з того, що реактивний “Л-39С” можна “навчити” симулювати політ на “МіГ-29″ у бойовій обстановці – як при перехопленні цілі, так і в повітряному бою, включно зі стрільбою і бомбометанням по наземних цілях. І наші конструктори, технологи, виробничники успішно реалізували доведене завдання”, – зазначив Юхачов.

Л-39М
Л-39М “Альбатрос”

Більш того, після передачі Збройним Силам України модернізованих “Альбатросів”, як ще називають “Л-39М”, ми ініціювали випуск “з нуля” сучасного навчально-тренувального літака Y1 “Дельфін”. Оскільки потужності підприємства дають змогу реалізувати цей перспективний проект. Ідея заводчан знайшла підтримку, було розроблено техдокументацію, і після схвалення проекту наше підприємство приступило до випуску перших десяти одномоторних літаків.

“ДЕЛЬФІНИ” СТАЮТЬ НА КРИЛО НАД ОДЕСЬКОЮ ЗАТОКОЮ

“Y1 “Дельфін” – не просто результат запровадження у практику новітніх технологій літакобудування. Випуск цієї машини, переконаний Юхачов, “крок уперед у справі підготовки льотчиків, оскільки вона якнайкраще підходить для здійснення курсантами перших польотів. На цих літаках у них є можливості вдосконалити навички пілотування на малих висотах, а для більшої безпеки польотів на “Дельфіні” встановлена спеціальна система порятунку – в разі нештатної ситуації є змога приземлитись на парашуті”.

фото Укроборонпрому
Y1″Дельфін”. Фото: Укроборонпром

Із заступником гендиректора – головним конструктором ДП “Одеський авіазавод” Валентином Гостіщевим кореспонденти Укрінформу зустрілись у складальному цеху підприємства, де спеціалісти інженерно-технічних служб тестували різні системи “Дельфіна”, готуючи його до льотних випробувань.

– Протягом грудня, – поділився Гостіщев найближчими планами, – відправляємо на випробування небом двох “Дельфінів”, що проходять зараз, як бачите, тестування систем у межах передпольотної підготовки. Ще чотири машини – на потоці, на різних стадіях готовності. Але так само успішно просуваються, згідно з графіком, до фінішного етапу – на злітно-посадкову смугу аеродрому”.

“Якщо будуть нові замовлення, звісно, зможемо їх у стислі строки виконати, – зауважив заступник гендиректора. – Адже “Дельфін” успішно пройшов державні випробування і сертифікований для польотів. Завод володіє сучасною технічною базою, конструкторською документацією, причому в разі потреби наші фахівці спроможні внести зміни для кращого виконання тих чи інших техзавдань.

За словами Гостіщева, “поки що літак застосовується передусім при підготовці кадрів цивільної авіації, наприклад, курсантів Кіровоградської льотної академії та інших вишів. Але ми вважаємо, що літак можна успішно застосовувати і на початковому етапі тренувань курсантів та льотчиків Збройних Сил України, а також для здійснення, приміром, моніторингу прикордонних зон, участі в пошуково-рятувальних операціях і багатьох інших заходах. Зараз конструктори заводського ОКБ-2 під керівництвом Володимира Устенка продовжують роботу над створенням спеціалізованих версій цього повітряного судна”.

– Шкода, виїжджаю зараз у відрядження, – додав заступник гендиректора, – тож обмаль часу, аби розповісти про низку переваг цього перспективного літака. Втім, докладніше про реалізацію нашого спільного проекту можуть розказати керівник Дослідно-конструкторського бюро Володимир Устенко та провідний конструктор Людмила Чернікова.

– “Дельфін” – дуже надійне і маневрене повітряне судно, – продовжив Устенко, – я б сказав, що у п’ятому океані він почувається так упевнено, як дельфін у відкритому морі, дозволяючи льотчику виконувати фігури складного і вищого пілотажу та забезпечуючи курсантам успішне опанування основ сучасного швидкоплинного повітряного бою, включно з виходом зі штопора. Літак може оснащуватися бортовим обладнанням, як на базі традиційних аналогових приладів, так і сучасним цифровим, яке отримало назву “скляна кабіна”.

На думку керівника ОКБ-2, важливо й те, що молоді пілоти мають змогу відпрацювати всі елементи зльоту-посадки, включно з випуском і прибиранням стійки шасі, чого не забезпечують інші літаки цього класу. Наприклад, легкомоторний літак ХАЗ-30 виробництва Харківського авіаційного промислового підприємства. Крім того, оснащений “Дельфін” надійним двигуном від французької компанії Societe de Motorisations Aeronautiques, яка входить у масштабний авіа-конгломерат Safran SA і постачає двигуни та авіоніку для лайнерів компаній Boeing та Airbus.

– Цікаво, що при укладенні контракту на постачання двигунів компанією Societe de Motorisations Aeronautiques, – зауважив керівник ОКБ-2, – ми пересвідчились, що саме ця фірма надсилала свої двигуни і для комплектації аеропланів одеських марок 100-річної давності.

Втім, плануємо найближчим часом оснастити літак турбогвинтовим двигуном АІ-450С виробництва вітчизняних компаній “Івченко Прогрес” і “Мотор Січ”, у якому застосована новітня система управління паливом двигуна. Хочемо, щоб у перспективі літак комплектувався виключно українськими вузлами й агрегатами, і учасники перемовин уже вийшли на завершальний етап.

ПОВІТРЯНЕ ТАКСІ З ОДЕСИ ДО КИЄВА

У свою чергу, провідний конструктор Чернікова звернула увагу на те, що обійдеться новий літак компанії-замовнику чи організатору послуг “Повітряне таксі” в $350 тисяч – у півтора рази дешевше порівняно з імпортними аналогами, яким він не поступається за технічними параметрами. Завдяки потужному двигуну “Дельфін” спроможний розганятися до 385 км/год і здійснювати на висоті 3 тисячі метрів безпосадочні польоти на відстань 1320 кілометрів, тобто здатний подолати відстань з Одеси до Харкова чи Києва і повернутися назад. До того ж на літаку встановлений двигун дизельного типу, що спалює пального стільки ж, як легковий автомобіль – з розрахунку 16 літрів на сто кілометрів.

“Ми вважаємо, що саме реалізація проектів ОКБ-2 має вирішальне значення для перспектив розвитку авіазаводу, – зауважила Чернікова, – бо зростатиме ринок послуг “бізнес-джет” або “повітряних таксі”. А це теж одна із спеціалізацій розробленого нами й поставленого на потік “Дельфіна”. Літак розрахований на чотирьох осіб – пілота і трьох пасажирів або членів екіпажу, в залежності від необхідності. У тому разі, якщо пасажирів троє, подолання значної відстані обійдеться коштом, еквівалентним приблизно в $100″.

Уже зареєстрована одеська авіакомпанія, що готується надавати послуги повітряного ВІП-таксі для представників ділових кіл і в тих випадках, коли виникає необхідність здійснення екстреної поїздки до столиці чи в одну з віддалених областей.

Звісно, налагодження випуску легкомоторних літаків Y1 “Дельфін” – лише один із напрямків діяльності Одеського авіазаводу, що входить до кластеру ДК “Укроборонпром”. Паралельно з виконанням значних обсягів ремонтних робіт, заводчани розгорнули серійне виготовлення деталей скління винищувачів і навчально-тренувальних літаків, успішно реалізують програму імпортозаміщення, завдяки чому чистий дохід від реалізації продукції та послуг підприємства досяг торік понад 220 мільйонів гривень, а середня зарплата працівників підприємства перевищила 9 тисяч гривень.

Отож поява у небі над Одеською затокою легкомоторного літака Y1″Дельфін” повернула Одесі славетний бренд центру літакобудування. Чи утримається повітряне судно у небесах півтора десятиліття, як удалося первістку авіазаводу аероплану “Анатра Анасаль”, що давно став експонатом празького музею, покаже час.

Михайло Аксанюк

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.
*Інформація публікується з відкритих джерел.

Продовжити читання ?
Реклама
Реклама
Реклама

Trending